Будівництво Великої китайської стіни 4 страница

 

Питання 38. Культура слов’янського населення України

Література: 1, ст. 265-272; 26, ст. 365-375; 11, ст. 561-672.

 

Вказати на те, що період становлення слов’янства ділять на два етапи:

- виділення праслов’ян з сукупності староєвропейського населення;

- формування слов’янських етнічних груп з елементами культурно-мовної диференціації;

Найдавніші писемні джерела, в яких слов’яни виступають під своїм ім’ям, належать до YІ ст.. н.е. (твори візантійських авторів – Йордана, Пр. Кесарійського, І. Ефеського). Зокрема, Йорданові свідчення про слов’ян достатньо точно визначають географічне розселення слов’ян:

- венеди – у басейні Вісли;

- анти – у Подніпров’ї;

- склавіни - у Подунав’ї.

Літописець Нестор називає такі племена, від яких походять українці:

- поляни (правий берег Дніпра);

- сіверяни (над Десною і Сеймом);

- древляни (Прип’ять);

- уличі (між Дністром і Південним Бугом);

- тиверці (між Південним Бугом і Прутом);

Провідне місце займають поляни з центром у Києві, на яких вперше поширюється назв «Русь». Найдавнішою культурою слов’янських народів є зарубинецька культура (відкрита В.Хвойкою, 1899р. с. Зарубинці, Київщина). Поширена на Середньому Подніпров’ї і Поліссі. Зарубинецькі поселення групувалися в кількості 10 -15, розміри – до 2га. Поселення мали оборонні – земляні вали. Житла – квадратної форми з каркасно-глинобитними стінами.

В ІІІ ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася черняхівська культура. Черняхівські поселення відрізняються розмірами, характером планування. Розташовувались в глибині плато, на схилах ярів, поблизу луків. Житла – наземні, одно- і двокамерні з глинобитними стінами. Поблизу житла розташовувались господарські споруди – гончарні горни, залізоплавильні печі, майстерні. Поселення не мали укріплень. Могильники були біритуальні – з обрядами інгумації та кремації. Поховання мали північну та західну орієнтацію. Основним видом діяльності було залізоробне ремесло. Вперше використали прийом зварювання. Використовувалися вироби з кольорових металів. Керамічні вироби виготовлялися на гончарному крузі. Столова кераміка мала сірий колір і лисковану поверхню. Вперше виготовлялися ротаційні жорна, точильні бруски. Розвивалось прядіння, ткацтво. Головною галуззю економіки було сільське господарство. Розвивався обмін. У черняхівців було ранньокласове суспільство зі складною ієрархічною структурою влади.

Світосприймання слов’ян формувалося під впливом власної релігійної системи, зовнішніх зв’язків та військових походів. Слов’яни були язичниками:

- культ берегинь;

- культ землеробських богів;

- культ Перуна.

Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючи зв’язок людини з довкіллям.

У стародавніх слов’ян основними богами були Перун – Бог грози і блискавки, Стрибог – покровитель небесних стихій, батько Перуна, Сварог – Бог ясного спокійного неба, Даждьбог – бог сонячного світла і достатку, Макош – богиня землі і родючості, Велес – Бог скотарства, худоби, торгівлі, Коляда – вираження зимового сонцестояння, Купайло - виразник літнього сонцестояння, Ярило являв собою весняну іпостась Даждьбога, близький до бога Ладо.

Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, фігури воїнів.

Зробити висновок про те, що стародавні слов’яни заклали фундамент українського світовідчуття. Досягнення слов’ян у господарській діяльності, багата усна народна творчість, язичницька релігія, боротьба з кочівниками сприяли розвитку своєрідної, неповторної культури.

 

Питання 39. Культура Київської Русі

Література: 26, ст. 375-394; 1, ст. 273-284; 15, ст. 345-382.

