Лекции.Орг


Поиск:




Будівництво Великої китайської стіни 3 страница




Культурна динаміка людського суспільства проявляється як загальноосвітній процес зміни всесвітньо-історичних епох. Динаміка оцінюється як комплексне поступальне сходження людського суспільства сходинками історичного процесу. При цьому обов’язково відбувається діалог культур. Як показує історичний аналіз, «чистих культур» на землі немає і не може бути, оскільки відбуваються великі переселення народів, військові походи, міграційні процеси, коли люди групами або цілими народами переходили з одного місця на інше, освоювали нові території, змішувались з аборигенним населенням або витісняли його. Мігранти приносили свої культурні цінності, асимілювали корінне населення або асимілювалися самі. Змішування культур зумовлює синтез культурних процесів, збагачує національні культури. Наприклад, в європейській культурі завдяки арабському посередництву в західних цивілізацій активізувався інтерес до античної культури. Схід збагатив рицарське середньовіччя Європи. Візантійські канони в архітектурі визначили особливість стилів Західної Європи. В ХХ ст. до Європи прийшло мистецтво Індії, Японії. Європейські митці завдяки культурному діалогу досягли високих результатів, сформувались такі творчі особистості як П. Гоген, П. Пікассо. Взаємовплив Сходу і Заходу позначився на філософській та мистецькій школах Росії, що суттєво збагатило творчість М. Бердяєва, В. Соловйова, Ф. Достоєвського, О. Скрябіна. Але активний культурний діалог може мати і негативні наслідки. В світоглядну систему інколи приходять люди, які налаштовані проти традиційних культур. Виникають новітні нетрадиційні культи: спіритизм, містицизм, окультизм. Поступальний розвиток і розвиток на рівні конфлікту прискорює культурну динаміку, що активізує зміни як всередині самої культури, так і у зв’язках з іншими культурами, формує самобутність національної культури. Сьогодні світова наукова думка нагромадила великий обсяг знань, ідей, концепцій, що обґрунтовують динаміку культури, виводять закономірності еволюційних змін історичного розвитку, показують спільність і відмінність культур на рівні інформаційного аналізу в мистецько-творчій та управлінській діяльності.

Зробити висновок про те, що динаміка культури – це закономірний творчий процес, обов’язковим елементом якого є діалог культур. Кожен народ в цьому процесі робить свій внесок у загальнокультурний розвиток народів Землі.

 

Питання 33. Взаємодія культур і національна самобутність народів

Література: 25, ст. 166 - 180.

 

Вказати, що невід’ємною властивістю культури є культурна динаміка, яка визначається взаємодією та зіткненням культурних цивілізацій. Розходження між цивілізаціями є більш суттєвими, ніж рівність національних інтересів. Цивілізації несхожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціями, релігією. Люди різних цивілізацій по-різному розглядають відносини між індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, богом і людиною, мають різні уявлення про значущість прав і обов’язків, волі і примусу, рівності і ієрархії.

Провідною категорією, що визначає обличчя цивілізації, стає менталітет – спосіб мислення, світосприймання. Менталітет культури – це глибинні структури культури, історично і соціально вкорінені в свідомості багатьох поколінь людей, що поєднують в собі різні історичні епохи в розвитку національної культури.

Взаємодія між народами різних цивілізацій веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до того, що глибок усвідомлюється розходження між цивілізаціями і що їх об’єднує. Процеси взаємодії народів розмивають традиційну ідентифікацію людей за місцем проживання, слабшає рол ь нації – держави як джерела ідентифікації.

Вказати, наскільки можлива взаємодія між культурами. Якщо культури непроникні, то безглуздо говорити по людство як універсальне поняття. Розмаїтість цивілізацій не утворить планетарної єдності.

