Воспаление сухожильных влагалищ запястья 5 страница

глазные капли (ципровет);очищение носослезных каналов и др.

29. Кормові мікотоксикози: класифікація, симптоми, патогенез, діагностика, лікування та профілактика. Нині поширеною є класифікація мікотоксикозів за переважним ураженням окремих органів та систем тварин

-нейротоксикози до яких належить ерготизм, що викликається житніми ріжками (Claviceps purpurea), клавщепстоксикоз (Claviceps paspali) та мікотоксикози, що супроводжуються тремором (Aspergillus fiimigams),

-гепатотоксикози - включають мікотоксикози, що викликаються афлатоксинами та коєвою кислотою (Aspergillus flavus, Aspergillus parasiticus), синдром Рейя та цирози печінки, які викликаються циклохлоротином (продуцент РешсіШшп lblandicum), стеригматоцистином (Aspergillus versicolor), рубратоксинами А і Б (Pemcillium rabrum),

-нефротоксикози - до яких відносять мікотоксичну нефропатію свиней, в етіології якої основне значення має охратоксин (продуцент Aspergillus ochraceus) та цитринш (продуцент Pemcillium vindicatum, P citxinum),

-МІКОТОКСИКОЗИ з перважним ураженням травного каналу та кровотворних органів (аліментарна токсична алейкія, фузарютоксикози,Т-2токсикоз), причинним агентом яких є гриби із роду Fusanum(Т-2токсин, диацетоксискирпенол, шваленол, дезоксиніваленол),-зеараленонотоксикоз - виникає внаслідок впливу зеараленону, абоF-2токсину, що продукується грибом Fusanum graminearum, та характеризується явищами раннього статевого дозрівання (естроген ний ефект-самостійний тип складають дерматотоксикози та респіраторні мікотоксикози - стахіботрютоксикоз (продуцент токсину Stachybotrys alternans) та дендродохютоксикоз (Dendrodochium toxicum)

Існує доволі багато неспецифічних мікотоксикозів, коли отруєння тварин відбувається в результаті згодовування недоброякісних та зіпсованих кормів. Якщо кормові засоби запрівають, гниють, мокнуть, промерзають чи залежуються, в них активно розвивається неспецифічна мікрофлора та плісняви. Велику роль тут відіграють гриби родів мукор, аспергілюс, ризопус тощо. Як правило, в кормах майже завжди присутня певна кількість потенційно токсичних грибків. Однак в невеликих кількостях їхня присутність не здійснює негативного впливу на організм тварини.З іншого ж боку, при значному ступені ураження корми стають токсичними. Навіть якщо характерні симптоми захворювання не виникають одразу, для мікотоксинів характерні кумулятивні властивості. Тобто через певний час постійного надходження в організм тварини забруднених кормів, після досягнення їхнього вмісту в організмі певного рівня, розвивається виражена хвороба. Кумулятивні властивості мікотоксинів також виявляються в їхньому характерному накопиченні в певних тканинах організму, зокрема у жировій тканині. З цією властивістю пов’язана велика небезпека. Діагностика та лікуванняВстановлення діагнозу на мікотоксикоз передбачає виявлення прямого зв’язку між споживанням корму, зараженого грибками з вмістом мікотоксинів, та розвитком характерної картини захворювання. Специфічного лікування мікотоксикозів не існує. Воно проводиться симптоматично з обов’язковим вилученням забруднених кормів із раціону. Для очищення організму можуть проводити промивання шлунку та рубця, задавати всередину адсорбенти, наприклад, активоване вугілля, призначати сольові послаблюючі засоби.На початку хвороби в гострій стадії можна застосовувати кровопускання великим тваринам, в об’ємі до 1-1,5 л. Поряд із цим внутрішньовенно вводять хлорид кальцію, глюкозу, новокаїн тощо. Важливу роль у подальшій реабілітації тварин відіграють гепатопротекторні препарати та відновлення функцій уражених систем і органів, зокрема, у випадку розвитку гастроентеритів чи бронхопневмоній. Крім того, для швидшого одужання важливо забезпечити худобу повноцінною та високоякісною годівлею.

