Воспаление сухожильных влагалищ запястья 9 страница

53. Передчасні перейми і потуги: причини, клінічні ознаки, лікування. Передчасними переймами і потугами називають такі, які з’являються завчасно до родів. Найчастіше вони виникають у кобил в останній третині вагітності при закритій шийці матки і відсутності інших ознак наближення родів чи аборту.Причини. Найчастішими причинами є охолодження тіла і надмірне фізичне напруження тварин. Крім того, передчасні перейми і потуги можуть зумовити посилені рухи плода від подразнення його та ударах по черевній стінці матері. Звичайно, і інші моменти, які ведуть до спорадичного аборту, можуть викликати передчасні потуги. Якщо подразник продовжує сильно діяти, то до скорочень матки приєднуються скорочення черевного преса.Симптоми. Тварина на початку проявляє помітне занепокоєння, яке виявляється у жуйних тварин у тому, що вони стогнуть і мукають. У кобил до появи виразних потуг можна спостерігати ознаки колік. Надалі у всіх тварин вигинається спина і дуже скорочуються черевні м’язи. Якщо ці явища затягуються, то у тварин прискорюється дихання, частішає пульс, вони потіють.Діагноз. Ставлячи діагноз, треба відрізняти передчасні перейми і потуги від нормальних родів. При передчасних потугах вим’я порожнє і дрябле, не видно западання крижово-тазових зв’язок, статеві губи мало набряклі. Точніше ж це розпізнати можна вагінальним дослідженням. Для цього треба старанно вимити руки, продезінфікувати і змазати вазеліном. Потім обережно ввести руку в піхву, де можна знайти шийку матки, щільно закриту клейким слизом.Прогноз. Завжди обережний. Потуги можуть незабаром припинитися. Іноді вони через деякий час знову з’являються і припиняються. Нерідко можна спостерігати їх посилення, а це може призвести до таких ускладнень, як аборт, випадання піхви, сечового міхура або прямої кишки. У кобил, корів, кіз і овець бувають випадки раптової смерті внаслідок розриву матки.Лікування повинно спрямовуватися на зняття потуг та збереження вагітності. Для цього тварину треба насамперед заспокоїти – їй роблять легку проводку або ж переводять в ізольоване темне приміщення і ставлять так, щоб задня частина тіла була вища від передньої. На поперек та крижі накладають зігрівальний компрес (нагрітий пісок в мішку, гарячі грілки, припарки з сінної потерті). Коровам можна задавати через рот алкоголь (в наркотичних дозах), а кобилам хлоралгідрат (15–20 мл розведений в 0,5 л води). Добрі наслідки дає епідуральна низька сакральна анестезія та підшкірне введення атропіну в лікувальних дозах. Якщо ж вагітність вже перервалася, то слід чим швидше видалити мертвий плід.

54. Переломи кісток у свійських тварин. Патогенез, клінічні ознаки, принципи та способи лікування. Переломы костей - частичное или полное нарушение целости кости под влиянием какого-либо усилия, сопровождающееся повреждением мягких тканей.При переломе костей происходят разрывы мышц, фасций, сухожилий, нервов, сосудов и т. д. как от действия внешнего насилия, так и внутреннего повреждения острыми отломками и осколками кости. По времени возникновения переломы подразделяются на врожденные и приобретенные. Врожденные переломы образуются во время утробной жизни вследствие каких-либо значительных насилий, подействовавших через брюшную стенку на плод, или вследствие сильных сокращений матки. При этом большую роль играют внутриутробные патологические изменения костей (рахит, остеомаляция) и аномалии развития плода, связанные с погрешностями в кормлении. Приобретенные переломы возникают во время родовспоможений и в постнатальный период. Сюда относятся травматические переломы, которые являются следствием механического действия на кость, и патологические, самопроизвольные, происходящие при незначительном внешнем воздействии на почве патологического (рахит, остеомаляция, авитаминоз, остеосаркома и т. п.) или физиологического (остеопороз старческий, при беременности, усиленной лактации и т. п.) изменения прочности костной ткани. По характеру повреждения тканей переломы делят на закрытые, если целость кожного покрова сохраняется, и открытые, сопровождающиеся повреждением кожи и подлежащих мягких тканей и имеющие прямое или косвенное сообщение с внешней средой. Нарушение наружного покрова и мягких тканей может быть как снаружи под влиянием механической травмы, так и изнутри острыми костными отломками. Открытые переломы представляют гораздо большую опасность, так как легко инфицируются. Одновременный перелом нескольких костей называют множественным. Такие переломы наблюдаются у животных при остеомаляции, огнестрельных ранениях и падениях. По локализации различают переломы плоских, трубчатых и других костей, а в трубчатых костях, кроме того, выделяют переломы эпифизарные, диафизарные, метафизарные. По степени повреждения костей переломы делятся на неполные, когда нарушение целости кости происходит частично, и полные, когда наблюдается разъединение кости во всю ее толщину. Неполные переломы. К ним относятся трещины, надломы и вдавливания, поднадкостничные переломы, отломы и дырчатые переломы, или пробоины. Трещины могут быть сквозные, проникающие через всю толщу кортикального слоя трубчатых костей, поверхностные, а также одиночные и множественные. Трещины бывают как на плоских, так и на длинных трубчатых костях. Они обычно обнаруживаются лишь на рентгеновском снимке. Надломы характеризуются частичными переломами кости в результате ее насильственного сгибания. Линия излома находится на выпуклой стороне изгиба.