Але можливий і інший погляд на безліч культур, що з огляду на унікальність кожної культури, не розглядає цю унікальність як причину для ізоляції культур одна від одної. Кожна національна культура обов’язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватись ізольовано. Історично так склалося, що українська культура протягом тривалого часу перебувала у тіні інших культур. Саме ця обставина створила повний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної культури. Але самобутня культура українського народу є не лише унікальним елементом світової культури, а й важливим чинником світового культурно-історичного процесу. Усвідомлення феномена української культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі історичного розвитку та у взаємозв’язку з культурами інших народів. Протягом усього часу існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

Внаслідок взаємодії культур відбувається пошук культурної ідентифікації. Пояснити, що культурна ідентифікація – це самовідчуття людини всередині кожної культури. Расові, етнічні, релігійні розходження між людьми в кінцевому підсумку кореняться в еволюційній потребі індивіда у певних формах групової ідентифікації. Групи, що домоглися згуртованості, вижили краще, ніж ті, що не зуміли її домогтися. Ідея приналежності або спільності і акт ідентифікації з іншими культурами виявляється однією з основ культурних спільнот. Панування на планеті землеробства дало можливість індивіда міцно ідентифікуватися з родиною, кланом. Поділ праці, розвиток науки і промисловості привели до формування нових ідентичних груп. Сьогодні щоденна праця, сусідські відносини, спільна релігійна практика, політична активність, економічні дії, дозвілля – все це може бути формою культурної ідентифікації.

Визначити основні типи культурної ідентифікації:

- тип традиціоналіста: ці особи розділяють цінності даної культури і інтегровані в відповідну структуру. Для них характерний новаторський дух. Своїми починаннями вони компенсують нестійкість свого соціокультурного положення;

- тип прибульця – неофіта: ці особи включені в структурну систему культурних зв’язків, але не мають спадкоємних коренів у відповідній етнічній культурі – вона не залишає їх внутрішнього духовного надбання. Прибульці відчувають себе як народ нового культурного досвіду;

- тип вигнанця (тип, протилежний до попереднього);

- тип маргінала: ці особи самі відкидають суспільство. Вони незалежні від суспільства.

В цивілізованому суспільстві можливе вільне існування і вільний розвиток різних національних культур в межах єдиної держави. Основним чинником їх співіснування є лояльність (країни Сходу). В країнах Західної Європи під час формування національних держав ліквідовані етнокультурні відмінності, відбулася асиміляція етнічних груп в рамках пануючої культури, що набуває державного статусу. Ключовим чинником є спільна система цінностей, спільні культурні стандарти і відзнаки. Вироблення моделі міжкультурної взаємодії є тривалим процесом. Україна може забезпечувати базові права етнокультурним групам, що є частиною української нації. Таким правами є:

- право на етнічну ідентичність, на збереження та розвиток своєї етнічної самобутності (вільне користування мовою, розвиток традиційних релігій, збереження культурного середовища);

- право на вільну національну самоідентифікацію (вибір національної приналежності);

- право на національно-територіальну автономію (створення національних адміністративно-територіальних одиниць з відповідними органами місцевого самоврядування);

- право на культурно –національну автономію (діяльність національних громад);

- право на національно-персональну автономію (право вибирати і бути обраним);

- право на захист від дискримінації за національно ознакою.

Зробити висновок, що національний фактор суттєво впливає на утвердження культурного плюралізму і демократії. У взаємодії культур важливою є ідея інтеграції – поступового зближення і об’єднання у процесі взаємодії культурно-національних цінностей з загальнолюдськими через самореалізацію особистості, етносу, нації. Інтеграція – це діалог культур, взаємодія менталітету окремих етносів, що живуть в країні при збереженні їх своєрідності та неповторності. Фактором, що інтегрує націю в цілісність і забезпечує взаємодію культур, є національна самосвідомість, тобто те, що створює нація сама в собі Прагнучи зберегти свою ідентичність, людство засвідчує свою життєздатність.

Питання 34. Культура стародавньої України. Перші сліди перебування людини на території України

Література: 31, ст. 4 - 12; 26, ст. 339 – 347.

