Частки національних центральних банків у капіталі ЄЦБ

Таблиця 11.3

Національний банк Бельгії	2,8885%
Національний банк Данії	1,6573%
Німецький Бундесбанк	24,4096%
Банк Греції	2,0585%
Банк Іспанії	8,8300%
Банк Франції	16,8703%
Центральний банк Ірландії	0,8384%
Банк Італії	14,9616%
Центральний банк Люксембургу	0,1469%
Банк Нідерландів	4,2796%
Національний банк Австрії	2,3663%
Банк Португалії	1,9250%
Банк Фінляндії	1,3991%
Банк Швеції	2,6580%
Банк Англії	14,7109%

Чистий прибуток ЄЦБ за рішенням Ради керуючих частково (не більше 20%) спрямовується для формування резервного фонду. Загальна сума цього фонду не повинна перевищувати капітал банку. Залишок прибутку розподіляється між національними цент­ральними банками (акціонерами ЄЦБ) пропорційно частці сплаченого ними капіталу.

Керівні органи ЄЦБ: Рада керуючих і Виконавче правління. Рада керуючих складається з членів Виконавчого правління і голів національних центральних банків країн зони євро ЕВС. Рада визначає основні орієнтири монетарної політики й інструменти її реалізації. Рішення стосовно монетарної політики приймаються простою більшістю голосів членів Ради. Для прий­няття рішень стосовно формування капіталу банку, офіційних золотовалютних резервів і деяких інших питань голоси голів національних центральних банків зважуються згідно з участю цих банків у формуванні статутного капіталу ЄЦБ. Рада керуючих є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів країн—членів ЄС.

Виконавче правління складається з президента банку, віце-президента і чотирьох інших членів, які обираються за загальною згодою урядів країн-членів на рівні глав держав або урядів. Термін повноваження членів Правління становить 8 років і не підлягає подовженню. Виконавче правління здійснює реалізацію монетарної політики відповідно до рішень, прийнятих Радою ке­руючих, і розробляє директиви для національних центральних банків згідно з покладеними на нього повноваженнями.

Рис. 11.1. Організаційна структура ЄСЦБ

Для координації монетарної політики між країнами зони євро та іншими країнами ЄС (Велика Британія, Швеція, Данія) створена Загальна Рада. Вона складається з Президента ЄЦБ, віце-президента та голів національних центральних банків країн—учасниць ЄС.

Щорічно ЄЦБ направляє звіт про діяльність ЄСЦБ Європейському Парламенту, Комісії і Раді Міністрів.

11.4. Становлення центрального банку в Україні

Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком — Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

· розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

· розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

· затвердження кошторису доходів і витрат банку;

· затвердження бухгалтерського балансу банку;

· право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

· інші повноваження.

Правління НБУ — це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:

· принцип незалежності банку;

· принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

· принцип економічної самостійності банку;

· принцип централізації системи банку;

· принцип єдності системи банку;

· принцип вертикальної структури управління банком.

Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом «Про Національний банк України» органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

Принцип вертикальної структури управління системою НБУ оз­начає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних уп­равлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Cтрук­тури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв’яз­ків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

Закон України «Про Національний банк України» визначає основні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-мо­нетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий оборот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 11.4).

Таблиця 11.4