подко́вывание, прикрепление подковы к копыту (копытцу) животного с целью предупреждения травм роговой капсулы пальца, растяжения связок и сухожилий конечности и их лечения. Подковывают преимущественно транспортных животных, иногда крупный рогатый скот (при перегоне по твёрдому грунту). Перед П. удаляют изношенную подкову, чрезмерно разросшийся рог, затем прикрепляют подогнанную подкову к копыту. При П. кузнец фиксирует переднюю конечность животного между своими коленями, тазовую — на бедре; крупный рогатый скот фиксируют в станке. Копытным ножом расчищают хрупкий («мёртвый»), крошащийся рог подошвы, копытными клещами откусывают подошвенный край роговой стенки и выравнивают её рашпилем до уровня наружного края подошвы и белой линии; удаляют отслоившийся рог мякиша. Заворотные стенки у непарнокопытных срезают до возвышения их над подошвой в виде валиков, постепенно снижающихся к верхушке стрелки. Роговой стрелке мякиша придают правильную форму. У крупного рогатого скота вначале удаляют наплывший рог мякиша, затем разросшийся рог подошвы и подошвенный край роговой стенки. Подкову прикрепляют подковными гвоздями, вбитыми в копыто через гвоздевые отверстия подковы, белую линию и твёрдый трубчатый рог стенки. Вышедшие наружу острые концы гвоздей на расстоянии 1/3 высоты роговой стенки загибают и откусывают клещами. Оставшуюся часть гвоздя («барашек»), длина которой равна его ширине, погружают в подготовленные рашпилем маленькие углубления в стенке копыта. Подкову подтягивают и с помощью молотка и клещей окончательно прибивают заклёпку («барашек»). П. заканчивают опиливанием рашпилем «барашков» и нижнего края роговой стенки. У крупного рогатого скота подковывают каждое копытце снаружи, как у лошади, со стороны межкопытцевой щели — двумя щитками подковы, загнутыми на зацепную часть стенки рогового башмака. Прикреплённая подкова должна плотно прилегать к подошвенному краю копытной стенки, выступая от нее наружу в зацепной и боковых частях на 0,5—1 мм, в пяточных — на 3—5 мм и назад от пяточных углов — на 10—25 мм.
71. Сепсис. Етіологія, класифікація, патогенез, клінічні ознаки, лікування та профілактика. Сепсис-пат.сост.организма,возникающее при распростронении инфекции по кровеносному и лимфатическому руслу из первичного очага в другие органы и хар развитием инфекционной полиорганной недостаточности из-за отсуцтвия имунно-адекватного атветаи высокой летальностью.Условно патогенная микрофлора является частью нормальной флоры организма и в обычных условияхнаходится в норм епод контролем факторов неспецефической защиты.Эти факторы явл.первичными звеном защиты организма,тем биологическим барьером.Ослабление этого барьера приводит к проникновению условнопатогенной флоры в кровяное русло,это вызывает активацию неспецефических компонентов защиты,в первую очередь лейкоцитов и лимфоцитов,которые осуществ.антимикробную и антитоксическую функцию.Если эти механизмы слабые то бактерии безконтрольно розмножаються,возникает сепсис.Симптомы6повышение или понижение температуры,тахикардия,отдышка,изминение картины крови-увиличение лейкоцитов или уменьшение,При наличии эти симптомов в сочетании с признаками инфекционного поражения органов и систем.Наиболее тяжолая форма-септический шок-хар.наиболее серьезными расстройствами ссс,снижение артериального давления.Тяжелый сепсис- с признаками поражения органов и систем,гипоксией и системным ацидозом.Просто сепсис- генерализованаяинфекция,с наличием положительной динамики при интенсивном лечении.Летальность 10-20%.По остроте:1.Молниеносный-12-48часов,по типу септического шока и летальность100%.2.Острый-более медленное развитие и постоянное наличие всех симптомов.3.Подострый-при волнообразном течении,когда фаза улучшения сменяется рецидивом симптомов.4.Хронический-признаки сохраняются более 6 месяцев,редко.Основная причина летальности при сепсисе-развитие шока.Лечение – сложное с постоянной лабороторной диагностикой. При наличии гнойного очага,инициирующего генерализованную инфекцию,необходимо хирургическое вмешательство.Наиболее часто развивается сепсис на фоне перетонита,розрыва гнойных поластей или проникающими ранениями брюшной полости.Антибиотикотерапия,интенсивная терапия на поддержания давления,улучшение гемодинамики,коррекцию метаболических нарушений и детоксикации организма,иногда переливание крови или плазмы,иммунотерапия.
