Розділ 8

ЕМОЦІИНО-ВОЛЬОВА СФЕРА
ОСОБИСТОСТІ -----------------

Цей розділ присвячений ознайомленню з природою больової дії і значенням волі в організації і регуляції діяльності людини, а також з класифікацією і видами емоцій, зв'язком емоцій і потреб людини, розвитком її емоційно-особистісної сфери.

8.1. Поняття про волю

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується у відповідності зі знанням, яке саме по собі позбавлене спонукальної сили. Воля, за Арис-тотелем, є чинником разом з прагненням, здатним змінювати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, змінювати напрямок і темп.

Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна виокремити серед інших. Вольове рішення зазвичай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямова-них потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння вгамовувати бажання й імпульси, які безпосередньо виникають в даній ситуації. На вищих рівнях свого прояву воля припускає спирання на духовні цілі і моральні цінності, переконання та ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру дій або діяльності, регульованих волею, - це наявність продуманого

плану їх виконання. Дію, що не має плану або не виконувана за заздалегідь накресленим планом, не можна вважати вольовою.

Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставини, скільки на те, щоб подолати саму себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч природним або характерологічним даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи не досяг видатних успіхів, не маючи сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, ще є воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

Як же з урахуванням сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.І. Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, виражене в умінні бачити і переборювати внутрішні та зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт стинається з необхідністю «переборювати» себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, пов'язаної із суб'єктом діяльності), його свідомість на час ніби відривається від об'єкта, предмета діяльності або партнера і переключається в площину суб'єктивних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

I рівень - усвідомлення суб'єктом своїх способів дій,
свого стану, режиму і напрямку активності; розуміння сту
пеня відповідності функціональної організації психіки не
обхідній формі діяльності;

IIрівень - активна зміна функціонування психіки, вибір
необхідного способу її перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності щодо створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Вольові дії бувають прості і складні. До простих вольових дій належать ті, при яких людина без коливань йде до накресленої мети, їй ясно, чого і яким шляхом вона буде домагатися, тобто спонукання до дії переходить у саму дію майже автоматично.

Для складної вольової дії характерні такі етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; 6) здійснення прийнятого рішення; 7) подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів у самій справі, усіляких перешкод доти, поки прийняте рішення і поставлена мета не будуть досягнуті, реалізовані.

Воля потрібна при виборі мети, ухваленні рішення, при здійсненні дії, подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля - особливого стану нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Воля проявляється як упевненість людини у своїх силах, як рішучість зробити той вчинок, котрий сама людина вважає за доцільний і необхідний у конкретній ситуації.

Необхідність сильної волі зростає при наявності: 1) важких ситуацій «складного світу» і 2) складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різноманітні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, людина виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Але воля і вольові якості можуть у людини не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі: 1) дитина розпещена, усі її бажання беззаперечно здійснювалися (легкий світ - воля не потрібна) або 2) дитина пригнічена жорсткою волею і вказівками дорослих, не здатна сама приймати рішення.

Батьки, які прагнуть виховати волю в дитини, повинні додержуватися таких правил: 1) не робити за дити-

ну те, чого вона повинна навчитися, а лише забезпечити умови для успіху її діяльності; 2) активізувати самостійну діяльність дитини, викликати в неї почуття радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність переборювати труднощі; 3) навіть маленькій дитині корисно пояснювати, в чому полягає доцільність тих вимог, наказів, рішень, котрі дорослі виставляють дитині, і поступово вчити дитину самостійно приймати розумні рішення. Нічого не вирішуйте за дитину шкільного віку, а лише підводьте її до раціональних рішень і домагайтеся від неї непохитного здійснення прийнятих рішень.

Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов'язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при здійсненні вольових дій виконують лобові частки мозку, в яких, як показали дослідження, відбувається звіряння досягнутого результату з попередньо складеною програмою мети. Ураження лобових долей призводить до абулії - хворобливої безвольності.

8.2. Вольова регуляція поведінки

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості. Такі якості визначають поведінку, що характеризується всіма або більшістю описаних вище властивостей.

Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище група властивостей. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. Назвемо ці якості вторинними. Нарешті, є ще третя група якостей, що, відбиваючи

волю людини, пов язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.

Вольова дія, необхідність у ній виникає тоді, коли на шляху здійснення мотивованої діяльності з'явилася перешкода. Вольовий акт пов'язаний з її подоланням. Попередньо, проте, необхідно усвідомити, обдумати суть виниклої проблеми.

