Реформи Аманулли хана в Афганістані та прчини їх невдачі.

Закріпивши незалежність країни, емір Аманулла-хан розпочав здійснення спрямованих на зміцнення центральної влади та модернізацію країни соціально-економічних реформ. Прийнята в 1923 р. конституція оголосила Афганістан спадковою монархією. Колегіальні органи, які створювалися при дворі еміра, у вирішенні державних справ мали лише дорадчий голос. Конституція скасувала рабство та частину інших пережитків минулого й запровадила деякі демократичні свободи. Уряд провів земельну та податкову реформи, які запровадили приватну власність на землю та замінили натуральні податки грошовими. Для стимулювання розвитку національної промисловості в 1921 р. Аманулла-хан прийняв закон про створення державних та державно-акціонерних підприємств — шіркетів. Ці акціонерні підприємства отримали від уряду монопольні права на торгівлю головними предметами імпорту та експорту. Закон лише в певних межах допускав іноземне інвестування афганської економіки. У кінці 20-х рр. в Афганістані діяло близько 20 шіркетів, які почали витіснення з країни англо-індійського капіталу. У зовнішньополітичній сфері уряд еміра продовжив розвивати тісні союзницькі стосунки з Радянською Росією. У лютому 1921 р. Москва та Кабул уклали широку угоду про дружбу та співробітництво. Після прикордонного інциденту в серпні 1926 р., коли радянські війська витіснили з афганського прикордонного містечка місцевий гарнізон, було укладено ще одну угоду — Пагманський пакт, який затвердив існуючі кордони та декларував принцип взаємного невтручання у внутрішні справи. Останнє, зрештою, не перешкоджало Москві у наступні роки активно впливати на афганське політичне життя й навіть посилати в сусідню країну свої війська. Тісні економічні стосунки Афганістан також підримував із найближчими сусідами — Іраном та Туреччиною. У 1928 р., після повернення із тривалої поїздки європейськими країнами, Аманулла-хан розпочав другий етап кампанії, спрямованої на модернізацію країни. На роботу до Афганістану запрошено групу західних технічних фахівців. За взірцем сусіднього Ірану та Туреччини, в Афганістані планувалося запровадити європейські побутові звичаї, послабити владу духовенства, зміцнити армію. 28 серпня 1928 р. Аманулла-хан виступив із програмою нових реформ на відкритті "Лоя джирги" ("Великого зібрання"). Зокрема, емір запропонував провести переатестацію всіх мулл та проповідників, усунути мулл з військових частин, увести мінімальний вік вступу в шлюб 22 роки для хлопців та 18 років для дівчат, запровадити спільне навчання хлопчиків та дівчаток до 11 років, відправити на навчання до Європи групу дівчаток. Особливе обурення викликали пропозиції скасувати багатожонство, заборонити носіння чадри. Для створення нової армії в країні планувалося запровадити загальний військовий обов'язок та увести додатковий податок на закупівлю сучасної зброї — по 5 афгані на рік з усіх підданців, причому чиновники мали б передати на потреби армії місячну платню. Пропозиція встановити загальний військовий обов'язок була для Афганістану незвичайною. Всі ці заходи викликали опір духовенства, яке мало суттєвий вплив на переважну більшість населення країни. Багато простих афганців вороже поставилися до незрозумілих нововведень, які видимо не покращували умов життя, зате руйнували усталений спосіб їх існування. З метою дискредитувати еміра його противники поширили серед депутатів джирги копії зробленої в Європі фотографії, на якій дружина Аманулли-хана знялася без паранджі. Зображення дружини правителя країни із відкритим лицем викликало надзвичайний скандал. Незадоволення реформами зрештою вилилося у антиурядове повстання, що завершилося 1929 р. зміною влади, Заколот на півночі країни проти Аманулли-хана очолив таджицький авантюрист та дезертир Бачаї Сакао (Син водоноса). Ще влітку 1928 р. в його банді було лише 80 горлорізів, але вже восени він зібрав кількатисячне різношерстне і дике військо й рушив з ним на Кабул. Більша частина урядових військ, що зустрічалися на шляху "армії" Бачаї Сакао, не бажали захищати скомпрометованого еміра, а деякі частини навіть переходили на бік бунтівників. У грудні 1928 р. Аманулла-хан запропонував Бачаї Сакао звання полковника і державну посаду, але той відмовився. Намагаючись повернути прихильність населення, 9 січня 1929 р. емір скасував більшість запроваджених раніше реформ. 