Взаємовідношення філософії й науки має тривалу історію. В античності відмінність між ними ще не було виявлено належною мірою, любов до мудрості розумілася як любов до науки, тобто до систематичного, доказовому знанню, що й перевіряється. У середні століття в основному ситуація залишалася колишньої; новизна полягала в тому, що й філософія, і наука виявилися під пресом теології, їм було не до взаємних претензій. У Новий час, особливо завдяки роботам Декарта й Лейбница, було введено уявлення про універсальну науку, яку і вважали філософією; інші науки стали частинами філософії. Нерідко філософію розглядали як науку про всі науки, «матір всіх наук». У Новий час авторитет наук швидко зростає, вони досить успішно відвойовують у філософії одну сферу людських інтересів за іншою. Справа доходить часом навіть до заперечення наукового характеру філософії. В усі історичні епохи філософія й наука йшли рука про руку, доповнюючи один одного.
Філософія, як і наука, підходить до вирішення своїх специфічних проблем, опираючись на доводи розуму, дає їм раціональне обґрунтування. Самі ці проблеми мають не тільки цінність для філософії, але й надзвичайно важливі для науки. І сьогодні людина прагне до інтеграції наукового знання, осмисленню його в цілому, і здійснити цю інтеграцію в стані лише філософія. Жодна конкретна наука не в змозі виконати цю функцію. І сьогодні (а може бути сьогодні більше, чим коли-або раніше) наука зустрічається із проблемами, дати пояснення яким вона просто не в змозі. І тут на допомогу їй приходить філософія. Ця допомога полягає не в тому, що вона бере на себе їх розв'язок, але на основі вироблених загальних принципів світорозуміння філософія намічає можливі способи підходу до розв'язку, формує загальні припущення про їхню природу. Вона намагається як би заглянути за той обрій, до якого підійшла й перед яким зупинилася наука, указати подальший шлях. На основі цього наука будує свої гіпотези.
Найбільш повний аспект даного питання студент знайде в літературі [2; 3; 4].
Узагальнюючи, синтезуючи наукове й практичне знання, філософія розробляє категоріальний апарат (категорії – найбільш загальні поняття, що відбивають загальні зв'язки дійсності й пізнання), яким користуються всі науки, без якого вони просто не в змозі обійтися. Говорячи про значення давньогрецької філософії для європейської науки, К. Ясперс по праву вказує на те, що саме там зусиллями давньогрецьких філософів був розроблений категоріальний апарат, який лежить у підставі всієї науки.
Говорячи про функцію філософії в системі наукового знання, особливо слід підкреслити її роль у дослідженні самого пізнавального процесу. Філософія не тільки узагальнює результати наукового пізнання, але й розробляє сам пізнавальний процес, його закономірності, зв'язки. На основі цього вона виробляє найбільш загальні методи (методологію) наукового пізнання, даючи тим самим у руки науки потужний інструмент для подальшого вивчення природи й суспільства. Недарма Ф. Бэкон, говорячи про роль методу в науковому пізнанні, підкреслював, що навіть сліпий, що йде по дорозі, обжене людину, що має зір, що йде без дороги. У зв'язку із цим слід сказати, що існують два методи, підходи до дослідження дійсності: діалектичний і метафізичний. Діалектичний метод вимагає розглядати явища миру в їхньому загальному взаємозв'язку, зміні й розвитку. Метафізичний метод, навпаки, розглядає явища поза їхнім зв'язком, розвитком.
Універсальний характер філософського знання знаходить своє вираження через наступні функції:
1. Світоглядна.
2. Гносеологічна.
3. Методологічна.
4. Прогностична.
5. Соціальна.
При підготовці до відповіді на дане питання можна також використовувати літературу [6; 8; 9; 11].
Література
1. Иорданский, В. В. О едином ядре древних цивилизаций // Вопросы философии. – 1998. – № 12. – С. 37–49.
2. История философии: учеб. пособие для студентов вузов. – Ростов н/Д.: Феникс, 1998. – С. 7–11.
3. Канке, В. А. Философия. Исторический и систематический курс: учебник для вузов / В. А. Канке. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Логос, 2003. – С. 19–21.
4. Кохановский, В. П. Философия: учебник для вузов / В. П. Кохановский. – Ростов н/Д., 1999. – С. 11–21.
5. Каган, М. С. Философия как мировоззрение / М. С. Каган // Вопросы философии. – 1997. – № 9. – С. 36–46.
6. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 13–15.
7. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 34–40.
8. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 11–24.
9. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 14–30.
10. Философия: учеб. пособие / В. К. Лукашевич [и др.]; под общ. ред. В. К. Лукашевича. – Мн.: БГЭУ, 2001. – 431 с.
11. Ясперс, К. Смысл и назначение истории: пер. с нем. / К. Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – С. 420–421. – (Мыслители ХХ в.).
