Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕалац кн€гин≥ фон Ўрубот€г 7 страница




- Ќ≥, н≥коли. јле завше мр≥€ла.  ажуть, там б'ють гар€ч≥ борщов≥ гейзери, а тому вода у мор≥, пробачте, борщ у мор≥ завжди теплий. ўе кажуть, що в≥н на смак ц≥лком пристойний...

- ÷≥лком пристойний! - перебив њњ кап≥тан. - “а €к по правд≥, то € не њв смачн≥шого ≥ поживн≥шого борщу, ан≥ж у цьому мор≥. ћи осьо нав≥ть ц≥лих сто порожн≥х д≥жок веземо з≥ собою, щоби наповнити њх борщем.

¬≥тер дмухнув гостр≥ше, ≥ щогли розпачливо за≠стогнали, наче прощаючись ≥з житт€м. ƒзьоб корабл€ то р≥зко опадав додолу, мало не зачерпуючи см≥тт€, то п≥дносивс€ вгору, але виразно сунув ≥ сунув уперед. ћоре см≥тт€ хвилювалос€ щораз сильн≥ше, граючи на сонц≥ склом ≥ м≥ддю, бл€шанками ≥ рештками оселедц≥в,


п≥дкидаючи вгору легеньк≥ п≥р'њни морськоњ капусти ≥ ц≥л≥ жмен≥ присохлого кав'€ру.  оли корабель опин€вс€ на вершин≥ хвиль, то попереду видн≥лас€ безкрайн€ крањна см≥тт€, ≥ т≥льки далеко на ≥млистому горизонт≥ с≥р≥ли €кихось два зубц≥, що скидалис€ на ≥кла моржа або слонов≥ бивн≥.

- ÷е ¬орота Ѕорщ≥в, - по€снив кап≥тан.

’вил≥ надходили з≥ сходу, одна за одною, наче строкат≥ шереги гвард≥йц≥в ≥, розбит≥ й впокорен≥, гинули, розпадалис€ на друзки. «ненацька кораблем так стру≠сонуло, що обоЇ молод€т беркицьнули на п≥длогу, а кап≥танов≥ з рота випала люлька. ѕролунав оглушливий тр≥ск, ≥ на палубу повалилас€ гл€нц-щогла, збиваючи з н≥г в≥дразу к≥лькох морц≥в.

- ¬ар'€ти! - гримнув кап≥тан. - ’то м≥р€в глибину? ƒе той дупик-лоцман? Ѕила б його лиха година!

- ћи зачепили рифи! - гукнув штурман.

- «нову коралов≥, хай йому грець?

- Ќ≥, цього разу цегл€н≥.

- ј бодай вас швидка Ќаст€ запопала! ¬важаймо, що нам пофортунило.

Ѕумбл€кевич пом≥г п≥двестис€ ‘руз≥ й спитав:

- „ому ви вважаЇте, що нам пофортунило?

- Ѕо цегл€н≥ рифи, пане Ѕумбл€кевич, €к≥ утворюютьс€ з битоњ цегли, зовс≥м нетривк≥, корабель њх легко розколюЇ. ƒоказом Ї те, що ми ще тримаЇмос€ на плаву... ј от кораловий риф... хоч в≥н ≥ з цегли... але вже з австр≥йськоњ. “ут уже вам в≥рний капшук - продере пузо в≥д пецьки до тецьки, ≥ кув≥кнути не встигнете, а вже ви - в об≥ймах мор€.

“им часом морц≥ хаз€йновито пов≥дтинали в≥д гл€нц-щогли в≥трила ≥, скрутивши њх, заховали п≥д палубою.

- ўоглу гарно пор≥жте, - звел≥в кап≥тан, - та покол≥ть
на дрова, гарпун вам в печ≥нку, недорайди! ’тозна, куди
доведетьс€ ще заплисти. ћоже, в €к≥ файсберіи, то будемо
гр≥тис€.


- як же ми без ц≥Їњ щогли? - стривоживс€ Ѕумбл€кевич.

- ј не б≥да. ÷е впала т≥льки гл€нц-щогла, а ще ж Ї у нас файнц-щогла, друм-щогла ≥ бубель-щогла. ÷≥лком достатньо.

‘руз€ пригорнула Ѕумбл€кевича ≥ прокудкудакала:

-  оха-а-асю, чи не п≥ти б нам до каюти тр≥шечки в≥дпочити?

- ѕ≥д≥ть, п≥д≥ть, пане ƒундл€кевичу, - сказав кап≥тан, - вставте њй п≥стончика, га-га-га-га!..

Ѕумбл€кевич зашар≥вс€, €к мак≥в цв≥т, але послухав ‘рузю й подавс€ з нею до каюти.

—ѕ≤¬ Ѕќ–ўќ¬ќѓ –”—јЋ »

ѕрокинулис€ вони в≥д гуркоту в двер≥ й голосного крику кап≥тана, €кий спов≥щав, що вони €краз впливають у ћоре Ѕорщ≥в.

”с€ команда сто€ла струнко.  ап≥тан ≥з таким виразом на обличч≥, мовби його корабель в≥тав з≥ скел≥ сам король ƒанило, застиг у €к≥йсь фанатичн≥й непорушност≥, на поз≥р €коњ Ѕумбл€кевич ≥ сам виструнчивс€ ≥ вт€гнув живота. ќдна лише ‘руз€ не поставилас€ з такою ж серйозн≥стю до цього в≥дпов≥дального моменту ≥, хихикнувши, почала милуватис€ краЇвидами.

