- болохівська – пов’язує козаччину з існуванням у давньоруських автохтонних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;
- бродницька – висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі – бровниками, які жили в пониззі Дунаю;
- уходницька – пов’язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли;
- захисна - пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч татарській загрозі;
- соціальна – факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі.
Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, але більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.
Вказати на дію різних чинників, які зумовили появу козацтва:
- існування великого масиву вільних земель зі сприятливими для життєдіяльності умовами;
- досвід освоєння південних територій уходниками, бровниками та ін.;
- природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження та самореалізації;
- зростання великого феодального землеволодіння, яке прискорювало процес господарського освоєння та колонізації нових земель;
- посилення феодальної експлуатації, наростання релігійного та національного гніту;
- зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар;
В козаки йшли в основному селяни, міщани, студенти, шляхта, які відповідали таким вимогам:
- володіли українською мовою;
- сповідували православну віру;
- були особисто вільними;
- пройшли нелегку школу навчання.
Знавець запорізького козацтва Д. Яворницький дає цікавий опис козаків, які були характерним типом свого народу і свого часу: «Козаки були переважно середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі повні, округлі, від літньої спеки і степового повітря смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем на тім’ї, у смушковій гостроверхій шапці, з люлькою в зубах, справжній козак завжди дивився похмуро, спідлоба, сторонніх зустрічав спочатку непривітно, вельми неохоче відповідав на питання, але згодом лагіднішав, обличчя його під час розмови веселішало, живі проникливі очі засвічувались вогнем і вся його постать дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю і неповторним гумором».
За дніпровськими порогами козаки будували засіки («січі») для захисту від ворожих нападів. Головною Січчю була Запорізька Січ, яку М. Грушевський назвав «вогнищем козацької сили, солідарності і організованості». Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з’явилася в 1551р. у польського історика М. Бельського. Заснування першої Запорізької Січі історики пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д. Вишневецького (у народі Байда) на о. Мала Хортиця. Байда був вихідцем із княжого роду із Вишнівця на Волині.
Описати, як облаштована Січ: це був замок, обведений валами і палями, з баштами і стрільницями, укріплений гарматами. Укріплення були у вигляді неправильного чотирикутника зі сторонами по 200м. Для легшої оборони закладали січ між двома річками на підвищеному місці. Вал насипали висотою до 10м, а на валу ставили частокіл. В’їзні ворота укріплювали високою баштою. Посередині січової площі був широкий майдан, на якому відбувалися козацькі ради. Довкола майдану стояли козацькі курені – великі будинки, в яких жили козаки та церква із дзвіницею, пушкаря, скарбівниця та інші військові будови. На січі завжди панував дух братерства і рівності. Козацький устрій був демократичним. Найвищою законодавчою установою була військова рада. На раді головував гетьман, або один з генеральних старшин. Посередниками між старшиною та радою були генеральні осавули, які обходили «козацьке коло», пояснювали суть справи, дізнавалися про думки війська. Рада заявляла свою згоду криком, кидаючи шапки догори. Вирішальний голос у законодавчих справах мав гетьман. Він був главою держави, вів закордонну політику, призначав старшин, роздавав землі, вирішував судові справи, керував військом. Гетьмана вибирали на генеральній раді, новообраному гетьману вручали булаву, укривали його бунчуком і корогвою. На святкових виступах гетьман тримав булаву в руці, а зазвичай за гетьманом булаву ніс джура. Бунчук – це палиця до 3 –х м завдовжки, закінчена металевим яблуком, з-під якого звисав кінський хвіст. При гетьмані головні уряди мала генеральна старшина, до якої належали: генеральні – обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Генеральний обозний керував воєнними запасами держави, під час війни проводив мобілізацію, Під його опікою була артилерія. Генеральні судді керували в найвищому суді держави. Генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважливіші внутрішні і закордонні справи, укладав гетьманські листи та універсали до війська, вів переговори з чужоземними послами. Генеральні осавули виконували військові функції – командували окремими частинами армії, оглядали військо. Генеральний бунчужний і хорунжий мали під своєю опікою військові клейноди.
Козаки мали добре серце, почуття гумору. З природних якостей вони відзначались умінням майстерно оповідати, помічати смішні риси в інших і передавати їх в жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї козаків дивні, мова і вигадки гострі. Цією рисою пояснюються дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Рябоштан, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Людину малого зросту козаки називали Махинею, великого зросту – Малютою, шибеника – Святошею.
