Лютого 1919 р. Директорія та урядові установи змушені були залишити Київ і перебазуватися до Вінниці.

Ректорії, що формувалося з урахуванням саме губерніально-повітової моделі.

Наскільки змінив територіальний устрій України "Акт злуки і з'єднання ЗУНР з УНР в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", як це підкреслювалося в Універсалі Директорії від 22 січня 1919 року?

Згадаймо так званий "передвступний договір", підписаний у Фастові ще 1 грудня 1918 р. між представниками УНР і ЗУНР. За цим договором, ЗУНР з огляду "на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й населення" діставала територіальну автономію. Передбачалося також, що "окрема спільна комісія" визначить межі цієї автономії та детальні умови злуки. Однак це не було зроблено, а протиріччя між наддніпрянськими й галицькими лідерами стали одним із факторів, негативний вплив яких фатально позначився на долі української революції.

Єдина спроба врегулювати відносини між двома урядами, на жаль, у момент найсерйозніших розходжень припадає на 4 липня 1919 p., коли Директорія затвердила закон "Про утворення в складі Міністерств УНР Міністерства по справах Західної Області Республіки (Галичини)". Цікаво, що в цьому законі йдеться вже не про ЗУНР, а лише про Західну область у складі УНР. Не торкаючись політичної сторони цієї справи (закон викликав рішуче невдоволення галицьких провідників, оскільки істотно понижував їхній статус), звернемо увагу на таку проблему: формально існував земельний поділ, реально — губернії, повіти і на додаток — нове утворення у статусі області.