Зоогігієнічна оцінка якості зернофуражу

Якість зерна визначають органолептично безпосередньо на місці зберігання, а в сумнівних випадках відбирають пробу для лабораторного аналізу.

Для взяття середньої проби зерна використовують щуп. Відбирають зерно із п’яти різних місць і трьох глибин по 200 г з місця. Взяте зерно зсипають разом, ретельно перемішують і ділять всю масу зерна на чотири трикутники, з яких виділяють два протилежних. Так роблять до тих пір, поки не залишиться близько 2 кг зерна, яке й направляється на лабораторний аналіз.

У випадках, коли при огляді зерна виявляють будь-які домішки (соломинки, колоски, грудочки землі), їх відбирають, зважують і визначають у відсотках.

При органолептичній оцінці зерна звертають увагу на колір, запах, смак, вологість і однорідність.

Однорідність відображає сортову і типову належність зерна.

Колір зерна визначають при денному освітленні на білому папері. Доброякісне зерно має колір, властивий кожній культурі. Так, для свіжого зерна ячменю і вівса характерний світло-жовтий колір, своєрідний блиск. Шкірка його легко відокремлюється від зерна.

Нерівномірність забарвлення зерна (потемніння поверхні й верхівок), втрата блиску, плівки з білуватим нальотом, сірувате і буре, зморщене і тускле свідчить про те, що воно зберігається тривалий час (два, три роки) або зібране при несприятливих погодних умовах, вологе, недорозвинене або пошкоджене заморозками. Таке зерно швидко уражується цвілевими грибами, шкідниками і бактеріями.

Запах визначають як у цілому, так і подрібненому зерні. Для цього беруть у жменю зерно, зігрівають його видихуваним повітрям і досліджують на наявність сторонніх для якісного зерна запахів.

Якщо запах не відчувається, то зерно насипають у склянку, заливають гарячою водою (60-70 ⁰С), покривають склом, через кілька хвилин зливають воду і визначають запах.

Доброякісне зерно має специфічний приємний зерновий запах, який утворюється під час його дозрівання.

При тривалому зберіганні в приміщенні з високою вологістю зерно набуває неприємного затхлого, гнильного запаху. Таке зерно при згодовуванні часто викликає захворювання тварин. При ураженні його спорами головневих грибів відчувається запах “оселедця”, комірними шкідниками особливий - “медовий”, гризунами - “мишачий” запах. Цвілево-гнильний запах зумовлюється процесами розкладу білків і жирів у зерні, ураженому грибами і бактеріями. Слід запам’ятати, що зерно легко поглинає різні неприємні запахи (бензин, медикаменти), тому в одному приміщенні їх зберігати не можна.

Смак зерна визначають, розжовуючи його. Свіже, якісне зерно має солодкувато-молочний смак, воно склеюється у роті в тісто. Зерно, що довго зберігається або уражене довгоносиком, має гіркий смак, а борошняним кліщем - солодкувато-медовий. Солодкий смак має проросле і промерзле зерно, а кислий - зерно, зсипане у сховище вологим, внаслідок його самозігрівання. Зерно, що зіпсувалося, має неприємний гострий, їдкий або гнильний смак. Для згодовування тваринам воно непридатне.

При визначенні смаку зерна потрібно дотримуватися профілактичних заходів. Смак визначають тільки при непошкодженій слизовій оболонці ротової порожнини. Смак зерна з можливою бактеріальною грибковою або хімічною забрудненістю не визначається. До і після визначення смаку проб зерна ротову порожнину необхідно прополоскати водою.

Зерно з підвищеною вологістю швидко псується і уражується цвіллю та бактеріями. Таке зерно зберігати не можна. Нормальна вологість зерна різних культур 15-16%. У виробничих умовах вологість зерна можна визначати на місці зберігання. Якщо половинки розрізаного ножем або розкушеного зерна відскакують - зерно сухе (вологість до 15%); залишаються на місці, плющаться - вологе (до 20%). Якщо сухе зерно стискати у жмені, то воно буде колоти шкіру долоні.

Обладнання.

Зразки зерна, листи білого і голубого паперу, гаряча вода, хімічні склянки, скальпель, чашки Петрі.