ЗДІБНОСТІ У даному розділі досліджуються різноманітні види здібностей, природа індивідуальних розбіжностей, умови для формування здібностей, а також психологічні вимоги до діяльності, що формує і розвиває здібності.
6.1. Поняття про здібності
Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття «здібності», вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком достатньо пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, у силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, опановують знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?
Термін «здібності», незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо сумувати його дефініції і спробувати уявити їхню компактну класифікацію, то вона буде виглядати так:
1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з існуючих визначень здібностей. На даний час ним уже практично не користуються в психології.
2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забез печують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийняте в психології ХУШ-ХІХ ст., почасти використовується і зараз.
Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, зак- ріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і найбільше поширене. Водночас воно є найбільш вузьким і найбільш точним з усіх трьох.
Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у процесі постійного розвитку. Здібність, що не розвивається, якою людина перестає користуватися на практиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо в себе і розвиваємо відповідні здібності.
Успішність будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від сполучення різних здібностей, причому це поєднання дає той самий результат і може бути забезпечено різноманітними способами. За відсутності необхідних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку інших.
Розглянемо питання про класифікацію здібностей людини. У першу чергу необхідно розрізняти природні, або натуральні, здібності (в своїй основі біологічно обумовлені) і специфічні здібності, що мають суспільно-історичне походження.
Багато природних здібностей є спільними для людини і тварин, особливо вищих, наприклад мавп. Такими елементарними здібностями є сприйняття, пам'ять, мислення, здатність до елементарних комунікацій на рівні експресії. Ці здібності безпосередньо пов'язані з уродженими задатками, але не тотожні їм, а формуються на їх основі при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків, опе-рантного обумовлювання, імпринтингу і ряду інших. Зрештою за своїми здатностями, за їх набором і механізмом формування людина і тварини принципово відрізняються. У людини, крім біологічно обумовлених, є здібності, що забезпечують її життя і розвиток у соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності, засновані на користуванні мовою і логікою, теоретичні і практичні, навчальні і творчі, предметні і міжособистісні.
Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності. До них, наприклад, належать розумові здібності, тонкощі і точність ручних рухів, розвинута пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні і ряд інших. Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і, навпаки, нерідко загальні і спеціальні здібності співіснують, взаємно доповнюючії й збагачуючи одна одну.
Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних, практичних дій. Такі здібності, на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, частіше не поєднуються і зустрічаютьсь разом тільки в обдарованих, різнобічно талановитих людей.
Вчені і творчі здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, другі - створення предметів матеріальної і духовної культури, продукування нових ідей, відкриттів і винаходів, словом - індивідуальну творчість у різних галузях людської діяльності.
Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно-діяльнісні, або предметно-пізнавальні, - найбільшою мірою соціально обумовлені. Приклади здібностей першого виду - мова людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здібності міжособистісного сприйняття й оцінки людей, здібність соціально-психологічної адаптації до різноманітних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, приваблювати їх до себе, впливати на них тощо.
Приклади здібностей предметно-пізнавального плану добре відомі. Вони традиційно вивчаються в загальній і диференціальній психології й іменуються здібностями до різноманітних видів теоретичної і практичної діяльності. Дотепер у психології переважно увага зверталася саме на кредметно-діятельнісні здібності, хоча здібності міжособи-стісного характеру мають не менше значення для психологічного розвитку людини, її соціалізації і набуття нею необхідних форм суспільної поведінки. Без володіння мовою як засобом спілкування, наприклад, без уміння адаптуватися до людей, правильно сприймати й оцінювати їх самих та їхні вчинки, взаємодіяти з ними і налагоджувати гарні взаємовідносини в різноманітних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б непереборною перепоною на шляху перетворення її з біологічної істоти в соціальну.
Не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання якоїсь діяльності, а лише вдале їх поєднання, саме таке, яке необхідне для даної діяльності. Практично немає такої діяльності, успіх в якій визначався б лише однією здібністю. З іншого боку, відносна слабість будь-якої однієї здібності не виключає можливості успішного виконання тієї діяльності, з якою вона пов'язана, тому що відсутня здібність може бути компенсована іншими, що входять у комплекс, який забезпечує дану діяльність. Наприклад, слабкий зір частково компенсується особливим розвитком слуху та шкірної чутливості, а відсутність абсолютного «вукови-сотного слуху - розвитком тембрального слуху.
Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють, випливаючи одна з одної. Залежно від наявності і ступеня розвитку інших здібностей, що входять в комплекс, кожна з них набуває іншого характеру. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, які разом визначають успішність діяльності. Сполучення різноманітних виеокорозвинених здібностей називають обдарованістю, це характеристика людини, здатної до багатьох різноманітних видів діяльності.
6.2. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності
Під час обговорення поняття «здібності» у попередньому параграфі неодноразово згадувалися задатки. Спробуємо тепер з'ясувати детальніше, що це таке, і який зв'язок існує між задатками людей та їхніми індивідуальними відмінами у здібностях.
У людини є два види задатків: уроджені і набуті. Перші іноді називають природними, а другі - соціальними. Усякі здібності в процесі розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася у своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже достатньо оформлена на попередньому рівні. Цей останній стосовно більш високого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного задатку, наприклад, для того, щоб добре опанувати вищу математику, треба обов'язково знати елементарну, і ці знання стосовно вищих математичних здібностей є задатком. Знання задатків важливе тому, що вони обумовлюють деякі індивідуальні особливості процесу формування здібностей, його кінцевий результат.
Багато уваги проблемі вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у дітей було виділено в дослідженнях, проведених Б.М. Тепловим та його учнями. У цих дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковуваних, генетично обумовлених чинників є тип нервової системи людини, що, у свою чергу, залежить від сполучення її основних властивостей.
Під властивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, що є природженими. До числа таких властивостей належать:
1. Сила нервової системи стосовно порушення, тобто її здатність тривалий час витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні і часто повторювані на вантаження.
2. Сила нервової системи стосовно гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто повторювані гальмуючі впливи.
3. Врівноваженість нервової системи стосовно збудження і гальмування, що виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь на збуджувальні і
гальмуючі впливи.
4. Лабільність нервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.
Досліджуючи зв'язки властивостей нервової системи людини з розв'язуванням завдань (мисленням), психологи дійшли висновку, що лише формально-динамічні характеристики психічної активності людини детермінують пере-нажно (але теж не виключно!) з біологічними факторами.
Таким чином, властивості нервової системи не визначають наперед психічні якості і форми поведінки людини, і тому їх не можна розглядати як задатки розвитку здібностей. Водночас, як писав Б.М. Теплов, вони «утворюють грунт, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче - інші».
Оскільки основні властивості нервової системи людини досить стійкі, практичне завдання їх вивчення у зв'язку з проблемою індивідуальних відмінностей полягає не в пошуку їх зміни, а в знаходженні найкращого для кожного типу нервової системи шляху і методу навчання дітей з даним типом нервової системи.
Розвиваючи в цьому плані ідеї Б.М. Теплова, В.Д. Не-биліцин висловив думку про те, що особливе поєднання основних властивостей нервової системи, тобто кожний її тип, має свої достоїнства і недоліки. Наприклад, в умовах монотонної роботи кращі результати показують люди зі слабким типом нервової системи, а при переході до роботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди із сильною нервовою системою.
Наявний у людини комплекс індивідуально-типологічних властивостей нервової системи в першу чергу визначає темперамент, від якого далі залежить індивідуальний стиль діяльності.
Таких психологічних властивостей, що з упевненістю можна було б вважати спадково обумовленими, не так уже
.
багато. Серед характеристик, що мають явну генотипову передумову, відзначається, наприклад, темп роботи людини, від якого, у свою чергу, залежить темперамент. Особливо великий вплив генотипу виявляється при вивченні деяких фізіологічних показників, наприклад, електроенцефалограми.
Проте - і це дуже важливий факт - жодна з відомих властивостей нервової системи не є залежною виключно від генотипу, оскільки на неї деякою мірою впливає середовище.
Дослідження, проведені в спеціальних, суворо контрольованих експериментальних умовах, дають підставу для висновку про те, що соціально-культурні чинники, пов'язані з розвитком здібностей, роблять на них набагато сильніший вплив, ніж біологічні. Середні відмінності між групами людей, які виросли в різних культурах, частіше усього набагато більші від тих, що є між людьми різної статі.
