Правові засоби захисту комерційної таємниці

 

В Україні передбачено усі можливі засоби захисту комерційної таємниці, включаючи цивільно-правові, адміністративно-правові та кримінально-правові засоби за її розголошення.

Зокрема, відповідно до ст. 610, 623 ЦК України захист прав на комерційну таємницю можливий судом шляхом: визнання прав на комерційну таємницю; припинення дій, що порушують право на комерційну таємницю; компенсації моральної шкоди; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, включаючи згідно із ст. 203 Цивільного кодексу неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником.

Адміністративне законодавство не передбачає відповідальності за порушення режиму комерційної таємниці, а концентрується на відповідальності за недобросовісну конкуренцію.

Так, Законом України «Про захист економічної конкуренції» вiд 11 січня 2001 р. [41] закріплено поняття інформації та встановлено підстави та розміри адміністративної відповідальності за здійснення дій, що являють собою порушення у сфері економічної конкуренції.

Відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.[42] під недобросовісною конкуренцією розуміють будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Глава 4 цього Закону присвячена питанням неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зокрема, відповідно до ст. 16 Закону неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю) (ст. 17).

Під схиленням до розголошення комерційної таємниці Закон (ст. 18) розуміє спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Вчинення вищезазначених дій тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Зокрема, відповідно до ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Недобросовісна конкуренція" незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, становить склад злочину, передбаченого ст. 231 Кримінального кодексу України.

Відповідно до неї умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 232 КК України умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

В цілому можна зазначити, що можливість застосувати різноманітні засоби правового захисту, дозволяють особам, що правомірно володіють комерційною таємницею, захистити порушені інтереси.

 

Питання для самоконтролю:

1. Яким чином формувався інститут комерційної таємниці у світі?

2. Які вимоги стосовно секретної інформації та нерозкритої інформації закріплені актами міжнародного законодавства?

3. Що розуміє Цивільний кодекс України під поняття комерційної таємниці?

4. Яким чином співвідноситься комерційна таємниця з недобросовісною конкуренцією?

5. Які правові засоби захисту порушених прав на комерційну таємницю ви можете назвати?

Рекомендована література до глави:

 

1. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – К.: Издательский дом «Ин Юре», 2000.

2. Андрощук Г.О. Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції: Навчальний посібник. – К.: Інститут економіки та права „КРОК”, 2002.

3. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ. Матеріали слухань у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України / Упорядник Г.О. Андрощук. – К.: Парламентське видавництво, 2002.

4. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. Вид. 2-ге, перероблене і доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

5. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000.

6. Журик Ю.В. Розгляд антимонопольними органами України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. – Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2006.

7. Калюжний Р.А., Швець М.Я. Інформаційне суспільство: Дефініції. – К.: Інтеграй, 2002.

8. Мэгс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юрист, 2000.

9. Нікіфоров Г.К., Нікіфоров С.С. Підприємництво та правовий захист комерційної таємниці. – К.: Олан, 2001.

10. Охорона інтелектуальної власності: нормативно – правові акти / За редакцією О.Д.Святоцького. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004.

11. Соловьев Э. Коммерческая тайна и ее защита. – М.: ЗАО „Бизнес-школа”, Интел Синтез, 1997.

12. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 1999.

13. Практика защиты коммерческой тайны в США. Руководство по защите Вашей деловой репутации. – М.: СП «CROCUS International», 1993.

14. Байрактарь Д.Д. Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної таємниці // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно – правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К., 2000.

15. Марущак А. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб’єкта господарювання: правові засади // Інтелектуальна власність. – 2006. – №3. – С. 29 – 32.

16. Стройко И. Охрана коммерческой тайны предприятия // Менеджер по персоналу. – 2006. – №2. – С. 6-9.

 

 

[1] Ващук Я. Охорона об’єкта інтелектуальної власності – наукового відкриття // htpp://patent.km.ua/ukr/articles/group15/i459

[2] Правова охорона наукових відкриттів, крім СРСР (з 1947 р.), діяла в ЧССР (з 1957 р.), НРБ (з 1961 р.), МНР (з 1970 р.) і Республіці Куба (з 1983 р.). Інші країни – члени РЕВ прийняли рекомендації про введення у себе такої охорони.