Козаки є не тільки унікальним історичним явищем, але й феноменальним явищем культури.
Розкрити історичні умови формування козацької барокової культури. Химерний стиль козацької барокової культури був породжений непростими соціально-економічними обставинами.
Визвольна війна, постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу як швидкоплинного явища, своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Козаки намагались прожити барвисте та яскраве життя. Козацьке бароко покликане розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Спосіб життя, постійне перебування в екстремальних ситуаціях, бурхливі події сповнювали козацьку душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. Козак – то веселий і відчайдушно безтурботний, то сумний і мовчазний. Нестримний потяг до волі, свободи, прагнення до миттєвих задоволень дають підставу характеризувати козацьке середовище і культуру як типово барокове. Релігійність і висока духовність були своєрідною візиткою козака як українця.
Вказати на те, що в козацьку добу культура досягла європейського рівня і стала гідною частиною світової культури.
Зробити висновок про те, що козацтво як феномен світової історії і культури, мало свою історію і самобутню національну культуру, яка виходила з українських генетичних духовних джерел, виникла на основі глибоких традицій українського народу. Однак історичні особливості життя Січі визначили і особливості її культури. Козаки – вихідці не тільки з різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії та інших країн – вносили особливості культури свого народу в козацьку культуру, в результаті чого склалася самобутня, оригінальна, яскрава, різнобарвна барокова культура, яка мала величезний вплив на формування національної свідомості українського народу.
Питання 43. Матеріальна культура доби козаччини
Література: 19, ст. 92 - 119.
Вказати на те, що козаки як особисто вільні, незалежні від офіційних властей люди, були дрібними власниками і виробниками. У родючих південних степах вони активно розвивали господарську діяльність і створювали зразки матеріальної культури. Столицею козацької вольниці була Січ – своєрідне місто-фортеця. На січі вартували козаки, які в разі небезпеки піднімали весь козацький гарнізон. Всередині стояли курені, зроблені з лози, чи з дерев’яних колод, вкриті очеретом або шкурами тварин. Обов’язковими на січі були канцелярія, склад, ремісничі майстерні, торговельні лавки. В центрі були церква і майдан, де відбувалися козацькі ради та інші громадські заходи. На майдані стояли військові литаври (ударний інструмент), які служили для скликання на раду, і ганебний стовп, де карали винних. В передмісті січі жили ремісники, торговці.
Охарактеризувати січове та індивідуальне господарство козаків. В січовому секторі переважали ті форми матеріальної діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Ядром соціальної організації був курінь, що мав своє майно і доходи. Індивідуально –трудовою діяльністю козаки займалися в паланках – адміністративно-територіальних округах, де заводили власний хутір (зимівник). Якщо курінь був одночасно адміністративно-бойовим і побутово-господарським підрозділом, то зимівник – лише господарським поселенням.
Охарактеризувати основні досягнення матеріальної культури козаків:
- власні збройні сили (піхота, кіннота, артилерія, флот). Військо поділялося на курені – завжди готовий до дій бойовий підрозділ. Основною зброєю у козаків були: гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, стріли, сагайдаки, ножі, кинджали;
- розвиток землеробства та скотарства. Ц ьому сприяли глибокі чорноземи, просторі пасовища, багаті луки, численні заводнені балки. Офіційною формою землеробського господарювання були зимівники (хутори), де козаки тримали худобу, коней, овець, мали пасіки, садили сади, обробляли городи, робили засіки сіна, добували сіль, засівали поля хлібом, полювали на звіра, ловили рибу. В зимівнику були хати для людей і різні господарські будівлі. Хати будували з рубленого дерева, плели з хмизу та обмазували глиною, оточували тином або частоколом. На подвір’ї були хліви, клуні, стайні, льохи, омшаники – зимові приміщення для бджіл;
- розиток козацьких промислів та ремесел. Основними промислами були:
добування солі (чумакування); мисливство, бджільництво. Найрозвинутіший промисел – рибальство, яке давало козакам не лише найуживаніший харчовий продукт, але й було джерелом багатства для всього війська: з рибальства козаки і одягалися, і взувалися, і зброю здобували. Для рибальських промислів влаштовувались особливі заводи, які утримували компаньйони, корті наймали до себе тафу (артіль) з 15 – 20чол. Існували великі рибні промисли – сапети, де обробляли рибу – сушили, солили, добували ікру, виварювали жир, виготовляли клей. Популярним промислом було бджільництво. З меду готували медовуху, з воску – свічки. «Бджола – божа мушка, а пасічник – угодний богу чоловік», - говорили козаки.
