Лекции.Орг


Поиск:




Виникнення і становлення соціального менеджменту




Зміст

Модуль 1. Предмет, методологія та система соціального менеджменту

Тема 1. Предмет, зміст соціального менеджменту та його методологія

План

1. Виникнення і становлення соціального менеджменту

2. Предмет соціального менеджменту

3. Методологічні засади соціального менеджменту

4. Методи та функції соціального менеджменту як науки

Контрольні запитання та завдання

Рекомендована література

 

 


 

Модуль 1. Предмет, методологія та система соціального менеджменту

Тема 1. Предмет, зміст соціального менеджменту та його методологія

План

1. Виникнення і становлення соціального менеджменту

2. Предмет соціального менеджменту

3. Методологічні засади соціального менеджменту

4. Методи та функції соціального менеджменту як науки

 

Виникнення і становлення соціального менеджменту

 

Багатогранне життя суспільства породжує економічні, соціальні, політичні, етичні та інші відносини. До їх складу слід віднести і управлінські відносини. Їх існування пов’язане з необхідністю поєднати предметно обмежену працю кожного члена суспільства, реалізувати в праці або іншій діяльності кожної особи момент загальності.

Управління являє собою вплив на процес, об’єкт чи систему для збереження їхньої стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених цілей. Воно дозволяє розвивати і вдосконалювати економічну і соціальну діяльність людей, форми їх відносин згідно з об’єктивними закономірностями виробничо-практичної та соціальної взаємодії, знімати її внутрішні суперечності.

В навколишньому середовищі наукою виокремлено три типи управління:

1) управління в живій природі;

2) управління в неживій природі;

3) управління в суспільстві (соціальних системах).

Управління (регулювання) процесів і явищ в біологічних та технічних системах є порівняно простим. Частина цих процесів і явищ програмується природою. Найскладніше управляти і регулювати процеси та явища в людському суспільстві. В цьому аспекті управління постає як конкретно - історичний спосіб цілеспрямованого, такого, що впорядковує, впливу на протікання процесів і явищ суспільного буття відповідно до об’єктивних законів суспільного розвитку.

Складність управління суспільством породжується тим, що воно (суспільство) функціонує і розвивається у формі досить різноманітних видів діяльності людей, об’єднаних у групи, колективи, класи, прошарки з різноманітними, часто діаметрально протилежними інтересами, з величезною постійно зростаючою чисельністю потреб.

В процесі еволюції суспільства, наукового пізнання законів його розвитку сформувалось і утвердилось управління економічною, соціальною, політичною, духовною сферами його буття. Виникнення та розвиток функцій управління цими сферами – неминучий наслідок поглиблення суспільного поділу і кооперації праці в системі суспільних відносин.

Як результат розвитку функцій управління окремими сферами суспільних відносин постало соціальне управління – один із видів управління, поява якого зумовлена суспільним поділом праці, внаслідок чого соціальні відносини відособилися у відносну самостійну сферу існування і тому виникла потреба в регуляторному впливі на них у процесі діяльності людей з метою забезпечення прогресивного розвитку суспільства і його підсистем. Соціальне управління (менеджмент) здійснюється, на відміну від інших видів управління, в системі соціальних (людських) відносин і являє собою вплив як на суспільство в цілому, так і на його окремі класи, верстви, групи, колективи та окремих осіб з метою впорядкування, збереження або зміни його якісних та кількісних характеристик у процесі вдосконалення й розвитку суспільних відносин. У такому контексті соціальне управління набуває характеру певного роду діяльності. Вирішальним для управління соціальними системами є не технічний і не технологічний, а людський аспект. З огляду на це соціальне управління в тому чи іншому вигляді має місце там, де присутня людина, групи людей тощо і відповідно між ними є соціальні відносини.

В загальній теорії соціального управління досліджуються основні поняття, категорії, закони, принципи і методи взаємодії різних соціальних систем, збереження їхньої цілісності, створення нових соціальних утворень на основі доцільності, ціннісно-нормативних уявлень сукупного інтелекту, притаманного суспільству на даному етапі розвитку.