 

Вказати на те, що в 1Х ст. в результаті тривалого розвитку східнослов’янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалась одна з найбільших держав середньовічної Європи – Київська Русь (існувала з 1Х по 40 рр. Х111 ст.). Стольним градом Київської Русі був Київ, заснований Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю.

Охарактеризувати досягнення культури Київської Русі за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Досягнення культури при Володимирі:

- хрещення Русі у 988 році. Основною причиною християнізації Русі є те, що старі язичницькі вірування та ідеї вже не відповідали новим державним структурам. Князю найбільше імпонувала ідея божественної влади. Володимир мріяв створити духовно-монолітний етнос, щоб не залежати від варягів, бажав рівноправних відносин з Візантією. Князь розумів, що об’єднати народ можна було єдиною для всіх вірою, чого домігся оригінальним способом – пішов з військом на Корсунь (Херсонес) грецький, захопив його. Тоді направив послів до Василія і Костянтина, щоб віддали за князя свою сестру Анну. В іншому випадку – Володимир погрожував не віддати Корсунь. Одруження з Анною, повернення Корсуня (візантійська колонія в Криму) дозволили Володимиру стати на один рівень з Візантією. Саме таким нетрадиційним шляхом Русь ввійшла в Європу як рівноправний партнер.

Запровад­ження християнства мало прогресивний характер:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу і формуванню нових феодальних відносин;

2. Православ’я стало надійним грунтом для створення централізованої самодержавної країни;

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави;

4. Під впливом християнства відбулася докорінна зміна світобачення та світосприймання населення;

5. Нова віра сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури, мистецтва.

- писемність, абетка якої була складена болгарськими просвітите­лями Кирилом і Мефодієм і названа за іменем одного з них "кирили­цею". Вона представляла собою південнослов'янський мовний діалект, зрозумілий і східному слов'янству, що й стало головною пе­редумовою її поширення на українських землях. Азбука кирилиці складалася з 43 літер: 24 грецьких і 9 оригінальних слов’янських. Вона є графічною основою української писемності. Давньоруський різновид кириличної мови, що використовувався в усіх сферах життя, крім церковної, називається давньоруською. Першими писемними пам’ятниками, що відомі сьогодні, є написи на золотих і срібних монетах князя Володимира. Кирилицею напи­сані всі відомі твори XI і наступних століть. Давньоруська літературна мова була мовою державною, нею велося діловодство, міжкнязівське офіційне та приватне листування, судочинство.

- розвиток освіти. Перша літописна згадка про заснування школи на Русі відноситься до 988 р. З метою підготовки кадрів священнослужителів князь Володимир заснував школу на Старокиївській горі, поруч з Десятинною церквою. Там вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості про поетику, а також з географії, історії. Крім початкової освіти було й "навчання книжне, що передбачало вивчення богослов'я, філософії, риторики, граматики. Навчання велося церковно-слов'янською мовою.

- початок кам'яного культового будівництва, яке пов"язується з побудовою князем Володимиром у Києві в 989-996 pp. церкви Богородиці, або як її називали в народі — Десятинної. Назва зумовлена тим, що на її утримання виділялася десята частина вели­кокнязівських прибутків. До нашого часу Десятинна церква не збере­глася, вціліли частково лише її фундаменти. 6 грудня 1240 р. її зруй­нували монголо-татари.

Досягнення культури при князюванні Яросла­ва Мудрого:

Київська Русь часів Ярослава Мудрого мала від 3 до 12 млн. населення і охоплювала територію близько 800 тис. кв. км (майже половина її — в межах сучасної України). Київ за часів Ярослава Мудрого перетворився на великий центр культури, ремесла й торгівлі. Він вражав сучасників своїми розмірами, величними спорудами. Місто складалося з трьох частин:

- дитинець – найстаріша частина. В дитинці розміщувались княжі та боярські двори, там жила челядь і ремісники.

- окольний град (острог) складався з кварталів простого люду, торговельного майдану, подвір’я купців, церков та монастирів.