Чаще надломы встречаются у молодых животных при повреждениях ребер и костей черепа. Вдавливания в большинстве случаев наблюдаются у животных с нарушенным минеральным обменом и у молодых животных в результате недостаточной минерализации костей.Отломы представляют собой краевые дефекты различных участков костей. Поднадкостничные переломы характеризуются нарушением целости кости без нарушения ее надкостницы. Сохранившаяся в целости надкостница фиксирует образовавшиеся отломки кости, предохраняет их от смещения и значительного расхождения. Дырчатые переломы, или пробоины, наблюдаются чаще на плоских костях при огнестрельных и колотых ранениях. Полные переломы. В зависимости от направления линии излома к оси кости полные переломы подразделяются на следующие формы. Поперечный перелом - линия излома идет перпендикулярно к длинной оси кости. Поверхность излома редко бывает ровной, обычно она зубчатая. Эти переломы наблюдаются чаще на трубчатых костях от прямого удара. Косой перелом - линия излома лежит под углом к длинной оси кости. Данные переломы - наиболее частая форма переломов диафиза трубчатых костей. Они, имея острые и гладкие поверхности отломков, сопровождаются значительным смещением и могут переходить в открытый перелом. Продольный перелом - поверхность излома совпадает с длинной осью кости. Они встречаются реже других переломов. Спиральный, или винтообразный, перелом образуется вследствие скручивания кости вокруг продольной оси; поверхность излома идет по спирально изогнутой линии. Такие переломы происходят при застревании копыта между двумя твердыми предметами, когда животное, освобождая конечность, резко поворачивает ее вокруг продольной оси (скручивает). Зубчатый перелом - концы излома имеют зубчатый вида образование такого вида перелома влияет различная прочность и эластичность разных участков кости, поэтому перелом кости не происходит в одно и то же время и на одной линии. Вколоченный перелом происходит на длинных трубчатых костях вследствие сдавливания кости в продольном направлении, когда под влиянием силы более плотный конец диафиза вгоняется в более податливую губчатую структуру эпифиза. Оскольчатый перелом характеризуется наличием 1 - 3 костных осколков на месте перелома. Он часто образуется при диафизарных переломах длинных трубчатых костей. Раздробленный перелом. На нем образуется множество крупных и мелких осколков. Такие переломы чаще появляются в результате сильной травмы или огнестрельных повреждений. Размозженный перелом представляет высшую степень раздробленного перелома, когда кость крошится на мелкие осколки, которые затем перемешиваются с размозженными мягкими тканями.Такой перелом вызывается огнестрельными ранениями, колесами различного вида транспорта, падением тяжелых предметов и т. д. Данный вид перелома самый неблагоприятный в смысле восстановления поврежденной кости. Чаще переломы заканчиваются ампутацией конечности. Отрывные переломы происходят вследствие сильных мышечных сокращений; при этом отрываются костные участки, к. которым прикреплены сухожилия, связки, мышцы. Отрывные переломы встречаются на пяточной кости и сесамовидных костях путового сустава, венечном отростке копытной кости и локтевом бугре. Полные переломы в большинстве случаев сопровождаются смещением отломков по отношению к поперечной и продольной осям. Смещение вызывается первичными и вторичными причинами. К первичной причине относится сила, вызвавшая перелом, к вторичной - эластическая ретракция мышц, рефлекторное их сокращение, тяжесть тела при падениии, плохая иммобилизация и т. п. Отломки могут смещаться:а) под углом, когда их концы образуют углы на месте перелома; например, при переломах бедренной кости при таком виде смещения отломков вершина угла имеет направление вперед;б) по длине с укорочением, если один отломок скользит вдоль продольной оси другого, соприкасаясь боковыми поверхностями, или вколачивается один в другой, вызывая укорочение конечности;
в) по длине с расхождениями отломков, когда между отломками образуется диастаз.Этиология. Причины переломов могут быть предрасполагающие и производящие, или обусловливающие. Клинические признаки. При неполных переломах обнаруживают нарушение функции органа, сильную болезненность при пальпации по линии излома.При полных закрытых переломах наблюдаются следующие симптомы:а) боль;б) нарушение функции;в) дефигурация поврежденного сегмента;г) подвижность кости вне суставов;д) костная крепитация. Боль. Степень болевых раздражений при переломе зависит от места его локализации, характера повреждения кости и мягких тканей. Боли бывают сильные, если отломки кости имеют острые края, травмирующие окружающие мышечные ткани, нервы, и слабые или они совсем отсутствуют при шоке и переломах с повреждением спинного мозга или периферических чувствительных нервных стволов, иннервирующих область перелома. Пассивные или активные движения, пальпация обостряют боль. Однако боль не всегда является решающим симптомом полного перелома, так как она бывает и при ушибах, растяжениях, трещинах и надломах. Это необходимо иметь в виду при диагностировании. Нарушение функции является