Санітарно-гігієнічна оцінка грубих кормів

ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА КОРМІВ

Методичні вказівки для проведення лабораторно-практичних занять

Київ 2016

УДК 636. 085/. 0

 

 

 

 

Гігієнічна оцінка кормів

Повозніков М. Г., Малина В.В., Афанасенко В Ю., – Київ 2016

 

У рекомендаціях подані класичні та сучасні методи досліджень якості кормів (грубих, соковитих, коренебульбоплодів, концентрованих, водянистих, кормів тваринного походження). Наводиться характеристика основних мікроскопічних грибків та способи профілактики й боротьби з мікозами і мікотоксикозами сільськогосподарських тварин.

Рецензент

 

 

 

В С Т У П

Ведення тваринництва на промисловій основі неможливе без якісної кормової бази.

Тварин необхідно забезпечити доброякісними і біологічно повноцінними кормами в достатній кількості. Це основа профілактики захворювань органів травлення.

Численні практичні дослідження тваринницьких ферм свідчать про те, що значний відсоток захворювань незаразного характеру (50-70 %) є наслідком використання неповноцінних і недоброякісних кормів.

Корми, що використовуються для цілорічної годівлі тварин, повинні бути доброякісними та відповідати науково-обґрунтованим вимогам, висунутим до їх якості.

Причиною частих захворювань кормового характеру є наявність в кормах механічних домішок, пестицидів, токсинів грибів і мікроорганізмів, алкалоїдів, нітратів та інших отруйних речовин.

Нині при інтенсивному веденні тваринництва, коли масові профілактичні заходи відіграють вирішальну роль в забезпеченні нормального процесу виробництва, особливе значення має гігієнічний контроль за якістю і повноцінністю годівлі, який необхідно проводити постійно.

 

 

РОЗДІЛ І

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ГРУБИХ КОРМІВ

Визначення санітарної якості сіна, соломи, відходів переробки зернових, олійних та інших технічних культур починається з огляду і органолептичного дослідження безпосередньо на місці їх зберігання. При цьому звертають увагу на такі показники: однорідність, колір, запах, вологість, структуру, ботанічний склад, наявність отруйних рослин, механічних домішок, цвілі, час заготівлі.

Однорідність сіна визначають за наявністю в ньому рослин одного виду культури і особливу увагу звертають на отруйні рослини, їх кількість.

Доброякісні грубі корми мають характерний колір, що залежить від наявності в них хлорофілу, каротину, умов зростання трав, способів та часу заготівлі й умов зберігання. Сіно бобових і бобово-злакових рослин має колір від зеленувато-жовтого до світло-коричневого. Інтенсивний зелений колір характерний для люцернового сіна. Для сіна інших кормових культур такий колір не характерний і свідчить про низьку його якість. Світло-жовтий колір сіна злакових і темно-коричневий бобових свідчить про те, що під час заготівлі воно знаходилося під дощем при високій вологості, а тому зігрілось і втратило значну кількість каротину і поживних речовин.

Доброякісна солома злакових (пшенична, житня, вівсяна) має світло-жовтий колір з блискучим відтінком і жовто-зеленими вузлами на стеблах. Якщо її збирали і зберігали за поганих погодних умов, така солома набуває темного кольору. Колір пресованого сіна визначають у внутрішніх шарах тюків.

Колір грубих кормів рекомендують визначати на білому папері при денному освітленні.

Запах сіна і соломи залежить від виду і фази вегетації зібраних культур, способів сушіння, місцевості, терміну збереження тощо. Доброякісні грубі корми мають специфічний приємний ароматний запах. У сіні протягом двох місяців запах підсилюється, потім з часом послаблюється, а якщо воно зберігається кілька років, зовсім зникає.

При несприятливих умовах заготівлі й зберігання, підвищеній вологості грубі корми набувають несвіжого, затхлого, цвілевого і навіть
гнильного запаху, який зберігається й після додаткового перетрушування і сушіння. Такі корми шкідливі для тварин, особливо молодняку.

Для кращого відчуття запаху невелику порцію грубих кормів кладуть у чисту склянку, заливають гарячою (близько 60^о) водою, щільно закривають і через 2–3 хв. досліджують запах.

Структура корму повинна бути збережена.

Вологість сіна і соломи має бути не більше 17%. Органолептично її можна визначити з точністю до 1%.

Залежно від вологості грубі корми бувають сухими, середньої сухості, вологими і сирими.

Сухими вважаються корми, вологість яких не більше 15%. При перекручуванні такі грубі корми тріщать і швидко ламаються.

Сіно і солома середньої сухості мають вологість до 17%. При перекручуванні вони м’які, не тріщать, повністю не ламаються, не колють в руки.

Сіно і солома вологістю 17–20% вважаються вологими. При перекручуванні жмутика кілька разів вони не ламаються, в руках відчувається свіжіть і прохолода.

Сирі грубі корми з вологістю вище 20% при перекручуванні жмутика виділяють вологу, що відчувається руками.

Грубі корми, що містять більше 1% механічних, мінеральних та металевих домішок і скла, непридатні до згодовування.

У сумнівних випадках відбирається середня проба корму для лабораторного аналізу.

Середня проба відбирається із однорідного грубого корму. З кожної пачки сіна і соломи відбирають не менше 5 кг, які складаються з окремих пучків по 200–250 г, узятих з 20 різних місць.

Відібрані пучки складають на брезент, обережно перемішують, відбираючи різні домішки.

Велика кількість домішок відбирається, зважується і включається до неїстівної частини грубих кормів, уміст якої повинен бути не більше 1%.

Із різних місць перемішаної проби відбирають не менше 500 г грубого корму для визначення ботанічного складу і не менше 300 г – для визначення вологості лабораторним шляхом в скляну банку, що щільно закривається.

Проби і зразки грубого корму пакують у вигляді трубки в ящик такої ж довжини (без перелому) і відправляють в лабораторію з нарочним. Для кожної проби оформляється супровідна записка, де вказується вид корму, умови його зберігання, коли і звідки взятий корм, клінічна картина захворювання тварин після згодовування цього корму (якщо виникли захворювання), дата, підпис особи, що направляє корм для дослідження і адреса господарства.

Лабораторний метод дослідження грубих кормів включає в себе визначення вологості, неїстівних домішок, ботанічного складу, класності, наявності отруйних і шкідливих рослин, маточних ріжок, головні та іржастих грибів (в грубих кормах допускається не більше 0,1%), ураження грибом стахіботріс альтернанс і дендродохіум токсікум (не допускається), вмісту солі.

Солому і полову сумнівної якості слід піддавати термічній (запарювання) або хімічній (вапнування) обробкам. Вони сприяють не тільки знезараженню корму, а й поліпшують його смакові та поживні якості, особливо при згодовуванні після обробітку в теплому стані.

Контрольні питання

1. Санітарно-гігієнічне значення грубих кормів у годівлі сільсько-господарських тварин.

2. Методика відбору середньої проби для лабораторних досліджень.

3. Методи санітарно-гігієнічної оцінки грубих кормів.

4. Шкідливі й отруйні рослини в грубих кормах.

5. Ураження грубих кормів мікроскопічними грибами.

 

РОЗДІЛ ІІ