Основи створення, функціонування та структура державної служби медицини катастроф.

Рецензія

На навчально - довідковий посібник для студентів з дисципліни «Медицина катастроф» автора викладача Якимова Ю.М. кафедри цивільної оборони, медицини катастроф і основ медичних знань факультету фундаментальної медицини Харківського національного університету ім.. В.Н. Каразіна.

В роботі приведені матеріали щодо системи охорони здоров'я України і особливостей організації надання екстреної медичної допомоги населенню та постраждалим при надзвичайних ситуаціях. Матеріали підготовлені на підставі вивчення джерел Українського науково-ирактичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Київської медичної академії післядипломної освіти ім.. П.Л. Шупика.

Робота розрахована для позааудиторної роботи студентів, які вивчають дисципліну «Медицина катастроф» і може бути використана в роботі керівного складу органів управління охорони здоров'я, державної служби медицини катастроф, цивільної оборони, працівників медичних закладів та формувань, які приймають участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Начальник медичної служби

Харківського військового університету

Полковник медичної служби В.П. Олійник

Рекомендовано до друку учбово-методичною комісією факультету фундаментальної медицини Харківського національного університету

імені В. Н. Кар аз ін а

(протокол № І від 01.09.2004 г.)

Рецензент: Начальник медичної служби Харківського військового університету полковник медичної служби В.П. Олійник Якимов Ю.М., Радченко Ю.В.

Медицина катастроф

Навчально-довідковий посібник- X.: ХНУ імені В.Н. Каразіна,

В роботі приведені матеріали щодо системи охорони здоров'я України і особливостей організації надання екстреної медичної допомоги населенню та постраждалим при надзвичайних ситуаціях. Матеріали підготовлені на підставі вивчення джерел Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Робота розрахована для позааудиторної роботи студентів, які вивчають дисципліну «Медицина катастроф» і може бути використана в роботі керівного складу органів управління охорони здоров'я, державної служби медицини катастроф, цивільної оборони, працівників медичних закладів та формувань, які приймають участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Схема організації надання медичної допомоги та лікувально-евакуаційного забезпечення, населення під час ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Сили швидкого реагування

Сили першого ешелону

Сили другого ешелону

Перша медична, долікарська та перша лікарська допомога

Перша лікарська, кваліфікована допомога зажиттєвими показниками Кваліфікована та спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога

Зона катастрофи (ураження)

Прилегла місцевість до 50 км

Інші регіони країни, зарубіжні країни

Місцеві та районні лікарні

Мобільні госпіталі, медичні загони Бригади постійної готовності

Місця знаходження потерпілих Медичні центри

Відомчі підрозділи (МО, МВС та ін.) Спеціалізовані лікувальні заклади Сортувальний пункт Евакуаційний напрямок руху

ВСТУП

В усьому світі, починаючи з другої половини минулого століття, відмічається абсолютне і відносне зростання санітарних втрат від надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації, викликані природними та антропогенними катастрофами і пов'язані з значними санітарними втратами, як правило, супроводжуються руйнуванням інфраструктури життєзабезпечення (енергетики, транспорту, соціальної сфери, тощо). При таких стихійних лихах, як повені, землетруси, зсуви, та катастрофах, викликаних вибухами, пожежами на промислових об'єктах, а також при хімічних та радіаційних аваріях, надання медичної допомоги одночасно великій кількості постраждалих супроводжується проблемами, які не характерні для повсякденної практики у системі охорони здоров'я. В районі надзвичайної ситуації виникає нестача необхідної кількості медичних працівників, підготовлених для надання невідкладної медичної допомоги в екстремальних ситуаціях, медикаментів, медичного і санітарно-гігієнічного обладнання. Існує потреба у терміновій госпіталізації, а транспортних засобів, придатних для медичної евакуації, як і медичних закладів, готових прийняти велику кількість постраждалих, також не вистачає.