наиболее ярким, но непостоянным клиническим признаком переломов. Это зависит от характера и локализации перелома. Полные переломы костей сопровождаются обычно выпадением функции. Животное при движении прыгает на трех ногах. Переломы ребер, наружного бугра подвздошной кости, фаланговых костей, заключенных в роговую капсулу, а также неполные переломы (трещины) могут протекать со слабо выраженным нарушением функции. Дефигурация на месте перелома проявляется изменением контуров анатомического рельефа, положения и размеров пораженного участка или всего органа в целом. Она бывает выражена в различной степени. При полных переломах дефигурация легко обнаруживается по значительному смещению отломков, рефлекторному сокращению мышц, кровоизлиянию в ткани в зоне перелома и развитию воспалительного отека. Например, при косых смещенных переломах бедренной кости у крупного рогатого скота, овец и свиней наблюдаются укорочение и искривление конечности и увеличение объема области бедра. При поднадкостничных, сколоченных или вколоченных переломах дефигурация отсутствует или слабо выражена. Ее можно обнаружить лишь рентгеноскопическим исследованием. Подвижность кости вне сустав а является характерным признаком полного перелома. Она бывает хорошо выражена при диафизарных переломах длинных трубчатых костей. Данный симптом обнаруживается, если захватить руками оба отломка выше и ниже места повреждения и затем производить сгибательные, разгибательные и ротационные движения исследуемой кости или конечности. Ненормальная подвижность отсутствует при вколоченных и сколоченных переломах, трещинах, надломах. Трудно ее установить при переломах коротких костей, ребер, околосуставных и внутрисуставных переломах; в двух последних случаях можно спутать с вывихом сустава. Костная крепитация ощущается одновременно при определении ненормальной подвижности кости, когда соприкасающиеся костные отломки вызывают трение. В свежих случаях она хорошо выражена; по мере развития костной мозоли исчезает. Крепитация может отсутствовать, если между отломками залегают мягкие ткани или объемистые кровяные сгустки. При наличии других признаков перелома не следует производить насильственных движений, так как это может дополнительно травмировать сосуды, нервы и мышцы.Из общих клинических проявлений у всех животных в первые 3-6 суток после перелома наблюдается слабая лихорадка, учащение пульса (на 10-15 ударов) и дыхания (на 5-20 дыхательных движений), угнетенное состояние и отсутствие или понижение аппетита. В области травмированной кости и мягких тканей отмечается умеренно выраженная болезненная горячая припухлость (воспалительный отек), которая к 7-10-м суткам исчезает. Лечение. Первая помощь при закрытых переломах должна быть направлена на ограничение движения и смещения отломков кости, вызывающих сильные боли и травматизацию мышц, сосудов и нервов; предупреждение перехода закрытого перелома в открытый вследствие повреждения кожного покрова костными отломками. Для этого накладывают временную иммобилизующую повязку на поврежденную область и предоставляют животному покой. При открытых переломах края раны и кожу по ее окружности обрабатывают раствором йода, закрывают рану повязкой и иммобилизуют. Для иммобилизации могут быть использованы шинные повязки из подручного материала (фанера, лубок, проволочные прутья, жестяные полосы и т. п.) или специальные металлические шины. При наложении шин с целью предотвращения пролежней в местах наибольшего давления подкладывают подручный мягкий материал или пласты серой ваты. Надлежащая фиксация отломков при переломах костей конечностей достигается при условии, если повязка блокирует подвижность суставов выше и ниже места перелома. Консервативное лечение закрытых переломов. Независимо от выбора метода лечения переломов основу их составляют:а) вправление сместившихся отломков;б) иммобилизация отломков в правильном положении;в) обеспечение условий регенерации и стимуляции заживления переломов. Вправление отломков предусматривает установку их в анатомически правильном положении. Эта манипуляция должна проводиться по возможности раньше, так как в застарелых случаях отломки вправляются значительно труднее. Для успешного вправления отломков необходимо предварительно достичь возможно большего расслабления мышц. С этой целью применяют наркоз, местное обезболивание. Расслабление мускулатуры достигается, кроме того, сгибанием соответствующих суставов при вправлении. В зависимости от характера перелома и смещения отломков применяют вытяжение, контрвытяжение, ротацию и другие движения, придавая отломкам соответствующее нормальное положение. Неподвижность взаимно соприкасающихся отломков кости после вправления обеспечивается наложением иммобилизующей повязки. У крупных животных постоянная лечебная иммобилизация при переломах костей, расположенных ниже запястного и тарзального сустава, лучше достигается наложением бесподкладочных гипсовых повязок. Переломы костей, расположенных выше указанных суставов, фиксируют посредством наложения шин или совсем не накладывают повязки. Гипсовые повязки с прослойками ваты недостаточно фиксируют отломки и не всегда предупреждают образование пролежня. Правильно наложенная и хорошо отмоделированная бесподкладочная гипсовая повязка прочно фиксирует отломки костей, плотно прилегает к