Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕалац кн€гин≥ фон Ўрубот€г 4 страница




- ќ, € нещасна! ќ, € б≥долашна! « €кими н≥кчемами
зводить мене дол€!

¬она впала на л≥жко й, задриіавши ногами, оголила стегна наст≥льки, що Ѕумбл€кевич з ц≥кав≥стю в≥дзначив


- п≥д шовковою сукнею не було жодноњ лашки, натом≥сть
раз у раз то з'€вл€вс€, то знову зникав рудий кудлатий
кв≥т.  раса його наст≥льки полонила увагу Ѕум-
бл€кевича, що в≥н уже зовс≥м стратив над собою
пануванн€ ≥, вловивши мент, вскочив покоњвц≥ межи ноги,
накриваючи обома долон€ми чар≥вний кв≥т, наче
метелика. —тегна њњ по обидва боки кв≥ту раптом
заспокоњлис€ ≥, здригнувшись ще к≥лька раз≥в у коротких
конвульс≥€х, закл€кли непорушно.

ѕальц≥ Ѕумбл€кевича пестили потаЇмн≥сть њњ по-таЇмности, розправл€ючи њњ пелюстлив≥ пелюстки, розвиваючи стеблив≥ стебла, обрамлен≥ листливим лист€м, визвол€ючи серце рудого кв≥ту, червоне серце рудого кв≥ту, жад≥бне серце рудого кв≥ту, а воно починаЇ нервово битис€ поп≥д рукою, битис€ спрагло йому п≥д рукою...

«аплющен≥ ‘рузин≥ оч≥ поринули у сут≥нь сором'€зливости, а вуста њњ розкв≥тл≥ шепочуть:

- Ѕоже - €ке дивне - €ке незр≥вн€нне в≥дчутт€ - прошу
пест≥ть мене - роб≥ть що хочете з≥ мною - що хочете - що
хочете...

- ƒобре - але прошу не розплющувати оч≥ - €
встидаюс€ - € дуже встидливий...

- я не розплющу - н≥ - але роб≥ть з≥ мною щось - роб≥ть

- нищ≥ть мене - знущайтес€ над≥ мною €к вам лише
заманетьс€ - будьте брутальним €к €гуар - розтопч≥ть
моЇ Їство - виверн≥ть мене мов рукавичку - виссайте з
мене кров...

” Ѕумбл€кевича оч≥ л≥зли на лоба в≥д таких сл≥в.

- ј що, чи не краще з≥ мною, €к з клаком? - вишептав њй тремт€чим голосом.

- ќ так - о так - кл€тий клак - б≥льше н≥коли не буду з ним - о, € ≥ не знала, що Ї така розк≥ш...

ѕравду кажучи, ‘руз€ й не п≥дозрювала, що Ѕум-бл€кевич не мав досв≥ду коханц€, ≥ то був у його житт≥ перший кв≥т, €кого торкавс€ насправжки, а не в у€в≥, а


Ѕумбл€кевичу ≥ невт€мки було, що перед ним лежала цнотлива панна, котра, кр≥м клака, не знала ≥нших мужчин. “епер йому було замало њњ голих стегон, хот≥в бачити њњ всю, але сукн€ не п≥ддавалас€, руки у н≥й заплутувалис€.

- ќ н≥ - не так - в≥зьм≥ть ножа - роз≥тн≥ть на мен≥ ц≥
ненависн≥ пута - з≥рв≥ть мою б≥лосн≥жну - мою на≠
крохмалену - мою пахнющу льолю - зв≥льн≥ть мене в≥д
кайдан≥в!

ѕро €к≥ кайдани мова? - не збагнув у гар€чц≥ Ѕумбл€кевич, але вз€в-таки з≥ столу ножа ≥ занурив лезо в сукню. “канина сполохано заметл€лас€, забила крильми, залопот≥ла ≥ затр≥щала, сповзаючи з голого т≥ла, наче б≥ле простирадло з пам'€тника. Ѕумбл€кевичу здалос€, наче в≥н чуЇ марша, а хор у вишин≥ сп≥ваЇ славень героЇв≥.

“≥ло ‘руз≥ було дор≥дне ≥ пухке, рожеве й пружне, гар€че ≥ звабне, н≥жне ≥ хупаве. ¬≥д повних грудей воно стр≥мко зб≥галось в осину тал≥ю, а дал≥ так само стр≥мко розширювалос€ ≥ переходило у два слон€чих бивн≥, €к≥ так ≥ прос€тьс€, аби до них припасти ус≥Їю чолов≥чою силою ≥ вирушити у гойдливу мандр≥вку довкола св≥ту.

- ј тепер € - тепер € - тепер € зв≥льню вас - дайте мен≥
ножа...

≤ вона хот≥ла вже було в≥д≥брати ножа в перел€каного Ѕумбл€кевича, але той, збагнувши, €ка г≥рка дол€ чекатиме його чудесну мисливську уберю, почав завз€то боронитис€. ќдначе ‘руз€ ≥ не думала в≥дступати, вона кинула на Ѕумбл€кевича ус≥ своњ с≥мдес€т к≥лограм≥в живоњ ваги, ≥ межи ними розпочалас€ запекла борн€, в €к≥й Ѕумбл€кевичу ледве вдалос€ зашвиргонути ножа п≥д л≥жко. ‘руз€ цього не пом≥тила ≥ дал≥ порпалас€ в постел≥, мов кр≥т, даючи можлив≥сть Ѕумбл€кевичу за цей час спок≥йно роз≥братис€.

¬≥н розл≥гс€ соб≥ на постел≥, мов кабанчик, ≥ сказав: ј г?пеп роб≥ть з≥ мною усе. що чп\≥ заманетьс€!


