Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ѕуд≥вництво ¬еликоњ китайськоњ ст≥ни 2 страница




- образотворче мистецтво Ц один з засоб≥в ос€гненн€ абсолютноњ ≥дењ, божественноњ ≥стини. ¬оно рел≥г≥йне, символ≥чне, Ї вт≥ленн€м божественного начала;

- арх≥тектура Ц основа середньов≥чного синтезу мистецтв. ќсновн≥ арх≥тектурн≥ стил≥ Ц романський та готичний.

¬изначити ознаки романського стилю:

- використанн€ геометричних ч≥тких обТЇм≥в;

- масивн≥сть споруд;

- товст≥ ст≥ни ≥ мал≥ в≥кна;

- велика к≥льк≥сть башт;

- розк≥шн≥ орнаменти та скульптура.

ќсновними ознаками готичного стилю Ї:

- струнк≥сть споруди;

- стр≥лчат≥ арки;

- вит€гнут≥сть вгору вс≥Їњ споруди;

- декоративн≥сть фасад≥в;

- м≥стична гра св≥тла ≥ т≥н≥;

- р≥знокольоров≥ в≥траж≥;

¬≥траж≥ Ц орнаментальна або сюжетна декоративна композиц≥€, в €к≥й зображенн€ складаЇтьс€ з шматочк≥в кольорового скла, що зТЇднуютьс€ м≥ж собою вузькими свинцевими перегородками. “римаЇтьс€ в≥траж на зал≥зн≥й арматур≥, що закр≥плена в камТ€них амбразурах та склеп≥нн€х в≥конних прор≥з≥в. ∆ивопис розвивавс€ в м≥н≥атюрах рукопис≥в та розписах в≥втар≥в;

- музика: церковна католицька музика породила √ригор≥анський сп≥в. ÷е з≥бранн€ церковних хорових насп≥в≥в, основою €ких була Ѕ≥бл≥€. –≥зн≥ види √ригор≥анського сп≥ву обТЇднувалис€ в меси Ц вокально-≥нструментальн≥ твори рел≥г≥йного характеру, що виконувалис€ латинською мовою.

«робити висновок про те, що б≥л€ виток≥в середньов≥чноњ культури в «ах≥дн≥й ™вроп≥ сто€ли два св≥ти Ц греко-римський античний ≥ варварський, що головним замовником твор≥в мистецтва була церква, а Їдиним осв≥ченим класом Ц духовенство. ¬с€ середньов≥чна культура мала своњм центром рел≥г≥йний ≥деал ≥ навколо нього розвивалас€. јле культура середньов≥чч€ породила нов≥ ≥дењ, образи, нов≥ ≥деали та художн≥ форми. ћистецтво проникло у внутр≥шн≥й св≥т людини, мислител≥ ≥ поети прагнули гармон≥њ, замислювались над влаштуванн€м св≥ту. ¬ ц≥лому культур≥ середньов≥чч€ властива ≥дейна та художн€ ц≥л≥сн≥сть, що визначалась ≥сторичною реальн≥стю.

 

ѕитанн€ 26. ќсобливост≥ ментал≥тету середньов≥чноњ людини

Ћ≥тература: 16, ст. 71 Ц 73; 18, ст. 156 Ц 158.

 

¬казати на те, що кожний народ створюЇ свою особливу неповторну культуру.  ультури р≥зних народ≥в в≥др≥зн€ютьс€ м≥ж собою мовою, символами, способом сп≥лкуванн€ та д≥€льност≥. ѕроте головним фактором творенн€ людського в людин≥ Ї мова.  ультура даЇтьс€ людин≥ через мову. Ћише завд€ки мов≥ людина стаЇ людиною. “ому ще —ократ звертавс€ до людини: "«аговори, щоб € тебе побачив". ћова - це наша нац≥ональна ознака, в мов≥ наша культура, ступ≥нь нашоњ св≥домост≥. ÷е форма житт€, душа кожноњ нац≥њ, њњ св€тин€, њњ найц≥нн≥ший скарб.

” нац≥ональн≥й мов≥ ≥ культур≥ в≥дбиваЇтьс€ спос≥б св≥тосприйн€тт€ народу, його св≥торозум≥нн€, що позначаЇтьс€ на ментал≥тет≥.

ћентал≥тет Ц це:

- р≥вень ≥ндив≥дуальноњ та колективноњ св≥домост≥;

- здатн≥сть в≥дчувати та сприймати св≥т;

- спос≥б мисленн€, обумовлений б≥олог≥чними, соц≥альними, психолог≥чними та етн≥чними факторами;

- ор≥Їнтири людей, в €ких ви€вл€Їтьс€ нац≥ональний характер;

- думка, серце ≥ розум народу.

ћентальн≥сть формуЇтьс€ залежно в≥д традиц≥й, культури ≥ середовища проживанн€ людини. ћентал≥тет визначаЇ самобутн≥сть, ≥дентичн≥сть народу пом≥ж ≥ншими народами.

¬казати на те, що в добу —ередньов≥чч€ культура перебувала п≥д впливом католицькоњ церкви, що кр≥м рел≥г≥йноњ в≥д≥гравала ще й пол≥тичну, соц≥альну, в≥йськову, господарську ≥ культурну роль. ÷е визначало ментал≥тет середньов≥чноњ людини. ’ристи€нство стало ≥деолог≥чним стержнем культури та всього духовного житт€ сусп≥льства. ¬ищою формою ≥деолог≥њ осв≥чених людей була теолог≥€ (рел≥г≥йна ф≥лософ≥€), а дл€ неосв≥чених людей вона мала практичне значенн€ €к культова рел≥г≥€.