Основне завдання теорії соціального управління полягає в забезпеченні цілісного уявлення про взаємодію складних соціальних систем, їхню структуру, зовнішні і внутрішні зв’язки, саморозвиток і вплив однієї на і між ними між ними ншу, про специфічні відносини, які виникають між об’єктами і суб’єктами управління в процесі їх взаємодії.

Соціальне управління охоплює управління як індивідуальною так і колективною діяльністю людей. Люди як головна продуктивна сила пізнають і використовують закони природи і суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, наслідком чого є економічні й соціальні відносини. З позицій соціального управління об’єктами дослідження в останніх є соціальні системи, а предметом – теоретичні й практичні аспекти їх функціонування й розвитку. Соціальне управління виокремилось із наявних трьох класів управління - технічними, біологічними і соціальними системами.

У межах соціального управління виділяють дві основні його форми – управління матеріальними ресурсами і управління людськими ресурсами. Останнє охоплює процеси управління соціальним розвитком, відтворенням робочої сили, зайнятістю, працею, соціальним захистом населення тощо. Воно поділяється на такі основні види: адміністративно-державне (політичне) управління; управління соціально-культурною сферою (духовним виробництвом); управління виробничою сферою (матеріальним виробництвом). Тобто види соціального управління класифікуються відповідності з основними сферами організації суспільства:

● політичної – сфера національних і міждержавних відносин, відносин влади і соціальних груп;

● культурної – сфера духовного виробництва, розподілу і споживання духовних благ;

● економічної – сфера матеріального виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Кожний вид соціального управління має відповідні рівні (організація – регіон – галузь – держава) і основні форми (управління матеріальними і управління людськими ресурсами), а вони у свою чергу – відповідні підвиди управління.

Поняття "менеджмент", "адміністрування", "керівництво" стосуються тільки класу соціального управління, й у цьому розумінні поняття "соціальний менеджмент" тотожне поняттю "соціальне управління".

Поняття "адміністрування" найбільш повно відповідає поняттю "влада", оскільки її основна функція полягає у визначенні політики тієї чи іншої соціальної системи, а поняття "керівництво" і "менеджмент" більше стосуються безпосередньо управління людьми, практичної організації об’єктів соціального управління. Інакше кажучи, поняття "менеджмент", "управління", "адміністрування" і "керівництво" можуть розглядатися як у широкому, так і у вузькому значенні.

У найбільш загальному розумінні процес соціального менеджменту можна розділити на дві взаємозумовлені і взаємозалежні складові: адміністративну, сферою якої є розробка і визначення політики як системи цілей, завдань і шляхів їх вирішення, і власне управлінську, яка включає оперативну, виконавську діяльність, спрямовану переважно на технологічну і технічну організацію об’єкта управління.

Сполучна ланка між двома частинами єдиного процесу соціального менеджменту – безпосереднє керівництво людьми, що забезпечують, з одного боку, розробку і постановку завдань, а з другого – їх сприйняття й виконання. В такому розумінні соціальний менеджмент є інтегральним поняттям процесу соціального управління, включаючи його складові - рівні ланки.

У співвідношенні понять "влада" і "управління" друге є підлеглим, оскільки влада ототожнюється насамперед з адмініструванням, тобто політичною, керівною функцією, а управління (у вузькому розумінні) – з виконавською, оперативною.

Подібно до інших видів менеджменту соціальний менеджмент передбачає виконання функцій планування, організації, мотивації, координації і контролю, спрямованих на розробку і досягнення цілей соціальної системи через інших людей. При цьому влада являє собою визначальне, організаційне і регулятивно-контролююче начало адміністративної діяльності і тому має універсальну властивість загальності, тобто здатності проникати в усі види і форми людської діяльності, що виникають із самої логіки відносин між людьми, класами, соціальними групами чи між суспільством і його частинами, тобто суб’єктами, наділеними свідомістю і волею. Загальні організаційні, регулятивні і контрольні функції влади (економічної, політичної, духовної) конкретизуються в різних видах управлінської діяльності, чим забезпечується реалізація поставлених завдань і досягнення цілей.

