Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕалац кн€гин≥ фон Ўрубот€г 5 страница




- ÷е ма€чн€! - “ранкв≥л≥он впав у кр≥сло ≥, шморгаючи носом, перехилив пл€щину просто з горла. - як ви можете? я ст≥льки пережив! ¬решт≥-решт € упор€дкував оц≥ незл≥ченн≥ скарби! «а це одне т≥льки € заслужив шани ≥ слави!

- ≤ все ж бо склалос€ так зручно. ™дина людина, €ка знала, ким ви Ї насправд≥, загинула. ’вилева кл€мра!

- ’то вам розпов≥в? ÷е жахливий наклеп! я кн€з€ обожнював! Ќе см≥йте мене ганьбити! √адаЇте, ви б у таку мить не втратили голови? я ж не знав... не знав, що антена потрапила на русалку! ÷е т≥льки п≥зн≥ше ви€вилос€. «рештою, можете сам≥ переконатис€, чи вдастьс€ вам з≥ ста штрик≥в дротом у см≥тт€ бодай раз попасти в русалку!

- ј €к стосовно сто першого разу?

Ѕумбл€кевич зм≥р€в переможним погл€дом нещасного поета ≥ покинув книгозб≥рню.


Ѕ≈Ќ ≈“

√остей зустр≥чав пан ƒжавала. ¬≥н прив≥тно всм≥хавс€, тиснув руки, кидав к≥лька фраз ≥ запрошував дал≥ - до зали.

- ѕане Ѕумбл€кевич! –адий в≥тати геро€! “ам уже вс≥
на вас чекають.

Ѕенкетова зала була така простора, що оч≥ втрачали ор≥Їнтац≥ю. ”сюди групками сто€ли гост≥ й запально розмовл€ли. ≤з сус≥дньоњ зали долинала гра оркестри.

Ѕумбл€кевич ≥ не спод≥вавс€, що його з'€ва викличе такий ентуз≥азм. ћав, щоправда, дуже пристойний вигл€д: чорний фрак, б≥ла сорочка з п≥н€вою шумкою на груд€х ≥ велика б≥ла тро€нда коло серц€. √ом≥н ураз заклекот≥в з новою силою, пролунали оплески, а вс≥ обличч€ - геть ус≥, €к≥ були, -обернулис€ до нього з рад≥сним усм≥хом. ѕеред ним розступалис€ ≥ плескали, плескали, намагаючись ще й устигнути щось сказати приЇмне.

- Ѕраво! ¬≥ват! —лава геро€м! „есть!

- Ѕумбл€кевичу - г≥п-г≥п-гурра! √урра! √урра!

¬≥д цього галасу Ѕумбл€кевич мало не втратив р≥вноваги на лискучому паркет≥. Ќа щаст€, назустр≥ч ступив молодий кн€зь. ¬игл€дав просто казково - довгий, гаптований золотом каптан з б≥лою стр≥чкою через праве рамено, б≥л≥ штани ≥ чоботи з чорного сап'€ну. Ћ≥ва рука спочивала на крив≥й шаблюц≥ в б≥лих, оздоблених коштовност€ми п≥хвах.

- ¬≥таю геро€ дн€! ѕрошу сюди. ’очу вас зазнайомити
з моњми гост€ми. «вичайно, не з ус≥ма, бо це зайн€ло б
ц≥лий веч≥р.

 н€зь п≥дв≥в Ѕумбл€кевича до того гурту, €кий щойно сам покинув: чотирьох в≥йськових з орденами на груд€х ≥ двох молодих панночок.


- ѕанове, - сказав кн€зь. - ѕеред вами найкращий мисливець краю - пан Ѕумбл€кевич. ¬≥днин≥ ще й наш дв≥рцевий ≥сторик. ѕрошу зазнайомитис€. “о Ї полковник  учугура.

- “≥шус€, що маЇмо таких героњв, - сказав полковник, тиснучи руку Ѕумбл€кевичу.

- √енерал √алаган.

- ѕане Ѕумбл€кевич, - мовив генерал, - ви Ї ви≠н€тковою людиною. ј наше майбутнЇ €краз ≥ залежить в≥д вин€ткових людей.

- √енерал √олубович.

- ¬≥таю ≥ зичу не менших подвиг≥в у науц≥.

- √енерал  упчак.

- ¬се в≥дбувалос€ на моњх очах. јле й дос≥ не можу пов≥рити, що це могла вчинити цив≥льна особа! якби мо€ вол€, зараз би вам дав раніу оф≥цера.

- ј це панни  упчак≥вни - ћотр€ ≥ ’≥вр€.

ќбидв≥ генералов≥ доньки були кавказькоњ породи -чорне пишне волосс€, густ≥, але тонк≥ брови ≥ витончен≥ ≥з горбинкою носики. ” глибоких тернових очах грало полум'€ невтоленноњ жаги.

- ѕане Ѕумбл€кевич, - сказала ћотр€, - будемо вт≥шен≥ в≥тати вас у себе вдома.

- ѕане Ѕумбл€кевич, - сказала ’≥вр€, - в нашому маЇтку Ї хмара дичини. ћи охоче з вами вирушимо на лови.

Ќа вс≥ ц≥ в≥танн€ Ѕумбл€кевич в≥дпов≥дав поклонами, в≥дчуваючи, €к червон≥ють його повн≥ щоки й п≥тн≥Ї долон€.

- ѕане Ѕумбл€кевич, - озвавс€ генерал √алаган. - ћи чули, що у вас з'€вивс€ €кийсь претендент на украњнську корону.