–озкрити суть теоцентризму €к основноњ риси св≥тогл€ду. ÷е означало, що будь-€ка проблема розгл€далас€ в контекст≥ ≥дењ Ѕога. —кладовою св≥тогл€ду була теод≥це€ Ц (в≥д фр. Ц виправданн€ Ѕога) Ц це загальний напр€м рел≥г≥йно-ф≥лософських доктрин, €к≥ намагалис€ узгодити ≥дею всемогутнього Ѕога з на€вн≥стю св≥тового зла, виправдати Ѕога €к творц€ всього сущого всупереч ≥снуванню злих сил. «г≥дно з христи€нською доктриною людська особист≥сть формуЇтьс€ за подобою јбсолютноњ особистост≥ Ц Ѕога. ѕ≥знанн€ людиною Ѕога €к шл€х до спас≥нн€ в≥дбуваЇтьс€ через молитву, спов≥дь та пока€нн€. ќснову христи€нського св≥тогл€ду утворюють два постулати Ц творенн€ ≥ одкровенн€. “воренн€ означаЇ створенн€ св≥ту ≥ людини Ѕогом з н≥чого. ќдкровенн€ Ц це п≥знанн€ Ѕога через св€щенне письмо.

ѕоказати роль схоластики у формуванн≥ св≥тогл€ду середньов≥чноњ людини. —холастика Ц це ≥нтелектуальний рух, що пов'€заний з теолог≥Їю ≥ означаЇ розум≥нн€ христи€нства з рац≥онал≥стичних позиц≥й та за допомогою лог≥ки. ќсновне м≥сце у схоластиц≥ займають три напр€мки:

- ном≥нал≥зм Ц це напр€мок, представники €кого вважали, що реально ≥снують лише поодинок≥ реч≥, а ун≥версал≥њ (слова, ≥мена, назви, знаки) породжен≥ людським мисленн€м;

- реал≥зм Ц це напр€мок, представники €кого вважають, що загальн≥ пон€тт€ Ї реальними духовними сутност€ми, що становл€ть субстанц≥ю речей. ”н≥версал≥њ ≥снують в≥чно, перебувають в божественному розум≥;

- концептуал≥зм Ц це напр€мок, представники €кого вважали, що загальн≥ пон€тт€ не ≥снують поза розумом, а Ї особливими формами п≥знанн€ д≥йсност≥.

—ередньов≥чна схоластика п≥дготувала грунт дл€ Ївропейського рац≥онал≥зму.

–озкрити суть вченн€ схоласт≥в —. Ѕоец≥€, ѕ. јбел€ра, ‘. јкв≥нського, ‘.

 асс≥одора та ≥н.. ¬казати на те, що церква була головним замовником твор≥в

мистецтва, арх≥тектурних споруд ќрганна музика, хорали, рекв≥Їми, що звучали

п≥д склеп≥нн€м католицьких храм≥в, створювали атмосферу ≥рреальност≥,

викликали в≥дчутт€ присутност≥ в ≥ншому в≥дносно земного св≥т≥. ¬ рел≥г≥йних

обр€дах використовувалис€ елементи театрал≥зац≥њ (м≥стер≥њ, храмов≥ св€та).

—акральн≥ споруди будувалис€ в романському та готичному стил€х. –оманськ≥

буд≥вл≥ Ц це масивн≥ камТ€н≥ Ђорлин≥ гн≥здаї на скел€х, похмур≥, з укр≥пленими

ст≥нами, храми та захисн≥ споруди. √отичн≥ споруди, €к своЇр≥дний синтез

мистецтв, вражали своЇю могутн≥стю, символ≥чн≥стю, багатозначн≥стю,

довершен≥стю. Ќавести приклади споруд доби середньов≥чч€, збудованих у романському та готичному стил€х.

«робити висновок про те, що пров≥дною рисою ментал≥тету середньов≥чноњ людини Ї рел≥г≥йний аскетизм, зг≥дно з €ким св≥т навколо людини ≥ сама людина Ї вт≥ленн€м гр≥ха та зла. «в≥дси випливаЇ життЇве кредо кожноњ середньов≥чноњ людини Ц пост≥йна щоденна боротьба з цим гр≥хом та п≥дготовка до житт€ в≥чного.

 

ѕитанн€ 27. ‘ормуванн€ та св≥тогл€дн≥ засади культури доби ¬≥дродженн€

Ћ≥тература: 16, ст. 96 - 108, 18, ст. 183 - 196.

 

