Священна література іудаїзму

В історії іудаїзму виділяють два періоди. Початковий період іудаїзму - період його виникнення і становлення звичайно називають біблійним. Єврейські жерці стверджували, що Яхве відкрився “богообраному“ народу через Завіт, передав євреям священне писання, яке євреї повинні берегти і якого повинні дотримуватися. Цей Завіт або Танах містить у собі Тору (П”ятикнижжя), Небіїм (Пророки) і Кетубім (Писання). Ці книгистворювались з Х по П ст до н.е. В них викладено релігійні, космологічні та інші погляди стародавніх євреїв, їх етичні та правові норми, уявлення про суспільство і людину.

Другий період в історії іудаїзму – талмудичний. Після завоювання Палестини римлянами почалась масова еміграція євреїв. Єврейські общини у багатьох країнах збиралися у релігійно-культурних центрах – синагогах, де читали і коментували Тору. Усні тлумачення Тори були записані – так виникла книга Мішна. А тлумачення і роз’яснення Мішни – це Гемара. Мішна і Гемара разом – це Талмуд. Як і Танах, Талмуд – основне богословське джерело іудаїзму. Він містить закони карного і громадянського характеру, моральні норми, тлумачення догматичних і канонічних правил, різні практичні поради.

Культ іудаїзму включає в себе велику кількість обрядів, молитов, постів, свят, приписів і заборон. Так, наприклад, кожний віруючий повинен пам’ятати 365 заборон і 248 повелінь, які містяться у Талмуді. Головний обряд іудаїзму – обряд обрізання, який є символом прилучення новонародженого до віри і проводиться на восьмий день життя хлопчика. Храмів в іудаїзмі немає. Був Храм, збудований за часів царя Соломона, зруйнований персами у VI ст до н.е. і знову відбудований. Але його остаточно зруйнували римляни у I ст.н.е. Він нього лишилася стіна плачу.

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

Буддизм

Буддизм - найдавніша світова релігія. Він виник у VI - V ст. до н.е. в Індії і згодом, значно змінившись, поширився за її межі у країни Центральної та Південно-Східної Азії, Далекого Сходу та ін. Шарль Эліот із повним правом називає цю релігійну систему «експортною формою індуїзму».

Ранній буддизм відмовився від елементів, що гальмували його розвиток поза Індією, таких як:

- безпосереднє санкціонування кастової системи;

- функція спасіння, якою наділялись брахмани;

- шанування святих книг (Веди, Махабхарата та ін.);

- характерна для Індії ритуальна система.

Засновником буддизму вважається легендарна особа царевич Сиддхардха, життя якого відоме нам з найдавніших буддистських літературних пам'ятників «Лаліта Вістара» і «Лотус істинної віри», знайдених в країні Непал. До складу легенд про Будду ввійшли дуже древні міфи, достовірні факти його життя нам зовсім невідомі.

Царевич Сиддхартха народився в другій половині VI ст. в країні Непал, у невеличкій державі, столицею якого було місто Капілавасту. Він належав до царського роду і був вихований як спадкоємець престолу. За легендою, Будда народився від діви і пришестю його у світ передувало чудесне знамення (сон про білого слона). Будда – це не справжнє ім'я великого вчителя. Будда осначає “просвітлений вищім знанням”, “той, що пізнав істину”. Сучасники знали Будду під ім'ям аскета Гаутами, у поезії він називається часто Шак’я-Муні. У рік, коли в нього народився син, Сиддхартха мав чотири зустрічі, що цілком змінили його долю. Він зустрів спочатку старця, що зігнувся від років; потім побачив хворого; потім він побачив похоронну процесію. І нарешті, він зустрів аскета-ченця, який спокійно і з гідністю йшов своєю дорогою. Після цих чотирьох зустрічей Сиддхартха змінив своє життя. Міркування привели Гаутаму до переконання, що світ є величезне скупчення страждань. Він себе запитував: «Відкіля ці страждання? Як їх можна позбутися?»

Гаутама відчув непереборне бажання відкрити джерела страждання, нерозлучного із всяким життям, і знайти йому полегшення. Він покинув свою сім’ю, одягся в бідний одяг, пішов пішки з одного села в інше, живучи милостинею, спостерігаючи життя і продовжуючи свої міркування. Одержавши перемогу над спокусами, Шак’я-Муні досяг верховної мудрості й одержав можливість знайти відповіді на питання, що він собі поставив. Пізнавши велику істину Гаутама став Буддою. На протязі 40 років Будда проповідував нове релігійне вчення і помер у віці 80 років, оточений учнями і послідовниками.