Серед ремісників найбільш популярними були теслярі (будували житло і човни), стельмахи (виготовляли вироби з дерева), ковалі (виготовляли вироби з металу), зброярі (виготовляли зброю), кожум’яки (шили кожухи),бондарі (виготовляли бочки для пива), шевці, кравці (шили одяг) та ін..
- розвиток торгівлі: сприяло вигідне розташування січі та природні шляхи сполучення. Прилягаючи до Азовського та Чорного морів, розміщуючись на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею, Російською державою, Кримом, Туреччиною, Запоріжжя було краєм, через який проходили головні шляхи, що пов’язували ці країни між собою. В межах Січі були водні і сухопутні шляхи сполучення. По воді пересувалися за допомогою човнів, чайок, галер, по суші – за допомогою чумацьких возів та палубців - возів, зверху вкритих від негоди. Предметами торгівлі були зброя, опанчі, сідла, стремена, вудила, свинець, олово, посуд, коси, гвіздки, сіль, горіхи, мед, вівці, коні, риба, полотно, одяг, ювелірні вироби, шкіра, папір, сало, живиця, ізюм, пшоно, люльки, хміль, цукор, перець, тютюн, горілка, вино, ліки, тощо.
- розвиток фінансів: фінансові ресурси складалися з військової здобичі, грошового і хлібного жалування, податків, оренди, регалій, прибутків від промислів і торгівлі. Фінансами розпоряджався шафар – січовий скарбник. Власного банку та грошової системи козаки не мали;
- побут: козаки готувалистрави за своїми рецептами. Основними групами козацьких страв були:
- закуски і страви з овочів;
- закуски і холодні страви з м’яса;
- перші страви;
- другі страви;
- галушки;
- солодкі страви;
- напої.
Першими стравами були 22 рецепти борщів, 5 капусняків, 13 видів юшок, 30 типів галушок, різноманітні затірки. Борщі варили по-своєму в кожному козацькому полку. Борщі були з лящами, з карасями, з квашеними яблуками, з грибами, з чорносливом. Серед других страв козаки варили куліш, страви з картоплі, капусти, баклажанів, перцю, з спаржі, гарбузів, бобів, грибів, свіжої кукурудзи. На десерт козаки готували такі витвори української кулінарії як узвар, киселі, киселиці, черешняк, драглі. Іжу насипали в дерев’яний посуд, який виготовляли самі.
Навести приклади рецептів козацьких страв.
Козаки самі шили одяг. Основними елементами одягу були сорочки, шаровари, жупани, кожухи, шуби, шапки.
Зробити висновок про те, що козаки розвивали передові капіталістичні відносини, які ґрунтувалися на вільнонайманій праці, тоді як на Московщині панувало кріпацтво. Обидві форми власності – колективна та приватна – співіснували мирно, свідченням чого є специфічні види матеріальної діяльності козаків та її результати.
Питання 44. Нові процеси в духовному житті козаків: реформування церкви, освіти, розвиток літератури, архітектури та мистецтва
Література: 31, ст.156-170.
Вказати на те, що духовна культура досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648 -1781рр). Духовна культура формувалась в руслі генетичних джерел. В її основі – глибокі традиції українського народу. Але внаслідок переплетення з культурами інших народів козаки створили оригінальну самобутню духовну культуру.
