Філософія – поняття, уведене в побут Піфагором ( дослівно – любов до мудрості) – особливий спосіб збагнення та освоєння миру, що виходить за рамки конкретних наук.
Специфіка філософської мудрості полягає в її націленості на зміст максимально всеохоплюючої (загальної, граничної, цілісної) і разом з тим фундаментальної значимості. Зрозуміло, що такого роду чинники мають для людей велике значення, відмова від них рівноцінно божевіллю: навіщо ж відмовлятися від того, що є нашим вищим інтелектуальним досягненням, а багато в чому й керівництвом у практичному житті. Цим пояснюється необхідність вивчення філософії, у тому числі й у вузах.
Філософія є пошук і знаходження людиною відповідей на головні питання свого буття, найбільш істотні, фундаментальні, всеохоплюючі проблеми, що поєднують життя людей у єдине ціле, у поле дії яких попадає кожна людина.
Найбільше оптимально даний аспект питання розкритий у джерелах [1; 3; 6].
Центральна проблема філософії – проблема буття, яка в давньогрецьких філософів, і не тільки в них, часто виступає як вчення про природу.
Уже в Прадавній Греції намітилися й два підходи до розв'язання проблеми буття, що одержали згодом назву матеріалізму й ідеалізму, а сама проблема буття в марксизмі була названа головним питанням філософії. Суть самої проблеми зводиться, в остаточному підсумку, до того, що розуміти під першоосновою, до чого зводиться все різноманіття предметів і явищ світу. Філософи-Матеріалісти бачили таку першооснову в матерії, розуміючи під останньої, аж до марксизму, або одну із чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь), або дрібну частку речовини. Світ, усі речі і явища в ньому розуміються як існуючі об'єктивно, незалежно від людської свідомості й, досить часто, як у давньогрецьких філософів, незалежно від богів. Якщо й визнавалося значення бога або богів, то тільки як акт утвору.
Ідеалісти, навпаки, вважали, що справжнім буттям мають бути ідея, дух. Найбільше чітко подібний погляд був висловлений давньогрецьким філософом Платоном, який вважав, що справжній світ – це світ ідей, предмети і явища навколишнього нас миру є тільки тіні ідей. Цю точку зору найбільше послідовно розбудовував німецький філософ Гегель, який вважав, що першоосновою всього є абсолютна ідея, яка, розгортаючись у процесі розвитку, відчужує себе в природі та суспільстві. Подібні погляди у філософії прийнято називати об'єктивно-ідеалістичними поглядами, тому що за основу всього тут береться об'єктивний дух, дух як такий.
З відмінності буття світу й буття людини випливає гносеологічна проблема: чи може людина пізнати світ і як здійснюється процес пізнання, у стані чи він у своїх поняттях дати адекватний опис навколишніх його предметів, явищ і процесів, чи існують границі людського пізнання й, якщо так, те чому вони обумовлені. До цих питань в історії філософії можна виділити два підходи. Поряд з філософами, що визнають можливість пізнання світу, були і є філософи, що розділяють скептичні й навіть агностичні погляди.
Додатково по даному питанню студент може скористатися літературою [4; 5; 7].
Але людину цікавить філософія не тільки в його співвідношенні з об'єктивним світом. Вже із часів Сократа філософи усе більше й більше замислюються над питаннями людського життя та смерті, призначення людини й змісту його існування, моральними цінностями. Визначальні життєві проблеми людського існування в ході історії займають усе більше місце у філософії. У наші дні ці проблеми знаходяться у центрі філософських міркувань, а деякі філософські течії, наприклад екзистенціалізм, вважає їх такими, що єдино заслуговують уваги філософії. І дійсно, обґрунтування моральних вищих цінностей, без яких людські дії, наука втрачають своє значення, завжди будуть привертати увагу філософії.
Починаючи із прадавніх часів, філософія звертається до проблем суспільного життя, загальним принципам політичного правового обладнання та іншим суспільним питанням (етика, естетика). Багато давньогрецьких філософів брали активну участь у політичному житті своїх держав, були вихователями й наставниками царів. Платонівські роботи «Держава», «Закони» поклали початок глибокому науковому аналізу суспільних і політичних проблем, що стали невід'ємною частиною багатьох філософських систем. І це не дивно, тому що проблеми суспільного буття людину є невід'ємною частиною світоглядних проблем.
Додаткову літературу по даній темі студент може знайти в джерелах [3; 10; 11].
Література
1. Иорданский, В. В. О едином ядре древних цивилизаций / В. В. Иорданский // Вопросы философии. – 1998. – № 12. – С. 37–49.
2. История философии: учеб. пособие для студентов вузов. – Ростов н/Д.: Феникс, 1998. – С. 7–11.
3. Канке, В. А. Философия. Исторический и систематический курс: учебник для вузов / В. А. Канке. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Логос, 2003. – С. 15–18.
4. Кохановский, В. П. Философия: учебник для вузов / В. П. Кохановский. – Ростов н/Д., 1999. – С. 9–11.
5. Каган, М. С. Философия как мировоззрение / М. С. Каган // Вопросы философии. – 1997. – № 9. – С. 36–46.
6. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 10–12.
7. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 34–40.
8. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 11–24.
9. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 14–30.
10. Философия: учеб. пособие / В. К. Лукашевич [и др.]; под общ. ред. В. К. Лукашевича. – Мн.: БГЭУ, 2001. – 431 с.
11. Ясперс, К. Смысл и назначение истории: пер. с нем. / К. Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – С. 420–421. – (Мыслители ХХ в.).