ќхарактеризувати епоху ¬≥дродженн€ (к≥нець ’≤≤≤ ст. Ц ’Y≤≤ ст.) €к одну з найц≥кав≥ших в ≥стор≥њ людства. ¬≥дродженн€ Ц це особиста свобода, досконал≥сть у мистецтв≥, краса в житт≥, гармон≥€ ф≥зичних ≥ духовних €костей людини. ÷е золотий в≥к не т≥льки Ївропейськоњ, а й св≥товоњ культури. ѕ≥д –енесансом (в≥д фр. Ц в≥дродженн€) розум≥ють перех≥дну епоху в розвитку Ївропейськоњ культури в≥д середньов≥чч€ до нового часу. ќтже, в культур≥ ¬≥дродженн€ присутн≥ елементи €к середньов≥чноњ так ≥ новочасноњ культури. Ќе дивл€чись на те, що терм≥н Ђ¬≥дродженн€ї виник в ≤тал≥њ, –енесанс Ї загальноЇвропейським надбанн€м, що по€снюЇтьс€ поширенн€м по вс≥й ™вроп≥ нового гуман≥стичного св≥тосприйн€тт€ ≥ зростанн€м самоусв≥домленн€ особистост≥. —в≥тогл€д доби ¬≥дродженн€ був пройн€тий в≥рою в гармон≥ю св≥ту, в силу ≥ волю людини - творц€, в те, що людина Ц м≥ра вс≥х речей. ≤дейне забарвленн€ ренесансн≥й культур≥ надавав гуман≥зм. ÷е нове св≥тосприйн€тт€, усв≥домленн€ вс≥Їњ повноти велич≥ людини, њњ здатност≥ ос€гнути багатство ≥ р≥зноман≥тн≥сть природи. √уман≥зм - це вищий культурний ≥ моральний розвиток людських зд≥бностей. ¬≥д вивченн€ наук про божественне гуман≥сти звернулис€ до досл≥дженн€ людськоњ сфери. –енесансний гуман≥зм за€вив про велич ≥ високе призначенн€ людини в св≥т≥, про право на свободу, всеб≥чний розвиток ≥ ви€вленн€ творчих можливостей Ћюдська г≥дн≥сть визначаЇтьс€ не аскетичним умертв≥нн€м плот≥, не багатством чи походженн€м, а гуман≥стичною Ђвчен≥стюї. ≤деолог≥чною основою гуман≥зму стала концепц≥€ абсолютноњ свободи особистост≥, котр≥й дана можлив≥сть волод≥ти вс≥м, що вона бажаЇ.

ќхарактеризувати економ≥чн≥, сусп≥льно-пол≥тичн≥, ≥сторичн≥ та культурн≥ фактори, €к≥ зумовили по€ву нового типу культури:

1. ≈коном≥чн≥:

- формуванн€ товарно-грошових в≥дносин;

- використанн€ в≥льнонайманоњ прац≥;

- створенн€ перших банк≥в, лихварських контор, €к≥ обслуговують виробництво;

- карбуванн€ золотих монет в ≤тал≥њ, що стали м≥жнародною валютою;

- перетворенн€ √енуњ в найсильн≥шу в св≥т≥ морську державу;

- велетенський приплив кап≥талу в ≥тал≥йськ≥ м≥ста-держави;

2. —усп≥льно-пол≥тичн≥:

- швидке зростанн€ нових соц≥альних прошарк≥в майбутн≥х буржуа (торг≥вц≥, банк≥ри, лихвар≥, багат≥ рем≥сники, юристи);

- зб≥льшенн€ к≥лькост≥ в≥льних м≥ських жител≥в;

- створенн€ м≥ст-комун, в €ких зростаЇ роль орган≥в демократичного самовр€дуванн€, пол≥тичних парт≥й, рем≥сничих цех≥в ≥ торговельних г≥льд≥й;

- прих≥д до влади п≥дприЇмливих, в≥льних, творчих людей, €к≥ в≥дкидали стар≥ догмати про будову ¬сесв≥ту ≥ прагнули до наукового по€сненн€ €вищ природи;

- винайденн€ друкарського верстата, що дало можлив≥сть зб≥льшити в рази к≥льк≥сть друкованих видань ≥ прискорити поширенн€ наукових знань;

- науков≥ в≥дкритт€, €к≥ спри€ли руйнуванню усталеноњ модел≥ ¬сесв≥ту;

- прагненн€ творчоњ людськоњ особистост≥ до високоњ культури ≥ духовност≥;

–озкрити особливост≥ культури –енесансу:

- розвиток гуман≥зму Ц найвище дос€гненн€ загальнолюдськоњ культури;

- на зм≥ну теоцентричн≥й картин≥ св≥ту утверджуЇтьс€ його антропоцентрична модель, тобто прагненн€ розмежувати св≥тське ≥ рел≥г≥йне житт€, зв≥льнити людську думку в≥д богословського догматизму, в≥дкривати ≥ п≥знавати св≥т;

- аристократизм: ренесансна культура Ц це культура буржуазноњ аристократ≥њ, ≥нтел≥генц≥њ, творчоњ ел≥ти;

- особист≥сний характер культури. ¬иникаЇ пон€тт€ авторства;

- всеб≥чна пройн€т≥сть культури мистецтвом, €ке най€скрав≥ше в≥ддзеркалюЇ образ ≥ душу ренесансноњ культури;

- суперечливий характер культури: антиклерикальна спр€мован≥сть твор≥в поЇднуЇтьс€ з глибокою в≥рою, м≥стикою, рац≥онал≥зм Ц з схоластикою. √оловними причинами суперечливост≥ Ї застигл≥сть форм громадських сусп≥льних в≥дносин, нерозвинен≥сть демократичних ≥нститут≥в, ≥нерц≥€ сусп≥льноњ св≥домост≥, сила рел≥г≥йних догмат≥в ≥ традиц≥й. ÷≥ причини ≥ зумовили кризу ренесансноњ культури.

«робити висновок про те, що саме в добу ¬≥дродженн€ людина стала великим дивом. Ѕог створив њњ дл€ того, щоб вона ставала творцем своЇњ форми, щоб вона могла зг≥дно з своњм вибором ≥ волею в≥дродитис€ у створ≥нн≥ божественному.

 

ѕитанн€ 28. ѕро€ви ренесансного титан≥зму в л≥тератур≥, арх≥тектур≥, образотворчому мистецтв≥

Ћ≥тература: 18, ст. 189 Ц 196.

