Класичний період української філософії. Г. С. Сковорода

 

 

Класичний період у розвитку української філософії пов'язаний з боротьбою українського народу за національне звільнення, що сприяло розвитку культури. В XVI ст. (1576 р.) в Україні поширюється діяльність Острогського науково-просвітницького центру. У цьому центрі акумулювалися всі плини напрямку духовної культури України того часу. Здійснювалася наукова розробка і поширення, у тому числі й філософських ідей, ренесансно-гуманістичного і реформаційного напрямку. Більшу роль у діяльності центру зіграв Іван Федоров.

В XVII ст. велику роль у розвитку філософської думки України зіграли братерства і заснування першого вищого навчального закладу Києво-Могилянської академії (1701 р.). У її стінах викладався курс філософії, що складався з трьох частин (логіки, фізики й метафізики). В даний період відбувається формування теоретичного мислення, як галузі української культури. Вагоме місце в системі філософії професорів Києво-Могилянської академії (С. Яворський, Ф. Прокопович, М. Козачинський та ін.) належить натурфілософії, гносеології, логіці, психології, етичним і естетичним проблемам людини. Києво-Могилянська академія зіграла видну роль у розвитку не тільки українського народу, але й інших східнослов'янських народів.

Студент при розгляді даного питання може використовувати джерела [1; 4; 7].

Вихованцем Києво-Могилянської академії був Г. С. Сковорода (1722– 1794 рр.). Його філософське навчання є вершиною в розвитку класичного періоду вітчизняної філософської думки. Г. С. Сковорода активно досліджує філософію життя, проблему людського щастя. Головним у людині є не теоретико-пізнавальні здатності, а емоційно-вольова сутність людського духу – «серце людини». У своїх поглядах Сковорода виходив з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої.

Видима натура – це мир матеріальний, мир речей, землі й т.д. Невидима натура – це дух, істина, вічність, Бог.

Автор висунув концепцію трьох світів:

1) «макрокосм» – природа, матеріальний світ, який складається з безлічі світів;

2) «мікрокосм» – людей у сукупності всіх своїх зв'язків і відносин;

3) «світ символів» – духовне життя, основу якої становить Біблія.

У людині істиною є невидима натура (душа), тілесна людина є тільки тінь. Людей стає теперішньою людиною тільки тоді, коли досягає своєї духовної сутності. Оскільки макро й мікрокосм єдині, то пізнання, згідно зі Сковородою, є аналогом самосвідомості. Таким чином, здійснюючи самопізнання, людина тим самим осягає закономірність світу в цілому. По-особливому розкриває Г. С. Сковорода взаємовідношення людини і Бога. Самопізнання і пізнання є не що інше, як Богопізнання. Пізнавати світ, – значить вчитися за допомогою розуму бачити за видимим невидиме.

За допомогою Біблії Сковорода намагається встановити духовну сутність людини, ідеал людських взаємин, тому що саме вони, визначають, на його погляд, соціальний прогрес. В основі життя людини перебуває ідея «спорідненої праці», яка повинна відповідати внутрішній природі й здатностям людини.

Роль спорідненої праці у Сковороди займає особливе місце:

– споріднена праця дає можливість людині пізнати істину;

– споріднена праця дає людині можливість розкрити кращі якості своєї натури;

– споріднена праця може принести величезну користь суспільству;

– споріднена праця дозволяє людині з'єднати в одне ціле його внутрішній світі навколишній космос.

Бог у Сковороди зливається з природою, як і у Спінози (пантеізм). Філософ вважає, що світ це є матерія, яка вічна, не має меж і нескінченна в просторі і часу.

В філософії Сковороди велике місце приділяється також етичним і соціальним проблемам. Сковорода яскраво зображує ледарство, паразитизм пануючих кіл, розкриває зубожіння й безправ'я простих людей. Суспільний ідеал Сковорода вбачає в «горнєй республіці».

Суспільний ідеал країни, у якій взаємовідношення між людьми повинні будуватися на основі їх духовної природи, високої моралі, волі й рівності.

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [4; 6; 7].

 

Література

 

1. Горский, В. С. История украинской философии / В. С. Горский. – К.: 1996. – С. 504.

2. Громов, М. А. Кардиогносия П. Юркевича и традиции отечественной философии / М. А. Громов // Философская и социологическая мысль. – 1996. – № 3. – С. 16–29; – № 4. – С. 21–32.

3. Петрушенко, А. И. Философия: учеб. пособие / А. И. Петрушенко. – К.: 2002. – 544 с.

4. Подольская, Е. А. Учебник / Е. А. Подольская. – К.: Центр учебной литературы, 2006. – 704 с.

5. Пич, Р. Критическое рассмотрение Юркевичем философии Канта / Р. Пич // Вопросы философии. – 2002. – № 7. – С. 107–115.

6. Философия: учебник / под общ. ред. М. И. Горлача [и др.]. – Харьков: Консум, 2000. – С. 274 – 278.

7. Философия: учеб. пособие / под ред. Л. В. Губернского [и др.]. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Викар, 2001. – С. 126–128.