- јх, ви п≥дступний! - застогнала ‘руз€. - ¬и мене
обманули.

ќч≥ њњ при цьому прикип≥ли до Ѕумбл€кевичевого скарбу, що стирчав, наче паг≥н лотосу, ≥ ледь-ледь колихавс€, можливо, в≥д ‘рузиного подиху. ќбережно, мовби бо€чись його наполохати, ‘руз€ торкнулас€ пальчиками набубн€в≥лого пупл€ха ≥ сказала:

- “ак, се в≥н... се в≥н...

- ’то? - спитав Ѕумбл€кевич л≥ниво.

 

- я вп≥знала тебе! —е ти! Ѕумбл€кевич нав≥ть п≥дв≥в голову:

- ƒо кого це ви промовл€Їте?

- ƒо  н€з€ ћороку! я вп≥знала його!  н€зю м≥й!
ѕрийшла-м до тебе вклонитис€ ≥ припасти до ст≥п твоњх,
чекаючи на благослов≥нн€ твоЇ, о —овершенний! ќ,
кн€зю моњх сн≥в ≥ марев! √осподарю моњх темних
пл≥сн€вих льох≥в, що бережуть зачаклован≥ скарби!
„угайстре моњх кошлатих нетр≥в! «гл€ньс€ над моЇю
непорочн≥стю, вв≥йди у мене, мов н≥ж у хл≥б, покрай
мене на пл€стерки, пос≥чи мене др≥бно-др≥бнесенько ≥
спожий на славу соб≥!

Ѕумбл€кевич подумав, що ц≥лком слушно встиг заховати ножа, бо хтозна, чи в запал≥ ‘руз€ й справд≥ не забагне, аби њњ четвертували.

- ј тепер € заграю на саксофон≥, - сказала ‘руз€ ≥,
припавши вустами до прутн€, тоненькими пальчиками так
спритно заб≥гала по ньому, що Ѕумбл€кевич таки
видобув з≥ себе глибокий сексофонний стог≥н.

«аплющив оч≥ ≥ враз побачив ц≥лий тлум школ€рок, що обступають його, хихочуть ≥ задирають перед ним сп≥днички, декотр≥, см≥лив≥ш≥, ц≥лують його то там, то тут, дозвол€ють його рукам проникати у сутем≥нь њхн≥х т≥лець. “а недовго бавили його школ€рки, на зм≥ну њм прийшли дупаст≥ нев≥льниц≥ —ходу - чорн≥, жовт≥, кавов≥, помаранчев≥ й мармул€дов≥. њхн≥й танок був шалений, але нетривалий, в≥тер розв≥€в нев≥льниць, наче пелюстки


барвист≥. ≤ от зоставс€ в≥н сам на сам ≥з ‘рузею, тепер вона зайн€ла його у€ву.

÷е вперше торкнулис€ його ж≥ноч≥ пальц≥, вперше чињсь уста ≥ €зик мандрував складками його т≥ла, теплим диханн€м роз≥гр≥ваючи крижини јнтарктиди - вони сповзали ≥з нього, сповзали тихо й мовчазно, полишаючи по соб≥ лише пухирц≥ гус€чоњ шк≥ри ≥ пульсуванн€ живчик≥в... ўо вона чинить ≥з ним? —ама ж бо ще блукаЇ навпомацки, п≥дкор€ючись т≥льки ≥нстинкту.

ƒесь високо вгор≥ кружл€ли рожев≥ пелюстки. ƒеколи йому вдавалос€ в них уп≥знати котрусь панну, викохану його ж таки фантаз≥Їю, а, може, нав≥ть зачути риданн€ ≥ зойк... Ѕумбл€кевич лаг≥дно всм≥хнувс€ пелюсткам ≥ прошепот≥в: Ђя кохаю вас... ѕрощайте...ї ” в≥дпов≥дь пролунало ще жал≥бн≥ше риданн€...

ѕанна ‘руз€ в≥дкинулас€ на спину, ≥ все њњ т≥ло об≥йн€ла судома. Ѕумбл€кевич став на кол≥на над нею ≥, коли вона розвела ноги, то спалахнуло йому в очах золоте руно. ≤ побачив вузенький причал, до €кого пр€мували корабл≥ з ц≥лого св≥ту, вантажен≥ ≥мбиром, цинамоном, перцем кайЇнським, ван≥ллю й дактил€ми.

¬≥трила шовков≥, прозор≥ мов крильц€ метелика, в≥трила тонюськ≥, мов майточки школ€рок, з гербом, що здалека нагадуЇ щит ≥ меч, а зблизька - п≥хву кудлату ≥ прутень. “епл≥ в≥три зизоок≥ принос€ть запах лаванди ≥ мира, дим кадильний пливе над головами ≥ закручуЇтьс€ вгор≥ у велетенське сизе: Ђќ-о-о-о!ї

Ћежать вони в заметах постел≥, наче на дн≥ струмка -довге волосс€, мов л≥н≥њ спраги, розб≥гаЇтьс€ навсеб≥ч. Ѕ≥л≥ терни палахкочуть в узгол≥в'њ, ≥ розпач долон≥, котра в≥таЇ в≥йсько, викуте з≥ сн≥гу - йде воно й дзвонить латами в м≥с€чн≥м с€Їв≥. ќкрики й порсканн€ коней...

