Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕалац кн€гин≥ фон Ўрубот€г 15 страница




- ƒуже приЇмно, що ви так мислите. —≥дайте б≥л€ мене та погомонимо.

- як? ќтак просто в самий кв≥тник? “атко збоже≠вол≥Ї!

- ¬се вал≥ть на мене. ј мен≥ тепер нема що втрачати. —≥дайте.

ќлюн€ й соб≥ розкинула руки ≥ впала на спину у кв≥ти.

- Ѕоже, €ка розк≥ш! ¬и не пов≥рите! я ж усе житт€ мр≥€ла отак упасти в кв≥ти, лежати й дивитис€ в небо.

- ≤ що вам заважало?

- я бо€лас€ татка. јле тепер, коли Ї на кого все звалити, € вже не боюсь... ѕане Ѕумбл€кевич, а це правда, що ви з≥бралис€ розкрити таЇмницю замку?

- ј€кже.

- Ѕоже, ви справжн≥й лицар. Ќ≥коли мен≥ не трапл€вс€


лицар. ј зараз в≥н лежить ось тут поруч - зовс≥м поруч, можна нав≥ть торкнутись.

- Ќу, то торкн≥тьс€.

њхн≥ руки зустр≥лис€ в трав≥, пальц≥ переплелис€, ≥ Ѕумбл€кевич в≥дчув, €ка њњ рука холодна.

- ” вас холодна рука.

- јле ж серце гар€че!

- —правд≥?

- Ќе в≥рите?

- ’≥ба може бути гар€че серце при таких холодних руках?

- ј ви помацайте, чи не гар€че?

≤ ќлюн€ з ус≥м запалом своЇњ н≥жноњ ≥ нањвноњ д≥вочоњ душ≥ схопила Ѕумбл€кевичеву руку й приклала соб≥ до грудей. ѕ≥д пальц€ми почув пружне персо ≥ весь жар, €кий клекот≥в поп≥д ним. “ам, у глибин≥ грудей, на всю потужн≥сть працював могутн≥й парот€г.

- “епер чуЇте?

- “епер чую.

≤, про вс€к випадок, руки не забрав.

- ѕане Ѕумбл€кевич, ви, напевно, дуже мужн€ людина.
¬≥дважитис€ на таку небезпечну мандр≥вку! ¬ глух≥ гори!
—ам на сам з духами! —каж≥ть, невже вам н≥коли не буваЇ
л€чно?

Ѕумбл€кевич в≥дчув, €к у ньому роздуваЇтьс€ пиха.

- ћен≥ буваЇ л€чно т≥льки в присутност≥ чар≥вних панночок.

- јх! як≥ ви галантн≥! Ќевже вам ≥ б≥л€ мене л€чно?

- ўе й €к!

- —правд≥? ≤ мен≥ теж. ћен≥ теж л€чно, що ви в≥зьмете й поц≥луЇте мене.

- я - вас?

- “ак. ѕоц≥луЇте просто зараз, у цю хвилину. ≤ мен≥ в≥д того аж усе т≥ло здригаЇтьс€, € тремчу, мов у пропасниц≥. „уЇте, €к молотить моЇ серце? “≥льки не ц≥луйте мене!


- Ќу, коли ви вже мене так просите... - змилосердивс€
Ѕумбл€кевич ≥ припав до прохолодних, але налитих жагою
вуст.

ќлюн€ обхопила його обома руками, а все т≥ло њњ ≥ справд≥ затремт≥ло, забилос€ ≥ зненацька, видобувши глибоке з≥тханн€, зац≥пен≥ло. Ѕумбл€кевич з перел€ку враз в≥длип ≥ побачив, що д≥вчина лежить непритомна. ќго! “≥льки цього бракувало! ’оча... поки лежить... ÷≥каво, що там у нењ п≥д сукнею. ѕ≥д сукнею побачив накрохмален≥ сн≥жно-б≥л≥ пантальони. ќб'Їкт був знайомий. ќпустив сукню, розгладив ≥, висмикнувши €кесь стебельце, заходивс€ лоскотати панну в нос≥. Ќосик зморщивс€, панночка вдихнула пов≥тр€ ≥ голосно чхнула, забризкавши Ѕумбл€кевичу ц≥лу лисину.

- јх! ўо з≥ мною? ƒе €? - ќлюн€ покл≥пала очками ≥ нарешт≥ очун€ла. - ќй, ви мене зачаклували, так? ¬и -чаклун! ¬и з ж≥нками робите все, що захочете. ѕравда? “аким € вас ≥ у€вл€ла. я ж вас просила не ц≥лувати мене. јдже це був перший у моЇму житт≥ поц≥лунок. я вир≥шила давно-давно, що дозволю це вчинити лише справжньому лицарев≥. Ќарешт≥ ви з'€вилис€!

- ўоб зникнути нав≥ки.

- ќ н≥! Ќе говор≥ть так. “епер ви н≥куди не зникнете. я буду пров≥дувати вас у тюрм≥. —к≥льки б це не тривало. я буду в≥рно приходити ≥ частувати вас кнедл€ми, палюшками, тертюхами ≥ пампушками. ћо€ бабус€ вже старенька, ≥ € стану дух≥вником в'€зниц≥ зам≥сть нењ. ¬и спов≥датиметес€ мен≥ у своњх гр≥хах. “≥льки мен≥ й б≥льш н≥кому.

- ” €ких гр≥хах? „и зможу € нагр≥шити, сид€чи в цюп≥?