72. Сечокам’яна хвороба: етіологія, патогенез, симптоми, діагностика, лікування та профілактика. Захворювання, що характеризується порушенням обміну речовин в організмі й супроводжується утворенням та відкладанням сечових каменів, які можуть локалізуватися у нирках, сечоводах, сечовому міхурі та сечівнику. Частіше хворіють вівці, хутрові звірі (норки), кішки, собаки деяких порід, велика рогата худоба. Особливо схильні до захворювання коти перської породи, зокрема кастрати другого-третього років життя. Серед собак сечокам'яна хвороба трапляється переважно у далматинських догів, такс, пуделів, карликових пінчерів, шнауцерів, пекінесів, фокстер'єрів, мальтійських болонок, спанієлів і собак хондродистрофічних порід. Захворювання поліетіологічної природи оскільки існують певні особливості в годівлі тварин різних видів. Серед причин уролітіазу у самців такс — порушення обміну цистин) у долматинських догів — порушення фосфорно-кальцієвого обміну внаслідок геперпаратиреоїдизму. У котів частіше виникають два типи каменів: струвіти (складаються з магнію й амонію фосфату) та оксалати (кальцію оксалат). Однією з причин уролітіазу у них є згодовування сухих кормів, виготовлених з порушенням рекомендованої рецептури, тобто коли корм не підтримує рН у межах від 6,0 до 6,5 і містить багато солей, які виділяються через нирки. Сприяють утворенню каменів у котів анатомічні аномалії, інфекції сечовивідних шляхів, стреси, новоутворення. У сільськогосподарських тварин до причин уролітіазу відносять порушення обміну речовин, зокрема сольового і нуклеотидного та кислотно-лужної рівноваги. Ензоотичний уролітіаз виникає у місцевостях, де грунти багаті на солонець, а питна вода характеризується високим вмістом мінералів, зокрема кальцію і магнію. Надлишок кальцію у сечі спостерігають при порушенні його обміну наслідок гіперфункції прищитоподібних залоз, cтеодистрофії, травмах кісток. Сприяє утворенню каменів застій сечі, коли виникають морфологічні зміни (стриктури, стенози чи гіпертрофічні розрощення, які уповільнюють течію і надовго затримують сечу, створюючи умови для кристалізації солей. Важливе значення в розвитку уролітіазу мають порушення секреції й реабсорбції складових елементів сечі в нирках, запальні процесі в останніх, які спричиняють зміни ниркової паренхіми і слизової оболонки ниркової миски з наступним розвитком пієлонефриту. Деякі мікроорганізми (протей, стафілокок) розщеплюють сечовину сечі, що призводить до її олужнення і випадання в осад солей— фосфатів. Таким чином, інфекція є одним із провідних місцевих факторів утворення каменів. При травмуванні нирки гострим каменем спостерігаються позиви до діурезу, сеча виділяється краплями, з домішками. Згодом з'являються симптоми гострого нефриту. У разі подразнення каменем сечового іхура приступи колік загострюються, збільшується гематурія, при ктальному дослідженні міхура виявляють болючість. У випадку закупорення сечовивідних шляхів хвороба проявляється іадою: сечові коліки, порушення акту сечовиділення й зміна складу. Приступи сильного неспокою настають раптово. Хворі тварини швидко встають, переступають тазовими кінцівками, приймають позу для сечовиділення. Частота пульсу дихання зростає, температура тіла може підвищуватися до субфеб-ильної. Приступи колік тривають кілька годин, а між ними тварини пригнічені, лежать, піднімаються важко, обережно, згорбивши спину. Сечовиділення часте й