 орабель, пройшовши повз скел≥, пов≥льно й уро≠чисто вплив у червону наваристу юшку мор€, €ке парувало ≥ дихало п'€нливими запахами борщу. ѕухк≥ бур€чков≥ хвил≥ буцалис€ до облавка, ≥ грайлив≥ рожев≥ бризки, мов бризки кров≥, зл≥тали вгору ≥ розсипалис€ на ще др≥бн≥ш≥ ≥ бл≥д≥ш≥, щоб, уже опадаючи, пере≠творитис€ на прозорий, з ледь пом≥тним червоним полиском, дощик.


« мор€ вистрибували червон≥ летюч≥ риби, прол≥тали к≥лька метр≥в ≥ знову щезали у хвил€х.

- „и не хочетьс€ вам порибалити? - поц≥кавивс€
кап≥тан.

Ѕумбл€кевич знизав плечима. –ибалка в≥н був н≥кудишн≥й, але ‘руз≥ ц€ ≥де€ сподобалас€, ≥ вона в≥дразу почала метушитис€ ≥ роззиратис€ за вудочкою. ѕот≥м кап≥тан всучив њм по сп≥н≥нгов≥, начепивши на гачки вудженого сала.

- яка ж то риба бере на сало? - спитав Ѕумбл€кевич.

- ” ћор≥ Ѕорщ≥в на сало бере все, що тут водитьс€. ј вам, думаю, мус€ть попастис€ тунц≥. ” нас, до реч≥, на об≥д н≥чого нема.

- —в≥жий борщ! —в≥жий борщ! - дуже вчасно спов≥стив штурман, ≥ поставив б≥л€ них два в≥дра борщу.

Ѕумбл€кевич з охотою вижльокав два горн€тка, ≥ не м≥г нахвалитис€. ‘руз€ сьорбала повол≥, прицмокуючи ≥ приказуючи, що њй ще н≥коли не вдавалос€ зварити такого смачного борщу.  ап≥тан, довго не патичкуючись, перехилив ц≥ле в≥дро.

«а к≥лька хвилин жилка в Ѕумбл€кевича смикнулас€ ≥ туго нат€глас€.

- ¬ибирайте! ¬ибирайте! - гукнув кап≥тан.

Ѕумбл€кевич пот€гнув жилку на себе, а вона за≠смикалас€ чимраз част≥ше, поки не напружилас€ так, що довелос€ попустити. “о була €кась важка рибина ≥ тепер, ковтнувши наживку, пливла усе дал≥ й дал≥ в≥д корабл€, поки неспод≥вано не завернула ≥ не п≥шла колом. “епер треба було знову хутко вибирати жилку, ≥ Ѕумбл€кевич аж сп≥тн≥в в≥д переживанн€, а ‘руз€ пищала ≥ верещала, ≥ лопот≥ла щось над вухом, мов тис€ча знервованих чайок.

- ћолодець! - похвалив кап≥тан. - ƒавайте ѓѓ, кл€ту,
сюди, пане —райбл€кевичу!

–ибина ≥ справд≥ була велика, бо коли, завершуючи коло, вона п≥дн€лас€ до поверхн≥, то вс≥ побачили над


водою њњ вкритий червоною лускою хв≥ст, €кий голосно
л€снув по хвил€х ≥ знову щез. –иба вибивалас€ ≥з сил, ≥
Ѕумбл€кевичу вдалос€ не пустити њњ на друге коло, а
п≥дт€гнути до облавка. h

- “€гн≥ть! —то копанок чорт≥в вам у пельку! -
скомандував кап≥тан. - ¬она вже наша.

Ѕумбл€кевич почав вибирати жилку з небувалим ентуз≥азмом. ≤ ось неспод≥вано на поверхню вигулькнула ж≥ноча голова з буйним червоним волосс€м. « рота њњ стирчала напнута жилка.

Ѕубл€кевич з перел€ку випустив з рук сп≥н≥нга, ≥, €кби не кап≥тан, здобич нав≥ки щезла б у мор≥.

- –усалка! √урра! - закричав кап≥тан, перехопивши жилку.

- √урра! - озвалас€ за спиною команда.

- ј-а-а-а-а-а! - верещала, мов недор≥зана, русалка, пручалас€ ≥ билас€, смикаючись на гачку.

- Ѕоже м≥й! - мало не зомл≥в Ѕумбл€кевич. - ўо ви робите? ¬≥дпуст≥ть њњ!

- Ќ≥защо! - гаркнув кап≥тан ≥ продовжував виконувати св≥й рибальський обов'€зок.

«а хвилю в≥н уже видобув б≥долаху на палубу, ≥ тепер вона гецкалас€ на мокрих дошках. ƒо по€са русалка була людиною, але нижче вже червон≥ла луска. ¬она так л€скала хвостом по палуб≥, аж ≥шла луна. ¬с€ команда обступила њњ ≥ з ц≥кав≥стю розгл€дала.

- ќце здобич! ќце ловитва! - т≥шивс€ кап≥тан.

- ј-ах! - поз≥хнула ‘руз€. - ÷е понад моњ нерви. я п≥ду до каюти, а ти мен≥ пот≥м усе розкажеш.

- ўо € маю розказувати? - нет€мивс€ Ѕумбл€кевич. -ўо це за комед≥њ? Ќав≥що вам ц€ русалка?

- як то нащо? - з ц≥лком поважною м≥ною озвавс€ кап≥тан. - ¬и що, збираЇтес€ залишитис€ сьогодн≥ без об≥ду? Ѕо € не збираюс€.