- ≤ не один. јле то все переважно химери.

- ћаЇте рац≥ю. Ќатом≥сть наш кн€зь “еодор маЇ таке генеалог≥чне дерево, €кому позаздрив би будь-€кий претендент на корону.


- ќ, пане генерале, € не хот≥в би цим хизуватис€, -заперечив кн€зь. - Ќехай вибираЇ корол€ народ.

- ÷е зайва демократ≥€, - сказав генерал √олубович. -Ќа початку мусить бути тверда влада. Ќарод сл≥д поставити перед фактом. ÷е англ≥йц€м чи шведам може на тому не залежати - с€де на престол≥ панна чи старий гриб. ј в нас мусить бути чолов≥к твердих переконань, незламноњ сили ≥ несхитноњ в≥ри.

- “о ви за справжню, а не ф≥ктивну монарх≥ю? - спитав Ѕумбл€кевич. - јдже всюди в ™вроп≥ монарх≥€ т≥льки бутафорська.  орол≥ там н≥чого не вир≥шують.

- ÷е в них не вир≥шують. Ѕо в них уже все вир≥шено. ј ми зв≥дус≥ль оточен≥ ворогами. ”с≥ ц≥ парт≥њ з њхн≥ми маленькими фюрерами, цьоц€ми-дрипц€ми в≥д пол≥тики, фарбованими комун€ками - це суц≥льн≥ нетр≥ дл€ нашого народу. ”крањн≥ потр≥бен король ≥з сильним в≥йськом.  ороль ≥ сильна нац≥ональна ≥де€. √асло ЂЌац≥€ понад усеї мусить ув≥йти в кожне украњнське серце. јж до фанатизму!

- “од≥ ≥нш≥ нац≥њ будуть нас бо€тис€, - мовив генерал  упчак.

- ј ви хочете, аби вони нас любили? - в≥др≥зав
√олубович. - Ќ≥! ћи повинн≥ стати сторожовими псами!
Ћютими ≥ в≥дважними. ƒос≥ ж ми були декоративними
кур≥пками. Ќами т≥шилис€, нас хвалили. јле що хвалили?
ћову солов'њну? ѕ≥сню? Ќаш≥ краЇвиди? ƒ≥вчат? јле
н≥коли не хвалили нашоњ зброњ ≥ наших зуб≥в, бо ми були
беззубими. ƒос≥ ми не були нац≥Їю. ћи були суц≥льним
ансамблем п≥сн≥ ≥ танцю, й не б≥льше. ¬же к≥лька стол≥ть
ми перебуваЇмо в процес≥ вимиранн€ й н≥коли - в процес≥
розвою. як узагал≥ ми ще ≥снуЇмо на цьому св≥т≥?

- јле, пане √олубович, - сказав генерал  упчак, - мен≥
здаЇтьс€, ви переб≥льшуЇте. “акими ≥де€ми можна
привернути лише €кусь частину нац≥њ, а б≥льш≥сть
зл€каЇтьс€. ћ≥льйони украњнц≥в - це с≥ра нап≥вписьменна
маса, затовчена й забита, принижена й сплюгавлена.


ћаса, котра прагне хл≥ба й видовищ. ¬есь сх≥д ”крањни позбавлений державницькоњ ≥дењ. Ќе був державником нав≥ть ’мельницький, котрий п≥дн€в заколот проти украњнських магнат≥в. ≤ передовс≥м проти яреми ¬ишневецького, €кий ≥ був справжн≥м державником. ярема прагнув здобути украњнську корону ≥ створити украњнську державу.  озаки все зробили, аби йому це не вдалос€.

ќбидв≥  упчак≥вни вз€ли батька поп≥д руки ≥ за≠щебетали:

- “атусю, не скидай св€тих ≥мен на гр≥шну землю.

- ѕан  упчак маЇ рац≥ю, - п≥дтримав його полковник  учугура. - јле цю рац≥ю не варто виставл€ти дл€ загального огл€ду. —х≥дн€кам ≥ без того помак≥трилос€ в≥д синьо-жовтого прапора, тризуба ≥ Ђўе не вмерлаї, а коли вони почують, що й ’мельницький не герой, то, може, ≥ взагал≥ в≥д √аличини в≥двернутьс€.

- Ќац≥€ мусить мати своњх ≥дол≥в, - сказав √алаган. -≤ €кщо вам не до шмиги ’мельницький, то були ще ¬инниченко, √рушевський, ѕетлюра...

- “≥льки не ц€ тр≥йц€! - п≥дн€в угору долон≥ √олубович. - як≥ це ≥доли? ”крањна ще й дос≥, мов стара непорочна д≥ва. Ѕо ц≥ ваш≥ героњ т≥льки тим ≥ займалис€, що несм≥ливо њњ мастурбували, зам≥сть того, щоби втрати €к сл≥д!

÷≥ слова генерала викликали гучний рег≥т у присутн≥х чолов≥к≥в ≥ рум'€нець на щоках панночок.

- ѕане √олубович, - уз€в його за плече  упчак. - „и не будете так≥ ласкав≥ впов≥сти мен≥: хто маЇ бути тим лицарем, €кий, х-хе! - вграЇ, €к ви висловились, нашу неньку? ћоже, ви?

- ћоже, ≥ €, - не зн≥тивс€ той. - ’тось таки мусить пустити њй кров.