В соціальному менеджменті використовується значна кількість термінів, понять, категорій, що потребує їх характеристики.

Термін "соціальний" має подвійний зміст. В широкому розумінні він є тотожнім поняттю «суспільний» і вживається при зіставленні суспільства з природою, соціальної форми руху матерії з біологічною. У вузькому розумінні - означає наявність соціальних зв’язків між людьми в соціальних відносинах.

Соціальні відносини – це відносини між соціальними суб’єктами з приводу їх рівності і соціальної справедливості при розпорядженні життєвими благами, умовами становлення і розвитку особистості, при задоволенні матеріальних, соціальних і духовних потреб. Це - відносини відповідальної взаємозалежності між людьми, всіма соціальними суб’єктами. Вони потребують регулюючого управлінського впливу, що здійснюється за допомогою соціального управління.

Соціальні відносини класифікуються за такими ознаками:

● володіння і розпорядження власністю;

● обсяг влади (наприклад, відносини по горизонталі, вертикалі);

● внутрішня соціально-психологічна структура (комунікативні, когнітивні або пізнавальні, когнітивні або поведінкові, емоційно-почуттєві);

● регламентованість (офіційні і неофіційні соціальні відносини);

● обсяг груп, втягнутих у соціальні відносини (міжособистісні, відносини між особистістю і групою, міжгрупові, класові, масові);

● сфери прояву (виробничі, котрі концентруються у професійно-трудових ролях; економічні, що реалізуються в споживанні матеріальних і духовних благ; правові, які визначають міру свободи особистості як суб'єкта інших видів суспільних відносин; моральні, які закріплюються в моральних нормах поведінки; релігійні відносини, що віддзеркалюють взаємодію, котра формується під впливом уявлень про місце людини у світі, про духовні і моральні засади поведінки; етнічні, що виникають на основі відмінностей і спільності способу життя локальних груп населення, котре має загальне антропологічне і географічне походження; естетичні, які виникають на основі емоційно-психологічної схильності один до одного і привабливості матеріальних об’єктів тощо).

Соціальна спільнота – це сукупність людей, яку характеризують:

● умови життєдіяльності, характерні для даної групи, класу і їхній власний спосіб життя (наприклад "нові українці", робітники, селяни, олігархи, "бомжі" як спільнота);

● належність до певних соціальних інститутів (армія, державні органи тощо);

● входження до утворень, що історично сформувалися - територіальних, культурних, релігійних, професійних (наприклад, народи крайньої Півночі, металурги, шахтарі, буддисти тощо);

Конкретними проявами соціальних спільнот є групи, серед яких виокремлюються такі:

● малі групи, в яких соціальні відносини проявляються у формі безпосередніх особистих контактів (сім’я, студентська група тощо);

● великі групи, котрі визначаються як кількісно необмежені і такі, що виокремлюються на основі певних соціальних ознак (стать, вік, національність і т.д.) або як реальні, значні за розмірами і складно організовані спільноти, залучені до певної діяльності (наприклад, колектив заводу, установи, ВНЗ тощо);

● маси і масові рухи – тимчасові спільноти, в основі об’єднання яких лежить слідування певній ідеї (спільнота осіб, котрі зібрались на мітинг, страйк і т.д.).

Соціальний інститут у даній навчальній дисципліні трактується як комплекс стійких формальних і неформальних правил, цінностей, норм поведінки, установок, котрі регламентують функціонування й розвиток офіційних організацій, установ та соціальних груп. Він виконує такі функції:

● відтворення членів суспільства (наприклад, сім’я або система охорони здоров’я);

● соціалізація – процес і результат засвоєння індивідом протягом свого життя соціальних ролей, норм, цінностей того суспільства або тих соціальних груп, до котрих він належить (наприклад, виховання в сім’ї, вплив системи освіти або церкви);

● відтворення і розподіл благ (виконавча, законодавча, судова влада в суспільстві);

● дотримання порядку, підтримка стабільності і згоди в суспільстві (наприклад, армія, церква тощо).