30. Крупозна пневмонія: етіологія, патогенез, симптоми, діагностика, лікування та профілактика.

 

31. Мастит. Класифікація, поширення, економічні збитки. Мастит (mastitis) чи маміт (mammitis) — запалення молочної залози, що виникає у відповідь на дію механічних, біологічних, хімічних чи термічних чинників Серозний.Катаральний:катар молочних проток і цистерн;катар альвеол;фібринозний.

Гнійний:гнійно-катаральний;абсцес вим'я;флегмона вим'я;Геморагічний.Специфічний:ящур вим'я;актиномікоз вим'я;туберкульоз вим'я За перебігом: гострий (від 3 до 7 діб)підгострий (від 8 до 15 діб)хронічний (більше 15 діб)прихований (субклінічний або латентний)Індурація вим'я За закінченням (ускладненням) маститу: (заміщення паренхіми сполучною тканиною).Гангрена вим'я (некроз і гнильне розкладення тканини).Атрофія. За фізіологічним станом тварини в момент захворювання: ЛактаційнийМастит періоду запускуМастит періоду сухостою.Мастит частіше реєструється у корів (20-75%, до 40% від інших захворювань), у свиней (до 40%), кіз і овець (до 20%), кобил (5%) Щорічні втрати від маститу становлять зниження молочної продуктивності (до 15% присубклінічному і до 40 % — при клінічному маститі)- якості молокавибракування хворих і перехворілих тварин (30-35%) часта зміна поголів‘я затрати на лікуванняІн. фактори (відторгнення і розсмоктування плода, народження нежиттєздатних телят, багаторазові непродуктивні осіменіння, анафродизія

32. Метеоризми та ентералгія кишечнику: діагностика, лікування та профілактика. Метеоризм кишечника (meteorismus intestinorum) - надмірне скупчення газів в тонкому і товстому відділах кишечника внаслідок посиленого бродіння кормових мас і спазматических скорочень стінок малої ободової або прямої кишки.Хворіють переважно коні, рідше м'ясоїдні і дуже рідко тварини інших видів. Катаральний спазм кишок (ентералгія) (enteralgia) - ентералгія кишечника являє своєрідну форму кольок, що протікають у вигляді періодично проявляються нападів занепокоєння, що викликаються спастичним скороченням кишкової стінки. Ентералгія зустрічається часто у коней, рідше у жуйних тварин і свиней. Діагноз. Періодичність нападів кольок, відсутність даних на гостре розширення шлунка, наявність інших ознак парасимпатичного комплексу дають можливість визначити ентералгію, виключити метеоризм кишечника і пілороспазм. Лікування. При ентералгіях з виразним парасимпатическим симптомокомплексом слід застосовувати підшкірно коням атропіну сульфат 0,02-0,04 г, платифіліну гідротартрат 0,015-0,7 р. При ускладненні токсикозом зі зниженням кров'яного тиску і тахікардією для зняття болю внутрішньовенно вводять 30-50 мл 10% -ного розчину анальгіну, 150-250 мл 0,25%-ного розчину новокаїну, а всередину - ефірно-валериановую настоянку 20-50 мл. При вираженому парасимпатическом симптомокомплексе - підшкірно ефедрину гідрохлорид 0,02-0,04 м. Хороше спазмолітичну вплив роблять іноді без застосування лікарських засобів теплі глибокі клізми, масаж і тепле укутування живота та інші теплові процедури. Після зняття нападів кольок при наявності ознак катарального запалення кишечника рекомендується давати легкі проносні (середні солі, рослинні олії) і протимікробні (іхтіол, салол та ін.) Тварин звільняють від роботи і призначають дієту, рекомендовану для хворих гастроентеритом. Профілактика. Оберігати тварин від впливу вітру і холоду після роботи. Дотримуватися прийнятого порядку годівлі, утримання та експлуатації тварин. Поступове привчання тварин до низьких температур також є важливим заходом попередження ентералгіі.