- ќй, не каж≥ть так! √р≥ховними бувають нав≥ть сни. „асом наснитьс€ таке... ќсь, наприклад, сьогодн≥ мен≥ снилос€, наче њду € в карет≥ через л≥с. Ќа нас нападають розб≥йники. ѕолон€ть мене ≥ тод≥... вони мене... ах, Ѕоже м≥й!., вони мене... ус≥ дванадц€ть... по черз≥... як ви думаЇте - може, це в≥щий сон?


 


 

- якщо будете дуже прагнути, то в≥н обов'€зково збудетьс€.

- јх, €к ви можете? ƒванадц€ть розб≥йник≥в! Ќу хоч би дес€ть - а то ц≥лих дванадц€ть! я н≥коли б не витримала!

- Ќу, ви ж ≥ще не пробували?

- Ќ≥.

- “о й не зар≥кайтес€.

 

- —ором≥тник! ¬и мен≥ закрутили голову. « €кою метою?

- јве цезар! ћор≥тур≥ салютант!

- Ќ≥чого под≥бного! ¬и не приречений на смерть. јдже суду ще не було. ј, зрештою, нав≥ть €кщо вас засуд€ть на смерть, то й тод≥ € не покину вас. я носитиму кв≥ти вам на могилу. ј могила буде в нашому садку. я нав≥ть знаю де. ќсь тут. ƒе ми зараз лежимо. “ут € звелю вас закопати. Ѕуду приходити ≥ розмовл€ти з вами.

Ѕумбл€кевич скрививс€ в≥д такоњ перспективи.

- √а-а! «лочинц≥! –озбишаки! - раптом вдарило громом
над њхн≥ми головами, зас≥кло блискавиц€ми ≥ покотилос€
луною.

ќлюн€ в≥дразу з≥рвалас€ на ноги й заторохт≥ла:

- ÷е в≥н! ÷е все в≥н! ѕ≥дмовив, п≥дманув, заманив.
Ѕумбл€кевич, заклавши руки за голову, спок≥йно соб≥

лежав у кв≥тах ≥ дививс€ на розшал≥лого пана Ћ≥ндера, котрий в≥д лют≥ не знаходив соб≥ м≥сц€ ≥ сипав про≠кльонами нал≥во й направо.

ќлюн€ п≥дморгнула Ѕумбл€кевичу ≥ спробувала заспокоњти татус€.

- “атусю, € вс≥ кв≥ти повипр€мл€ю, повипростовую, листочки запрасую, стебельц€ поп≥дв'€зую, пелюстки посклеюю - будуть €к жив≥.

- Ќе треба! ’ай ус≥ бачать, €ке в мене горе! ћо€ дочка, €ку € бер≥г, мов перлу в чол≥, €к сонце, ≥ м≥с€ць, ≥ зор≥ -так мене зганьбила! ¬ал€Їтьс€ в кв≥тах, моњх улюблених кв≥тах, з €кимось... €кимось...


- ѕерепрошую! - озвавс€ Ѕумбл€кевич. - Ќе з €кимось!

-... €кимось шпигуном! - нарешт≥ випалив пан Ћ≥ндер.

- ƒуже вам сп≥вчуваю, - поз≥хнув Ѕумбл€кевич. - ƒо судового зас≥данн€ ще далеко?

- Ќ≥, €краз уже пора! «араз € з вами за все розкви≠таюс€!

- √оловне, щоб не змилити букву закону.

- Ќе переживайте. —уд проведемо в садку. ¬и не маЇте заперечень? “од≥ прошу за мною.

Ѕумбл€кевич п≥дн€вс€ з кв≥тника, обтрусивс€ ≥ слухн€но потюпав за господарем. ” глибин≥ саду височ≥ла б≥ла мармурова альтанка з крученими колонами ≥ €сно-зеленим дахом. « л≥вого боку в альтанц≥ сто€в ст≥л, за ним - три порожн≥ кр≥сла, а обаб≥ч столу ще по два кр≥сла, в €ких сид≥ла парочка старушк≥в ≥ нафацькана пудрами пан≥. Ќа стол≥, кр≥м папки, було ще повно р≥зноњ вс€чини: пл€шка рому, к≥лька келишк≥в, тац€ з фруктами, €кийсь пир≥г, посиланий маком, пл€шки з вином та водою. « правого боку сто€ло одне-Їдине кр≥сло з налок≥тниками, очевидно дл€ п≥дсудного.

- ÷е ось наш≥ прис€гл≥, - сказав пан Ћ≥ндер, посадивши
у б≥чне кр≥сло доньку. - ќлюню ви вже знаЇте. ј поруч -
це мо€ дружина, пан≥ Ћ≥ндерова. Ќавпроти - видатн≥ д≥€ч≥
в галуз≥ права й крим≥нал≥стики пан ƒезидер≥й ‘л€к та
пан≥ ћотрона ‘л€кова, моњ тесть ≥ тестьова. ѕ≥сл€ довгих
дебат≥в з адвокатом ≥ прокурором ми вир≥шили зу≠
пинитис€ саме на њхн≥х кандидатурах, €ко особах
виважених, високоморальних ≥ таких, що не мають
особистих зац≥кавлень у дан≥й справ≥. ¬аше м≥сце там, -
вказав на кр≥сло збоку, а сам с≥в за ст≥л межи двох
порожн≥х кр≥сел.

Ѕумбл€кевич запитав:

- ј де адвокат ≥ прокурор?