- околиці (кінці), які заселились ремісниками певної спеціальності.

- х рамове будівництво: Архітектура була храмова (сакральна) та фортифікаційна. Храмова - це архітектура, що належить церкві. Найбільш поширені храмові споруди – три та п’ятикупольні церкви. Софійський собор є центральною спорудою архітектурного ансамблю міста Ярослава. Собор оточений 2 рядами галерей. 3 заходу до собору прибудовані 2 вежі (не характерні для візантійської архітектури). Собор немає головного фасаду. 12 бань, що пірамідально групуються біля центральної вежі, урочисто завершують об’ємну композицію собору. Стіни зовні декоровані орнаментами з поставлених на ребро і втоплених в кладку цеглин. Використовуються багатобарвний фресковий живопис. Софія Київська або Софійський собор — це го­ловний (митрополичий) храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Софія — слово грецьке, що означає мудрість. Софійський собор — найвидатніша архітектурна споруда Русі, що збереглася до нашого часу. Рішенням ЮНЕСКО Софія Київська в 1990 р. зарахована до світової культурної спадщини.

Іншими сакральними спорудами були:

- Церква Спаса на Берестові;

- Михайлівський собор;

- Успенський собор;

- Троїцька надбрамна церква;

- Кирилівська церква;

- Борисоглібський собор

Фортифікаційна архітектура – це оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога. Золоті воро­та - велична кам'яна будова, яка вперше згадується в літописі у 1037 p., поєднувала в собі функції оборонної споруди та парадної міської брами. Ворота представляли прямокутну у плані башту, до якої з обох боків прилягали земляні вали. Висота проїзду сягала 12 м, ширина— 6,4 м.

- виникнення монастирів — чоловічих та жіночих. Серед них перше місце належить Києво-Печерському монастирю, заснова­ному в 1051 р. Назву "Печерський" монастир дістав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважають­ся ченці Антоній та Феодосій. Монастир зіграв велику роль у розвит­ку давньоруської культури, став свого роду освітнім центром і цент­ром літописання, дав багато церковних діячів. Визначною архітектурною спорудою монастиря був Успенський собор, споруджений в 1073-1089 pp. на за­мовлення Святослава Ярославича. Це — головна споруда монастиря (лаври). В середині собор прикрашали мозаїка, фрески, різьблені, ши­ферні плити.

- школа іконопису. З аснував київську іконописну школу ікономаляр Алімпій — монах Києво-Печерського монастиря. Іконопис був один з найпоширеніших видів образо­творчого мистецтва на Русі. Одна з найбільших на Русі іконописних майсте­рень ХІ-ХІ1 ст. знаходилася у Києво-Печерському монастирі.

- книжна справа. Київську Русь називали "книжною країною". Тут книгу любили і ці­нували, вважали її "восьмим дивом світу". Літопис 1037 р. згадує про бібліотеку або книгосховище в Софії Київській. Історики вважають, що це була пер­ша відома на Русі вітчизняна бібліотека і книги в ній належали осо­бисто Ярославу Мудрому. Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виник­ла бібліотека при Києво-Печерському монастирі. До її складу ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею одним з ченців монастиря, колишнім чернігівським князем, правнуком Ярослава Мудрого.

- література. Від ХІ - ХІІ ст. дійшло понад 80 духовних і світських книг. Найдавнішою книгою, що збереглася до наших днів, є "Остромирове Євангеліє", виконане в 1056-1057 pp. на замовлення новгородського посадника Остромира. Звідси і назва — "Остромиро­ве Євангеліє". Дійшла до нас й інша книга — Ізборник Святослава, укладений в 1073 та 1076 pp. для князя Святослава Ярославича, звідси і його на­зва. Ізборник має енциклопедичний характер. Це фактично перша давньоруська енциклопедія. Найбільш відомими літературними жанрами були:

- оригінальна література – створена місцевими авторами на місцевому матеріалі. Її різновидами є слово, притчі, моління, повчання.