Включення волі до складу діяльності починається з постановки перед собою запитання: «Що трапилося?». Вже самий характер даного запитання свідчить про те, що воля тісним чином пов'язана з усвідомленням дії, ходу діяльності й ситуації. Первинний акт включення волі в дію фактично полягає в довільному залученні свідомості в процес здійснення діяльності.

Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнавальних процесів від нижчих до вищого означає набуття людиною вольового контролю над ними.

Вольова дія завжди пов'язана з усвідомленням мети діяльності, її значущості, з підпорядкуванням виконуваних дій меті. Іноді виникає необхідність надати якійсь меті особливого змісту, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвищену цінність даної діяльності. В іншому випадку буває необхідно знайти додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже початої діяльності, і тоді вольова смислотвірна функція пов'язується а процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може стати навчання чогось, і вольового характеру набувають дії, пов'язані з навчанням.

Енергія і джерело вольових дій завжди так чи інакше пов'язані з актуальними потребами людини. Спираючись на них, людина надає свідомого змісту довільним вчин-

кам. У цьому плані вольові дії не менш детерміновані, ніж будь-які інші, тільки вони пов'язані зі свідомістю, напруженою роботою мислення і подоланням труднощів.

Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання. Особливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу іншим і реалізує їх всупереч моментним, безпосереднім спонукуванням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення •завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції становить для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяльності, із самого початку і до кінця.

Типовим випадком включення волі в керування діяльністю є ситуація, пов'язана з боротьбою важкопоєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, додати йому в обстановці, що склалася, більшого змісту. Психологічно це означає активний пошук зв'язків мети і здійснюваної діяльності з вищими духовними цінностями людини, свідоме надання їм набагато більшого значення, ніж вони мали спочатку.

8.3. Розвиток волі в людини

Розвиток вольової регуляції поведінки в людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це

перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого боку - знаходження людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної і поведінкової саморегуляції.

У середині кожного з цих напрямків розвитку волі в міру її зміцнення відбуваються специфічні перетворення, що поступово піднімають процес і механізми вольової регуляції на більш високі рівні. Наприклад, усередині пізнавальних процесів воля спочатку виступає у формі зовнішньомовноі регуляції і тільки потім - у плані внутрішньомовного процесу. У поведінковому аспекті вольове керування спочатку стосується довільних рухів окремих частин тіла, а згодом -планування і керування складними комплексами рухів, включаючи гальмування одних і активізацію інших комплексів м'язів. В царині формування вольових якостей особистості розвиток волі можна уявити як рух від первинних до повторних і далі - до третинних вольових якостей.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі завдання і переслідує усе більш віддалені цілі, що потребують докладання значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою завдання розвинути в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою мету зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання котрого необхідні такого роду здібності. Є чимало життєвих прикладів того, як люди, які стали відомими вченими, художниками, письменниками, домагалися поставлених цілей, не маючи гарних задатків, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їхньої мотиваційної і моральної сфери. Вклю-

чення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, що керують діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону зроблених вчинків - усе це важливі моменти виховання волі в дітей. Мотивація вчинку, в який включається вольова регуляція, стає свідомою, а сам вчинок - довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхній щабель займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна робота, пов'язана з вищими моральними цінностями, здійснювана на добровільній основі і спрямована на користь людям.

Удосконалення вольової регуляції поведінки в дітей пов'язане з їх загальним інтелектуальним розвитком, появою мотиваційної та особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від її загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному разі замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і цінних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їх антиподи - упертість і ригідність.

8.4. Види і роль емоцій у житті людини

Емоції- особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особистісне значення емоційних процесів, В.К. Вілю-нас пише: «Емоційна подія може викликати формування

нових емоційних ставлень до різноманітних обставин... Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-невдоволення».

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Радість, сум, захоплення, обурення, гнів, страх тощо - це різноманітні види суб'єктивного ставлення людини до дійсності. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція -афект - сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким станом).

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задовольнити стимульовану потребу.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення афек-тогенних ситуацій, може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, часто спричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно впливають не тільки на психологічний стан, але й на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при виникненні і загостренні, наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і таких емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Вона являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета. Об'єктом пристрасті може стати людина. С.Л. Рубін-штейн писав, що «пристрасть завжди виражається в зосередженості, зібраності помислів і сил, їхній спрямованості на єдину мету... Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному напрямку, зосередження їх на єдиній меті».