- ≤ ми теж! - хором проказала команда.

- јле ж х≥ба русалки њст≥вн≥?


- ўе й €к≥ њст≥вн≥! Ѕорщова русалка - це просто
корол≥вськ≥ ласощ≥. јле њњ дуже р≥дко вдаЇтьс€ уп≥ймати.
Ќадто вона хитра. ¬ам, пане Ўрубл€кевичу, по≠
фортунило, €к н≥кому. √ойдати пана ѕ≥псикевича! √урра!

Ќе встиг наш герой от€митис€, €к зо два дес€тки рук п≥дхопили його, ≥ давай п≥дкидати з голосним криком угору, аж у неб≥ сонце застрибало ≥ море стало сторч.  оли його опустили на палубу, русалка вже ви€вилас€ примоцованою до щогли, а з њњ рота тепер звисав обтинок жилки. Ќажаханими очима вона стежила за приго≠туванн€ми до об≥ду.

- Ўкода, що вона н≥€к не може виплюнути те сало, -з≥тхнув штурман. - ј то ми мали б можлив≥сть почути њњ передсмертний сп≥в.

- ќй, ≥ не каж≥ть, - згодивс€ кап≥тан. - —п≥вають вони, коли њх њси, просто мов райськ≥ птахи.

ћорц≥ встановили на палуб≥ довжелезного стола, розставили миски, виделки, нож≥ й кухл≥.

- ћоже, дамо њй пива? - поц≥кавивс€ один.

- ќбов'€зково, - сказав кап≥тан. - –усалка п≥д пивом - пишна штучка.

–усалка ≥з задоволенн€м випила пива, але настрою њй це не п≥дн€ло, бо тепер почала плакати ≥ завивати.

- јле ж... але ж це... - важко дихав Ѕумбл€кевич. - ÷е ж €кийсь кан≥бал≥зм! ¬она ж нап≥влюдина!

- ’то вам таке сказав? - засм≥€вс€ кап≥тан. - ≤ викиньте соб≥ це з голови. Ќ≥€ка вона нав≥ть ≥ на чверть не людина. Ќав≥ть на н≥гтик. “о Ї спец≥альна страва - борщова русалка. ≤ щоб ви мен≥ тут тр≥сли, а € скажу вам це ≥ на св€т≥м причаст≥. «а своЇ житт€ ласував € ними, може, з дес€ток раз≥в ≥ завше то були дл€ мене незабутн≥ хвил≥ розкош≥. —кажу вам б≥льше - лише завд€ки русалкам наша велична см≥тт€рка зберегла незалежн≥сть ≥ еко≠ном≥чний суверен≥тет. ўе донедавна ми в≥дловлювали цих русалок, закручували в консерви ≥ в≥дправл€ли пр€м≥с≥нько в ѕариж. ј там њх уже подавалос€ €ко м'€со


краб≥в при найважлив≥ших прийн€тт€х. “ак само русалчин кав'€р, €кий у нас зветьс€ Ђикра зерниста€ї. ¬и й сам≥, пане √≥вн€кевич, певне, не раз ≥ не два ласували! ўо?

” Ѕумбл€кевича волосс€ стало дуба, ≥ в≥н в≥дчув, €к до його розз€вленого рота вл≥таЇ прохолодний морський в≥терець ≥ проникаЇ до самого шлунку...

- ¬и жартуЇте? - нарешт≥ видушив ≥з себе.

- як≥ там жарти! ќсь с≥дайте л≥пше до столу та сам≥ й побачите, €к то все вигл€даЇ.

¬жик! вжик! вжик! ÷е кухар заходивс€ гострити великого р≥зницького ножа, €ким звикле кол€ть свиней.

ћорц≥ вже розс≥лис€ за столом, р≥зали хл≥б, цибулю, наливали пиво ≥,'з≥ всього видно, з хвилини на хвилину збиралис€ об≥дати. Ќевже сирою русалкою?

- њњ не будуть смажити? - спитав Ѕумбл€кевич дуже тихо, щоб не з≥псувати б≥дачц≥ настрою.

- Ќ≥, що ви! ” ћор≥ Ѕорщ≥в живуть вин€тково варен≥ ≥стоти. ¬се тут готове дл€ споживанн€. ќсь гл€ньте...

≤ з тими словами в≥н п≥д≥йшов до русалки, уз€в њњ за л≥ве персо ≥ одним ударом ножа в≥дчахнув його. –усалка скрикнула так, що з рота њй вилет≥в шматок сала разом з гачком. јле дал≥ зам≥сть плачу в пов≥тр≥ залунала мелод≥йна ≥ сумна п≥сн€. –усалка сп≥вала щось незро≠зум≥лою мовою, ≥ сльози текли њй по обличчю, ≥ червоний борщ ст≥кав њй по груд€х.

 ап≥тан, не особливо тим переймаючись, поклав персо на тар≥лку ≥, вправно орудуючи ножем та виделкою, заходивс€ ласувати.

Ѕумбл€кевичу п≥д горло п≥дкотивс€ в≥з, наповнений риб'€чими нутрощами, але св≥жий ковток пов≥тр€ перепинив йому дорогу. —хопивши кухоль пива, жад≥бно виіолькав до дна ≥ в≥дчув, що все це довкола - т≥льки кумедна пригода ≥ не варто нею так перейматис€, бо ж усе йде своЇю чергою ≥ нема йому спину.

 ухар п≥дступивс€ до русалки ≥, прим≥р€вшись, €к добрий кравець, вгородив ножаку просто в жив≥т.