14 січня Аманулла-хан передав владу своєму братові і виїхав до Індії. До Кабула увійшли загони Бачаї Сакао. Бачаї Сакао проголосив себе еміром під іменем Хабібулла Газі. Це викликало надзвичайне обурення членів королівської родини, що ще залишалися в країні, та пуштунських племен, які традиційно вороже ставилися до таджиків. Аманулла-хан з великими труднощами зібрав у Британській Індії 10-тисячний підрозділ пуштунів, які погодилися допомогти йому повернутися до Кабула. Для того, щоб переконати пуштунів в своїй релігійності, Аманулла-хан публічно поклявся на Корані не порушувати більше мусульманських традицій і продемонстрував своїм військам плащ, який нібито належав пророку Мухаммеду. За афганською легендою, плащ зберігався у скрині, до якої не заглядали останні 600 років, бо відкрити цю скриню могла лише людина обрана Аллахом. Водночас, з дозволу Радянського уряду, ще один підрозділ афганських емігрантів був сформований на радянській території. СРСР не лише озброїв афганців, але й надав їм інструкторів, які згодом взяли участь в боях. Командиром підрозділу став відомий керівник червоного козацтва часів громадянської війни в Україні Віталій Примаков (1897—1937), що кілька років перед тим був військовим аташе в Кабулі.У квітні 1929 р. обидва афганські підрозділи під командуванням Аманулли-хана та В. Примакова увійшли на територію Афганістану. Сили Аманулли-хана були зупинені біля Газні. Загін В. Примакова зумів захопити головне місто півночі країни Мазарі-ПІаріф, але там був оточений прихильниками Бачаї Сакао й потрапив у пастку. Лише завдяки підтримці радянської авіації В. Примаков зміг прорватися назад на радянську територію. У травні 1929 р. Аманулла-хан відмовився від спроб повернути собі корону. У цій ситуації боротьбу проти Бачаї Сакао очолив герой війни за незалежність генерал М. Надір-хан, який два останні роки мешкав у Франції. Колишній міністр оборони повернувся до країни й сформував у Хості із пуштунських племен вазірів та момандів невелике військо. Британці надали М. Надір-хану зброю та 175 тис. фунтів стерлінгів субсидії. У жовтні 1929 р. сили М. Надір-хана відбили Кабул у таджиків. Захопленого в полон Бачаї Садао 2 листопада 1929 р. страчено.Звільнивши країну від самозванця, М. Надір-хан (1888—1933) не повернув владу повноправному монархові. У жовтні 1929 р. М. Надір-хан коронувався як шах Афганістану під іменем Надір Шах (1929—1933). Оголосивши про намір продовжувати започатковані Амануллою-ханом реформи, він обережніше впроваджував нововведення. У роки правління Надір Шаха активно велося будівництво доріг, іригаційних споруд, уряд сприяв розвитку транзитної торгівлі. У січні 1931 р. в Афганістані створено перший в країні національний банк "Шіркеті асхамі". Почали працювати підприємства з переробки вовни та бавовни. Новий шах жорстоко придушив всі спроби прихильників Аманулли-хана поставити під сумнів легітимність своєї коронації. Прийнята в жовтні 1931 р. нова конституція Афганістану була лібераль-нішою, ніж попередній основний закон 1923 р. У країні створювався двопалатний парламент, верхню палату якого призначав сам шах. Нижня палата обиралася. Конституція декларувала свободу підприємницької діяльності та інші демократичні свободи, проте водночас відновлювала привілейоване становище племінної знаті та духовенства. У листопаді 1933 р. Надір Шаха було вбито одним із прихильників Аманулли-хана. Наступним правителем Афганістану став син Надір Шаха Мохаммед Захір Шах (1914 р.н.). Зважаючи на молодий вік, правитель волів триматися в тіні, передавши більшість владних повноважень братам свого батька — Мохаммеду Хашіму та Махмуду Шаху, які почергово виконували обов'язки прем'єр-міністрів. У роки правління М. Захір Шаха продовжувалися обережні соціально-економічні реформи. Певні зміни відбулися й в суспільно-побутовій сфері. У 1937 р. в офіційному діловодстві країни перську мову замінено на пушту. У 1940 р. в Афганістані почали діяти перша радіостанція і єдиний на цілу країну кінотеатр. Економіка країни залишалася слабкою. Головним експортним товаром країни, що приносив валютні надходження, був каракуль. Велику частину свого бюджету Афганістан витрачав на армію, яка в 1941 р. сягнула 90 тис. осіб. Під час Другої світової війни Кабул намагався балансувати між СРСР та Великобританією, які мали із Афганістаном спільні кордони й могли здійснити каральну військову акцію, та Німеччиною, котра була значним торговим партнером країни. На території Афганістану активно діяли розвідки всіх трьох країн. Після початку бойових дій у Європі Афганістан оголосив нейтралітет. У жовтні 1941 р., на вимогу СРСР та Великобританії, афганський уряд вислав із країни всіх німців та італійців, які не належали до персоналу посольства.Світова війна негативно вплинула на економіку Афганістану, котрий зазнав великих збитків через припинення транзитної торгівлі його територією та падіння світових цін на предмети афганського експорту. Сильного удару афганському сільському господарству завдала засуха 1943—1944 рр. На час завершення світової війни Афганістан залишався відсталою та бідною країною з патріархально-феодальним суспільним устроєм. Більшість започаткованих у 20—30-х рр. реформ принесли дуже скромні результати.