- Ѕоже, €к≥ жахи! - сплеснув у долон≥ кн€зь. - “а ж уже ”крањну проголошено незалежною державою. ѕане √олубович, нав≥що кров? ”же все позаду. —хамен≥тьс€. “а ж маЇмо врешт≥ свободу!


- —вобода, за €ку не було пролито жодноњ крапл≥ кров≥, не маЇ вартости. њњ не можна оц≥нити.

- „и мало кров≥ було пролито дос≥? - спитав кн€зь.

- “а кров була пролита в ≥нших покол≥нн€х. ≤ до того ж - намарне. ѕотр≥бна св≥жа кров. ѕотр≥бна в≥йна - з будь-€кого приводу. ¬≥йна очищуюча ≥ об'Їднуюча, в≥йна, €к дощ п≥сл€ посухи, скропить нац≥ю кров'ю ≥ злютуЇ њњ в один м≥цний кулак. —х≥д ≥ «ах≥д повинн≥ стати одним ц≥лим. Ѕез в≥йни цього добитис€ неможливо.

- јле ж на нас ще н≥хто не нападаЇ, - стенув плечима √алаган.

- ≤ не треба чекати. ƒоки ми будемо поводитис€, €к отара овець? ћусимо сам≥ напасти! “ак, €к це робили в часи —в€тослава й ¬олодимира. —ам≥ мусимо вдарити! ѕерш≥! ѕросто в зуби, щоб вони захлинулис€! ўоби страх пан≥чний пройн€в њх! ўоб украњнц€ми л€кали д≥тей ≥ тремт≥ли на з'€ву тризуба!

- ѕанове, - нарешт≥ озвавс€ кн€зь, €кий упродовж ц≥лого часу з усм≥хом стежив за суперечкою. - я бачу, ви готов≥ кожен бенкет перетворити на дискус≥йний клюб. јле нин≥ маЇмо саме бенкет.

- ƒуже доречно, - п≥дтримали  упчак≥вни. - ѕане Ѕумбл€кевич, а чи не випити нам шампана?

≤, не питаючи його згоди, поволокли до шинквасу, ущерть заставленого пл€шками ≥ закусками, довкола юрмилос€ чимало гостей.

- Ќам в≥зьм≥ть канапок ≥з чорним кав'€ром, морозива ≥
ананас≥в, - забажали панни, займаючи столик.

Ѕумбл€кевич розгубивс€, побачивши таку силу-силенну р≥зних нањдк≥в ≥ напоњв. ќч≥ в≥дразу розб≥глис€ ≥ не знали, де зупинитис€: чи на ракових шийках, чи на вустриц€х, чи на горах кав'€ру, чи на вуджених скракл€х, чи на печених мруцл€х, чи на товчених шкрудл€х, алемантових ф≥цл€х, кармованих шницл€х, стокроткових прецл€х, поливаних скракл€х. ¬решт≥ наклав на тацю всього потроху, не забувши прихопити


пл€шку шампана ≥ пл€шку м≥сцевого вина Ђѕовстанськ≥ ноч≥ї.

- јх, пане Ѕумбл€кевич, - сплеснула долон€ми ћотр€, - ви збираЇтесь пити цей жах?

- „ому ви спинили св≥й виб≥р саме на ц≥й отрут≥? -скривилас€ ’≥вр€. - “ам же ст≥льки розк≥шних напоњв!

- “а €, чесно кажучи, н≥коли його не пробував. Ќазва сподобалас€.

-  оли ми вам скажемо, на чому воно насто€не, в≥дразу розподобаЇтьс€.

- ѕрошу дуже, - погодивс€ Ѕумбл€кевич, ласуючи раковими шийками.

- ƒл€ того, щоб отримати вино Ђѕовстанськ≥ ноч≥ї, -сказала ’≥вр€, - беруть два к≥л€ св≥жого очищеного динам≥ту, п'€ть ошпарених окропом гранат, двадц€ть в≥с≥м куль Ђдум-думї, €к≥ перед тим тримали в оцт≥, а до того всього кор≥нь хрону, дес€ть стручк≥в перцю, один старий повстанський чоб≥т, ≥ дл€ кольору викручують з живого москал€ усеньку кров до крапл≥. “од≥ заливають березовим соком. Ќа трет≥й день дають дикого меду. ¬се це витримують у бочках два м≥с€ц≥. ѕ≥сл€ чого роз≠ливають у пл€шки. ≤ що ви думаЇте?

- “ак, що ви думаЇте? - кивнула ћотр€.

- я? Ѕоронь Ѕоже, аби € що-небудь думав.

- “ак от, аби ви знали, що такою пл€шкою Ђѕо≠встанських ночейї можна вивести з ладу ц≥лий панцерник.

Ѕумбл€кевич наповнив келихи шампаном.

- „ар≥вн≥ пан€нки, давайте дзьобнемо за ваш≥ юн≥ ноч≥.
Ђѕовстанськ≥ї мене щось не приваблюють. якщо це вино
виводить з ладу панцерник, то мене рознесе просто на
др≥бн≥ фл€чки. —мачного!

ѕан€нки залилис€ щирим украњнським см≥хом.

- Ѕоже, €кий ви пот≥шний! - сказала ћотр€. - ¬и зовс≥м
не под≥бн≥ до наших набурмосених, €к сич≥, генерал≥в.

- ѕан Ѕумбл€кевич - горд≥сть нашоњ см≥тт€рки, -
п≥дтвердила ’≥вр€. - «автра ми вас чекаЇмо в себе. Ќав≥ть


не намагайтес€ суперечити. ћи н≥чого не хочемо знати. ѕравда, ћотре?