 

ќхарактеризувати дос€гненн€ ренесансноњ культури в р≥зн≥ пер≥оди:

1. ѕередв≥дродженн€ (≤≤ половина ’≤≤≤ ст. Ц ’≤Y ст..). ѕередв≥дродженн€ (ѕроторенесанс) закладаЇ п≥двалини Ївропейського –енесансу. Ќова культура формуЇтьс€ з елемент≥в романськоњ, в≥зант≥йськоњ та мусульманськоњ культур. «верненн€ до античноњ культури в≥дчуваЇтьс€ в арх≥тектур≥ та в образотворчому мистецтв≥. ÷ентром розвитку культури цього пер≥оду Ї ‘лоренц≥€ Ц економ≥чно розвинена ≥ пол≥тично незалежна.

ѕроторенесансна арх≥тектура характеризуЇтьс€ такими ознаками:

- у декоруванн≥ фасад≥в використовуютьс€ колони та п≥л€стри;

- ст≥ни облицьовуютьс€ мармуром;

- ≥нкрустац≥йний стиль визначаЇ лад €сних ≥ сп≥вм≥рних дл€ людини форм;

- запереченн€ готичноњ ≥дењ неогл€дного простору;

–озкрити творчий почерк арх≥тектора Ћеона јльберт≥ (застосуванн€ ордену в трьох €русах традиц≥йного фасаду флорент≥йського палаццо, мотив тр≥умфальноњ арки).

¬казати на те, що ≥стинною метою мистецтва ѕроторенесансу Ї в≥дтворенн€ людського т≥ла. √отичне мистецтво, позбавлене драматичноњ натури, ставало грац≥йним, ман≥рним, меланхол≥йним (ƒ. ‘абр≥йнно Ђћадонна з немовл€м ≤сусом та ангеламиї). ѕротиставленн€м готиц≥ була творч≥сть скульптор≥в Ц Ќ≥кколо ѕ≥зано, јрнольфо д≥  амб≥о, ƒжотто д≥ Ѕондоне. ¬они в≥дкрили закони перспективи, трим≥рного простору, пластичного трактуванн€ ф≥гури.

¬ершиною ѕроторенесансу Ї творч≥сть ƒанте јл≥гТЇр≥, ƒжованн≥ Ѕокаччо, ‘ранческо ѕетрарки. Ђ√≥дн≥сть людини повинн≥ становити власн≥ д≥€нн€ на користь сусп≥льстваї, - вважав ѕетрарка.

2. –аннЇ ¬≥дродженн€ (початок ’Y ст. Ц 80рр. ’Y ст.): гуман≥зм набуваЇ широкого розвитку, стаЇ справжньою ≥деолог≥Їю в оновленн≥ сусп≥льства, синон≥мом осв≥ченост≥ ≥ культури окремого ≥ндив≥да. јрх≥тектура, скульптура, живопис переход€ть до рук профес≥йних майстр≥в. ¬≥дбулос€ обТЇднанн€ науки ≥ мистецтва в одн≥й творч≥й ≥ндив≥дуальност≥.

–озкрити реформаторськ≥ ≥дењ Ђфлорент≥йськоњ тр≥йц≥ї - художника ћазаччо, скульптора ƒонателло ≥ арх≥тектора Ѕрунеллеск≥. ¬казати на так≥ особливост≥ творчост≥:

- вт≥ленн€ антропоцентричних та гуман≥стичних ≥деал≥в;

- образи бог≥в та героњв сповнен≥ енерг≥њ, могутност≥, велич≥ ≥ краси;

- реал≥зм, що в≥дчуваЇтьс€ в фарбах, знанн≥ анатом≥њ, перспективи;

- арх≥тектурн≥ правила, симетр≥€ в розташуванн≥ частин приймають б≥льш жив≥ форми;

- дос€гненн€ досконалост≥ в передач≥ т≥лесних форм;

- створенн€ св≥тськоњ за духом, вишукано простоњ з гармон≥йними пропорц≥€ми арх≥тектури;

- рельЇфн≥сть Ц один з нар≥жних камен≥в ренесансноњ програми, повТ€заноњ з перебудовою системи художнього баченн€. —в≥т став реальною ареною д≥й, а жага п≥знанн€ вилилас€ в форму художнього п≥знанн€. “ворче баченн€ здатне ос€гнути природу речей.

¬исоке ¬≥дродженн€ (1490 Ц 1530рр.): культура дос€гла найвищого п≥дйому, вийшла за меж≥ ≤тал≥њ. ÷€ епоха породила титан≥в Ћеонардо да ¬≥нч≥, –афаел€, ћ≥келанджело Ѕуонаротт≥, “≥ц≥ана, ≈. –оттердамського, ƒюрера. ÷е люди - ун≥версал≥њ, €к≥ сконцентрували в своњй творчост≥ весь культурний потенц≥ал. ѓх твори в≥дзначаютьс€ тенденц≥€ми до синтезу ≥ узагальненн€, прагненн€м до вт≥ленн€ загальнолюдських ≥деал≥в.

–озкрити особливост≥ творчост≥ Ћеонардо, –афаел€, ћ≥келанджело на прикладах твор≥в Ђ“аЇмна вечер€ї, Ђƒжокондаї, Ђ—≥кстинська мадоннаї, Ђћадонна в кр≥сл≥ї, Ђ—тату€ ƒавидаї та ≥н.

ѕ≥знЇ ¬≥дродженн€ (1540 Ц поч. ’Y≤≤ ст..). “ерм≥н Ђѕ≥знЇ ¬≥дродженн€ї говорить про початок кризових €вищ у культур≥ ≥ про розпад ренесансноњ культури. ÷€ епоха Ї предтечею новочасноњ культури.

«робити висновок про ≥сторичне значенн€ доби ¬≥дродженн€ в св≥товому культурному розвитку.