 

33. Методи одержання сперми у плідників, їх переваги та недоліки. ХірургічніПіхвовіУретральні

Хірургічні методи одержання сперми полягають у вилученні сперміїв з придатків сім’яників:

шляхом проколу їх голкою в області хвоста з послідуючим відсмоктуванням шприцом

від вбитого самця чи після його кастраціїнакладанням фістули на канал придатку.Піхвові методи отримання сперми заключаються у вилученні сперми з піхви самки після природного парування з плідником за допомогою піхвового дзеркала та спеціальної ложки (дзеркальний) чи губки (губковий)

Застосовуються у виключних випадках у разі перевірки рухливості сперміїв, коли неможливо одержати сперму у штучну вагіну Губковий метод полягає у введенні губки в піхву самки в охоті, вилученні її після коїтусу з плідником та віджиманні з неї сперми рукою чи спеціальним пресомДзеркальний метод. після природного парування у піхву вводять вагінальне дзеркало і вилучають сперму безпосередньо з поглиблення у передній частині піхви з допомогою ложки чи іншого інструментуНедоліки піхвових методів одержання сперми відмічаються великі втрати сперми – як правило, вдається взяти лише частину виділеної самцем сперми, решта розмазується по стінках статевих шляхів або всмоктується в матку (у кобил)губка, як стороннє тіло, може порушувати динаміку еякуляції, що обумовлює гальмування статевих рефлексів і, в особистості, зменшення об’єму еякулятутехніка підготовки губки складна, для цього потрібна спеціальна обробкакількість сперміїв зменшується, рухливість і виживаність їх різко знижуються внаслідок травмування під час віджимання губкигубка, введена у піхву в фазу тічки, адсорбує в себе значну кількість піхвового слизу, який негативно впливає на сперміївне виключається можливість перенесення заразних захворювань

для свиней цей спосіб зовсім не придатний через вузькість і велику довжину піхви, а також тому, що більша частина сперми всмоктується в матку Уретрольні методи сперму одержують безпосередньо з уретри самця наступними методами:масаж ампул сперміопроводівфістульниймастурбаціїелектроеякуляціїспермозбирача штучні вагіни Методи масажу. Використовуються для одержання сперми від тих бугаїв, які з-за якоїсь причини (слабкі чи хворі задні кінцівки, надто в’ялий прояв статевих рефлексів та ін.) не в змозі еякулювати в штучну вагіну чи йти в злучку.Здійснюється шляхом масажу через пряму кишку сечостатевого каналу, ампулам сперміопроводів і міхурцеподібних залоз Фістульний метод. Сперму одержують під час природної садки плідника з фістули сечостатевого каналу Метод мастурбації. ґрунтується на механічному подразненні голівки статевого члена рукою (чи спеціальним вібратором) шляхом тертя об неї препуційного мішкаВперше запропоновано Дж. Амантеа для одержання сперми у собак Метод спермо збирача. Спермозбирач – це прилад, що являє собою трубку з тонкої гуми, один кінець якої повністю закритий, а вільний розтягнутий на жорсткому широкому кільці. Ним можна одержувати сперму двома способами: без введення його в піхву і з введенням у піхву самки.

34. Методи та способи штучного осіменіння самок сільськогосподарських тварин. Визначення оптимального часу і кратність осіменіння. У даний час існує два методи штучного осіменіння:

поза організмом - застосовується у риб (ікру та молочко змішують у спеціальних посудинах і витримують при відповідній температурі); в організмі самки — застосовується у всіх видів тварин та птахів у інтрагенітальній формі (введення сперми у статеві шляхи) чи інтраабдомінальній (введення сперми у черевну порожнину через прокол черевної стінки в напрямку лійки яйцепроводу). Піхвовий - сперму вводять у піхву або на шийку матки без застосування піхвового дзеркала. Цервікальний - сперму вводять безпосередньо у канал шийки матки. Матковий — сперму вводять у порожнину матки. Трубний (яйцепровідний) - cперму вводять через розширювач клоаки у яйцепровід.Візо-цервікальний спосіб осіменіння – найбільш простій і доступний, використовувався на початку широкого впровадження штучного осіменіння в практику скотарства. Використовуються: вагінальне дзеркало і шприц-катетер.Недоліки: трудомісткість і незручністьпри порушенні техніки осіменіння виникає у відповідь негативна реакціяРекто-цервікальний спосіб – найбільш надійний зі всіх використовуваних у скотарстві способів осіменіння Полягає у введенні інструменту для осіменіння із спермою в шийку матки, яку фіксують рукою через пряму кишку. Переваги: використання одноразового стерильного інструменту

