Закони соціального менеджменту

Зміст

 

Тема 2. Закони та принципи соціального менеджменту

План

1. Закони соціального менеджменту

2. Принципи соціального менеджменту

Контрольні запитання та завдання

Рекомендована література

 

 

 

Тема 2. Закони та принципи соціального менеджменту

План

1. Закони соціального менеджменту

2. Принципи соціального менеджменту

 

Закони соціального менеджменту

Фундамент соціального менеджменту як науки та навчальної дисципліни становить система чітких однозначних термінів, понять і категорій. Відомо, що термін – це однозначне слово, котре фіксує певні поняття науки, техніки, мистецтва і є елементом мови науки. Його використання зумовлене необхідністю точного і однозначного позначення даних науки, особливо тих, для яких у звичайній мові немає відповідних назв.

Поняття – це форма (спосіб) узагальнення предметів і явищ навколишнього світу. Вони належать до однієї з форм його відображення на рівні пізнання, пов’язаного із застосуванням мови. Поняттям також називають думку, яка є узагальненням предметів певного класу у відповідності до їх специфічних ознак. Поняття мають зростаючу наукову значимість залежно від більш суттєвих ознак, згідно з якими узагальнюються предмети. У міру того як з ознак, які становлять основний зміст поняття, виводяться інші загальні ознаки, узагальнені в поняттях предметів, поняття перетворюються на певну систему знань. З огляду на це поняття має тим більше наукове значення, чим істотніші, змістовніші ознаки, за якими узагальнюються предмети, явища, процеси.

Розвиток знань виражається головним чином в поглибленні понять, в переходах від одних понять до інших, в котрих фіксується більш глибока сутність предметів і, таким чином, в них (поняттях) вона адекватно відображається.

Категорія – це поняття, що відображає найзагальніші властивості, істотні відношення і зв’язки явищ матеріального світу (час, простір, рух, форма і зміст). Категорії соціального менеджменту – це теоретичні поняття, абстракції, що відображають реально існуючі управлінські та соціальні відносини.

Кожне поняття є певним узагальненням предмета, явища, процесу реальності, а відповідна сфера дійсності може бути відображена тільки системою понять, категорій, законів. Можливість існування однорідних понять, визначень, термінів, відсутність їхніх фіксованих значень призводять до багатозначного тлумачення одних і тих самих явищ, процесів і не сприяють пізнанню об’єктивної дійсності.

Терміни, поняття, категорії використовуються соціальним менеджментом для дослідження дії законів та закономірностей в процесі функціонування і розвитку системи соціальних відносин, соціальних процесів і явищ, використання соціальних ресурсів, управлінських і організаційних аспектів цих відносин. Поєднуючи теоретичні засади і практичну діяльність, соціальний менеджмент при цьому має справу із соціальними структурами, котрі виникають тоді і там, де соціальна взаємодія є стійкою, регулярно репродукується протягом досить тривалого часу і утворює систему.

В теорії соціального менеджменту склався досить різнорідний понятійний апарат, що до певної міри відображає незавершеність формування цієї наукової та навчальної дисципліни в сучасних умовах. Разом із тим він широко використовується для виконання притаманних цій науці їй функцій.

Однією з них є пізнавальна (евристична) функція, виконання якої проявляється в пізнанні та свідомому використанні законів і закономірностей соціального управління, забезпеченні системності й безперервності управлінських впливів, моделюванні поведінки керованих об’єктів і керуючих суб’єктів, кількісному та якісному вимірюванні явищ, взаємозв’язку і взаємодії державного, господарського й соціального менеджменту. Отже, теорія соціального менеджменту встановлює наявність та пізнає дію законів і закономірностей, принципи протікання соціальних процесів і явищ у сфері управління соціальними відносинами.

Закони завжди виражають сутність відповідних відносин, яка виявляється у їх взаємодії з економічною системою. Для визначення поняття "закон соціального менеджменту" слід користуватися загальнофілософським підходом до формування закону взагалі, з якого випливає, що по-перше, закон виражає внутрішній, суттєвий зв'язок між соціальними явищами і процесами; по-друге, цей зв'язок визначається об’єктивною необхідністю, причинно-наслідковою залежністю; по-третє, остання виражає взаємодію між явищами (процесами), внаслідок якої зміна одного з них впливає на зміну інших.

