Лекции.Орг
 

Категории:


Электрогитара Fender: Эти статьи описывают создание цельнокорпусной, частично-полой и полой электрогитар...


Расположение электрооборудования электропоезда ЭД4М


Построение спирали Архимеда: Спираль Архимеда- плоская кривая линия, которую описывает точка, движущаяся равномерно вращающемуся радиусу...

Визначені програмою для контрольної роботи студентів заочного відділення



1. Культурологія як наука про зміст і суть культури, її функції та місце в системі соціогуманітарних знань.

2. Культура як система цінностей, її структура, функції, характерні ознаки

3. Методологічні підходи до вивчення поняття «культура».

4. Визначення поняття культури через особливості людської діяльності.

5. Види людської діяльності: практична, теоретична, духовна.

6. Природа як сукупність об'єктивних умов існування людства.

7. Людина як складова культури. Особливий характер існування людини в світі. Культурна єдність людини і природи.

8. Культура як процес. Стале і змінне у культурі. Динаміка традицій та інновацій у культурі.

9. Поняття «цивілізації». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація»

10. Цивілізація як певний рівень розвитку культури.

11. Культура первісного суспільства як історичний тип. Основні етапи розвитку первісної культури

12. Світосприйняття людини первісної доби.

13. Значення культури Стародавнього Сходу для розвитку світової культури

14. Досягнення культури Месопотамії.

15. Культура Стародавнього Єгипту.

16. Культура і цивілізація Стародавнього Китаю.

17. Культура Японії: єдність з природою, особливості релігії та естетики.

18. Культура Стародавньої Індії: основні напрямки матеріальної і духовної культури.

19. Антична культура, її характерні особливості.

20. Культура Стародавньої Греції.

21. Культура епохи еллінізму.

22. Культура Стародавнього Риму.

23. Історія людства як історія культури. Проблеми культури доби середньовіччя

24. Античні традиції в культурі Візантії.

25. Середньовічна культура Західної Європи.

26. Особливості менталітету середньовічної людини.

27. Формування та світоглядні засади культури доби Відродження.

28. Прояви ренесансного титанізму в літературі, архітектурі та в образотворчому мистецтві.

29. Передумови становлення і розвитку протестантської культури

30. Європейська культура доби Просвітництва.

31. Культура як система цінностей. Звичаї, традиції, мова як стійкі системи культурного життя.

32. Особливості динаміки культури. Світ як система культур. Діалог культур.

33. Взаємодія культур і національна самобутність народів.

34. Культура Стародавньої України. Перші сліди перебування людини на території України.

35. Трипільська культура як одна з ранніх землеробських культур України

36. Культура України раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)

37. Культура населення античних держав Північного Причорномор’я

38. Культура слов’янського населення України

39. Культура Київської Русі.

40. Соціально-економічні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі, її характерні риси.

41. Культурні традиції українського Ренесансу (ХY - перша половина ХYІІ століття).

42. Козацтво як явище історії та культури.

43. Матеріальна культура доби козаччини.

44. Нові процеси в духовному житті козаків: реформування церкви, освіти, розвиток літератури, архітектури, мистецтва.

45. Доба культурного національного відродження в Україні в ХІХ – поч. ХХ століття.

46. Компаративний аналіз культур як порівняльно-історичний метод.

47. Основні тенденції розвитку культури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Оновлення методів і напрямів розвитку культури

48. Модерн як доба в культурі.

49. Характеристика основних течій і напрямів модернізму.

50. Елементи модернізму в українській культурі кінця ХІХ – першій половині ХХ століття.

51. Виникнення і розвиток нових видів мистецтва – кіно і телебачення. Кінематограф постмодернізму

52. Характерні особливості розвитку світової культури другої половини ХХ століття.

53. Українське національне культуротворення на шляху від подолання тоталітаризму до незалежності (друга половина XX століття)

54. Формування і розповсюдження масової культури.

55. Субкультура як специфічний культурний феномен.

56. Контркультура та її прояви в суспільстві.

57. Антикультура та її вплив на свідомість людини.

58. Проблема існування людини в світі і світу людей у ХХ столітті. Сучасна криза особистості.

59. Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії прогресу.

60. Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу.

61. Етнос як унікальне соціально-культурологічне явище. Пріоритети етнонаціональної політики України.

62. Глобалізм і культура: проблеми протистояння. Глобалізація як засіб розв’язання негативних наслідків епохи модерну.

63. Глобальні проблеми сучасності. Небезпека і можливі шляхи вирішення глобальних проблем.


Зміст курсу

 

Тема 1. Діяльнісний підхід у культурології

Культурологія як наука про зміст і сутність культури, за­кономірності національного та світового культурно-історичного процесу. Філософія та історія культури як складові компоненти культурології. Функції культурології: пізнавальна, інтегративна, світоглядна, методологічна, виховна, комунікативна, естетична. Місце культурології в системі соціогуманітарних знань.

Культура як система цінностей. Етимологія терміна "культура". Поняття культури та її структура. Норми і регуля­тивні компоненти культури. Методологічні підходи до вивчення поняття "культура". Цілісність, системність і комплексність під­ходу до вивчення культури.

Визначення поняття культури через особливості людської діяльності. Види людської діяльності: практична, теоретична, практично-духовна.

Студенти повинні:

знати закономірності світового культурно-історичного процесу; зміст, особливості та функції культурології як науки; структуру і компоненти культури як системи.

 

Методичні рекомендації

З цієї теми для контрольної роботи визначено 5 питань (1 - 5).

 

Питання 1. Культурологія як наука про зміст і суть культури, її функції та місце в системі соціогуманітарних знань

Література: 16, р. 1, п. 1.1, ст. 7 – 9; 18, ст. 5 – 8.

 

Розкрити походження терміну «культурологія», довести, що формування культурології як самостійної науки розпочалося наприкінці ХХ ст., коли розмежування, уточнення та поглиблення досліджень світоглядних дисциплін призвело до виокремлення напрямків різноманітних знань. Термін «культурологія» був запропонований в 1909р. німецьким філософом В. Освальдом для опису специфічних явищ, якими є культура. В 1939р. американський філософ Леслі Уайт незалежно від Освальда повернувся до тлумачення терміну «культурологія», вводячи його в контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця «Наука про культуру»(1949р.) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхідність визначити предмет культурології.