пристосованість до всіх технологій розфасовки і зберігання спермиконтрольоване введення сперми в статеві шляхиМано-цервікальний спосіб застосовується тільки для осіменіння корів з достатньо широким статевим каналом. Використовують: короткий поліетиленовий катетер з ампулою або зоошприц

поліетиленова рукавичка При виборі оптимального часу осіменіння самки враховують такі обставини: яйцеклітина володіє обмеженою здатністю до запліднення — 6-10 год.;проникнути у яйцеклітину можуть лише дозрілі (капацитовані) спермії, для чого потрібно 5-6 год. перебування їх у геніталіях самки;при природному осіменінні спермії нативної сперми зберігають свою живучість у статевих органах самки 24-48 год., розрідженої чи заморожено-розмороженої – близько 12 год. Оптимальним часом осіменіння самок є період, найбільш сприятливий для зустрічі сперміїв з яйцеклітиною

Для виявлення корів та телиць в охоті використовують декілька способів візуальний,

рефлексологічний, візуально-рефлексологічний, вагінальний, ректальної пальпації яєчника,

електрометрія та лабораторні методи.

35. Мікроелементози молодняку: загальні принципи діагностики та профілактика. анню діагностику мікроелементозів, зокрема гіпомікроелементозів, проводять, дотримуючись специфічної схеми клініко-лабораторних досліджень: визначають зміни розвитку тварин, звертають увагу на зріст, масу і пропорційність частин тіла, відмічають випадки народження виродків, мертвих, з рідким волосяним покривом і без волосяного покриву; аналізують раціони за вмістом і співвідношенням основних поживних речовин, провітамінів і вітамінів, макро- і мікроелементів; виявляють порушення стану волосяного покриву (затримка линьки, «грива», «чубок», своєрідна кучерявість і часткова депігментація волосяного покриву); відмічають сухість, підвищену складчастість, гіперкератоз і паракератоз шкіри, мікседему, енофтальм, екзофтальм, помутніння рогівки, анемічність видимих слизових оболонок, карієс, флюороз, деформацію зубів, визначають частоту пульсу, дихання і температуру тіла. Йодна недостатність характеризується зниженням функції щитоподібної залози (гіпотиреоз), низькорослістю дорослих тварин, недорозвиненням молодняку, порушенням росту волосяного покриву (довгий і грубий волосяний покрив в одних місцях і алопеції в інших), своєрідною кучерявістю волосяного покриву, народженням рідковолосих і навіть безволосих телят, сухістю, підвищеною складчастістю і гіперкератозом шкіри, енофтальмом, мікседемою у вигляді набряку міжщелепового простору, брадикардією. При загибелі і вимушеному забої тварини встановлюють зміни величини щитовидної залози і її кольору (блідо-рожевий колір з сірим і жовтим відтінком змінюється на червоно-фіолетовий), а також вмісту гормонів тетрайодтироніну (Т4) і трийодтироніну (Тз) і гістоструктури залози (фолікули збільшені, колоїд густий, епітелій фолікулів сплющений).Для ранньої діагностики йодної недостатності застосовують об'єктивний точний радіоімунологічний аналіз гормонів щитовидної залози (тироксину і трийодтироніну), а також гормону передньої долі гіпофіза-тиреотропіна. Велике значення для ранньої діагностики йодної недостатності має вміст йоду в сироватці крові, молоці. Кобальтова недостатність. Симптоми гіпокобальтозу розвиваються поступово, — проявляються у зниженні або відсутності апетиту, спотворенні смаку. Тварини поїдають краще зелену траву. Волосяний покрив грубий, волосся втрачає