болюче. Сеча виділяється іззатрудненням, невеликими порціями і навіть краплями. При повній непрохідності Уретри розвивається ішурія, сечовий міхур збільшений і протягом 48 год у дрібних тварин виникає постренальна уремія. У кішок повного закупорення уретри не буває. У них спостерігаються гематурія, болісне виділення сечі слабким струменем або краплями (странгурія), Утруднення сечовиділення (дізурія), яке супроводжується сильним скороченням черевного пресу. Пальпація нирок і сечового міхура болюча. У дрібних тварин через черевну стінку, а у великих ректально можна промацати у сечовому міхурі камені. У самців камінь защемлюється у кінцевій частині тазового відділу уретри поблизу сідничної вирізки. У собак настає раптовий парез тазових кінцівок, проявляється больовий синдром. В уретрі можна виявити камінь у вигляді щільного Утворення. Катетеризація сечового міхура неможлива. Cеча мутна, з домішками сечового піску, який швидко випадає в осад. Колір її темний з червонуватим відтінком (макрогематурія), в осаді — еритроцити, часто — лейкоцити, епітеліальні клітини нирок, канальців або сечового міхура. У собак і кішок сеча лужної, зрідка нейтральної та кислої реакції. Діагноз при виражених клінічних ознаках ставлять на основі симптомів (неспокій, позиви до діурезу, ішурія), дослідження сечі (зміни рН, кольору, прозорості, наявність клітин в осаді). У дрібних тварин лікування оперативне. При відсутності больового синдрому згодовують рідкий корм, сіно, коренеплоди, м'ясоїдним обмежують даванки м'яса. При уратних каменях призначають уродан. Непрохідність Сечовивідних шляхів може виникати внаслідок спазму гладеньких м'язів. У цих випадках використовують спазмолітичні засоби: атропіну сульфат і папаверину гідрохлорид (підшкірно), ношпу (внутрішньом'язово), спазмолітин, спазмалгон, спазган, баралгін (всередину). Паралельно призначають седативні (ро-ватин, роватинекс, енатин, хлоралгідрат, бромкамфору, розчин магнію сульфату) й аналгетики (анальгін, амідопірин, аспізоль, аспірин, пара-цетамол, седальгін та ін). Застосовують тепло на ділянку нирок, поперекову новокаїнову блокаду. Якщо сечові камені після застосування спазмолітиків не відходять, то їх рекомендують змістити. У разі непрохідності уретри вводять гумовий катетер до місця непрохідності й зрошують слизову оболонку олією чи розчином новокаїну, при непрохідності сечоводів у великих тварин рекомендують їх масаж через пряму кишку. Після відновлення прохідності сечових шляхів призначають речовини, що нормалізують рН сечі, сечогінні, антимікробні препарати. Як сечогінні засоби використовують ті ж самі рослини, що й при уроциститі. Собакам і кішкам призначають березовий сік, при затриманні сечі — настій з коренів хрону, цикорію, насіння кропу. Сік хрону Собакам дають по 1/3 чайної ложки, настій— по одній чайній (малим) чи одній десертній (великим) — 3—4 рази на добу. Грунтується на запобіганні зневодненню, хвороб нирок, сечовивідних шляхів та обміну речовин, своєчасному напуванні тварин, збалансованій годівлі. У кішок для утворення ненасиченої сечі необхідно застосуванням дієтопрофілактики знизити рН сечі до 6,0—6,5, збільшити діурез, зменшити відносну густину (менше 1,035); обмежити вживання з кормом магнію до 20—40 мг, фосфору — до 125—250 мг на кожні 100 ккал обмінної енергії корму