- як? - здивувавс€ пан Ћ≥ндер. - ’≥ба ви њх не бачите?
—ид€ть обаб≥ч мене. - ≤ в≥н розв≥в руки, мов пригортаючи
до себе не≥снуючих колег. - —лово дл€ обвинуваченн€
надаЇтьс€ панов≥ прокуроров≥! - проголосив пан Ћ≥ндер ≥
перес≥в у л≥ве кр≥сло. ƒал≥ в≥н говорив уже ≥ншим голосом,
удаючи прокурора: - Ўановн≥ судд≥, шановн≥ прис€гл≥!
—права, €ку винесено сьогодн≥ дл€ розгл€ду, маЇ
надзвичайну державну вагу. Ѕатьк≥вщина знаходитьс€ в
небезпец≥ ≥ будь-€ке, нав≥ть найменше, заз≥ханн€ на њњ
свободу повинно в≥дразу викликати в нас глибоке
обуренн€ ≥ протест. ≤ це дуже добре, що таки викликаЇ.
Ќещодавно громадськ≥сть була св≥дком по€ви в нашому
м≥ст≥ нев≥домоњ особи, €ка, прикриваючись безглуздою
вигадкою про мету своЇњ по€ви - розкритт€ таЇмниц≥
замку - насправд≥ збиралас€ чинити щось зовс≥м ≥нше, а
саме: шпигувати на користь ворожоњ держави. ¬орог не
др≥маЇ. ÷е нам в≥домо ще з≥ шк≥льних читанок. Ўпигун
в≥дразу ж нав'€зав стосунки з м≥сцевим заколотником
ћартином  арою, що виразно говорить про ≥снуванн€
антидержавноњ змови. —уд€чи з тих даних, що були з≥бран≥
паном ком≥саром пол≥ц≥њ, неоднозначно випливаЇ: шпигун
Ї агентом “уреччини. ј шпигунство, €к в≥домо, в нас
караЇтьс€ найвищою м≥рою, ≥ € вимагаю вт≥лити њњ в житт€
найближчим часом.

ѕрокурор с≥в посередин≥ ≥ вже €к пан Ћ≥ндер прор≥к:

- —лово дл€ захисту надаЇтьс€ адвокатов≥ п≥дсудного,
- ≥, перес≥вши в праве кр≥сло, продовжив голосом
скрадливим ≥ Їлейним: - Ўановн≥ судд≥, шановн≥ прис€гл≥!
Ќа мою долю випала дуже невд€чна м≥с≥€ захищати
турецького шпигуна, але € мушу це вчинити, бо таке вже
моЇ г≥рке покликанн€. ќтже, викривши ≥ розсекретивши
агента, ми повинн≥ все ж спробувати добачити у ньому ≥
щось позитивне, щось таке, що могло б пом'€кшити
провину. ¬и скажете, шановн≥ прис€гл≥, що до шпигуна
не можна ставитис€ поблажливо, адже за ним стоњть
ворожа нам держава, котра т≥льки й чекаЇ, щоб загарбати


наш≥ земл≥, поневолити наших ж≥нок. ≤ € скажу - це правда. Ќ≥€коњ поблажливости дл€ ворога! јле прошу звернути увагу на такий ц≥кавий факт: шпигун видаЇ себе з головою вже в≥д перших крок≥в по нашому м≥ст≥. ÷е даЇ змогу вз€ти його на гачок ≥ стежити за вс≥Їю його д≥€льн≥стю. ѕро що це говорить? ј про те, що шпигун Ї особою недосв≥дченою в своњй справ≥, ≥накше б в≥н так легко не попавс€. я не хочу тут применшити видатн≥ заслуги пана Ћ≥ндера у висл≥джуванн≥ й розкритт≥ аіента, ворог був би рано чи п≥зно вп≥йманий незалежно в≥д своЇњ квал≥ф≥кати. јле щоб отак в≥дразу? “ак, це фено≠менальний талант пана Ћ≥ндера, але водночас ≥ абсолютна фахова непридатн≥сть аіента. “аким чином, наш агент робить лише перш≥ несм≥лив≥ кроки. яко аіент, в≥н дл€ нас зовс≥м не шк≥дливий, ≥ можемо дивитись на нього кр≥зь пальц≥. „исто по-людськи можна б його нав≥ть десь ≥ пожал≥ти, ба нав≥ть в≥дпустити з Ѕогом. јле до цього € вас не закликаю. Ѕо добре знаю, що ворог мусить бути покараний, щоб ≥ншим не здавалос€, наче ми аж так≥ вже тюхт≥њ й не можемо обсто€ти свою г≥дн≥сть. ћусить бути покараний, але не наст≥льки жорстоко, щоб аж на смерть, бо ж провина його не Ї вже такою надм≥рною. √адаю, найб≥льше, на що в≥н може заслуговувати - це дов≥чне ув'€зненн€.

ѕ≥сл€ адвоката, промовив знову пан судд€:

- ќстаннЇ слово п≥дсудного! Ѕумбл€кевич зв≥вс€ з кр≥сла й сказав:

- ћожна попросити келишок?

ѕан Ћ≥ндер повернувс€ вл≥во, повернувс€ вправо й запитав:

- Ќе заперечуЇте, панове? Ќу, то прошу, пане
п≥дсудний.

Ѕумбл€кевич налив соб≥ рому ≥ з задоволенн€м випив.

- ј мен≥! - озвалас€ тестьова ≥, отримавши свою порц≥ю, додала: - «а здоров'€ шпигуна!