Отже, закони соціального менеджменту виражають внутрішні суттєві й постійні причинно-наслідкові зв’язки між соціальними явищами й процесами. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Водночас ці закони відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі взаємодії між собою класів, соціальних груп, прошарків людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

Соціально-управлінська необхідність, яку виражає закон, водночас є лише напрям розвитку, а не конкретні шляхи. Одночасно соціальна можливість, виражена законом, дає змогу пізнати напрям розвитку, але не дає готових рецептів використання закону. Якщо люди пізнають об’єктивну соціальну управлінську необхідність, то тим самим вони отримують можливість свідомого його використання.

Особливістю соціального менеджменту є те, що його закони діють не ізольовано один від одного. Кожний з них характеризує той чи інший аспект зв’язків і виконує функцію управління лише в межах відповідного кола соціальних процесів і явищ.

Виходячи з природи законів соціального менеджменту, породжує їхня дія не є абсолютною, а виявляється як тенденція. Останнє зумовлене, по-перше, тим, що дія будь-якого закону перехрещується з дією інших; по-друге, як кожний із соціальних законів та законів менеджменту, так і їх система в цілому є внутрішньо суперечливими і направленість їхньої дії різна; по-третє, дія законів менеджменту та соціальних законів проявляється у різноманітних формах, внаслідок чого вони діють через відхилення та випадковість.

Розгляд законів соціального менеджменту крізь призму їх взаємодії зумовлює необхідність визначення таких понять, як "механізм дії законів соціального менеджменту" та механізм використання законів соціального менеджменту".

Під механізмом дії законів соціального менеджменту" розуміється сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами і процесами соціальних відносин в їх саморозвитку й саморусі. Механізм використання цих законів – це реалізація сукупності таких умов, як пізнання законів, постановка цілей і визначення шляхів їх досягнення тощо.

Охарактеризовані поняття не слід ані ототожнювати, ані протиставляти. Їх ототожнення ставить суб’єктивний фактор на перший план, а об’єктивність соціальних процесів - на другий. Водночас спільне між цими механізмами полягає у взаємодії об’єктивного і суб’єктивного факторів. Особливим є специфічні риси, які характеризують механізм дій законів соціального менеджменту та умови, котрі регламентують суб’єктивну діяльність при їх використанні. В основі такого підходу лежить розуміння взаємодії об’єктивного і суб’єктивного та їх взаємозв’язку.

При аналізі законів соціального менеджменту, слід звернути увагу на такі основи їх функціонування, як об’єктивність, системність, суперечливість.

Об'єктивний характер законів соціального менеджменту визначається тим, що, по-перше, люди не можуть їх створювати і відміняти їх дію, як і замінювати один одним; по-друге, вони діють незалежно від того, хочуть чи не хочуть цього люди. Однак об’єктивність дії цих законів не означає, що суспільство безсиле перед ними і повинне сліпо підкорятися їм. Люди можуть пізнавати їх і згідно з об’єктивною необхідністю будувати свою практичну діяльність. Така можливість закладена в самій природі законів соціального менеджменту.

З точки зору форми і методів використання законів соціального менеджменту їх зміст визначається природою і сферою їхньої дії: люди завжди діяли, діють і діятимуть свідомо. Але оскільки конкретні соціально-економічні умови в суспільстві різні, то й можливості використання законів соціального менеджменту неоднакові.

В нинішніх умовах якісно і кількісно змінюються соціальні відносини, поглиблюється суспільний поділ праці. Пригадаймо, що закони соціального менеджменту проявляються в діяльності людей. Остання ж неможлива без взаємодії з природним середовищем. Це дає підстави стверджувати, що дія законів природи перехрещується з дією законів соціального менеджменту і механізм дії останніх набуває важливого значення в процесі їх використання, тобто потребує не тільки одержання відповідного економічного ефекту, а й збереження екологічної рівноваги в навколишньому середовищі.

Механізм використання законів соціального менеджменту органічно пов'язаний процесом їх пізнання за таким логічним ланцюжком: закони соціального менеджменту – категорії соціального менеджменту – соціальні інтереси – організаційні форми соціального буття суспільства, тобто від сутностей глибшого рівня до сутностей поверхового рівня.