73.Синдроми за хвороб обміну речовин. Кетоз овець. Кетоз-тяжке захворювання,що характеризуэться посиленим розпадом ендогенних жирив и билкив, нагромадженяя кетонових тил,токсемия,дисторфия печинки. Основни причини- нестача в рациони енергии, крохмалю,цукру та протеину,згодовування неякисного силосу.Промижними продуктами розпаду депонованого жиру э вильни жирни кислоти,за яких утворюэться кетонови тила. Посилений розпад ендогенних билкив супроводжкэться утворенням кетогенних аминокислот(лейцину,изолейцину,тирозину,фенилаланину),яки в голодних тварин э джерелом ацетооцтовои та бета-оксимаслянои кислот и ацетону.Нагромадження кетонових тил супроводжуэться дистрофичними зминами в печинци,серци,нирках,ендокринних органах.За кетозу найбильш характерни э ураження печинки,розвиваэться поэднання кетоз та гепатодистрофия. Втрата вгодованости,алопеции,пригничення. Мимовильне скорочення окремих груп мязив,скрегит зубив,рухаються по колу,або впираються головою в годивници.Потим супорозний стан и кома,перед загибиллю температура 36,концентрация кетонових тил у сечи 100-800мг на 100 мл,крови 15 мг,зменшуэться у крови глюкоза до 35 мг.Гепатодистрофия,збилишення билирубину.Диагноз-виявлення кетонових тил у сечи реактивом Лестраде або смужками.Ликування- ячмынна и вивсяна дерть,комбикорм,сино з ризнотравя, знежирене коровяче молоко 0,5-1 лна день. В.в 10-20% глюкоза 200мл 2р.д.на 6 днив.як глюкопластичний засиб усередину з кормом дають маслоян(200г), цукор(40г),глицерол,натрию пропионат,пропиленгликоль на 10-15 диб.Из липогтропних-иетионин 2г.Цианофор,катазал,витазал,ветозал,бутазал для печинки. Для ацидозу натрий гидрокарбонат 20г.В.в. натрию тиосульфат, дистильвона вода по 50 мл2р.д.Витамини А,Д,Э.
74. Синтетичні середовища для розрідження сперми. Розриджувачи: глюкозо-жовтково-цитратний(3л бидистильованои води, глюкоза 100 мл, 1,4 г натрию цитрату, 120 мл стрептоциду, 100 мл переваренои и охолодженои до 35 дистильованои води, 12 мл жовтка, 75-100 тис ОД стрептомицину), глюкозо-фосфатно-жовткове для сперми барана(3,2г глюкози, 2,08 г двозамищенного 12-водного натрию фосфату, 0,08 г однозамищенного калию фосфату,0,2г розчинного стрептоциду, по 50-75 тис. ОД пенецилину та стрептомицину.),глюкозо-хелато-циратно-сульфатне середовище для кнура(100 мл води, 4гглюкози, 3,8 г натрию цитрату, 0,5 г двовуглекислои соди, 2,6 г хелатону, 25-30 тис.ОД спермосану.
75. Специфічна хірургічна інфекція. Правец. Актиномікоз. К специфическим относятся- столбняк,мыт,бруцеллез,теберкульоз,некробактериоз,актиномикоз,ботримикоз) Актиномикоз- хроничне инфекцийне захворювання викликане проминистим грибом, харпктеризуэться утворенням гранульоматозних вогнищ у рызних органах и тканинах.Пераважно хвориэ ВРХ,ридше свини.Паразитуэ на злакових рослиннах,потрапляэ через уражену шкиру,через слизови роту а=при поиданни грубих кормив.Сприяють захворюванню минерально-витаминный обмин,змини и хвороби зубив,стоматити ризного походження.Актиномикоз часто ускладнюэтьсяураженням регионарних лимфовузлив та слинних залоз,що пребигаэ як гнийний лимфонодулит або паротит.Диагноз за клин.ознаками. Остаточний-виявлення друзд при микроскопичному дослидженни ексудату або при гистологичному дослидженни уражених тканин.Ликування:йодисти препарати-йодистий калий 10 дныв,1,5 г на 100 кг,розчин Люголя в.в 1мл на кг 4 дни або навколо актиномиком.Антибиотики,новокаин,аутогемоновокаиновоантибиотикови розчини з интервалом 24-48 год.Невелики гранульоми екстирпують,гнийни порожнини розризають и писля видалення ексудату порожнину промивають окисниками(1%спирт.