Охарактеризувати основні досягнення духовної культури:
- церковно-релігійне життя: релігія і духовність були основними критеріями відбору в козаки. Козаки ревно стежили за чистотою віри в своїх рядах. Вони обов’язково відвідували богослужіння, кожен новий день розпочинали з молитви, будували храми, відкривали монастирі (Самарсько-Пустельно-Миколаївський, Межигірський, Мотронинський);
- освіта: в козацьку добу функціонували три типи шкіл – січові, монастирські і церковно-парафіяльні. Осередком освіти і науки була Києво-Могилянська Академія, відкрита в 1632р. Петром Могилою. Це перший вищий навчальний заклад європейського зразка. Охарактеризувати систему освіти в академії, назвати відомих в Україні випускників академії. В Західній Україні в 1661р. відкрито Львівський університет, Греко-католицькі духовні семінарії у Мукачево та Львові;
- книгодрукування: існувало 13 друкарень, провідною була друкарня Києво-Печерської Лаври. Запровадження «гражданського шрифту»розмежувало церковну і світську літературу;
- література: основними жанрами були думи - сувора, героїчна, пройнята ліризмом поезія. Думи виконувались кобзарями, яких М.В.Гоголь назвав «охоронцями бойової слави України», а Луначарський - «Гомерами України »; козацькі літописи – хронологічні описи історичних подійвизвольної війни (Мгарський, Київський, Хмільницький, Межигірський, Львівський). Охарактеризувати твори літописців С.Величка, Г.Граб’янки, Самовидця, які є вершиною козацького літописання;
- барокова архітектура: дерев’яне та кам’яне будівництво сакральних споруд в містах Чигирин, Черкаси, Богуслав, Ніжин, Умань, Канів (сакральні споруди не мали чітко вираженого фасаду, однакові з усіх боків, повернуті водночас до усіх частин світу, ніби повртаються довкола своєї осі); світське будівництво в містах Луцьк, Острог, Батурин, Любашів. Будувались фортифікаційні споруди - замки-палаци, обнесені системою захисних споруд (Волинь, Галичина, Поділля). Монументальними кам’яними спорудами, які збереглися до нашого часу є будинок Київського магістрату на Подолі, будинок колегіуму у Новгороді-Сіверському, Харківський Покровський собор, Благовіщенський та Миколаївський собори у Ніжині.
- козацьке архітектурне різьблення – найкращий зразок художнього оброблення. Серед орнаментальних мотивів архітектурного різьблення найбільш поширеними були 3 види: класичний (сволоки, одвірки), кручений (схожий на вірьовку), об’ємне різьблення по ребру дошки чи балки;
- декоративна скульптура спрощених і узагальнених форм, що помітно в оформленні аттиків, порталів, віконних ніш. Надгробні скульптури виготовлялись майстрами з-за кордону (Шванер, Шлютер). Київськими цеховими майстрами були Таран, Волох, Завадовський, Равич. Відомий скульптор і різьбяр Шалматов – автор іконостасу для собору Мгарського монастиря, церкви Покрови в Ромнах та міського собору в Полтаві. До наших днів збереглася монументальна кругла металопластика, зокрема, статуї на фасаді ратуші і церкви Михайлівського Золотоверхого собору;
- живопис: набув виразно національного характеру. Поряд з церковним розвивається світський живопис, особливо портретний Мистецьким осередком була Києво-Печерська Лавра, яка мала своїх живописців, граверів і малярську школу. Велику роль в розвитку малярства відіграли м. Чернігів, Ніжин, Переяслав, Новгород-Сіверський. Основне у малярстві козацького доби – використання прийомів розвинутої лінійної перспективи. В іконописі – втілення урочистого узагальнено героїзованого образу, сповненого сили і ліричного почуття, насичення гуманістичним змістом. Основна форма живопису – монументальний настінний розпис, станковий іконопис, портрет (оздоблення Успенського собору Києво-Печерської Лаври, розписи центрального нефа Софійського собору). Першою пам’яткою, де стали помітними риси класицизму була Андріївська церква. Над розписами у церкві працювали художники О. Антропов, Г.Левицький - Носов та його син Д.Левицький;
- декоративно-прикладне мистецтво характеризується посиленням урочистості і ошатності виробів (багата орнаментика, герби, барельєфи, написи, тонке гравірування, різьблення, позолота).
Зробити висновок про те, що розвиток української освіти, літератури, образотворчого мистецтва, архітектури і скульптури в козацьку добу проходив в загальному руслі європейської культури доби бароко, але українська культурна традиція має чимало підстав для гордості. Імена українських художників, скульпторів, архітекторів ввійшли до золотої скарбниці європейської культури.
Питання 45. Доба культурного національного відродження в Україні в ХІХ - поч. ХХ ст.
Література: 29, ст. 185 – 205; 15, ст. 454 - 485; 14, ст. 378 – 416.