Визначити причини і потреби формування культурології як самостійної науки:

- відбулося усвідомлення громадськістю кризи колишньої філософії культури, що показала свою нездатність до осмислення величезного етнографічного матеріалу;

- виникла потреба у виробленні сучасного поняття культура і в осмисленні її ролі в суспільстві;

- формування культурології закладало нову методологію для дослідження культури соціальною дисципліною з метою одержання адекватного результату і вироблення предметної єдності, що випливає з субстанціонального розуміння культури;

- на початку ХХ ст. підсилилися контакти між різними культурами, що повело за собою прагнення до уніфікації культури;

- серед фахівців з дослідження культури поступово розглядалися поняття про порівняльну культурологію, яка встановлювала подібність і розходження культур різних народів;

- необхідність об’єктивних знань про культуру, щоб приймати на державному рівні оптимальні управлінські рішення для керівництва таким могутнім соціальним феноменом як культура;

- необхідність формування культурології диктувалось прагненням задовольнити культурні запити суспільства та економічними проблемами сучасної масової культури;

- суспільство було зацікавлене в збирані і розвитку культурної спадщини і в середовищі діячів культури з’явилися дослідження в руслі культурології, які оформилися в спеціальну галузь дослідження;

- під впливом непомірного технократизму, раціоналізму, викликаного НТП, формування культурології було своєрідною реакцією гуманітаріїв, які прагнули ліквідувати конфлікт між двома культурами – технічною і гуманітарною.

Довести, що основу культурології становлять такі галузі знань, як:

- культуроведення – дає опис культурних досягнень;

- культурогенез – вчення про походження культури;

- культурософія – вчення про зміст та перспектив культури;

- соціологія – вивчення функціонування культури в суспільстві;

Визначити предмет і об’єкт культурології, довести, що культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку культури, людське значення та способи пізнання культури в усій повноті її виявлення.

Встановити, що культурологія – це комплексне гуманітарне дослідження явищ і законів культури. Її основними завданнями є:

- аналіз культури як системи культурних феноменів;

- виявлення ментального змісту культури;

- дослідження типології культур;

- розв’язання проблеми соціокультурної динаміки;

- дослідження культурних комунікацій;

- розширення історичного аспекту культури філософськими, антропологічними, соціологічними підходами.

Пояснити, що в українській культурології, виходячи з завдань курсу, виділяються такі напрямки дослідження:

- традиційна історична культурологічна школа, яка дає конкретні знання про типи культури;

- філософія культури – осмислює і пояснює культуру через її найзагальніші і найістотніші риси, досліджує суть культури, відмінності від природи, співвідношення з цивілізацією;

- соціологія культури – досліджує функціонування культури або в цілому або наявні в ній субкультури;

Розкрити методи і принципи культурології:

- діахронний – виклад явищ, подій і фактів світової та вітчизняної культури в хронологічній послідовності;

- синхронний – порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної перспективи або ретроспективи;

- порівняльний – виявлення загальних чи особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур;

- типологічний – виявлення типологічної близькості історико-культурних процесів;

- археологічний – вивчення загального стану розвитку культури минулих поколінь на підставі матеріальних знахідок;

- семіотичний – ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему;

- психологічний – вивчення суб’єктивних механізмів функціонування культури, індивідуальних якостей людини та несвідомих психічних процесів;

- біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливостей творців культурних цінностей;

- цивілізаційний – осмислення явищ культури через інтегративні галузі спеціалізованих гуманітарних і природничих знань в контексті культурної епохи.

Визначити основні категорії культурології – найбільш фундаментальні поняття про культурні закономірності, явища, процеси і зв’язки, виділені дослідниками властивості культури, на основі яких здійснюється систематизація культурних феноменів (культурні об’єкти, культурні процеси, культурні властивості, культурні функції, культурні цінності, культурне середовище, суб’єкти культури, культурні інститути і т.д.)

Розкрити функції культурології:

- пізнавальна

- світоглядна;

- інформаційна;

- комунікативні;

- естетична;

- виховна

Показати зв'язок культурології з іншими науками ( історія, соціологія, філософія, демографія, антропологія, етнографія, археологія, статистика та ін.) та місце культурології в системі соціогуманітарних знань. Зробити висновок, що культурологія - це особлива галузь гуманітарних знань, яка синтезує в собі філософські, історичні, антропологічні, етнографічні, соціологічні та інші дослідження культури, тобто специфічний спосіб життєдіяльності людини, головним змістом якої є гуманізація природи і суспільства. Це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної і духовної культури цивілізацій, етносів, націй в конкретно-історичному періоді, їх взаємозв’язки та взаємовпливи. Це наука, яка орієнтується на етику соціального і гуманітарного знання про людину і суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію і модель людського буття.

 

Питання 2. Культура як система цінностей, її структура, функції, характерні ознаки

 

Література: 14, ст. 10 – 45.

Дати визначення культури: це специфічний спосіб організації та розвитку людської діяльності, представлений продуктами матеріальної та духовної праці, системою соціальних норм та настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості. Це система життєвих орієнтацій людини.

Пояснити значення терміну «культура» (від лат. cultura – обробіток, культивування грунту). До І ст. до н.е. термін «культура» пов’язувався лише з землеробською працею, але згодом цей термін поширився на інші сфери людської діяльності, зокрема, на навчання, виховання, право, мистецтво. Сьогодні культура - це складний суспільний феномен, що відіграє велику роль в життєдіяльності людини. Праця, побут, дозвілля, спосіб життя, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Культура впливає на характер людини, її поведінку, стиль ці форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає ціль життя людини.

Зробити висновок про те, що:

1) культура являє собою другу «природу», створену людиною;

2) виступає як система матеріальних і духовних цінностей;

3) через осмисленну діяльність людини визначає міру людського в людині;

4) завжди є проявом певного рівня розвитку людини, а сама людина як носій культури формується в процесі культуро-творчої діяльності;

5) культура – це людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної і духовної діяльності людства;

Довести, що роль культури в житті людини визначається її функціями:

- людинотворча - культура є своєрідною формою самопізнання людини;

- пізнавальна. Ця функція виражається у фіксації в кожну конкретну епоху результатів пізнання навколишнього світу.

- інформативна. Ця функція виявляється у передачі нагромадженого досвіду і дозволяє здійснювати обмін знаннями;

- комунікативна. Ця функція виявляється через спілкування людей;

- регулятивна. Ця функція реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожній людині;

- нормативна функція включає вимоги, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, моральних якостей;

- оціночна функція виражає якісний стан культури;

- виховна. Ця функція проявляється в тому, що культура є універсальним фактором саморозвитку людини;

- світоглядна функція виявляється в тому, що культура синтезує в цілісну форму систему чинників духовного світу людини.

Показати, що проблема структуризації культури остаточно не вирішена. Найбільш сталою є концепція розподілу культури на матеріальну і духовну ( дати визначення, привести приклади матеріальних благ і духовних цінностей). За спеціалізованими аспектами функціонування культури розрізняють такі рівні культури:

- професійна (висока, елітарна);

- непрофесійна (побутова);

- утилітарна (масова).

За носіями розрізняють світову та національну культуру.