 

Вказати на те, що первіснообщинний лад є найбільш тривалим періодом в історії розвитку людського суспільства. На території стародавньої України він співвідноситься з такими археологічними періодами як палеоліт, мезоліт та неоліт. Перші сліди людського життя на українських землях належать до періоду палеоліту (стародавній кам’яний вік 1 млн. років – 11 тис. років до н.е.).Саме в палеоліті на території України з’явилася найдавніша людина сучасного типу. Це засвідчують розкопки багатошарового поселення ашельського часу (1млн. -150тис. років до н.е.) біля с. Королево на Закарпатті. Залишки палеолітичних поселень відомі ще в 20 пунктах Закарпаття, переважно в Південних і Південно-Східних Карпатах, вздовж течії р. Тиси. Стоянки людини ашельської доби відомі також на Донбасі, на Дністрі в с. Лука -Врублівецька, на Житомирщині. Археологи виявили в цих поселеннях ручні рубила та крем’яні відщепи, що використовувалися як знаряддя праці.

Наступний етап історичного розвитку репрезентує мустьєрська епоха – 150- 35 тис. рр.. до н.е. В цей час людина інтенсивно заселяла Європу і досягла басейну р. Десна. На території України відомо близько 80 мустьєрських пам’яток – у басейні р. Десна, на Донбасі, в Криму, Подністров’ї, Подніпров’ї, в Західному і Східному Прикарпатті. Особливо цікаві стоянки Молодово І, Кормань ІY. Вивчаючи знахідки цих стоянок, археологи дослідили найдавніше житло в Україні з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу.

Заключний етап епохи палеоліту датується 35 -10 тис. років. до н. е Він характерний різким похолоданням, пов’язаним з великим зледенінням. Змінилася рослинність і тваринний світ. Холодні степи України населяли мамонти, носороги, північні олені, вівцебики та песці. Населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень пізнього палеоліту. Людські колективи трималися берегів річок. На цей період припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Homo sapіens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) названо кроманьйонцем. В пізньопалеолітичних поселеннях України знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках в с. Межиріч (Канів), Мізин (Чернігів) виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою.

В епоху мезоліту (середній кам’яний вік, 10 – 7 тис. років до н.е.)відбулися зміни в природному середовищі. Клімат пом’якшав. Сформувалися русла річок. Мезолітичні поселення в межах України виявлені біля с. Білосілля, Мирне на Одещинні, Осокорівка в Криму. Населення було осілим. В мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Винайдені лук і стріли, що призвело до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей період припадає початок приручення диких тварин – собаки і свині. Нестача м’ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, мисливства, збиральництва. В мезоліті відбулася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворювального господарства. Зміни в господарській діяльності мезолітичної людини зумовили перебудову соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання підняла роль парної сім’ї, хоч вона ще не стала економічним осередком суспільства. Цим осередком залишалася община (клан). З мезоліту бере початок процес формування племінної етнічної спільності.

Завершальна стадія кам’яного віку - неоліт (новий кам’яний вік – YІ – ІYтис. до н. е.). Неолітичні поселення виявлені в долинах Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип’яті, Ворскли.

Визначити характерні зміни в економіці в період неоліту:

- поряд з мисливством, рибальством, збиральництвом зароджується землеробство і скотарство;

- відтворювальне господарство заклало підвалини поступального розвитку стародавнього населення України;

- перехід до свідомого виробництва продуктів харчування;

- удосконалення знарядь праці і розширення їх асортименту (сокири, ножі, тесла);

- виникнення нових способів обробки каменю - шліфування, розпилювання, свердління;

- початок виготовлення керамічного посуду;

- визначення певної територіально-господарської спеціалізації;

- розквіт родового ладу;

- основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворювального господарства – і на землю;

- перетворення сім’ї в генеологічну основу роду;

- виникнення сусідської общини, а згодом і племені;

Зробити висновок про те, що Україна не належить до тих територій, на яких здійснювався перехід від мавпи до людини. Але первіснообщинна доба була періодом антропогенезу в Україні.