- перекладна література;

- апокрифічна література;

- житійна література

- патерична література;

- енциклопедична література;

- історична література;

- юридична література;

- усна народна творчість — фольклор: пісні, приказки, казки, байки, загадки, заклинання. До X ст. відно­ситься виникнення нового епічного жанру — героїчного билинного епосу, якій став вершиною усної народної творчості.

- літописання. Літописи - це історичні твори про події і факти, подані в хронологічному порядку, в яких кожний новий річний запис починався словами «в літо». Першим літописцем був Нестор. Він створив настільки повну систему руської історії, що жодна нація не може похвалитись таким скарбом. Написаний літопис рідною мовою, чим зумовлюється його незвичайна популярність.

- прикладне мистецтво. До нього на­лежать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весіль­ні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, ча­ри, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними спосо­бами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрус­тацією, чеканкою, художнім литвом. Витвори давньоруських майст­рів славились далеко за межами Київської Русі — в Скандинавії, Бол­гарії, Візантії

- образотворче мистецтво. В мистецтві втілюється загальнолюдські морально-етичні ідеї та естетичні уподобання. Вперше поєднано мозаїку і фрески. Вперше засвоєна техніка мурування, виготовлення смальти для мозаїк.

- музика: народна, інструментальна, церковний спів. Найдавніші форми народної музики пов’язані календарною обрядовістю, хліборобським культом.

Інструменти: бубни, сопелі (дерев’яні духові типу дудки), сурми, роги, гуслі (струнні). Свідченням є відома фреска,, Скоморохи”, що збереглася на стіні собору Святої Софії. 13 фігур на фресці (2 праворуч акробати, решта 11 – учасники музичного ансамблю).Інструменти: орган, флейта, металеві тарілки(ударний інструмент), сурми, лютня, ліра. Більшість цих інструментів згадується в Києво-Печерському патерику.

- право. З прийняттям християнства змінився характер судочинства. Відмінена смертна кара, грошові стягнення. Перший звід законів -,,Руська Правда” стосувався поділу спадщини, покарання злодіїв, убивць жорстоко каралась образа гідності людини. Документ ставить у законодавчі межі діяльності особливих посадових осіб – вірників, що призначалися князем для збирання податків у княжу скарбницю.

Документ спрямований на охорону життя княжих чиновників, княжої власності і власності впливових посадових осіб.

-прикладне мистецтво. В ідомі такі прийоми обробки металу:

- лиття;

- гравірування;

- чернення;

- інкрустація;

- золочення.

Вироби: браслети, кільця, наручні, колодки, медальйони, ланцюжки, каблучки, колти (деталь головного убору).Предмети воїнського спорядження(мечі, ритони).

Вишивки по шовку. Золота вишивка прикрашала речі церковного призначення.

Зробити висновок про те, що для культури Київської Русі характерні такі особливості:

- домінуючий вплив християнства;

- запозичення та творче переосмислення візантійських традицій;

- існування на Русі дохристиянського культурного середовища – підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури.

 

Питання 40. Соціально-економічні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси

Література: 29, ст. 86 – 95; 31, ст. 74 – 83; 26, ст. 395 – 415.

 

Вказати на те, що Галицько - Волинська Русь є політичною і культурною наступницею Київської Русі. Вона вважається першою етнічно українською державою. За словами М.Грушевського, - це «головний резервуар української державності та культури, виробленої київською добою». Галицько-Волинська Русь бере свій початок з 1199р., коли волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Волинь, Галичину і підкорив своєму впливу Київ. Через внутрішні суперечки бояр і князів Галицько-Волинська Русь розпадалася на дрібні володіння і об’єдналася лише на початку ХІY ст. В Галичі навіть була заснована митрополія, приєднана Люблінська земля і частина Закарпаття. Постійно потерпаючи від Золотої Орди, протиріч між князями і боярами, Галицько-Волинська Русь слабшала. Цим скористались більш сильні сусіди: в другій половині ХІY ст. Галицьке князівств захопила Польща, а волинські бояри визнали владу литовського князя Любарта Гедиминовича. В таких історичних умовах розвивалася культура Галицько-Волинської землі. Особливістю культури було намагання князів продовжити давні державницькі та культурні традиції Київської Русі і одночасне налагодження тісних політичних і культурних зв’язків з країнами Західної Європи.

