На цьому засіданні відбулися вибори голови (президента) Ради. Ним був обраний Є. Петрушевич.

Січня було засновано ще один дуже важливий державний орган — Виділ (комітет) Української Національної Ради. Він складався з президента Ради, дев'яти членів і виконував функції колегіального глави держави. До компетенції комітету входило: призначати уряд (як і окремих міністрів), а також здійснювати його відставку; представляти державу в зовнішніх зносинах; затверджувати й оприлюднювати закони; проголошувати амністії та ін.

Комітет обирався на строк діяльності Української Національної Ради і перед нею ж був відповідальним. Рішення приймалися більшістю голосів. Для наявності кворуму вимагалася присутність шести членів комітету.

Окремим законом (від 4 січня) делегатам Української Національної Ради було надано право депутатської недоторканності, безплатного залізничного проїзду, їх звільнили від військової слркби.

На цій же сесії було обговорено програму і новий склад уряду на чолі з С. Голубовичем. Депутати їх схвалили. Залишалася чинною пропозиція Української Національної Ради, звернена до національних меншин, створити у складі уряду польське, єврейське та австрійське секретарства (міністерства). Однак вони не скористалися цією пропозицією.

Вважаючи себе органом тимчасовим, що опинився при владі через збіг обставин, Українська Національна Рада у березні 1919 р. прийняла закон "Про скликання Сейму Західно-Української Народної Республіки", а у квітні — виборчий закон. Однопалатний сейм повинен був обиратися на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням. Активне виборче право надавалося громадянам з 21 року, пасивне — з 25 років. Депутатів (послів) передбачалося обирати за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю (відповідно до кількості осіб) закріплювалася певна кількість депутатів. З 226 депутатів сейму українці повинні були обрати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — 6 депутатів. Таким чином, це гарантувало всім національним меншинам можливість мати своїх представників у парламенті. До речі, такого демократичного на державному рівні забезпечення прав нацменшин при виборах законодавчих органів світова виборча практика не знала. Щоправда, провести вибори, скликати сейм у ЗУНР не вдалося через зміну обстановки на на фронті.

Органи охорони громадського порядку. Терміново формувалися в державі й органи охорони громадського порядку. Ще на початку листопада під час виборів місцевих органів влади й управління у багатьох населених пунктах населення обирало також так звану народну міліцію. Вона повинна була стежити за порядком, охороняти міста і села від мародерів, бандитів, кримінальних злочинців. Оскільки до її складу обирали часто людей некваліфікованих, випадкових, або таких, що намагалися лише ухилитися від військової служби, народна міліція далеко не завжди відповідала своєму призначенню.

Тому Українська Національна Рада вже в листопаді 1918 р. розпорядилася сформувати українську жандармерію за зразком колишньої австрійської. До речі, в Австро-Угорщині вона не відігравала ролі політичної поліції, як у Росії, а в основному була кримінальною. Було прийнято рішення створити корпус державної жандармерії, його очолила Команда української держжандармерії на чолі з Головним комендантом. На місцях створювалися окружні й повітові, міські й сільські команди жандармерії. Приймали в жандармерію добровольців з числа військовозобов'язаних, а також окремих колишніх жандармів, які не скомпрометували себе антинародною діяльністю, з огляду на їхній досвід. Жандармерія підпорядковувалася держсекре-таріату внутрішніх справ.

Навесні 1919 р. чисельність жандармерії в ЗУНР була такою: близько 30 офіцерів, 1 тисяча жандармів і 4 тисячі стажерів. Народних міліціонерів налічувалося близько 3 тисяч.

Судово-прокурорські органи. Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судою-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. Українська Національна Рада прийняла закон "Про тимчасову організацію судів і судової влади". Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом держсекретарства юстиції. Виходячи з цього, всі старі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно слркити ЗУНР, могли залишатися на своїх місцях.

Оскільки цей захід був тимчасовим, викликаним об'єктивною необхідністю, незабаром секретарство юстиції розгорнуло активну діяльність з перебудови всієї судової системи. Було видано розпорядження про утворення на території ЗУНР судових округів (12) і судових повітів (130). Визначивши точний національний склад населення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суддів (1 мандат від 40 тисяч жителів), причому знову-таки кожна національна меншина могла обрати своїх суддів. У такий спосіб слід було обрати 144 суддів окружних судів, з них 102 українців, 25 поляків, 17 євреїв.

Зважаючи на те, що кваліфікованих суддів-українців, патріотів свого народу, не вистачало, Українська Національна Рада 11 листопада прийняла закон "Про скорочення підготовчої судової слркби". Йшлося про обов'язкове суддівське стажування для випускників юридичного факультету та інших осіб, які не мають суддівської або адвокатської практики. Раніше строк їхньої досуддівської практики був три роки, тепер його скоротили до двох років. У зв'язку з воєнним станом тимчасово була призупинена діяльність інституту суддів-присяжних. Було прийнято закони і розпорядження про провадження судочинства українською мовою (однак у місцях компактного проживання національних меншин за їх вимогою можна було провадити судочинство їхньою рідною мовою), широке введення в нього принципів гласності, змагальності, демократизму, права обвинуваченого і підсудного на захист та ін. Продовжуючи реформу судової системи, Українська Національна Рада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення в повітах трибуналів першої інстанції — для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові суди повинні були розглядати цивільні справи). Суддів цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення Українська Національна Рада або її комітет. Трибунали діяли у складі одного або трьох суддів. Вищою, другою інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, третьою — Найвищий державний суд. Але тимчасово, до їх утворення, функції другої і третьої інстанції належали спеціально створеним на цей час сенатам — окремому судовому сенату другої інстанції та окремому судовому сенату третьої інстанції. Вони згідно з розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня були утворені у Станіславі. Функції обвинувачення виконувала державна прокуратура. Оскільки підготовлених для цієї роботи українських юристів не вистачало, роботу прокуратури як слід не було розгорнуто. У цьому напрямі були зроблені лише певні кроки. Поновили в ЗУНР свою діяльність адвокати, об'єднані у палату адвокатів. Вони складали присягу, що дотримуватимуться законів країни і служитимуть для її блага. Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня було створено нотаріальну слркбу. Нотаріуси також складали присягу на вірність Українській державі та виконували всі нотаріальні дії від її імені. Очолювала нотаріальну слркбу Нотаріальна палата, підпорядкована секретарству юстиції.

Окрім органів цивільної юстиції, створювалася і військова юстиція. Вже 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав розпорядження про організацію системи військових судів. Вона виглядала так: 1) Вищий військовий трибунал; 2) військові обласні суди; 3) військові окружні суди. Членів Вищого військового трибуналу призначало секретарство військових справ, затверджувала Українська Національна Рада. Що стосується обласних і окрркних судів, то їх головами автоматично ставали відповідні військові коменданти, членами — представники військових округів, корпусів і жандармерії.