Як цілісне явище культура поділяється на підгрупи:

- побутова (характеризується особливостями народів, що тривалий час проживають на певній території);

- політична (формується відповідно до реальних соціально-економічних відносин);

- правова (формується на базі перших двох);

- художньо-творча (уособлює багато вимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну творчість і професійну мистецьку діяльність);

- технічна (характеризує відносини людини і машини);

- виробнича (стосується проблем етичних відносин між собою членів виробничих колективів та їх взаємин з керівництвом);

Розкрити форми вираження культури:

- наука як найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес;

- технологічна культура забезпечується науковим рівнем розвитку суспільства;

- світоглядно-релігійна культура розділилася на партійну і релігійну;

- мистецтво – це вираження дійсності в художніх образах;

Визначити ознаки культури:

• стійкість;

• новаторство;

• унікальність;

• суперечливість;

• наступність;

• історичність;

• невичерпність;

• багатоманітність

Зробити висновок про те, що культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Вона проявляється в творчій діяльності людини, яка створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному і соціальному середовищі. Народження культури свідчить про насичення людського організму духовним змістом, а втрата духовного в організмі свідчить про надлам культури.

 

Питання 3. Методологічні підходи до вивчення поняття «культура»

Література: 14, р. 1,§1, ст. 16-21; 18, т.1, §2, ст. 8 -12, т.2, ст. 22-45;

16, п.1.3, ст.13-18.

 

Довести, що вивчення походження, суті культури має свою історію, що знайшло відображення в різних теоріях культури. Дати обґрунтовану характеристику найбільш типових концепцій:

- еволюціоністська теорія (представлена в працях Тейлора, Моргана). Суть в тому, що обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. На різних стадіях розвитку народи живуть окремо і створюють власну культуру. Але посилення контактів, зближення народів, обмін досягненнями культури зумовлює спільність культурних цінностей. Провідна ідея еволюціонізму – прямолінійність культурного прогресу;

- концепція циклічного розвитку (основоположник Дж. Віко). Суть в тому, що кожний народ проходить цикл в своєму розвитку, що включає три епохи:

· дитинство (бездержавний народ);

· юність (формування держави і підкорення героям);

· зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюється совістю і усвідомленням свого обов’язку.

Ця концепція знайшла продовження в працях Шпенглера, Данилевського, які б обґрунтували концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. Кожен тип культури (індійська, китайська, грецька і т. д.)проходить три фази розвитку:

- етнографічну;

- державну;

- цивілізаційну.

Самобутність культури полягає в особливому складі душі народу, тому національний характер культури залишається незмінним при взаємодії культур;

- теорія рівноцінного циклічного розвитку (започаткована Шпенглером): кожна культура є «живим організмом» і має свою історію. Автор заперечує існування загальнолюдської культури.

- концепція історичного коловороту(автор Тойнбі). Історія людського суспільства ділиться на цивілізації, в розвитку кожної – 4 фази (виникнення, ріст, надлам, розпад). З загибеллю цивілізації зникає культура;

- антропологічна (функціональна) концепція культури(представлена в працях Б. Малиновського). Суть в тому, що виникнення культури пов’язується з потребами людства. Кожна культура є цілісною, а кожний тип цивілізації виконує для культури важливу роль. Кожен елемент культури є незамінним, оскільки забезпечує цілісність культури;

- соціологічна концепція(представлена в працях Сорокіна, Маркузе). Суть її в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна система культурних і соціальних систем. Сорокін виділяє три типи культури:

· чуттєвий, для якого характерне чуттєве сприймання навколишнього світу;

· ідеаціональний, для якого характерний раціональний підхід до дійсності;

· ідеалістичний, що ґрунтується на інтуїції;

Охарактеризувати методологічні підходи до вивчення культури українських вчених:

- теорія Сковороди базується на теорії трьох світів: природи (макрокосм),

людини (мікрокосм), Біблія (світ символів).

Кожен світ має дві натури – зовнішню – видиму(матеріальну) і внутрішню (духовну). Сковорода розумів культуру як окрему специфічну сферу буття, в якій все божественне перебуває в символічних формах та поширив принцип символізму на сферу духовної культури;

- концепція «братчиків» (представників Кирило-Мефодіївського товариства). В основі – ідея про державну самостійність слов’ян, вільний розвиток національної культури і мови, риси ментальності українців – демократизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, дружелюбність, відкритість у спілкуванні;

- концепція романтичного народництва: основним началом у духовній культурі є фольклор, що визначає писемну культуру;

- концепція І.Франкаєцілісною концепцієюісторії українськоїкультури від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Уся культура розглядається в єдиному процесі розвитку матеріальних та духовних складників і у зв’язку з соціальною боротьбою за ідеали справедливості та рівноправності.

Зробити висновок, що основними підходами вивчення культури, які різняться сутнісними ознаками, методами дослідження, структурними елементами, є:

Класифікаційні параметри Напрями
Філософський Антропологічний Соціологічний
Визначення Система відтворення людини як суб’єкта діяльності Система знань, вірування. Система цінностей, що опосередковують взаємодію людей.
Ознаки Універсальність, загальність Символічний характер Нормативність
Типові структурні елементи Ідеї та їх матеріальне втілення Вірування, звичаї Цінності, норми, правила
Головні функції Креативна (творення буття людини) Адаптація і відтворення життєвого укладу людей Соціалізація
Пріоритетні методи дослідження Діалектичний еволюційний Структурно-функціональний

 

 

Питання 4. Визначення поняття культури через особливості людської діяльності

Література: 18, ст. 13 – 16.

 

Довести, що культура являє собою людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної і духовної діяльності людства. Зрозуміти суть культури можна лише через призму продуктивної діяльності людини. Створюючи матеріальні потреби свого існування, людина цілком свідомо розкриває свій духовний світ, тобто знання, вміння, світогляд, соціальні почуття, характер, щоб задовольнити ці потреби. Кожна людина робить свій внесок у культуру, оскільки результати її трудової діяльності мають культурне значення. Саме діяльнісний підхід до визначення культури як цілісного соціального явища дозволяє включити у сферу культури всі види людської діяльності.

Дати визначення культури через призму людської діяльності:

- культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створена внаслідок цілеспрямованої діяльності людства протягом його історії, а також взаємовідносини, що склалися в процесі споживання, відтворення цих цінностей та їх розподілу і обміну. Жодне культурне явище чи культурна цінність не існують без людської діяльності.

Дати визначення діяльності, визначити її основні характеристики:

- людська діяльність має перетворювальний, а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру, змiнює природу;

- людська дiяльнiсть спрямована до певної мети (цiлеспрямована), а тому вона надає своїм результатам певних функцiй та певного призначення;

- людська дiяльнiсть предметна, тобто вона вилучає з природно-космiчної цiлісності властивості, якостi, сили, характеристики речей та процесiв, залучаючи їх до змiсту діяльностi та людського пiзнання;

- людська дiяльнiсть антропомiрна, тобто на її процесах, змiстi, характеристиках лежить масштаб людини, її iнтересiв, потреб, знань; у цьому сенсi дiяльнiсть постає «вiзитною карткою» людства певного рiвня розвитку;

- людська дiяльнiстъ соцiально органiзована, тобто передбачає людськi об’єднання, спiлкування, розподiл працi, обмiн знаннями та навичками;

- людська дiяльнсть свiдома, тобто духовно зумовлена;

- людська дiяльнiсть лише тодi набуває розвиненого вигляду, коли вона переростає у самодiяльнiсть.