- ўо це таке! - обуривс€ пан судд€. - ¬ мене таке


враженн€, що ви не на суд≥, а десь на водах. ѕане п≥дсудний, ваше останнЇ слово!

- ўо € можу сказати? - з≥тхнув Ѕумбл€кевич. - я нещасна людина. «ам≥сть того, щоб потрапити до замку, € забр≥в у це ваше м≥стечко ≥ встр€в аж у таку халепу. ј все чому? Ѕо т≥ вар'€ти зжерли русалку, а вона њм помстилас€, ≥ корабель розтрощило на скел€х. ј €кби не розтрощило, то ми пристали б до берега не тут, а там, де замок. “епер ви кажете, що € шпигун. ћожливо, так воно ≥ Ї. ћожливо, € шпигун. јле - не турецький. ≤ це дуже суттЇво. “урецьким бути не хочу.

- ј ≥тал≥йським? - спитав пан Ћ≥ндер.

- Ќу, це вже ц≥кав≥ше. якщо вас це теж задов≥льн€Ї, то € не перечитиму.

- Ќас задов≥льн€Ї, - в≥дказав судд€, порадившись з адвокатом ≥ прокурором.

Ѕумбл€кевич налив соб≥ ще ≥ випив до пан≥ ‘л€ковоњ.

- «доров'€ пан≥! ѕрошу мене засудити на в≥чне житт€!

- јх, €кий ви пот≥шний! - заплескала в долон≥ пан≥ Ћ≥ндерова.

Ѕумбл€кевич повернувс€ до нењ ≥ нагородив вд€чною усм≥шкою. ѕан≥ Ћ≥ндерова була пишною товстулею з тих, €ким увечер≥ тридц€ть, а вранц≥ - сорок п'€ть.

- ѕане Ѕумбл€кевич, - сказав пан ‘л€к, - ваша мужн≥сть ≥ сила вол≥ вражають. яка шкода, що ви знаходитесь по той б≥к барикад... я охоче вз€в би вас своњм заступником.

- ќ, це ≥де€! - вт≥шилас€ пан≥ Ћ≥ндерова. - ћусимо його вр€тувати. Ѕуло б шкода, щоб пропав такий... такий мужчина...

¬она це проворкувала так натхненно, аж њњ пишн≥ перса зб≥льшилис€ в об'Їм≥, а пан Ћ≥ндер наморщив чоло:

- ¬ношу протест! ∆одних компл≥мент≥в шпигунов≥!
ќтже, п≥демо дал≥. ѕан прокурор вимагаЇ найвищоњ м≥ри
покаранн€, а пан адвокат - найнижчоњ, себто дов≥чного
ув'€зненн€. ѕане прокурор, ваше останнЇ слово.


- Ўановн≥ колеги, - сказав прокурор, - € лише хочу вам нагадати, що дов≥чне ув'€зненн€ може обернутис€ дл€ нас дуже великими економ≥чними втратами, адже утриманн€ кожного в'€зн€ л€гаЇ важким т€гарем на м≥сцеве населенн€. ÷е викликаЇ зб≥льшенн€ податк≥в, п≥двищенн€ ц≥н та спад загального добробуту.

- “епер пропоную останнЇ слово панов≥ адвокату, -виголосив пан Ћ≥ндер.

јдвокат в≥дкашл€вс€ ≥ почав:

- “ак, панове, дов≥чне утриманн€ в'€зн€ - це досить
значн≥ кошти. јле щоб цьому запоб≥гти, можна ви≠
користати в'€зн€ дл€ €коњсь важливоњ м≥с≥њ. ј, зрештою,
пан Ћ≥ндер ≥ сам добре знаЇ, €к це робитьс€, бо чимало
його в'€зн≥в працюють до самозабутт€ на благо нашого
сусп≥льства. ” мене й дос≥ збереглас€ хустинка до носа,
подарована мен≥ одн≥Їю ув'€зненою ж≥нкою, котру вона
власноручно вишила ≥ оздобила, а зараз - ось, погл€ньте

- € ношу њњ ≥ шмаркаюсь, пост≥йно згадуючи цю добру
ж≥нку, що поставилас€ до мене так поштиво й по-
самарит€нськи, пом≥тивши, що маю катар. я м≥г би
назвати й ≥нш≥ реч≥, придбан≥ в ув'€знених, котр≥ мен≥
дуже допомогли у власному житт≥, але не буду
в≥двол≥кати дорогоц≥нноњ уваги. ƒодам ≥ще, що
≥нтел≥генц≥€ ≥ загальне позитивне враженн€, €ке
викликаЇ у нас ≥тал≥йський шпигун, св≥дчать про те, що
й в'€зн€м в≥н справить також приЇмн≥сть ≥, за час
сп≥лкуванн€ з ним, вони п≥днесуть св≥й загальний розв≥й
та моральн≥сть.

Ѕумбл€кевич розчуливс€ й голосно вис€кавс€:

- ƒай вам Ѕоже здоров'€, пане адвокате. як ви це все
гарно впов≥ли, €к ви глибоко проникли в мою... е-е... в
моЇ... е-е-гм, одним словом, хочетьс€ г≥рко ридати ≥ бити
себе в груди: Ђћилосерд€!ї

ѕо цих словах пролунало шльоханн€ й сьорбанн€ носом

- це пан≥ ћотрона не втрималас€ й залилас€ сл≥зьми, а за
нею ≥ пан≥ Ћ≥ндерова, й ќлюн€. Ѕа нав≥ть сам пан Ћ≥ндер


опустив голову ≥ важко засоп≥в. Ќе плакав лише ƒезидер≥й ‘л€к, ≥ то з т≥Їњ простоњ причини, що спав, зв≥сивши голову на груди.