–усалчин сп≥в полинув ≥ще сумн≥ше й розпачлив≥ше, а зв≥дк≥л€сь з-над мор€ од≥звалос€ тихе риданн€, але кому воно належало, Ѕумбл€кевич не знав.

 ухар в≥дбатував усю нижню частину, на палуб≥ здер луску, а тод≥ уже кра€в на шматки ≥ кидав на тар≥лки, €к≥ йому нетерпл€че п≥дсовували.

- ћен≥ кавальчик дупц≥! - гукав один.

- ћен≥ стегенце! - гукав другий.

–усалка дивилас€ кудись понад њхн≥ голови ≥ тужливо сп≥вала, мовби те все, що в≥дбувалос€, в≥дбувалос€ не з нею, а з ними, ≥ це њхню долю, а не свою оплакувала вона, ≥ море приймало той сп≥в на своњ червон≥ хвил≥ й несло до таЇмничих напнутих обр≥њв.

ћорц≥ пл€мкали ≥ сьорбали пиво та все шпигали Ѕумбл€кевича, що в≥н стоњть, €к телепень, ≥ н≥€к не приЇднаЇтьс€ до њхньоњ гостини. ¬решт≥, хтось таки вхопив його ≥ силом≥ць посадив за ст≥л, а на тар≥лку перед ним поклали паруюче м'€со.

«апах, що вдихнув його Ѕумбл€кевич, не був ан≥ гидким, ан≥ нудотним, ба навпаки - запах цей ви€вивс€ дуже приЇмним, що нагадав йому щось далеке ≥ забуте, щось, що зоставив безповоротно в дит€чих л≥тах, а, може, ще дал≥...

ѕ≥знав на тар≥лц≥ друге персо. ≤ тод≥, коли це усв≥домив, його руки несамох≥ть пот€глис€ до ножа ≥ виделки ≥ вт€ли малесенький шматочок.

ќ, варто б описати - цю довгу й болючу мандр≥вку виделки з настромленим м'€сом до вуст, усю ту зливу думок ≥ почутт≥в, що затанцювала в очамр≥л≥й голов≥ доброд≥€ Ѕумбл€кевича у час, коли в слини почавс€ в≥дплив, ≥ в рот≥ важко з≥тхнула пустел€, випускаючи на краЇчку €зика малюс≥ньку й безпом≥чну оазу...

” мить, коли шматочок перса торкнувс€ його €зика, русалчин сп≥в забрин≥в йому вже не так далеко, нав≥ть здалос€, що в≥н починаЇ розр≥зн€ти окрем≥ слова, а мелод≥€ раптом пройн€ла його всього, до самих к≥сток - де в≥н


чув це? де плакав ≥ ридав? де бивс€ розпачливо головою? де помирав? де це було ≥ коли?

—п≥в русалчин входив у кров, €к м≥цне вино. –озум людський не здатен був би з'€сувати його значенн€. “акою ж глибокою, €к ≥ той сп≥в, мусила бути таЇмниц€ сповненого терп≥нн€ житт€, котре мовби пр€мувало разом ≥з п≥снею до своЇњ загибел≥. јле чиЇ ж це житт€ ≥ чи€ то загибель?

ѕ≥сн€ зд≥ймалась у небо ≥ розступалис€ перед нею хмари, птахи розр≥внювали блакить, ≥ урочиста небесна глиб≥нь приймала њњ в своЇ пречисте лоно.

јле торкнувшись €зиком русалчиного перса, Ѕум-бл€кевич раптом в≥дчув по€ву €когось пан≥чного страху, мовби збиравс€ вчинити щось таке, що не раз €вл€лос€ йому у снах ≥ л€кало своЇю темн≥стю, успадкованою з диких-предиких час≥в. «гадав велик≥ б≥л≥ перса, що вигодували його... ѕерса, €к≥ мав тепер з'њсти...

ƒика половецька к≥ннота ув≥рвалас€ йому в мозок, вогн≥ смолоскип≥в обсмалили п≥днеб≥нн€ черепа. ¬≥дчув, що ось-ось рознесуть вони череп тис€чами копит, ≥ розприснетьс€ мозок його по св≥тах. —теп гор≥в ≥ корчивс€, наче спопел≥лий пап≥р, небо ст≥кало по крапл≥ за спален≥лий обр≥й... ≤ в тому всьому п≥сн€ русалки запекла й задудн≥ла струмом гар€чоњ крови, а з≥ збитого в пов≥тр€ попелу постали мертв≥ слова ≥ п≥дн€ли своњ хоругви. «нав ц≥ слова. як же м≥г не п≥знати в≥дразу? «нав ц≥ знаки ≥ не м≥г уже в≥д них в≥дректис€...

„ервоне сонце перса з≥йшло йому перед оч≥ ≥ бризнуло кров'ю. ¬ипустив виделку з руки. „ув, що хтось засм≥€вс€, хтось закпив ≥з його несм≥ливости, але йому було байдуже.

Ќа палубу вип≥рнула ‘руз€ й, побачивши п≥врусалки з обт€тими персами, зойкнула:

- ќй леле! јле ж ви й пакуЇте! „и зоставили дл€ мене щось смачненьке?


- ј оно маЇте ц≥ле персо, - тицьнув кап≥тан пальцем
у тар≥лку Ѕумбл€кевича. - ѕан  ульбакевич, з≥ всього
видно, апетиту не мають.

- ÷е правда? - спитала вона, вмощуючись б≥л€
нареченого.