Людська діяльність являє собою основу культури, рушійну силу розвитку суспільства. Без діяльності неможливе існування людини. Мірою людського в людині є культура. Якщо людина не існує без діяльності, то і культура не існує поза людиною.

Зробити висновок про те, що особливість культури саме у тому і полягає, що вона завжди має людський характер. Пояснити, що на основі різновидностей людської діяльності (матеріальної і духовної) сучасна наука розрізняє дві форми культури – матеріальну і духовну. Дати визначення матеріальної культури як сукупності засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку. Вона характеризує матеріальну діяльність людини з точки зору її впливу на розвиток особи і створення умов для реалізації творчих здібностей людини. Матеріальна культура покликана задовольнити фізіологічні потреби людини, дати людям їжу, одяг, житло.

Духовна культура включає пізнавальну, моральну, художню, правову, педагогічну, релігійну культури, а різновидами її є також політична, економічна, екологічна та естетична культури. Духовна культура впливає на почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію,настрій, психіку і т.д.

Показати діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість культур. Буття визначає свідомість, а висока свідомість спонукає людину зробити кращим буття, викликає прагнення до ідеалу в усьому: в організації харчування, відпочинку, в будівництві житла, виготовленні одягу, в людських взаємовідносинах. Разом з тим в системі суспільного виробництва духовна культура має відносну самостійність. Вона часом піднімається вище свого економічного і політичного становища за змістом і за покликанням.

 

Питання 5. Види людської діяльності: практична, теоретична, духовна

Література: 23, ст. 51 - 56.

 

Довести, що цілеспрямована, свідома, активна діяльність людини є суттєвою, невід’ємною характеристикою людини. Без діяльності неможливе існування людського роду. Діяльність постає основою буття людини як особливий спеціальний прояв людської активності. Пояснити, що особливістю людської діяльності є те, що вона:

- має перетворювальний, а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру, змiнює природу;

- спрямована до певної мети (цiлеспрямована), а тому вона надає своїм результатам певних функцiй та певного призначення;

- предметна, тобто вона вилучає з природно-космiчної цiлісності властивості, якостi, сили, характеристики речей та процесiв, залучаючи їх до змiсту діяльностi та людського пiзнання;

- антропомiрна, тобто на її процесах, змiстi, характеристиках лежить масштаб людини, її iнтересiв, потреб, знань; у цьому сенсi дiяльнiсть постає «вiзитною карткою» людства певного рiвня розвитку;

- соцiально органiзована, тобто передбачає людськi об’єднання, спiлкування, розподiл працi, обмiн знаннями та навичками;

- свiдома, тобто духовно зумовлена;

- лише тодi набуває розвиненого вигляду, коли вона переростає у самодiяльнiсть.

- є універсальним середовищем, що поєднує людину з світом.

Охарактеризувати основні види діяльності:

- матеріальна (практична) – це діяльність, направлена на перетворення природи і створення матеріальних цінностей;

- духовна – це діяльність, результатами якої є знання, поняття, ідеї, твори літератури, мистецтва;

- духовно-практична – це діяльність, направлена на створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, мораль, релігія, мистецтво, тощо).

Види діяльності розрізняють і за сферами:

- трудова;

- освітня;

- споживча;

- громадська;

- політична;

- ігрова та ін..

Людина, як суб’єкт діяльності, реалізує себе в різних сферах діяльності. Такими сферами є :

- економiчна сфера — це галузь матерiального виробництва необхiдних для життя окремої людини i суспiльства в цiлому матерiалiв i продуктiв. Це також вiдносини i зв’язки, що складаються між iндивiдами, групами людей вiдносно засобiв виробництва, обміну, розподiлу i споживання благ; це i господарство певної країни, регiону, свiту, яке включає певнi галузi та види виробництва;

соцiальна сфера - iсторично усталена вiдносно стiйка система зв’язкiв мiж рiзними елементами суспiльства як цiлого: окремими iндивiдами i спiльностями людей (сiм’я, плем’я, народнiсть, нацiя, народ, клас, жителi мiста i села, працiвники фiзичної i розумової працї, пенсiонери, молодь). Основне значения для розумiння соцiальної сфери суспiльства мають поняття суспiльно-економiчної формації, цивілізації;

- полiтична сфера - охоплює відносини i взаємодії мiж класами, нацiями, iншими соцiальними групами, партiями, державами, окремими особами, ядром яких є проблема досягнення, утримання i використання державної влади;

духовна сфера життя суспiльства включає в себе iнтелект i почутта людей, процес i результати їх пiзнавальної дiяльностi, моральнi норми, традицiї, звички. Складовою частиною духовного життя є рiзнi iдеї, теорії i образи, зафiксованi в досягненнi науки, лiтератури, мистецтва. Це також i атмосфера мiжособистісних вiдносин мiж великими i малими групами людей (любов — ненависть, колективiзм — індивiдуалiзм, спiвробiтництво — протиборство).

Всi сфери суспiльного життя дуже тісно пов’язанi мiж собою в реалъному життi, повсякчасно дiють одна на одну.

Довести, що основною, фундаментальною формою дiяльностi людини є праця. Завдяки праці удосконалюються рiзнi економiчнi, організацiйнi, психологiчнi та iншi науково-обгрунтованi системи iнтенсифiкацiї виробництва. Однак праця поки що не стала найвищою соцiальною цiннiстю для особистостi. Низьким залишається її соцiальний престиж.

Зробити висновок про те, що культура – це процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання світу і самої людини в цьому світі. Діяльність допомагає людині не тільки пізнати світ, а й визначити своє місце у цьому світі.

 

Тема 2. Культура та природа

Природа як сукупність об'єктивних умов існування люд­ства. Історичне буття людей як феномен культури. Глобальні взаємозв'язки та взаємодія між людиною і природним середо­вищем. Протистояння понять "природа - культура", "людина - культура", '"суспільство - культура". Людина як головна скла­дова культури. Особливий характер існування людини у світі,

подвійність сутності людини. Культурна єдність людини і природи (фетишизм, ритуал, вірування, міфи).

Культура як процес. Стале і змінне в культурі. Динаміка традицій та інновацій. Культура як баланс поєднання безперер­вної модернізації з закономірним наслідуванням.

Процес інтеграції культури, взаємозалежність і взаємодія вірувань, традицій, норм, форм виробництва і розподілу.

 

Студенти повинні:

знати особливості буття людини у світі природи, взаємозв'язок складових компонентів системи природа - лю­дина - культура; особливості балансу між культурними тради­ціями та інноваціями.

 

Методичні рекомендації

З цієї теми для контрольної роботи визначено 3 питання (6 - 8).

 

Питання 6. Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства

Література: 21, ст. 5 - 21.