Ѕумбл€кевич налив соб≥ ще одного келишка ≥ з≥тхнув:

ј € молодий-молодий... Ќеголений пух на обличч≥. ўе вчора до школи ходив... ўе, мабуть кохати не вивчив...

÷≥ р€дки викликали ще голосн≥ш≥ риданн€, а пан ƒезидер≥й ‘л€к нав≥ть втворив одне око ≥ тривожним погл€дом зм≥р€в п≥дсудного.

- Ўановн≥ колеги, - сказав пан Ћ≥ндер. - ¬и чули думку
пана прокурора ≥ пана адвоката. “епер €к вир≥шите, так
≥ буде. ’то за те, щоби пана Ѕумбл€кевича присудити до
кари смерти через пов≥шанн€?

–уки п≥дн€ли пан Ћ≥ндер ≥ ƒезидер≥й ‘л€к.

- ј хто за те, щоби пана Ѕумбл€кевича засудити на
дов≥чне ув'€зненн€?

“ри ж≥ноч≥ руки п≥дн€лис€ вгору.

- ќтже, прошу встати. Ќаш вердикт такий: кара
смерти через пов≥шанн€.

- ўо? - обуривс€ Ѕумбл€кевич. - “а €к це можливо? јдже було три голоси проти двох!

- Ќ≥, ви помилилис€, - розв≥в руками пан Ћ≥ндер. -«а дов≥чне ув'€зненн€ проголосували три шановн≥ пан≥ ≥ пан адвокат. ÷е чотири голоси. ј за кару смерти про≠голосували пан ƒезидер≥й ‘л€к, пан судд€, пан прокурор, пан верховний кат ≥ пан ком≥сар пол≥ц≥њ, себто €. ј це вам ц≥лих п'€ть голос≥в проти чотирьох. Ќа жаль, присуд суворий, але справедливий. ѕрошу наготуватис€ до страти. ” вашому розпор€дженн≥ будь-€ке дерево в нашому садку. «а годину почнемо. ј € з паном адвокатом ≥ паном прокурором п≥ду подр≥маю.


ѕан Ћ≥ндер поз≥хнув так заразливо, що в його тест€, мов за командою, голова стр≥мко впала на груди ≥ з бур€чкового носа залунало важке хроп≥нн€.

«

∆≥нки, витерши сльози, присунулись ближче до столу ≥ почали частуватис€, припрошуючи й Ѕумбл€кевича.

- ѕеред смертю хоч нањмс€, - сказав в≥н, п≥дтримавши компан≥ю.

- ƒуже жорстокий присуд, - похитала головою пан≥ ‘л€кова. - ¬и ж бачили, ми голосували проти. јле нас була менш≥сть. Ќас завжди менше, чи не так, моњ люб≥?

 

- јле ми тримаЇмос€ купи, - потвердила пан≥ Ћ≥ндерова, наминаючи мак≥вника. - ћушу також сказати одну дуже важливу р≥ч... - ¬с≥ насторожились. - ¬важаю, що кухар пана Ћ≥ндера просто чудесний! “акого мак≥вника спекти!

- “ак, нам дуже пофортунило з тим кухарем, -погодилас€ пан≥ ‘л€кова. - ≤ такво дл€ людини, котра мусить п≥ти з того св≥ту, то нема н≥чого л≥пшого, €к фест нањстис€, щоб ще затримати в рот≥ ус≥ дивн≥ смаколики. ј, коли в≥шають, це дуже важливе, аби в писку не пересохло, бо тод≥ смерть Ї суц≥льною мукою. ѕро це треба пам'€тати, ≥ задл€ того прошу лишити останн≥й кавальчик цього знаменитого п≥рника дл€ нашого гост€.

- ¬и Ї дуже мил≥, - сказав Ѕумбл€кевич. - ƒбаЇте за
мене, €к за р≥дного. ј € вам кв≥ти потолочив.

- ≤ мене збезчестив, - додала м≥ж ≥ншим ќлюн€.
Ѕумбл€кевич мало не вдавивс€, а обидв≥ старш≥ пан≥њ

закашл€лис€ й почали обмахуватис€ в≥€лами.

- «апийте ромом, - порадив њм ≥ налив у келишки.
ѕан≥њ задоволено хильнули ≥ суворо подивились на

ќлюню.

- ўо ти мала на уваз≥, коли говорила про безчест€? -
спитала њњ ненька.


- “≥льки те, що пан Ѕумбл€кевич збезчестив мене у кв≥тах, себто € втратила цноту, невинн≥сть, д≥воч≥сть ≥ в≥ночок.

- як то - все одразу? - не второпала пан≥ ‘л€кова.

- “ак, € вже не та, що була перше. я дуже нещасна, бо вже н≥хто мене не пошлюбить, а провинець моњх нещасть зависне на шибениц≥.

- який жах! - сплеснула руками пан≥ Ћ≥ндерова. - ≤ це говорить мо€ донька! јле € мушу знати все. ¬≥д самого початку. Ќу? ’то почне?

- “≥льки не €, - похитав головою Ѕумбл€кевич. - я тут г≥сть, знати н≥чого не знаю ≥ взагал≥ - маю € право перед смертю на культурний в≥дпочинок?

- ј хто вам не даЇ?

