| Компонент МСД-2 | Сума, дол. США | Строк надання | Забезпечення | Кількість працівників | Напрямки використання |
 Макрокредити
| від 125 000 до 2 500 000 | до п’яти років (пільговий період два роки) | 120% суми позички та обов’язкове страхування | 500 осіб | · довгострокове фінансування засобів виробництва та оборотного капіталу; · короткострокове фінансування витрат на імпортовану сировину і запасні частини; · лізинг; · експортні контракти |
| Міні-кредити | не більше 75 000 (іноді 125 000) | від одного до 36-ти місяців | 100% основної суми і відсотків | 100 осіб | · капітальні інвестиції; · поповнення обігових коштів; · закупівля машин; · придбання нерухомості для використання у виробництві, для надання послуг або торговельної діяльності |
| Мікрокредити | не більше 20 000 (іноді 30 000) до 10 000 готівкою | від одного до 36-ти місяців | 100% основної суми і відсотків | 20 осіб | для фінансування торгівлі, виробництва або надання послуг |
Ще одним напрямом роботи ЄБРР з Україною є фінансування через венчурні фонди. У межах цієї програми у 1992 р. було підписано угоду з Фондом «Україна», за якою було профінансовано понад 30 компаній на суму більше як 10,7 млн дол. Фонд інвестує в акціонерний капітал українських малих та середніх підприємств, включаючи приватизовані, за умов належної кваліфікації їх керівництва та прибуткових перспектив.
Важливим етапом у діяльності ЄБРР в Україні стало створення Українського Мікрофінансового банку (УМБ) з обсягом капіталу 10 млн євро. Участь ЄБРР у цьому проекті полягає в інвестиції в акціонерний капітал на суму 2,0 млн євро і кредитні лінії на суму 4,7 млн євро. Загальна вартість проекту становить 32 млн євро. Іншими акціонерами є Міжнародна фінансова корпорація (IFC), Фонд підтримки підприємств у нових незалежних державах (ІМІ), Німецько-український фонд (Трансформ), Голландський фонд Doen та Американський державний фонд WNIS. Банк призначений для забезпечення доступу до фінансових послуг для мікро- та малих підприємств України, надаючи тим самим безпосередню підтримку розвитку приватного сектору.
Подальший розвиток економіки країни стимулює пошук різноманітних форм регіональних валютно-фінансових відносин. У цьому напрямі Україна співпрацює не тільки з ЄБРР, а й з іншими установами, зокрема з Німецькою кредитною установою для відбудови (KFW), яка також діє у сфері мікрокредитування. Після офіційного візиту Федерального Канцлера Німеччини Гельмута Коля в Україну у вересні 1996 р. було прийнято рішення про створення кредитного Німецько-Українського Фонду (НУФ), метою якого є поліпшення доступу до кредитів малих і середніх підприємств в Україні для фінансування інвестицій та оборотних коштів. Цей фонд є доповненням до вже існуючих проектів у межах програми Уряду Німеччини «Трансформ». Він створений у вигляді поновленого револьверного фонду із початковим капіталом траншу Уряду Німеччини Україні розміром 10 млн німецьких марок.
Через 1,5 року після надання першого кредиту по лінії НУФ цим фондом було видано близько 600 кредитів на суму, що перевищує 21 млн німецьких марок. Відповідальними за виконання проекту є KFW і НБУ. В українських банках, які обслуговують цю кредитну лінію, було створено відділи мікрокредитування, де працюють кредитні експерти, що пройшли теоретичну підготовку у межах програми Трансформ.
У програмі беруть участь п’ять банків: АППБ «Аваль», АБ «Ажіо», ВАТ «ВаБанк», КБ «Приватбанк» та АКБ «Київ-Приват». За станом на 1 липня 1999 р. банки — учасники обслуговування кредитної лінії НУФ видали 874 кредити на суму 28 342 411,20 німецьких марок. 80% (700) від загальної кількості кредитів було надано малим підприємствам, 17,8% — мікропід-
приємствам і 18 кредитів — спільним українсько-німецьким підприємствам. За сферою використання кредити в основному надавались підприємствам сфери послуг — 54,3%, у виробничу сферу — 33,1% та підприємствам торгівлі — 12,6%.
Отже, в Україні створюються сприятливі умови для розвитку партнерства зі світовою спільнотою у сфері малого та середнього бізнесу. Приватний бізнес — фундамент ринкової економіки, опора відкритого демократичного суспільства, запорука подальшого ефективного розвитку економіки.