Життєдіяльність людини включає різноманітність взаємодії людини і середовища її існування. Людина живе в умовах дії факторів, що загрожують її життю і здоров'ю. Ці фактори можуть бути постійними, викликаними негативним впливом на людину, довкілля, виробничої сфери, соціально-політичної ситуації, та випадковими, викликаними негативним впливом надзвичайних ситуацій природного, техногенного чи соціально-політичного характеру.

Стаття 3 Конституції України, прийнятої на 5-й сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і

гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

З метою вирішення цих проблем в нашій державі для виконання заходів з організації ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 "Про утворення державної служби медицини катастроф", утворена державна служба медицини катастроф України (ДСМК).

ОСНОВИ СТВОРЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ.

Вважається, що медицина катастроф як новий науково-практичний напрямок медицини та охорони здоров'я була відокремлена у 70-х роках XX століття.

У 1971 р. Генеральна асамблея ООН створила Виконавчий комітет ВООЗ з надання допомоги у випадку стихійного лиха. У його складі постійно функціонують сектор охорони здоров'я у надзвичайних ситуаціях та оперативна група допомоги у випадку стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій. Постійні комітети (відділи) з надання надзвичайної допомоги існують у всіх регіональних бюро ВООЗ.

У 1975 р. у Женеві створене міжнародне товариство медицини катастроф (МТМК), до якого були прийняті близько 30 держав. Товариство було призначене для координації та об'єднання зусиль з наукової розробки проблем медицини катастроф міжнародного масштабу, наукових досліджень у напрямках невідкладної медичної допомоги постраждалим та їх лікування в умовах масових уражень, розробки навчальних програм з медицини катастроф.

У Сан-Маріно створений науково-дослідний центр з медицини катастроф. Створюються також інші національні та міжнародні асоціації медицини катастроф.

Існують такі міжнародні організації, що працюють у галузі медицини катастроф та надзвичайних ситуацій:

- Міжнародне товариство медицини катастроф;

- Всесвітня асоціація медицини катастроф та надзвичайних ситуацій;

- Панамериканська організація охорони здоров'я;

- Міжнародна організація "Лікарі без кордонів";

- Центр менеджмента катастроф та надання гуманітарної допомоги
"Екселенс";

- Європейський центр медицини катастроф;

- Відділ медицини катастроф у госпіталі Амстердама;

- Центр міжнародних систем екстренної медичної допомоги;

- Міжнародна організація індивідуального та колективного захисту;

- Чеське товариство медицини катастроф та надзвичайних ситуацій;

- Всесвітня організація охорони здоров'я.

У регіонах земної кулі створені Центри співпраці ВООЗ з проблем медицини катастроф та надзвичайних ситуацій з метою виконання функцій, пов'язаних з програмою ВООЗ. Серед понад 120 Центрів співпраці ВООЗ - 9 спеціалізуються з питань готовності до надзвичайних ситуацій та надання допомоги під час ліквідації їхніх наслідків.

Згідно з Узгодженням про взаємодію в галузі попередження та ліквідації наслідків НС природного та техногенного характеру від 22.01.93р. та Рішенням Ради зі співпраці у галузі охорони здоров'я СНД від 03.06.94р. була створена Координаційна рада держав-учасників СНД з проблем медицини катастроф, що є спеціалізованим робочим та консультативним органом Ради зі співпраці у галузі охорони здоров'я СНД, забезпечує або безпосередньо виконує його рішення в межах своїх функціональних обов'язків.

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС РОЗВИТКУ МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ.

Проблема надання медичної допомоги населенню у разі масових уражень найгостріше виявила себе у період першої світової війни (1914 - 1918 р.р.), коли населення великих міст і промислових об'єктів глибокого тилу стало потерпати від безпосереднього впливу авіації та далекобійної артилерії ворога. Виникла небезпека застосування хімічної зброї (хлор, іприт). Почався пошук засобів та методів захисту цивільного населення від уражаючих чинників застосовуваної зброї.