- ƒуже добре. “од≥ € поплив, - сказав Ѕумбл€кевич ≥ почав замр≥€но цмулити ром.

- ѕочалос€ з того, що в≥н заманив мене у кв≥ти, -з≥тхнула ќлюн€.

- як заманив? - спитала пан≥ Ћ≥ндерова.

- —казав, що покаже щось дуже-дуже ц≥каве.
ќлюн€ почервон≥ла, а за нею почервон≥ла й матус€.

- ўо там ц≥кавого? - буркнула пан≥ ‘л€кова. - я що перший раз дивилас€, а що останн≥й - було однаково.

- Ќу, не каж≥ть, - заперечила матус€. - ¬оно, коли вперше, нав≥ть дуже ц≥каво. ј, до реч≥, що ж в≥н тоб≥ показав?

- Ћюстерко.

Ѕабус€ пирснула см≥хом, а матус€ обурилас€:

- «вичайне люстерко?

- “ак. ј коли € с≥ла б≥л€ нього в кв≥тах, в≥н опустив те люстерко ненароком мен≥ за пазуху. ≤ тод≥ ми почали разом його шукати, а воно т≥кало з рук. ѕан Ѕумбл€кевич зал≥з обома руками мен≥ аж сюди, але люстерко весь час вислизало.

- ƒуже ориг≥нально, - сказала пан≥ Ћ≥ндерова. - ≤ що ж було пот≥м?


- Ќу, € змушена була впустити його руки ще нижче, аж туди...

- јж куди? - ожила бабун€ ≥ вс€ аж вит€гнулас€.

- Ќевже аж туди? - ще буйн≥ше почервон≥ла матус€, ≥ њњ велик≥ груди захвилювалис€, а очка заб≥гали в≥д ќлюн≥ до гост€ й назад.

Ѕумбл€кевич мовби й не слухав н≥чого, алькоголь потихеньку завойовував усе ширш≥ терени його т≥ла, ≥ в≥н в≥дчував, €к др≥мота обплутуЇ вс≥ члени ≥ њх зневолюЇ. Ќаче кр≥зь сон линули слова ќлюн≥:

- Ћюстерко ковзнуло мен≥ в пантальони... ≤ тод≥... сталос€ те...

- яке? - не вгавала матус€.

- Ќу - те!

- Ќегайно розкажи мен≥ все. я мушу знати вс≥ детал≥, чи це було €краз те, що ми маЇмо на уваз≥, чи це було зовс≥м не те, а щось ≥нше, ≥ тод≥ ти вже не будеш вважатис€ збезчещеною.

- јле мен≥ соромно!

- Ќ≥чого, тут ус≥ своњ, - заспокоювала њњ бабус€. -Ћикни си рому, ≥ все п≥де €к по маслу.

ќлюн€ послушно ликнула ≥ продовжила:

- “од≥ в≥н задер на мен≥ сукню ≥ сказав, аби € лежала
спок≥йно, то в≥н вит€гне те люстерко. я л€гла. ¬≥н здер з
мене пантальони ≥, щоб € не соромилас€, поклав на те
м≥сце кв≥точку. јле люстерко кудись пропало. —к≥льки
в≥н тими пантальонами не трусив, €к њх не вивертав, а
люстерка нема та й нема. я вже кажу, Ѕог з ним, € вам
дам ≥нше. ј в≥н: Ї н≥, це важлива родинна пам'€тка. ≤
сказав, аби € розвела ноги, бо, може, люстерко €краз
т а м. ј коли € ноги розвела, то в≥н почав шукати
пальц€ми, ≥ то так спритно, що мене мовби хтось у небо
п≥дн€в, ≥ € попливла, попливла...

ѕан≥ Ћ≥ндерова подивилас€ на пан≥ ‘л€кову й знизала плечима:

- як на мене, то це ще не Ї безчест€.


- Ќу, €кщо це були т≥льки його пальц≥, то так, -
погодилас€ бабус€.

- јле € вам не доказала! ѕ≥сл€ того в≥н припав до мене ≥ обн€в мене, ≥ € почула, €к втрачаю цноту.

-  онкретн≥ше! - звел≥ла пан≥ Ћ≥ндерова.

- Ќу, € почула, що цнота мо€ фурр! - ≥ спурхнула, €к метелик.

- ј де люстерко? - спитала пан≥ ‘л€кова.

- ѕропало, - з≥тхнула ќлюн€. - –азом ≥з цнотою.

 

- який жах! - блиснула очима матус€. - Ўукав люстерко, а поцупив цноту!.. јле... мо€ дитино. „и ти чула щось особливе?

- „ула.

- јле що саме?

- —початку насолоду, пот≥м б≥ль, а пот≥м знову
насолоду.

- ÷е таки воно, - похитала головою пан≥ ‘л€кова. -
—умн≥в≥в нема. Ќаша ќлюн€ збезчещена.

- ≤ ким? - пален≥ла в≥д гн≥ву пан≥ Ћ≥ндерова. -
Ўпигуном! «лочинцем! —мертником!

- Ўкода, що вона нам так п≥зно про те розпов≥ла. ћи могли б п≥дкупити пана прокурора.

- јвжеж, могли, - згодилас€ пан≥ Ћ≥ндерова. - “а й пана Ћ≥ндера можна п≥дкупити... ј, може, ще не п≥зно?

- ѕ≥сл€ суду? ÷е вже неможливо.

- “од≥, може, п≥дкупити ката? - спитала ќлюн€.

- ј що це дасть? - не зрозум≥ла матус€.

