5.Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.
Більш детальний аналіз процесу формування особистості можливий на основі виділення для кожного віку тієї провідної діяльності, що обумовлює головні зміни в психічних процесах і особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку (табл. 4).
Кожній соціокультурі властивий особливий стиль виховання, і визначається він тим, чого очікує суспільство від дитини. На кожній стадії розвитку дитина або інтегрується у товариство, або відторгається. Етапи формування особистості
| Період | Провідна діяльність | Провідна сторона соціалізації |
| 1. Дитинство (0-1 рік) - етап «довіри до світу» | Емоційне спілкування з дорослими | Освоєння норм відносин між людьми |
| 2. Раннє дитинство (1-3 роки) -етап «самостійності» | Предметна діяльність | Опанування суспільно вироблених способів діяльності з предметами |
| 3. Дошкільне дитинство (3-6-7 років) - етап «вибору ініціативи» | Гра | Освоєння соціальних ролей, взаємовідносин між людьми |
| 4. Молодший шкільний вік (6-11 років) - етап «майстерності» | Навчальна діяльність | Освоєння знань, розвиток інтелекту ально-пізнавальної сфери особистості |
| 5. Підлітковий (11-14 років) | Спілкування з ровесниками | Освоєння норм відносин між людьми |
| 6. Юнацький (14-18 років) - етап самовизначення «світ і я» | Навчально-фахова діяльність | Освоєння фахових знань, умінь |
| 7. Пізня юність (18-25 років) - етап «людської близькості» | Трудова діяльність, фахове навчання | Освоєння норм відносин між людьми і професійно-трудових умінь |
| 8. Етап людської зрілості |
Психосоціальна концепція розвитку особистості (рис. 9), розроблена відомим психологом Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності - тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості. Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе. На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір (не кричить, не кличе, дитина упевнена, що мати прийде і зробить те, що потрібно). Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важлива не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, важлива впевненість матері у своїх діях. Якщо мати тривожна, невротична, якщо обстановка в сім'ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги (наприклад, дитина в будинку сиріт), то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого уповільнення психічного розвитку дитини.
2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації; суспільство і батьки привчають дитину до акуратності, охайності, починають соромити за «мокрі штанці». Соціальне несхвалення відкриває очі дитини «всередину», вона відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага «автономії» і «сорому». Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не будуть пригнічувати бажання дитини, не будуть бити за провинності. У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, розширює сферу оволодіння світом, у дитини формується почуття підприємливості, ініціативи, що закладається в грі. Гра дуже важлива для розвитку, тобто формує ініціативу, творчість, дитина освоює відносинии між людьми за допомогою гри, розвиває свої психічні можливості: волю, пам'ять, мислен-
ня тощо. Але якщо батьки сильно пригнічують дитину, не приділяють уваги її іграм, то це негативно впливає на її розвиток, сприяє закріпленню пасивності, невпевності, почуття провини. У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань про майбутнє життя і діяльність, якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, спокійна, проте невдачі в школі призводять до появи, а іноді до закріплення, почуття неповноцінності, невіри у свої сили, розпачу, втрати інтересу до навчання. При відчутті неповноцінності дитина наче знову повертається в сім'ю, вона для нього - захист, якщо батьки намагаються допомогти дитині перебороти труднощі в навчанні. Якщо батьки лише лають і карають за погані оцінки, почуття неповноцінності в дитини закріплюється іноді на все життя. У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, необхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння - ось питання, що постають перед підлітком, і це вже - вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення. На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалися автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то підліток успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, підліток не може знайти своє «Я», не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, з'являється неясне, але стійке відчуття тривоги, самітності, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з'являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття «невизнання себе» з боку інших людей. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується.
На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми, зміцнення зв'язків із своєю соціальною групою, людина не боїться знеособлювання, вона змішує свою ідентичність з іншими людьми, з'являється почуття близь
кості, єдності, співробітництва, інтимності з певними людьми. Проте, якщо дифузія ідентичності переходить і на цей вік, людина замикається, закріплюється ізоляція, самітність, 7-ма (центральна) стадія - дорослий етапрозвитку особистості. Розвиток ідентичності йде все жит
тя, справляється вплив з боку інших людей, особливо дітей, вони підтверджують, що ти їм потрібний. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об'єктів любові (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій, відсталість, психологічний і фізіологічний регрес. Як правило, такі негативні симптоми сильно виражені, якщо особистість була підготовлена до цього всім перебігом свого розвитку, якщо завжди були негативні вибори на етапах розвитку. Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності на основі всього шляху розвитку особистості. Людина переосмис
лює усе життя, усвідомлює своє «Я» у духовних роздумах про прожиті роки. Людина повинна зрозуміти, що її життя - це не повторна доля, яку не треба переробляти,і людина «приймає»І себе і своє життя, усвідомлює необхідність у логічному завершенні життя, проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо «прийняття себе і життя» не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно. Стадії та позитивно-негативні виходи з кожної стадії подано на рис. 9.
