І. Визначення НРТ. "Нові релігії" - це не абсолютний, а відносний термін, який з часом змінить своє наповнення і застосовуватиметься до новіших релігійних явищ. Під "новими" релігіями розуміються такі релігійні комплекси, які донедавна були невідомі в Україні. Серед них
- релігійні течії, що сформувалися ще в XIX ст. і потім привнесені в Україну завдяки місіонерству їх адептів,
- новотвори другої половини XX ст., що з'явилися в результаті діяльності релігійних реформаторів, які, базуючись на певній або декількох віросповідних традиціях, творять нові віровчення, культ, організацію.
Як правило, НРТ
- історично не успадковані від попередніх епох,
- генетично не притаманні релігійній духовності українського народу,
- культурно, побутове, ментально не укорінені в його традиційному житті, але
- в умовах глобалізації стають складовою духовного обліку нації.
ІІ. Типологія нових релігій. НРТ типологічне можна об'єднати у декілька груп:
1. Найчисельнішою і найпотужніша з них - неохристиянська, до якої відносяться як історичні, але нетрадиційні для України християнські церкви, так і нові, недавно створені організації християнського походження: "Армія спасіння", Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Християнські церкви харизматнчного напряму: Церква Повного Євангелія, Церква Посольства благословенного Царства Божого для всіх народів, Церква Живого Бога, Українська Християнська євангельська Церква, Духовний центр "Нове покоління" християнських церков України, Церква Христа, Київський християнський центр "Нове життя", Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму (сведенборгці), Богородична церква тощо.
Всі ці релігійні течії виникали в рамках традиційного християнства з метою його осучаснення. Вчення новоутворених церков, звісна річ, базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральної фігури релігійних доктрин.
Характерним для неохристиянських угруповань є
- критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій;
- оголошення своєї церкви виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у долі Христової віри;
- досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її та власної інтерпретації;
- піднесення книг своїх пророків і вчителів до рангу віросповідних джерел, часом навіть авторитетніших за Біблію;
- визнання поруч з Ісусом Христом свого лідера керівником церкви, пророком або ж посланцем Бога;
- своє власне розуміння Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо.
2. Релігійні організації орієнталістського спрямування: неоіндуїзм, течії буддійського толку, поодинокі рухи японської, китайської, корейської орієнтації.
Неоіндуїзм: характерним є опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, а також цінностей багатьох релігій. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Кришни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії "Світло душі", Міжнародного товариства "Всесвітня чиста релігія" (сахаджи), Трансцендентальної медитації та ін.
Буддійські течії поширені в Україні переважно у їх модернових формах. В Україні представлені громадами таких напрямів; дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма каг'ю, дзог чен, гелугпа, ріме).
3. Я зичницькі світоглядні комплекси: громади послідовників вчителів і пророків Володимира Шаяна, Лева Силенка, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу (Рун віра - Рідна Українська Національна віра, рицарі сонячного ордену, рідновіри, ладовіри, вогнепоклонники, шанувальники давньоруської богині Берегині тощо).
4. Синтетичні (штучно створені) релігії, які в своїх догматах й культі опираються на множинні традиції (християнство, ведизм, буддизм, іслам), але не просто еклектично поєднують їх, а створюють свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи на статус надрелігії. В цих течіях
- розвинутий культ лідера,
- авторитет власних віросповідних джерел,
- присутня ідея богообраності їх послідовників.
До цієї групи відносяться Велике Біле Братство, Церква об'єднання (або уніфікації), АУМ сінрікьо.
5. Різні позавіросповідні езотеричні об'єднання (теософське, антропософське, послідовники вчення Гурджієва, екстрасенсорики тощо) та сайєнтологічні рухи (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука). Вони як прояв нової й нетрадиційної для України релігійності є в певному відношенні опозицією до офіційної ідеології традиційних релігій.
6. В Україні є прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу або Люциферу) — сатанізм. В кінці 70-х років в Росії, а на початку 80-х pp. в Україні сатанізм заявив про себе як репрезентована в декількох громадах релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, будучи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзеркальному відображенні останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, мають свою Біблію (Біблія Ла Вея) проводять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перекинутих розп'ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили. Прихильники Сатани в Україні не чисельні, організаційно не об'єднані. Вони існують переважно як молодіжні угруповання з явними музичними (трешофільськими чи хардроківськими) зацікавленнями та екстремістськими світоглядними пристрастями, які з часом, при відповідному керівництві, можуть перерости у цілісну структуру.
Причини і тенденції поширення НРТ. Серед причин появи НРТ в Україні виділяють
- зовнішні і внутрішні,
- соціально-економічні і політичні,
- суто духовні: криза традиційних віровчень та історичних церков, полірелігійність більшості країн світу, взаємовплив різноманітних духовних традицій, успіхи свободи релігій і віросповідань, дискредитація комунізму як ідеології і моральної доктрини, світоглядна революція, зміна життєвих домінант сучасного покоління та ін.