розчин йодуз перикисем водню,йодований спирт),дренаж,просочени 1-2% розчином сульфату миди.Столбняк- остро протекающая инфекционная болезнь всех видов млекопитающих,характеризующаяся повышенной рефлекторной возбудимостью,тоническими сокращениями под действием токсина клостридиум тетани.Тонкаяпрямая палочка,грамплюс,анаероб,споры,на китта тароцци –муть с газом,запах женного рога.Возбудитель выделяется с калом.Напряжонная походка,регидность жевательных мышц,выпадение третего века,дыхание частое,мышци твердые,хвост приподнят,живот подтянут,запольной жолоб,тимпания,тонические судороги,ходульная походка,опистотонус.Использывают протистолбняковую сыроватку.Антибиотики,противосудорожные,успакаивающии и наркотические средства.Проводят хирургичискую обработку ран.Помещают в затемненное место собильной подстилкой,диетическое кормление,освобождают кишки,массаж мучевого пузыря.Профилактика-предупреждение травматизма и своевременная,качественная обработка ран,соблюдение правил асептики и антисептики.
76. Стадії статевого циклу за А.П. Студенцовим та їх характеристика. Феномени стадії збудження. Методи їх діагностики. Стадии статевогоциклу: збудження, гальмування, зрывноваження. Статевий цикл стадии збудження,якого проявляется 4 ознаками – повноцинний. Коли пид час стадии збудження не проявляется якась ии ознака-неповноцинний цикл.1.Ареактивний(без загальнои реакции)2.Анестральний(безтичковий)3.Алибидний(без охоти)4.Ановуляторний(без овуляции).Может випадать 2 феномена-анестрально-ановуляторный.Синхронний- зы стиснутими у часи феноменами. Асинхронний- з розтягнутим. Ритмичний и аритмичний.Стадия збудження- змина в повединци самки яскраво вираженою реакциею организму у вигляди занепокоення,лякливости,видмови вид корму,иноди агрисивности,зниження надоив и змины якости молока.Стадия гальмування- одразу писля овуляции:зникають ознаки тичкы,статевого збудження и полювання,самка заспокоюэться,тикаэ вид самця,у неи видновлюються апетит и удий.В яэчнику на мисци овулирующегий фоликула утв.жовте тило,яке виробляэ гормон вагитности-прогестерон.Стадия вривновадження- характеризуэться негативними видносинами до самця и видсутнистю ознак збудження.В яэчнику функционуэ жовте тило,зростання фоликулив уповильнюэться.Якщо вагитнисть ненаступила ця стадия триваэ до новои стадии порушення,я якщо настала,то до кинця неи.
77. Статева та фізіологічна зрілість у самців. Статеві рефлекси та особливості їх прояву у самців різних видів тварин.
Статева – початок прояву фызыологычних функцій статевих залоз
Фізіологічна – це стан коли вони досягли 65-70% від усіх загальних показників дорослої тварини
Статеве дозрівання самців включає ріст статевих органів, появу статевих рефлексів та початок сперматогенезу.
Сперматогенез (або спермогенез) – процес утворення сперми, що включає сперміогенез – процес утворення та дозрівання чоловічих статевих клітин – сперміїв*, який розпочинається у покручених каналиках сім’яника і завершується у придатку сім’яника та плазмогенез – утворення плазми сперми.
Сперміогенез у сільськогосподарських тварин ділять умовно на 4 стадії: розмноження (поділу), росту, дозрівання і формування
Строки статевого та фізіологічного дозрівання самців окремих видів тварин
Вид тварин Статева зрілість Фізіологічна зрілість
Бугай 6–9міс. 16–18міс.
Баран 6–8міс. 15–18міс.
Цап 7–8міс. 1,5–2роки
Кнур 5–6міс. 10–11міс.