| + остаточна форма егоідентичності «прийняття себе, життя», мудрість | Стадія 8 -старість (після 50 років) |
| - розчарування в житті | |
| + творчість, улюблена робота, виховання дітей, турбота про дітей, задоволеність життям | Стадія 7 -зрілість (до 50 років) |
| - спустошеність, застій, регресія | |
| + почуття близькості, інтимності, єдності з людьми, любов | Стадія 6 -молодість (від 20 до 25 років) |
| - ізоляція, самітність | |
| + цільна форма'егоідентичності, знаходить своє «Я», вірність собі, визнання особистості людьми | Стадія 5 -юнацький вік (від 11 до 20 років) |
| - дифузія ідентичності, тривога, самітність, інфантилізм, не знайшов своє «Я». невизнання людьми, «плутанина ролей», ворожість | |
| + впевненість у собі, компетентність | Стадія 4 - шкільний вік (від 6 до 11 років) |
| - неповноцінність, невіра у свої сили | |
| + ініціативність, цілеспрямованість, активність, підприємливість, самостійність | Стадія 3 -дошкільний вік, ігри(від 3 до 6 років) |
| - пасивність, наслідування зразків, провина | |
| + автономія, самостійність, охайність, воля | Стадія 2 -ранній вік (від 1 до 3 років) |
| - сумнів, сором, залежність від інших | |
| + базальна довіра до світу, оптимізм, прагнення до життя | Стадія 1 -дитинство |
| - базальна недовіра до світу, песимізм, прагнення до смерті |
Рис. 9. Психосоціальна концепція Е. Еріксона розвитку особистості
Перехід від одного періоду до іншого - це зміна свідомості і ставлення дитини до оточуючої дійсності та провідної діяльності, це критичні, перехідні віки, коли відбувається ломка старих соціальних взаємовідносин дитини і оточуючих. У період критичної фази важковиховувані діти, виявляють упертість, негативізм, неслухняність, непокору. Хворобливість і різкість критичних віків посилюється з вини дорослих, якщо в них відсутнє уміння гнучко перебудовувати взаємовідносини з дитиною у зв^язку зі зміною її особистості і розвитком самостійності.
Виділяють великі кризи (новонародженість, криза З років, підліткова криза 13-14 років) і малі кризи (криза 1 року, 7 років, 17-18 років). При великих кризах перебудовуються відносини дитини і суспільства. Малі кризи зовнішньо проходять спокійно, пов'язані з наростанням умінь, самостійності дитини.
Позитивне значення критичних віків - у переході до нового, вищого періоду розвитку особистості. Мабуть, немає сім'ї, де б не виникали хоч короткочасні конфлікти між батьками і дітьми. Часто повинні в цьому самі батьки, якщо вони не розуміють особливостей психіки дітей, не знають їхніх типових поведінкових реакцій. У багатьох подружжів викликає здивування і гнів дитячий негативізм, характерний для 2-5-літніх малят. Дитина епізодично без будь-яких причин відмовляється підкорятися якійсь вимозі, розпорядженню. Ні погрози, ні навіть фізичне покарання не допомагають. Маля гірко плаче, але стоїть на своєму. Невмотивований негативізм раннього дитячого віку - закономірний етап формування особистості. Маленька людина робить перші незграбні і наївні спроби продемонструвати своє «Я». Якщо намагатися будь-що «переломити» маля, воно виросте боязким, залежним, слабовільним, не зможе відстоювати свої інтереси. З іншого боку, не можна беззастережно в усьому йому поступатися. Оптимальна «золота середина»: у якихось випадках поступатися, у якихось наполягати на підкоренні наказу, не забуваючи, проте, що і для дитини важливе відчуття власної гідності. Багато батьків знають, що вдовольняти примхи не можна, але часом вони забувають, що примхи дитини можуть бути обумовлені її поганим самопочуттям (недоспала, болить живіт, починається якесь захворювання). Коли все з'ясовується, батьки, намагаючись загладити свою провину, беззастережно виконують усі прохання та вимоги дитини і тим самим стимулюють її примхливість. Щоб не виникало таке хибне коло, необхідно перед тим, як покарати маля, замислитися над причиною його незвичної поведінки.