 


ѕитанн€ 29. ѕередумови становленн€ ≥ розвитку протестантськоњ культури

Ћ≥тература: 1, ст. 206 - 220; 16, ст. 168 - 171, 18, ст. 213 - 216.

 

ќхарактеризувати рел≥г≥йну ситуац≥ю в «ах≥дн≥й ™вроп≥ в пост ренесансну епоху (’Y≤ Ц’Y≤≤ ст.). ÷е пер≥од, коли постало питанн€ про збереженн€ традиц≥йних христи€нських чеснот, пер≥од –еформац≥њ. –еформац≥€ (в≥д лат.. Ц перетворенн€, виправленн€) Ц це сусп≥льний рух проти католицькоњ церкви. ќсновна мета Ц поверненн€ христи€нства до перв≥сноњ чистоти, реформуванн€ церкви в≥дпов≥дно до духовних потреб нових сусп≥льних верств буржуаз≥њ, ≥нтел≥генц≥њ, осв≥ченоњ аристократ≥њ. –еформатори заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, церковн≥ тањнства, догмат про можлив≥сть спас≥нн€ в≥руючих Ђдобрими д≥ламиї, культ св€тих, ≥кони, обовТ€зкову безшлюбн≥сть дух≥вництва. ƒжерелом в≥ровченн€ посл≥довники реформац≥йного руху вважали —в€те ѕисьмо (Ѕ≥бл≥ю) ≥ в≥дкидали —в€щенний ѕереказ (вердикти римських пап).

–озкрити ≥дењ перших реформатор≥в Ц ћарт≥на Ћютера ≥ ∆ана  альв≥на. ќхарактеризувати основн≥ положенн€ вченн€ Ћютера:

- виправданн€ людини за допомогою в≥ри;

- непогр≥шн≥сть —в€того ѕисьма €к Їдиного джерела ≥стини;

- свобода самост≥йного тлумаченн€ —в€того ѕисьма;

¬изначити основн≥ положенн€ кальв≥н≥зму:

- спас≥нн€ можливе лише за допомогою слова Ѕожого;

- будь-€ке у€вленн€ про бога, що походить не в≥д Ѕ≥бл≥њ, а в≥д людського розуму, Ї продукт фантаз≥њ;

- первородний гр≥х повн≥стю виключаЇ в людин≥ в людин≥ надприродне;

¬изначити суть контрреформац≥њ Ц католицького руху проти –еформац≥њ. ѓњ головними знар€дд€ми стали орден Їзуњт≥в та ≥нкв≥зиц≥€.

–озкрити основн≥ дос€гненн€ протестантськоњ культури:

- зм≥на пол≥тико-правовоњ думки: «ах≥дна ™вропа стаЇ конгломерац≥Їю нац≥ональних сп≥льнот, кожна з €ких в≥дстоюЇ своњ ≥нтереси. √арантом законност≥ ≥ пор€дку стаЇ король, йому п≥дпор€дковане духовенство ≥ двор€нство;

- ключовою проблемою стаЇ проблема розкр≥паченн€ ≥ндив≥дуальност≥;

- наукова революц≥€, насл≥дком €коњ Ї зростанн€ авторитету науки та ≥нженерноњ справи €к практичного утвердженн€ людини в рол≥ перетворювача природи (Ќьютон, ƒекарт, ѕаскаль, Ѕекон);

- по€ва бароко Ц стилю, €кий покликаний нейтрал≥зувати одноб≥чну ор≥Їнтац≥ю на натуру ≥ однозначну насолоду чуттЇвими формами св≥ту (бароко ЦЂперлина неправильноњ формиї, тобто в≥дмова в≥д застиглоњ, в дус≥ античного зразка, гармон≥њ;

¬изначити ознаки стилю бароко:

- алегоризм;

- монументальн≥сть;

- натурал≥стичн≥сть;

- гранд≥озн≥сть;

- пишн≥сть;

- г≥потетична п≥днесен≥сть;

- ≥нтенсивн≥сть почутт≥в;

- видовищн≥сть;

- поЇднанн€ ≥люзорного та реального;

- контрасти св≥тла ≥ т≥н≥.

јрх≥тектура бароко оперуЇ викривленими л≥н≥€ми, в н≥й пануЇ дух загадковост≥, в ≥нтерТЇр≥ Ц безл≥ч сход≥в, в≥кон ориг≥нальноњ форми (—обор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥, —обор —в€того ѕетра);

- барокова скульптура насичена емоц≥€ми, поЇднуЇ р≥знор≥дн≥ матер≥али;

- мистецтво бароко перестало бо€тис€ правди житт€ (ƒ. ¬еласкес, ѕ. –убенс, –ембрандт);

- л≥тература бароко вражаЇ поЇднанн€м раф≥нованого духовного польоту та грубого натурал≥зму (Ћопе де ¬ега, —ервантес);

- по€ва театрального мистецтва €к найб≥льш публ≥чного, практично-впливового на сусп≥льство, €ке поЇднуЇ р≥зн≥ жанри у вистав≥ (”. Ўексп≥р);

- класицизм Ц це стиль, дл€ €кого характерна лог≥ка, завершен≥сть форм, вр≥вноважен≥сть композиц≥й, математичний розрахунок пропорц≥њ, штучн≥сть ≥ штампован≥сть;

- музична культура характеризуЇтьс€ узаконенн€м фольклорних традиц≥й, складанн€м музичного канону католицькоњ меси з њњ пол≥фон≥Їю строгого стилю. ¬ св≥тськ≥й музиц≥ пануЇ опера та кантата;

«робити висновок про те, що протестантська культура кардинально зм≥нила становище людини в сусп≥льств≥, спри€ла переосмисленню звТ€зку людини з природою, спонукала до пошуку нових метод≥в досл≥дженн€ навколишнього св≥ту. ÷€ культура не лише оновила риси попередньоњ культури, а й виробила €к≥сно нов≥ риси.