“≥ла њхн≥ сплетен≥, мов пальц≥, в≥тер несе њм в обличч€ б≥ле пелюст€ терну, збите кул€ми. ƒовкола йде б≥й, в≥йська наступають, в'€знучи у сн≥гах, заплутуючи ноги в кущах. ¬се тепер понад ними - ц≥лий св≥т ≥ сн≥ги, ≥


постр≥ли крови, ≥ стог≥н поранених, ≥ переможн≥ сальви, ≥ металевий зойк... ”се понад ними, а вони на самому дн≥, в ≥мл≥, в намул≥, в мушл≥, в скл≥... ƒо них ст≥кають струмочки крови згори, або це не кров, а руде волосс€, в≥дс≥чене мечами.

”сю пост≥ль хурделить ≥ метл€Ї, лунаЇ заглушливе скрип≥нн€, мовби хто пил€Ї велетенського сухого дуба, пилка €чить ≥ сковилить, наче поранене зв≥р€тко. «даЇтьс€, ось-ось л≥жко п≥д ним розсиплетьс€ на др≥бнесеньк≥ друзки, пок≥й, розгойдавшись упаде колодою карт ≥ поховаЇ њх п≥д собою разом з≥ сн≥гом ≥ вс≥ма арм≥€ми, котр≥ тут розвернули своњ бойов≥ шереги...

јж ось таки гримнуло €кесь гарматне €дро, ≥ вибух струснув ц≥лим св≥том довкола, обоЇ коханц≥в гугупнули з л≥жка ≥ тут нарешт≥ розплели об≥йми з голосним стогоном.

- √е!., ге!., ге!., ге!.. - видихав гар€че пов≥тр€
Ѕумбл€кевич.

- ≈!.. Ї!., Ї!., Ї!.. - вторила йому ‘руз€.

ј тут ≥ св≥т вир≥вн€вс€, ≥ ст≥ни виструнчилис€, а вс≥ реч≥ у к≥мнат≥ чемно зайн€ли своњ м≥сц€.

- Ѕоже, що ти з≥ мною зробив! - з≥тхнула ‘руз€. - ўоб
€ тепер коли-небудь з клаком? Ќ≥коли в житт≥.

¬она р≥шуче вхопила вазу, вийн€ла кв≥ти ≥ п≥шла до лазнички.  лак г≥рко ридав. јле це йому не допомогло. ¬≥н виплюснувс€ до мушл≥ разом з водою ≥ помчав за теч≥Їю звичними руслами канал≥зац≥њ.

Ѕумбл€кевич упав на л≥жко ≥ в≥дчув, що його починаЇ зморювати сон. ќдначе ‘руз€ ≥ не думала це пом≥чати. ¬она примостилас€ б≥л€ нього по-турецьки ≥ спитала:

- “епер, п≥сл€ того всього, що м≥ж нами було, € не знаю, €к тебе називати, коли ми зостаЇмос€ на самот≥. Ќа пр≥звище не пасуЇ, Ђшановний панеї - см≥шно. яке твоЇ ≥м'€?

- ўо в ≥мен≥ моњм? —е т≥льки звук, луна...

- “од≥ дозволь тебе називати Ѕумбликом. ƒобре? ” тебе мусить бути €кесь пестливе ≥м'€.  оли мен≥ ще захочи"


з тобою... хи-хи... то € скажу: ЂЅумблику! ƒавай побумбл€Їм!ї

- ќдного не можу збагнути. як тоб≥ вдалос€ зберегти цноту, кохаючись ≥з клаком?

- јх, та чи ти не розум≥Їш, що то була т≥льки гра? який ≥з клака коханець? ¬≥н т≥льки скубоче, пестить, дур≥Ї там усередин≥, а в≥д цього мо€ цнота ан≥ск≥лечки не страждаЇ.

- ј €, м≥ж ≥ншим, переживав за тебе, коли ми вирушили на лови. ¬ажко було пов≥рити, що така зваблива панна зберегла дос≥ цноту. јну ж, думаю, однор≥г њњ уб'Ї!

- Ќу, що ти, €кби € не була цнотлива, то н≥коли б ≥ не вирушила на лови. ’оча, правду кажучи, мала де€к≥ сумн≥ви.  лак клаком, а все ж таки € отримувала насолоду.

- ўо то була за ≥стор≥€ з ћальвою ≥ однорогом?

- «в≥дки ти про нењ знаЇш?

- ¬≥д кн€з€.

- ≤ що тебе ц≥кавить?

- „и було щось м≥ж ними. ћ≥ж ћальвою ≥ однорогом.

- јвжеж, що мусило бути. Ќ≥ск≥лечки не сумн≥ваюс€. „ого б то вона раптом в≥дмовилас€ брати участь ловах? “а, правда, це не був простий однор≥г, а €кийсь њхн≥й володар. ћожливо, що це той самий, €кого ти вполював. “еж такий самий незвичайно б≥лий ≥ вродливий. ’тозна, чи ≥ € би втрималас€ ≥ не в≥ддалас€, €кби мене такий однор≥г уз€в соб≥ на спину.

- ј були випадки, що хтось кохавс€ з однорогом?

 

- ј н≥кому не скажеш? -Ќ≥.

- ѕокл€нись.

-  л€нусь.

 

-  н€гин€ теж колись на однорогов≥ гарцювала. “а й догарцювалас€.

- ј то ж €к?

- Ќародила кн€з€.


- “о в≥н син однорога?

- “ак.

- јле ж у ньому нема н≥чого в≥д... е-е... татун€!

- „ому нема? ” нього спина ≥ ноги вкрит≥ дел≥катним б≥лим хутром. ј над чолом Ї маленька іулька. ¬она схована у шевелюр≥, ≥ њњ так просто не видно. јле вона росте. “акий соб≥ скромний р≥жечок.