Жеребець 12–15міс. 3–4роки
Верблюд 2,5–3роки 4–5років
Пес 6–8міс. 12–14міс.
Кріль 4–5міс. 4–14міс.
Кіт 4–5міс. 4–14міс.
Статеве дозрівання самців супроводжується формуванням у них статевого інстинкту, що складається з комплексу умовних та безумовних статевих рефлексів. Завдяки цим рефлексам відбувається парування самців та самок, що здійснюється через статевий акт. Статевий акт чи парування (копуляція, коїтус) – складний фізіологічний процес взаємодій двох різностатевих організмів, що супроводжується виділенням самцем сперми у статеві шляхи самки (осіменіння).
Статевий акт складається з комплексу безумовних рефлексів (статевого потягу, ерекції, обіймального, парувального, еякуляції), на які нашаровується ряд умовних рефлексів, які можуть їх підсилювати чи, навпаки, гальмувати. Характер прояву статевого акту у значній мірі залежить від умов, у яких перебуває тварина, фізіологічного стану її організму, активності статевих рефлексів, типів нервової діяльності самця, самки і т. п. Перш за все, активність статевих рефлексів у значній мірі залежить від рівня годівлі, утримання та експлуатації тварин, а також вироблених у процесі їх життя умовних рефлексів.
Згадані вище безумовні рефлекси є окремими ланками статевого інстинкту, закладеного у внутрішньоутробний період на базі успадкованих видових статевих ознак. Вони проявляються під час статевого акту як у самця, так і у самки, правда по-своєму.
Рефлекс статевого потягу (зближення), або локомоторний рефлекс, проявляється характерною для тварин реакцією – посиленням зорових та слухових відчуттів у присутності тварин протилежної статі. Вони намагаються наблизитися одне до одного, обнюхати, притулитися і здійснити статевий акт.
Рефлекс ерекції у самців проявляється сильним наповненням кров’ю печеристих тіл статевого члена, що надає йому пружності і сприяє введенню його у піхву самки. Спочатку наповнюються кров’ю печеристі тіла стовбура прутня, а після введення його у піхву – і голівки. Ерекція – це фізіологічний процес, під час якого через судини прутня протікає крові у декілька разів більше, ніж під час статевого спокою. Внаслідок скорочення сіднично-печеристоготацибулинно-печеристогом’язів корінь прутня притискається до сідничних кісток і відплив крові від нього затримується. Кров’яний тиск у артерії прутня при цьому різко підвищується, до 3/5 тиску у аорті, тоді як під час статевого спокою він буває удвічі нижчим.
Імпульс до ерекції, що зароджується в корі головного мозку під впливом зорових, слухових, нюхових та тактильних відчуттів, передається у центр ерекції у крижовій частині спинного мозку, а звідтіль – до статевих органів.
Ерекцію можна викликати і без участі центральної нервової системи – шляхом механічного подразнення прутня, електричного подразнення крижових нервів і т. п. У процесі використання плідників у них виробляються умовні рефлекси на час, місце одержання сперми та ін.
Обіймальний рефлекс чітко виражений у самців, особливо у жеребців та кнурів. Наблизившись до самки, вони стрибають на неї і фіксуються на ній передніми кінцівками. Важлива роль при цьому належить умовним рефлексам. Так, спочатку молоді самці роблять садку не лише на самок в охоті, але й на самок не в охоті і навіть на самців. Жеребці і кнури роблять садку на чучело, навіть коли воно мало подібне на живу тварину, але з часом у них виробляється умовний рефлекс на самку в охоті, підставну тварину, обстановку у манежі і т. п.
Прояв обіймального рефлексу, як і всіх інших, залежить від типу вищої нервової діяльності тварини і узгодження ланок її нейрогуморальної регуляції. У несприятливій для спаровування обстановці, при поганих погодних умовах, а також при неповноцінній годівлі, утриманні та експлуатації, при розладах обміну речовин рефлекс може гальмуватися.
Парувальний рефлекс у самців проявляється штовхальними рухами крупа, що забезпечують сприйняття рецепторами шкіри прутня термічних та механічних подразнень, які виникають під час його тертя об слизову оболонку піхви.