 

Пояснити етимологію терміну «природа» (при родах – при народженні, адже природа породжує людину). Природа – це все те, що існує, все суще. Це все натуральне. Природа не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі і часі, перебуває у безперервному русі, змінах. Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукупності об’єктивних умов існування людства, його навколишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому розумінні поняття “природа” вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об’єктивної дійсності.

Отже, природа – об’єктивна, незалежна реальність, яка передує людському соціально – культурному існуванню, навіть і в самій людині, як її організм чи антропологічні характери.

Довести, що між людиною і природним середовищем існують взаємозв’язки тому що, природа є тією першоосновою на якій розвинулася людина. Вона знаходиться не лише “поряд”, а становить саме її буття. Творячи культуру, людина постійно стає силою розвитку природи. Природа є необхідною передумовою функціонування та розвитку суспільства. При цьому природні умови можуть або сприяти розвитку суспільства, або певною мірою гальмувати його..

Зовнішні природні передумови поділяють на загальні, які діють протягом усієї історії на всі покоління ( наприклад, космічні явища, геологічні та кліматичні чинники), та специфічні, до яких можна віднести запаси мінералів, корисних копалин, палива, природні засоби комунікації, які діють у різні періоди історії людства з різною силою і справляють неоднаковий вплив на народи. Природні умови впливають на суспільство передусім своїми процесами, явищами, силами, як постійними (наприклад, атмосфера і склад води, припливи і відпливи), так і тимчасовими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магнітних полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередковано, тобто самі собою і за участю людей.

Природа є загальною умовою і предметом людської праці, продуктивною силою суспільства, тобто природні умови справляють вплив на розвиток продуктивних сил, їхні напрям і темпи.

Природні умови багато в чому визначають побут людини. Адже і характер помешкання, і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо.

Природні чинники відіграють значну роль і в соціальній сфері суспільства. Оскільки людина є природною істотою, то і весь світ соціальних спільнот як світ зв’язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного. Навіть поза усвідомленням своїх обов’язків як носія величезної творчої, але водночас і руйнівної сили, людина пов’язана з природою у своєму фізичному існуванні, що потребує гарантій стабільності і надійності у стихії природного середовища. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси.

Поняття “природа - культура”, “людина – культура”, “суспільство – культура” перебувають у протистоянні. Поняття “культура” обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало. Під культурою розуміють щось створене людиною, і в цьому значенні - штучне; під природою – все те натуральне, що існує за не залежними від людини законами. Але ж в дійсному, об’єктивно-історичному існуванні природа, культура, суспільство являють собою нерозривну єдність, цілісність, розвиваючись як природно-історичний та культуротворчий процес життєдіяльності суспільства.

Отже, можливості буття культури задаються природою. Навіть на емпіричному рівні можна констатувати те, що природне не байдуже для тих форм, за якими живе культура. Свідчення такої залежності можна виявити на всіх рівнях існування різних культур: від виготовлення знарядь праці й розвитку технології трудової діяльності до особливостей побуту та явищ духовного життя. Змістом людського буття є культурне вивільнення із стану безпосередньої залежності від природи, підпорядкування цієї залежності людському розуму й волі. Тому, перебуваючи в об’єктивному, від неї ж залежному зв’язку з природою, людина виробляє суб’єктивні засоби та створює умови оволодіння цим зв’язком. У цьому процесі виникає “друга природа”, створена людиною в процесі праці та предметно введена у сферу соціальних зв’язків, олюднена, соціалізована природа. Культура як спосіб людського буття – то вже позабіологічне, надприродне явище, котре, однак, свідчить, що людина є важливою рушійною силою багатьох процесів біосфери.

Культура не виробляється у вигляді безпосереднього продукту певної діяльності. Її створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, циклічний і повторюваний характер якої (історія людства) в кінцевому рахунку утворює ряд стійких і загальнозначущих станів, котрі мають силу регуляторів людського буття. В культурі ці регулятиви набувають сутнісного, внутрішнього характеру, тобто властивостей домінанти людського в людині. Якщо, за відомим визначенням, людина є “світ людини”, то культура утворює “світ людського буття”, тобто ту сукупність умов і певностей, за допомогою яких людина виявляє себе у повноті своїх здібностей, в істинній мірі свого буття. Культура – це не просто одна із специфічних сфер життя суспільства, вона розглядається як культурна діяльність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе.

Людина є головною складовою культури. Досягши в культурі опосередкованого опанування фундаментальними засадами свого існування, людина не стала поза природою. Однак, саме культура стала чинником становлення людини як людини, тобто істоти, котра своєю діяльністю створює світ, насичений людськими визначеннями. “Дайте людині творчо змінитись у віках, і міста, держави, боги, мистецтво з’являться самі собою, як наслідок її дії...” (Б.Пастернак). Культура є засобом для самозбереження людини – перетворювача світу, засобом засвоєння й передачі творчого спадку від покоління до покоління, засобом і змістом людського саморозвитку.

Культура є предметом і продуктом творчості людини. І предметний світ, що оточує нас, і комплекс людських уявлень, визначень, ідей, норм, традицій, способів життя та світоглядних орієнтацій – все це цілком належить людині і поза нею не існує. Цей світ цілком належить людині і втрачає без неї будь – який сенс. Світ культури не є однорідним комфортним притулком людини. Він існує за своїми законами як певний Всесвіт, створений людиною.

Однак людина наділена від природи подвійною сутністю і тому вона творить не лише культуру за законами краси і гармонії, але й культуру, яка несе в собі зло – антикультуру, варварство. Поряд із засобами своєї творчості та вжитку, творами мистецтва і технологіями людина створює також і зброю, засоби масового знищення, катівні, концтабори, знаряддя тортур і багато іншого, що спрямоване на знищення самої людини і може будь – коли покласти край її існуванню: ядерна зброя, шкідливе й небезпечне виробництво тощо.

З приводу цього хочеться навести слова відомого вченого З.Фрейда:” Ми потребуємо, щоб культурна людина шанувала красу кожен раз, коли вона з нею зустрічається в природі, і щоб вона її створювала предметно, в міру можливостей праці своїх рук. Ми хочемо ще бачити ознаки чистоти і порядку”.

Зробити висновок про те, що культура у всіх своїх різновидах доводить необхідність гармонійного взаємозв’язку людського культурного буття з природним середовищем. Культура має власні закони розвитку і функціонування. Істотні зміни, що відбуваються у культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами.

Культура як процес і результат суспільно – історичної діяльності людини функціонує через органічне поєднання минулого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

 

Питання 7. Людина як складова культури. Особливий характер існування людини в світі. Культурна єдність людини і природи.

Література: 25, ст. 34 – 44.