Водночас одного тільки знання, навіть найглибшого й найрізнобічнішого, недостатньо для ефективного використання законів соціального менеджменту в управлінській практиці. Для цього необхідні суспільні дії, які проявляються у створенні конкретних соціальних та управлінських умов згідно з вимогами законів соціального менеджменту.

При використанні законів соціального менеджменту важливо враховувати не лише згадані методологічні посилання, а й конкретні соціальні, економічні, управлінські умови та ситуації. Суттєвого значення набуває ця обставина в трансформаційній економіці, коли зазначені умови мають специфічні риси.

Кожний закон соціального менеджменту "групує навколо себе певні категорії, поняття, терміни. Їх сукупність становить науковий апарат соціального менеджменту. Серед них є терміни, поняття, категорії, фундаментальні для цієї науки, які відображають загальні закономірності предмета, що вивчається нею, мають відношення до всіх її теорій. Поряд з цим є терміни, поняття, категорії, які стосуються тільки окремих її теорій. Вони відображають окремі сторони предмета соціального менеджменту як науки. Разом з тим на сучасному етапі розвитку соціального менеджменту як наукової дисципліни у дослідженнях використовуються закони, категорії, поняття і термінологія загальної теорії менеджменту. До цього часу в соціальному менеджменті через внаслідок відсутність чіткого розмежування понять і категорій використовується деяка частина наукового апарату соціології та психології.

Дія законів соціального менеджменту проявляється в ході функціонування і розвитку різноманітних суспільних систем, в тому числі соціальних відносин, соціальних організацій тощо. Пізнання сутності цих законів необхідне для визначення засобів, механізмів, методів впливу на суспільні системи з метою регулювання процесів та явищ, що відбуваються в них.

Впливаючи таким чином на людську діяльність, в якій проявляється об’єктивний характер законів соціального менеджменту, її можна узгодити з їх вимогами, залучаючи до цього суб’єкти управління шляхом визначення мети, проблем, котрі потребують вирішення, складання планів, досягнення обраних цілей через використання тих чи інших видів діяльності та методів у рамках певного процесу (технології). Це потребує детальної характеристики суспільних систем, розвиток котрих досліджується соціальним менеджментом.

Система – це впорядкована єдність деяких матеріальних або нематеріальних об’єктів пов’язаних між собою стійкою взаємодією, що приводить до формування єдиного цілісного утворення.

У суспільстві існує багато різних суспільних систем, котрі складаються з людей, пов’язаних між собою стійкою соціальною взаємодією. Суспільними системами можуть бути соціальні групи й такі соціальні спільноти, як сім’я, екіпаж літака, потяга, трудовий або навчальний колектив, нація і т.д. Вони утворюють перший тип суспільних систем.

Важливий аспект функціонування і розвитку суспільних систем, які є об’єднаннями людей, полягає в тому, що стійкі соціальні взаємодії формують такі суттєві зв’язки між ними, котрі називаються суспільними відносинами. В науковій та навчальній літературі досить часто їх називають соціальними, що є неточним.

Більш коректним є виявлення специфіки соціальних відносин не за суб’єктами (як відносини між класами, соціальними групами), а за об'єктами, тобто з приводу чого вони виникають. Це дозволяє виокремити специфіку економічних, політичних, соціальних відносин з приводу можливості отримання людьми джерел і засобів існування, користування послугами закладів охорони здоров’я, освіти, нормального середовища проживання та інших благ. З приводу можливостей отримання таких благ, цінностей і виникають відносини між особистістю і суспільством або певною суспільною спільнотою меншого масштабу (трудовим колективом). Якщо людська спільнота йде назустріч побажанням і вимогам людини, тоді між ними виникають соціальні відносини позитивного характеру. Соціальне середовище теж намагається отримати від цієї людини певні цінності. Мається на увазі формування і дотримання нею таких соціально-ціннісних якостей, як любов до праці, законослухняність, дисциплінованість, відповідальність. При досягненні таких взаємовідносин між людьми і соціальним середовищем, котре задовольняє їхні потреби, виникають соціальні відносини конструктивного характеру.