[3] На думку вчених, поява відкриття в стінах організації допомагала їй: 1) одержати більше ресурсне забезпечення; 2) підняти науковий престиж організації, її конкурентоспроможність на фоні інших наукових установ; 3) дозволяло керівництву приділяти більшу увагу рішенню питань, пов'язаних з "чистою наукою", а не постійно доводити складанням незліченних довідок ефективність наукової діяльності організації.

[4] Ващук Я. Охорона об’єкта інтелектуальної власності – наукового відкриття // htpp://patent.km.ua/ukr/articles/group15/i459.

[5] Цивільне право України: Академічний курс: У 2-х т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Загальна частина. – С. 584.

[6] Наприкінці 20 сторіччя було виявлено достатню кількість невідомих раніше явищ (ефектів) природи (256), в їхньому числі: «Явище зусилля електромагнітних хвиль (когерентне значення)», що поклало початок квантовій електроніці (відкриття № 12); «Явище відображення оптичних властивостей об'єкта в хвильовому полі розсіяного їм випромінювання» – основне відкриття в області голографії (відкриття № 88) тощо.

 

[7] Наприкінці 20 сторіччя було виявлено 59 не відомих раніше властивостей, тих чи інших об'єктів природи, у їхньому числі: «Властивість тваринних і вищих рослин засвоювати азот атмосфери, необхідний для їх нормальної, життєдіяльності», що спростовує висунуте 150 років тому назад положення Лавуазьє, яке вважалося непорушним, про те, що тваринні організми не можуть нібито засвоювати азот повітря (відкриття № 62); «Властивість природних газів знаходитися у твердому стані в земній корі», яке спростовує міцно сформоване в науці і практиці уявлення про те, що скупчення вуглеводнів з молекулярною вагою більше 60 перебуває в земній корі в рідкому стані, а більш легкі – у газоподібному (відкриття № 75) тощо.

[8] Наприкінці 20 сторіччя було час виявлено ряд (66) не відомих раніше закономірностей і законів природи, у тому числі: «Закономірність утворення алмазів», що стала основою науково розрахованого процесу синтезу алмазів у світовому промисловому виробництві (диплом № 101); «Закономірність передачі енергії при ударі», що стала основою нового напрямку в створенні машин ударної дії (диплом № 13) і т.д.

[9] Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України: У 2 т. /За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. Авт.кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.1. – С. 761-762.

[10] У Верховній Раді України ІУ скликання розглядався проект Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття». У проекті визначаються порядок надання правової охорони науковим відкриттям, його норми спрямовані на охорону особистих немайнових і майнових прав авторів наукових відкриттів.

[11] Підопригора О. Наукове відкриття в Цивільному кодексі України // Інтелектуальна власність. 2003. - № 7.

[12] Як довів системний аналіз, на 1 січня 1994 р. за результатами наукової експертизи одержали визнання і внесені до Державного реєстру відкриттів 403 наукові відкриття (31 з них – вчених України) по всіх галузях природознавства, що стали значним внеском у вітчизняну і світову науку. При цьому більше половини з них (близько 69%) становлять відкриття, на базі яких створені принципово нові технічні рішення.

[13] Відповідно до пропонованої моделі охорони заявник при подачі заявки може посилатися на опис своїх наукових відкриттів і вправі просити пріоритет на основі дати пріоритету свого відкриття. Він може використовувати також пріоритет відкриттів третіх осіб.

Якщо заявник за допомогою пріоритету відкриття третьої особи здобуває перевагу за пріоритетом в порівнянні з заявником-конкурентом, автору відкриття належить частка в прибутках від використання патенту. Якщо запитується пріоритет декількох відкриттів, то більша частка прибутків належить автору відкриття з найбільш ранньою датою пріоритету. У компетенцію патентного відомства повинні входити питання визнання причинного зв'язку і пріоритету відкриттів, а також частки прибутків, якщо цього побажає кожна зі сторін. Заявник може просити пріоритет відкриття за своїм розсудом. Автор відкриття, однак, не може відмовити в наданні права пріоритету.