Часто невдоволення батьків викликають безкінечні ігри дитини, від котрих її важко відірвати. Але ж гра для дитини є тією найголовнішою і важливішою роботою, діяльністю, завдяки якій йде психічний і розумовий розвиток дитини. Багато психологів і педагогів вказують, що люди, позбавлені в дитинстві ігор з ровесниками, залишаються часто малоконтактними, відлюдними і в результаті - нещасливими. Іноді батькам не вистачає медичних знань, наприклад, у маляти нічне нетримання сечі, а батьки, не розуміючи, що дитина в цьому не винна, соромлять, висміюють її, а то й карають. Дитина нервується, оздоблюється.
3.6. Типи неправильного виховання
Бездоглядність, безконтрольність - зустрічається, коли батьки надмірно зайняті своїми справами і не приділяють належної уваги дітям. У результаті діти лишаються самі по собі і проводять час у пошуку звеселянь, потрапляють під вплив «вуличних» компаній.
Гідеропікування - життя дитини знаходиться під пильним і безустанним наглядом, вона чує весь час суворі розпорядження, численні заборони, У результаті стає нерішучою, безініціативною, боязкою, невпевненою у своїх силах, не вміє постояти за себе, за свої інтереси. Поступово наростає образа за те, що іншим «усе дозволено». У підлітків усе це може вилитися в бунт проти батьківського засилля: діти принципово порушують заборони, тікають з домівки. Інший різновид гіперопікування - виховання за типом «кумира» сім'ї. Дитина звикає бути в центрі уваги, її бажання, прохання беззаперечно виконуються, нею захоплюються, а в результаті, подорослішавши, вона не в змозі правильно оцінити свої можливості, перебороти свій егоцентризм. У колективі її не розуміють. Глибоко переживаючи це, вона обвинувачує всіх, тільки не себе, виникає істе-роїдна акцентуація характеру, що приносить людині багато переживань у всьому подальшому житті.
Виховання за тином Попелюшки, тобто в обстановці емоційного знехтування, байдужості, холодності. Дитина відчуває, що батько або мати її не люблять, вважають за тягар, хоча стороннім може здаватися, що батьки достатньо уважні і добрі до неї. «Немає нічого гірше удаваності доброти, - писав Л. Толстой, - удаваність доброти відштовхує більше, ніж відверта злість». Дитина переживає особливо сильно, якщо когось іншого з членів сім'ї люблять більше. Така ситуація сприяє появі неврозів, надмірної чутливості до негод або озлобленості дітей.
«Жорстке виховання» — за найменшу провину дитину сурово карають, і вона зростає в постійному страху. К.Д. Ушин-ський вказував, що страх — величезне джерело пороків (жорстокість, озлобленість, пристосовництво, догідництво виникають на основі страху).
Виховання в умовах підвищеної моральноївідповідальності - змалку дитині навіюється думка, що вона обов'язково повинна виправдати численні честолюбні надії батьків, або ж на неї покладаються недитячі непосильні турботи. У результаті в таких дітей з'являються нав'язливі страхи, постійна тривога за добробут свій і близьких. Неправильне виховання спотворює характер дитини, прирікає її на невротичні зриви, на важкі взаємовідносини з оточуючими.
Варто знати і про типові дитячі реакції порушення поведінки.
Реакція відмови (від ігор, їжі, від контакту) виникає у відповідь на різку зміну звичного способу життя, наприклад, коли «домашня дитина» починає відвідувати дитсадок, коли сім'я позбавляється когось з близьких тощо.
Реакція опозиції полягає в тому, що дитина протидіє
спробам змусити її займатися неулюбленою справою (тікає з дому, із шкільних занять тощо).
Реакція непомірного наслідування кого-небудь (реальної людини, персонажа кіно, літератури) виявляється в копіюванні манери вдягатися, розмовляти, суджень, вчинків. І біда, якщо кумиром є негативний суб'єкт.