Тісно пов’язане із соціальними відносинами поняття "соціальна сфера" - суспільні, матеріальні та духовні умови існування й діяльності людини.

Соціальна сфера в широкому розумінні (макросередовище) охоплює економічну систему в цілому – продуктивні сили, сукупність суспільних відносин та інститутів, суспільну свідомість, культуру даного суспільства; у вузькому (мікросередовище) - безпосереднє соціальне оточення людини: родину, колектив і групи людей. Соціальна сфера здійснює вирішальний вплив на формування і розвиток особистості.

Соціальний процес – послідовна зміна станів або руху системи і їх підсистем або спеціального об'єкта; розгортання в часі того або іншого соціального явища. Саме соціальні процеси є головним об'єктом управлінського впливу, який приводить до зміни поведінки людей, включених в соціальні відносини, відповідно до з внутрішньої логіки розвитку цих процесів.

Мета управління – бажаний, можливий і необхідний стан системи, якого необхідно досягнути. Це - початковий і головний етап управління.

Цілепокладання – процес обґрунтування і формування цілей розвитку керованого об’єкта на основі аналізу суспільних потреб у продукції, послугах, якості соціальних зв’язків, виходячи з реальних можливостей їх найбільш повного задоволення.

Таким чином, одним з різновидів соціального управління є соціальний менеджмент, котрий постає у вигляді різних соціальних організацій, що використовують сукупність специфічних засобів і методів для реалізації функцій управління системою соціальних відносин. Як різновид соціального управління соціальний менеджмент відрізняється від менеджменту і тому потрібно розглянути питання, пов’язані з його появою як самостійної галузі знань про управління соціальними відносинами.

Зачатки науки про соціальний менеджмент можна знайти в працях античних філософів (Арістотеля, Демокріта, Лукреція, Платона, Сократа), а а також у працях мислителів Стародавнього Китаю (Лао-цзи, VI - V ст. до н.е.), у повчанні про управління державою Індії (Артхашастра, 3 ст. до н.е.) – давньоіндійській "науці політики". Так, давньогрецький філософ Платон (V-VI ст. до н.е.) у трактаті «Держава» відзначав, що управління (правління) – це не просте мистецтво, а діяльність, що багато в чому може і повинна бути упорядкована. Він давав поради для управління людськими спільнотами. Слідом за Платоном його учень Арістотель вважав, що за допомогою розумного управління держава може забезпечити соціальний добробут людей. Як основні функції управління він розглядав законодавчу, виконавчу і судову.

Подальший розвиток цих ідей можна простежити в працях Хоми Аквінського (1225 - 1274), Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527), Томаса Мора (1478 - 1535), Томазо Кампанелли (1568 - 1639), Томаса Гоббса (1588 - 1679), Джона Локка (1632 - 1704), Жан Жака Руссо (1712 - 1778), Еммануіла Канта (1724 - 1804), Шарля - Луі де Монтеск’є (1689 - 1755).

Соціальний менеджмент як наука почав формуватися на початку XIX ст., коли А. Ампер, що займався класифікацією наук, дав йому назву "кіберенетика" (від грецького слова "кібернет", що означає «керманич, губернатор, правитель, який керує спільнотою людей»).

У 1843 р. польською мовою вийшла книга професора філософії В. Трентовського "Відношення філософії до кібернетики як мистецтва управління суспільством". Він розглядав суспільство і будь-яку його частину як суперечливу єдність і з цих позицій вивчав завдання керуючого. Кібернет (керуючий) повинен уміти примиряти різні погляди і прагнення, використовувати їх на загальне благо, створювати і направляти діяльність різних інститутів так, щоб із суперечливих прагнень народжувався єдиний поступальний рух. В. Трентовський закликав керівників до серйозного вивчення свого об’єкта управління і вважав, що управління без ґрунтовної теорії подібне лікуванню без глибокого розуміння медичної науки.