Система охорони наукових результатів повинна бути по можливості простою. Пропонована модель не передбачає реєстрацію відкриттів в офіційному реєстрі. Питання пріоритету вирішуються за згодою сторін на основі опублікованих документів. Якщо заявник є автором відкриття, пріоритет заявки буде обчислюватися з дати відкриття. Якщо він не є автором відкриття, він може придбати пріоритет відкриття на основі ліцензійної угоди. Таку охорону пропонується поширити не тільки на відкриття, але і на будь-які наукові і технічні результати. При цьому не має значення, є вони об'єктивно новими чи ні. Головне, щоб ці результати були опубліковані і дата публікації офіційно підтверджена.

Результати досліджень, що підлягають правовій охороні, пропонується позначати загальним поняттям "відкриття", обумовленим як "виявлення чи пізнання дотепер не відомої, але об'єктивно вже існуючої в природі закономірності, взаємодії, властивостей і явищ". На думку автора моделі, будь-який винахід може бути розкладений на два компоненти – "відкриття" і "оформлення", при цьому внесок винахідника полягає в основному в другому компоненті. З цього погляду відкриття повинне бути патентоздатним також і тоді, коли компонент оформлення відсутній.

Результати наукових досліджень запропоновано визнавати промислово застосовними в тому випадку, якщо вони призначені для певної виробничої мети і, крім того, якщо в цілому придатні для можливого промислового застосування. Здійснимість результатів досліджень повинна бути встановлена до закінчення виробництва з видачі патенту. Відповідно до іншої моделі, дослідження і розробки розглядаються як єдиний нероздільний процес і обидва його компоненти рівною мірою важливі для одержання нових рішень.

[14] Публікуються численні посібники для керівників фірм: де знайти новатора (він часто працює не за фахом, штовхається в кулуарах конференцій з міжгалузевої тематики, обмінюється там рукописами і малодоступними публікаціями); як відрізнити справжнього новатора від "психічно ненормального" і довідатися, до чого він тяжіє – до теорії чи практики; як оцінити рівень його кваліфікації, щоб прийняти на роботу і створити всі необхідні умови для творчості. От як оцінюють значущість таких людей для інноваційного процесу американські експерти з управління: "Від ентузіастів найбільше одержують ті компанії, що мають розгалужені системи підтримки своїх першопрохідників... Немає систем підтримки – немає й ентузіастів. Немає ентузіастів – немає нововведень".

[15] Так, на верфі концерну «Раума-Репола» проводяться чотиримісячники з раціоналізації праці. Під час останнього прийнято 137 пропозицій, працівникам виплачено 2000 тис. марок. Економічний ефект від використання технічних нововведень склав 380 тис, чистий прибуток верфі – 180 тис. марок. Троє молодих працівників одержали винагороду в сумі 74 тис. марок (максимальна винагорода, що виплачується у Фінляндії працівннкам-раціоналізаторам – 100 тис. марок, дорівнює річній зарплаті високооплачуваного фахівця).

Звичайно пропозиції подаються працівниками через майстрів, можна і анонімно (під номером), поклавши пропозицію в скриньку. Діє правило: чим вища кваліфікація начальника, тим більше розумних пропозицій. У середньому, термін розгляду пропозицій – місяць. За п'ять пропозицій робітник одержує додатковий вихідний день, за десять – тиждень. Тільки за творчу активність можна одержати премію 1-2 тис. марок. Спеціальні премії (по 2,5-10 тис. марок), неоподатковувані податками, розігруються серед новаторів у лотерею.

[16] У ньому передбачені всі ключові етапи інноваційного процесу. З метою забезпечення більшої об'єктивності розгляду пропозицій запроваджена система "анонімної" подачі заявок, що мають лише реєстраційний номер (за результатами останніх років частка "анонімних" заявок складає 40% у загальному числі поданих). Уведено систему децентралізованого розгляду пропозицій (раніше рішення за результатами розгляду заявки приймалося одноосібно головним інженером або заступником директора з виробництва; відповідно до нового порядку право ухвалення рішення надано семи завідувачам головними відділами комбінату). Установлено одноразову винагороду за подання першої раціоналізаторської пропозиції в розмірі 300%, що не залежить від результатів її розгляду. Мінімальна одноразова винагорода за раціоналізаторські пропозиції складає 1 тис. форинтів, а і за впровадження встановлена в розмірі 3% від суми економічного ефекту. Участь фахівців і експертів цього комбінату в розгляді заявлених раціоналізаторських пропозицій регламентується на договірних засадах. Розмір премії для фахівця за одну розглянуту пропозицію була встановлена у розмірі 50 форинтів, для експерта – 100 форинтів. Умови преміювання за сприяння впровадженню раціоналізаторської пропозиції, своєю чергою, регламентуються договорами з впровадження. Запроваджена також система преміювання розробників і виконавців плану з раціоналізації та впровадження нової техніки.