 

ѕитанн€ 30. ™вропейська культура доби ѕросв≥тництва

Ћ≥тература: 16, ст. 190 - 209; 18, ст. 216 - 230; 1, ст. 221 - 224.

 

–озкрити витоки та основн≥ засади ѕросв≥тництва. ÷е пол≥тичний, ≥дейно-ф≥лософський та культурний рух, поширений в крањнах «ах≥дноњ ™вропи у ≤≤ половин≥ ’V≤≤ Ц ’V≤≤≤ ст. “ерм≥н Ђѕросв≥тництвої вперше використали ¬ольтер та √ердер, але утвердивс€ терм≥н п≥сл€ статт≥ ≤.  анта Ђўо таке ѕросв≥тництво?ї (1784 р.). ѕросв≥тники критикували феодально-рел≥г≥йний спос≥б житт€ ≥ утверджували духовно-≥деолог≥чн≥ та пол≥тичн≥ засади буржуазного сусп≥льства. ¬ широкому значенн≥ просв≥тництво означаЇ просв≥ту широких верств населенн€, прилученн€ њх до культури, науки, мистецтва.

ƒоба ѕросв≥тництва характеризуЇтьс€ зм≥цненн€м нац≥ональних держав ™вропи, швидким розвитком промисловост≥ та напруженими соц≥альними конфл≥ктами.

ѕров≥дними крањнами, д≥ючими в ™вропейському культурному простор≥, €ким належать головн≥ дос€гненн€ епохи ѕросв≥тництва, Ї јнгл≥€, ‘ранц≥€ ≥ Ќ≥меччина.

¬изначити специф≥чн≥ в≥дм≥нност≥ французького ѕросв≥тництва, що визначалось своЇю ≥дейно-орган≥зац≥йною завершен≥стю, посл≥довн≥стю ≥ демократичн≥стю:

- висуненн€ ≥дењ Ђсусп≥льного договоруї (∆.∆. –уссо), свободи (слова, духу, сов≥ст≥), р≥вност≥, в≥льноњ прац≥ на благо сусп≥льства, розумного егоњзму та всеб≥чного розвитку особистост≥, що знайшли вт≥ленн€ в Ђƒекларац≥њ прав людини та громад€нинаї;

- боротьба просв≥тник≥в з рел≥г≥йним фанатизмом, оф≥ц≥йною догматикою католицькоњ церкви, абсолютизмом, пропаганда науки, поширенн€ осв≥ти (Ђф≥лософська революц≥€ у св≥домост≥ людейї);

- розробка теоретичних засад сусп≥льного прогресу (“юрго, ƒ≥дро, –уссо, ¬ольтер, √ольбах, √ельвец≥й та ≥н.);

- вплив ≥дей рац≥онал≥зму на реформуванн€ системи осв≥ти та вихованн€, обірунтуванн€ необх≥дност≥ демократизац≥њ та техн≥зац≥њ навчанн€;

- утвердженн€ ≥дей розуму, справедливост≥, громадського ≥деалу та обовТ€зку в художн≥й л≥тератур≥ (ƒефо, —терн, √ете, Ў≥ллер).

ќсновними напр€мками у л≥тератур≥ були:

- просв≥тницький реал≥зм (зображенн€ характер≥в у њх взаЇмов≥дносинах з сусп≥льством);

- просв≥тницький класицизм (класичний образ людини, €ка св≥домо ставитьс€ до себе ≥ навколишнього св≥ту).

ќсновними л≥тературними жанрами були роман, ф≥лософськ≥ пов≥ст≥, с≥мейн≥ драми.

- по€ва енциклопедизму Ц духовно-≥нтелектуального та осв≥тнього феномену Ївропейськоњ культури. ≈нциклопедисти протисто€ли фанатизму, нев≥гластву, спри€ли п≥днесенню р≥вн€ осв≥ченост≥, пол€ризац≥њ пошукових знань, утвердженню ≥дей р≥вност≥ ≥ свободи;

- виникненн€ нових художн≥х напр€мк≥в Ц рококо, романтизму, класицизму.

–ококо означаЇ ман≥рн≥сть, легк≥сть, декоративн≥сть, химерн≥сть, фантастичн≥сть орнаментальних мотив≥в та вигадлив≥сть форм, Ї продовженн€м стилю бароко, що втратив монументальн≥сть великого стилю. –ококо камерне, ≥нтимне, щире, повТ€зане з побутом людини. —южетна тематика еротична, любовна. ≤сторичн≥, м≥фолог≥чн≥, б≥бл≥йн≥ мотиви подан≥ через призму коханн€. ѕредставники рококо Ц ∆. ¬атто, Ѕуше, ‘рагонар.

 ласицизм Ц напр€м у л≥тератур≥ та мистецтв≥, суть €кого пол€гала у насл≥дуванн≥ традиц≥й стародавньоњ √рец≥њ та –иму в дотримуванн≥ системи суворих правил в≥дтворенн€ д≥йсност≥. ≤дейним п≥дірунт€м класицизму Ї рац≥онал≥зм. ’арактеризуЇтьс€ т€ж≥нн€м до ≥деал≥зованих абстрактних образ≥в, приборканн€м руйн≥вноњ стих≥њ гуман≥стичного ≥ндив≥дуал≥зму (ћ≥льтон. Ќ. ѕуссен). «разком класицизму в арх≥тектур≥ Ї ¬ерсальський палац (1668 Ц 1680 рр.).