- ƒуриш! - не пов≥рив Ѕумбл€кевич. - ÷е €кась повна абракадабра! якби в≥н був наполовину однорогом, то не полював би на своњх родич≥в!

- ќднор≥г - њхн≥й тотем. ѕолюванн€ ≥ споживанн€ тотему - звичай, €кий с€гаЇ прав≥ку. ” “еодоров≥ по матер≥ пливе ц≥сарська кров, а по батьков≥ корол≥вська. јдже той однор≥г був королем однорог≥в.

- „и богом однорог≥в?

- Ќе знаю, €к це у них називаЇтьс€. ўо почула, те й переказую.

- ј х≥ба ж там св≥дки були?

- ¬и€вл€Їтьс€, були. —тара ¬≥вд€, чар≥вниц€, €ка
мешкаЇ на „ортовому Ѕолот≥, бачила. ¬она звикла
тин€тис€ л≥сами, збираючи р≥зне з≥лл€. ќто вона мен≥ й
розпов≥ла, €к натрапила на закохану парочку.

- ј ти з чар≥вницею при€телюЇш?

-  н€гин€ частенько посилаЇ мене по з≥лл€. ¬она звикла пити гербату з медом.

- ÷≥каво, чи кн€зь знаЇ, про своЇ походженн€,

- ÷ього € не скажу. якщо й знаЇ, то н≥коли н≥чим себе не видав. јдже про цю таЇмницю б≥льше н≥кому н≥чого нев≥домо.

- Ќевже? “а ж перша л≥пша д≥вчина, €ка л€гла з ним у л≥жко, це легко ви€вить. ƒосить лише обн€ти кн€з€.

- “ак, але, в≥н н≥коли не розд€гаЇтьс€ повн≥стю ≥ носить так≥ цупк≥ сорочки, що кр≥зь них н≥чого не намацаЇш. ƒо того ж в≥н н≥коли не л€гаЇ на панну, а бере њњ т≥льки ззаду. як однор≥г.

- «в≥дки тоб≥ все це так докладно в≥домо?


- ўо нев≥домо Ѕогу, те в≥домо покоњвц≥. ѕокоњвка, €ка вм≥Ї проникати у найтаЇмн≥ш≥ шпаринки - скарб. ј покоњвка, €ка ще й при цьому вм≥Ї збер≥гати таЇмницю -незр≥вн€нний скарб.

- як на мене, то з таЇмниц€ми у тебе проблема.

- —вин€! - л€снула вона його по животу. - як ти можеш мен≥ таке говорити? я не приховую таЇмниць перед своњм коханим. ј хто м≥й коханий?

Ѕумбл€кевич зв≥в брови.

- “и! - л€снула вдруге по животу. - јле не ц≥ниш! я
йому душу розкриваю, а в≥н! - ‘руз€ пестливо погладила
жив≥т Ѕумбл€кевича. - јх, €ке в тебе пузо! Ќ≥, це не пузо
- це пов≥тр€ний бальончик. який ти весь волохатий! як
борсук. ј € тво€ борсучка. як мен≥ хочетьс€ п≥рнути в ц≥
несходим≥ хащ≥ й блукати ними, блукати. ј хтозна - може,
€ стр≥ну там ще багато-багато таких, €к сама, збоже≠
вол≥лих в≥д коханн€ панночок. —кажи, ти багато мав ж≥нок
перед≥ мною? ќ, т≥льки не обманюй. “≥льки не обманюй.
јдже € в≥дкрила тоб≥ вс≥ своњ таЇмниц≥! —к≥льки?

Ѕумбл€кевич задумавс€. —к≥льки в≥н мав у€вних панночок? Ћег≥он! ўовечора прот€гом двадц€ти п'€ти рок≥в в≥н поринав у чар солод≥йства, ≥ з'€вл€лас€ йому такоњ м≥стичноњ мит≥ чергова панна або д≥вчинка, а деколи за один раз в≥н м≥г зм≥нити в у€в≥ й двох-трьох, а ск≥нчити на четверт≥й. јле в≥зьмемо заокруглено: помножимо двадц€ть п'€ть рок≥в на триста ш≥стдес€т п'€ть дн≥в. ўо вийде? ѕфу-у! ¬сього-навсього дев'€ть тис€ч сто двадц€ть п'€ть. ‘руз€ буде дев'€ть тис€ч сто двадц€ть шоста.

- Ќу, скажи! —кажи! - благала вона. - ÷е мене так збуджуЇ! —к≥льки?

- “а десь понад дев'€ть тис€ч, - в≥дказав скромно Ѕумбл€кевич ≥ подумав соб≥, чи не замало назвав?

‘руз€ схопилас€ за своњ пишн≥ перса:

- √осподи! ƒев'€ть тис€ч! - јле по хвилин≥ роздум≥в
замотала головою: - ÷е фантастично! ¬иходить, що ти
кожного дн€ м≥н€в коханку?


- ≈ге, м≥н€в. ј деколи за один раз к≥лькох перепускав.

- “а ти просто статевий г≥гант!.. јле - дев'€ть тис€ч? Ќе може цього бути.

ћожна було б, звичайно, з≥знатис€. јле хот≥лос€ спати, ≥ Ѕумбл€кевич заплющив оч≥.

ѕ–»¬»ƒ. ’¬»Ћ≈¬ј  Ћяћ–ј

ѕрокинувс€ в сут≥нках, тоненьк≥ пов≥сма св≥тла соталис€ кр≥зь штори, купаючи в соб≥ м≥р≥ади порошинок, ≥ в≥стили ранок.