Власне емоції, на відміну від афектів, - більш тривалі стани. Вони - реакція не тільки на події, що відбулися, але і на ймовірні або допоміжні. Якщо афекти виникають до кінця дії і відображають підсумкову оцінку ситуації, то емоції зміщаються до початку дії і передбачають результат. Вони носять визначальний характер, відбиваючи події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки особистістю певної ситуації, пов'язаної із задоволенням потреб людини.

Емоції звичайно йдуть за актуалізацією мотиву, передуючи раціональній оцінці адекватності мотиву діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднім відбитком, переживанням сформованих відносин, а не їхньою рефлексією. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не настали і виникають у зв'язку з уявленнями про пережиті раніше або можливі ситуації.

із* 195

Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Почуття носять предметний характер, пов'язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об'єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів.

Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різному виражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй і культур.

В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюються потреби й інтереси людини.

Почуття - продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів (пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одержали назву центрів «насолоди» і «страждання».

Розгляд емоцій з біологічної точки зору (П.К. Анохін) дозволяє визнати, що емоції закріпилися в еволюції як механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних межах і попереджує руйнівний характер нестачі або надлишку будь-яких чинників даного організму. Позитивні емоції виникають, коли реальний результат здійсненого поведін-кового акту збігається з очікуваним корисним результатом або перевищує його, і навпаки, брак реального результату, розбіжність з очікуваним призводить до негативних емоцій.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних та органічних процесів, з'явилися теорії, які описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність, справляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру й інтенсивності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом одержати криву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини й успішністю її практичної діяльності (рис. 18).

Слабке Середнє Велике

СИЛА ЕМОЦІЙНОГО ЗБУДЖЕННЯ

Рис. 18. Залежність успішності діяльності людини від сили її емоційного збудження (за Д.О. Хеббом)

Подана на цьому графіку крива показує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, «дзвіноподібна» залежність.

Для досягнення найвищого результату діяльності небажані як занадто слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини (в цілому для усіх людей) є оптимум емоційної збуджуваності, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини та багато від чого іншого. Занадто слабка емо-

ційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяльності, а занадто сильна руйнує її, дезорганізує і робить практично некерованою.

В динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні впливи, відіграють когнітивно-пси-хологічні чинники (когнітивні означає ті, що стосуються знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції в людини динамічними особливостями когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій стала теорія когнітивного дисонансу Л. Фестингера. Згідно з нею позитивне емоційне переживання виникає в людини тоді, коли її очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають накресленим, узгоджуються з ними. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс. Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і вона намагається якомога швидше його позбутися. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати одержати новий результат, який би узгоджувався зі старими очікуваннями.

Емоція може розглядатися як узагальнена оцінка ситуації. Так, емоція страху розвивається за браком відомостей, необхідних для захисту, як очікування і передбачення невдачі при вчиненні дії, яка повинна бути виконана в даних умовах. Дуже часто страх, що виникає в ситуаціях несподіваних і невідомих, досягає такої сили, що людина гине. Розуміння того, що страх може бути наслідком браку інформації, дозволяє його перебороти. Реакцію подиву можна розглядати як своєрідну форму страху, що пропорційна різниці між передбачуваною і фактично отриманою дозою інформації. При подиві увага зосереджується на причинах незвичного, а при страху - на передбаченні загро-

зи. Розуміння спорідненості подиву і страху дозволяє перебороти страх, якщо перенести акцент з результатів події на аналіз її причин.

Іноді пережитий сильний страх в якійсь ситуації закріплюється, стає хронічним, нав'язливим - фобією на певне коло ситуацій або об'єктів. Для усунення фобій розроблено спеціальні психологічні прийоми (у рамках ней-ро-лінгвістичного програмування). Емоційно забарвлене ставлення до справи сприяє її результативності, але при занадто сильній зацікавленості в результатах людина відчуває хвилювання, тривогу, зайве збудження, неприємні вегетативні реакції. Для досягнення оптимального ефекту і для уникнення несприятливих наслідків перезбудження бажано зняти емоційну напруженість на основі концентрації уваги не на значущості результату, а на аналізі причин, технічних деталях завдання і тактичних заходах.

Для створення оптимального емоційного стану необхідні:

1) правильна оцінка значущості події;

2) достатня поінформованість (різнопланова) з даного
питання, події;

3) заздалегідь підготовлені відступні запасні стратегії.
Це знижує зайве збудження, зменшує страх одержати не
сприятливе рішення, створює оптимальний фон для вирі
шення проблеми.