–омантизм Ц напр€м, дл€ €кого властив≥ духовний порив, п≥днесенн€ над реальн≥стю, ≥нтуњтивно-почуттЇве св≥тосприйн€тт€. –омантикам властиве розчаруванн€ в реальн≥й д≥йсност≥, можливост€х цив≥л≥зац≥њ, пристрасна жадоба нового, почутт€ необх≥дност≥ радикального оновленн€ св≥ту, прагненн€ до незвичайного. –омантики захищали право на творчу свободу, фантаз≥ю, в≥дкидали регламентац≥ю в мистецтв≥ (√ой€, ћольЇр).

«робити висновок про те, що Ївропейська культура доби ѕросв≥тництва розвивалась на засадах рац≥онал≥зму, виробила нов≥ методи ≥ засоби наукового п≥знанн€, сформувала св≥тогл€ду, в≥льний в≥д феодальних забобон≥в, ≥дейно п≥дготувала революц≥йн≥ зрушенн€ в «ах≥дн≥й ™вроп≥.

 

“ема 5.  ультурний прост≥р та зв'€зки

 ультура €к система ц≥нностей. «вичањ ≥ традиц≥њ €к ст≥йк≥ системи культурного житт€. ѕон€тт€ ментальност≥. ћова в систем≥ культури.

ќсобливост≥ динам≥ки культури. —в≥т €к система культур. ƒ≥алог культур. ѕон€тт€ про нац≥ональну та св≥тову культури, њх Їдн≥сть ≥ взаЇмозалежн≥сть. ¬заЇмод≥€ культур ≥ нац≥ональна самобутн≥сть народ≥в. –оль ≥ значенн€ нац≥ональноњ ел≥ти у ста≠новленн≥ нац≥њ.

“иполог≥€ ≥ класиф≥кац≥€ культур.

 ультура стародавньоњ ”крањни. ѕерш≥ сл≥ди перебуванн€ людини на територ≥њ ”крањни. —тарокам'€на доба (палеол≥т), новокам'€на доба (неол≥т). “рип≥льська культура.  ≥ммер≥йц≥ €к продовжувач≥ трип≥льськоњ культури.  ультура ск≥ф≥в, сармат≥в, ант≥в. √рецька колон≥зац≥€ п≥вн≥чного ѕричорномор'€. "¬елике переселенн€ народ≥в" у II - IV ст. н.е.

 ультура  ињвськоњ –ус≥. ”крањнська культура XIV - першоњ половини XVII ст.  озацтво €к €вище ≥стор≥њ та культури. ƒуховне житт€ украњнського народу в друг≥й половин≥ XVII - XVIII ст. ƒоба культурного нац≥онального в≥дродженн€ в ”крањн≥ в XIX-XX ст.

 

—туденти повинн≥:

знати особливост≥ взаЇмод≥њ ≥ взаЇмозалежност≥ нац≥о≠нальноњ ≥ св≥товоњ культур; етапи розвитку украњнськоњ нац≥о≠нальноњ культури в≥д зародженн€ до к≥нц€ XVIII ст.

ћетодичн≥ рекомендац≥њ.

≤з ц≥Їњ теми дл€ контрольноњ роботи визначено 15 питань (з 31 по 45).

 

ѕитанн€ 31.  ультура €к система ц≥нностей. «вичањ, традиц≥њ, мова €к ст≥йк≥ системи культурного житт€

Ћ≥тература: 33, ст. 40 - 43.

 

ѕо€снити, що пор€д з пон€тт€ми, в≥дносинами, правилами основну роль у культур≥ в≥д≥грають ц≥нност≥, €к≥ складають основу моральних принцип≥в.

÷≥нност≥ Ц це загальноприйн€т≥ переконанн€ щодо ц≥лей, до €ких прагне культурна людина.  ожна людина сама визначаЇ дл€ себе систему ц≥нностей. ќснову ц≥нностей культурного житт€ людини ≥ сусп≥льства в ц≥лому складають звичањ, традиц≥њ ≥ мова.

«вичањ Ц це найпрост≥ш≥ звичн≥ зразки повед≥нки людей. ¬иробл€ючи звички, народ поступово формуЇ традиц≥њ.

“радиц≥њ Ц це:

- конкретн≥ форми про€ву звичањв;

- погл€ди, манери повед≥нки;

- д≥њ, переконанн€, що характеризуютьс€ ст≥йк≥стю та ц≥леспр€мован≥стю;

- все те, що передаЇтьс€ у спадок майбутн≥м покол≥нн€м.

“радиц≥њ Ї загальновизнаними в сусп≥льств≥ ≥ обов'€зков≥ дл€ вс≥х. «авд€ки њм формуютьс€ неповторн≥ риси, €к≥ в≥др≥зн€ють один народ в≥д ≥ншого.  ожний народ створюЇ свою особливу неповторну культуру.  ультури р≥зних народ≥в в≥др≥зн€ютьс€ м≥ж собою мовою.  ультура даЇтьс€ людин≥ через мову. Ћише завд€ки мов≥ людина стаЇ людиною. “ому ще —ократ звертавс€ до людини: "«аговори, щоб € тебе побачив".