Соціальні відносини, на думку деяких авторів, – це відносини між людьми та їх об’єднаннями з приводу забезпечення особистих і суспільних потреб. Вони виникають і між індивідами і між ними та суспільними структурами різних масштабів аж до суспільства в цілому [79, c.74].

Різновидом соціальних відносин є соціально-трудові, функціонування яких пов’язане із забезпеченням суспільних і особистих потреб та можливе тільки при використанні праці. Ці відносини виникають як між індивідами (працівниками), так і між ними та різними суспільними структурами у вигляді підприємців, інших роботодавців, їх службами, посадовими особами, закладами профосвіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, службою зайнятості, державними, муніципальними органами державної влади, суспільством у цілому.

Соціальні відносини, у тому числі й соціально-трудові, є важливим об’єктом управління з боку держави, місцевого самоврядування, профспілок.

Другий тип суспільних систем - це виробничі, господарські, політичні організації, добровільні об’єднання громадян, різноманітні державні органи. Соціальна організація є основним поняттям соціального менеджменту. Її характерними рисами є мета, ієрархія, управління, синергія і вона належить до складних соціальних систем. Останнє зумовлене тим, що до складу таких систем входить людина, якій притаманна індивідуальність та значний діапазон вибору поведінки в усіх сферах суспільного життя. Соціальній системі також притаманна невизначеність функціонування і наявність меж керованості.

В менеджменті поняття "організація" використовується в декількох значеннях. Організація також вивчається економічними науками, філософією, соціологією тощо. В соціальному менеджменті поняття "організація" використовується для аналізу соціальної поведінки індивідів і різних соціальних утворень.

По-перше, організація може створюватись для виконання більш-менш точно окресленої функції і бути соціальним інститутом з певним статусом та автономним об’єктом. По-друге, організація може виступати як процес цілеспрямованого впливу на об’єкт. В такому випадку поняття "організація" збігається з поняттям "управління". По-третє, організація може означати впорядкованість певного об’єкта в плані структури, побудови, типу зв’язків.

Крім цього в соціальному менеджменті організація розглядається як інструмент вирішення суспільних завдань і засіб досягнення мети. Вона формується як людська спільнота, специфічне соціальне середовище. З цих позицій організація являє собою сукупність соціальних груп, статусів, норм, а також відносин лідерства, відносин згуртованості або конфліктності.

Є два механізми утворення організації як форми людської спільноти. По-перше, вона створюється для досягнення загальних цілей через досягнення індивідуальних цілей. До таких належать трудові організації у вигляді підприємства. По-друге, організація утворюється для досягнення індивідуальних цілей через постановку і досягнення загальних цілей (акціонерні товариства, масові спілчанські організації).

У соціальному менеджменті для управлінського впливу на розвиток соціальних організацій важливе значення мають їх властивості. Серед них є декілька найбільш характерних.

Організація є засобом вирішення соціальних завдань і таким чином є засобом досягнення мети, тобто їй притаманна цільова природа. Тому соціальний менеджмент вирішує проблеми, пов’язані з виявленням цілей і функцій соціальних організацій, їх виконанням, оцінкою ефективності результатів їх діяльності, мотивацією і стимулюванням персоналу. Організації, як людській спільноті, притаманна наявність сукупності соціальних груп, статусів, норм, відносин лідерства, згуртованості або конфліктності, тобто певний ступінь внутрішньої впорядкованості. Крім того, для організації як знеособленої структури зв'язків і норм, важливі ієрархія і взаємодія із зовнішнім середовищем, тобто їй притаманна деперсоніфікація. У зв’язку з цим соціальний менеджмент досліджує закони досягнення рівноваги, самоуправління, поділу праці, керованості організації і розв’язує проблеми, які при цьому виникають.

Індивід в організації – це одночасно працівник, особистість і елемент системи. Закономірністю функціонування і розвитку організацій є те, що вони створюються для досягнення цілей. Тому ключовий елемент для кожної організації визначення її цілей, які є досить різноманітними.

Перш за все, це цілі-завдання (плани, доручення), що віддзеркалюють призначення організації як соціального інституту. Наприклад, базові центри зайнятості періодично отримують від Державного центру зайнятості України завдання – всіляко сприяти працевлаштуванню безробітних, в тому числі жінок, молоді, осіб з обмеженими можливостями тощо.