« подивом зустр≥в гар€чу воду в лазничц≥ й, не чекаючи, доки наберетьс€ повна ванна, п≥дставив своЇ т≥ло п≥д зливу води. ѕовернувшись назад до покою, накинув халата, €кого наготувала йому ‘руз€, ≥ раптом подумав: що там, за шторами? якщо Ї штори, мусить бути й в≥кно.  уди виходить воно? ’≥ба на см≥тт€рськ≥ гори...

–вучко шарпнув за шнур. Ўурхотлива тканина роз≥йшлась, ≥ побачив високе в≥кно, а за ним р≥вну, вимощену мармуровими плитами терасу, оточену невисокою балюстрадою з ф≥гурними кам'€ними вазами. « кожноњ вази стирчав кущик мирту.

…ому чомусь страшенно забаглос€ прогул€тис€ т≥Їю терасою. ќт в≥н уже п≥дб≥г до балюстради й вихиливс€ над урвищем, котре стр≥мко зб≥гало донизу, в глуху ≥ темну простор≥нь см≥тт€. ¬низу видн≥вс€ парк ≥з посиланими грав≥Їм дор≥жками, а довк≥л розливавс€ щебет пташок. ѕ≥д самим муром рад≥сно дзвен≥в ручай.

” Ѕумбл€кевича запаморочилос€ в голов≥, й в≥н уже було нам≥ривс€ вертати назад до к≥мнати, коли до його вух долинув тихий сп≥в.


Ќеподал≥к побачив д≥вчинку в б≥л≥й льол≥, що, здавалось, була виткана з павутинн€. ƒ≥вчинка стрибала на одн≥й ноз≥ по плитах ≥ мугикала щось сумне ≥ невиразне. ѕри кожному стрибку льол€ рад≥сно зл≥тала вгору, ≥ очам €вл€лись два пухкеньк≥ й гладеньк≥ стегенц€. Ѕ≥леньке волосс€, недбало розсипане за спиною, теж щоразу зл≥тало вгору, й вид≥нн€ це заполонило увагу Ѕумбл€кевича.

Ќе знати, ск≥льки б ще стовбичив отак, коли б д≥вчинка не дострибала до нього ≥ не спинилас€. Ћише тепер вона побачила незнайомц€ ≥, схиливши наб≥к гол≥вку, без жодного зашар≥нн€ стала роздивл€тис€. Ћегенький в≥терець липнув льолею до т≥ла, ≥ прозор≥сть њњ дозвол€ла вистежити ус≥ закамарки й обриси.

- “и тут живеш? - спитав урешт≥.

- јга. ј ти?

- я н≥. я тут в≥д учора.

- “ак € ≥ думала.

- „ому?

- Ѕо €кби ти тут жив, то не питав би мене, чи € тут живу. ћене тут ус≥ знають.

- ј ти чи€?

- Ќ≥чи€.

- “акого не може бути. ћоже, ти онучка кн€гин≥?

- Ќ≥-а.

- јле ж у тебе мус€ть бути батьки.

- Ќе мус€ть.

- “о ти сирота?

- Ќ≥-а.

Ѕумбл€кевичу така розмова врешт≥ набридла, й в≥н махнув рукою:

- √аразд, не хочеш казати, то € п≥ду.

- я привид.

- ѕривид? який ≥ще привид, коли € тебе бачу так само добре, €к ≥ живу людину?

- јле € нежива. я померла уже давненько. “епер мешкаю соб≥ тут.


- Ќ≥чого не розум≥ю, - сказав Ѕумбл€кевич ≥,
п≥д≥йшовши ближче, погладив д≥вчинку по гол≥вц≥. - я ж
чую - ти жива.

- ѕогладь мене ще.

–ука його ковзнула волосс€м, опала на рамено ≥ торкнулас€ маленьких перс≥в. “о було живе т≥ло, а не видиво. ≤ перса були тепл≥, ≥ пиптики в≥дразу набр€кли й настовбурчилис€.

- “и мене дуриш. Ќ≥€кий ти не привид. “и всюди жива.

- ј от ≥ не жива. ѕогладь мене ще.

–ука його опустилас€ до њњ твердого животика, ≥ кр≥зь тканину пальц≥ в≥дчули др≥бн≥ кучерики. ƒ≥вчинка п≥днесла льолю, й тепер його пальц≥ пестили густу куделю, €коњ в д≥йсност≥ так≥ д≥вчатка ще не мають, пальц≥ заплутувалис€ там, мов птахи в с≥т€х, п≥рнали в глиб≥нь, ≥ ось уже середн≥й палець почала обп≥кати живлюща слина, а п≥д пучкою забубн€в≥ла жага.

- “и жива, - сказав Ѕумбл€кевич, - ≥ п≥па тво€ жива. ” мене вже вс€ долон€ липка, мовби скупана в сироп≥.

- јле € мертва. ≤ вс≥ це знають, кр≥м тебе. “ому н≥хто мене не торкаЇтьс€. ј мен≥ так хочетьс€, щоб хтось мене погладив. ’оч би т≥льки по гол≥вц≥.

—ередн≥й палець ковзнув дал≥ й проник у палахкочучий жар - все там скипало ≥ пульсувало, гнало соки й меди, скапувало пальц€ми й обварювало долоню.

- “и мене п≥дманула, - з≥тхнув. - я думав, що ти й справд≥ привид. ј ти звичайна соб≥ д≥вчинка. ≤ п≥па в тебе звичайна.

- Ќеправда. ѕросто ти надто розбещений, ≥ тебе вже н≥чим не здивуЇш. ј п≥па мо€ мертва. ≤ це трупн≥ соки течуть твоњми пальц€ми. √л€нь на свою долоню.

