Будівництво Великої китайської стіни 2 страница

- образотворче мистецтво – один з засобів осягнення абсолютної ідеї, божественної істини. Воно релігійне, символічне, є втіленням божественного начала;

- архітектура – основа середньовічного синтезу мистецтв. Основні архітектурні стилі – романський та готичний.

Визначити ознаки романського стилю:

- використання геометричних чітких об’ємів;

- масивність споруд;

- товсті стіни і малі вікна;

- велика кількість башт;

- розкішні орнаменти та скульптура.

Основними ознаками готичного стилю є:

- стрункість споруди;

- стрілчаті арки;

- витягнутість вгору всієї споруди;

- декоративність фасадів;

- містична гра світла і тіні;

- різнокольорові вітражі;

Вітражі – орнаментальна або сюжетна декоративна композиція, в якій зображення складається з шматочків кольорового скла, що з’єднуються між собою вузькими свинцевими перегородками. Тримається вітраж на залізній арматурі, що закріплена в кам’яних амбразурах та склепіннях віконних прорізів. Живопис розвивався в мініатюрах рукописів та розписах вівтарів;

- музика: церковна католицька музика породила Григоріанський спів. Це зібрання церковних хорових наспівів, основою яких була Біблія. Різні види Григоріанського співу об’єднувалися в меси – вокально-інструментальні твори релігійного характеру, що виконувалися латинською мовою.

Зробити висновок про те, що біля витоків середньовічної культури в Західній Європі стояли два світи – греко-римський античний і варварський, що головним замовником творів мистецтва була церква, а єдиним освіченим класом – духовенство. Вся середньовічна культура мала своїм центром релігійний ідеал і навколо нього розвивалася. Але культура середньовіччя породила нові ідеї, образи, нові ідеали та художні форми. Мистецтво проникло у внутрішній світ людини, мислителі і поети прагнули гармонії, замислювались над влаштуванням світу. В цілому культурі середньовіччя властива ідейна та художня цілісність, що визначалась історичною реальністю.

 

Питання 26. Особливості менталітету середньовічної людини

Література: 16, ст. 71 – 73; 18, ст. 156 – 158.

 

Вказати на те, що кожний народ створює свою особливу неповторну культуру. Культури різних народів відрізняються між собою мовою, символами, способом спілкування та діяльності. Проте головним фактором творення людського в людині є мова. Культура дається людині через мову. Лише завдяки мові людина стає людиною. Тому ще Сократ звертався до людини: "Заговори, щоб я тебе побачив". Мова - це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма життя, душа кожної нації, її святиня, її найцінніший скарб.

У національній мові і культурі відбивається спосіб світосприйняття народу, його світорозуміння, що позначається на менталітеті.

Менталітет – це:

- рівень індивідуальної та колективної свідомості;

- здатність відчувати та сприймати світ;

- спосіб мислення, обумовлений біологічними, соціальними, психологічними та етнічними факторами;

- орієнтири людей, в яких виявляється національний характер;

- думка, серце і розум народу.

Ментальність формується залежно від традицій, культури і середовища проживання людини. Менталітет визначає самобутність, ідентичність народу поміж іншими народами.

Вказати на те, що в добу Середньовіччя культура перебувала під впливом католицької церкви, що крім релігійної відігравала ще й політичну, соціальну, військову, господарську і культурну роль. Це визначало менталітет середньовічної людини. Християнство стало ідеологічним стержнем культури та всього духовного життя суспільства. Вищою формою ідеології освічених людей була теологія (релігійна філософія), а для неосвічених людей вона мала практичне значення як культова релігія.

Розкрити суть теоцентризму як основної риси світогляду. Це означало, що будь-яка проблема розглядалася в контексті ідеї Бога. Складовою світогляду була теодіцея – (від фр. – виправдання Бога) – це загальний напрям релігійно-філософських доктрин, які намагалися узгодити ідею всемогутнього Бога з наявністю світового зла, виправдати Бога як творця всього сущого всупереч існуванню злих сил. Згідно з християнською доктриною людська особистість формується за подобою Абсолютної особистості – Бога. Пізнання людиною Бога як шлях до спасіння відбувається через молитву, сповідь та покаяння. Основу християнського світогляду утворюють два постулати – творення і одкровення. Творення означає створення світу і людини Богом з нічого. Одкровення – це пізнання Бога через священне письмо.