- ѕане Ѕумбл€кевич, - ман≥рно пот€глас€ ћотр€. -
ћи були завше так≥ б≥дн≥ на справжн≥х лицар≥в! Ќаш≥ юн≥
цнотлив≥ серц€ стужилис€ за ними.

ћузика замовкла ≥ гучний голос пана ƒжавал'-спов≥стив:

- ѕан≥ й панове! Ќаш видатний поет “ранкв≥л≥он ѕу≥^
написав славень дл€ геро€ вчорашн≥х лов≥в - пана
Ѕумбл€кевича! ѕрошу!

ѕролунали бурхлив≥ оплески, ≥ “ранкв≥л≥он ѕупс, зайн€вши поставу, належну видатному поетов≥, почав рецитувати:

√ай, що в≥д в≥ку сокири не знав, од см≥тт€рки почавшись,

√ен до мр≥йливих долин, непрогл€дний, густий, простеливс€.

ўойно туди прибули - за роботу вз€лис€ см≥ливц≥.

“≥ вже розт€гують с≥т≥, ц≥ - пс≥в ≥з припону спускають,

≤нш≥ - ≥дуть по сл≥дах ≥ невтомно житт€м своњм важать.

¬игнаний зграЇю пс≥в ≥з гущавини в натовп см≥ливц≥в

—кочив стр≥мкий однор≥г, наче блискавка з хмари сл≥пуча.

√ай вигл€даЇ за ним, наче в бурю, лунаЇ довкола

√урк≥т ≥ тр≥ск. «агукали б≥йц≥. ” могутн≥й правиц≥

¬ кожного - спис наготов≥, тремтить його в≥стр€ широке

–ине розлючений зв≥р. ”дар€ючи рогом могутн≥м.

“ак ≥ розкидуЇ вправо ≥ вл≥во собак гавк≥тливих.

ѕершим ƒжавала метнув, розмахнувшись, але надаремно:

—пис не потрапив у ц≥ль, лиш черкнув по кор≥ €сенов≥й.

“ут однор≥г аж зап≥нивс€ ≥, наче гр≥м у негоду,

¬имчав м≥ж г≥р, розсипаючи ≥скри палюч≥ довкола.

–аптом де вз€вс€ хоробрий ≥ дужий ловець Ѕумбл€кевич,

¬≥н ≥з гори неспод≥вано скочив ≥ лютого зв≥ра

¬раз ос≥длав, наче дику лошицю, й обоЇ помчали

√орами й долами, вит€зь однак не зл€кавс€ почвари -

ƒикого зв≥ра поранив смертельно й обоЇ упали

« лету в п≥дн≥жж€ гори. “ак √осподь ќднорог≥в загинув.

ј переможець, ногою притиснувши голову зв≥ра,

Ђ«добич ц€, - каже, - по праву тво€. ■. вельможна кн€гине.


ѕо справедливости й славу та честь розд≥лю € з тобоюї. “ут же в≥н кн€зю даруЇ, щетиною б≥лою вкриту, Ўкуру ≥ голову зв≥ра, оздоблену крученим рогом!

≤≥.

ѕоет ск≥нчив читати, оплески потр€сли залу. Ѕум≠бл€кевич п≥дв≥вс€ ≥з м≥сц€ ≥ к≥лька раз≥в уклонивс€, а кн€зь:≥дн€в догори келих шампана ≥ оголосив, що хоче випити щ. геро€. √ост≥ охоче п≥дтримали цю приЇмну акц≥ю, ≥ Ѕумбл€кевич в≥дчув, €к спина його сходить потом в≥д невимовного щаст€.

ѕ≥сл€ тосту залою знову полинув тихий гом≥н розмов. Ѕумбл€кевич в≥дчув себе на верховин≥ щаст€. ѕоруч сид≥ли дв≥ чар≥вн≥ ≥стоти, ≥ можна було т≥льки здо≠гадуватис€, ск≥льки чолов≥к≥в у цей час йому заздр€ть.

ѕанни сид≥ли по обидва боки в≥д геро€, дотул€ючись кол≥ньми до його кол≥н п≥д столом. Ѕумбл€кевич опустив л≥ву руку п≥д обрус ≥ поклав њњ на стегно панни ћотр≥. –озмова точилас€ й дал≥ без вс€ких зм≥н, панна й оком не зморгнула. “од≥ й права рука опустилас€ на стегно панни ’≥вр≥. «а хвилю, не в≥дчувши жодних перепон, обидв≥ руки уже вирушили на прощу до сокровенних капличок, п≥рнаючи п≥д сукн≥, ковзаючи стегнами. ј незабаром долон≥ Ѕумбл€кевича до≠стукувалис€ вже до золотих брам скиту, ≥ брами без звол≥канн€ розчинилис€ перед ним, щоби впустити до себе мандр≥вц≥в. ќбидв≥ панни, мов за командою, розвели ноги, ≥ пальц≥ гост€, ледь в≥дхиливши то≠нюс≥ньк≥ штори, опинилис€ в кв≥тниках, €ких ще не порали сад≥вники, не запилювали бджоли, ≥но роса випадала медова в часи солод≥йних марень.

- ÷≥ вустриц≥ так≥ смачнющ≥, - сказала ћотр€.

- ÷≥каво, що вони думають, потрапивши в наш≥ вуста? - замислилась ’≥вр€.