¬исмикнув руку й вжахнувс€ - долон€ була покрита €кимось €дучо-зеленим слизом, мовби хтось розчавив жовч. —лиз, ст≥каючи, вит€гувавс€ у довг≥ липк≥ шмаркл≥ й спадав до земл≥. ƒ≥вчинка см≥€лас€.

√л€нув на нењ й не побачив обличч€. Ќатом≥сть б≥лий скуйовджений пап≥р в обрамленн≥ волосс€, б≥лий


пожмаканий клапоть паперу, на €кому видруковано щось гидке ≥ безглузде. ¬ицв≥ла, зотл≥ла льол€ тепер була брудна й д≥р€ва.  р≥зь д≥рки видн≥лис€ жовт≥ кост≥, ледь-ледь обт€гнут≥ шк≥рою. —тегнами ст≥кав зелений слиз. Ќоги мала порепан≥ й у виразках.

- Ќу, €к? “епер переконавс€? - прошурхот≥в жмут
паперу.

Ѕумбл€кевич позадкував до свого в≥кна.

ƒ≥вчинка повернулас€ спиною ≥ застрибала дал≥, знову набравши того ж звабливого вигл€ду, що й перед хвилею. “≥льки п≥сенька ѓѓ тепер брин≥ла весел≥ш. Ѕ≥ленька льол€ зл≥тала вгору, щоразу оголюючи кругленький задочок. Ѕумбл€кевич ледве встиг опинитис€ в своЇму покоњ, €к пролунав легенький стук≥т у двер≥ ≥ з'€вилас€ панна ‘руз€ з тацею.

- як спалос€? я вже дв≥ч≥ п≥дкрадалас€ до дверей, прислухаючись, чи ти вже встав ≥ чула т≥льки саме хроп≥нн€. Ѕ≥лий день надвор≥.

- “реба було мене розбудити.

- “а де б € посм≥ла? Ќа сн≥данок маЇш чай, булочки з родзинками, мак≥вник, с≥к манго, полуниц≥ з≥ сметаною ≥ пл€шечку легенького вина.

- ѕосидь б≥л€ мене, - попрохав Ѕумбл€кевич, вмо≠щуючись коло столу.

‘руз€ слухн€но с≥ла, дбайливо розправивши складки широкоњ сукн≥ ≥, п≥дперши щоку рукою, замр≥йно втупила оч≥ в коханого.

 оли Ѕумбл€кевич пот€гс€ до тар≥лки, раптом усв≥домив, що не встиг вимити рук. Ќа прав≥й долон≥ й дос≥ зоставалис€ сл≥ди зеленавого слизу.

- ўо це? - насторожилас€ ‘руз€.

«ам≥сть в≥дпов≥д≥ в≥н вискочив до лазнички й гар€чково почав мити руки. Ќа щаст€, п≥д гар€чою водою слиз розчинивс€ ≥ зник.

- “и мен≥ не сказав, що це в тебе було на руц≥.

- я не знаю, що це... ’то ц€ д≥вчинка за в≥кном?


- я не бачу там жодноњ д≥вчинки.

- јле вона була там хвилину тому.

- “о й що?

- ÷≥каво, що вона за одна.

- ƒ≥вчинка в б≥л≥й льол≥? ≤ стрибаЇ на одн≥й ноз≥?

- “ак.

- ÷е привид. ЅуваЇ, що в≥н комусь ввижаЇтьс€. “о ти њњ бачив?

- я нав≥ть розмовл€в з нею.

- “и розмовл€в ≥з нею? - витр≥щала оч≥ ‘руз€.

- ј що тут такого?

- Ўкода, що € тебе не попередила. ÷€ д≥вчинка дуже небезпечна.

- „им?

- ¬она колись ще за житт€ отак стрибала, стрибала ≥ з≥рвалас€ в урвище. ј тепер намагаЇтьс€ знайти €когось йолопа, щоб ≥ його туди заманити. “об≥ не пропонувала пострибати з нею.

- Ќ≥.

- ƒивно. ¬она вс≥м це пропонуЇ.

- ≤ що - вже хтось з≥рвавс€ в урвище?

- Ѕувало й таке... јле що вона тебе просила?
Ѕумбл€кевич завагавс€, чи говорити все про свою

пригоду? ¬ир≥шив, що скаже дещицю правди.

- ѕопросила, щоб € њњ погладив. Ќу, € й погладив њњ по волоссю.

- ј пот≥м? - насторожилас€ ‘руз€.

- „ого ти так виструнчилас€, мовби це мало бути не знати що? ѕогладив њњ по волоссю, а коли ковзнув рукою по щоц≥, вона випустила з рота €кийсь липкий зелений слиз. ќт ≥ все. я тод≥ вернувс€ сюди. ј вона пострибала. ÷≥каво т≥льки, що вигл€дала вона спочатку ц≥лком нормально, а коли € њњ торкнувс€, перетворилас€ на потвору.

- Ќу от бачиш? який ти необережний! ’≥ба можна ризикувати? “и ще дуже легко в≥дбувс€. –аджу тоб≥ б≥льше н≥коли не виходити на цю терасу.


- Ќав≥що ж вона, ц€ тераса, коли гул€ти там не можна?

- Ќа ц≥й терас≥ завше в≥дбуваютьс€ €к≥сь дива. ÷€ сама д≥вчинка деколи ввижаЇтьс€ дорослою д≥вчиною. —тане, було, на сам≥й балюстрад≥ й дивитьс€ вниз, мовби збираЇтьс€ стрибнути. ј в≥тер розв≥ваЇ њњ льолю й показуЇ таке вабливе т≥ло, що не можна втриматис€, щоб не п≥д≥йти й не заговорити з нею. ≤ тод≥ вона докладаЇ вс≥х зусиль, щоб намовити оф≥ру разом з нею стрибнути в урвище.

