Тема 2. Національні релігії

Релігії Китаю. Конфуціанство виникло у Ст. Китаї в VI-V ст. до н.е. Основоположник - китайський державний діяч, філософ, мислитель Кун-цзи (Конфуцій) (551-479 р. до н.е.). Вчення Конфуція відобразило погляди феодального чиновництва, його прагнення зберігти незмінним існуючий соціальний порядок.

У вченні Конфуція головне місце займають соціально-етичні проблеми. Він створив ідеал високоморальної людини. Це “шляхетна людина ” - цзюнь цзи. Вона відрізняється двома основними чеснотами: людяністю і почуттям обов’язку.

Людяність містить у собі розум, стриманість, доброту, вірність, делікатність.

Почуття обов’язку – це обов’язок на державній службі, у сімейному побуті, у вшануванні предків, у навчанні, у засвоєнні мудрості древніх.

Ставши ідеологією правлячих класів, конфуціанство обростає догмами, тлумаченнями і перетворюється на жорстку систему вимог. Головні вимоги: 1) пам'ятати своє місце в суспільстві (теорія “виправлення имен”) і

2) синівська шанобливість.

Вчення Конфуція трансформується в релігію в перші століття нашої ери, поєднавши в собі різноманітні народні вірування (культ предків, шанування неба, землі, духів природи тощо). Особа Конфуція оточується ореолом святості, біографія обростає легендами, біля могили будується храм, відбуваються жертвоприношення.

Основною канонічною літературою конфуціанства є Си-Шу і У-Цзин (конфуціанське Четирикнижжя і П’ятикнижжя). Си-Шу: Да-Сюе (Велике вчення), Лунь-Юй (Бесіди та судження), чхун-Юн (Вчення про середину), Мен-Цзи. У-Цзин: І-Цзин (Книга змін), Ши-Цзин (Книга пісень), Лі-Цзин (Книга обрядів), Шу-Цзин (Книга історії), Чунь-Цю (Весни-Осені) – записи розмов з Конфуцієм, зібрані його учнями вже після його смерті та стародавні книги..

Верховна божественна сила конфуціанства - Небо. Воно - уособлення не лише божества, але й вищого розуму, справедливості. Правителі Китаю вважаються синами Неба і обожествляються. Країна називається Піднебесною і вважається центром Всесвіту.

Велике місце у конфуціанстві приділяється релігійним ритуалам і обрядам. Жертвоприношення Небу та предкам, шлюб, народження, похорон супроводжуються піснями, музикою, пантомімою. Культу мертвих завжди приділяється велика увага. Але його значимість не стільки релігійна, скільки практична: походження, що фіксується за допомогою цього культу, визначало місце людини в суспільстві, її соціальний статус, а значить і право на керівництво іншими людьми.

Особливістю конфуціанского культу є те, що в ньому відсутні професійні жерці. Всі обряди виконувалися чиновниками.

Даосизм – це певною мірою опозиція конфуціанству. В основі його - філософське вчення, що виникло у IV-III ст. до н.е. Засновником даосизму вважається легендарна особа Лао-цзи. Основні принципи даосизма викладені в книзі “Дао де цзин” (“Книга про дао і де”).

Даосизм – політеїстична релігія. Божественний пантеон даосизма очолюється трійцею - верховне божество Шан ді (Яшмовий володар), Лао-цзи і творець світу Пань гу. До пантеону даосизму входило також багато богів, духів, героїв тощо. Метою життя проголошується пізнання “дао”, злиття з ним. Шлях досягнення цієї мети – це спокій, заснований на бездіяльності.

Важливу роль у релігійній організації даосизму відіграють жерці. На відміну від конфуціанських обрядів (їхній зміст - у поклонінні предкам, імператору), головним заняттям даоських жерців є передбачення, заклинання, ворожіння.

Даоська релігія поєднала в собі елементи конфуціанства, буддизму та інших релігій з народними традиціями, а також мистецтво даоської дихальної гімнастики і фізичних тренувань, що виступають як елементи морального вдосконалення, необхідного на шляху до «свободи» і «вічного життя». В даний час даосизм утратив колишні позиції.

Синтоїзм - від синто - шлях богів - традиційна національна релігія японців. Склалася у ранньофеодальній Японії у VI-VII ст. на основі численних родоплемінних культів, звичаїв, традицій. Значний вплив на нього справили конфуціанство, даосизм, буддизм.

Синтоїзм характеризується високим ступенем синкретизму. Це обумовило віротерпимість японців, тобто одночасне сповідання двох і більше релігій. Але синтоизм також є глибоко націоналістичним - боги синто породили лише японців.