Охарактеризувати досягнення культури Галицько-Волинської Русі:

- розвиток мистецтва та архітектури в руслі традицій київсько-візантійського стилю;

- високий рівень розвитку оборонно-фортифікаційної архітектури (фортеця Тускань в с. Урич Львівської області зберігається донині);

- поява місцевих архітектурних шкіл: вплив романського стилю, зміна техніки будівництва, поява нових будівельних матеріалів - вапнякового розчину з домішками вугілля та золи і великих шматків тесаного каменю замість цегли. Зміни у характері оборонних споруд викликані зміною військової тактики та стратегії. Земляні вали обмазувались глиною, білились вапном або обносились кам’яним муром;

- оздоблення храмів рельєфним декором;

- закладка нових міст: Луцьк, Острог, Кременець, Хотин, Львів, Білгород-Дністровський, Холм, Галич;

- впровадження фортифікаційних новинок (башні донжон – висота 17м, довжина – 12м, ширина – 11 м, товщина стіни – 1,7 м.);

- будівництво сакральних кам’яних споруд:Успенський собор в Галичі, княжий палац та Спаська церква на «Золотому току» Криловської гори у Галичі, церква Святого Пантелеймона у Галичі, храм Івана Хрестителя у Холмі, будинки княжої Теребовлі, прикрашені рожевим вапняком);

- розвиток пластичного мистецтва, зокрема скульптури кам’яних ідолів (збруцький ідол, що поділяється на три частини: у нижній зображено людину, що стоїть навколішки з піднятими вгору руками - символізує підземний світ. В середній частині зображено людей, що тримаються за руки, ніби в хороводі – цим відтворено обряд поклоніння сонячному божеству та символізує наземний людський світ. Верхня частина символізує світ божественний);

- поява нового іконографічного мистецтва, зокрема ливарного (в Галичі відливалися олов’яні та бронзові ікони, хрести);

- розвиток пластичної різьби по кості та ювелірної справи;

- замість фрескового живопису та мозаїчних панно: з’являються вітражі, названі «римським склом»;

- іконопис набуває більш реалістичних рис, в позі святих з’являється динаміка та експресія, барви ікон стають більш яскравішими (Красилівська Богородиця);

- про поширення освіти свідчать стилуси («писала») - загострені палички для писання по воскових дощечках чи бересті; берестяні грамоти та рукописі книги, зокрема Євангеліє – Галицьке, Бучацьке, Холмське. Книги прикрашені мініатюрами. Літературними жанрами є військові повісті, житія мучеників, проповіді, літописи.

Охарактеризувати унікальну культуру княжого Львова, заснованого Данилом Галицьким у 1256р.:

- архітектура: церква Марії Сніжної, збудована німецькими колоністами, є однією з найстаріших споруд, що збереглася до сьогоднішнього дня; католицький костел Івана Хрестителя, збудований в романському стилі князем Львом для своєї дружини – угорської принцеси Констанци; вірменська церква, збудована напластуванням різних архітектурних стилів вірменською общиною в 1360р.

- будівництво оборонних укріплень на території Високого замку;

- відкриття Онуфріївського монастиря – центра книгописання у княжому Львові;

- здобуття Львовом в 1356р. вперше в Україні Магдебурського права;

- утворення цехів – пекарів, шевців, кравців, різників.