коже, вызывает равномерное давление на всю поверхность конечности и создает наиболее благоприятные условия для обеспечения покоя. При повреждениях кожи и открытых переломах бесподкладочная гипсовая повязка отсасывает раневое отделяемое, благодаря чему устраняется задержка гнойного экссудата на месте повреждения. Наибольшей физической антисептикой обладают углегипсовые повязки. При сильном загрязнении раны и травматизации окружающих тканей проводят тщательную хирургическую обработку с иссечением мертвых и загрязненных тканей, удаляют кровяные сгустки и свободно лежащие костные осколки. Для снятия болевой реакции и стимуляции остеогенеза в костномозговой канал и мышцы в зоне перелома целесообразно вводить спиртоновокаиновый paствор (2%-ный раствор новокаина на 30%-ном спирте). Рану обильно припудривают сложным антисептическим порошком илизаливают стрептомициновой эмульсией. Хорошие результаты дает жидкая мазь А. В. Вишневского с добавками к ней антибиотиков. Оперативное лечение переломов. Операция соединения отломков кости кровавым способом называется остеосинтезом. Соединение отломков может быть произведено шелком, кетгутом, капроном, скрепками, металлическими, пластмассовыми, древесными и другими штифтами, костными трансплантатами, клеем и т. д. Показаниями к остеосинтезу служат открытые и закрытые переломы плечевой, лучевой, бедренной и болыпеберцовой костей, локтевого и пяточного отростков, переломы тела нижней челюсти, ложные суставы, которые трудно поддаются вправлению и фиксации в правильном анатомическом положении при консервативном методе лечения. Операция остеосинтеза выполняется при строжайшем соблюдении правил асептики. При закрытых переломах остеосинтез следует делать через сутки после травмы; в более поздние сроки (5-10 дней) трудно осуществлять вытяжение и репозицию отломков, приходится дополнительно травмировать ткани. В случае открытых переломов операцию производят возможно раньше, до развития клинических признаков инфекции. Интрамедуллярный остеосинтез металлическим штифтом. В настоящее время интрамедуллярный остеосинтез применяется широко. Перед тем как начать операцию, целесообразно произвести рентгенографию, которая позволяет уточнить характер перелома и облегчает предоперационную подгонку штифта. В свежих случаях, когда отсутствуют клинические признаки инфекции, операцию следует производить, как уже указывалось выше, через сутки после травмы. К этому времени в поврежденных сосудах образуется надежный гемостаз. Если имеется значительное повышение температуры и угнетение общего состояния животного, необходимо с целью подавления инфекции провести антибиотикотерапию путем введения их в экстравазат и внутримышечно. После улучшения состояния приступают к операции. В настоящее время наиболее широкое применение в ветеринарной хирургии получили металлические штифты - пластинчатый штифт из нержавеющей стали для мелких животных (Г. А. Михальский) и желобоватый штифт для крупных животных (А. Д. Белов, М. В. Плахотин). Операция остеосинтеза может осуществляться как под сочетанным, так и под местным обезболиванием. При проведении операции под местным обезболиванием для инфильтрации кожи лучше использовать 0,25%-ный водный раствор новокаина, а мягких тканей и костного мозга - 2%-ный раствор новокаина на 30%)-ном спирте. Спиртновокаин в костномозговой канал вводят со стороны излома. При переломах бедренной кости у животных (крупный рогатый скот, овцы, козы, большие собаки) оперативный доступ осуществляют через два разреза. Первый разрез длиной 5-7 см делают над местом перелома. Разрезают кожу, подкожную клетчатку, фасцию. Затем отслаивают двуглавую мышцу бедра от поверхностной ягодичной мышцы и латеральной головки четырехглавой мышцы бедра до обнажения отломков. Удаляют свободнолежащие между отломками костные осколки, сгустки крови и размозженные мягкие ткани, после чего вводят спиртновокаин в костномозговой канал обоих отломков. Рану закрывают стерильной салфеткой и делают второй разрез длиной 4-5 см над большим вертелом, который легко прощупывается через кожу. Разрез делают до поверхностной ягодичной мышцы и отводят ее раневым крючком вперед, обеспечивая тем самым доступ ко дну вертлужной впадины. После этого осторожно проводят сверло до дна вертлужной впадины и просверливают отверстие до костномозгового канала. Трепанацию можно производить и со стороны костномозгового канала металлическим стилетом с трехгранно заточенным концом. После трепанации костной пластинки вертлужной впадины стилет продвигают до подкожной клетчатки. Затем его подают назад и, ориентируясь на конец стилета, вводят штифт в трепанационное отверстие. Далее легкими ударами молотка вводят штифт в костномозговой канал. Забивание штифта в верхний отломок продолжают до тех пор, пока конец его не выйдет за линию излома на 0,5-1 см. Затем концы отломков приближают друг к другу под тупым углом и, направляя конец штифта в костномозговой канал периферического отломка, придают последнему правильное осевое положение. Убедившись в восстановлении правильной оси поврежденной кости, легкими ударами молоточка штифт продвигают в костномозговой канал периферического отломка. Операционные раны закрывают двухэтажным швом и ватно-коллодийной повязкой.

55. Перикардит: етіологія, симптоми, діагностика, лікування та профілактика.