Реакція компенсації виявляється в тому, що дитина всіма силами намагається затушувати або усунути якісь свої слабкості. Так, невдача у навчанні компенсується досягненнями в спорті, а навчання під об'єктивним приводом «зайнятості» відсувається на задній план. Або фізично слабкий хлопчик, намагаючись не поступитися більш міцним ровесникам, з разючою завзятістю займається боксом, щоб довести свою хоробрість, пірнає з високого моста в ріку. Особливо часто виникають конфлікти батьків з підлітками. їм властива емоційна нестійкість, запальність, перепади настрою, поєднання суперечливих рис і прагнень (сором'язливість - розв'язність, самостійність - нерішучість, м'якосердя — черствість, залежність від авторитетів — боротьба з ними, зайва самовпевненість — гостра потреба в схваленні).
У підлітковому віці виявляються такі поведінкові реакції: 1) реакція емансипації (звільнення) - у прагненні вирватися з-під опіки батьків, учителів, дорослих з їхніми порядком, законами, стандартами і цінностями, вчинити по-своєму всупереч батькам і навіть здоровому глузду, не сприймаючи навіть справедливої критики на свою адресу; 2) реакція групування з ровесниками. Виділяють: змішані нестійкі групи залежно від захоплення, обставин; стабільні групи з постійним лідером, ієрархією - такі групи володіють «своєю територією», вільний час проводять у сутичках з подібними групами; 3) реакція захоплення (хобі) - може бути настільки сильною, що цілком захоплює підлітка, знижує інтерес до навчання. Захоплення може бути й інтелектуальним (музика, малювання, віршування, радіотехніка); тілесним (спорт, культуризм, водіння мотоцикла, рукоділля); лідерським (пошук ситуацій, компаній, де можна верховодити); накопичувальним (колекціонування); егоцентричним (виділитися модним одягом, зовнішністю, вивченням, приклад японської мови, захопленням літературною або філософською течією); азартним (парі, карти, ситуація ризику); комунікативним (балачки, пліткування тощо); 4) реакція гіперсексуальності - підвищений інтерес до іншого статі, сексуальної літератури, порнографії, закоханість і залицяння часом супроводжуються петтингом (інтимні пестощі), онанізмом, раннім статевим життям. Якщо батьки не були готові до закономірних підліткових реакцій емансипації, групування, сексуальних тохцо, з обуренням їх сприймають, то конфлікт неминучий. Перебудова ставлення до дітей, які дорослішають, на основі тактовності й толератності - ось шлях до ліквідації конфлік
Семінар 3. Формування особистості
розвиток
План
Варіант А
1. Принцип детермінізму в психології.
2. Чинники розвитку особистості.
3. Проблема зони найближчого розвитку.
4. Психосоціальна концепція розвитку особистості Е. Ерік-
сона. Стадії соціалізації.
5. Проблема соціалізації, адаптації і збереження інди
відуальності.
6. Вікові кризи розвитку особистості. Проблеми психо
логії періоду юності.
Варіант Б
1. Тестова контрольна робота № 3 «Сучасні психологічні
теорії особистості»(дод. 4).
2. Методика визначення рівня особистішої та ситуа
тивної тривожності (Спілбергер, Ханін). Аналіз.
.
-
| 3. Вправа на підвищення особисту „ „. < відповідальності «Я повинен - Я віддаю перевагу». Теми рефератів 1. Залежність проблеми розвитку о*.. _. - „«я чобистості від кон- цепції особистості в рамках певної те°їи. „. „ ч особистості. Доведіть на прикладах. їіції розвитку осо- |
| Ьизи та їхній зміст. йєму житті супро- ■^линули такі чин- |
2. Засади і принципи побудови
бистості Е. Еріксона.
3. Стадії розвитку особистості, вікові
4. Криза періоду ранньої юності в
воджувалася...
5. На формування моєї особистості
ники...
Література
| йние. - М., 1986. їіектьі нравствен- нитание в детском Сти. - М., 1992. |
| олема периодиза- Ш., 1981 'Ития личности. - |
1. Берне Р.В. Я-концепция и
2. Братусь Б.С. Психологическ0е
ного развития личности. - М., 1977.
3. Божович Л.И. Личность и ее вос
возрасте. - М., 1968.
4. Кон И.С. Психология ранней
5. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. "^
ции развития личности в психологий- **■
6. Психология формирования и Ра-3]
М.,
1981.
7. Столяренко Л.Д. Основи психол^ ^
_, _.,„» ^ии. - М., 1995.
8. Фромм 3. Анатомия человеческои
19д4 %структивности.
| СПб, 1996. |
9. Зриксон 9. Детство и общество.