- ћен≥ щось голова розбол≥лас€, - поморщивс€ той, ховаючи оч≥.

- Ќу, то € радо зіелемсаю твою порц≥ю. ѕерсо, та ще й з пиптиком! ћаю таку слаб≥сть! - аж зан€вчала ‘руз€.

- ” нас тут Ї ще одна лагоминка, хе-хе, коли бажаЇте,

- сказав кап≥тан ≥ п≥дморгнув кухарев≥, €кий одразу ж
настромив щось на видельце ≥ учинно п≥дсунув панночц≥
п≥д самий носик.

ћорц≥ враз розкрили роти й випустили орган≥зоване:

- ќ-о-о-о-о-о!

‘руз€ гл€нула на запропоновану лагоминку ≥ збу-р€чков≥ла по саму шийку, а пан Ѕумбл€кевич закашл€вс€ ≥ випорснув повний писок пива на ст≥л.

 ухар струснув з видельц€ вгощенн€ ≥ сказав:

- —пец≥€льно дл€ вас ≥ притримав. ј то у нас тут ус≥
до цього лас≥.

‘руз€ змушена була њсти п≥д допитливими погл€дами морц≥в, але це њњ не особливо н≥тило, куди сильн≥ше виводив з р≥вноваги пильний погл€д русалки, адже оч≥ дивилас€ просто на нењ.

- „ого це вона на мене так витр≥щилас€?
Ѕумбл€кевич хот≥в було њњ заспокоњти, але чомусь

в≥дчув таке дике безсилл€, а з ним разом ≥ свою жалюг≥дн≥сть, що промовчав. ўо можна тут зм≥нити, коли мають так≥ звичањ? ћоже, й справд≥ ц€ борщова русалка

- це така ж соб≥ страва, €к ≥ вуджений л€щ. Ќалив соб≥
пива ≥ спробував думати про ≥нше... „и застане в≥н
нарешт≥ ћальву Ћанду там, куди везе його кап≥тан? „и
не випорсне вона знову йому з рук?

- јле чому вона вивалила своњ баньки т≥льки на мене?

- л€снула по столу кулаком ‘руз€.


- ѕанна не задоволена! - проголосив кап≥тан ≥ кивнув
кухарев≥.

¬ пов≥тр≥ зблиснула сталь ножа - ≥ видлубан≥ оч≥ опинилис€ на тар≥лц≥ в кап≥тана. ќднак ≥ тут вони продовжували проп≥кати погл€дом ‘рузю.

- ™диний спос≥б њх знешкодити - з'њсти! - сказав кап≥тан
≥ под≥ливс€ ласощами з панною.

‘руз€ поклала око на €зик ≥, заплющившись, €кусь хвилю перекочувала його в≥д щоки до щоки, поки нарешт≥ не хруснуло воно м≥ж зуб≥в ≥ не заповнило рота виразним блаженством.

- Ќа смак нагадуЇ оливку, - сказала ‘руз€.
Ѕумбл€кевич подививс€ на русалку. ¬≥тер розв≥вав њњ

червоне волосс€. јле бл≥д≥ вуста продовжували вору≠шитис€, з них линув сп≥в.

ћорц≥ ск≥нчили об≥д ≥ розповзлис€ по палуб≥.  ап≥тан запалив люльку й гукнув кухарев≥:

- –ешту м'€са покрайте ≥ закрут≥ть у пушки.

≤ не встиг Ѕумбл€кевич допити пиво, €к кухар поклав на ст≥л перед кап≥таном русалчину голову з розк≥шним довжелезним волосс€м, що грало на сонц≥ вс≥ма в≥дт≥н≠ками червоноњ барви, промен≥ в ньому заплутувалис€ ≥ тремт≥ли, ув'€знен≥, мов у павутин≥.

- ”-ум-м! яка розк≥ш! - погладила ‘руз€ волосс€ ≥ промовисто гл€нула на кап≥тана.

- —лово панни - закон дл€ лицар€! - в≥дказав той ≥, видобувши з кишен≥ ножиц≥, заходивс€ стригти голову.

- Ќ≥хто не матиме такоњ перуки! - усм≥хнулас€ ‘руз€ до нареченого. - я закутаюс€ цим волосс€м, €к плащем, ≥ буду вдавати русалку. ј ти мене зівалтуЇш, добре? «івалтуЇш? як однор≥г!

- јле в мене нема рогу, - потер чоло Ѕумбл€кевич.

-  ап≥тане, - звернулас€ ‘руз€, - чи у вас не
знайдетьс€ €кийсь р≥г?.. “≥льки не баран€чий.

- –≥г чи роги? Ѕо Ї олен€ч≥.


- ќ н≥, це вже занадто. ћене ц≥кавить один р≥г.

- “од≥ можу вам запропонувати р≥жок.

- „удово! - заплескала в долон≥ ‘руз€.

- ћисливський, - додав кап≥тан, зак≥нчивши стрижку.

- Ќу, ось ваша перука. ѕомацайте, €ке воно м'€ке.

Ѕумбл€кевич подививс€ на обстрижену голову русалки ≥ сказав:

- Ќав≥ть тепер вона не облишила сп≥вати! ћоже, це взагал≥ €кась в≥дьма?

- ј вони вс≥ так≥, - по€снив кап≥тан, цмул€чи пиво. -¬с≥ вони, €к закл€т≥. якщо хочете, можете вз€ти соб≥ цю голову напам'€ть. Ѕуде вам ще €кийсь час сп≥вати.

- Ќ≥-н≥, в жодному випадку, - замахала руками ‘руз€.