Показати роль схоластики у формуванні світогляду середньовічної людини. Схоластика – це інтелектуальний рух, що пов'язаний з теологією і означає розуміння християнства з раціоналістичних позицій та за допомогою логіки. Основне місце у схоластиці займають три напрямки:

- номіналізм – це напрямок, представники якого вважали, що реально існують лише поодинокі речі, а універсалії (слова, імена, назви, знаки) породжені людським мисленням;

- реалізм – це напрямок, представники якого вважають, що загальні поняття є реальними духовними сутностями, що становлять субстанцію речей. Універсалії існують вічно, перебувають в божественному розумі;

- концептуалізм – це напрямок, представники якого вважали, що загальні поняття не існують поза розумом, а є особливими формами пізнання дійсності.

Середньовічна схоластика підготувала грунт для європейського раціоналізму.

Розкрити суть вчення схоластів С. Боеція, П. Абеляра, Ф. Аквінського, Ф.

Кассіодора та ін.. Вказати на те, що церква була головним замовником творів

мистецтва, архітектурних споруд Органна музика, хорали, реквієми, що звучали

під склепінням католицьких храмів, створювали атмосферу ірреальності,

викликали відчуття присутності в іншому відносно земного світі. В релігійних

обрядах використовувалися елементи театралізації (містерії, храмові свята).

Сакральні споруди будувалися в романському та готичному стилях. Романські

будівлі – це масивні кам’яні «орлині гнізда» на скелях, похмурі, з укріпленими

стінами, храми та захисні споруди. Готичні споруди, як своєрідний синтез

мистецтв, вражали своєю могутністю, символічністю, багатозначністю,

довершеністю. Навести приклади споруд доби середньовіччя, збудованих у романському та готичному стилях.

Зробити висновок про те, що провідною рисою менталітету середньовічної людини є релігійний аскетизм, згідно з яким світ навколо людини і сама людина є втіленням гріха та зла. Звідси випливає життєве кредо кожної середньовічної людини – постійна щоденна боротьба з цим гріхом та підготовка до життя вічного.

 

Питання 27. Формування та світоглядні засади культури доби Відродження

Література: 16, ст. 96 - 108, 18, ст. 183 - 196.

 

Охарактеризувати епоху Відродження (кінець ХІІІ ст. – ХYІІ ст.) як одну з найцікавіших в історії людства. Відродження – це особиста свобода, досконалість у мистецтві, краса в житті, гармонія фізичних і духовних якостей людини. Це золотий вік не тільки європейської, а й світової культури. Під Ренесансом (від фр. – відродження) розуміють перехідну епоху в розвитку європейської культури від середньовіччя до нового часу. Отже, в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної так і новочасної культури. Не дивлячись на те, що термін «Відродження» виник в Італії, Ренесанс є загальноєвропейським надбанням, що пояснюється поширенням по всій Європі нового гуманістичного світосприйняття і зростанням самоусвідомлення особистості. Світогляд доби Відродження був пройнятий вірою в гармонію світу, в силу і волю людини - творця, в те, що людина – міра всіх речей. Ідейне забарвлення ренесансній культурі надавав гуманізм. Це нове світосприйняття, усвідомлення всієї повноти величі людини, її здатності осягнути багатство і різноманітність природи. Гуманізм - це вищий культурний і моральний розвиток людських здібностей. Від вивчення наук про божественне гуманісти звернулися до дослідження людської сфери. Ренесансний гуманізм заявив про велич і високе призначення людини в світі, про право на свободу, всебічний розвиток і виявлення творчих можливостей Людська гідність визначається не аскетичним умертвінням плоті, не багатством чи походженням, а гуманістичною «вченістю». Ідеологічною основою гуманізму стала концепція абсолютної свободи особистості, котрій дана можливість володіти всім, що вона бажає.