ћова Ц система комун≥кац≥њ, що зд≥йснюЇтьс€ за допомогою звук≥в ≥ символ≥в, значенн€ €ких умовн≥, але мають визначену структуру. ћова Ц €вище соц≥альне. ћовою не можна опанувати поза соц≥альною взаЇмод≥Їю, тобто без сп≥лкуванн€. ћова Ї основним засобом передач≥ культури. ¬ивченн€ сл≥в мови дозвол€Ї людин≥ ор≥Їнтуватис€ в навколишньому св≥т≥. ћова пристосована до потреб людини ≥ включаЇ правила, €к≥ визначають способи сполученн€ сл≥в дл€ вираженн€ потр≥бного зм≥сту. √раматикою називаЇтьс€ система загальноприйн€тих правил, на основ≥ €ких розвиваЇтьс€ стандартна мова. ѕроте часто спостер≥гаютьс€ в≥дхиленн€ в≥д граматичних правил, звТ€зан≥ з особливост€ми р≥зних життЇвих ситуац≥й. ћова потр≥бна людин≥ в процес≥ придбанн€ ≥ засвоЇнн€ досв≥ду людей. Ѕагато пон€ть здаютьс€ людин≥ Ђсам≥ собою зрозум≥лими т≥льки тому, що вони вкоренилис€ в мов≥ї. ћова под≥л€Ї природу в частини, формуЇ пон€тт€ про них ≥ додаЇ њм значенн€ тому, що людина прийшла до угоди орган≥зувати њх саме в такий спос≥б. ÷€ угода закодована в модел€х мови ≥ ви€вл€Їтьс€ особливо виразно при пор≥вн€льному анал≥з≥ мов. ќск≥льки мова орган≥зовуЇ досв≥д людей, забезпечуЇ сп≥лкуванн€, то €к ≥ вс€ культура в ц≥лому, вона виробл€Ї загальноприйн€т≥ значенн€.  омун≥кац≥€ можлива т≥льки при на€вност≥ значень, що приймаютьс€, використовуютьс€ њњ учасниками ≥ зрозум≥л≥ њм.

—п≥лкуванн€ в повс€кденному житт≥ обумовлене впевнен≥стю людини в тому, що вона розум≥Ї ≥нших людей. ћова п≥дтримуЇ згуртован≥сть сусп≥льства, допомагаЇ люд€м координувати своњ д≥њ. ћ≥ж людьми, що розмовл€ють одн≥Їю мовою, майже автоматично виникають взаЇморозум≥нн€. ћова спри€Ї формуванню почутт€ Їдност≥, ≥дентичност≥. ћова Ц це могутн€ обТЇднуюча сила, але вона здатна ≥ розТЇднувати людей. √рупа, що використовуЇ дану мову, вважаЇ вс≥х, хто говорить нею, своњми, а людей, що розмовл€ють ≥ншою мовою Ц чужими.

«робити висновок, що мова даЇтьс€ людин≥ з молоком матер≥. ÷е нац≥ональна ознака людини, культура людини ≥ њњ найц≥нн≥ший скарб.  ультура може ≥снувати т≥льки €к сукупн≥сть р≥зноман≥тних знакових систем. ¬ знаковому простор≥ культури (мов≥) в≥дбуваЇтьс€ становленн€ та розвиток людини. Ћюдина сприймаЇтьс€ €к нос≥й культури залежно в≥д того, €ка мова пануЇ в культур≥.

 

ѕитанн€ 32. ќсобливост≥ динам≥ки культури. —в≥т €к система культур. ƒ≥алог культур

Ћ≥тература: 6, ст.101 Ц 111; 33, ст. 53 Ц 57.

 

¬казати на те, що культурна динам≥ка Ц це соц≥окультурн≥ зм≥ни з позиц≥й розр≥зненн€ тип≥в культурного впливу ≥ характеру культурних зм≥н. —оц≥окультурн≥ зм≥ни Ц це зм≥ни, €к≥ в≥дбуваютьс€ в культур≥ ≥ людин≥ п≥д впливом зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х сил. «м≥ни Ц нев≥дТЇмна властив≥сть культури. Ѕ≥осоц≥альною субстанц≥Їю, €ка створю умови дл€ динам≥ки культури, Ї людина. ƒинам≥ц≥ культури завжди притаманна ст≥йка взаЇмод≥€ њњ компонент≥в Ц пер≥одичн≥сть, спр€мован≥сть, поступальн≥сть. ÷е зумовлено системою життЇзабезпеченн€, економ≥чною д≥€льн≥стю, соц≥альними ≥нститутами, орган≥зац≥Їю, нормами д≥€льност≥, образним сприйн€тт€м, ≥нформац≥йною та управл≥нською активн≥стю, р≥внем сусп≥льства. ”твердженн€ культурних дос€гнень потр≥бне задл€ повноц≥нного функц≥онуванн€ народу на кожному ≥сторичному етап≥. ƒинам≥ка культурних процес≥в збер≥гаЇ народ, визначаЇ його ≥дентичн≥сть пом≥ж ≥ншими народами. —амобутн€ ≥дентичн≥сть завжди повТ€зана з культурною терпим≥стю до ≥нших культур. ѕон€тт€ Ђсамобутн≥стьї т≥сно повТ€зане з пон€тт€м Ђнезалежн≥стьї, Ђсуверен≥тетї, оск≥льки без усв≥домленн€ власноњ самобутност≥ не можна бути незалежним. ∆иттЇве €дро культури Ц це той динам≥чний процес, через €кий сусп≥льство, спираючись на внутр≥шн≥ можливост≥, засвоюЇ зовн≥шн≥ дос€гненн€, що в≥дпов≥дають його потребам. —усп≥льство, €ке може зберегти ≥ розвивати свою культуру ≥ засвоњти культурн≥ ц≥нност≥ ≥нших народ≥в, пост≥йно розвиваЇтьс€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 334 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

532 - | 442 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.094 с.