- ѕодив≥тьс€, €ка вона страшна! ќстрижена, без очей!
∆ах!

- Ќу що ж, тод≥ б≥льше н≥нащо вона нам не згодитьс€,

- промовив кап≥тан ≥ пожбурив голову в море.

ћоре лаг≥дно п≥дхопило њњ на хвил≥ й заколихало, мов м'€ч, в≥днос€чи кудись туди, де спочине вона в супокоњ.

-  ап≥тане, дайте нам хутч≥ше того р≥жка. Ќехай м≥й
любий щось мен≥ заграЇ! - попросила ‘руз€, водночас
висмикуючи судженого з-за столу.

√олюс≥нька ‘руз€ звивалас€ в постел≥, геть ус€ перевита червоним волосс€м русалки. ¬очевидь, це њњ незвичайно збуджувало, бо вона скавул≥ла ≥ закочувала оч≥ п≥д лоба.

¬иконуючи њњ бажанн€, б≥долашний Ѕумбл€кевич приставив бичачого рога до чола ≥ замукав.

‘руз€ розкинула ноги ≥ засичала:

- Ќу! ѕробий мене рогом, однороже! «івалтуй мене! якнайбрутальн≥ше! ѕропори мене до кишок!

- ћу-у-у! - рев≥в Ѕумбл€кевич ≥, ставши на кол≥на, приц≥ливс€ рогом, куди сл≥д.


ј там уже нетерпл€ч≥ пальц≥ ‘руз≥ витанцьовували нав≥жений танок.

- ћу-у-у! ≤ що - пхати р≥г? - спитав, востаннЇ
перев≥р€ючи, чи чогось не переплутав.

- ѕхай! ѕхай!

- “уди?

- ј куди ж?!

–обив це €комога дел≥катн≥ше, щоб не завдати кохан≥й болю, але вона, либонь, прагла €краз протилежного, бо вхопила його обома руками за вуха ≥ примусила вв≥гнати р≥г по саме чоло. ÷е викликало в нењ таку дику екстазу, що Ѕумбл€кевич не на жарт перел€кавс€, чи вона, бува, не здур≥ла, ≥, вирвавшись ≥з ч≥пких рук коханоњ, з≥п'€вс€ на кол≥на.

Ќе побачив н≥чого страшного - д≥вка кидалас€ на л≥жку, то виймаючи, то заган€ючи р≥г ≥, €к видавалос€, рол€ Ѕумбл€кевича була виконана. ÷е, однак, вражало його чолов≥чу пиху ≥, не звертаючи уваги на ‘рузин≥ протести, вирвав у нењ рога, а натом≥сть запропонував дещо ≥нше.

- ќ-о-о! - закричала ‘руз€. - ƒе тв≥й р≥г, однороже!
ƒе тв≥й р≥г! ўо це за хвостик мене лоскоче? ƒе р≥г?! ƒе
р≥г?!

√олова њњ стрибала п≥д ним то вгору, то вниз, а рот розкривавс€ усе ширше, ≥ ширше, ≥ в н≥м кидавс€ ≥ шарпавс€ гар€чий сп≥нений жеребець €зика. “а раптом, що це - €зик мов роз≥рвало надвоЇ, ≥ з рота вистромивс€ ср≥блисто-рожевий риб'€чий хв≥ст ≥ бол€че порснув Ѕумбл€кевича по нос≥. “≥Їњ ж мит≥ вибухнуло ‘рузине л≥ве око, затраскавши йому лице, а з нього висунулас€ голова оселедц€. ќселедець клацнув гострими зубами ≥ за≥ржав, мов к≥нь.

Ѕумбл€кевич перел€кано з≥скочив на ноги. ‘рузею кидало так, мовби хтось там у н≥й молотив ц≥пами.

«адрижали њњ перса ≥, в≥д≥рвавшись в≥д т≥ла, стрибнули на пост≥ль. ћали жаб'€ч≥ лапи, €кими вони вже чалапали до дверей.


- ўо робитьс€? - трусив головою Ѕумбл€кевич.

‘руз€ не могла вимовити й слова - з рота й дал≥ стирчав огидно розпухлий хв≥ст ≥ метл€вс€ туди й сюди, мовби намагаючись вирватис€ з невол≥ зуб≥в. „ервоне волосс€ усе т≥сн≥ше й т≥сн≥ше обпл≥тало њњ, прил€гало до т≥ла й вростало у нього. « пом≥ж стегон висипавс€ мокрий п≥сок ≥ зашип≥в, наче грань.

Ѕумбл€кевич у пан≥ц≥ позадкував до дверей. Ѕачив, €к волосс€ усе туг≥ше ст€гуЇ ‘рузю, €к вистр≥люЇ ще одне око ≥ €вл€Ї другого оселедц€, ≥ €к нарешт≥ т≥ло д≥вчини в останн≥х конвульс≥€х затихаЇ ≥ перетворюЇтьс€ на жмут червоних водоростей.

¬иб≥г на палубу, але крик зав'€з йому в рот≥, коли побачив, що там творитьс€.

”с€ команда конала в невимовних муках. « очей ≥ рот≥в њм виповзали жаби, краби, медузи й ≥нша под≥бна вс€чина. ¬одночас руки ≥ ноги перетворювалис€ на вугр≥в, в≥дпадали в≥д тулуб≥в ≥ стрибали у воду. Ќа палуб≥ перекочувалис€ безпорадн≥ обрубки. “е, що зосталос€ в≥д кап≥тана, на очах спухало ≥ випускало запах зогнилоњ риби.