блиск, спостерігається затримка линьки, шкіра суха, малоеластична, лущиться. Підшкірна клітковина слабо виражена. Волосся легко випадає, м'язи тверді. Відмічається зменшення маси та зниження продуктивності корів. Температура — в межах фізіологічних коливань (37,5-39,5°С). Видимі ділянки слизових оболонок блідого кольору, у деяких тварин з жовтуватим відтінком, що свідчить про наявність вираженої анемії. У крові відмічається зменшення вмісту гемоглобіну до 40-90 г/л та кількості еритроцитів до 4-5 Т/л, розвивається гіпохромна анемія. Лейкограма характеризується еозинофілією. Жуйка у корів квола, жувальні рухи повільні, тварини скрегочуть зубами, різці хитаються. Скорочення рубця рідкі, слабкі. Перистальтика кишечнику сповільнена, перистальтичні шуми послаблені. Акт дефекації порушений. Перший тон серця глухий, подовжений, розщеплений, другий тон — послаблений, у деяких тварин прослуховуються ендокардіальні шуми. Артеріальний пульс слабкий. Реакція на зовнішні подразники слабка. Мідна недостатність (гіпокупроз) у тварин характеризується анемічністю видимих слизових оболонок внаслідок гіпохромної анемії, частковою депігментацією волосяного покриву з появою так званої тигроїдної масті. Кількість еритроцитів становить 5-6 Т/л, вміст гемоглобіну — 40-45 г/л. У сироватці крові і молоці вміст міді дорівнює відповідно 10-60 мкг/100мл і 40-60 мкг/л. У тяжких випадках уражається центральна нервова система, особливо мозок. Відбувається демінералізація мозкової тканини, що спричиняє енцефаломаляцію і гідроцефалію, а це призводить до атаксії, парезів і паралічів. Цинкова недостатність проявляється у порушенні обміну речовин, що характеризується затримкою росту, зниженням продуктивності та відтворювальної здатності, порушенням функцій серцево-судинної, травної, статевої систем тварин. Спостерігається ураження шкіри у вигляді гіперкератозу (надмірного ороговіння епідермісу шкіри) та паракератозу (порушення рогоутворення при метаплязії епідермісу). Вміст цинку в крові та молоці становить сліди і не більше 170 мкг/л, відповідно. Марганцева недостатність проявляється, перш за все, у затримці росту і формуванні кістяка, оскільки порушений процес окостеніння. У дорослих тварин знижується продуктивність, стійкість проти інфекційних і паразитарних хвороб та здатність до відтворення.Найчіткіше марганцева недостатність проявляється у птиці (пероз). У них при цьому викривляються трубчасті кістки, зміщуються сухожилки і потовщуються в суглобах, індиченята і курчата погано рухаються, худнуть і швидко гинуть. У дорослої птиці знижується несучість, погіршується запліднюваність, відмічається висока смертність ембріонів.При надлишку марганцю може посилюватись йодна недостатність.

При недостачі заліза в раціоні порушується кровотворення і виникає анемія у всіх видів тварин, причому найчутливіші до нестачі заліза молодняк і старі тварини. Найтиповіший перебіг захворювання спостерігається у поросят (аліментарна анемія). Перші ознаки аліментарної анемії у них відмічаються у віці 10-15 діб. Поросята погано смокчуть молоко у свиноматки.Видимі слизові оболонки бліді, шкіра суха, щетина матова, легко ламається; блідість особливо помітна у поросят на вухах. У молодняку старшого віку нерідко порушується апетит, вони п'ють сечу, ковтають підстилку тощо. Внаслідок цього виникають розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, з'являється пронос, що призводить до виснаження.