Рефлекс еякуляції проявляється у самців скороченням м’язів статевого апарату (придатка, сперміопроводів, сечівника та додаткових статевих залоз), які забезпечують виведення сперміїв і секретів додаткових залоз із статевої системи самця. Подразнення розміщеного у поперековій частині спинного мозку еякуляторного центру під час еякуляції викликає загальне нервове збудження (оргазм).
Секрети додаткових статевих залоз виділяються під час еякуляції в певній послідовності: спочатку виділяється секрет уретральних статевих залоз, тоді – цибулинносечівникових, після чого виділяється вмістиме придатка (маса сперміїв), тоді рідкий секрет передміхурової залози і, нарешті, секрет міхурцевих залоз. Кожен з цих секретів виконує свою функцію – секрет уретральних та цибулинно-сечівниковихзалоз звільняє слизову оболонку сечівника від залишків сечі, секрет передміхурової залози частково розріджує кашкоподібну масу сперміїв, вимиває їх залишки з сечівника, збільшує об’єм еякуляту і, що найголовніше, – виводить спермії з стану анабіозу. У кнура секретцибулинно-сечівниковихзалоз викликає загусання сперми і формування “шийкового корка”, що перешкоджає зворотному витіканню введеної сперми. Секрет міхурцевих залоз, розріджуючи сперму, збагачує її енергетичним матеріалом для сперміїв.
На усі безумовні статеві рефлекси нашаровуються умовні, які закріплюють їх прояв, підсилюють, або, навпаки, гальмують. Регулярний активний моціон, регулярне чищення шкіри, сприятливий мікроклімат приміщення, пасовищне утримання влітку, повноцінна годівля у відповідності з потребами організму сприяють закріпленню і повноцінному прояву статевого акту, тоді як поява сторонніх подразників (зорових, тактильних, слухових та ін.) гальмують статеві рефлекси.
Видові особливості статевого акту зводяться до різної тривалості і різного прояву його у окремих тварин, що, перш за все, зв’язане з морфофізіологічними особливостями статевої системи, концентрації гормонів у крові, ступенем готовності тварини до спарування, силою і активністю у них окремих статевих рефлексів.
За специфічністю прояву статевого акту тварин ділять на дві групи: з піхвовим та з матковим типом осіменінням. У тварин з піхвовим типом осіменіння, до яких належить рогата худоба, олені, кролі, статевий акт короткий, секрети додаткових статевих залоз виділяються синхронно, об’єм еякуляту малий, він попадає під час еякуляції на шийку матки.
Так, у бугая, барана та цапа статевий акт тривалістю2–10сек. Зразу після ерекції та садки самець вводить прутень в геніталії самки і робить характерний поштовх крупом, під час якого сперма, що зібралася під час статевого збудження в ампулоподібних розширеннях сперміопроводів, випорскується на шийку матки.
Статевий акт у оленів відбувається на бігу. Укролів статевий акт також короткий, ознакою еякуляції є раптове падіння самця з самки назад чи набік. Під час оргазму кролі іноді пищать.
Утварин з матковим типом осіменіння (коні, свині, собаки, лисиці) статевий акт тривалий, секрети додаткових статевих залоз виділяються асинхронно, сперма вводиться безпосередньо в матку.
У жеребця статеве збудження проявляється досить інтенсивно, він іржить, переступає ногами, намагається наблизитися до кобили. При цьому у нього проявляється ерекція кавернозних тіл стовбура статевого члена, після чого він робить садку і здійснює парувальні рухи тулубом. Через5–10сек. наступає еякуляція. Під час оргазму парувальні рухи сповільнюються. Ознакою еякуляції є ритмічні скорочення м’язів промежини і хвоста. Після закінчення оргазму жеребець заспокоюється і опускається з самки. Загальна тривалість статевого акту у коней1–3хвилин.
Осли під час статевого акту видають трубні звуки.