–озпачу Ѕумбл€кевича не було меж. ўо в≥н тепер чинитиме у в≥дкритому мор≥?

«

 орабель, в≥ддавшись на волю в≥тру, плив у незнане, розбиваючи провою гребен≥ хвиль. Ѕумбл€кевич тримав стерно ≥ навгад спр€мовував вимерлу Ђ“роюї. …ого д≥ймала спрага, а з думки не йшло те жах≥тт€, €ке витворилос€ перед очима. ¬≥н, Їдиний, хто не њв русалки, вр€тувавс€. “≥ла морц≥в спочатку спухли, а пот≥м луснули, випустивши на волю ц≥лу зграю малесеньких краб≥в. ”с€ та нечисть пострибала у воду, ≥ п≥зн≥ше довелос€ лише прибрати т≥ жалюг≥дн≥ рештки - все, що зосталос€ в≥д команди.


 орабель несло вперед, але хутко западаюч≥ сут≥нки не дозвол€ли розглед≥ти обр≥ю. ƒесь далеко здригалос€ небо ≥ зблискувала тонесенька голуба ниточка. “а з кожною хвилиною гурк≥т грому ближчав, а ниточка виростала ≥ €скрав≥шала. ќсь гр≥м гаратнув з ус≥Їњ сили, небо розкололос€ просто над головою, ≥ почалас€ злива з градом. —ливе водночас море набурмосилос€, випнуло груди ≥ забулькот≥ло, наче в≥дьомське вариво, а корабель затанцював, €к с≥рникове пуделочко в калюж≥.

¬≥н вгл€давс€ у п≥тьму, намагаючись що-небудь роздивитис€, з т≥Їю напруженою увагою морц€, €кий зорить навстр≥ч в≥тру, наче в оч≥ ворога, прагнучи проникнути в прихован≥ нам≥ри, вгадати мету ≥ силу нападу. ћогутн≥й в≥тер нал≥тав на нього з безкрайоњ п≥тьми, п≥д ногами чув св≥й розгублений корабель ≥ не м≥г розр≥знити нав≥ть т≥нь його контур≥в.

«атр≥пот≥ла блискавка, €ка, здавалос€, спалахнула в глибин≥ печери, в темному тайнику мор€. Ќа одну злов≥сну зникаючу мить вона ос€€ла пошматовану масу низько навислих хмар ≥ обриси перехн€бленого корабл€. ѕот≥м запала уже суц≥льна п≥тьма, ≥ врешт≥ настала справжн€ бур€.

«давалось, усе вибухало круг корабл€, потр€саючи його до основ, заливаючи хвил€ми. ќдна по одн≥й з гучним тр≥ском повалилис€ щогли, хльоснули в пов≥тр≥ зм≥њними арканами линви, ≥ Ѕумбл€кевич нал€кано в≥дскочив од стерна.  орабель розсипавс€ ≥ розппп€нс€, зойкаючи ≥ стогнучи кожн≥с≥нькою дошкою, а однак мчав, мов нав≥жений. ≤ коли напоровс€ на стр≥мке кам≥нн€, то вчинив це з таким оглушливим гармидером, наче весь св≥т ось-ось мав запастис€ в пекло.

Ѕумбл€кевичу здалос€, що в≥н закружл€в у пов≥тр≥. «никло все, на €кийсь час в≥н взагал≥ втратив здатн≥сть мислити. Ќав≥ть коли руки його обхопили щоглу, схильний був не в≥рити в реальн≥сть того, що в≥дбувалос€.


ƒош лив на нього потоками, топив його, топтав, а в≥н ловив устами пов≥тр€ ≥ чекав найг≥ршого.

ѕролунав гучний тр≥ск, ≥ Ѕумбл€кевича швиргонуло кудись уперед. ѕролет≥вши к≥лька метр≥в у пов≥тр≥, прот€гом €ких устиг згадати р≥дний д≥м ≥ недочитан≥ книги, упав у теплий вологий п≥сок. ¬≥д удару йому забило дух ≥ щезли рештки св≥домости.



 


„ј—“»Ќј ƒ–”√ј

ћ≤—“≈„ ќ —.


Ѕ

умбл€кевич от€мивс€ в≥д €скравого сон€чного св≥тла, €ким прив≥тав його новий день. ” п≥щаний берег мирно хлюпало ћоре Ѕорщ≥в. ƒмухав св≥женький лаг≥дний в≥терець ≥ хот≥лос€ жити. —к≥льки в≥н спав? —онце уже було високо над головою, бралос€ на полуднЇ. ќбтрусив штани з п≥ску ≥ з≥ смутком подививс€ на море.

- ƒе ж ти, мо€ кохана? - важко з≥тхнув ≥ подумав, чи
не варто б у таку в≥дпов≥дальну хвилину заридати.

¬се ж таки втратив не ополоника, а наречену. ќдначе посеред рад≥сного сон€чного ранку сльози €кось не витискалис€. ћоре л≥ниво гойдало дошки, колоди, д≥жки, клапт≥ в≥трил...

- ѕрощай, ‘рузю! - шморгнув носом Ѕумбл€кевич ≥
повернувс€ до мор€ спиною.

¬ ньому росло непереможне в≥дчутт€, що наближаЇтьс€ до чогось незв≥даного ≥ не доступного ≥ншим, це в≥дчутт€ сповнювало його усв≥домленн€м власноњ велич≥ ≥ пихи. Ќамацав у кишен≥ куперти, €к≥ отримав в≥д “ранкв≥л≥она, ≥ рушив простов≥ч.