- ÷е жорстоко - њсти њх живцем, - пропл€мкав
Ѕумбл€кевич. - јдже й вони, либонь, мр≥€ли про краще
житт€, ≥аорпли -пл€ми, снил≥њ коханн€м...


-  оханн€м? “ак-так, - промовила ћотр€, - €
в≥дчуваю, €к вони збуджуютьс€ п≥д €зиком, €к об-
вол≥кують зубчики, €к в≥дт€гують солодку мить
прониканн€ в горло.

ѕрава рука панни ћотр≥ п≥рнула п≥д обрус ≥, не гаючись, розщепнула іудзики на штанах геро€. ѕальчики в нењ н≥жно-соромлив≥, мов кошен€та пестлив≥, а в так≥ нетр≥ н≥коли ще й не проникали, аж њм, б≥долашкам, жаско в≥д цього, вони тремт€ть ≥ стогнуть, а н≥гтики в≥дсв≥чують червоними жар≥вками, показуючи шл€х.

- ј € в≥дчуваю, €к проковтнут≥ вустриц≥, продовжують
жити в мен≥, - заплющила оч≥ ’≥вр€ ≥ њњ л≥ва рука так само
п≥рнула п≥д обрус. - ¬они там збираютьс€ в гурт ≥
танцюють, танцюють, купаючись у водоспадах шлун≠
кових сок≥в...

Ѕумбл€кевичу н≥чого не залишилось, €к заплющити оч≥ в чеканн≥ грому ≥ блискавок, адже рука панни ’≥вр≥ з розгону налет≥ла на усе вже готове, ≥ це њњ дещо спантеличило. ¬она намацала розщ≥плену шир≥нку, а на протилежному берез≥ -ще чињсь пальц≥! ƒолон≥ обох рук ураз зайн€ли бойову поставу, н≥гт≥ нањжились, наче списи. ўе мить - ≥ не об≥йшлос€ б без крови. јле ось у цей час пом≥ж обох розчеп≥рених долонь проросло дерево миру ≥ зашум≥ло буйним лист€м своњм. ѕальц≥ проб≥гли з обох стор≥н по гладеньк≥й ≥ н≥жн≥й кор≥, лють њхн€ опала, вони втихо≠мирилис€, ≥ почали бити поклони новому ≥долу в той час, коли в њхн≥ каплички заходили й виходили прочани, проникаючи у так≥ закутки, про €к≥ й не п≥дозрювали њхн≥ господин≥.

- ћен≥ здаЇтьс€, - сказав Ѕумбл€кевич, - що € не проти був би перетворитис€ на €кийсь час на таку вустрицю, дозволивши себе проковтнути.

- ќ-о, ми б вас ковтали довго-предовго, ми б вас вигойдували на €зичках, аж доки не висьорбали б до дна кости, - мр≥йливо вуркот≥ла ’≥вр€.

Ѕумбл€кевич в≥дчув, що гроза минула, ≥ можна розплющити оч≥. ј розплющивши њх, мало з кр≥сла не


беркицьнув. ѕр€м≥с≥нько до њхнього столу др≥бот≥ла з тацею пухких л≥муз≥й панна ‘руз€.

Ѕумбл€кевич легенько кахикнув ≥ розпливс€ в посм≥шц≥. Ќе т≥льки тому, що побачив кохану. якраз у цей момент л≥лейн≥ пальчики жриць видобули з≥ свого ≥дола сакральну живицю.

- ѕрошу наш≥ смаколики, - промовила ‘руз€,
ставл€чи тацю на ст≥л.

–уки Ѕумбл€кевича вистрибнули з-п≥д обруса беш≠кетними котами, ≥ вп'€лис€ в розк≥шний м'€куш л≥муз≥њ мокрими липкими пальц€ми, в≥д чого та аж заблищала.

‘руз€ зац≥кавлено вт€гла чутливим носиком пов≥тр€ ≥ в њњ розморен≥й гол≥вц≥ почала св≥ркот≥ти €кась нервова, ще не оформлена в слова, думка.

- јх, це морозиво вже розтануло, - сказала ћотр€ ≥ облизала пальц≥, залит≥ б≥лою патокою.

- “ут надто спекотно, - сказала ’≥вр€, ≥ теж облизала пальц≥.

- ” вас п≥д столом Ї морозиво? - поц≥кавилас€ ‘руз€.

- “ак, там прохолодн≥ше. ≤ ми його тримаЇмо п≥д столом, щоб не так хутко розтавало. “а, на жаль, воно вже розтеклос€.

- ћоже, € принесу вам св≥жого морозива? - спитала ‘руз€, принюхуючись. - ј це дозвольте мен≥ забрати.

- ј там уже н≥чого забирати, - сказав Ѕумбл€кевич, розчавлюючи в жмен≥ гроно винограду. - ћожеш нам принести х≥ба що льоду до шампана. “ут ≥ справд≥ духота.

‘руз€ прибрала з≥ столу зайве ≥, нагородивши любовною усм≥шкою обранц€ свого серц€, подалас€ вглиб зали.

ќркестра в цей час гримнула марша, ≥ рад≥сний гом≥н сколихнув залу. Ќа велетенськ≥й тац≥ восьмеро кухар≥в винесли печеного однорога. Ћежав на тац≥ засмажений до червоного, вкритий блискучим тлущем, а голова з б≥лим рогом спочивала на передн≥х ногах. Ќав≥ть сюди, де сид≥в Ѕумбл€кевич, долинув запах печен≥ ≥ спец≥й.