Перикардит (Pericarditis) характеризується запаленням вісцерального і парієтального листків перикарда, нагромадженням у серцевій сумці серозного, серозно-фібринозного, геморагічного, гнійного чи гнильного ексудату з наступним порушенням скорочувальної функції міокарда, кровотоку, застоєм крові, розвитком набряків та порушенням функціонального стану інших органів.За етіологією перикардит буває первинним і вторинним, травматичним і нетравматичним; за характером ексудату - серозним, серозно-фібринозним, фібринозним, геморагічним, гнійним та гнильним; за локалізацією - локальним і дифузним; за перебігом - гострим та хронічним.Захворювання зустрічається у великої рогатої худоби (особливо тра­вматичного походження), рідше - у кіз, собак, коней, свиней і птиці.Етіологія. Нетравматичний перикардит - здебільшого вторинного походження. Він виникає як ускладнення інфекційних хвороб тварин (ящур у великої рогатої худоби, пастерельоз, полісерозит, бешиха у свиней, грип і ринотрахеїт - у коней, чума, лептоспіроз – у собак), буває за септичних процесів, зумовлених стафіло- і стрептококами, розвивається внаслідок переходу запалення із сусідніх органів - міокарда, легень та плеври. Первинно нетравматичний перикардит виникає внаслідок простуди у нетренованих тварин та за зниженої неспецифічної резистентності. У собак перикардит може виникати на фоні кровотечі у порожнину перикарда у разі пошкодження судин або лівого передсердя пухлинами (хемодектома брахіцефалів, метастази раку щитоподібної залози). Гемангіосаркома, як правило, локалізується у правому передсерді і є високозлоякісною. Виникає у собак старше шестирічного віку (найчастіше хворіють німецькі вівчарки).Травматичний перикардит (Pericarditis traumatica) проявляється розвитком у серцевій сумці гнійно-гнильних процесів, зумовлених травмою перикарда стороннім тілом, яке проникає ззовні або з боку стравоходу (у собак і коней) чи сітки (у рогатої худоби). За зовнішніх травм (первинний перикардит) причиною захворювання можуть бути проникні уламки металу, дерева або непроникні рани грудної стінки(за переломів ребер, які травмують своїми уламками перикард).Однак здебільшого травматичний перикардит буває вторинним і спричиняється у великої рогатої худоби (рідко - в овець і кіз) проникненням із сітки (через діафрагму) у перикард гострих металевих предметів: гвіздків, шматків дроту тощо). Такому явищу сприяють, по-перше,порушення обміну речовин у корів, зумовлені нестачею кальцію, фосфору, кобальту, міді, кухонної солі, вітаміну D, внаслідок чого у тварин розвивається спотворення смаку - вони постійно лижуть стіни, землю, годівниці, проковтуючи при цьому сторонні предмети; по-друге, фізіологічні особливості прийому корму у великої рогатої худоби, а також низька чутливість сосочків спинки язика та особливості моторної функції сітки.Остання скорочується у дві фази: під час першої - задня стінка сітки втягується у просвіт органа, другої - наближається до передньої, внаслідок чого тут затримуються сторонні предмети, що потрапили в неї. Якщо ці предмети гострі й тверді, то стінка сітки пошкоджується (травматичний ретикуліт), сторонні предмети можуть проходити через неї і спричиняти запалення очеревини (травматичний ретикулоперитоніт), потрапляти у печінку чи легені. Проте сторонні предмети найчастіше направляються у бік серця, яке відділене від сітки лише діафрагмою. Під час скорочень сітки, сильних потуг тварин під час отелення, сильних тенезмів за дефекації стороннє тіло проходить через діафрагму (ретикулофреніт) і поступово проникає у перикард (травматичний ретикулоперикардит).Патогенез. Розрізняють дві стадії у розвитку перикардиту. На початку у більшості випадків розвивається фібринозний перикардит. На вісцеральному і парієтальному листках перикарда відкладається фібрин, який робить їх поверхню шершавою, що утруднює роботу серця,спричиняє больову реакцію та рефлекторне посилення частоти пульсу. Нашарування фібрину можуть досягати 1-1,5 см завтовшки, утворюючи спайки між листками перикарда або ворсинчасті розростання сполучної тканини («панцирне» серце), що утруднює скорочення серця і спричинює розлади кровообігу. Нерідко в перикарді відкладається кальцію карбонат (вапно).Випітний перикардит характеризується нагромадженням на початку хвороби у порожнині серцевої сорочки серозно-фібринозного ексудату,який тисне на серце і утруднює його діастолічне розширення.За травматичного перикардиту сторонній предмет, що потрапляє із сітки чи стравоходу, заносить у порожнину перикарда мікрофлору,яка спричиняє спочатку розвиток серозно-фібринозного, а в подальшому - гнійно-гнильного запалення. Пошкодження ділянки серця гострим предметом може зачепити лише серцеву сумку або одночасноі міокард, а в окремих випадках сторонній предмет проникає через стінку серця, перфорує перегородку між шлуночками і досягає ендокарда правого шлуночка.