На початку 30-х років була розроблена державна система захисту населення у воєнний час. Рада Народних Комісарів СРСР 4 жовтня 1932 р. затвердила "Положення про протиповітряну оборону СРСР". Створюється місцева протиповітряна оборона (МППО), однією зі служб якої була медико-санітарна служба (МСС МППО).

У складі МСС МППО створюються пересувні формування для надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо в осередках ураження. Визначено медико-санітарні заклади, які надають населенню госпітальну та амбулаторно-поліклінічну допомогу і лікування за межами осередків, але у межах міста. Створено органи управління.

За роки Великої Вітчизняної Війни (1941 - 1945 р.р.) МСС МППО надала медичну допомогу 140 000 поранених та повернула до праці 80% з них. Друга світова війна (1939 — 1945 р.р.) позначилася появою ядерної зброї - зброї величезної руйнівної сили. З'явився новий уражаючий чинник — радіаційний. Виникла потреба у розробці як засобів захисту від ядерної зброї і надання медичної допомоги населенню від його уражаючих чинників, так і організаційно-тактичних та організаційних форм діяльності охорони здоров'я. Система медичного забезпечення на місці та надання медичної допомоги ураженим у повному обсязі у межах міста, що була прийнята у МСС МППО у 1942 р., вже не відповідала новим умовам.

Розробляється та вдосконалюється з урахуванням медико-тактичних умов в осередках масового ураження ешелонована за часом та місцевістю система лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ) потерпілого населення. Підґрунтям системи став досвід військово-медичної служби Збройних Сил.

У 1961 р. на базі МППО створюється цивільна оборона. У 1962 р. виходить "Положення про медичну службу цивільної оборони (МСЦО) Союзу РСР". МСЦО створюється за територіально-виробничим принципом і розгортає власні сили та засоби з використанням місцевих лікувально-профілактичних закладів і громадських споруд для надання медичної допомоги потерпілим. МСЦО призначалася для медичного забезпечення населення у воєнний час.

У 1977 р. видається нове "Положення про медичну службу цивільної оборони". Як одне з найважливіших завдань МСЦО визначено надання медичної допомоги потерпілим під час природних та техногенних катастроф без суттєвих змін сил та засобів служби.

Збільшення кількості великомасштабних катастроф показало, що сили та засоби МСЦО, які розраховані для роботи у воєнний час, надто громіздкі за своєю організаційно-штатною структурою, не мають належної мобільності та готовності щодо термінового реагування. Вони не змогли зіграти вирішальну роль у момент ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф, що сталися у другій половині 80-х років. Тому 7 квітня 1990 р. була прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР за № 339 "Про створення у державі служби екстреної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях".

Крім того, в Україні для виконання наказу міністра охорони здоров'я СРСР було видано наказ міністра охорони здоров'я України від 25 грудня 1990 р. № 209 "Про організацію служби екстреної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях", згідно з яким до складу медичної служби включаються центри екстреної медичної допомоги з бригадами постійної готовності, спеціалізовані бригади (швидкого реагування та посилення), а також станції (відділення) швидкої медичної допомоги, відділення екстреної та планово-консультативної допомоги. Було створено Київський регіональний центр екстреної медичної допомоги, організовано науково-практичне об'єднання "Медицина катастроф", визначено головні заклади за проблемами надання екстреної допомоги у НС, а також регіональні центри з надання екстреної медичної допомоги у НС та території їх обслуговування.

Збільшення кількості природних і техногенних катастроф, а також вивчення досвіду інших країн щодо організації й надання екстреної медичної допомоги в разі надзвичайних ситуацій зумовили створення в Україні державної служби медицини катастроф" (ДСМК). Початком цього процесу слід вважати Постанову Кабінету Міністрів України за № 343 від 14 квітня 1997 року "Про створення державної служби медицини катастроф".

Розроблені основні нормативно-правові акти щодо створення і функціонування Державної служби медицини катастроф: закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров'я України.