- ≤ то ж треба було мене поселити саме в цьому покоњ,

- незадоволено буркнув Ѕумбл€кевич.

- Ќе гн≥вайс€. ѕривид н≥чого тоб≥ не вд≥Ї, коли ти не в≥дчин€тимеш в≥кна. ј пок≥й цей - тимчасово. «а к≥лька дн≥в зможеш переселитис€ на л≥ве палацове крило. “ам будеш мати окремий каб≥нет, досить лише зателе≠фонувати б≥бл≥отекарев≥, ≥ той негайно над≥шле тоб≥ потр≥бн≥ книги.

- ќце мене ц≥лком задовольн€Ї.

- ўо ти збираЇшс€ нин≥ робити?

- ѕ≥ду до книгозб≥рн≥.

- Ќе забувай, що ввечер≥ бенкет. ѕо об≥д≥ € принесу тв≥й костюм.

- який костюм?

-  остюм пок≥йного кн€з€. ћусиш мати пристойний вигл€д.

- ћоже, € повинен взагал≥ заступити пок≥йного кн€з€?

- засм≥€вс€ Ѕумбл€кевич.

‘руз≥ такий жарт не сподобавс€, й вона насупилас€.

- ¬с≥ ви так≥. “≥льки й дивитесь, €к б≥дну д≥вчину збаламутити, а тод≥ вженитис€ на багат≥й.

- ѕерепрошую! - помахав пальцем Ѕумбл€кевич. - Ќе € тебе збаламутив, а клак. ÷е в нього € тебе в≥дбив, навернувши до природнього сп≥лкуванн€.

- “ак € ≥ знала! - заломила руки ‘руз€. - “епер ти все з≥пхнув на нещасного клака. ј в≥н же так в≥рив мен≥! ј € його - в канал≥зац≥ю!


- —кажу тоб≥, що ти ще вчинила милосердно, бо самка комахи-богомола робить куди жахлив≥шу справу: п≥сл€ статевого акту пожираЇ самц€.

- “и неможливий! - з≥рвалас€ з м≥сц€ ‘руз€, але за мить уже припадала до Ѕумбл€кевичевих грудей ≥ благала: -Ќу, скажи! —кажи, що ти мене любиш! —кажи!

Ѕумбл€кевич витер масн≥ губи серветкою, ковтнув вина, облизавс€ ≥ сказав:

- Ћюблю. ƒо того ж - палко. јга, €кщо ми вже згадали про кн€з€, то ц≥каво мен≥ знати, що то за жахлива смерть, €кою в≥н загинув?

- …ого убили пол≥етиленов≥ м≥шечки.

- “≥ сам≥, що накинувшись на людину, обл≥плюють з≥ вс≥х бок≥в ≥ висмоктують?

- “ак.

- „ому ж в≥н не скориставс€ антеною, €ка њх приманюЇ ≥ плавить ультразвуком? ¬≥н п≥шов на лови сам?

- ѕок≥йний кн€зь полюбл€в блукати см≥тт€ркою в товариств≥ “ранкв≥л≥она ѕупса. « “ранкв≥л≥она ловець н≥кудишн≥й, але в≥н носив за кн€зем р≥зне причандалл€. «окрема й антену. ≤ ось коли т≥ здичав≥л≥ м≥шечки накинулис€ на кн€з€, “ранкв≥л≥он встромив антену у см≥тт€, де, €к тоб≥, напевно, в≥домо, струменить електрика. јле антена не спрацювала. ѕ≥зн≥ше ви≠€снилос€, що в≥н уштрикнув њњ в русалку ≥ сталас€ хвилева кл€мра.

- ўо-що?

-  оротке щепленн€, внасл≥док €кого в≥дбуваЇтьс€ знеструмленн€. “ранкв≥л≥он розгубивс€, - сказано, поет, - ≥ зам≥сть того, аби знову встромити антену метр≥в на два-три дал≥, в≥н виб≥г на пагорб ≥ почав сурмити на сполох. ќднак заки посп≥в р€тунок, в≥д кн€з€ зосталис€ сам≥ шк≥ра та кост≥.

- —правд≥ жах.

- «в≥дтод≥ наш ѕупс на лови не ходить.

- √м... - Ѕумбл€кевич замисливс€.


- ўо з тобою? - спитала ‘руз€. - “и вз€в так близько до серц€ смерть кн€з€? ¬≥н ≥ справд≥ був небуденною людиною. ¬≥дчайдух, €ких мало.

- ’вилева кл€мра... - промовив Ѕумбл€кевич ≥ п≥дв≥вс€. - …ду до книгозб≥рн≥.

“ранкв≥л≥она ѕупса застав за написанн€м славен€ на честь геро€ лов≥в.

- я вам не перешкодив? - спитав Ѕумбл€кевич.

- Ќ≥. ќце саме завершив. ќстанн≥м часом мене т€гне на античний стиль, € пишу славн≥ вин€тково гекза≠метрами.

- Ћедве чи це њх пор€туЇ в≥д забутт€. ’то б подумав, що колишн≥й модерновий поет може перетворитис€ на придворного сп≥вц€.

- ¬и хочете мене образити?