У порожнині перикарда скупчується значна кількість ексудату(10-20 л), який утруднює діастолічне розширення серця («тампонада» серця), що призводить до зменшення скорочувальної сили міокарда і систолічного об'єму серця, різко порушує гемодинаміку, зумовлює венозний застій у легенях, печінці та інших органах і частинах тіла. Швидкість течії крові уповільнюється,максимальний артеріальний тиск зменшується, а венозний підвищується до 600 мм водяного стовпа (у здорових тварин - 80-120), внаслідок чого з'являються серцеві (застійні) набряки.Яремні вени через утруднення відтоку крові збільшуються в об'ємі і стають напруженими.Розлади гемодинаміки спричиняють функціональні і структурні зміни у печінці, порушуються всі її функції. Тканинна гіпоксія, окрімтого, спричиняє порушення обміну речовин, зокрема переважає анаеробний шлях розщеплення глюкози (гліколіз), а нестача кисню знижує функціональні можливості залоз шлунка і кишечнику. За перикардиту,особливо травматичного, утворюються продукти запалення і розкладання ексудату, які спричиняють інтоксикацію, підвищення температури тіла, нейтрофільний лейкоцитоз, порушення функцій інших органів.Симптоми. За нетравматичного перикардиту загальний стан залежить від перебігу основного захворювання. Температура тіла підвищена. Спостерігають ціаноз видимих слизових оболонок, тахікардію, болючість за пальпації ділянки серця. Аускультацією за фібринозного перикардиту знаходять шуми тертя перикарда. За інших форм ексудативного перикардиту серцевий поштовх і гони серця послаблені, прослуховуються шуми хлюпання, артеріальний тиск знижений, венозний - підвищений. За тяжкого перебігу розвивається набрякання вен, збільшення печінки, асцит і гідроторакс. У собак на рентгенограмі силует серця збільшений,має форму «гарбуза», поперечний розмір серця більший за поздовжній.Травматичний перикардит у великої рогатої худоби, як правило, є продовженням травматичного ретикулоперитоніту. Біль у ділянці серця супроводиться пригніченням, послабленням рефлексів, обмеженням рухів. За лягання, вставання, дефекації тварини стогнуть, уникають різких рухів, часто стоять з широко розставленими грудними кінцівками, намагаються поставити їх вище, неохоче спускаються з гори.Процес розвитку травматичного перикардиту проходить у дві стадії.Перша стадія - стадія фібринозного перикардиту. Характеризується підвищенням температури, пригніченням, зниженням апетиту і продуктивності. Рухи обережні, часто спостерігають кіфоз. Серцевий поштовх посилений, пальпація і перкусія ділянки серця спричиняють больову реакцію тварини, тони серця посилені і супроводжуються перикардіальними шумами тертя, які є патогномонічним симптомом.Друга стадія характеризується нагромадженням серозно-фібринозного, а пізніше гнійно-гнильного ексудату. Температура тіла підвищена, пригнічення тварини посилюється, тварини стоять з витягнутою вперед шиєю й опущеною головою, нерідко стогнуть. Апетит відсутній, продуктивність і вгодованість знижуються. Тварини уникають різких рухів, поворотів, обережно лягають, а під час вставання намагаються піднятися передусім на грудні кінцівки. У міжщелепному просторі та ділянці підгруддя з'являються набряки: холодні, безболісні, розлиті, тістоподібної консистенції.Кон'юнктива ціанотична.Серцевий поштовх послаблений,дифузний. Пульс 100-120 ударів за хвилину. Перкусійні межі серця розширені, звук у ділянці серця стає тупим, але за наявності газів у верхній ділянці серцевої сумки виявляють тимпанічний звук. Тони, як правило, послаблені,приглушені, в окремих випадках, коли нагромаджується багато газів, можуть бути посиленими. Прослуховуються шуми хлюпання - патогномонічний симптом перикардиту.«Тампонада» серця ексудатом утруднює відтік венозної крові, спричинює переповнення і напруження яремних вен, часто виявляють позитивний венний пульс, швидкість течії крові уповільнена, венозний кров'яний тиск підвищений до 620 мм водяного стовпа, а максимальний артеріальний - знижений. Електрокардіограма (ЕКГ) характеризується різким зменшенням вольтажу всіх зубців, особливо в першому відведенні, зменшенням діастолічної паузи, наявністю екстрасистол.Порушення гемодинаміки спричиняє ацидотичний стан, швидке і поверхневе дихання, може з'являтися кашель. Розвивається вторинна гіпотонія передшлунків, застій вмісту кишечнику. Сечовиділення і дефекація затримуються, стають болісними. В сечі знаходять білок,індикан, за гематологічного дослідження виявляють - лейкоцитоз, регенеративне і навіть гіперрегенеративне зрушення нейтрофільного ядра, анеозинофілію, гіпоальбумінемію та підвищення активності індикаторних для печінки ферментів. Перебіг. Фібринозний перикардит за своєчасного лікування тварини може порівняно швидко завершитися видужуванням. Інші форми перикардиту перебігають більш тривало і тяжко. В окремих випадках, коли гострий металевий предмет пошкоджує міокард й ендокард,хвороба може перебігати швидко і закінчується загибеллю тварини.