Охарактеризувати економічні, суспільно-політичні, історичні та культурні фактори, які зумовили появу нового типу культури:

1. Економічні:

- формування товарно-грошових відносин;

- використання вільнонайманої праці;

- створення перших банків, лихварських контор, які обслуговують виробництво;

- карбування золотих монет в Італії, що стали міжнародною валютою;

- перетворення Генуї в найсильнішу в світі морську державу;

- велетенський приплив капіталу в італійські міста-держави;

2. Суспільно-політичні:

- швидке зростання нових соціальних прошарків майбутніх буржуа (торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи);

- збільшення кількості вільних міських жителів;

- створення міст-комун, в яких зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торговельних гільдій;

- прихід до влади підприємливих, вільних, творчих людей, які відкидали старі догмати про будову Всесвіту і прагнули до наукового пояснення явищ природи;

- винайдення друкарського верстата, що дало можливість збільшити в рази кількість друкованих видань і прискорити поширення наукових знань;

- наукові відкриття, які сприяли руйнуванню усталеної моделі Всесвіту;

- прагнення творчої людської особистості до високої культури і духовності;

Розкрити особливості культури Ренесансу:

- розвиток гуманізму – найвище досягнення загальнолюдської культури;

- на зміну теоцентричній картині світу утверджується його антропоцентрична модель, тобто прагнення розмежувати світське і релігійне життя, звільнити людську думку від богословського догматизму, відкривати і пізнавати світ;

- аристократизм: ренесансна культура – це культура буржуазної аристократії, інтелігенції, творчої еліти;

- особистісний характер культури. Виникає поняття авторства;

- всебічна пройнятість культури мистецтвом, яке найяскравіше віддзеркалює образ і душу ренесансної культури;

- суперечливий характер культури: антиклерикальна спрямованість творів поєднується з глибокою вірою, містикою, раціоналізм – з схоластикою. Головними причинами суперечливості є застиглість форм громадських суспільних відносин, нерозвиненість демократичних інститутів, інерція суспільної свідомості, сила релігійних догматів і традицій. Ці причини і зумовили кризу ренесансної культури.

Зробити висновок про те, що саме в добу Відродження людина стала великим дивом. Бог створив її для того, щоб вона ставала творцем своєї форми, щоб вона могла згідно з своїм вибором і волею відродитися у створінні божественному.

 

Питання 28. Прояви ренесансного титанізму в літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві

Література: 18, ст. 189 – 196.

 

Охарактеризувати досягнення ренесансної культури в різні періоди:

1. Передвідродження (ІІ половина ХІІІ ст. – ХІY ст..). Передвідродження (Проторенесанс) закладає підвалини європейського Ренесансу. Нова культура формується з елементів романської, візантійської та мусульманської культур. Звернення до античної культури відчувається в архітектурі та в образотворчому мистецтві. Центром розвитку культури цього періоду є Флоренція – економічно розвинена і політично незалежна.

Проторенесансна архітектура характеризується такими ознаками:

- у декоруванні фасадів використовуються колони та пілястри;

- стіни облицьовуються мармуром;

- інкрустаційний стиль визначає лад ясних і співмірних для людини форм;

- заперечення готичної ідеї неоглядного простору;

Розкрити творчий почерк архітектора Леона Альберті (застосування ордену в трьох ярусах традиційного фасаду флорентійського палаццо, мотив тріумфальної арки).

Вказати на те, що істинною метою мистецтва Проторенесансу є відтворення людського тіла. Готичне мистецтво, позбавлене драматичної натури, ставало граційним, манірним, меланхолійним (Д. Фабрійнно «Мадонна з немовлям Ісусом та ангелами»). Протиставленням готиці була творчість скульпторів – Нікколо Пізано, Арнольфо ді Камбіо, Джотто ді Бондоне. Вони відкрили закони перспективи, тримірного простору, пластичного трактування фігури.

Вершиною Проторенесансу є творчість Данте Аліг’єрі, Джованні Бокаччо, Франческо Петрарки. «Гідність людини повинні становити власні діяння на користь суспільства», - вважав Петрарка.