6.3. Природа людських здібностей
Досі ми досліджували здібності, так чи інакше пов'язані з біологічними особливостями організму. Згадувалися також соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, музичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. Умовами і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини її життя:
1. Наявність суспільства, соціально-культурного сере
довища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це
середовище штучне, включає безліч предметів матеріаль
ної і духовної культури, що забезпечують існування люди
ни і задоволення її власне людських потреб.
2. Відсутність природних задатків до користування
відповідними предметами і необхідність навчання цього з
дитинства.
3. Необхідність участі в різноманітних складних і виеокоорганізованих видах людської діяльності.
4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.
5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.
Кожна з названих обставин є необхідною для перетворення людини як біологічної істоти, яка від народження має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розвиває власне людські здібності. Соціально-культурне середовище дозволяє розвивати здібності, що забезпечують правильне користування предметами матеріальної та духовної культури і розвиток необхідних для цього здібностей (вони формуються й удосконалюються в процесі навчання користування відповідними предметами). Необхідність включення в специфічно людські види діяльності з раннього дитинства змушує батьків піклуватися про розвиток у дітей потрібних для них здібностей, а згодом, коли самі діти стають дорослими, створює в них потреби в самостійному набуванні відповідних здібностей. Оточуючі дитину дорослі люди, здебільшого уже володіючи необхідними здібностями і засобами навчання (у вигляді готових предметів матеріальної і духовної культури, котрими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинний розвиток потрібних здібностей у дітей. Вони, у свою чергу, охоче приймають відповідні навчальні і виховні впливи, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до навчання мозку. Задатки, що необхідні для розвитку людських здібностей, під впливом усього цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі вже не природний, а соціальний її розвиток, включаючи становлення багатьох здібностей, аналога котрим немає навіть у дуже високорозвинених тварин.
6.4. Розвиток здібностей
Будь-які задатки, перед тим, як перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для багатьох здібностей цей розвиток починається з перших днів життя людини і, якщо вона продовжує займатися тими видами діяльності, в яких відповідні здібності розвиваються, не припиняється до кінця життя. У процесі розвитку здібностей можна виділити ряд етапів. На одних відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здібностей, на інших - йде становлення задатків небіологічного плану, на третіх -складається і досягає відповідного рівня потрібна здібність. Усі ці процеси можуть протікати паралельно, тією або іншою мірою накладатися один на одного. Спробуємо простежити ці етапи на прикладі розвитку таких здібностей, в основі яких лежать явно виражені анатомо-фізіологічні задатки, хоча б в елементарній формі представлені з народження.
Первинний етап у розвитку будь-якої такої здібності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їх основі потрібних функціональних органів. Він зазвичай припадає на дошкільне дитинство, що охоплює період життя дитини від народження до 6-7 років. У цей час відбувається удосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв'язків між ними й органами руху, насамперед руками. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку в дитини загальних здібностей, певний рівень яких є передумовою (задатками) для наступного розвитку спеціальних здібностей.
Становлення спеціальних здібностей активно починається вже в дошкільному дитинстві і прискореними темпами продовжується в школі, особливо в молодших і середніх класах. Спочатку розвитку здібностей допомагають
різного роду ігри, потім істотний вплив на них починає справляти навчальна і трудова діяльність. В іграх дітей початковий поштовх до розвитку одержують багато рухових, конструкторських, організаторських, художньо-образотворчих, інших творчих здібностей. Різноманітні види творчих ігор у дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.
Важливим моментом у розвитку здібностей у дітей є комплексність, тобто одночасне удосконалювання декількох здібностей, що взаємно доповнюють одна одну. Розвивати якусь одну зі здібностей, не турбуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних із нею здібностей, практично не можна. Наприклад, хоча тонкі і точні ручні рухи самі по собі є здібністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, які вимагають відповідних рухів. "Уміння користуватися мовою, досконале володіння нею також може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те ж саме уміння як органічна частка входить в інтелектуальні, міжособистісні, більшість творчих здібностей, збагачуючи їх.