Вказати на те, що в кінці XVIII на поч. XIX ст. більша частина України перетворилась у провінцію великої Російської імперії, а західноукраїнські землі були під владою Австрійської імперії. На території українських земель заборонялась українська мова, література, нівелювались всі досягнення в освіті, ліквідовувалось все те, що хоч трохи нагадувало про суверенність українського народу в минулому. Саме у цей період на Лівобережній та Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи козаччини, розпочалося пробудження національної свідомості, яке в історії української культури отримало назву культурно-національного відродження. Під національним відродженням України слід розуміти формування національної самосвідомості українців, зростання інтересу до української мови, історії та культури, активізацію зв'язків між західними та східними українцями, розгортання українського національно-визвольного руху.
Охарактеризувати основні досягнення культури доби УНВ:
- перші історико-етнографічно-фольклористичні дослідження. Початок у нагромадженні фольклорного матеріалу поклали Григорій Калиновський, Михайло Максимович, Маркіян Маркевич своїми творами: «Опис весільних українських обрядів», «Малороссийские песни», «Записки о Малороссии». Найціннішими історичними дослідженнями були «Історія русів» Григорія Полетики, «История Малой России» Бантиша-Каменського, «Історія МалороссІЇ» Маркіяна Маркевича, «Історичні монографії та дослідження» Миколи Костомарова. Основою всіх досліджень була ідея етнічної, національної та політичної відмінності між українським та російським народами. Автори доводять спадкоємність України від Київської Русі і показують, що Україна має власну історію;
- заснування університетів. В 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. Засновником університету був В.Каразін. Сучасники слушно прозвали його "українським Ломоносовим". Університет одержав широку автономію на зразок тодішніх західноєвропейських університетів. Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й одним з перших осередків українського національно-культурного відродження XIX — початку XX ст. В 1817році відкрито Львівський університет, в 1834 році було відкрито Київський університет під офіційною назвою "Університет св. Володимира", у 1875 р. засновано університет у Чернівцях. Університети активно долучилися до справи українського національно-культурного відродження..
- розвиток літератури; Культурницька діяльність інтелігенції бере свій початок з моменту виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського (1798), що першим заявив про існування української літературної мови. І. П. Котляревський завоював епітет "батька сучасної української літератури" не просто тому, що першим писав українською мовою, а тому, що його "Енеїда" була твором високого літературного ґатунку. Він поклав початок, за словами Дмитра Чижевського, літератури "національного відродження". Центральною постаттю УНВ є Тарас Шевченко, будучи поборником правди і свободи, він своєю поезією і мистецькою творчістю виразив споконвічні волелюбні прагнення українського народу до волі, з винятковою силою поєднав мистецтво слова і візуального образу з життям народу.
Епохальною подією в українській літературі є поява Кобзаря (1840), який має для народу заповітне значення. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність. «Кобзар» засвідчив воскресіння нації у драматичний період національної історії. Нація відчула, що у неї є духовна сила, з якою можна і варто йти в майбутнє. Поет повернув українському народу пам'ять його історії, адже жодні наукові дослідження не мали такого впливу, як історичні поеми, драми, вірші, живописні картини Тараса Шевченка. У них автор говорив про буття народу, славу гетьманського правління, минулу козацьку вольницю, оспівував народних месників, їх боротьбу проти феодально-кріпосницького національного гніту. Ідея національно-визвольної боротьби, державної незалежності, заклик до рішучих дій проти насильства червоною ниткою пронизують більшість творів Шевченка. До повалення самодержавно-кріпосницького ладу закликали його поеми «Сон», Кавказ», «І мертвим, і живим...» та інші. В знаменитому «Заповіті» поет закликає:
«...вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте». Т. Шевченко водночас є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина». Т. Шевченко є духовною основою нації, основним носієм державницької ідеї. "Кобзар" це суцільний заповіт України, віра в неї, молитва на неї.
Іван Франко писав, що Т. Шевченко "був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим... Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду..."
- літературні та громадсько-політичні організації. В добу УНВ в Україні виникають перші політичні організації, зокрема Кирило-Мефодіївське товариство (грудень 1845 - січень 1846, Київ), назване іменами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були В. Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, в роботі товариства активну участь брав Т.Шевченко. Основним програмним документом був «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», в якому викладалися головні ідеї і правила товариства: політична і духовна свобода слов'янських народів, рівність громадян за природнім правом від народження, за віросповіданням та матеріальним становищем.