- ј те дасть, що в≥н, скаж≥мо, в≥дмовитьс€ його в≥шати.

- “од≥ пов≥сить д≥дуньо.

- ј ми ≥ його п≥дкупимо! - не вгавала ќлюн€. - ћи вс≥х п≥дкупимо.  р≥м нас самих. “ак, наче н≥€кого суду й не було.

- √м... ÷е ц≥каво... - замислилась пан≥ ‘л€кова ≥, вибравши стиглого пом≥дора, пожбурила ним просто в лисину свого чолов≥ка. ѕом≥дор розчавивс€ й забарвив голову в червоне, а пан ‘л€к стрепенувс€ ≥ сонними очима обв≥в присутн≥х:


- ўо таке? ƒощ падаЇ?

- —лухай, старий. Ѕ≥да. ћи, себто ви, засудили нашого гост€ до кари смерти, а ви€вилос€, що в≥н збезчестив нашу ќлюню. ”€вл€Їш? “епер треба негайно њх женити. јле це т≥льки п≥вд≥ла, бо ж, €кщо його пов≥с€ть, то ќлюн€ лишитьс€ молодою вдовою.

- ÷е все-таки л≥пше, ан≥ж лишитис€ молодою л€рвою,

- сказав пан ‘л€к.

- јвжеж, але теж недобре. ћи знайшли ≥нший вих≥д.  оли б п≥дкупити пан≥в адвоката, пана Ћ≥ндера, пана ката ≥ тебе особисто, то можна б постановити, що н≥€кого суду насправд≥ не було. ј коли не було суду, то й нема кого страчувати. ƒобре ми придумали?

- √ен≥€льно, €к ус€ка н≥сен≥тниц€. —т≥лькох людей п≥дкупити в≥дразу - це великий клоп≥т. јдже доведетьс€ говорити з кожним окремо, вмовл€ти, переконувати, а за п≥вгодини з цим упоратис€ неможливо. «алишилос€ р≥вно тридц€ть хвилин до страти. “реба думати, що можна вчинити за цей час.

- ћ≥й старий таки маЇ кебету, - похвалила його ж≥нка.

- “од≥ що ти запропонуЇш?

- ћожу запропонувати таке. ¬ документах зазначено, що
суд в≥дбувс€ третього серпн€ 1913 року, ≥ цього ж дн€ маЇ
в≥дбутис€ страта. —ебто, сьогодн≥. “ак?.. ј ми, не рухаючи
й пальцем документ≥в, бо ж це таки св€та€ св€тих, робимо
т≥льки одну-Їдину поправку. ј саме: узг≥днимо м≥ж собою,
що сьогодн≥ не третЇ серпн€, а - четверте! √а?

∆≥нки перезирнулис€ в повному отороп≥нн≥. Ѕумбл€кевич пот€гнувс€ ≥ сказав:

- як це можливо, щоб сьогодн≥ було четверте, коли € достеменно знаю, що сьогодн≥ третЇ?

- ј вас н≥хто й не питаЇ, - зашип≥ла йому ќлюн€.

- Ќ≥чого соб≥! - обуривс€ в≥н. - ¬≥шати ж мають мене, а не вас.

- ƒобре, а що це нам дасть? - спитала пан≥ Ћ≥ндерова у пана ‘л€ка.


- ј те, що коли пан Ћ≥ндер з≥ вс≥ма решту панами з'€вл€тьс€ на страту, ми здивуЇмос€ њхн≥й по€в≥. јдже страта в≥дбулас€ ще вчора. ≤ так≥й сол≥дн≥й компан≥њ тут просто н≥чого робити.

- јле ж в≥н побачить страченц€ живого!

- Ќ≥. “о буде галюцинац≥€. —траченц€ поховано в кв≥тах, €к в≥н того й бажав. «араз € ≥ табличку приб'ю, ≥ хрест вкопаю.

- јле ж в≥н буде тут! ћи ж його збираЇмос€ оженити з ќлюнею! - напос≥дала пан≥ Ћ≥ндерова.

- Ќ≥чого под≥бного, - сто€в на свому пан ‘л€к. -ѕросто це вже буде не пан Ѕумбл€кевич, а хтось ≥нший. –озум≥Їте? ≤нша людина. Ѕумбл€кевича засуджено, страчено ≥ поховано ще вчора. ј нин≥ до нас у гост≥ зав≥тав пан... е-е... €к же його... пан... е-е... згадав!., пан ÷≥ммерман! ќт хто! «ав≥тав до нас у гост≥, ≥ ми сидимо любенько та вгощаЇмос€. ј пан ÷≥ммерман зав≥тав до нас через те, що просить руки нашоњ ќлюн≥. “епер -зрозум≥ло?

' ¬с≥ задоволено кивнули головами.  р≥м Ѕумбл€кевича.

- ’≥ба € схожий на ÷≥ммермана? я схожий на
Ѕумбл€кевича.

- Ќ≥, ви схож≥ на ÷≥ммермана, бо ви таки Ї ÷≥ммерман, а Ѕумбл€кевич, царство йому небесне, спочиваЇ сном праведним, - в≥дказав пан ‘л€к ≥ подавс€ готувати могилу до приходу судд≥в.

- Ѕоже, €ка € рада! - скрикнула ќлюн€ ≥ кинулас€ об≥ймати Ѕумбл€кевича. - “епер € буду пан≥ ÷≥ммерман! „удово!

- јле так не посп≥шай, - урвала њњ пан≥ Ћ≥ндерова, -пан ÷≥ммерман ще мусить попрохати твоЇњ руки в татус€.