Статевий акт у свиней відзначається найдовшою протяжністю – до 10–15хвилин. Після садкикнур виводить прутень з препуційного мішка, вводить його в геніталії самки, а тоді проявляється парувальний рефлекс, наступає еякуляція, яка триває7–8хв.
Характерною рисою статевої поведінки верблюдів є злосливість самців. Побачивши самку, вони сильно збуджуються, з ротової порожнини у них виступає у вигляді червоного міхура небна занавіска. Коїтус вони здійснюють у лежачому положенні, тривалістю13–14хвилин. Оргазм буває непомітним. Про те, що еякуляція відбулася, судять по відмові самця від повторної садки.
Найтривалішим є статевий акт у собак, лисиць, песців. Він може тривати до двох годин. Обіймальний рефлекс у пса проявляється у щільному охопленні самки передніми кінцівками, кінчик його прутня виступає з препуція і після серії спроб ввести його у статеву щілину нарешті йому це вдається. Шкіра препуція при цьому зміщується за цибулину основи прутня і він проникає у геніталії суки. Цибулина прутня, яка тепер є у піхві, наповнюється кров’ю, збільшується її об’єм у п’ять разів, голівка прутня ущімлюється набряклими кавернозними тілами присінку самки (“зкліщування”), він фіксується мускулом стискачем піхви. Пес і сука виявляються міцно зв’язаними (“замок”). Поступово мускул стискач піхви розслаблюється.
Парувальний рефлекс проявляється у пса декількома сильними штовхальними (“танцювальними”) рухами.
Після еякуляції пес, важко дихаючи, дещо відпочиває на спині суки, а тоді намагається “злізти з суки” – переносить одну передню кінцівку через її спину і обидва собаки, залишаючись у “замку”, тепер стоять від 3 до 35 хв. поряд або відвернувшись одне від одного (окремі породи собак не утворюють “замка”).
Іноді після в’язки голівка прутня не поміщається назад у препуційний мішок і, якщо не надати допомоги, то може сильно розпухнути від набряку.
Укотів підготовка самця до статевого акту займає1–5хвилин. Він захоплює кішку зубами за шкіру потилиці, притискає її донизу, розставляє задні кінцівки набоки і вводить прутня у піхву під кутом20–30°донизу від горизонтальної лінії. При цьому він наносить больові подразнення піхві наявними на голівці прутня роговими зубчиками.
Увідповідь кішка видає характерний писк, а кіт – бурчить. Тривалість коїтусу з моменту введення прутня у піхву становить 5–10сек.
Особливості еякуляції у різних тварин. У бугая та барана при доторканні статевого члена до піхви чи штучної вагіни виникає парувальний рефлекс – характерний поштовх вперед, який завжди закінчується еякуляцією.
Фізіологічні особливості статевих органів свійських тварин
Отримуючи сперму від жуйних, слід пам’ятати, що еякуляція у них є синхронною і триває декілька секунд, протягом яких порція сперміїв, що перемістилася під час статевого збудження в ампули сперміопроводів, випорскується разом з секретами додаткових статевих залоз. Після такого поштовху та еякуляції бугай опускається на підлогу.
Убарана тацапа еякуляція відбувається в основному так же, як у бугая. Зробивши садку, після декількох пошукових рухів прутнем, баран здійснює парувальний поштовх, що супроводжується еякуляцією.
Ужеребця коїтус триває1–2хвилини. Під час еякуляції спостерігаються характерні ритмічні скорочення мускулатури кореня хвоста, внаслідок чого хвіст періодично то підіймається, то опускається. Приклавши у цей час пальці лівої руки до нижньої поверхні статевого члена біля калитки можна відчути ритмічну пульсацію уретри, що свідчить про просування по ній сперми. У кінці еякуляції зменшується ерекція статевого члена і жеребець повільно “сповзає” з кобили. Осли видають під час коїтусу трубні звуки, ознаки еякуляції у них такі ж як у жеребця.
Усвиней статевий акт довготривалий. Спочатку кнур робить декілька парувальних рухів, а тоді заспокоюється і виділяє сперму.