 

Питання 35. Трипільська культура як одна з ранніх землеробських культур

Література: 1, ст. 261 – 265; 31, ст. 9 -12; 26, ст. 352 – 353.

 

Розкритирізні версії щодо походження назви «трипільська культура».

Перша версія:Назва походить від села Трипілля, де в 1896 році були відкритіперші пам’ятки культури вченим-археологом В.В.Хвойкою.

Друга версія: назва «трипілля» походить від терміну «триполля». Це означає, що трипільці ділили ділянку землі, яку обробляли, на три поля: перше поле засівали зерновими культурами, друге – відводили під пасовище, третє - відпочивало до відновлення родючості. За типом кераміки трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки.

Трипільська культура містить в собі традиції протоцивілізацій Близького Сходу і Південної Європи і є найрозвинутішою землеробською культурою 4 – 2 тис. до н.е., що побутувала від Південно-Східного Прикарпаття до Дніпра. Сьогодні виявлено близько 1000 трипільських поселень.

Вказати, що перші поселення були невеликі 7-14 будівель, але й були більші до 100 будівель. Звичайним було планування. У центрі – майдан, по колу або рядами на ньому стояли одна або кілька громадських споруд – святилищ. Від майдану розходились вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Існували сезонні селища, більшість з яких була пов’язана з мисливством та рибальством. Вони складались з тимчасових наземних або напівземлянкових жител. Для трипільських жител характерна каркасно-стовпцева конструкція з дерев’яними стінами та перекриттям, обмазаним глиною (мазанки). В глину домішували полову. Стовпові конструкції виготовляли з твердих порід дерева, заглиблювали їх в землю, щоб зафіксувати. Стіни робили плетеними з гілок. Перекриття робили з колод, а при необхідності припирали додатковими стовпами. Розміри будівель були – 4*6; 4*9; 7*33 метри. Підлога викладалася з глиняних обпалених вальків і замазувалась глиною. Двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Вікна були невеликі, округлі. Всередині кімнати містилися піч, мисник, лежанка, вівтар, жертовник. Якщо будівля була двоповерховою, то жили на другому поверсі, а на першому зберігали припаси, утримували худобу. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольору. Житло трипільської культури нагадує сільську українську хату. Трипільці започаткували найбільші в світі перші протоміста, що займали до 200га, в яких проживало до 2000 людей. Для них характерна квартальна система. Протоміста були господарськими, адміністративно-політичними та культовими центрами територіальної громади, що утворилася внаслідок інтеграції землеробських громад. Отже, трипільці опанували різноманітні та ефективні прийоми житлобудування, що дозволило створювати надійні та зручні приміщення. Вони виробили раціональну систему планування поселень, що стала традиційною і використовується досі в багатьох містах, зокрема Хмельницької області..

Трипільська культура розвивалася в період відтворюючого господарства, осілого способу життя, міді та бронзи. Основу трипільської культури склали землеробство та скотарство, що прийшли на зміну збиральництву. Трипільці вперше перейшли від мотичного землеробства до орного з використанням рала. Урожай збирали, використовуючи кістяні серпи з кремінним лезом. Зерно перетирали на муку на кам’яних зернотерках – жорнах (аналогічні застосовувались в Єгипті та Месопотамії в 3тис. до н.е.).

Іншими видами занять були:

- Полювання;

- Рибальство;

- Збиральництво;

Домашніми промислами були:

- Кушнірство (виправка шкіри);

- Чинбарство (вироблення домашнього начиння);

- прядіння;

- Ткацтво;

- Ювелірна справа.

Ефективність розвитку основних та допоміжних занять сприяла широкому розвитку ремесел, зокрема:

- Керамічного;

- Металургійного;

Внаслідок археологічних розкопок знайдено до 30 типів посуду. Для виробництва посуду застосовувалися шаблони, спеціальні інструменти для орнаментування, виготовлення фарб, лощення поверхні, сушіння, випалу в гончарних печах.