 

Довести, що тріада «культура – людина – суспільство» є культурологічною проблемою. Носієм культури є людина. Природа є тим середовищем, де виникає культура. Культуру творить не людина як біологічне явище, а людина, яка є особистістю, а вона формується в суспільстві. Особистість – це поняття конкретно історичне, тому в ході розвитку історії кожне суспільство формувало притаманний йому тип особистості. Особистість – це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивід і включають його в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності. Особистість – це людина зі сформованим світоглядом, самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації через діяльність. Самосвідомість являє собою оцінку людиною самої себе як суб’єкта практичної, пізнавальної, культурної діяльності. Вперше людина само усвідомила себе особистістю в добу ренесансу, коли з’явилося розуміння людини, рівної Богу, що прагне до знань і до творчості. Гуманістичні ідеї привнесли в культуру вільність суджень, творчу активність. Набули найвищої цінності такі якості особистості як індивідуалізм, ініціативність, що виявилось в заняттях мистецтвом, наукою, в торговельній діяльності, в служінні державі, сім’ї. З цього часу людина – особистість, що стала тією свідомо діючою силою світобудови, якою раніше виступав Бог. Особистість підкреслює в людині самостійність, характеризує людину як таку, що відповідає за свої вчинки, має свій духовний світ, здатна до спілкування.

Розкрити якості людини, які характеризують культуру особистості:

- здатність судження – основа інтелектуальної культури;

- совість як складова етичної культури;

- смак як здатність, що лежить в основі естетичної культури;

- пам'ять, традиції як умова міжособистісного спілкування;

Формуючись як особистість, людина відчуває на собі безліч культурних впливів:

- досвід загальнолюдської культури;

- конкретно-історичний час;

- національна культурна атмосфера;

Формування особистості включає три складові:

- індивідуалізацію – якості, які відрізняють одну людину від іншої;

- соціалізацію – освоєння досвіду та знань, які роблять людину здатню реалізувати себе в суспільстві;

- персоналізацію – становлення особистості;

Культура є тим життєвим середовищем, в якому особистість може себе реалізувати. Світ стає людським, а індивід отримує соціальну природу завдяки тому, що вступ у суспільство можливий лише шляхом культивування і перетворення культурних цінностей в особистий внутрішній світ. Виходячи в світ, людина перетворюється в розумну, культурну істоту, здатну до праці і творчості. Процес інкультурації здійснюється в суспільстві. Найвпливовішими його інструментами є традиції, звичаї, мистецтво, законодавство, мова. Культура, в свою чергу, задає передумови, на які опирається творча особистість. За ступенем відношення до культури розрізняють такі типи особистості, як

- талановита особистість;

- видатна особистість;

- історична особистість;

- геніальна особистість.

Зробити висновок про те, що людина особистістю не народжується, вона нею стає впродовж життя. Для цього людина має оволодіти світом культурних цінностей, який визначає і характеризує спосіб життя, формує особливості поведінки і мислення.

 

Питання 8. Культура як процес. Стале і змінне у культурі. Динаміка традицій та інновацій у культурі

Література: 23, ст. 125 – 128; 33, ст. 53 - 58.

 

Довести, що культура становить історично змінювану сукупність норм, ідеалів, цінностей, традицій, знань, які характеризують рівень і спрямованість людської діяльності. Динаміка культури досліджує соціокультурні зміни з позицій розрізнення типів культурного впливу і характеру культурних змін. Зміни у культурі та людині відображаються під впливом зовнішніх та внутрішніх сил.

Пояснити, що зміна, як невід’ємна властивість культури включає в себе як внутрішню трансформацію культурних явищ (нетотожність самим собі у часі) так і зовнішні зміни (взаємодія між собою). В культурології культурна динаміка характеризується трьома типами взаємодії:

1) фазова – цілеспрямований поступальний рух культурних форм, який розуміється як удосконалення людського роду, кожної людини зокрема та результатів її матеріальної і духовної діяльності. Основним критерієм змін є домінантний тип суспільних відносин (соціальність). Тип соціальності складається на основі переважання міжособистих відносних в до індустріальному суспільстві, товарно-грошових – в індустріальному або чинників, що формують масове суспільство в постіндустріальному суспільстві. Зміна характеру виробництва тягне за собою і зміни в культурі. Основними типами в культурі є первісна, рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична культури. Культурна динаміка людського суспільства проявляється як загальносвітовий процес зміни історичних епох (первісність старовина, середньовіччя, новий і новітній час). Динаміка оцінюється, як комплексне поступальне сходження людського суспільства сходинками історичного прогресу. Розрізняють три основних види перетворень:

- реформа – зміна певної частини соціокультурного життя, яка не зміщує основ існуючого порядку;

- трансформація – сукупність процесів, які приводять соціокультурну систему до принципово нової якості;

- революція – докорінна зміна найголовніших традиційних цінностей і стереотипів.

2) циклічний тип культурної динаміки виходить з того, що зміни у світі підпорядковані закону повторюваності. Кожна культура проходить життєвий цикл від народження до смерті, - рухаючись по замкненому колу.

Зміни у рамках циклу виявляються повторюваними.

3) Інверсія – описує зміни у культурі, які відбуваються не по колу, а здійснюють маятникові рухи - від одного полюса культурних значень до іншого і назад. Цей тип культурних змін характерний для тих регіонів, де не склалося стійке культурне ядро. Чим менша ступінь стабільності суспільства, тим більшого розмаху набувають повороти в його духовному житті (перехід від язичництва до монотеїзму, від релігії до атеїзму).

Показати, як культурні зміни впливають на суспільство. З цієї точки зору розглядають зміни, що ведуть до збагачення культури, зміни, що ведуть до занепаду культури і зміни, що прирікають культуру на застій.

Збагачення культури – це процес поглиблення диференціації структури культури при збереження стійкості фундаментальних частин культурної спадщини. Позитивні зміни пов’язані з формуванням нових жанрів, стилів, напрямів, технологій, появою нових культурних центрів. Нове не завжди є прогресивним, а лише в тому випадку, коли воно сприяє духовному удосконаленню людини.

Культурний занепад пов’язаний з ослабленням значущості високих сфер культури. Занепад виражає себе як втома, реакція, розслаблення на попередній період розвитку культури або як незадоволення його результатами.

Культурна криза супроводжується різким ослабленням традиційних зв’язків між основними елементами і інститутами культури. Через кризу система зазнає розпаду. Криза може стати зародком нової культури.

Але жоден з названих варіантів культурних змін не охоплює культуру загалом. Відмінною особливістю будь-якої культури є її багатошаровий характер, внаслідок чого в ній можуть відбуватися одночасно зміни, направлені в різні сторони.

Рух до оновлення викликає накопичення тенденцій до стабілізації, що приводить до зміни орієнтацій. Різні компоненти культури змінюються з різною швидкістю. Найбільш стійкими є:

- міфологія (з гр. – оповідання, переказ) – це форма суспільної свідомості, зображення всього світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними і фантастичними якостями.

Міфологія базується на спорідненості людини і природи. Міфологію складали міфи – це фантастичні, символічні уявлення про світ, оповідання про богів і надприродних героїв. Міф не дає об’єктивної картини світу, а лише наділяє його певним смислом. Це була своєрідна проекція людської душі у космос і щоб вижити в ньому, людина шукала собі покровителів в особі одухотворених сил та явищ природи;

- релігіяяк історичне явище і форма культури – це те, що пов’язує людину з богом.