- ¬ жодному випадку. јле мен≥ не даЇ спокою думка, що вас пор€товано без жодноњ користи дл€ нашоњ л≥тератури. -Ѕумбл€кевич навмисне вир≥шив подратувати ѕупса, аби вит€гти з нього €кнайб≥льше ≥нформац≥њ. - Ќ≥чого з того, що ви написали у цих чудових ≥нкубаторних умовах, де не треба думати про шмат хл≥ба ≥ дах над головою, не вартуЇ й одного вашого в≥рша написаного в тотал≥тарному режим≥.

ѕупс спален≥в ≥ став бризкати слиною:

- як ви таке можете говорити? ’≥ба ви читали написане мною тут? ÷≥ поеми...

- ¬ласне, ц≥ поеми - ц≥ талмуди багатосл≥в'€, один вигл€д њхн≥й викликаЇ т≥льки глумливу посм≥шку. ƒе ви бачили, аби сучасний поет писав в≥ршован≥ романи? ј ц≥ ваш≥ твор≥нн€, що славословл€ть р≥зн≥ персони? ¬и серйозно вважаЇте, що вони мають €кусь варт≥сть?

- јле ж ви не читали!

- Ќ≥. јле твердо знаю, що все, написане на злобу дн€ чи присв€чене осп≥вуванню €коњсь персони - пса варте.


¬ас пор€товано було не дл€ цього, а щоб ви подарували наш≥й л≥тератур≥ шедевр. ƒе ваш шедевр? я вас питаю! ” “ранкв≥л≥она на очах заблищали сльози. ¬≥н п≥д≥йшов до шафки, вит€г пл€щину €коњсь зеленоњ насто€нки ≥, хлюпнувши њњ тремт€чими руками в келих, одним духом випив.

- ¬и не розум≥Їте, €к € мучусь... - в≥н перехилив ще
одного келишка, цокочучи зубами по склу. - —права в
тому... справа в тому... що € не можу б≥льше н≥чого
путнього створити... я почуваюс€ порожньою бл€≠
шанкою... всередин≥ т≥льки пустота... я можу торохт≥ти...
це все, на що € спроможний... √адаЇте, € не розум≥ю, чого
€ насправд≥ вартую? јле де гарант≥€, що €кби вр€товано
було когось ≥ншого, то й з ним п≥сл€ вс≥х переживань не
сталось би те саме? я працюю €к в≥л, н≥ дн€ без р€дка...

Ѕумбл€кевичу стало шкода його. ¬≥н уз€в пл€щину ≥ налив соб≥. Ќасто€нка ви€вилас€ солодкаво-г≥ркою ≥ мимовол≥ викривила вуста.

- ўе це таке?

- јбсент, - враз ожив ѕупс. - ѕолинова насто€нка. јбсент - нап≥й богеми. «наЇте картину ѕ≥кассо ЂЋюби≠телька абсентуї?

- “а синюшна ≥ худа шкапа, €ка на н≥й зображена, н≥коли не викликала в мен≥ бажанн€ спробувати абсенту.

- ÷е Їдине джерело мого натхненн€. я вже перепробував усе. Ќюхав зогнил≥ €блука, €к ‘р≥др≥х Ў≥ллер, тримав ноги в гар€ч≥й вод≥, €к ƒен≥ ƒ≥дро, випивав бутель вина, €к ¬≥ктор «аб≥ла, ковтав живу муху, €к ќстап –удиковський, прив'€зував до голови крижану брилу, €к ћитрофан јлександрович! я пускав соб≥ кров, €к јпулей, заливав воском вуха, €к јнт≥н ƒикий! ≤ т≥льки абсент мене воскресив, € в≥дчув бадьор≥сть духу. я сам готую цю насто€нку...

- ¬и знаЇте, мен≥ раптом спало на думку, що ви мене роз≥грали, - перебив його Ѕумбл€кевич. - ≤ то роз≥грали досить дотепно.

- ўо ви хочете цим сказати?


- ўо ви не той, за кого себе видаЇте. я думаю, п≥д час того пор€тунку приреченого до розстр≥лу сталас€ помилка. “ака акц≥€ не могла в≥дбутис€ без п≥дкупу конвоњр≥в. ј т≥ наплутали. ѕ≥сл€ к≥лькох рок≥в допит≥в, етап≥в ≥ ув'€зненн€ на —оловках, н≥хто вже не був схожим на себе. «гра€ примар, що хиталис€ в≥д в≥тру. ”€в≥мо, що це в≥дбувалос€ так. ƒо вашого бараку зайшов конвоњр ≥ викрикнув: Ђ’то на букву Ђ…ї? ¬иходь!ї ≤ тод≥ хтось, хто ≥ близько не був на букву Ђ…ї, в≥дказав: Ђяї. ѕросто той, хто був справд≥ на букву Ђ…ї, знаходивс€ у сус≥дньому бараку. „ому в≥дгукнувс€ хтось ≥нший? јдже це могло означати й виклик на розстр≥л. ’оча € так не думаю. ¬и ж сам≥ сказали, що це сталос€ 27 жовтн€. “обто - першого ж дн€. ўе н≥кого не почали розстр≥лювати, в'€зн≥ знали, що њх чекаЇ вища м≥ра покаранн€, але не знали коли. “ому в≥н ≥ в≥дгукнувс€, побачивши, що викликають не групами, а поодинц≥. “аким чином, зам≥сть ген≥€ вр€тували графомана, €кий в≥дтод≥ мусить жити житт€м ген≥€. ¬≥н мусить €кось виправдати своЇ ≥снуванн€ ≥ множить, множить гори непотребу.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 329 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕольшинство людей упускают по€вившуюс€ возможность, потому что она бывает одета в комбинезон и с виду напоминает работу © “омас Ёдисон
==> читать все изречени€...

2158 - | 1880 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.11 с.