Посуд був кухонним, столовим, культовим.

Кухонний посуд призначався для зберігання харчових припасів, столовий - для приготування їжі і подачі її до столу. Він був представлений чашами, тарілками, мисками, горщиками. Культовим посудом були амфори, миски, вази, зооморфні фігурки.

Розписувався посуд чорною, червоною та білою мінеральними фарбами. В основі орнаменту – геометричні фігури, спіралі, зображення тварин та людей. Гончарний посуд сприяв появі культури кухні та столу (сервірування) і свідчив про добробут трипільців.

Трипільських малярів по праву можна вважати основоположниками мистецтва. Багато мотивів трипільського орнаменту (хрести в колі, схематичне зображення рослин і тварин) збереглися в українських народних вишивках, килимах, писанках. Орнаментальні сюжети та композиції мають магічний зміст, пов’язані з культом родючості. Свідченням цього є знахідки жіночих фігурок (антропоморфна керамічна пластика), які є носіями інформації про характер духовного життя, уявлень про красу, ідеал людини.

Охарактеризувати побут трипільців. Трипільцям були відомі меблі, зроблені з дерева. Їжа у трипільців була в основному рослинна - каші з проса, пшениці, гороху. Хліб пекли з ячменю. Ячмінь використовували для виробництва пива.

З транспортних засобів відомі сани, в яких запрягали биків. Це були дерев’яні конструкції до 2,5 метрів завдовжки і 2 метри заввишки. Трипільці одягли одяг з тканин замість шкіряного. Знайдені рештки вертикальних ткацьких верстатів. У користуванні трипільців були різні тканини – від мішковини до тонкого полотна. Були візерункові тканини. Одяг – довгі сукні, спідниці, чоловічий костюм. Взуття шили з шкіри (напівчеревики, сандалі). Одяг доповнювався прикрасами (намисто, амулети, кільця, браслети). Домінуючою у образотворчому мистецтві трипільців була символіка, пов’язана з змієм, небесними світилами. Важливим елементом трипільського мистецтва є антропоморфізм та зооморфізм(грушоподібні посудини, сюжети, пов’язані з образом змія, зображення духів богів, рослин, тварин). (Антропоморфізм - надання людині властивостей духа; зооморфізм – це сукупність вірувань і магічних обрядів, основу яких становило уявлення про тварин як покровителів роду, наділення божества властивостями тварин). Це свідчить про зв'язок з міфологією. Знакова система трипільців могла стати основною для системи письма, подібної до Східної (культура Месопотамії). Сучасна наука не дає достовірних даних про писемність та мову населення, що залишило пам’ятки трипільської культури.

Вказати, що трипільці знали два види поховань. Вони застосовували інгумацію (тілопокладення) та кремацію (спалення тіла померлого). Тілопокладення супроводжувалось покладанням поряд з тілом померлого речей повсякденного вжитку - глиняного посуду, знарядь праці, прикрас, що свідчило про рід занять, походження і навіть стать людини. Після поховання могили відзначалися кам’яною закладкою, або огорожею. Археологи встановили, що у похованнях небіжчики лежали головою на схід у скорченому положенні, на боці з зігнутими руками, кисті яких були підняті до обличчя. Могильники розташовувались поруч з поселеннями.

Кремацію (трупоспалення) здійснювали на стороні, потім перепалені кістки разом з поховальним інвентарем складалися в горщики або загорталися в тканину і закопувались в землю. З’являються поховання курганних могильників. В курганах знаходились багаті поховання, що належали племінній аристократії і супроводжувались людськими жертвоприношеннями. Насипи курганів мали відносно невеликі розміри (висота 2,5 метра, діаметр 15-30 метрів). Вони являють собою складні культові споруди.