8.5. Фізіологія стресу

Що ви робите, щоб позбутися тривалих негативних емоцій після сварки, конфлікту, неприємної події, фрустрації? На основі відповідей на ці запитання дослідники виявили такі способи відновлення емоційної рівноваги в порядку убування частоти пригадування: 1) заняття улюбленою справою (хобі), відволікання за допомогою читання, прослу-ховування музики, відвідування кіно, театру; 2) спілкування з близькою людиною, із своїми дітьми; 3) прийом заспокійливих і снодійних ліків, алкоголю; 4) активне переключення (фізична робота, фізкультура, прогулянка

пішки, подорож, робота в саду, на дачі); 5) фізіологічне переключення («сокушать улюблених ласощів», статева близькість тощо); 6) заспокоєння силою логіки, переключення на спогади, приємні думки: 7) агресивні дії (зрив злості на будь-кому), розрядка сльозами; 8) аутотренінг: 9) дихальні вправи. Ці дослідження дозволили зробити декілька невтішних висновків: 1) занадто часто для заспокоєння люди вдаються до прийому медикаментів, алкоголю; 2) один з найпотужніших способів саморегуляції - аутотренінг - використовується рідко: 3) арсенал способів заспокоєння окремо узятої людини дуже обмежений, і застосовуються вони зазвичай необдумано, і тому безуспішно.

Які ж механізми дії, переваги і недоліки різноманітних методів емоційної розрядки? Щоб розібратися в цьому, необхідно мати уявлення про фізіологію стресу.

Можна виділити три фізіологічних механізми стресу.

По-перше, у корі головного мозку формується інтенсивне стійке вогнище збудження, так звана домінанта, що підко-рює всю діяльність організму, усі вчинки і помисли людини. Виходить, для заспокоєння треба ліквідувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відтяжні прийоми (читання захоплюючого роману, перегляд кінофільму - переключення на заняття улюбленою справою) фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим захопливіша справа, на яку намагається переключитися засмучена людина, тим легше їй створити конкуруючу домінанту. Тому кожному з нас не заважатиме мати якесь хобі, що відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге, слідом за появою домінанти розвивається особлива цінна реакція - збуджується одна з глибинних структур мозку - гіпоталамус, що змушує сусідню залозу -гіпофіз - виділяти у кров велику порцію адренокортикот-ропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін та інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатосторонній ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше

(пригадаємо, як воно «вискакує» з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (може розболітися голова, виникнути серцевий приступ), частішає дихання. У цій фазі підготовляються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, слідом за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що зібралася, тому в неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, що не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут - фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження.

По-третє, через те що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не розв'язався благополучно і якась потреба так і залишилася не-задоволеною, інакше не було б негативних емоцій), до кори головного мозку знову і знову надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу. Отже, треба знизити для себе значущість цього незадоволеного бажання або ж відшукати шлях для його реалізації.

Деякі люди, зазнавши емоційного стресу, намагаються вирішити свої проблеми за допомогою заспокійливих засобів або алкоголю. Медикаментозні засоби знижують активність вогнища збудження в корі головного мозку, гальмують діяльність гіпоталамуса, зменшують викид у кров фізіологічно активних речовин, перешкоджають їх впливу на серцево-судинну систему, але при систематичному вживанні деяких з них виникає хвороблива пристрасть, наркоманія. Найбільш безпечні в цьому плані

настої валеріани та інших заспокійливих лікарських трав. Що стосується алкоголю, то його заспокійлива дія супроводжується цілим рядом негативних наслідків (негативна дія на функціонування мозку, нервової системи, серцево-судинної системи, печінки, статевої і дітородної функцій). Хвороблива пристрасть (алкоголізм) приносить людині більше шкоди, ніж заспокоєння.

Звичайно, найсильнішим заспокійливим чинником є час. Він заглушує всі образи. З роками гояться навіть, здавалося б, смертельні душевні рани. Проте головне - допомогти собі в початковому періоді психотравми. І тут потрібно «прискорити біг часу» - позбутися в міцному сні хоча б на декілька годин від болісних думок, переключитися на улюблену справу, книгу, музику, логічно переосмислити ситуацію, вдатися до інтенсивного м'язового навантаження. При фізичному навантаженні наче «згоряють», нейтралізуються фізіологічно активні речовини стресу, і в такий спосіб «удар» по судинах і внутрішніх органах відводиться на зовні; у цьому плані з фізичним навантаженням, мабуть, ніщо не зрівняється. Але навантаження повинне бути посильним, і бажано, щоб воно супроводжувалося позитивними емоціями: у цьому сенсі найліпші спортивні ігри (теніс, волейбол, плавання, біг), прогулянки пішки, робота в саду.