[17] Взагалі, історія такого унікального виду декоративно-прикладного мистецтва, як кераміка, налічує тисячі років, про що свідчать найдавніші викопні гончарні (керамічні) вироби, що знайдені лише на території нинішньої Київщини (Трипільської культури) і яким більше восьми тисяч років. Посуд, пластика із зображенням людей і тварин, знаряддя праці, керамічні моделі храмів і житла та інші вироби, знайдені у слоях Трипільської культури, дозволяють з гордістю оцінити високий рівень її розвитку. Саме в цей час, з метою полегшення тяжкої роботи землероба, на території Трипільської культури було приручено дикого коня – тарпана, окремі особини якого проіснували у лісостеповій зоні України до середини ХІХ століття. Цей історичний факт значно вплинув не тільки на подальший розвиток землеробства у цьому регіоні, але й на розвиток суспільних відносин та цивілізації європейського континенту. З історичних документів відомо, що землеробську господарську діяльність трипільці здійснювали згідно із змінами фаз Луни. За знахідками археологів вважалось, що пращуром свійського коня є дикий кінь азіатського континенту, приручений людиною у IV – ІІІ тисячолітті до нашої ери, від якого походять ахалтекинські та арабські скакуни, що є найдавнішими виведеними людиною породами цих тварин. Але тарпан приручений людиною фактично у той же час, тобто саме у вищезазначений період часу. Історичні факти свідчать про широке застосування коней у суспільному житті (для перевезення вантажів, у воєнній справі, спортивних і культурних заходах тощо), їх значний вплив на розвиток соціально-економічних та господарських відносин. Але коні європейського походження були більш масивними і витривалими, більш пристосованими до виконання землеробських робіт та перевезення важких вантажів на відміну від коней азіатських кровей тендітної конституції, тобто історичні факти свідчать на користь свійського коня, що існував на терені Трипільської культури, стосовно його впливу на розвиток цивілізації.

[18] Васильев М. Растения и человек. – М.: Советская Россия. – 1968. – С. 11.

[19] Зокрема, це вчені Селекційно-генетичного інституту в м. Одеса, інститутів рослинництва імені В. Я. Юр’єва в м. Харкові, садівництва, цукрових буряків у м. Києві, картоплярства в смт Немішаєво Київської області, овочівництва та баштанництва у с. Селекційне Харківської області, олійних культур у с. Сонячне Запорізької області, винограду і вина „Магарач” у м. Ялті, виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова в смт Таїрово м. Одеси, Миронівського інституту пшениці імені М. Ремесла у с. Центральне Миронівського району Київської області, Мліївського інституту садівництва імені Л. П. Симиренка у с. Млієво Черкаської області, у Нікітському ботанічному саду в смт Нікіта м. Ялта Української академії аграрних наук, Інституті фізіології рослин та генетики в м. Києві Національної академії наук та в багатьох інших наукових установах України.

[20] Андрієнко А. Л., Фещенко П. І., Андрушин В. С. та інші. Довідник з охорони природи. – К.: Урожай. – 1985.

[21] Пічкур О.В. Правова охорона селекційних досягнень у рослинництві. – К.: НДІІВ АПрНУ, 2006.

[22] Ильичева С. Н. Система защиты прав селекционеров в развитых капиталистических странах. Агропромышленное производство: опыт, проблемы и тенденции развития. – М.: ВАСХНИЛ. – 1989. – с. 26 –35; Левченко В. И. Правовая охрана селекционных достижений. – М. – 1983. – С. 51 – 128.

[23] Plant Variety Protection // APLA Bulletin. – 1981. – № 1 – 11. – Р. 319 – 323; Plant Variety Protection // APLA Bulletin. – 1984. – December. – Р. 646 – 648.

[24] Смирнов Ю. Г., Орешников В. А. Правовая охрана сортов растений и пород животных // Патенты и лицензии. – 1999. – № 4. – с. 6 – 11.