Під вивченням об’єкта управління він розумів насамперед вивчення цілей і устремлінь людей. В. Трентовський стверджував, що, з одного боку, кібернет повинен уміти спостерігати, аналізувати, вичікувати, лавірувати, уникати прямого втручання, тобто мати користь із природного ходу речей, з другого – має бути активним, будь-яке його рішення повинне носити вольовий характер і неухильно виконуватися.

До кінця XIX ст. інтерес до кібернетики як науки про управління суспільством став помітно слабшати через зростання ролі економічної науки, що проголосила торжество вільної (від державного втручання) ринкової економіки. У центрі уваги виявилася фірма як основний учасник ринку. Для її успіху в жорстокій конкурентній боротьбі знадобилася наука. З'явився менеджмент як наука управління фірмою.

Засновники менеджменту зовсім інакше почали ставитися до управління порівняно з кібернетиками початку XIX ст. Зокрема, Анрі Файоль вперше запропонував класифікацію функцій управління, назвавши такі шість функцій: передбачення, планування, організація, розпорядництво, узгодження і контроль. Зауважимо, що це істотно відрізняється від законодавчої, виконавчої і судової функцій, управління суспільством.

Як бачимо, наука про соціальний менеджмент і менеджмент мають різне походження. Позиції кібернетиків початку XIX ст. і класиків менеджменту стосовно змісту управління істотно відрізняються. Розбіжність зазвичай пояснюють відмінністю об’єктів управління (суспільство і фірма), однак вона має більш глибокі корені.

Наприкінці 30-х років, особливо після видання в 1936 р. відомої праці Джона Кейнса, спостерігається повернення до ідеї державного управління економікою і суспільством. Однак до цього часу світова наукова громадськість уже встигла забути про кібернетику як науку про управління суспільством, і коли після Другої світової війни з'явилася книга Н. Вінера "Кібернетика", її стали сприймати не як розвиток кібернетики початку XIX ст., а як нову науку про управління. Приблизно в той же час науковці застосували системний підхід у дослідженні процесів і явищ і запропонували всі оточуючі нас об’єкти розглядати через призму системи, а суспільство і фірму відносити до одного класу соціальних систем. Завдяки цьому менеджмент почали вважати універсальною наукою про управління останніми.

Проте незабаром виявилося, що менеджмент, у міру проникнення в нього ідей системного аналізу і кібернетики, став відходити від вирішення практичних завдань і усе більше перетворювався на "кабінетну науку". При цьому кожний великий американський університет намагався розробити свій варіант теорії управління. У 70-ті роки минулого століття нараховувалося кілька десятків шкіл і напрямів менеджменту, число яких постійно збільшувалося. Відомий американський учений Гарольд Кунц, який спеціально займався цим питанням, особливо відзначив стрімке збільшення прірви між наукою і практикою управління, зауваживши, що "джунглі управлінської теорії" стають усе більш непрохідними.

Управління соціальними відносинами на будь - якому рівні і за будь - якого політичного устрою – складна комплексна і все більш злободенна проблема. Пошук засобів ефективного управління в цій сфері привів до того, що в західних країнах, починаючи з 60-х років минулого століття, принципи та методи менеджменту, які застосовувались для управління комерційними організаціями, почали впроваджувати в практику управління некомерційними організаціями (школи, лікарні, заклади культури тощо). Це був важливий етап в утвердженні соціального менеджменту як окремого наукового напряму і практики управління.

Такі організації почали працювати, запозичивши не тільки технології і нові методи управління, але й нову філософію менеджменту, навіть якщо цілі їх діяльності залишалися некомерційними. При оцінці діяльності таких організацій використовується новий підхід до визначення результатів діяльності шляхом співвідношення використаних ресурсів, отриманих результатів і раціональності управлінських рішень.

