Зоогігієнічна оцінка соковитих кормів

Методи санітарного контролю якості силосу

При огляді силосованого корму на місці зберігання органолептично визначають колір, запах, смак, структуру засилосованих рослин, наявність цвілі.

Відбір середньої проби силосу проводять не раніше ніж через 2 місяці після закладання. З траншеї проби силосу відбирають на відстані не менше 50 см від стін і поверхні силосу і 3,5 м від торцевих сторін траншеї чи бурта. Із взятої з різних місць траншеї і ретельно перемішаної силосної маси відбирають середню пробу до 1 кг і відразу вкладають в герметичну тару (поліетиленові пакети або банки з притертою пробкою). Тару заповнюють силосом доверху, при необхідності консервують сумішшю хлороформу з толуолом (1:1) із розрахунку 5 мл на 1 кг корму. Суміш вносять пошарово. Зверху пробку заливають парафіном або обв’язують поліетиленовою плівкою і наклеюють етикетку, де вказують місце взяття проби, тип силососховища, величину партії корму, назву корму, ботанічний склад.

Органолептична оцінка силосу.

Колір добре засилосованого корму майже такий, як у рослин, з яких його приготували (жовтий, жовтувато-зелений, світло-коричневий). Кожний вид силосованих рослин має буруватий відтінок. Він зумовлений наявністю феофітину (хлорофіл, що втратив молекулу магнію), який утворюється в концентрованій силосній масі. При псуванні силосу починають переважати відтінки коричневого кольору. Псування силосу відбувається здебільшого внаслідок затягування терміну закладання, поганого трамбування маси і герметизації траншей.

В силосованому кормі внаслідок процесів бродіння з’являється специфічний запах. Його інтенсивність і відтінок визначаються процесами бродіння і домішуванням певних кислот та інших продуктів, що при цьому утворюються. В силосі високої якості переважає молочнокисле бродіння, що надає йому специфічного приємного запаху плодів, свіжоспеченого житнього хліба, хлібного квасу, квашених яблук. При псуванні силосу з’являється різкий запах оцту (переважає оцтовокисле бродіння). Зіпсований силос набуває запаху прогірклого масла, редьки, оселедця. Такий запах погано вивітрюється з одягу, інвентарю та рук обслуговуючого персоналу. Ці запахи свідчать про високий вміст масляної кислоти.

Смак доброякісного силосу приємний, слабокислий. Зіпсований силос буде мати смак від дуже кислого до гіркого.

Засилосовані рослини в якісному силосі зберігають свою структуру і консистенцію. Їх листочки і стебла повинні бути пластичними, добре відокремлюватись один від одного. При псуванні силосу частинки рослин злипаються між собою, погано відокремлюються, а при розтиранні - розмазуються.

 

Лабораторна оцінка якості силосу

Метод визначення рН за Міхіним

Обладнання.

Прилад А.М. Міхіна являє собою дерев’яний ящик із штативом, в якому закріплені дві склянки, пляшка для індикатора (суміш взятих у рівних об’ємах бромтимолбляу і метилроту), дві капельниці для індикатора і дві скляні піпетки по 2 мл. З внутрішньої сторони відкидної стінки закріплена біла фарфорова пластинка з 6-7 гніздами. Якщо приладу Міхіна немає, то необхідно мати: склянки об’ємом 250-300 мл, скляну паличку, фарфорову чашку діаметром 6-8 см, піпетку на 2 мл, фільтрувальний папір, індикатор (суміш бромтимолбляу і метилроту), дистильовану або кип’ячену холодну воду.

Для виготовлення розчину індикатора беруть 0,01 г метилроту, розчиняють його в 30 мл 96^о-ного спирту і додають 20 мл дистильованої води; 0,01 г бромтимолбляу розчиняють в 0,32 мл (6-7 капель) 0,05%-ного розчину їдкого натру і 25 мл дистильованої води.

Обидва розчини змішують і одержують основний розчин, який розводять дистильованою водою у співвідношенні 1:2. Розчин необхідно зберігати в затемненому місці.

Порядок визначення.

Із відібраної проби силосу беруть наважку 100-150 г, кладуть її в склянку і заливають дистильованою або кип’яченою водою в співвідношенні 1:1. Вміст склянки періодично перемішують. Через 20-30 хв. екстракт фільтрують. Беруть піпеткою 2 мл фільтрату і наливають його в фарфорову чашку або на пластинку з лунками. В фільтрат, який під час настоювання придбав кислотність, що відповідає кислотності силосу, додають 2-3 краплини індикатору, перемішують скляною паличкою і через 2–3 хв. визначають колір рідини і відповідно величину рН (згідно з даними табл. 1).

Таблиця 1 – Визначення кольору рідини і величини рН

Забарвлення рідини	Величина рН
Червоне Червоно-оранжеве Оранжеве Жовте Жовто-зелене Зелене Зелено-синє	4,2 і менше 4,2-4,6 4,6-5,1 5,1-6,1 6,1-6,4 6,4-7,2 7,2-7,6

Якісна проба на наявність аміаку в силосі (проба на гниття)

Обладнання. Зразки силосу, широкі пробірки (спеціально обладнані для прикріплення шматочків силосу), флакон із спеціальним реактивом, пінцет, ножиці, вимірювальні піпетки на 1-2 мл, штатив для пробірок.

Вміст аміаку в силосі є показником гнилісного розпаду білка. В широку пробірку наливають 1-2 мл спеціального реактиву (1 частина міцної соляної кислоти, 3 частини 96^о-ного спирту і 1 частина ефіру), закривають пробкою, через яку проводять дротинку, зігнуту на нижньому кінці гачком. На цей гачок прикріплюють невеликий кусочок силосу на відстані 1-2 см від поверхні реактиву і слідкують за реакцією. При гнитті силосу і наявності вільного аміаку біля шматочка силосу утворюється добре видима хмаринка або білуватий туман.