2. Раннє Відродження (початок ХY ст. – 80рр. ХY ст.): гуманізм набуває широкого розвитку, стає справжньою ідеологією в оновленні суспільства, синонімом освіченості і культури окремого індивіда. Архітектура, скульптура, живопис переходять до рук професійних майстрів. Відбулося об’єднання науки і мистецтва в одній творчій індивідуальності.

Розкрити реформаторські ідеї «флорентійської трійці» - художника Мазаччо, скульптора Донателло і архітектора Брунеллескі. Вказати на такі особливості творчості:

- втілення антропоцентричних та гуманістичних ідеалів;

- образи богів та героїв сповнені енергії, могутності, величі і краси;

- реалізм, що відчувається в фарбах, знанні анатомії, перспективи;

- архітектурні правила, симетрія в розташуванні частин приймають більш живі форми;

- досягнення досконалості в передачі тілесних форм;

- створення світської за духом, вишукано простої з гармонійними пропорціями архітектури;

- рельєфність – один з наріжних каменів ренесансної програми, пов’язаної з перебудовою системи художнього бачення. Світ став реальною ареною дій, а жага пізнання вилилася в форму художнього пізнання. Творче бачення здатне осягнути природу речей.

Високе Відродження (1490 – 1530рр.): культура досягла найвищого підйому, вийшла за межі Італії. Ця епоха породила титанів Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело Буонаротті, Тіціана, Е. Роттердамського, Дюрера. Це люди - універсалії, які сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал. Їх твори відзначаються тенденціями до синтезу і узагальнення, прагненням до втілення загальнолюдських ідеалів.

Розкрити особливості творчості Леонардо, Рафаеля, Мікеланджело на прикладах творів «Таємна вечеря», «Джоконда», «Сікстинська мадонна», «Мадонна в кріслі», «Статуя Давида» та ін.

Пізнє Відродження (1540 – поч. ХYІІ ст..). Термін «Пізнє Відродження» говорить про початок кризових явищ у культурі і про розпад ренесансної культури. Ця епоха є предтечею новочасної культури.

Зробити висновок про історичне значення доби Відродження в світовому культурному розвитку.

 

Питання 29. Передумови становлення і розвитку протестантської культури

Література: 1, ст. 206 - 220; 16, ст. 168 - 171, 18, ст. 213 - 216.

 

Охарактеризувати релігійну ситуацію в Західній Європі в пост ренесансну епоху (ХYІ –ХYІІ ст.). Це період, коли постало питання про збереження традиційних християнських чеснот, період Реформації. Реформація (від лат.. – перетворення, виправлення) – це суспільний рух проти католицької церкви. Основна мета – повернення християнства до первісної чистоти, реформування церкви відповідно до духовних потреб нових суспільних верств буржуазії, інтелігенції, освіченої аристократії. Реформатори заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, церковні таїнства, догмат про можливість спасіння віруючих «добрими ділами», культ святих, ікони, обов’язкову безшлюбність духівництва. Джерелом віровчення послідовники реформаційного руху вважали Святе Письмо (Біблію) і відкидали Священний Переказ (вердикти римських пап).

Розкрити ідеї перших реформаторів – Мартіна Лютера і Жана Кальвіна. Охарактеризувати основні положення вчення Лютера:

- виправдання людини за допомогою віри;

- непогрішність Святого Письма як єдиного джерела істини;

- свобода самостійного тлумачення Святого Письма;

Визначити основні положення кальвінізму:

- спасіння можливе лише за допомогою слова Божого;

- будь-яке уявлення про бога, що походить не від Біблії, а від людського розуму, є продукт фантазії;

- первородний гріх повністю виключає в людині в людині надприродне;

Визначити суть контрреформації – католицького руху проти Реформації. Її головними знаряддями стали орден єзуїтів та інквізиція.