Зробити висновок про те, що культура Галицько-Волинського князівства розвивалась на досить високому рівні. Тут виробилася своєрідна галицько-волинська архітектурна школа, яка продовжувала києво-візантійські архітектурні традиції, поєднавши їх з західноєвропейською технікою будівництва та романським декором. Мистецькі традиції Галицько-Волинської землі позначилися на монументальній архітектурі ХІY ст. та живописі доби Ренесансу. Техніка кам’яного мурування поширюється по всій Україні. Узори вижницьких, косівських, закарпатських різьбярів та килимарів втілилися в виробах сучасних майстрів народних промислів.

 

Питання 41. Культурні традиції українського Ренесансу (ХY – перша половина ХYІІ ст.)

Література: 29, ст.115- 117, 31, ст. 84 – 121; 26, ст. 416-440.

 

Охарактеризувати історичні умови та соціально-політичні чинники формування ренесансної культури України. Вказати на те, що починаючи з середини ХІY ст., територія України була розчленована між Польщею, Литвою. Процес формування культури України був одночасно відображенням складного процесу формування української народності. Литва, яка приєднала до себе землі Білорусі, України, частково Московської держави, перетворилась в багатонаціональну державу, де переважало слов’янське, а не литовське населення з традиційною етнічною культурою і правом. Руська мова визнавалась державною у Литві, а православна церква була панівною в духовному житті суспільства. Землі Галицько-Волинського князівства потрапили в залежність від Туреччини, Північне Причорномор’я і Приазов’я – під владу Кримського ханства. Ці умови свідчили про те, що українська народність була позбавлена можливості створювати власну культуру і державу. Люблінська унія 1569 р., згідно з якою Велике князівство Литовське об’єдналося з Польським королівством в єдину державу - Річ Посполиту, передбачала знищення в українській державі традицій автономії. Становище української православної церкви як одного з головних чинників українського культурного процесу, похитнулося. В 1586р. на церковному соборі католиків і православних у Бресті прийнято рішення об’єднати православну і католицьку церкви під верховенством папи римського. Брестська унія зобов’язувала православних визнавати католицьке твердження про походження святого духа від Бога-отця і Бога-сина, ввести індульгенції про відпущення гріхів, новий календар і зберегти у православній церкві старі обряди. Якщо православне духовенство заперечило унію, то польський король проголосив її обов’язковою для віруючих Речі Посполитої, тобто для України. Католицька церква зміцнювала свій вплив в Україні через конгрегації єзуїтські школи. Впертий опір польським магнатам, шляхті, турецькій агресії проявлявся у формуванні братств, які поступово з церковних об’єднань перетворювалися на могутні культурні і освітні осередки.

Охарактеризувати діяльність Львівського братства, яке поклало початок новій формі громадської та культурно-освітньої діяльності. М. Грушевський назвав братства «коректною формою для організації православних елементів, які заводили свою, хоч і слабеньку національну владу».

Вказати, що в ІІ половині ХYІ – першій половині ХYІІ ст. в Україні поширюються ідеї гуманізму під впливом таких чинників, як:

- соціально-економічний процес, зумовлений переходом суспільства до простого товарного виробництва;

- поява великої кількості економічних незалежних міст;

- виникнення нового (капіталістичного) способу виробництва;

- посилення інтересу до рідного культури, історії, мови;

- пробудження національної свідомості;

- розуміння необхідності широкого розвитку освіти і науки;

Охарактеризувати досягнення української ренесансної культури:

- розвиток гуманістичної культури (Юрій Дрогобич, П. Русин, С. Оріховський);

- культурно-національне пробудження в Україні: гуманістичний світогляд, антропоцентризм ренесансного мислення, формування світської культури;

- розвиток освіти як дійового засобу проти всіх національних бід. Братські школи і друкарні об’єднували навколо себе прогресивні сили українського інтелігенції;

- виникнення Острозького культурно-освітнього центру якісно нового типу, що складався з колегії, літературно-наукового гуртка, бібліотеки, друкарні. Це перша українська Академія наук;