Зробити висновок про те, що трипільці:

- заклали основу господарської системи; матеріальної культури (житло, знаряддя праці, навички в технології металообробки, гончарства);

- зробили великий внесок в духовний генофонд наступних поколінь(світогляд, обрядовість);

- заклали основу житло- і містобудування, ремесла, перших металевих виробів з міді, високохудожніх творів мистецтва і широких ідеологічних уявлень;

- принесена трипільцями ідея мальованого посуду і спірального орнаменту через Китай поширилась в Індії, Японії;

Але через обмеженість знань носії трипільської культури не знайшли засобів перебороти кризу, що призвело до зникнення трипільської культури на межі 2-1 тис. до н. е.

І хоч трипільські племена не були прямими предками українського народу (належали до середземноморської раси), ними закладені основи українського культурогенезу (культурогенез – це виникнення культури).

 

 

Питання 36. Культура України раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)

Література: 31, ст. 12 - 16; 26, ст. 358 - 365;

 

Історія культури давнього населення України, т.1, ст. 272-380.

Вказати на те, що залізний вік в Україні датується ХІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. Ранній період залізного віку – період існування кіммерійських пам’яток (ХІІ-VІІ ст. до н.е.). Основною кіммерійської культури є білозерська культура. Кіммерійці розселилися в степах Північного Причорномор’я на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела (Геродот, V ст. до н.е.). Кіммерійці належали до однієї з груп іраномовного населення. Вони першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд та металообробку. Кіммерійці першими перейшли від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кіммерійські пам’ятки представлені лише похованнями (курганами). В кіммерійський період виділяють 2 ступені культури поховань:

- чорногорівський;

- новочеркаський.

На І ступені ховали у простих прямокутних та овальних ямах з дерев’яним перекриттям в скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжувала зброя (стріли, кинджали) та збруя (стременоподібні вудила), а жінок – золоті та бронзові пронизки, намистини та глиняний посуд.

На новочеркаському ступені змінився поховальний обряд. З’явилися глибокі ями, з дерев’яним дахом, поставленим на дерев’яні стовпи. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі залізні наконечники стріл. В посуді переважали кубки, прикрашені геометричним орнаментом. Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоч і не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння. Кіммерійська культура під натиском скіфських племен.

Скіфи (іракомовні племена) з’явилися в південних українських степах у середині VІІ ст. до н.е. За Геротодом, Скіфія складалася з кількох етнічних утворень (скіфи-орачі, скіфи-землероби, скіфи-кочівники, царські скіфи). Єдиним видом пам’яток скіфської культури є кургани. Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд, вудила зі стременоподібними кільцями, наконечники стріл, кістки барана. Відмінність від кіммерійських поховань – західна орієнтація кістяка та наявність прикрас із скіфським звіринним стилем. Багаті поховання здійснено в дерев’яних стовпових гробницях, що імітують будинок. При випростаних кістяках лежали стела, золоте намисто, золоті пластинки.

- В класичному періоді (ІV-ІІ ст. до н.е.) поховання стали масовими. Кургани насипалися 2 прийомами: перший насип з ровом будували одразу, після тризни насипали другий насип. Основна форма поховальної споруди – катакомба. Випростані кістяки знайдені на підстилці з трави або дерева. Чоловіків супроводжувала зброя, при кістяках жінок знайдено браслети, намисто, дзеркала. Біля голови кожного померлого клали їжу – ногу коня, бика. В Криму гробниці будували з каменю. Найважливішою пам’яткою осілості Скіфії є Кам’янське городище кінця V – початку ІІІ ст. до н.е. (Білозерський лиман). Площа 12 км2 . Розкопані каркасні житла кімнат та акрополь. Городище було центром ремесла і торгівлі.