Більшмобільнимиє:

- художня культура – це сукупність процесів і явищ духовної і практичної діяльності, яка створює, розповсюджує і опановує твори мистецтва та матеріальні предмети, що наділені естетичною цінністю 9мистецтво, художня критика, дослідницька діяльність). Художніми є зразки культури, де у співзвучності з ідеальними нормами та вимогами теорії мистецтва реалізується професійний творчий процес;

- наука- це сфера культури, функціями якої є формування системи логічно впорядкованих знань, які з’являються внаслідок спеціально організованого теоретичного чи емпіричного вивчення реальності та побудова раціональних прогнозів;

- норми культури - це зразки, правила поведінки або дії. Які стали внутрішніми регуляторами людських дій. Нормативний бік культури виявляється в таких формах як обряд, ритуал, етикет, канон, стандарт.

Дати визначення нормативних форм культури:

- обряд – традиційна символічна дія, яка супроводжує важливі моменти життя людини ( весільний обряд);

- ритуал – впорядкована система дій, яка підкреслює особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів (урочистість військових ритуалів);

- етикет – це встановлений порядок поведінки людини в рамках певної соціальної групи ( придворний етикет);

- канон – зведення положень, які мають догматичний характер (церковні канони);

- стандарт – це певний зразок, який приймається як вихідний для зіставлення з ним інших подібних об’єктів (технічні стандарти);

Зробити висновок про те, що культура - це динамічний процес. Без динаміки культура не існує. Разом з культурою змін зазнає і людина як носій культури

 

Тема 3. Культура та цивілізація

 

Поняття цивілізації: історія, тенденції розвитку. Спів­відношення понять "культура" і "цивілізація". Зовнішній (цивілізація) та внутрішній (культура) світ людини. Цивілізація як певний рівень розвитку культури. Матеріальна та духовка культура, внутрішня структура і специфіка.

Археологічні культури.

Характеристика первісної культурної цивілізації.

Основні етапи розвитку первісної культури.

Винайдення писемності. Джерела давньої міфології.

Стародавні цивілізації IV - III тисячоліття до н.е. на територіях Передньої Азії та північно-східної Африки: Вавилон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту та ін.

Азіатський спосіб виробництва, його основні риси. Культура Месопотамії - колиска давніх цивілізацій. Культура Давнього Єгипту. Особливості релігії, науки, техніки Давнього Єгипту. Індійська культура в контексті східних культур. Основні напрями духовної культури Індії. Культура й цивілізація Китаю.

Основні джерела духовної культури Китаю: даосизм, конфу­ціанство, легізм. Особливості китайського менталітету, специ­фічні риси мистецтва. Культура Японії: єдність із природою, особливості релігії та естетики. Людина в культурі Стародав­нього Сходу.

Антична культура. Особливості мистецтва і науки, тех­нічні досягнення античної культури.

 

Студенти повинні:

знати основні риси поняття "цивілізація", особливості співвідношення та протистояння культури і цивілізації; харак­теристику первісної культури, культури Стародавнього світу; специфіку і структуру матеріальної і духовної культури, суть поняття "антикультура".

Методичні рекомендації:

З цієї теми для контрольної роботи визначено 14 питань (9 - 22)

 

Питання 9. Поняття цивілізації. Підходи до визначення поняття «цивілізація». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація»

Література: 18, ст. 46 - 51; 16, ст.10 - 11; 6, ст. 15 – 21.

 

Розкрити походження терміну «цивілізація» ( від лат. – civilis – суспільний, громадський, державний). Цивілізація – це певний стан розвитку суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку виробництва, відповідною духовною культурою та певним рівнем розвитку продуктивних сил.

Вживається як синонім матеріальної культури. Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворенню держави, появі міст, будівництву монументальних споруд. Базове значення поняття «цивілізація» лежить в уявленнях стародавніх греків і римлян про переваги існування людей за законами і в державі. Держава – це суспільство, в якому править закон, тобто є цивілізованим суспільством. Народи, що не знали законів, греки не відносили до цивілізованих. В добу Просвітництва цивілізованими стали визнаватися суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості і приватної власності. В науковий обіг термін «цивілізація» вперше ввів Гольбах у 1766р. В ХІХ ст.. цей термін використовується для характеристики певної стадії соціокультурного розвитку людства. Майже до ХХ ст. поняття «культура» і «цивілізація» вживалися як синоніми, але згодом стало очевидним, що ці терміни становлять суперечливу єдність: якщо культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметний ресурс культури. Вказати на те, що першим різницю між поняттями «культура» і «цивілізація» побачив Кант. Він визначив культуру як те, що слугує духовному розвитку людства і за суттю є гуманістичним. Цивілізація є зовнішнім технічним типом культури, вона створює умови для вільного духовного розвитку людини. Шпенглер у книзі «Занепад Європи» цивілізацію вважав ознакою смерті культури, оскільки вона опирається на стереотипи, шаблони, копіювання, а не на творчість нового. Культура, на думку Шпенглера, є живим організмом, який дає простір для розвитку особистості. Тойнбі є прихильником думки про те, що історичний процес – це коловорот цивілізацій, заміна однієї цивілізації іншою. Цивілізація – це стійка єдність людей, яка виникає в певному регіоні і базується на спільних цінностях та традиціях. Рушійною силою цивілізації є людський фактор, що відповідає на виклик середовища і веде за собою пасивну масу.

Розкрити три основні підходи культурології до визначення цивілізації:

- цивілізація – певний рівень розвитку суспільства;

- цивілізація – певний культурно-історичний цикл у розвитку народу:

- цивілізація позначає вищий ступінь розвитку культури.

Пояснити, що на відміну від цивілізації термін «культура» вживається для:

- характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура);

- для визначення конкретних людських спільнот, народностей (українська культура);

- для визначення специфічних сфер життєдіяльності (політична культура, художня культура);

- як сумарний термін, що характеризує предметні результати діяльності людини (машини, споруди, мораль, релігія);

Цивілізація і культура – це різні способи реалізації сил людини. Якщо в культурі все матеріальне і практичне слугує духовному, тов. рамках цивілізації духовне слугує матеріальному і практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає в результаті оволодіння людиною своєю власною природою. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання і навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.

Визначити типологію цивілізацій:

1. За рисами соціально-економічної еволюції:

- аграрно-традиційний етап розвитку;

- індустріальний;

- постіндустріальний;

2. За типом господарської діяльності:

- приморські цивілізації;

- континентальні;

3.За типом природно-географічного середовища:

- закриті і відкриті;

- інтравертні і екстравертні;

4. За масштабом розгляду:

- регіональні;

- національні;

- глобальні;

Зробити висновок про те, що найважливішими характеристиками цивілізації є:

- створення писемності;

- відокремлення землеробства від скотарства;

- відокремлення ремесла;

- розподіл суспільства на класи;

- поява міст;

- виникнення архітектури;

- формування держави;

Цивілізації існують у часі і становлять цілісність світу.