Зрідка відмічають випадки, коли сторонній предмет виходить із порожнини перикарда через грудну стінку назовні або інкапсулюється у порожнині перикарда. Проте, внаслідок деструктивних змін у перикарді й міокарді, повного одужання тварин не буває.Діагноз. Фібринозний перикардит характеризується підвищенням температури тіла, болючістю серцевої ділянки, тахікардією, посиле-ним серцевим поштовхом і перикардіальним шумом тертя. Для інших форм перикардиту характерні переповнення й напруження яремних вен, зміщення, ослаблення і дифузність серцевого поштовху, збільшення ділянки абсолютного серцевого притуплення, послаблення і глухість тонів, тахікардія, перикардіальні шуми хлюпання, серцеві набряки. Для підтвердження діагнозу роблять діагностичну пункцію перикардіальної сумки гожою (№ 14 - діаметром 1 мм і завдовжки 120 мм)у четвертому міжребер'ї, зліва, на середині між лінією плечового суглоба й ліктем. Випітний перикардит диференціюють від водянки серцевої сорочки (гідроперикарда), за якої немає болючості в ділянці серця і температура тіла нормальна. За пункції порожнини перикарда одержують транссудат, який відрізняється від ексудату за перикардиту меншою відносною густиною (менше 1,016 кг/м3), меншим вмістом білка (1-3 %) і лейкоцитів.Ехокардіографією у перикардіальній сумці собак знаходять рідину.Фібринозний перикардит слід диференціювати від фібринозного плевриту і гострого міокардиту. За плевриту шуми тертя плеври збігаються у часі з фазами дихання. Гострий міокардит відрізняється стукаючим серцевим поштовхом, вираженою екстрасистолією і відсутністю перикардіальних шумів.У разі пороків серця ендокардіальні шуми відрізняються від перикардіальних за характером звуку, вони є фазними, тобто вислуховуються під час систоли чи діастоли, і мають точки найкращого прослуховування.Травматичний перикардит слід диференціювати від травматичного ретикулоперитоніту, за якого відсутні набряки, тахікардія, перикардіальні шуми тертя чи хлюпання, менше виражені гіпертермія, зміни лейкоцитів і лейкограми.Прогноз за перикардиту обережний і залежить за нетравматичного його походження від основної хвороби. За травматичного перикардиту прогноз, як правило, несприятливий.Лікування. За вторинного нетравматичного перикардиту увагу передусім приділяють усуненню основної хвороби. Одночасно застосовують спочатку холод на ділянку серця, потім - сечогінні засоби,кофеїн, глюкозу, сульфаніламіди та антибіотики. Із сечогінних засобів застосовують еуфілін (підшкірно великим тваринам - 0,5-2, собакам -0,05-0,1 г), теофілін (всередину коням і коровам - 2-6, собакам - 0,2-0,7 г), теобромін (великим тваринам - 5-10 г, дрібній рогатій худобі і свиням - 0,5-2, собакам - 0,1-0,2 г), фуросемід (лазикс) 1 % розчин внутрішньом'язово великій рогатій худобі і коням 0,1-0,2 мл/кг, собакам - 0,5-1 мл/кг, всередину, відповідно, 5-7 і 8-10 мг/кг один раз на добу, діакарб внутрішньом'язово, відповідно, - 6-8 і 10-20 мг/кг, кальцийодин призначають усередину (великим тваринам - 2-10, дрібним - 0,2-1 г). Кофеїн-бензоат натрію або кофеїн-саліцилат натрію вводять підшкірно (великим тваринам - 2-5 г, дрібній рогатій худобі і свиням - 0,5-1,5, собакам та лисицям - 0,1-0,3 г), кордіамін великим тваринам - 10-15, собакам - 0,5-1,5 мл. Глюкозу краще вводити внутрішньовенно в 30-40 % розчині (великим тваринам - 30-150 г, дрібній рогатій худобі - 10—30, собакам - 2-8, лисицям - 1-5 г з розрахунку на суху речовину). За гострого перебігу нетравматичного перикардиту призначають антибіотики пеніцилінового ряду, аміноглікозиди або їх поєднання; можливе застосування цефалоспоринів (цефазолін,цефалоридин) з урахуванням дози для тварин різного виду й віку,кратності застосування і курсу лікування.За травматичного перикардиту лікування неефективне, тому тва­рин здають на вимушений забій, але за необхідності деякий час під­тримують, застосовуючи глюкозу, кордіамін, кокарбоксилазу.Профілактика. Своєчасно лікують тварин з первинною хворобою, усувають простудні фактори і підвищують природну резистентність організму. У профілактиці травматичного перикардиту у великої рогатої худоби має велике значення роз'яснювальна робота серед працівників тваринництва. Не допускають засмічення кормів, приміщень, ферм і загонів металевими предметами, не випасають тварин на засмічених металевими предметами пасовищах, у неблагополучних господарствах пропускають сипучі корми через електромагнітні установки, проводять ранню діагностику і профілактику порушень мінерально-вітамінного обміну, який супроводиться спотворенням смаку і поїданнямметалевих предметів, вводять у сітку магнітні кільця або "ловушки". Для своєчасного видалення металевих предметів з сітки застосовують зонд магнітний ветеринарний (ЗМВ) - виробник ПП «Гарант-1» (Україна),магнітні зонди І.О.Телятникова, ЗМУ та інші.