13.5. Банк міжнародних розрахунків
Найстарішою кредитною інституцією регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом. Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.
Банк міжнародних розрахунків незмінно залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам.
Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків — зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.
Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР. США представлені у Банку City Bank Corp, а не Федеральною резервною системою (ФРС). Однак остання тісно спів-
працює з Банком: на щомісячних нарадах у Базелі (Базельський клуб) і загальних зборах засновників БМР завжди присутній член Ради керуючих ФРС. Пріоритет в управлінні діяльністю БМР належить країнам Західної Європи.
За правовим статусом БМР є компанією з обмеженою відповідальністю, що має випущений акціонерний капітал. Статутний акціонерний капітал банку міжнародних розрахунків становить 1500 млн золотих франків у вигляді 600 000 акцій з рівною номінальною вартістю (2500 золотих франків[4] за акцію). Відповідно до статті 7 Статуту БМР, акції, що випущені (517 125 акцій), повністю оплачені з розрахунку 25% їх номінальної вартості (625 золотих франків за акцію). За станом на 31 березня 1997 р. оплачена частина акціонерного капіталу БМР становила 323,2 млн золотих франків.
На капітал Банку кожна країна-учасниця в межах свого пайового внеску може здійснити або пряму підписку на акції або продаж їх на відкритому валютному ринку. Перший шлях передбачає, що центральні банки самі підписуються на акції, а другий — що вони можуть організувати публічну підписку на акції у своїх країнах. Відповідно до другого підходу частина випуску акцій у Бельгії, Франції і повний випуск у США належить приватним акціонерам. Частка цих держателів у капіталі Банку становить 14%, і близько 86% випущеного акціонерного капіталу зареєстровано на ім’я центральних банків. Усі акції мають рівні права на отримання щорічних дивідендів, разом з тим право голосу (присутності) належить виключно центральним банкам тієї країни, у якій відбувалась первісна підписка на національний випуск акцій.
Адміністративна структура БМР має три органи: загальні збори акціонерів, рада директорів і правління.
Загальні збори скликаються щороку, як правило, у другий понеділок червня з представників центральних банків-акціонерів, голоси яких розподіляються пропорційно до кількості їх акцій.
До складу Ради директорів входять шість керуючих центральних банків. Крім того, кожний із них назначає ще одного члена, який представляє його країну. Сьогодні членами ради директорів є керуючі центральних банків Бельгії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції і голова Ради керуючих ФРС США. Положення Статуту передбачає вибір у Раду ще не більше дев’яти керуючих інших центральних банків-членів. Зараз вибраними членами є Канада, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія. Із числа членів Ради директорів обирається голова і призначається президент банку (з 1948 р. ці дві посади виконує одна особа). З 30 червня 1997 р. ці посади обіймає керуючий Національним банком Бельгії Альфонс Верплатсе.
Рада директорів призначає головного менеджера (нині ним є Ендрю Д. Крокетт) та інших членів правління, які здійснюють оперативну діяльність з керівництва банком.
БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:
· здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;
· слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періодично зустрічаються керівники центральних банків;
· виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;
· виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.
Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.
Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті. На кінець березня 1997 р. загальна сума депозитів у БМР становила близько 113,1 млрд дол. США, що становить близько 7% світових валютних запасів. Із цими коштами БМР виконує такі операції:
¾ операції з валютою і цінними паперами (в основному короткострокові державні цінні папери);
¾ депозитно-позичкові операції (надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити, іноді надає незабезпечені (резервні) кредити на надто короткі строки);
¾ приймання урядових вкладів за особливими угодами (БМР не дозволено надавати кредити урядам або відкривати їм поточні рахунки);
¾ інвестиційні послуги управління портфелем цінних паперів;
¾ операції з купівлі-продажу і зберігання золота;
¾ інші послуги на світових ринках як агента або кореспондента центральних банків (проміжне фінансування).
Як уже зазначалося, БМР — це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно організовує у себе зустрічі (Базельські зустрічі) представників центральних банків країн-членів та інших центральних банків, співпрацює з Групою десяти. Головна мета цих зустрічей — досягнення високого ступеня взаєморозуміння з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо.
БМР створює можливості для роботи різноманітних комітетів (як постійних, так і спеціальних), що вивчають і обговорюють конкретні питання: проблеми міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення фінансових інструментів, структури фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективності і стабільності систем внутрішніх і міжнародних платежів і розрахунків тощо.