Синтоїзм - політеїстична релігія. Пантеон синтоїзму складається з величезної кількості богів і духів. Верховне божество, родоначальник правлячої імператорської династії - сонячна богиня Аматерасу. Японець - нащадок «камі» - духів предків, героїв. Після смерті японець теж стане камі.

Синтоїзм не має церковних канонічних книг. Міфи, легенди, спільні для синтоїзму зібрано у літописно-міфологічні збірки –“Кодзіки” (“Записи про стародавні діла”), “Ніхонсьоки” та ін.

Практична мета і зміст синтоїзму - утвердження власної історії Японії і божественного походження японського народу. У релігійному уявленні японців велике місце займає віра в реальну допомогу духів померлих родичів, а також у нещастя, що насилаються ними. Тому культова дія полягає в поклонінні, вшануванні духів, місцевих божеств.

У 1868 р. синтоїзм було проголошено державною релігією Японії. У цей період змінюється і структура релігійної системи. Синтоїзм став підрозділятися на династійный, храмовий, домашній. Збільшилась кількість загальнонаціональних храмів, у яких крім звичайних служб широко відзначаються синтоістські і буддійські свята. У 1946 р. синтоїзм було відокремлено від держави.

Індуїзм - найбільш поширена релігія в сучаснії Індії. Виник у IV-VI ст. на основі брахманізма і ведизма, життєвих принципів, моральних, соціальних норм і цінностей, філософських доктрин, племінних вірувань і обрядів, міфологічних уявлень і ритуалів народів Ст. Індії. Індуїзм - одна з найбільших релігій світу поширена серед населення Цейлону, Непала, Бірми, Малайї й інших країн Південно-Східної Азії, а також Східної і Південної Африки.

Індуїзм - надзвичайно складний комплекс суперечливих вірувань, звичаїв і обрядів. Індуїзм виникає в процесі суперництва брахманізму з буддизмом як результат його подолання. Вирішальною перевагою індуїзму, що забезпечило його кінцевий успіх була орієнтація на конкретні умови кастової Індії. Найточніше сутність “індуїзму”зафіксована у розумінні його як особливий індійський спосіб життя: всю суму життєвих принципів і норм, соціальних і етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів, культів, міфів, легенд тощо.

Таким чином, індуїзм явився глобальним синтезом і кінцевим результатом усіх найдавніших релігійно-філософських пошуків. У силу своєї толератності, багатошаровості, комплектності він продовжував убирати в себе й асимілювати практично все, що було в межах його можливостей і в сфері його впливу (навіть Будда був включений до пантеону індуїзму).

Основні догмати індуїзму. Індуїзм як релігійна система в основних рисах склався в період раннього середньовіччя. Вже тоді були вироблені основні положення індуїстскої догматики і розроблений складний ритуал богослужінь і жертвоприношень.

Догматику індуїзму можна звести до кількох положень:

1) Вчення про переселення душ і призначений кожній живій істоті нескінченний ряд послідовних перероджень з однієї смертної форми в іншу. Тільки в процесі посмертних перевтілень людина може розраховувати на підвищення свого соціального статусу в залежності від поведінки її в даній смертній формі.

2) Вчення про відплату (карма), про те, що сукупність усіх діянь людини в цьому житті визначає шлях його майбутніх перевтілень.

3) Вчення про споконвічну нерівність людей і неможливість перебороти цю нерівність у земному житті, тобто визнання священнимподіл суспільства на касти.

Метою життя визнається з'єднання з брахманом (світовою душею). Воно досягається дхармой - виконанням релігійних, сімейних і суспільних повелінь, які зафіксовано у священних книгах Ведах. Збереглися 4 Веди: «Ригведа» - збірник гімнів; «Самаведа» - збірник песнопений, запозичених із «Ригведи», але розташованих у порядку, необхідному ритуалом; «Яджурведа» - гімни і заклинання, що вживаються при жертвоприношеннях; «Атхарведа» - збірник магічних заклинань.

Індуїзм - політеїстична релігія. Боги наділені космогонічними функціями, високими моральними якостями. Поряд із богами шануються полубоги, духи,тварини, рослини, камені.

Основні боги індуського пантеону: Брахма, Вишну і Шива. Відповідно до релігійної легенди Брахма створив світ, Вишну оберігає його, а Шива руйнує його і знову відтворює. Брахма, який виконав свою основну функцію, відійшов на другий план, а Вишну і Шива стали верховними божествами. За кожним із цих богів стояла велика кількість родинних та місцевих божеств.