Многоплановість і різноманітність видів діяльності, в які одночасно включається людина, - найважливіші умови комплексного і різнобічного розвитку її здібностей. У зв'язку з цим варто обговорити основні вимоги, які виставляються до діяльності, що розвиває здібності людини. Ці вимоги такі: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її важкості для виконавця, належна мотивація і забезпечення позитивного емоційного настрою під час і по закінченні її виконання.
Якщо діяльність дитини носить творчий, нерутинний характер, то вона постійно змушує її думати і сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки і розвитку здібностей. Така діяльність завжди пов'язана зі створенням чого-небудь нового, відкриттям для себе нового знання, виявленням в собі нових можливостей. Вона стає сильним і дійовим стимулом до занять нею, до докладання необхідних зусиль, спрямованих на подолання виникаючих труднощів. Така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує впевненість у собі і почуття задоволеності від досягнутих успіхів.
Якщо виконувана діяльність знаходиться в зоні оптимальної трудності, тобто на межі можливостей дитини, то вона спричинює розвиток ЇЇ здібностей, реалізуючи те, що Л.С. Виготський називав зоною потенційного розвитку. Діяльність, що не знаходиться в межах цієї зони, набагато меншою мірою призводить до розвитку здібностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише реалізацію вже існуючих здібностей, якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненною і, відповідно, також призводить до формування нових умінь і навичок.
Підтримування інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності в актуальну потребу людини. У руслі теорії соціального навчання, що вже розглядалася, особливо підкреслювалася та обставина, що для набуття і закріплення в людини нових форм поведінки, необхідне навчання, а воно без відповідного підкріплення не відбувається. Становлення і розвиток здібностей - це теж результат навчання, і чим сильніше підкріплення, тим швидше буде йти розвиток. Що ж стосується потрібного емоційного настрою, то він створюється таким чергуванням успіхів і невдач у діяльності, що розвиває здібності людини, при якому за невдачами (вони не виключені, якщо діяльність знаходиться в зоні потенційного розвитку) обов'язково слідують емоційно підкріплювані успіхи, причому їх кількість у цілому є більшою, ніж число невдач.
Семінар 6. Здібності
План Варіант А
1. Загальне уявлення про здібності.
2. Природні (натуральні) і набуті (соціально обумовлені) здібності.
| - |
тей.
3. Загальні і спеціальні здібності.
4. Розвиток здібностей
5. Взаємозв'язок і взаемокомпенсація різних здібнос-
Варіант Б
1. Тестова контрольна робота № 5 «Соціалізація особистості та періодизація її розвитку» (дод. 6).
2. Визначення Щ (коефіцієнта інтелектуальних здібно
стей).
Теми рефератів
1. Виховання обдарованих дітей. Умови для розвитку здібностей.
2. Для обраної мною професії необхідно мати такі
здібності. Думаю, що я маю..., тому що... Мені здається,
потрібно розвивати..., тому що...
3. Здібності, задатки й індивідуальні відмінності людей.
4. Я гадаю що N - геній, тому що...
5. Для того, щоб особистість розвивалася гармонійно, необхідно...
Література
1. Айзенк Г. Проверьте свои способности. - М., 1992.
2. Ботин Г.И. Уровни и компоненти речевой способности человека. Уч. пос. - Калинин, 1975.
3. Бодалев А.А. Психология личности. - М., 1988.
4. Венгер Л.А. Педагогика способностей. - М., 1973.
5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. - М., 1995.
6. Готсдинер А.Л. К проблеме многосторонних способностей // Вопросьі психологии. - 1991. - №4. - С. 82.
7. Лейгес А.С. Способности и одаренность в детские годьі. -М., 1984.
8. Мелхорн Г., Мелхорн X. Гениями не рождаются.Общество и способности Человека. - М., 1989.
9. Новак 3. Вопросьі изучения и диагностики развития вербальной способности учащихся // Вопросьі психологии. - 1983., - № 3. С. 46.
10. Норман Д-А. Память и научение. - М., 1985 Одаренньїе дети. - М., 1991. Способности и склонности. Комплексньїе исследования. - М., 1989.
11. Хеллер К.А., Перлет К. Лонгитюдньїе исследования одаренности // Вопросьі пеихологии. - 1991. - № 2. - С. 120.