Головне завдання - побудова майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною на принципах:
- рівності, суверенності;
- знищення царизму;
- скасування кріпосного права;
- встановлення демократичних прав і свобод для громадян;
зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їхньої мови, культури і освіти.
На Галичині найвпливовішим літературним угрупуванням була «Руська трійця». Організація заснована у 1833р. прогресивно налаштованими студентами Львова Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким, яких укупі їхні ж товариші прозвали "Руською трійцею". «Трійчаки» «йшли в народ», записували перекази та пісні, вирази і слова, що вживалися простолюдом.. Шашкевич першим почав виголошувати офіційні промови українською мовою, а не лише латинською, польською чи німецькою як було раніше. Надрукований членами "Руської трійці" збірник «Русалка Дністрова» започаткував нову українську літературу в Західній Галичині, справжнє національно-культурне відродження в Галичині.
Першою політичною організацією в Галичині була Головна Руська Рада, створена у Львові в 1848р. для захисту національних, політичних і культурних інтересів українців. її діяльність здійснювалась з залученням української газети «Зоря Галицька», редактором якої був Антон Павецький. Непересічною подією був І з'їзд діячів української культури - Союз руських вчених (жовтень 1848р., 118 учасників), який сприяв консолідації української інтелігенції.
В народному середовищі будителями національної свідомості виступила молода генерація українських інтелектуалів - В.Антонович, П.Житецький, П.Чубинський, Т.Рильський, О.Потебня, О.Косинський, Л.Глібов, які в 1861 році утворили кістяк першої громадсько-просвітницької організації «Київська Громада». Натхненні прикладом киян, свої «Громади» створили студенти інших міст - всього в Україні їх було близько 100. Громадівці стали засновниками і провідними діячами громадсько-політичного та художньо-літературного журналу "Основа" — першого щомісячника українською мовою. Журнал відстоював розвиток української національної культури, в т.ч. мови й літератури, історії, етнографії, фольклору, друкував твори українських письменників, історичні праці та документи, літературну критику й публіцистику, праці на педагогічні, мовні, музикознавчі, суспільні теми, спогади, щоденники. В "Основі" було надруковано понад 70 творів Т. Шевченка. В 1862р. П Чубинський надрукував вірш «Ще не вмерла Україна», до якого пізніше М.Вербицький написав музику. Він став гімном борців за національне визволення України, а в 1992р. Верховна Рада України затвердила його як Державний Гімн України.
Основна діяльність громад зосереджувалась в недільних школах, де навчання велося за розширеною програмою українською мовою Видавали підручники українською мовою організовували вистави і концерти українських акторів. Робота була спрямована на пробудження українства, формування національної самосвідомості (у відповідь - Валуєвський указ 1863р., який доводив, що української мови не було і не може бути). В 1886 році до циркуляра додається спеціальна інструкція, за якою було заборонено видавати літературу українською мовою, припинити друкувати етнографічні матеріали. Але це не злякало громадівців. 1873р. - було засноване українське наукове товариство, яке в 1892р. реорганізоване в наукове товариство ім. Шевченка на чолі з Барвінським. Найбільшого авторитету товариство здобуло під час керівництва Грушевського (1897-1913рр.). За цей час видано 120 томів «Записок», 59 примірників «Хроніки», опубліковано етнографічний збірник, серії джерел «Пам'ятки української мови і літератури», «Україно-російський архів», «Матеріали до української бібліографії», періодичні видання «Збірник математично-природничої секції», «Лікарський збірник», видано 8 томів «України-Руси» Грушевського. Саме наукове товариство ім. Т. Шевченка стало прообразом Національної Академії Наук, яка в 2008р відсвяткувала своє 90-річчя.
Важливу роль в популяризації української мови відіграли просвіти. Основна їхня мета — масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу. Найбільш значною стала Львівська просвіта, заснована 8 грудня 1868 р. Це перша просвіта в Україні. Звідси бере свій початок просвітянський рух. Просвіти виступали за соборність та державність України, організовували бібліотеки, народні музеї, читальні, самодіяльні хори, театри, видавали газети, підручники, популяризували твори Т Шевченка та інших письменників, відкривали школи, курси для неграмотних.