√ост≥ знову прив≥тали геро€ оплесками, ≥ той змушений був п≥двестис€ ≥ вклонитис€.

“ацю з печенею поставили посеред зали на стол≥. ўе четверо кухар≥в викотили на в≥зку величезне паруюче барило.

- јх, однор≥г! - облизала вуста ћотр€. - ≤ козацький борщ! ѕане Ѕумбл€кевич, мен≥ будь-ласка, кавальчик стегна!

- ј мен≥ - вухо! - заволала ’≥вр€. - ¬ухо! Ќегайно! Ѕо ж вони його зараз геть пошматують! ≤ обидва €йц€! Ќе забудьте!

¬они просто виштовхнули його з-за столу, ≥ в≥н таки був змушений почимчикувати на середину зали. як ви€вилос€, саме йому й було в≥дведено честь першому розт€ти печеню. ѕубл≥ка втихла ≥ зачудовано стежила за св€тковою под≥Їю. Ѕумбл€кевич спинивс€ коло печеного однорога й огл€нув його з гордою вт≥хою. ќсь ц€ спина, на €к≥й в≥н мчав, ось ц€ могутн€ ши€, за €ку в≥н тримавс€, ось ц≥ оч≥, €к≥ дивились на нього, ≥ писок, €кий промовл€в. јле придивившись уважн≥ше, зрозум≥в, що голова була не справжн€, а вил≥плена з паштету, штучн≥ оч≥ св≥тили чаклунським вогнем, а б≥лий р≥г - це всього на всього закручене гвинтом масло.

- ¬ибер≥ть соб≥, пане Ѕумбл€кевич, найлас≥ш≥ шма≠
точки, - п≥дказав ƒжавала.

Ќ≥ж роз≥тнув укрите хрумтливою шкуринкою стегно ≥ вир≥зав шмат м'€са. «айшовши ззаду, Ѕумбл€кевич штрикнув ножем поп≥д хв≥ст, шаркнув туди й сюди й п≥д оплески гостей вишпортав на тацю два велик≥ €йц€. ”с≥ схвально загомон≥ли, вбачаючи у всьому цьому ознаки бувалого мисливц€. ѕ≥сл€ того н≥ж ут€в п≥вголови разом з вухом, €ке було встромлене у паштетову масу.

- ј серце! —ерце! - знову п≥дказав ƒжавала.

—ерце лежало на тац≥ пор€д з грудьми. Ѕумбл€кевич вгородив у нього ножа ≥ отак, тримаючи у л≥в≥й руц≥ тацю, а в прав≥й ножа з наштрикнутим серцем, рушив до свого


столу. ¬игуки ЂЅраво!ї ≥ Ђ—лава!ї лунали йому всл≥д, а  упчак≥вни нав≥ть встали з-за столу ≥ плескали в долон≥, промовл€ючи вологими вустами слова захвату ≥ подиву.

“епер уже ≥ решта гостей обступила тацю, а кухар≥, зблиснувши ножами, заходилис€ кра€ти печеню, ≥нш≥ черпали борщ ≥ наливали в горн€та, а д≥вчата у вишиванках розносили по столах.

Ѕумбл€кевич поклав серце соб≥ на тар≥лку. ƒ≥вчата под≥лили межи собою €йц€ ≥ решту м'€са. ‘руз€ принесла борщу ≥ знову допитливим погл€дом обстежила панночок.

- ѕрошу козацького борщу! …ого сл≥д випити перед
тим, €к спожити м'€со однорога. “акий у нас звичай.

-  ому ви це говорите? - здивувалас€ ћотр€. -
ѕокоњвка буде нас вчити звича€м?

- я не вам казала, а панов≥ Ѕумбл€кевичу, - промовила ображеним тоном ≥ в≥д≥йшла.

- ÷е той самий борщ, €кий зварила ћальва? - спитав, вдихаючи запашну пару.

- Ќу, зварила - це гучно сказано. Ѕорщ варили кухар≥ за ћальвиним переписом. ¬она т≥льки була присутн€ при готуванн€ ус≥х складник≥в, а пот≥м з'€вилас€ п≥д к≥нець, щоб заправити.

- ј чому њњ самоњ не видно?

- ¬она завше зап≥знюЇтьс€.

Ѕорщ своЇю барвою скидавс€ на червоне вино, в≥н ≥ п'€нив, €к вино, б'ючи гар€чою хвилею в груди, проникаючи в жили ≥ збурюючи кров. ƒивочуйний запах закручував голову, мовби разом з борщем вливалас€ нездоланна м≥ць, душа, в≥дважна ≥ в≥дчайна, скипала ≥ п≥дносилас€, рвалас€ вгору, пориваючи за собою ≥ т≥ло. “о був борщ, €кого йому ще не доводилос€ куштувати. ѕот≥м в≥н обережно вкра€в шматок серц€ ≥ поклав у рот. Ќа смак було, мов серце молодоњ свинки. …ому ж праглос€ в≥дчути щось незвичайне, що можна було б пор≥вн€ти х≥ба що з≥ св€тим причаст€м, а однак ан≥ цей, ан≥ наступний шматочок не викликали тих в≥дчутт≥в, на


€к≥ спод≥вавс€. ’оча, можливо, причина була в борщ≥, смак €кого уже неможливо н≥чим перебити.