«а к≥лька метр≥в натрапив на густу ожину ≥ не м≥г втриматис€, щоб не влаштувати соб≥ сн≥данку. ягоди пирскали соком в устах ≥ вт≥шали нашого геро€ теплом розбу€лого л≥та.

¬узенька стежечка вивела його в р≥дкий, але похмурий сосновий л≥с, а там уже перетворилас€ на л≥сову дорогу з двома глибокими кол≥€ми в≥д кол≥с, у €ких блищала вода.  уди ц€ дорога вела, йому було байдуже, мусив нею йти, аби потрапити бодай кудись. ¬гор≥ заливалас€ сп≥вом пташва, десь кувала зозул€, густий запах хвоњ лоскотав н≥здр≥ ≥ додавав бадьорости.

√одини дв≥ йшов л≥сом, аж поки зненацька попереду не вигулькнула хура, запр€жена к≥стл€вою, розча≠рованою в житт≥ шкапиною. Ќа хур≥ поверх с≥на хроп≥в гор≥лиць вусатий д€дько в насупонен≥й на оч≥ бирц≥.

Ѕумбл€кевич не знати €к вт≥шивс€ так≥й зустр≥ч≥ й торкнув д€дька за плече, але без жодного насл≥дку. Ќаче б трусив суху вербу. “од≥ уже штурхнув, ≥ д€дько, буркнувши п≥д н≥с Ђтрьох чорт≥вї, зв≥вс€, крекчучи, на л≥кт≥. ƒовго протирав оч≥, свист≥в носом, поз≥хав, аж поки нарешт≥ не втупив св≥й збаран≥лий погл€д у Ѕум-бл€кевича. «давалос€, по€ва нев≥домого справила на нього гн≥тюче враженн€, бо в≥н розчаровано струснув головою.

- “и ба... - сказав та заходивс€ щось шукати в с≥н≥. Ќарешт≥ видобув кисет з тютюном, неквапно його розв'€зав, розважливо, наче св≥чку в церкв≥ ставив, пригостив свого здорового носа табакою, смачно сьорбнув ≥ чхнув так, що аж воронн€ шугонуло вгору й сполохано закаркало. ƒ€дько сховав кисета ≥ витер сльози з очей.

- ƒ-о-обра табака! - похвалив, зиркаючи на Ѕум-бл€кевича.

- Ќа здоров'€.

- √и-и, - поз≥хнув д€дько ≥ знову поваливс€ на с≥но.
Ѕумбл€кевич отороп≥в.


- —каж≥ть, куди ц€ дорога веде?

- ј Ѕог њњ знаЇ, - в≥дказав д€дько в небо.

-  уди ж ви њдете?

- ј н≥куди. ’≥ба € кудись њду? я сплю.

- ј €к поспите?

- ќтод≥ спитаЇте.

- “о що - мен≥ зачекати?

- ј хоч ≥ зачекайте. ¬аше д≥ло.

- “а що ви за чолов≥к? - розсердивс€ Ѕумбл€кевич. -Ќе можете мен≥ дорогу показати?

ƒ€дько знову зв≥вс€ на л≥кт€х:

-  уди?

- ўо куди?

-  уди показати дорогу?

- ƒо замку ћедовар.

- “ак би й сказали.

- “ак ≥ кажу.

ƒ€дько заломив шапку та, прискаливши хитре око, зм≥р€в незнайомц€ непри€зним погл€дом, пот≥м зиркнув на дорогу, що, перет€вши глибокий €р, виб≥гала на пагорб ≥ зникала у €ругах та нетр€х, ≥, знову виконавши усю ту св€щенну процедуру з тютюном, чхнув, витерс€ ≥ сказав:

- „ого ви до мене причепилис€, га? я сплю.

- јле ж зараз вже не спите.

- ј от ≥ сплю, - твердо сто€в на своЇму д€дько.

- јга, то виходить, що € вам наснивс€?

- “ьху! «гинь, маро! - ¬≥н перехрестивс€, дал≥ смачно поз≥хнув, пот€гнувс€ ≥, знову впавши на с≥но, про≠белькот≥в: - ≤ наснитьс€ ж таке, прости мене √осподи...

- “ьху! - ≥ соб≥ спересерд€ сплюнув Ѕумбл€кевич та, щоби хоч €кось допекти дурному д€дьков≥ до щирц€, прихопив, ≥дучи, батога, котрого пот≥м ≥з задоволенн€м пожбурив кудись у хащ≥.


2

«амок плив понад землею на висот≥ ворон€чого лету, ≥ чорн≥ шпил≥, наче к≥гт≥ дракона, черкали мертв≥ €сна неба. „орний замок у бл≥дому простор≥.

Ѕумбл€кевич зупинивс€ ≥ здивовано пив очима це незвичайне видиво. ѕоп≥д замком клубочивс€ густий сизий туман, п≥дн≥мавс€ вгору, снувавс€ павутинн€м ≥ плив понад верх≥вками сосон.

–аптом до вух долинули €к≥сь дивн≥ звуки, а за к≥лька крок≥в уже розр≥знив чиЇсь хроп≥нн€. “ак воно й було -на узб≥чч≥ за кущами бовван≥ла хура з с≥ном, а на с≥н≥ хропла €кась про€ва.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 340 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинайте делать все, что вы можете сделать Ц и даже то, о чем можете хот€ бы мечтать. ¬ смелости гений, сила и маги€. © »оганн ¬ольфганг √ете
==> читать все изречени€...

1250 - | 1108 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.108 с.