36. Міозити і міопатози. Етіологія, симптоми, прогноз, лікування. Этиология. Миозит может быть вызван механическими травмами спины и поясницы, сильным напряжением мускулов при перевозке тяжестей, длительной верховой езде, повалах и грубой фиксации, ревматизмом, переболеванием миогемоглобинемией. Заболевание может возникнуть в результате метастазов. У быков миозиты бывают вследствие частого и длительного использования их для взятия спермы, у собак - после длительной охоты. Предрасполагающими причинами являются отсутствие проводок, тренировок, нерегулярное использование в работе, переохлаждение, ожирение. кл инические признаки. При миозите, возникающем на почве механической травмы, наблюдается ограниченная, горячая, болезненная, односторонняя или двусторонняя припухлость, флюктуирующая при пальпации. Быстрое нарастание припухлости указывает на образование гематомы. Миозит, вызванный другими причинами, характеризуется образованием припухлости на всем протяжении поясницы и спины. Если миозит интерстициальный, то мускулы напряженные, горячие и болезненные, а если паренхиматозный, то плотные или дряблые, негорячие и неболезненные при пальпации. Однако при сокращении пораженного мускула животное испытывает боль, что сопровождается стонами и осторожным передвижением конечностей.При гнойном миозите появляется диффузная, горячая и напряженная припухлость не только пораженного мускула, но и окружающих тканей. Повышается температура тела, учащаются пульс и дыхание, нарастает нейтрофильный лейкоцитоз. Спина и поясница согнуты, грудные и тазовые конечности подобраны под живот, передвигается животное короткими шагами. При одностороннем воспалении наблюдается кособокость. Через 3...4 дня вследствие образования гнойных полостей появляются очаги флюктуации. После вскрытия гнойных полостей образуются язвы с выделением гнойного экссудата. Лечение. При миозите, возникшем на почве механической травмы, применяют такое же лечение, как при ушибе. Первые 1...2 сут применяют холод, а затем тепло, массаж, легкораздражающие мази. При паренхиматозном миозите холод противопоказан, сразу назначают тепло, массаж, втирают летучие линименты, внутривенно вводят новокаин, подкожно - гидрокортизон (60...120 мг); полезно применять аутогемотерапию. При гнойном миозите назначают курс лечения антибиотиками, местно антибиотики вводят путем инфильтрации, гнойные полости вскрывают Широкими разрезами для обеспечения свободного выделения гнойного экссудата и промывают антисептиками - фурацилином (1: 5000), 3%-ным раствором перекиси водорода на фурацилине, раствороми хлорамина (0,1... 0,5%-ным), пантоцида (0,1...0,5%-ным), калия перманганата (0,1%ным). Общее лечение проводят в зависимости от показаний.

 

37. Наркоз і місцеве знеболення. Види і використання у ветеринарній практиці.

 

38. Нейрогуморальна регуляція статевої функції у самок. Гонадотропні та статеві гормони, їх значення та застосування у ветеринарній практиці. Зовнішні подразники сприймаються всіма органами чуття. В супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса виділяється нейросекрет - рилізінг-фактор Гіпофіз виділяє три гонадотропні гормони: ФСГ – фолікулостимулюючий – зумовлює розвиток і дозрівання фолікулів.ЛГ – лютеїнізуючий – стимулює овуляцію і формування жовтого тіла.ЛТГ – лютеотропний (лактотропний) – забезпечує розвиток і функцію молочної залози і жовтого тіла. Дозрівання фолікула супроводжується синтезом в ньому гонадальних гормонів ЕСТРОГЕНІВ, які через хеморецептори і аналізатори головного мозку викликають тічку, загальне збудження та охоту. Велика кількість естрогенів гальмує синтез ФСГ і стимулює ЛГ, який викликають овуляцію і формування жовтого тіла (ЖТ).Функція ЖТ стимулюється та підтримується ЛТГ. Гормон ЖТ – ПРОГЕСТЕРОН – гальмує синтез ЛТГ і стимулює лютеотропну функцію гіпофізу, не перешкоджає секреції ФСГ, в результаті чого відбувається ріст нових фолікулів і повторення статевого циклу (СЦ).Функція ЖТ стимулюється та підтримується ЛТГ. Гормон ЖТ – ПРОГЕСТЕРОН – гальмує синтез ЛТГ і стимулює лютеотропну функцію гіпофізу, не перешкоджає секреції ФСГ, в результаті чого відбувається ріст нових фолікулів і повторення статевого циклу (СЦ).Для нормального протікання СЦ важливу роль також відіграють гормони епіфізу, надниркових залоз, щитовидної та інших залоз.