∆вакул€ючи м'€со, сам соб≥ дивувавс€, що м≥г утнути таке на ловах. ѕров≥вши все житт€, €к с≥ра ≥ непом≥тна мишка, тепер опинивс€ на €комусь неймов≥рному щабл≥, пор€д ≥з полковниками й генералами, а може нав≥ть поруч ≥з самим кн€зем. Ѕо й справд≥, бенкет цей влаштовано на честь поверненн€ кн€з€, а вийшло, що на честь найб≥льшого мисливц€ вс≥Їњ см≥тт€рки. якщо по правд≥, то колись в≥н про це таки мр≥€в. ћр≥€в про €кусь неспод≥вану запаморочливу кар'Їру, про злет духу. ≤ ось йому в≥дкриваютьс€ широк≥ обр≥њ. «ахоче - одружитьс€ з панною ‘рузею, €ка завше його в≥ддано кохатиме ≥ в≥ритиме кожному його слову, бо слово се глаголить великий чолов≥к. ј захоче - обере соб≥ котрусь ≥з генеральських доньок. “≥льки котру ж вибрати? ќбидв≥ сливе що близнючки ≥ обидв≥ до нього вуркочуть ≥з однаковим чутт€м.

- Ќу, €к вам засмакував борщ? - спитала ћотр€.

- Ќеперевершений! я в≥д нього захмел≥в сильн≥ше, н≥ж в≥д вина. ўо вона туди додаЇ?

- Ќ≥кому нев≥домо. ÷е великий секрет. «даЇтьс€ там ус€ суть у сувор≥й почерговости складник≥в, а також у травах ≥ корен€х, €к≥ вона збираЇ в лугах. ¬ самому к≥нц≥ додаЇтьс€ кров полоза. «м≥юц≥ втинають голову ≥ зц≥джують усю кров до крапл≥ в посудину з винним оцтом, щоб вона, потрапивши в окр≥п, не звернулас€.

- який жах! - скрививс€ Ѕумбл€кевич. - Ќевже це робили й козаки?

- «вичайно. ¬они частенько пили кров полоза сирою. ƒехто ≥з наших генерал≥в теж нею ласуЇ. «м≥њна кров омолоджуЇ. ¬и не забули, що завтра ми вас чекаЇмо в гост≥? ¬лаштуЇмо лови на полоза.

- ќ н≥! ƒосить з мене. я гидую зм≥юками.

- —правд≥? - спитала, млосно пот€гуючись, ’≥вр€. -Ќу й даремно. якщо не будете регул€рно вживати козацького борщу, то хутко постар≥Їте.


- я подумаю. јле в гост≥ прийду. “≥льки чи втраплю до вас?

-  н€гин€ вам охоче дасть пров≥дника.

¬ цей час оркестра заграла танго, усе завирувало ≥ зап≥нилос€ б≥лими сукн€ми.

ѕари прол≥тали з к≥нц€ в к≥нець, сукн≥ лопот≥ли й зд≥ймали вихор, а кавалери раз по раз поправл€ли своњ чуприни, €к≥ падали на оч≥, оголюючи лисини.

якась висока струнка панна здавалась невтомною. Ќе пропускала жодного танцю, зм≥нюючи кавалер≥в ≥ заморюючи њх так, що вони пот≥м падали на канапи поп≥д ст≥ною ≥ важко дихали.

Ѕумбл€кевич €кийсь час спостер≥гав за нею, цмул€чи шампанське, та перекидаючись жартами з сестрами, а пот≥м поц≥кавивс€, хто вона.

- јх, ви ще не знайом≥? ÷е... - почала ћотр€, але тут
њњ п≥дхопив маг≥стр ƒжавала й вона зникла у вир≥
вальсу.

Ќатом≥сть ’≥вр€ вит€гла на середину зали Ѕум-бл€кевича ≥ змусила танцювати, хоч ≥ не вм≥в, хоч ≥ ноги не слухали: в≥н щоразу вдар€вс€ об когось, плутавс€, а раз мало не дав сторчака.

Ќезнайома панна, здавалос€, була самою феЇю танцю ≥ кружл€ла, наче пелюстка, легко ≥ звинно, зникаючи в одному к≥нц≥ зали, а вип≥рнаючи в ≥ншому.

- ’то це? - спитав у ’≥вр≥ знову.

- јх, € ж хот≥ла вас познайомити!
“а ц≥Їњ ж мит≥ панна знову зникла.

- «араз € п≥дведу вас до нењ, - сказала ’≥вр€ ≥ таки намагалас€ в танц≥ д≥статис€ до незнайомки, однак це ви€вилос€ неможливим, њм увесь час хто-небудь заступав дорогу.

- јле хто вона? „ому ви не скажете?

- Ќабер≥тьс€ терпцю. —кажу вам по секрету, що вона теж збиралас€ вас зап≥знати.

- —правд≥?


- јле €к ви см≥Їте ц≥кавитис€ ≥ншою панною, коли у
ваших об≥ймах €?

—в≥тло пригасло ≥ залунав пов≥льний танець, ’≥вр€ оплела руки йому довкола шињ, пригорнулас€ вс≥м т≥лом, ≥ не в≥дпускала доти, аж поки музика не вмовкла, а гост≥ почали збиратис€ по дом≥вках. √енерал  упчак так неспод≥вано забрав своњх доньок, що вони ледве встигли попрощатис€, наостанку вирвавши у Ѕумбл€кевича об≥ц€нку обов'€зково вибратис€ до них завтра на об≥д.

Ѕуло вже далеко за п≥вн≥ч, коли д≥ставс€ до свого покою. ” шиб≥ бл≥до в≥дсв≥чувала голова панни-привида. њњ сумн≥ оч≥ мовби чекали розради.