[25] Byrne N. The agriteсhnical criteria in Plant Breeders’ Rights Law // Industrial Property. – 1983. – № 10. – Р. 293 – 303; Byrne N. Plants, animals and industrial patents // The Inventor. – 1986. – Vol. 26. – № 3. – Р. 4 – 5.

[26] У середньому на створення нового сорту витрачається понад 10 років. Так, за розрахунками селекціонерів США, на невеличку за обсягом селекційну програму (це група з 4 – 5 чоловік, мінімальна кількість обладнання, приміщень та земельних ділянок для вирощування рослин і одержання їх насіння або садивного матеріалу), щорічно витрачається приблизно 250 тис. доларів США. Враховуючи строк створення сорту (6 – 12 років), загальні витрати можуть становити 1,5 – 3 млн. доларів. Але, як свідчить практика, ці витрати компенсуються за рахунок того, що новий сорт за умови інтенсивної технології його вирощування може забезпечити до 40 – 50 відсотків збільшення врожаю, більш адаптованого до негативного впливу відповідних захворювань рослин, шкідників та бур’янів. За даними статистики продуктивність праці в аграрному секторі майже на 20 відсотків залежить від стану селекційних досліджень, на ефективність яких безпосередньо впливають економічні і правові умови, пов’язані із створенням та використанням нових сортів рослин. // 55. Ильичева С. Н. Система защиты прав селекционеров в развитых капиталистических странах. Агропромышленное производство: опыт, проблемы и тенденции развития. – М.: ВАСХНИЛ. – 1989. – с. 26 –35.

 

[27] Право на подання заявки належить селекціонеру (якщо сорт створено за його власною ініциативою) або його правонаступникові (зокрема, роботодавцю, яким доручено створити новий сорт рослин з відмінними ознаками і надано необхідні для можливості виконання цього доручення фінансові засоби, матеріальні та трудові ресурси). Виходячи з практики виконання науково-селекційних програм можна стверджувати, що більшість нових сортів рослин створюються під час виконання селекціонерами службових обов’язків або окремого доручення роботодавця, а 95 – 98 відсотків робіт, пов’язаних із створенням нових ліній рослин, популяцій або нових селекційних здобутків здійснюються у відповідних наукових або учбових закладах за рахунок коштів державного бюджету або коштів певних суб’єктів підприємництва, що займаються виробництвом насіння (садивного матеріалу) нових сортів виходячи з реальних потреб держави та суспільства. Враховуючи викладене, право на подачу заявки на новий сорт переважно набувають його автори (селекціонери) або науково-селекційні установи, яким, в подальшому, надається охоронний документ на цей сорт, згідно з яким набуваються майнові права на нього.

 

[28] Закон України від 2 серпня 2006 р. «Про приєднання України до міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – N 39. – Ст.343.

[29] Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 462-643.

[30] Договір ІРІС не набрав чинності. Ініціатори договору США і Японія не приєднались до окремих положень договору.

[31] Мэгс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юрист, 2000. – С.45.

[32] Соловьев Э. Коммерческая тайна и ее защита. – М.: ЗАО „Бизнес-школа”, Интел Синтез, 1997. – С. 4.

[33] Model Provision on Protection Against Unfair Competition. – WIPO. – 1996.

[34] Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол-авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – В.: Видавничий Дім «Слово». – С. 365.

[35] Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 6. – С. 53.

[36] Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол-авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – В.: Видавничий Дім «Слово». – С. 370.

[37] Капіца Ю.М. Проблеми охорони комерційної таємниці, ноу-хау та конфіденційної інформації в праві України // Огляд законодавства України та його реалізація. – К.: Академія правових наук України. – 2000. – С. 175-199.

[38] Галянтич М. Правові засади захисту комерційної таємниці // Інтелектуальна власність. – 2003. – №12. – С. 27.

[39] Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 1999. – С. 440.

[40] Гладишенко М. Правові та організаційні аспекти діяльності підприємця для захисту комерційної таємниці // Персонал. – 2005. – №3. – С. 53.

[41] Закон України «Про захист економічної конкуренції» вiд 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – N 12. – Ст. 64 (з наступними змінами).

[42] Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. /№ 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 36. – Ст. 164 (з наступними змінами).