Земельного закону. 8 січня 1919 р. Директорія ухвалила новий земельний закон, принципові положення якого, втім, майже не відрізнялися від попереднього.

Загалом же Директорія обрала той самий шлях, що й гетьман Скоропадський — шлях часткового скасування одних і відновлення чинності інших законів, залежно від своїх політичних інтересів.

Наприклад, 24 січня 1919 р. Директорія скасувала "закон бувшого гетьманського уряду від 9 липня 1918 р. "Про відміну закону 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію й про скасування національних міністерств". У національній політиці Директорія виходила з таких самих принципів, що й Центральна Рада, тому без особливих проблем відновила дію цього закону, але повторимо ще раз — так і не ухвалила якогось узагальнюючого акта щодо законодавства Центральної Ради (як і гетьмана Скоропадського).

У цілому ж законодавство "другої" УНР можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли закони приймаються лише за необхідності "швидкого реагування" на конкретні обставини. Звідси й відсутність власних кодифікованих актів у галузі цивільного й кримінального законодавства.

Те саме стосується й конституційно-правової сфери. Крім відомих рке тимчасових законів про форму влади в УНР, слід назвати ще й проект Конституції. Початок черговому стану конституційного процесу за часів "другої" УНР поклав сам Петлюра, коли на засіданні Ради народних міністрів 6 травня 1920 р. урочисто пообіцяв "виробити й прийняти Конституцію". Однак минуло ще два місяці, поки уряд УНР утворив "правительственну комісію з 15 членів по розробці повної конституції Української держави", яка закінчила свою роботу наприкінці жовтня, однак підготовлені нею проекти було опубліковано вже на території Польщі. Не вдаючись до докладного аналізу цього проекту, зауважимо, що в ньому закріплювалася модель президентсько-парламентської республіки, визначена законом про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 р.

Якщо оцінювати рівень законотворчості Директорії, то, насамперед, на неї впливали суто політичні фактори. Наприклад, зміна політичного курсу припинила підготовку проекту закону "Про трудові ради". В інших випадках закони були відірвані від реалій життя й не давали очікуваного ефекту. Наприклад, закон "Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР" від 28 лютого 1919 р. — влада не мала жодних можливостей для його реалізації.

Зі свого боку, самі обставини життя країни також впливали на пріоритети законотворчості. В цей період економічні проблеми відійшли на другий план і регулювалися лише в поодиноких актах. "Військове" ж законодавство, навпаки, розвивалося дуже активно.

Негативно вплинула на стан законодавства також відсутність належної законотворчої процедури й чіткої системи нормативно-правових актів. Подібно до Центральної Ради, Директорія не визначила критеріїв, яким мали відповідати закони й постанови, не кажучи вже про статус таких актів, як декларації (вони приймалися як Директорією, так і Радою народних міністрів) та універсали.

Західноукраїнська Народна Республіка

Утворення ЗУНР. Услід за Російською багатонаціональною імперією почала розпадатися й Австро-Угорська монархія. Політичні кола поневолених нею народів готувалися до захоплення влади. Здійснюючи відчайдушні спроби врятувати монархію, 16 жовтня 1918 р. імператор Карл І Габсбург видав маніфест, який передбачав перетворення напівабсолютистської Австро-Угорщини у федеральну державу. Союзні "коронні землі" дістали право створити свої представницькі органи — "національні ради". У зв'язку з цим, а також передбачаючи можливий крах монархії, 18 жовтня 1918 р. у Львові за ініціативою так званої Української парламентарної репрезентації (парламентської фракції українських депутатів в австрійському парламенті) був скликаний з'їзд усіх українських депутатів від Галичини і Буковини обох палат австрійського парламенту, а також від духовенства і студентства.

З'їзд зі свого складу обрав Українську Національну Раду — як вищого представника національно-політичних інтересів українського народу в Австро-Угорщині. її главою (президентом) був обраний голова Української парламентарної репрезентації Євген Петрушевич.

На з'їзді було піднято і гостро дебатувалося питання про майбутню державну належність західноуіфаїнських земель. Думка була одна — у майбутньому вони повинні возз'єднатися з усією Україною. Однак у даний момент це возз'єднання, як вважала більшість делегатів, було неможливим. По-перше, західноукраїнські землі поки що перебували у складі Австро-Угорщини, і тут були австро-угорські війська. По-друге, враховувався той важливий політичний чинник, що у проголошених на Паризькій мирній конференції програмних "14 пунктах" післявоєнного мирного переустрою Європи президента США В. Вільсона народам, які населяють Австро-Угорщину, гарантувалося право на самовизначення аж до утворення самостійних держав. Росія ж розглядалася як єдина держава, єдиний народ. Оскільки гетьман України П. Скоропадський не виключав можливості приєднання України на федеративних засадах до складу Росії, то й західноукраїнські землі увійшли б до її складу, що вважалося, враховуючи імперіалістичну політику російських властей, небажаним, таким, що суперечить українським національним інтересам.

Українська Національна Рада розпочала активну діяльність. 19 жовтня вона видала Маніфест, у якому було записано: 1) усі українські землі в Австро-Угорщині, зокрема, Східна Галичина, північно-західна Буковина й українські повіти Закарпаття утворюють єдину українську територію; 2) ця територія конституюється як Українська держава; 3) усім національним меншинам пропонується обрати своїх представників до складу Української Національної Ради; 4) Українська Національна Рада найближчим часом розробить конституцію нової держави, побудованої на демократичних засадах з установленням загального, рівного, таємного, прямого виборчого права з пропорційним представництвом, з правом національно-культурної автономії національних меншин; 5) на майбутній мирній конференції український народ повинен мати своїх власних представників, тому австрійські власті не мають права говорити від його імені.