Ѕумбл€кевич збаран≥ло озирнув ж≥нок ≥ вир≥шив, що або випив замало, або €краз забагато ≥, щоби з'€сувати св≥й стан достеменно, хильнув ще одну стопку. ¬мирати не хот≥лос€. јле женитис€ - теж. ќлюн€, щоправда, вигл€дала звабливо. ≤, може, нав≥ть, це була найл≥пша з


д≥вчат, €ких в≥н кохав, бо ж таки голову мала ж≥ночу, а не чолов≥чу. ≤ достоб≥са - мудру! “ак хитро закрутити баки матус≥ й бабун≥ про своЇ безчест€ - це треба мати неаби€кий талант. јле €к же, пос≥даючи цноту, вона могла так достов≥рно описати њњ втрату?

—онце припекло лисину, ≥ в≥н накрив њњ серветкою. ƒумати на сонц≥ шк≥дливо. якимось чином прац€ мозку приманюЇ сон€чну напругу, ≥ голова повол≥ починаЇ скидатис€ на казан, в €кому закипаЇ духм€ний рос≥л житт€, з'€вл€ютьс€ густ≥ роњ джмел≥в ≥ шугають в≥д вуха до вуха, через що ус≥ думки, мов пуголовки, збиваютьс€ в одну зграю ≥ метаютьс€ сполохано по вс≥х закутинах, прагнучи лише одного - аби њх забули. “а не все так одразу вдаЇтьс€ забути, котрась думка обов'€зково в≥д≥б'Їтьс€ в≥д гурту ≥ стане шашелем точити мозок.

- я втомилас€ тебе чекати, - сказала ћальва. - ћен≥ пора...

- ќ н≥! «ачекай! я вирвус€ зв≥дси й прилину до тебе! ўе день, ще два - зачекай!

јле ћальва в зелен≥й сукн≥ л≥та, в стиглих вишн€х ≥ росах, в солодк≥м марев≥ суниць - в≥дходить у таЇмн≥сть лист€, розхил€Ї густе прожилл€, ступаЇ в €снозелений струм≥нь сок≥в ≥ тане, €к сон€чна карамел€ на гар€чому п≥днеб≥нн≥.

«'€вивс€ пан ‘л€к з хрестом, до €кого була прибита табличка з б≥лоњ дикти.

- ѕравда, гарно? - спитав в≥н. - ѕрошу т≥льки назвати своЇ ≥м'€ ≥ дату народженн€.

- ≈.

- ≈?

- ÷е ≥м'€. ј народивс€ сорок три роки тому 18 серпн€.

- ≈ - це ≥м'€? - здивувалас€ ќлюнька.

- ÷е перша л≥тера ≥мен≥. ƒругу л≥теру д≥знаЇтес€ по шлюб≥, - засм≥€вс€ Ѕумбл€кевич.

ѕан ‘л€к уз€вс€, пр≥ючи ≥ сопучи, виводити на табличц≥ напис вугликом. «авершивши цей в≥дпов≥-


дальний труд, в≥н рад≥сно пуркнув ≥ продемонстрував присутн≥м, що в нього вийшло:

“ут упокоњвс€ в Ѕоз≥

доброд≥й ≈. Ѕумбл€кевич

18. VIII. –. Ѕ. 1870 - 3. VIII. –. Ѕ. 1913

—пи спок≥йно, дорогий друже.

ѕ≥сл€ того, €к пан ‘л€к вкопав хреста посеред кв≥тника, Ѕумбл€кевич наблизивс€ до могилки ≥ вилл€в на нењ келишок рому.

- «емл€ тоб≥ пухом, нещасний мандр≥вцю!

ј тод≥, ставши у позу римського патриц≥€, виголосив:

«бройного ставлю звит€жц€, що першим з≥ Ћьвова,

ƒолею гнаний нещадно, на берег ступив нев≥домий.

√ор€ в≥н досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

« вол≥ безсмертних бог≥в та мстивоњ серцем ёнони.

‘льоту його вона всю потопила у мор≥

«а нев≥женство самого лише Ѕумбл€кевича.

«евсовим бистрим перуном метнувши ≥з хмар п≥днебесних,

≤ т≥ корабл≥ погромила, нуртам на здобич оддавши,

ј самого ватажка, що полум '€м дихав смертельним,

¬ихром гр≥зним пойн€ла ≥ на гостр≥њ кинула скел≥...

ѕан ‘л€к сто€в поруч, сумно опустивши голову, на €к≥й зап≥кс€ розквашений пом≥дор. «давалос€, наче вбрав червоного беретика.

- ЅракуЇ вам бамбальончика, - сказав Ѕумбл€кевич ≥ приклењв йому на т≥м'€ кв≥точку айстри.

- ¬и маЇте смак, - похвалила пан≥ ‘л€кова.

- ўо це був за чолов≥к ≥ чому його поховано в кв≥тах? - спитав у пана ‘л€ка

- ќ, пане ÷≥ммерман, то була шл€хетна людина, котра, однак, заблукала в нетр€х життЇвих ≥ була завербована ≥тал≥йською розв≥дкою з метою проник≠ненн€ в наше м≥сто ≥ вив≥данн€ важливих стратег≥чних


таЇмниць. як на те, апарат пана Ћ≥ндера спрацював так спритно, що шпигуна було ви€влено, арештовано ≥ вчора засуджено до страти.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 323 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

568 - | 506 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.134 с.