- Ќе д≥ждешс€, - буркнув, засмикуючи штори.
ѕот≥м упав на л≥жко ≥ проваливс€ у сн≥гов≥ кучугури

сну.

—≈—“–»  ”ѕ„ј ≤¬Ќ»

–анок почавс€ з приходом ‘руз≥, €ка принесла сн≥данок.

-я чула, що тебе панни  упчак≥вни запросили до себе на об≥д?

- “ак. я њм дуже сподобавс€. ÷≥лий веч≥р з≥ мною не розлучалис€.

- Ќу, певно! √енеральськ≥ доньки!  уди мен≥ до них. ј, до реч≥, €кби ти хоча б на хвильку в≥д них в≥длип, то м≥г би зазнайомитис€ ≥з ћальвою Ћандою.

Ќа Ѕумбл€кевича наче в≥дро крижаноњ води вилили.

- “о вона була на бенкет≥?

- Ѕула.

- ≤ ти мене про це не пов≥домила?

- як € могла в≥дривати тебе в≥д такоњ захоплюючоњ


розмови? ј так, м≥ж нами, то € не знайшла у вас п≥д столом жодного морозива.

- ўо? якого морозива? „ому ти не звела мене ≥з ћальвою Ћандою?

- ўе чого! ћало того, що тот≥ вертихв≥стки в≥дбили тебе на ц≥лий веч≥р, то ще й ≥з ћальвою д≥лис€! ћен≥ здаЇтьс€, що то було €краз те саме морозиво, €ким ≥ € недавно ласувала.

- ј щоб ти скисла ≥з тим своњм морозивом!  уди ћальва под≥лас€?  уди вона п≥шла п≥сл€ бенкету?

- њњ забрали з собою  упчаки. ¬она поњхала до них ночувати.

- јга, чудово. ќтже, там € њњ ≥ застану.

- “о ти таки збираЇшс€ до них?

- я прийн€в њхнЇ запрошенн€.
‘руз€ насупила брови.

- Ќа об≥д! “о так ти мен≥ збираЇшс€ в≥дплатити за мою доброту!

- Ќу, € ще, здаЇтьс€, не тво€ власн≥сть, аби мен≥ вказувати, до кого € повинен ходити.

- я в≥ддала тоб≥ все, що мала найдорожчого - свою цноту!

- ≤ це ти мен≥ говориш п≥сл€ своњх плюгавих збочень ≥з €кимось зачуханим клаком? „и ти забула, чим займалас€ ще зовс≥м недавно?

÷≥ слова викликали у ‘руз≥ ≥стеричн≥ риданн€. Ќа св≥й подив, Ѕумбл€кевич не в≥дчув до нењ жодного жалю. Ќавпаки, тепер дуже приск≥пливо огл€нув њњ ≥ побачив ще чимало недол≥к≥в.  орова. Ќатуральна корова. ”с€ р≥зниц€ лише та, що ‘руз€ не даЇ молока. ѕодумаЇш, €кась нещасна покоњвка! ≤ це в той час, коли за ним сохнуть генеральськ≥ доньки! ѕисан≥ красун≥, €ких бачив т≥льки в журналах.

‘руз€ мовби прочитала його думки, бо риданн€ њњ стали ще жалюг≥дн≥шими. —льози крапот≥ли з носа ≥ падали на тар≥лочку, утворюючи широку калюжку.


Ѕумбл€кевич подумав, що не варто, можливо, отак в≥дразу показувати свою байдуж≥сть, бо ще хтозна-чим ск≥нчитьс€ знайомство з  упчак≥внами. ћоже, вони т≥льки бавл€тьс€ ним, а до справжн≥х почутт≥в далеко. ј ‘руз€ тут, пор€д; мов к≥шечка. ≤ справд≥, щойно пригорнув њњ до себе, €к вона заспокоњлас€. ќднак образа ще жевр≥ла, бо таки не втрималас€, щоби не вжалити.

- ѕосмакувало тоб≥ серце однорога?

- ћ-м... так соб≥... я т≥льки-но й з'њв два кавальчики.

- ўоб ти знав, що це не було серце однорога, а звичайне свин€че.

- ј куди д≥лос€ однорогове серце?

- …ого з'њв кн€зь, адже то був незвичайний однор≥г.

- ƒл€ чого ж тод≥ була ота вс€ кумед≥€? Ќав≥що мен≥ ƒжавала п≥дказав уз€ти соб≥ те серце?

- “о все дл€ гостей. Ќу, ≥ щоб тебе пошанувати. ’оч ти його й не вполював.

—ерце Ѕумбл€кевича захололо.

-  ого не вполював?

- ќднорога.

- ј тоб≥ зв≥дки в≥домо, вполював € чи н≥?

- я чула розмову м≥ж ƒжавалою ≥ кн€зем. « грудей однорога вит€гли кулю. јле то була кн€жа кул€, а не тво€. ўе одна кул€ була в стегн≥, належала вона ƒжавал≥.

…ому стало страшенно соромно. јле т≥льки на секунду. Ѕо в≥дразу потому подумав, що все це може вигл€дати не обов'€зково на зумисний обман, а на звичайну помилку. ћ≥г в≥н помилитис€? ћ≥г. ƒумав, що його кул€ пробила груди, а то, бач, кн€жа. ЅуваЇ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 299 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒаже страх см€гчаетс€ привычкой. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2136 - | 1869 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.091 с.