 

39. Новоутворення у с.-г. тварин. Класифікація, принципи лікування. Опухолями, или новообразованиями (Humor, пео plasma, blastoma), называются местные избыточные, автономные, атипичные патологические разрастания одной или нескольких тканей организма, возникающих без видимых причин вследствие размножения клеточных элементов, обусловленных изменениями биологических свойств клеток под влиянием бластомогенных факторов внешней и внутренней среды. Учение об опухолях, или новообразованиях, выделено в самостоятельный отдел науки под названием онкологии. В основе опухолевого роста лежит безграничное размножение клеток, которое не координируется с ростом других тканей организма и продолжается после устранения причин (канцерогенные вещества, рентгеновские и радиоактивные излучения, травмы и др.). вызвавших их появление. Опухолевые клетки образуются из нормальных клеток любых органов и тканей организма. В отличие от нормальных клеток они приобретают новые особые наследственные морфологические и функциональные свойства. Следовательно, самостоятельность и независимость роста (автономный рост) и первичные атипические морфологические и физиологические отклонения клеточных элементов от типа материнских клеток являются главными характерными признаками опухолей. Опухоли встречаются у всех видов животных. Опухоли классифицируют по морфологическим признакам соответственно тканям, из которых они развиваются. В соответствии с этим различают: эпителиальные — папилломы, аденомы, кистомы, дерматомы, карциномы; соединительнотканные — фибромы, миксомы, липомы, хондромы, остеомы, меланосаркомы; сосудистые — гемангиомы, лимфангиомы; мышечные — миомы, рабдомиомы; из нервной ткани — глиомы и невромы; смешанные — остеосаркома, фибромиксохондрома, фиброхондроостеома. По характеру роста и клиническому течению опухоли делят на доброкачественные и злокачественные. Доброкачественные опухоли. Растут они медленно, чаще окружены капсулой, не прорастают прилежащие ткани, а раздвигают их — экспансивный рост. В зависимости от локализации такая опухоль в одних случаях может существовать в течение всей жизни больного, не причиняя особого вреда. В других случаях доброкачественная опухоль при своем росте оказывает давление на прилежащий орган, вызывая атрофию, сдавление сосудов и нервов и нарушая его функцию. Доброкачественные опухоли не изъязвляются, не дают метастазов и не вызывают общей реакции со стороны организма. Обмен веществ, состав крови и общее состояние животного остаются без изменений. После удаления доброкачественной опухоли наступает полное выздоровление (не рецидивируют). Доброкачественные опухоли могут рецидивировать только при их несовершенном удалении. Злокачественные опухоли. Состоят они из клеток, подвергшихся необратимым патологическим изменениям и вызывающих постоянный прогрессирующий интенсивный рост тканей, состоящих из этих клеток. При этом все дочерние клетки опухоли оказываются также измененными. Прогрессирующий рост злокачественных опухолей продолжается и после устранения первоначальных раздражителей в связи с автономией их роста. Характерная особенность клеток злокачественных опухолей — глубокие морфологические отклонения от нормы: полиморфизм клеток и их ядер, многоядерность, недифференцированность, изобилие митозов и др. Выявляются также изменения на ультрамикроскопическом уровне: уменьшение органелл и митохондрий, множество ядрышек, усиленный пластинчатый комплекс (аппарат Гольджи), вакуолизация эндоплазматического ретикулума, многочисленные свободные рибосомы и др. Злокачественные опухоли не имеют капсулы и характеризуются быстрым инфильтрирующим ростом, разрушая соседние ткани, прорастают их. Они легко изъязвляются. Однако следует отметить, что у животных явления инфильтрирующего роста опухолей не всегда проявляются. В ряде случаев злокачественные опухоли (аденокорцинома молочной железы у собак, ангиосаркома селезенки) имеют выраженные границы и легко вылущиваются при оперативном удалении. Клетки злокачественных опухолей, врастая в лимфатические и кровеносные сосуды, могут отрываться и током крови и лимфы переноситься в другие органы и ткани, вызывая развитие новых опухолей — метастазов, что является второй особенностью злокачественных опухолей. Развитие злокачественных опухолей сопровождается глубокими нарушениями обмена веществ в организме животного, вызывая ухудшение общего состояния, резкое истощение (кахексию) и дистрофию. Этому способствуют специфическое действие токсинов опухоли, всасывание продуктов распада, образующихся в результате изъязвления и вторичной инфекции, вызывают у животного общую слабость, гипохромную анемию и т. д. После оперативного удаления злокачественные опухоли часто рецидивируют с более сильным инфильтративным ростом, дают регионарные и отдаленные метастазы. Полузлокачественные опухоли. Склонны они к инфильтративному росту, но не образуют метастазов. К ним относятся адамацитома, гемангноперицитома, некоторые фибросаркомы кошек, альвеолярная саркома и фиброэпителиома собак, некоторые виды карцином лошадей и др. Разделение опухолей на доброкачественные и злокачественные условно и допустимо только при клинической оценке заболевания. Так, доброкачественные опухоли, расположенные вблизи жизненно важных органов и нарушающие их функцию, при своем росте могут привести к гибели больного (опухоль мозга, средостения, в забрюшинном пространстве, в полых или железистых органах и др.). В настоящее время выздоровление животных, ранее считавшихся неизлечимыми возможно, а в случаях, когда полного выздоровления достигнуть нельзя, ветеринарные врачи могут остановить (замедлить) рост опухолей и создать животному жизнь без боли.В ветеринарной практике хирургический способ лечения является основным. Однако эффективность хирургического лечения, даже при соблюдении необходимого онкологически обусловленного радикализма, не всегда бывает высокой. Это объясняется тем, что оперативное лечение проводится с большим опозданием.Оперативный путь лечения может быть кровавым, либо электро и эндотермическим. Для локализированных опухолей операция по их удалению может привести к полному выздоровлению. При удалении доброкачественных опухолей разрезы делают на границе с окружающими тканями и опухоль вместе с капсулой вылущивают. На кровеносные сосуды, расположенные рядом с опухолью, накладывают лигатуру, саму рану закрывают прерывными швами.Возможно лечение лучистой энергией, посредством применения лекарственно-диетической и химиотерапевтической помощи, эндокринных препаратов, тормозящих опухолевый рост (вводят большие дозы гормона противоположного пола — женский половой гормон синестрол при раке предстательной железы и мужской половой гормон метилтестостерон при раке молочной железы).Особенно широко применяют комбинированное лечение: хирургическое и лучевое, хирургическое и химиотерапевтическое, хирургическое и гормональное.Химиотерапия эффективна при доброкачественных и некоторых злокачественных опухолях. Она заключается в применении специальных противоопухолевых лекарственных средств, которые разрушают клетки опухолей. Главное в химиотерапии — доставить лекарственную дозу к пораженному очагу и одновременно свести к минимуму побочные явления, возникающие вследствие поражения нормальных тканей этими неселективными препаратами, которые обычно воздействуют на фазу роста или деления клеток тканей. При данной терапии токсичность — основной фактор, ограничивающий сферу применения химиотерапии, поэтому обычно комбинируют терапию с использованием меньших доз лекарств различных механизмов действия.Лучевая терапия показана для лечения злокачественных неоперабельных опухолей. Но данный метод терапии в ветеринарной практике практически неприменим из-за дороговизны оборудования.Главное преимущество лазерной хирургии — точность воздействия, обусловленная использованием увеличительной техники, что приводит к минимальному повреждению соседних нормальных тканей, особенно в условиях трудного доступа к опухоли или чувствительности соседних тканей. В данном случае лазерная терапия играет важную роль в поддержании нормальной деятельности определенного внутреннего органа. Основной недостаток лазерной терапии — высокая стоимость оборудования.Криохирургия основана на глубокой заморозке, разрушающей аномальные ткани. В данном методе имеются свои преимущества и недостатки.