Сарматські племена поселилися в Північному Причорномор’ї в ІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. Їх вважать північними іранцями. Єдиним видом сарматських пам’яток в Україні є кургани, поширені в Степу та Лісостепу. Сарматська поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в плані ями, перекритої деревом. Ховали головою на південь. Чоловіків супроводжували ножі, мечі, посуд, жінок – прикраси, прясла. Унікальним є поховання сарматської жриці в Соколовій могилі на Південному Бузі. Сарматські поховання вирізняються особливими предметами матеріальної культури – ножами, біконічними та яйцеподібними пряслами, мечами з кільцевим навершям і прямим перехрестям; залізними трилопатевими наконечниками стріл.

Основними формами посуду були:

- горщики з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями, орнаментовані;

- горщики з широким дном і високими вінцями;

- глеки грушоподібної форми з циліндрично-конічними шийками;

- казани з циліндрично-конічними ніжками.

Охарактеризувати інші досягнення скіфо-сарматської культури:

- укріплені поселення;

- скіфська космологія (система уявлень про Всесвіт);

- скіфська міфологія;

- скіфське мистецтво;

- скіфська художня творчість.

Зробити висновок про те, що кіммерійці, скіфи та сармати зробили величезний внесок в розвиток світової культури. У них були свої поховальні обряди, астральна і космічна символіка, антропоморфні скульптури. Ця культура стала своєрідним містком між Азією та Європою.

 

Питання 37. Культура населення античних держав Північного Причорномор’я.

Література: 18, ст. 134 - 142; 11, ст. 383 - 558.

 

Вказати на те, що VІІІ - кінець VІ ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації Північного Причорномор’я. Розкрити вплив колонізації (переселення) на розвиток культури України. Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія (залишки знаходяться біля с. Парутине Миколаївської області), Херсонес (околиця сучасного Севастополя), Пантікапей (сучасна Керч), Кафа (сучасна Феодосія), Керкінітіда (сучасна Євпаторія), Фанаторія (Таманський півострів). Античні міста-держави, засновані греками, мали значні успіхи в державотворенні, зовнішній політиці, економіці, мистецтві і побуті. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбулося взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Охарактеризувати досягнення культури грецького періоду в Україні.

- архітектура: прямокутне планування міст, об’єднання житлових будівель у квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом, дороги мостились дрібним каменем, вздовж доріг прокладались водостоки;

- для містобудування характерна наявність великої кількості колонад різного призначення, декоративних прикрас. Міста оточували фортечними мурами та вежами;

- будівництво культових споруд, декоративне оформлення поховальних споруд – склепів;

- побут: однокамерні та двокамерні землянки, землянки з глинобитними підлогами. Пізніше – наземні кам’яні багатокамерні будинки. Двері, віконні рами, ставні, внутрішні перекриття – з місцевих порід дерева. Використовувалося віконне скло. Приміщення освітлювалося за допомогою світильників. Для оздоблення житла виготовлялися килими, завіски. Меблі були дерев’яні. Для зберігання припасів використовувався глиняний посуд;

- релігійні вірування: політеїзм - шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища і сили природи;

- грецька міфологія;

- розвиток філософії, історії та інших наук, літературна творчість;

- фольклор, музика, театральне мистецтво та риторика;

- використання мармуру як оздоблювального матеріалу;

- політика грецьких полісів спрямовувалась на мирне співіснування з сусідськими племенами і на повне економічне самозабезпечення (Боспорське царство);

- розвиток мови, писемності і освіти (спартанське виховання);

- образотворче мистецтво та скульптура;

- художні ремесла (ювелірна справа, склоробне виробництво, художня кераміка, деревообробне виробництво, шкіряне виробництво);

- грошова справа;

- військова справа.

Зробити висновок про те, що тисячолітня епоха цивілізацій в Північному Причорномор’ї не минула безслідно. Спочатку чужі античні міста і поселення стали органічною складовою всього пінічнопричорноморського світу. Прогресивна роль античних держав-полісів полягала в тому, що вони вплинули на прискорення політичного, культурного розвитку місцевих племен. Греки залишили на території України багато речей античного походження. Античні традиції дійшли до часів Київської Русі.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 376 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

592 - | 550 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.