Розкрити основні досягнення протестантської культури:

- зміна політико-правової думки: Західна Європа стає конгломерацією національних спільнот, кожна з яких відстоює свої інтереси. Гарантом законності і порядку стає король, йому підпорядковане духовенство і дворянство;

- ключовою проблемою стає проблема розкріпачення індивідуальності;

- наукова революція, наслідком якої є зростання авторитету науки та інженерної справи як практичного утвердження людини в ролі перетворювача природи (Ньютон, Декарт, Паскаль, Бекон);

- поява бароко – стилю, який покликаний нейтралізувати однобічну орієнтацію на натуру і однозначну насолоду чуттєвими формами світу (бароко –«перлина неправильної форми», тобто відмова від застиглої, в дусі античного зразка, гармонії;

Визначити ознаки стилю бароко:

- алегоризм;

- монументальність;

- натуралістичність;

- грандіозність;

- пишність;

- гіпотетична піднесеність;

- інтенсивність почуттів;

- видовищність;

- поєднання ілюзорного та реального;

- контрасти світла і тіні.

Архітектура бароко оперує викривленими лініями, в ній панує дух загадковості, в інтер’єрі – безліч сходів, вікон оригінальної форми (Собор Паризької Богоматері, Собор Святого Петра);

- барокова скульптура насичена емоціями, поєднує різнорідні матеріали;

- мистецтво бароко перестало боятися правди життя (Д. Веласкес, П. Рубенс, Рембрандт);

- література бароко вражає поєднанням рафінованого духовного польоту та грубого натуралізму (Лопе де Вега, Сервантес);

- поява театрального мистецтва як найбільш публічного, практично-впливового на суспільство, яке поєднує різні жанри у виставі (У. Шекспір);

- класицизм – це стиль, для якого характерна логіка, завершеність форм, врівноваженість композицій, математичний розрахунок пропорції, штучність і штампованість;

- музична культура характеризується узаконенням фольклорних традицій, складанням музичного канону католицької меси з її поліфонією строгого стилю. В світській музиці панує опера та кантата;

Зробити висновок про те, що протестантська культура кардинально змінила становище людини в суспільстві, сприяла переосмисленню зв’язку людини з природою, спонукала до пошуку нових методів дослідження навколишнього світу. Ця культура не лише оновила риси попередньої культури, а й виробила якісно нові риси.

 

Питання 30. Європейська культура доби Просвітництва

Література: 16, ст. 190 - 209; 18, ст. 216 - 230; 1, ст. 221 - 224.

 

Розкрити витоки та основні засади Просвітництва. Це політичний, ідейно-філософський та культурний рух, поширений в країнах Західної Європи у ІІ половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Термін «Просвітництво» вперше використали Вольтер та Гердер, але утвердився термін після статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.). Просвітники критикували феодально-релігійний спосіб життя і утверджували духовно-ідеологічні та політичні засади буржуазного суспільства. В широкому значенні просвітництво означає просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, науки, мистецтва.

Доба Просвітництва характеризується зміцненням національних держав Європи, швидким розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

Провідними країнами, діючими в Європейському культурному просторі, яким належать головні досягнення епохи Просвітництва, є Англія, Франція і Німеччина.

Визначити специфічні відмінності французького Просвітництва, що визначалось своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю і демократичністю:

- висунення ідеї «суспільного договору» (Ж.Ж. Руссо), свободи (слова, духу, совісті), рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення в «Декларації прав людини та громадянина»;

- боротьба просвітників з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви, абсолютизмом, пропаганда науки, поширення освіти («філософська революція у свідомості людей»);

- розробка теоретичних засад суспільного прогресу (Тюрго, Дідро, Руссо, Вольтер, Гольбах, Гельвецій та ін.);

- вплив ідей раціоналізму на реформування системи освіти та виховання, обґрунтування необхідності демократизації та технізації навчання;

- утвердження ідей розуму, справедливості, громадського ідеалу та обов’язку в художній літературі (Дефо, Стерн, Гете, Шіллер).

Основними напрямками у літературі були:

- просвітницький реалізм (зображення характерів у їх взаємовідносинах з суспільством);

- просвітницький класицизм (класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу).