Вишну - м'який і несуперечливий бог, максимально простий і близький людям. Миролюбний, але схильний до проказ. Він мав нескінченну кількість аватар (Аватара - сходження, канонічне втілення Вишну, перевтілення його у тварин або людей для порятунку роду людського). Але головних аватар було десять: Чотири тваринні: 1) Риба – будучи якою Вишну рятує царя Ману від потопу; 2) Черепаха - навчила богів робити з океанської води напій безсмертя; 3) Вепр - піднімає землю з вод; 4) Лев - перемагає царя демонів. 5) Карлик - велетень. 6) Парашурама - воїн, що прославився своїми подвигами. 7) Рама - легендарний герой, ватажок аріїв. 8) Крішна - пустотливий юнак,пастух, що причаровував дівчат музикою. 9) Будда. 10) Калка - месія, прихід якого тільки очікується.

Шива - як і Вишну, має величезну кількість автар. Він має 4 руки, 3 ока (третє око - засіб знищення). Головна його функция - бог смерті, руйнації, покровитель аскетів. Але практично, на перший план вийшов інший момент - культ життєвої сили і чоловічого початку. Шива - гроза демонів: він випив отруту, що могла б знищити все - тому на деяких його зображеннях у нього синя шия. Ця його іпостась виявляється в момент танцю: найчастіше зображують танцюючого Шиву. Вважається, що головна сила Шиви - у Шакті - дусі енергії, що не завжди при ньому: вона накопичується під час споглядання, а потім “розряджається”.

Культ індуїзму. На честь окремих богів споруджувалися храми, де містилися статуї богів. Були розроблені канонічні форми зображення кожного божества. Крім храмів є велика кількість священних місць, річок і предметів. (“Води священної річки Ганг”) – культ води і омовіння.. Багато тварин також вважаються священними (культ тварин), особливо корова, а також мавпа, змія та інш. На честь священних тварин також будують храми і приносять жертви.

З усіх священних місць Індії самим древнім і найбільше що почитається є Бенарес, який стоїть на високому лівому березі священного Ганга. У ньому нараховується біля півтори тисяч храмів.

Квіти – найпоширеніша форма жертвоприношення, але в жертву приносяться також фрукти, овочі, а іноді і тварини.

У індуїзмі немає єдиного керівного центру, єдиної догматики, обрядності, церковної ієрархії. Але вироблена така структура, що дозволяє контролювати щоденне життя віруючого через жерців, а також через кастові ради.

Індуїзм неоднорідний. У ньому існує велика кількість сект і напрямків. Найбільш значні з них - вишнуїзм, шиваїзм, шактизм. Ці напрямки пов'язані з поклонінням богам Вишну і Шиві. Шактизм - поклоніння Шакти - жіночому божеству, творчо енергетичному початку, що персоніфікується в однієї з богинь (Махашакти, Діви, Парвати та інш.).

Неоіндуїзм представлений численними школами, сектами, групами, деякі з них поширені і на Заході. Наприклад, секта кришнаїтів (або «Міжнародне товариство свідомості Крішни»). Головний закон життя для них - духовне вдосконалення, досягнення котрого можливе на рівні божественного, нематеріального світу. Кінцева мета послідовників різноманітних форм неоіндуїзму - злиття з божественним світом, звільнення розуму від «матеріального тяжіння».

Іудаїзм виник у II тис. до н.е. серед семітських кочових племен Аравійського півострова.

Релігійні уявлення іудаїзму довгий час передавалися в усній традиції. Тільки у I-му тисячолітті до н.э поступово були закріплені письмово. На цьому етапі релігійні уявлення іудаїзму перетерпіли значні зміни. У VII ст. до н.е. в іудаїзмі виникають монотеїстичні ідеї: у 621 р. до н.е. іудаїзм було проголошено монотеїстичною релігією. Єдиним Богом був став Бог Яхве. Проте остаточно монотеїзм затвердився в іудаїзмі тільки у II ст. до н.е. Проголошення монотеїзму пов'язано з прагненням євреїв побудувати самостійну незалежну державу.

Основні догмати іудаїзму:

1. Визнання єдиного бога Яхве. Бог Яхве є символом єврейської державності.

2. Догмат про «богообраність» євреїв. З моменту свого виникнення іудаїзм було проголошено релігією “богообраного” народу, що уклав домовленість із богом Яхве. Саме ця ідея поряд із складною обрядовістю не дозволила іудаїзму вийти за межі єврейського середовища навіть тоді, коли євреї виявилися розсіяними по різних країнах.

3. Віра в прихід месії і потойбічне існування. Для євреїв дуже характерні ідеї месіанства. Спочатку під месією розуміли реального царя-визволителя. Пізніше - посланника бога, що повинен обновити світ, зібрати всіх євреїв у Палестині (“навколо Сиону” – невелика гора у Палестині) і покарать їхніх ворогів.