12. Чудновский В.9. Воспитание способностей и формирование личности. - М., 1986.
13. Якиманская И.С. Развивающее обучение. - М., 1979.
Додаток 6
Контрольна робота № 5
на тему «Структура особистості.
Соціалізація особистості та її періодизація»
1. До біологічно обумовленої підструктури особистості відносять:
а) знання;
б) відносини;
в) темперамент;
г) усі відповіді правильні.
2. До соціально обумовленої підструктури особистості відносять:
а) конституцію тіла;
б) переконання;
в) вік і стать;
г) усі відповіді неправильні.
3. Шляхом навчання і виховання можна змінити:
а) тип нервової системи;
б) темперамент;
в) характер;
г) усі відповіді правильні.
4. Стадія індивідуалізації відповідає:
а) підлітковому віку;
б) періоду юності;
в) зрілому віку;
г) усі відповіді правильні.
5. До структури особистості входять:
а) інтереси і схильності;
б) темперамент, задатки і характер;
в) спонукання і мотивація;
г) усі відповіді правильні.
6. Особистість - це:
а) людина яка активно опановує і цілеспрямовано перетворює природу, суспільство і себе;
б) людина, яка має унікальне динамічне співвідношення просторово-часових орієнтацій;
в) людина, яка має потребнісно-вольові переживання, змістовну спрямованість, свободу самовизначення у вчинках і міру відповідальності за їх наслідки;
г) усі відповіді правильні.
7. Творчий потенціал особистості - це:
а) набута нею в процесі соціалізації система ціннісних орієнтацій;
б) набуті нею і самостійно вироблені вміння і навички, здібності до творення або руйнації;
в) міра і форма її товариськості;
г) усі відповіді правильні.
8. У підлітковому віці:
а) відбувається бурхливе фізіологічне зростання і статеве визрівання;
б) наново постають всі критичні минулі моменти;
в) створюється центральна форма егоідентичності;
г) усі відповіді правильні.
9. До великих вікових криз:
а) відносять тільки кризу підліткового віку;
б) відносять стадію переходу до старості;
в) належать всі переходи від одного періоду до іншого;
г) усі відповіді неправильні.
10. Правильно виховувати - це:
а) пильно контролювати все життя дитини;
б) дозволяти рости їй самостійно, абсолютно не втручаючись;
в) карати за провинності, щоб вона боялася зробити помилку;
г) усі відповіді неправильні.
11. Правильно виховувати - це значить:
а) формувати в дитини базову довіру до світу;
б) розвивати в дитині впевненість у своїх силах, самостійність, спокій, активність;
в) допомагати в опануванні нових знань і вмінь, у са-
морозкритті:
г) усі відповіді правильні.
12. Підлітковий вік характеризується:
а) реакцією групування з ровесниками;
б) реакцією емансипації;
| ■ |
в) реакцією гіперсексуальності;
г) усі відповіді правильні.
13. Юнацький вік характеризується:
а) становленням самосвідомості;
б) формуванням світогляду;
в) прагненням до самостійності;
г) усі відповіді правильні.
14. Усвідомлення і формування ставлення до зароджу ваної сексуальності характеризується:
а) реакцією опозиції;
б) реакцією захоплення;
в) реакцією компенсації;
г) усі відповіді неправильні.
15. Становлення самосвідомості включає в себе:
а) відкриття свого внутрішнього світу;
б) усвідомлення незворотності часу, що призводить до пошуків сенсу життя;
в) формування цілісного уявлення про себе: зовнішніх, морально-психологічних, інтелектуальних вольових якостей;
г) усі відповіді правильні.
16. Формування особистості здійснюється у сфері:
а) діяльності;
б) спілкування;
в) самосвідомості;
г) усі відповіді правильні.
17. Рівень розвитку особистості визначається:
а) зрілістю структури «Я»;
б) здатністю встановлювати контакти;
в) здатністю до активної діяльності;
г) усі відповіді неправильві.
18. Що об'єднує і відрізняє поняття:
а) «людина» - це...
б) «індивід» - це...
в) «індивідуальність» - це...
г) «особистість» - це...