Основними літературними жанрами були роман, філософські повісті, сімейні драми.

- поява енциклопедизму – духовно-інтелектуального та освітнього феномену європейської культури. Енциклопедисти протистояли фанатизму, невігластву, сприяли піднесенню рівня освіченості, поляризації пошукових знань, утвердженню ідей рівності і свободи;

- виникнення нових художніх напрямків – рококо, романтизму, класицизму.

Рококо означає манірність, легкість, декоративність, химерність, фантастичність орнаментальних мотивів та вигадливість форм, є продовженням стилю бароко, що втратив монументальність великого стилю. Рококо камерне, інтимне, щире, пов’язане з побутом людини. Сюжетна тематика еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні мотиви подані через призму кохання. Представники рококо – Ж. Ватто, Буше, Фрагонар.

Класицизм – напрям у літературі та мистецтві, суть якого полягала у наслідуванні традицій стародавньої Греції та Риму в дотримуванні системи суворих правил відтворення дійсності. Ідейним підґрунтям класицизму є раціоналізм. Характеризується тяжінням до ідеалізованих абстрактних образів, приборканням руйнівної стихії гуманістичного індивідуалізму (Мільтон. Н. Пуссен). Зразком класицизму в архітектурі є Версальський палац (1668 – 1680 рр.).

Романтизм – напрям, для якого властиві духовний порив, піднесення над реальністю, інтуїтивно-почуттєве світосприйняття. Романтикам властиве розчарування в реальній дійсності, можливостях цивілізації, пристрасна жадоба нового, почуття необхідності радикального оновлення світу, прагнення до незвичайного. Романтики захищали право на творчу свободу, фантазію, відкидали регламентацію в мистецтві (Гойя, Мольєр).

Зробити висновок про те, що європейська культура доби Просвітництва розвивалась на засадах раціоналізму, виробила нові методи і засоби наукового пізнання, сформувала світогляду, вільний від феодальних забобонів, ідейно підготувала революційні зрушення в Західній Європі.

 

Тема 5. Культурний простір та зв'язки

Культура як система цінностей. Звичаї і традиції як стійкі системи культурного життя. Поняття ментальності. Мова в системі культури.

Особливості динаміки культури. Світ як система культур. Діалог культур. Поняття про національну та світову культури, їх єдність і взаємозалежність. Взаємодія культур і національна самобутність народів. Роль і значення національної еліти у ста­новленні нації.

Типологія і класифікація культур.

Культура стародавньої України. Перші сліди перебування людини на території України. Старокам'яна доба (палеоліт), новокам'яна доба (неоліт). Трипільська культура. Кіммерійці як продовжувачі трипільської культури. Культура скіфів, сарматів, антів. Грецька колонізація північного Причорномор'я. "Велике переселення народів" у II - IV ст. н.е.

Культура Київської Русі. Українська культура XIV - першої половини XVII ст. Козацтво як явище історії та культури. Духовне життя українського народу в другій половині XVII - XVIII ст. Доба культурного національного відродження в Україні в XIX-XX ст.

 

Студенти повинні:

знати особливості взаємодії і взаємозалежності націо­нальної і світової культур; етапи розвитку української націо­нальної культури від зародження до кінця XVIII ст.

Методичні рекомендації.

Із цієї теми для контрольної роботи визначено 15 питань (з 31 по 45).

 

Питання 31. Культура як система цінностей. Звичаї, традиції, мова як стійкі системи культурного життя

Література: 33, ст. 40 - 43.

 

Пояснити, що поряд з поняттями, відносинами, правилами основну роль у культурі відіграють цінності, які складають основу моральних принципів.

Цінності – це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких прагне культурна людина. Кожна людина сама визначає для себе систему цінностей. Основу цінностей культурного життя людини і суспільства в цілому складають звичаї, традиції і мова.

Звичаї – це найпростіші звичні зразки поведінки людей. Виробляючи звички, народ поступово формує традиції.

Традиції – це:

- конкретні форми прояву звичаїв;

- погляди, манери поведінки;

- дії, переконання, що характеризуються стійкістю та цілеспрямованістю;

- все те, що передається у спадок майбутнім поколінням.