Під егідою БМР і за його підтримки працюють три комітети з розроблення та погодження нормативних банківських стандартів:
1) Базельський комітет з банківського нагляду — розробляє мінімальні принципи ефективного банківського нагляду;
2) Базельський комітет з систем платежів і розрахунків — здійснює нагляд за міжнародними розрахунками і розробляє нові механізми міжнародних розрахунків. Найбільш значущими є його рекомендації щодо розрахунків за фінансовими деривативами, урахування системних ризиків тощо;
3) Постійний комітет з євровалют — вивчає і надає рекомендації щодо удосконалення банківського регулювання ринку євровалют.
За роки свого існування БМР перетворився на провідний інформаційно-дослідницький центр з монетарних і фінансових проблем. Він збирає і публікує інформацію про стан на міжнародному ринку банківських і фінансових послуг. Дослідження банку мають прикладний характер. БМР готує міжбанківську базу даних, доступ до якої мають центральні банки. Вона містить інформацію про діяльність центральних банків на зовнішніх валютних ринках та про стан цих ринків.
БМР своєю діяльністю сприяє виконанню міжнародних фінансових угод, надаючи з цією метою посередницькі і довірчі послуги. При цьому він діє як фіскальний агент або банк-депозитарій з міжнародних угод про позики. Так, БМР виконував роль агента приватної системи клірингових платежів і розрахунків в ЕКЮ при Банківській асоціації ЕКЮ (БАЕ). Нині він є агентом щодо клірингових платежів у євро. Крім того, Банк може виконувати інші різноманітні функції, наприклад агента з гарантування повернення боргу.
Україна не є учасником БМР. Але Національний банк України розглядає можливості щодо організації співробітництва з БМР. Адже Банк міжнародних розрахунків є великою світовою організацією, яка сприяє міжнародному валютно-кредитному співробітництву, є банком центральних банків.
ВИСНОВКИ
1. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з’явилися у ХХ ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.
2. Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та регіональному рівнях. Їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у світову економічну систему.
3. Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).
4. МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн—членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам—членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.
5. МБРР — одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під державні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Основна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо- та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредитування з боку МБРР.
6. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв’язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Вони мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об’єкти кредитування — переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.
7. До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку. У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, основними з яких є Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та ін. Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Україна є однією з країн-засновниць цього банку. Його створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва.
8. Особливістю ЄБРР є підтримка приватного підприємницького сектору, частка якого в інвестиціях ЄБРР повинна становити не менше як 60% від загального обсягу. Фінансування ЄБРР залежить від конкретних проектів, кредити надаються як прямо, так і опосередковано на зміцнення фінансових інституцій, структурну реорганізацію великим та дрібним компаніям.
9. Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке міжнародні валютно-кредитні установи та яке їх призначення?
2. Що означає «принцип обумовленості»?
3. Як формується капітал МВФ?
4. Які основні типи програм використовує МВФ у відносинах з Україною?
5. Які інституції входять до Групи Світового банку?
6. Як формуються ресурси МБРР?
7. Дайте характеристику міжнародним регіональним валютно-кредитним організаціям.
8. Які проекти кредитує МБРР в Україні?
9. Які цілі створення ЄБРР? Основні напрями його співробітництва з Україною.
10. Охарактеризуйте основні інструменти фінансування, що застосовує у своїй діяльності ЄБРР?
11. У чому полягає специфіка Банку Міжнародних розрахунків?
12. Які основні функції виконує Банк Міжнародних розрахунків?
 | ||
 |
[1] Субпозичальник — юридична особа, яка за субкредитною угодою може мати зобов’язання за частиною позики перед Міністерством фінансів як представником позичальника.
[2] Тобто кредити ЄБРР виключаються із суми державного боргу при його реструктуризації.
[3] Країною-операцією заведено називати ту країну, що є членом ЄБРР і в якій останній здійснює свою діяльність, на відміну від країни—члена ЄБРР, кількість яких становить 60.
[4] БМР використовує золотий франк виключно як розрахункову одиницю при складанні балансових звітів. Виражені у доларах активи і пасиви конвертуються у золоті франки за фіксованим курсом 208 дол. США за унцію чистого золота (1 золотий франк = 1,94 дол. США), а інші валюти переводяться у золоті франки на основі їх ринкових курсів відносно долара.