Священна література буддизму. Віроучення і культ раннього буддизму викладені в Трипітаках (Трипітаки дослівно перекладається як «три кошики») - це зібрання релігійних творів, що сприймаються віруючими за одкровіння Будди. У цьому збірнику сформульована догматика буддизму, а також буддійське тлумачення релігійно-філософських і етичних проблем.Трипітаки складаються із трьох частин: Вінаяпітака – головна частина, в якій містяться правила, що регулюють життя ченців, Сутрапітака – містить сутність буддистської доктрини, Абідхармапітака – релігійно-філософські тексти.

Головна священна істина буддизму - твердження тотожністі буття і страждання. У III ст. до н.е.у часи правління царя Ашоки помітно розширилася сфера впливу буддизму, і він перетворився фактично в державну релігію

Головні догмати буддизму

I. Один із головних догматів буддизму - догмат про страждання. Він викладений у вченні про чотири святі істини:

1) «Жити - значить страждати»: “Що таке страждання? Саме народження є страждання, старість, хвороба, смерть - от страждання.”

2) «Причина страждань - бажання»: “Яке походженння страждання? Воно відбувається від бажання, яке постійно відновлюється, що з'єднується із бажанням насолоди і доставляє деякі радощі”.

3) «Щоб позбавитись від страждань треба позбавитись від бажань»: “А як відвернути страждання? Тільки запобіганням бажання, що постійно відновлюється”

4) «Шлях позбавлення від бажань - дотримуватися вчення Будди»: “А яким шляхом відвернути страждання?” Цей шлях складається з 8 стадій, починаючи від повного розуміння до істинного споглядання”.

Розвиваючи своє вчення, Будда розробив докладний “восьмеричний шлях” - метод розуміння істини і наиближення до нірвани:

1. Праведна віра (вірити Будді, що світ повний скорботи і страждань, що необхідно придушувати в собі пристрасті).

2. Істинна рішучість (твердо визначити свій шлях, обмежити пристрасті і прагнення).

3. Праведна мова (стежити, щоб слова не вели до зла, а мова була правдивою і доброзичливою).

4. Праведні діяння (уникати поганих вчинків, робити добрі справи).

5. Праведне життя (вести життя гідне, не приносячи шкоди живому).

6. Праведна думка (стежити за напрямком своїх думок, настроюватися на добре).

7. Праведні помисли (усвідомити, що все зло - від нашої похоті).

8. Істинне споглядання (терпляче і постійно тренуватися, досягати уміння зосереджуватися, споглядати, заглиблюватися в пошуках істини).

П. Догмат про нірвану. У буддійській літературі нірвана (заспокоєння, затихання) - надбуття, стан вічного спокою, тиші, повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством. Досягнення нірвани - головна мета буття віруючого. Досягти стана нірвани може той, хто виконує релігійні і моральні приписи. Стану нірвани може досягти лише той віруючий, який виключається з процесу перероджень. Досягнення нірвани - багаторазовий процес. Праведники повинні спочатку пройти світ блаженства, або рай, а грішники - пекло.

Основні моральні заповеді буддизму: не вбивай; не бреши; не кради; не пий вина; не бажай чужої дружини.

Відповісти на запитання про приналежність буддизму до політеїзму або до монотеїзму дуже важко. Буддизм часто називають релігією без Бога, Будда - не Бог. Але в буддизмі визнаються всі боги брахманізму.

Основні напрямки буддизму

Найдавніша форма буддизму, ранній буддизм - Хінаяна - “вузький шлях спасіння” або “мала колісниця”- по суті це вчення і шлях ченців. Основний його принцип - відмова від участі в мирському житті, відхід у чернечу общину (Чернець мав лише п’ять предметів: жовтий одяг, кружку дляподаяння, бритва, щоб брити голову, посох, полумисок, Йому дозволялось жити лише в печері або зруйнованому будинку, приймати їжу з ранку до полудня і т.д.). Ранній буддизм відрізняється простотою обрядів. Головними елементами культ у були: шанування Будди, проповідь, поклоніння “святим місцям”, ніби-то пов'язаним із народженням, проповіддю і смертю Будди.

На рубежі I-II ст. правителем північноіндійського Кушанського царства, покровителем буддизму був скликаний IV буддійський собор, що затвердив іншу форму буддизму - Махаяна - “широкий шлях спасіня” або “велика колісниця”. Основні положення Махаяни були розроблені індійським буддистом Нагарджуною. Мета Махаяни - зближення вчення зі світом, прилучення до нього простих людей, перетворення буддизму в зрозумілу всім людям релігію.

У Махаяні вважається, що благочестя і подаяння милостині ченцям, що роблять прості люди, наближають їх до нірвани, як і заслуги ченця.Тобто, спастись, наблизитися до нірвани може не тільки чернець, але кожний, хто вірить Будді, додержується п'яти заповідей, дає милостиню ченцям. Крім того, у Махаяні було введено інститут бодхісаттв. Бодхисатва - це святий, просветлений, який заслужив проаво стати буддою, рперейти у нірвану. Але він не робить останнього кроку, а залишається з людьми, щоб полегшити їхні страждання і повести за собою по шляху спасіння.