Традиції є загальновизнаними в суспільстві і обов'язкові для всіх. Завдяки їм формуються неповторні риси, які відрізняють один народ від іншого. Кожний народ створює свою особливу неповторну культуру. Культури різних народів відрізняються між собою мовою. Культура дається людині через мову. Лише завдяки мові людина стає людиною. Тому ще Сократ звертався до людини: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Мова – система комунікації, що здійснюється за допомогою звуків і символів, значення яких умовні, але мають визначену структуру. Мова – явище соціальне. Мовою не можна опанувати поза соціальною взаємодією, тобто без спілкування. Мова є основним засобом передачі культури. Вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі. Мова пристосована до потреб людини і включає правила, які визначають способи сполучення слів для вираження потрібного змісту. Граматикою називається система загальноприйнятих правил, на основі яких розвивається стандартна мова. Проте часто спостерігаються відхилення від граматичних правил, зв’язані з особливостями різних життєвих ситуацій. Мова потрібна людині в процесі придбання і засвоєння досвіду людей. Багато понять здаються людині «самі собою зрозумілими тільки тому, що вони вкоренилися в мові». Мова поділяє природу в частини, формує поняття про них і додає їм значення тому, що людина прийшла до угоди організувати їх саме в такий спосіб. Ця угода закодована в моделях мови і виявляється особливо виразно при порівняльному аналізі мов. Оскільки мова організовує досвід людей, забезпечує спілкування, то як і вся культура в цілому, вона виробляє загальноприйняті значення. Комунікація можлива тільки при наявності значень, що приймаються, використовуються її учасниками і зрозумілі їм.

Спілкування в повсякденному житті обумовлене впевненістю людини в тому, що вона розуміє інших людей. Мова підтримує згуртованість суспільства, допомагає людям координувати свої дії. Між людьми, що розмовляють однією мовою, майже автоматично виникають взаєморозуміння. Мова сприяє формуванню почуття єдності, ідентичності. Мова – це могутня об’єднуюча сила, але вона здатна і роз’єднувати людей. Група, що використовує дану мову, вважає всіх, хто говорить нею, своїми, а людей, що розмовляють іншою мовою – чужими.

Зробити висновок, що мова дається людині з молоком матері. Це національна ознака людини, культура людини і її найцінніший скарб. Культура може існувати тільки як сукупність різноманітних знакових систем. В знаковому просторі культури (мові) відбувається становлення та розвиток людини. Людина сприймається як носій культури залежно від того, яка мова панує в культурі.

 

Питання 32. Особливості динаміки культури. Світ як система культур. Діалог культур

Література: 6, ст.101 – 111; 33, ст. 53 – 57.

 

Вказати на те, що культурна динаміка – це соціокультурні зміни з позицій розрізнення типів культурного впливу і характеру культурних змін. Соціокультурні зміни – це зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Зміни – невід’ємна властивість культури. Біосоціальною субстанцією, яка створю умови для динаміки культури, є людина. Динаміці культури завжди притаманна стійка взаємодія її компонентів – періодичність, спрямованість, поступальність. Це зумовлено системою життєзабезпечення, економічною діяльністю, соціальними інститутами, організацією, нормами діяльності, образним сприйняттям, інформаційною та управлінською активністю, рівнем суспільства. Утвердження культурних досягнень потрібне задля повноцінного функціонування народу на кожному історичному етапі. Динаміка культурних процесів зберігає народ, визначає його ідентичність поміж іншими народами. Самобутня ідентичність завжди пов’язана з культурною терпимістю до інших культур. Поняття «самобутність» тісно пов’язане з поняттям «незалежність», «суверенітет», оскільки без усвідомлення власної самобутності не можна бути незалежним. Життєве ядро культури – це той динамічний процес, через який суспільство, спираючись на внутрішні можливості, засвоює зовнішні досягнення, що відповідають його потребам. Суспільство, яке може зберегти і розвивати свою культуру і засвоїти культурні цінності інших народів, постійно розвивається.