Софісти й Сократ. Самопізнання як ціль філософії. Етичний ідеалізм Сократа

 

 

Людина, на думку античних філософів, – часточка КОСМОСУ. Вона є наслідування космосу, вона мікрокосм, у всіх своїх рисах, що повторює макрокосм,.

В V в. до н.е. у зв'язку з розвитком античного поліса відбувається перехід від переважного вивчення природи до розгляду людини, його життя у всіх різноманітних проявах, виникає суб'єктивістсько-антропологічна тенденція у філософії.

Фундаторами у дослідженні проблема людини стали софісти (мудрість) Протагор, Горгій. У філософії софістів людина стає єдиним буттям. Протагор сформулював цю тезу в такий спосіб: «Людина є мірою усіх речей існуючих, що вони існують, та не існуючих, що вони не існують».

Софісти сприяли розвитку логічного мислення, гнучкості понять (релятивізм), мистецтву красномовства, основ педагогіки і юриспруденції.

Додатково по даному питанню можна також використовувати літературу [2; 3; 5].

Розглядаючи філософію Сократа (470– 399 рр. до н.е.), студентові необхідно також усвідомити суть світогляду основоположника етичного ідеалізму.

Основна здатність людини – це розум, мислення. Саме розум здатний дати вище, загальнообов'язкове знання.

Сократ створює метод (майєвтику), який допомагає людині знайти знання, допомагає народженню людської думки.

Вихідним початком методу Сократа є іронія: «Я знаю, що нічого не знаю, але інші не знають і цього».

Філософія з погляду Сократа це і є спосіб пізнання добра й зла. Це пізнання Сократ здійснює у вигляді бесід, діалогу.

Істина і моральність для Сократа співпадаючі поняття. По Сократу, знання того, що таке добро, а разом з тим, що корисно людині, сприяють його блаженству, життєвому щастю.

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [3; 8; 11].

 

Література

 

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Наука, 1976. – 55 с.

2. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000. – 200 с.

3. Кессиди, Ф. Х. Сократ / Ф. Х. Кессиди. – М.: Мысль, 1988. – 200 с.

4. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 28–30.

6. Надточаев, Н. С. Философия и наука в эпоху античности / Н. С. Надточаев. – М.: Наука, 1980. – 287 с.

7. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 43–47.

8. Скирбекк Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 59–85.

9. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 30–37.

10. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 29–33.

11. Шуков, В. А. Апология свободомыслия Сократа / В. А. Шуков // Вопросы философии. – 2001. – № 12. – С. 140–152.

 

 

Філософія Платона

 

 

На думку Платона, почуттєво предметний мир не може розглядатися як справжнє буття, дійсне буття взагалі не може бути речовинним. ВІЧН, що не мають виникнення й завжди тотожним самому собі буттям є ідеї (ЭЙДОСЫ), а почуттєво предметний мир виступає тінню цих ідей.

Речі предметного миру пов'язані з миром ідей наступним чином:

– по-перше, річ причетна своїй ідеї, як тінь предмета причетна самому предмету;

– по-друге, ідеї виступають ідеалами предметів і явищ почуттєвого світу.

Таким чином, Платон як би розриває світ на два світи – ідеальний і предметний-предметний-чуттєво-предметний світ.

Найбільше повно відповідь на дане питання студент може знайти в джерелах [1; 3; 6].

По Платону, пізнання є спогад. Справжнім світом, по Платону, є світ ідей і він виступає метою пізнання. Досягається ця мета за допомогою душі, яка до того, як вселиться в тіло людини, як у свою темницю, жила у світі ідей і могла споглядати їх. «Раз душа безсмертна, – пише Платон у діалозі «Менон», – часто народжується й бачила все і тут, і в Аїді, то немає нічого, чого б вона не пізнала; тому нічого дивного немає в тому, що й щодо чесноти, і щодо всього іншого вона здатна згадати те, що колись їй було відоме».

Найбільше повно відповідь на дане питання студент знайде в джерелах [2; 4; 6].

Платон аналізує проблеми людини та суспільства з погляду того, наскільки вони відповідають ідеалу, зразку. Усі існуючі держави, на думку Платона, недосконалі (олігархія, демократія, тимократия та ін.). На противагу даним формам держави, Платон вводить категорію ІДЕАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, яка характеризується тим, що вищим принципом його організації є справедливість.

Студент повинен усвідомити, що три соціальні страти в ідеальній державі (філософи, воїни, ремісники й селяни) відповідають трьом видам душі.

Додаткову літературу можна знайти в джерелах [1; 5; 6; 8].

 

Література

 

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Наука, 1976. – 55 с.

2. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000. – 200 с.

3. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

4. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 22–25.

5. Надточаев, Н. С. Философия и наука в эпоху античности / Н. С. Надточаев. – М.: Наука, 1980. – 287 с.

6. Нарсесянц, В. С. Платон / В. С. Нарсесянц. – М.: Мысль, 1984. – 225 с.

7. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 63–87.

8. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 86–111.

9. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 30–37.

10. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 29–39.

 

 

Філософія Аристотеля

 

 

Аристотель завдав критиці ідеалістичне навчання Платона про ідею як першооснову, або дійсне буття. Аристотель обґрунтовує реальність існування буття окремих почуттєвих речей, у яких існує загальне й завдяки яким це загальне може бути пізнане.

Для пояснення сущого він виділяє чотири причини:

а) формальну;

б) матеріальну;

в) спонукальну;

г) кінцеву мету.

Студентові необхідно також усвідомити, що визначаючи матерію вічною, Аристотель одночасно розглядає її тільки як пасивну потенцію, а активність приписує іншим причинам, насамперед формі.

При підготовці по даному питанню студент може використовувати літературу [1; 3; 10].

Спробу подолати протилежність почуттєвого й розумного пізнання розробляє Аристотель. Це випливає з його вчення про буття.

ПІЗНАННЯ починається з почуттєвого сприйняття конкретних речей, але метою пізнання є пізнання видів або форм, яке досягається абстрагуванням від чуттєво-конкретних предметів. Аристотель вважає, що дійсне пізнання пов'язане з мисленням. А здатність до мислення душі людини властива тому, що вона є породження КОСМОСУ, який теж мислить, теж має душу.

Студент при підготовці може скористатися джерелами [4; 7; 10].

На відміну від Платона, Аристотель по-іншому підходить до аналізу людини, держави й суспільства.

Головна відмінність від тварини, по Аристотелеві, ґрунтується на здатності людини до інтелектуальної й соціальної діяльності. «Людина – є суспільна тварина».

Аристотель вважає власність одним з найважливіших факторів суспільного життя. Але Аристотель виступає проти надмірного багатства. Він виступає прихильником середньої власності, достатньої для існування громадянина.

Вищою метою держави є суспільне благо. Важливе значення для розвитку всіх суспільних наук мала та обставина, що й Платон, і Аристотель, і взагалі вся антична філософія при дослідженні політичних і інших суспільних проблем нерозривно погоджують їх з етичними проблемами.

При підготовці до відповіді на дане питання можна також використовувати літературу [1; 3; 10].

 

Література

 

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Наука, 1976. – 55 с.

2. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000. – 200 с.

3. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

4. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 24–25, 27 - 28.

5. Надточаев, Н. С. Философия и наука в эпоху античности / Н. С. Надточаев. – М.: Наука, 1980. – 287 с.

6. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 9–20.

7. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 115–150.

8. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 30–37.

9. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 11–24, 29 - 39.

10. Чанышев, А. Я. Аристотель / А. Я. Чанышев. – М.:Мысль, 1987. – 227 с.