Одним з найпотужніших засобів відновлення емоційної рівноваги є аутотренінг - особлива методика самонавіювання на фоні максимального м'язового розслаблення. Запропонував термін і детально розробив методику аутотренінгу (АТ) німецький професор-психіатр Шульц (1884-1970). АТ допомагає швидко зняти зайву нервово-м'язову напруженість, хвилювання, прояв неврозів і вегетативно-судинної дистонії, головний біль, млявість, дратівливість, неприємні відчуття, дозволяє керувати настроєм, мобілізувати всі душевні і фізичні сили на досягнення поставленої мети, допомагає заснути у будь-який час доби для короткочасного ефективного відпочинку, зменшити потребу в нічному сні.

8.6. Емоції та особистість

Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найбільше характеризує її суть, характер, індивідуальність.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збуджуваністю, тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань, домінуванням позитивних (стенічних) або негативних (астенічних) емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю.

Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності.

Другий істотний момент, пов'язаний з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики має опис почуттів, типових для людини. Почуття містять і виражають ставлення і спонукання людини, причому те й інше в глибокому людському почутті зазвичай злите. Вищі почуття, крім того, несуть у собі моральні засади.

Одним з таких почуттів є совість. Вона пов'язана з моральною стійкістю людини, прийняттям на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і непохитним їх дотримуванням. Сумлінна людина завжди послідовна і стійка у своїй поведінці, завжди співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, глибоко переживаючи випадки відхилення від них не тільки у власній поведінці, але й у діях інших людей. Такій людині зазвичай соромно за інших людей, якщо вони себе поводять непорядно.

Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особис-тісний розвиток їх власника. Такий розвиток може йти за декількома напрямками. По-перше, у напрямку, пов'язаному з включенням у сферу емоційних переживань людини нових об'єктів, предметів, подій, людей. По-друге, по лінії підвищення рівня свідомого, вольового контролю своїх почуттів і керування ними. По-третє, у напрямку поступового включення в моральну регуляцію більш високих цінностей і норм: совісті, порядності, обов'язку, відповідальності тощо.

Семінар 8. Емоційно-вольова сфера особистості

План Варіант А

1. Значення волі в організації діяльності і спілкуванні людини.

2. Воля і рефлексія. Вольова регуляція поведінки як
її переосмислення.

3. Основні функції емоцій.

4. Види емоційних станів.

Варіант Б

1. Методика дослідження психофізіологічного стану
особистості (О. Ольхов).

2. Методика акцентуації характеру (Шмишек).

3. Аналіз рефератів.

Теми рефератів

1. Воля і мотивація. Зв'язок вольової регуляції пове
дінки з боротьбою мотивів, погребами та цілями людини.

2. Особливі утруднення у вольовій саморегуляції я
відчуваю в ситуаціях, коли.., тому що... Я думаю, мені
необхідно...

3. Значення емоцій у житті людини. їх види та функції.
Зв'язок емоцій з потребами.

4. Трапляється, що я стримую такі емоції, як.., тому
що,,. У результаті цього...

5. Прояв емоцій у художній творчості,

6. Вольова регуляція емоцій; причини і наслідки: «за»
і «проти».

Література

1. Аболин Л.М. Психологические механизмьі змоцио-
нальной устойчивости человека. - Казань, 1987.

М.

2. Божович Л.И. Избранньїе психологические трудн. -
1995.

3. Виткин Дж. Мужчина и стресе. - СПб, 1996.

4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. - М., 1992.

5. Гинпенрейтер Ю. Введение в общую психологию, -
1996.

6. Додонов Б.И. В мире змоций. - Киев, 1987.

7. Изард К.Е. Змоции человека, - М., 1980.

8. Китаев-Смик Л.А. Психология стресса.

9. Немов Р.С. Психология. В 3 т. - 1996. - Т. 1.


	10. Тигранян Р.А. Стресе и его значение для организ-
ма.	- М., 1998.
	11. Хорни К. Невротическая	личность нашего време-
ни.	Самоанализ. - М., 1993.
	12. Чистякова М.И. Психогимнастика. - М., 1990	і
	13. Япко П. Депрессия. - М.	- СПб, 1996.









			і
			і


				і





	*


			І



			_____________

_____________________________________________ Розділ 9