56. Персистентне жовте тіло: причини, патогенез, діагностика, лікування. Персистентне жовте тіло (Corpus Luteum Persistens) – це жовте тіло, яке не розсмокталося протягом 30 діб після родів або попереднього статевого циклу, який був ановуляторним (лютеїнізація фолікула) або не завершився вагітністю.Основною причиною затримки жовтого тіла є паталогічний стан слизової оболонки матки (запальні та дистрофічні процеси, подразнення ендометрію мікробами та їх токсинами, чужорідні тіла у матці), яка у таких умовах не може синтезувати достатньої кількості простагландину Ф-2-альфа, необхідного для лютеолізу. Концентрація прогестерону у крові таких тварин домінує над концентрацією естрогенів і створює перешкоди для росту фолікулів, тому, що зменшується секреція ФСГ. Це призводить до анафродизії. Етіологія. Незбалансована і неповноцінна годівля, тривалий підсисний період, запальні або дистрофічні процеси в матці, інтоксикація – фактори, що сприяють затриманню жовтого тіла в яєчнику. Істинну причину патології треба шукати у порушені в ланцюгу нейрогормональної регуляції функції яєчників. Накопичення ексудату в матці, що може імітувати вагітність, як і розлади секреторної активності її залоз, розглядають як фактор, що обумовлює затримання жовтого тіла для збереження "домінанти вагітності". Патогенез. Затримане жовте тіло, продовжуючи секрецію прогестерону, гальмує ріст і розвиток фолікулів в результаті чого затримується синтез естрогенів і порушується функція матки, у ній накопичуються і затримуються лохії, наступає дистрофія епітелію ендометрію і залоз, не синтезуються простагландини. Ознаки. Основна ознака – подовження періоду між статевими циклами після осіменіння, відсутність стадії збудження статевого циклу протягом 45-ти і більше днів після отелення. Зміни в яєчнику: наявність в одному яєчнику різної форми і величини жовтого тіла, що може грибоподібно випинатись над його поверхнею в другому – різної величини фолікулів. Матка зменшена, стінки дряблі, скоротлива здатність знижена або відсутня. Гістоструктура жовтого тіла вагітності, статевого циклу і персистентного немає суттєвої відмінності. Діагноз. Важливе значення мають відомість про перебіг отелення і післяотельного періоду, час виникнення першої стадії збудження статевого циклу після отелення. Об'єктивні дані, отримані при ректальному дослідженні, мають вирішальне значення для визначення діагнозу. Повторне дослідження через місяць дає можливість підтвердити діагноз або заперечити діагноз, визначити тільність тварин. Лікування: Спочатку потрібно усунути основну причину затримки інволюції жовтого тіла (супутні запальні процеси у матці), після чого часто ця залоза перестає функціонувати сама по собі і статева циклічність у тварин відновлюється. Потрібно створити добрі умови годівлі, звернувши увагу на забезпеченість вітамінами і мікроелементами; проводити моціон і контакт з самцем. Основні етапи лікування:1. Загальностимулююча терапія.2. Призначення 2–3 внутрішньочеревинних ін’єкцій розчину новокаїну для відновлення простагландиносекретуючої функції ендометрію.3. Енуклеація жовтого тіла або призначення препарату лютеолітика з групи простагландинів для розсмоктування жовтого тіла.Для енуклеації жовтого тіла руку вводять у пряму кишку і звільнюють її від калових мас. У краніальній частині прямої кишки захвачують яєчник так, щоб яєчникова зв'язка була між вказівним і середнім пальцями. Великим пальцем тиснуть на тканини між паренхімою яєчника і основою жовтого тіла та відокремлюють жовте тіло. Відчуття характерного хрускоту у момент віддавлювання і наявність ямки на місці колишнього жовтого тіла свідчать про закінчення проведення операції. Для усунення кровотечі потрібно прижати м'якишем великого пальця в ділянці утвореної на місці жовтого тіла ямки 1–2 хвилини. Якщо при першій спробі віддавити жовте тіло не вдалося то через 3–5 діб операцію слід повторити. Потрібно сказати, що ця маніпуляція може бути виконаною тільки за умови периферійного розміщення жовтого тіла коли відчутна межа між жовтим тілом і яєчником. При центральному розміщенні жовтого тіла енуклеація веде до значних травм, злипливого запалення між яєчником, яйцепроводом, її брижами і очеревиною, оофорту та утворення спайок.Необхідність повторного призначення простагладину на 11–12 добу лікування виникає лише у частини тварин. Це позв'язано не з персистентним жовтим тілом, а з жовтим тілом статевого циклу.4. Стимуляція фолікулогенезу.Розсмоктування персистентного жовтого тіла можна досягти, виконуючи масаж яєчників і матки через кожні 2 доби протягом 2–3 тижнів і використовуючи 1–2 обробки тканинно-вітамінними препаратами, або призначаючи тільки простагландин.