- поширення книгодрукування: І.Федоров та його помічник П. Мстиславець в 1574р. видрукували слов’янську «Азбуку» (Буквар) з елементами граматики. Знаменита Острозька Біблія – чудовий зразок друкарської справи усього слов’янського світу;

- ренесансна література з національним характером утверджувала велич земної людини, її гідність, цінність людської індивідуальності. Охарактеризувати полемічні твори.Смотрицького, С.Зизанія, І.Вишенського, І.Борецького

- ренесансне мистецтво, яке зберігало вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям, що було одним з способів збереження національної самобутності;

- будівництво оборонних споруд (мурованих та цегляних)- Луцький, Золочівський, Олеський замки, Хотинська, Білгород-Дністровська, Кременецька фортеці;

- міська культова та цивільна архітектура характеризувалася впорядкованими композиціями з спокійними, логічно продуманими і чистим формами (монастир і костел бенедиктинок у Львові архітектора Павла Римлянина;

- багатий скульптурний різьблений орнаментований декор будівель (будинки на площі Ринок у Львові, каплиця Кампіанів у Львові;

- результатом творчості іноземних майстрів була не лише архітектура і скульптура, але і іконопис. Новими рисами ікон було те, що обличчя святих набули виразності, живості, елементів портретності, витонченості, емоційності і зберігали національні духовні цінності;

- український ренесансний живопис розвивався під впливом західноєвропейського мистецтва. З’являються нові жанри – портрет, натюрморт, батальний живопис (Ф. Сенькович, М. Петрахнович, П. Жолтовський, С. Корунка, Л. Пилипович);

- поява гравюри – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку маляром. Для образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні характерне сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва;

Зробити висновок про те, що не дивлячись на складні історичні умови, під впливом гуманістичний ідей Ренесансу, українська культура стала основою для неповторного українського бароко. В полемічних творах, витворах архітектури і мистецтва втілені національні духовні цінності. Українська культура ренесансної доби підготувала ту суспільну атмосферу, в якій розвивалася культура козацької доби.

 

Питання 42. Козацтво як явище історії та культури

Література: 5, ст. 126 – 133; 29, ст. 165 – 166; 31, ст. 121 – 126; 26, ст. 443 – 448.

 

Вказати на те, що унікальним явищем історії та культури ХYІ - ХYІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальному та національно-релігійному гнобленню, стало творцем нової форми державності на українських землях. Колискою козацтва була Південна Україна, що перебувала на межі двох різних цивілізацій: європейської (хліборобської, християнської) та азійської (кочової, мусульманської). Саме специфічні умови та особливості життя і породили такий історичний феномен як українське козацтво. Перші згадки про козацтво датуються ХІІІ ст.., але як нова соціальна верства воно сформувалося в ХY- ХYІ ст. Вперше термін «козак» згадано в Початковій монгольській хроніці від 1240р., в перекладі з тюркської мови означає одинокий, схильний до завоювання, бунтар, забіяка, розбійник. В Україні поняття «козак» набуло значення особисто вільної, мужньої, хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисник України та оборонець православної віри. Водночас козак - дрібний власник, виробник, принциповий ворог кріпосницької системи – став суспільним ідеалом для переважної більшості українського народу. Козаки перетворили вчорашнє дике поле на плодючі угіддя, а самоврядні козацькі громади стали самобутніми військовими осередками.

В історичній літературі існує чимало версій походження слова «козак». Назвати найбільш поширені:

- хозарська – ототожнює козаків з давніми народами степу «хозарами»;

- чорноклобуцька – вбачає в козаках нащадків «чорних клобуків» - тюркського племені, яке в давньоруські часи жило в південних степах;

- «черкаська» - вважає виникнення козацтва наслідком процесу міграції в Подніпров’я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані;

- татарська – виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Вітовта;

- автохтонна - доводить, що як спільнота козацтво є прямим спадкоємцем вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;