Цілі-орієнтації, тобто визначення загальних інтересів працівників, котрі реалізуються за допомогою організації.

Цілі-системи, під якими розуміються рівновага, стабільність, цілісність, що досягаються за допомогою управління організацією. Особливо це стосується складових елементів організації. Закономірністю є те, що коли вона не володіє достатніми ресурсами для підтримки рівноваги своїх елементів, то це призводить до розриву зв’язків між ними, навіть на рівні цілого. Головною причиною такого стану є дисбаланс взаємозв’язків між елементами організації, який з’явився в результаті управлінської недостатності. За законами розвитку частин і цілого взаємодія між елементами організації має вийти на системний рівень, причому тільки за допомогою управління.

Завдання соціального менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити узгодження всіх компонентів цільової структури організації. Оскільки організація як соціальна система являє собою сукупність соціальних груп, статусів і т.д., то впорядкованість, ієрархія є її важливою властивістю.

Управління в суспільстві здійснюється головним чином за допомогою або в рамках систем другого типу – соціальних організацій.

Мета в діяльності організації є визначальною, керівною силою, законом, який визначає спосіб та характер її дій і якому вона має підпорядковувати волю всього персоналу. До встановлення цілей зводиться, по суті, кожний управлінський вплив як у чомусь елементарному, так і в глобальних масштабах. План, нормативний акт, поточне розпорядження – все це цілі, встановлені для виконавців, які спонукають їх до діяльності і спрямовують їх на досягнення певного результату, чим забезпечується узгодженість функціонування окремих елементів соціальної організації.

Останнім часом все більшу увагу науковців та практиків-менеджерів привертають соціальні мережі, котрі теж належать до соціальних систем. Під соціальною мережею розуміється соціальна структура утворена індивідами або організаціями. Вона ґрунтується на різноманітних зв’язках та взаємодії між її складовими шляхом налагодження різноманітних соціальних стосунків, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними зв’язками. Основою для формування соціальних мереж є спільні інтереси, взаємна зацікавленість групи осіб, організацій тощо.

Дослідження науковців свідчить, що соціальні мережі діють на багатьох рівнях, починаючи від родин і закінчуючи цілими націями, та відіграють важливу роль у розв’язанні різноманітних проблем, налагодженні результативної роботи соціальних організацій, досягненні успіху окремими особистостями у згідно з поставленими ними цілями.

Соціальними мережами називають також інтернет-програми, які допомагають друзям, бізнес-партнерам або іншим особам спілкуватись та встановлювати зв’язки між собою, використовуючи певний набір інструментів. Ці програми, відомі як "Онлайнові соціальні мережі", стають дедалі популярнішими.

Виникнення, поширення та розвиток соціальних мереж зумовлені високими темпами інтернетизації зв’язків у межах окремих країн та між ними. В умовах, коли у людини залишається все менше часу для спілкування, найприйнятнішим видається спосіб знайти когось для спілкування або взаємодії у відповідності до своїх особливих інтересів та уподобань за допомогою сучасних засобів комунікації.

Отже, в соціальному менеджменті соціальні організації, соціальні мережі формуються для досягнення певних цілей і функціонують на основі механізму управління ними як системою. Управлінський вплив на функціонування і розвиток соціальних організацій базується на пізнанні й використанні дії законів соціального менеджменту. Їх дія проявляється тільки в діяльності людей і, отже, залежить від того, наскільки повно враховуються їхні вимоги в управлінській діяльності менеджерів.

Сутність закону необхідності застосування різноманітних засобів управління полягає в тому, що керуюча підсистема повинна мати достатньо різноманітних засобів впливу і достатню пропускну спроможність для переробки інформаційних потоків та видачі управлінських рішень. Все це необхідне для того, щоб результативно регулювати діяльність всього різноманіття складових системи та забезпечити її функціонування й розвиток згідно з заданою програмою. Використовувана інформація повинна містити максимум відомостей, що дозволяє забезпечити формування управлінських впливів у відповідності до різноманітності системи. Водночас різноманітність керуючої системи має бути не меншою, ніж у керованого об’єкта. Чим складніший об’єкт управління, тим складнішим має бути орган, який ним управляє.