 

Питання 10. Цивілізація як певний рівень розвитку культури

Література: 14, ст. 85 – 87; 18, ст. 51- 56.

 

Довести, що культура є духовним виміром цивілізації, основою та фундаментом людської історії. Під цивілізацією розуміють певний етап культурної еволюції людства, що являє собою якісну межу на еволюційному шляху. Вказати на те, що вперше розбіжність між культурою і цивілізацією виявив Бердяєв у ХХ ст. Він вважав, що технізація людського життя призвела до втрати культурою своєї «живої душі». Культура виросла з культу, тому має тавро божественної. Техніка примітивна за своєю суттю, бо народилася у боротьбі людини з природою. Техніка – це те, що повторюється і є загрозою для існування культури. Вчені Маркарян, Гуревич вважають, що цивілізація виникає з культури і свідчить про її нові риси, а тому відрив культури від цивілізації перетворює на утопію ідею розвитку людства. В сучасному світі культура повинна відповідати умовам розвитку цивілізації, а цивілізація – наповнюватися культурним змістом. Культура потребує цивілізації як душа потребує тіла. Якщо культура має природне походження і визначається як внутрішній стрижень історичного розвитку людства, то цивілізація – це тіло культури, її матеріальна оболонка, яка має не природне, а соціальне походження.

Отже, цивілізація – певний етап розвитку суспільства у єдності соціально – економічних, науково-технічних і культурних виразів. Рівень розвитку цивілізації залежить від розвитку техніки,релігії, моралі, рівня добробуту. Тому цивілізація може бути показником зрілості суспільства. Культура виступає як сукупність духовних можливостей суспільства, а цивілізація як сукупність умов, необхідних для реалізації цих можливостей. Якщо культура визначає мету і зміст суспільного буття, то цивілізація забезпечує форми та засоби її втілення. Людство застосовує плоди цивілізації як засіб створення штучних культурних витворів для задоволення власних потреб. Людство ніколи не поврне6ться до свого первісного стану, воно повинно творчо поставитися до попереднього досвіду для подальшого розвитку. Цивілізоване життя стандартне, шаблонне. Нерідко цивілізована маса чинить опір культурі, бо вона ламає ці шаблони. Сучасна цивілізація заснована на суперечностях, які знаходяться всередині розвитку культури (між елітарною і масовою культурою). В процесі споживання культурних цінностей народ перетворює справжню культуру на масову. Сучасне суспільство занадто цивілізоване, але ще недостатньо культурне. Шлях до цивілізації має вести до вищої культури, пов’язаної з моральною досконалістю кожної людини. Існує межа, за якою цивілізація, заснована сучасною культурою, може обернутися лихом для суспільства. Найхарактернішим атрибутом сучасної цивілізації є техніка ( від гр. – майстерність) – це вміння створити будь-який предмет з досконалістю. Мета створення техніки – досягнення найбільшого результату при найменших затратах людських сил. Техніка – це синонім культури, оскільки пов’язана з виникненням культури і людини. Технічний прогрес загострив суперечності в суспільстві і культурі (мілітаризація економіки, екологічна проблема, проблема культурної нерівності). Парадокс у тому, що без техніки неможливий розвиток культури, однак остаточна перемога техніки у культурі веде культуру до загибелі. За технікою ідуть гроші, а владу грошей подолає лише загибель цивілізації. Необхідно повернутись обличчям до Бога, тобто заглибитись у духовність.

Зробити висновок про те, що інтенсифікація праці, постійне занурення у світ техніки призводить до фізичного і морального виснаження суспільства. Здатні вистояти ті, хто має сильний духовний стрижень, хто не втратив в собі людських якостей. Техніка це не самоціль людства, а лише один з елементів його культури. Техніку може контролювати суспільство, в якому панують ідеї гуманізму, демократії, національні традиції і духовна еліта, що спроможна забезпечувати подальший прогрес людства.

 

Питання 11. Культура первісного суспільства як історичний тип. Основні етапи розвитку первісної цивілізації.

Література: 16, ст. 19 – 25; 26, ст. 26 - 43; 18, ст. 83 - 88.

 

Вказати на те, що людина як єдиний суб’єкт культури створює життєве середовище для себе і формується під його впливом. А це означає, що становлення культури є результатом тривалого процесу взаємовпливу біологічної та соціальної еволюції, впродовж якої людина проявила здатність продукувати знаряддя праці. Лише культура дала можливість людині будувати свою поведінку на підставі різних стратегій передрікання майбутніх подій. Такими стратегіями у первісних людей були:

- стратегія наслідування (передрікання майбутнього випливає з імітації певних проявів властивостей навколишнього світу – логічно – релігійна стратегія)

- індивідуальне систематичне спостереження просторово-часових зв’язків та їх залежностей;

- висновок за аналогією на основі виділення подібних ознак анімістичним мисленням, яке заселяє природу божествами, духами, демонами. Саме культура дає можливість виробити різні стратегії, які усувають страх перед майбутнім.

Отже в основу походження первісної культури лягла потреба, органічно притаманна людині. Зазначити, що в первісному суспільстві склалося три види періодизації культури:

- археологічна – ґрунтується на дослідженнях матеріальних знахідок. Ця періодизація поділила первісну культуру на культуру на культуру 3-х віків:

- кам’яний – тривав від появи людини як біологічної істоти до появи міді та бронзи;

- мідно – бронзовий;

- залізний;

- культурно – цивілізаційна: суспільство ділиться на дикість і варварство.

- історична: в основу покладено вчення про спосіб виробництва

Визначити, що основними досягненнями первісної культури доби палеоліту були:

- застосування примітивних знарядь праці;

- кочовий спосіб життя;

- основні види занять: збиральництво, полювання;

- використання вогню;

- суспільною організацією був первіснообщинний лад на стадії первісного людського стада.

В добу неоліту (новий кам’яний вік – 8-6 тис. до н.е.) основними досягненнями були:

- перехід від привласнюваного типу господарства до відтворюючого (землеробство, скотарство):

- поява людини розумної;

- поява глиняного посуду;

- в техніці обробки кам’яних знарядь праці застосовуються нові прийоми – шліфування, розпилювання, свердління;

- поява перших могильників;

- розташування стоянок і поселень переважно на берегах річок;

- поява перших укріплених поселень;

- розквіт матріархату;

- мистецтво представлене орнаментиковою керамікою, реалістичною скульптурою і наскальними зображеннями.

Мідний вік (енеоліт, І тис. до н.е.) характеризується такими досягненнями:
- період виникнення та розвитку металургії міді;

- розвиток гірничо-рудної справи – відливання металу та виробництво з чистої міді знарядь праці;





Дата добавления: 2016-11-23; просмотров: 540 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.08 с.