У Махаяні вперше в буддизмі з'являється концепція про рай і пекло. Культ: обряди поступово ускладнювалися: були введені молитви і різні магічні заклинання, почали практикувати жертвопринесення, виник раскішний ритуал, пантеон не тільки святих, але і Будд (наприклад, містична фігура Адібудди, тобто будди будд, що стоїть на початку процесу перероджень, з'явилися зображення будд і бодхисатв). Буддизм форми Махаяна поширився за межами Індії. У самій Індії буддизм поступився місцем індуїзму.

Інші напрямки буддизму: чань-буддизм (Китай), дзен-буддизм (Японія), ламаїзм, що виник у Тибеті у ХIV ст., а у ХVI-ХVII ст. поширився серед монголів, бурятів, тувінців, калмиків. В наш час найпоширенішою формою буддизму в Європі є ламаїзм, який самі буддисті називають алмазним шляхом.

Християнство

Християнство – це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем. Але незважаючи на це, християнство своїм корінням пов’язане з культурою Сходу.

Християнство виникає серед євреїв І столітті.

Історія становлення християнства охоплює період від середини І ст. до V століття. На протязі цього періоду християнство пережило декілька стадій розвитку:

1) стадія актуальної есхатології (2-га пол. І ст.).

2) стадія пристосування (II ст.);

3) стадія боротьби за панування в імперії (ІІІ – V ст.).

Стадія актуальної есхатології, або апокаліптична, або іудео-християнська:

Більшість дослідників історії християнства вважають єдиним християнським літературним джерелом в цей період «Одкровіння Іоана Богослова» або «Апокаліпсис», в якому відображений стан і вчення християнства періоду його виникнення. Незважаючи на це, всі течії християнства ігнорують Апокаліпсис як першу, початкову стадію раннього християнства. Таке ставлення пояснюється тим, що зміст Апокаліпсису не вкладається в християнську догматичну систему, що склалася пізніше.

Цю стадію можна назвати іудео-християнською тому, що в деяких сектах іудаїзму з’являються не характерні для іудаїзму ідеї. Наприклад, очікування подій, що внесуть суттєві зміни у долю євреїв і всього людства, старий світ загине і буде створено новий.

Таким чином, раннє християнство було іудейською мессіаністично-есхатологічною сектою людей, що

1) об’єдналися в очікуванні близького кінця світу і виникнення нових світових порядків;

2) рішуче виступають проти існуючих порядків, висловлюють ідеї ненависті до нього, закликають до непокори і очікують його загибелі у найближчий час;

3) засуджують багатство і висловлюють похвалу бідності.

Стадія пристосування.

У ІІ ст., особливо у другій його половині надії на близький кінець світу поступово змінюються настановою на існування в реальному світі, на пристосування до його порядків. Головні риси цієї стадії християнства:

1. Перехід християнства від стадії актуальної есхатології до стадії пристосування був пов’язаний із змінами у соціальному і національному складі общин. У І– ІІ ст. серед християн були переважно раби, ремісники, вільновідпущенники тощо. У другій пол. П ст. прихід до християнських общин багатих, а значить і більш освічених, людей, які у к. ІІ ст. брали на себе функцію ідеологічного і літературного оформлення християнського вчення. Вважається, що саме в цей період були написані головні книги Нового Завіту – Євангелія.

2. Ідеї похвали бідності і осудження багатства змінюються, набувають чисто умовного характеру. З’являється більш гнучка формула про духовну бідність замість матеріальної.

3. Ненависть до пануючих класів та заклик до непокори, характерні для Апокаліпсису, змінюються закликом до любові й покори.

4. В цей період виникає християнська церква як система установ і сукупність професіоналів – служителів цієї церкви: це голови молитовних зборів, а також упорядники господарського життя общини, що виконували обов’язки скарбників, розпорядників милостині та спільних трапез – єпископи. Пізніше вони стали єдиними керівниками общини.

5. Остаточний розрив з іудаїзмом не лише у доктринально-догматичній сфері, а й у практично-культовій. Відмова святкувати суботу (перенесли на неділю); дотримуватись заборон і повелінь Талмуда; виконувати обряди (головне – відмова від обрізання.)

6. Початок становлення християнського культу

1) готовність християнства до асиміляції обрядів: іудейських та елліністичних. Так, на поч. V ст. Августин визнавав запозичення християнством язичницьких обрядів і навіть схвалював це.

2) перші християнські обряди: причастя – можливо, було раніше, ніж хрещення, оскільки йому не треба було витісняти схожий іудейський обряд (обрізання), і хрещення. Ці обряди стали основою християнського культу.