Перехід на такі засади управління некомерційними організаціями приводить до переходу їх на якісно новий етап розвитку, коли їхня доля опиняється в руках управлінського персоналу, а орієнтація на споживача і замовника замінює попередню - на виробництво продукції і надання послуг будь - якої кількості і якості. За таких умов надання незатребуваних послуг (якщо мова ведеться про невиробничу сферу) стає неможливим. Американські менеджери, які працюють у комерційній сфері, у відповідь на питання про критерії оцінки ефективності їхньої діяльності відповідають, що саме існування їх організації говорить про ефективність використовуваної ними системи управління, а отже, і про успішність їхньої діяльності.

Таким чином, проникаючи в некомерційну сферу, менеджмент перебудовує засади управління нею, примушуючи її організації функціонувати та розвиватись в іншому режимі та відповідно до дії його законів. Можна стверджувати, що менеджмент у цій сфері являє собою особливий різновид або особливий спосіб управління.

Щодо поняття "соціальний менеджмент", то сформувалося два підходи до його трактування. Згідно з першим підходом соціальним менеджментом називають управлінську діяльність у некомерційній сфері; до складу його як різні його види входять public administration, або адміністративне управління, менеджмент у сфері освіти, охорони здоров’я тощо.

В основу другого підходу покладено аксіому про те, що як комерційна, так і некомерційна організація може ефективно діяти і своїм існуванням не суперечити суспільним інтересам, якщо вона реалізує суспільну місію, тобто має соціально значиму мету, в процесі досягнення якої завдяки своїй діяльності задовольняє соціальні потреби різних категорій громадян. Прихильники такого підходу вважають, що, незалежно від того, має перед собою організація мету отримувати від своєї діяльності прибуток чи ні, вона в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем впливає на розвиток суспільних відносин. Із цього випливає, що діяльність у сфері соціального менеджменту властива як комерційним, так і некомерційним організаціям.

Специфічною особливістю діяльності кожної організації є об’єктивна потреба в постійній взаємодії з представниками різних груп населення. Важливу роль при цьому відіграє дотримання принципів і використання методів соціального менеджменту в діяльності державних органів влади, оскільки її представникам доводиться регулювати взаємодію із соціальним середовищем і тим самим здійснювати управлінський вплив на розвиток соціальних відносин.

До передумов формування соціального менеджменту слід віднести і ряд динамічних змін, котрі мають місце в розвитку людської цивілізації. Серед них слід виділити загрозливі тенденції, які чітко окреслились на сучасному етапі людства:

● планетарні зміни в природному середовищі (скорочення біологічної різноманітності живих організмів, парниковий ефект і зміни клімату);

● сформувалася ноосфера і техносфера, конфлікт між якими спричиняє катастрофи техногенного характеру;

● різке посилення соціальної диференціації між країнами, всередині окремих країн, що в поєднанні з боротьбою за ресурси приводить до поточних локальних конфліктів і несе в собі загрозу глобальних потрясінь та ресурсних воєн;

● швидке зростання чисельності населення Землі при скороченні запасів невідновлюваних ресурсів;

● марнотратний режим використання невідновлюваних природних ресурсів, неврахування в діяльності сучасників інтересів майбутніх поколінь людей.

В центрі цих загроз лежить реальний ризик руйнування людини, її зв’язків з суспільством, збіднення її духовних цінностей та культури.

Для того щоб розв’язати ці проблеми, відповісти на виклики сучасності, необхідно вивчати, прогнозувати наслідки виробничої і соціальної діяльності, активно впливати на соціально-економічні та екологічні процеси в житті суспільства, отримувати прогнозований соціальний результат, впливати на протікання та розв’язання складних соціальних проблем. Тому виникла потреба в окремій науці, яка б вивчала ці процеси, розробляла рекомендації щодо практичних аспектів управління соціальною сферою. Цією наукою став соціальний менеджмент. Як наукова дисципліна він поки що формується та бурхливо розвивається.

Таким чином, розвиток соціології, психології, теорії і практики менеджменту, наростання суперечливих проблем у розвитку сучасної цивілізації привели до виникнення соціального менеджменту. Його становлення як різновиду соціального управління пов’язане з проникненням у сферу його дії методів і принципів менеджменту.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-22; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 615 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

585 - | 538 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.