Додаток 4 Контрольна робота №3
"гему
«Сучасні психологічні концепЦН п *
Особистості»
1. Про те, що структура особистосч. „^,т^
„ тт сх 1 включає ВОНО,
«Я» і «Над-Я», стверджує:
а) когнітивна психологія;
б) психоаналіз;
в) трансперсональна психологія; г) усі відповіді правильні.
2. Психологічний захист:
а) підтримує Я-концепцію індивіда;
б) спотворює сприйняття оточуючого світу;
в) знижує травматичність стресора;
г) усі відповіді правильні.
3. Формула «стимул-реакція» (8-К) відбиває:
а) гуманістичний підхід;
б) когнітивний підхід;
в) біхевіористський підхід;
г) усі відповіді неправильні.
4. Толмен увів у схему (8-К) перемінну Л-психічні процеси індивіда, що залежать від:
а) спадковості;
б) фізіологічного стану;
в) минулого досвіду і природи стимулу; г) усі відповіді правильні.
5. Біхевіоризм описує:
а) сценарну поведінку;
б) звичну поведінку;
в) дослідницьку поведінку;
г) усі відповіді правильні.
6. Психологи, які працюють у когнітивній психології, вважають, що:
а) людина не механічно реагує на внутрішні і зовнішні чинники;
б) людина постійно аналізує інформацію про реальну дійсність;
в) людина пізнає світ поступово, проходячи ряд послідовних етапів;
г) усі відповіді правильні.
7. Когнітивна теорія особистості виходить з положення, що вчинок людини включає:
а) саму дію;
б) думки;
в) почуття;
г) усі відповіді правильні.
8. Гуманістична теорія особистості вивчає людину, базуючись на:
а) її вчинках;
б) ієрархії потреб;
в) прагненні до самоактуалізації;
г) усі відповіді правильні.
9. Самоактуалізація особистості можлива, якщо:
а) відбувається повне прийняття реальності;
б) відбувається прийняття себе й інших;
в) людина постійно розвиває себе і свої можливості;
г) усі відповіді правильні.
10. Розвиток особистості гальмує:
а) активне використання захисних механізмів;
б) усвідомлення деструктивних елементів в особистості та поведінці;
в) адекватна самооцінка;
г) усі відповіді неправильні.
11. Трансперсональна психологія виділяє такі головні рівні:
а) фізичний і біологічний;
б) психологічний і тонкий;
в) причинний та абсолютної свідомості;
г) усі відповіді правильні.
12. Ассаджіолі, розробивши психосинтез, вважав, що поле свідомості включає:
а) вищі почуття і здібності;
б) аналізовані почуття, думки і спонукання;
в) поле свідомості асимілює досвід раніше, ніж він до сягне свідомості;
г) усі відповіді неправильні.
13. Трансперсональна психологія базується на положенні, що людська душа:
а) приречена на постійне страждання;
б) постійно компенсує відсутні елементи;
в) наділена значущістю духовного і космічного вимірів і можливостей для еволюції свідомості;
г) усі відповіді неправильні.
14. Психологічні і тілесні травми, пережиті людиною протягом життя:
а) можуть бути забуті (витіснуті) на свідомому рівні;
б) зберігаються в несвідомій сфері психіки;
в) впливають на розвиток емоційних і психосоматичних розладів і порушують здатність до адаптації;
г) усі відповіді правильні.
15. Сфера несвідомого, названа С. Гроффом перинатальною:
а) відбиває дійсну травму народження;
б) пов'язана з високим емоційним і фізичним стресом та болем у період народження;
в) створює резерв тяжких емоцій і тілесних відчуттів, становлячи потенційне джерело ментальних порушень;
г) усі відповіді правильні.
16. До механізмів психологічного захисту 3. Фрейд зараховував:
а) свідоме перекручування реальності;
б) раціоналізацію;
в) комплекс неповноцінності;
г) усі відповіді неправильні.
17. Яким психологічним концепціям властиві такі підходи до людини:
а) «людина як велике поле свідомості, духовна і космічна істота»;
б) «людина реагуюча»;
в) «людина гармонійна»;
г) «людина невротична, конфліктна»;
д) «людина, яка пізнає».
Розділ 4
ТИПОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ. У цьому розділі з'ясовуються особливості різних типів темпераменту, його властивості, зв'язки темпераменту з індивідуальним стилем діяльності й основними властивостями особистості, а також розглядаються поширені в психології типологічні підходи до структури особистості, що мають практичне значення.
У типологічному підході основними є положення, що тип особистості є цілісним утворенням, яке не зводиться до комбінації окремих особистісних чинників (рис). Зміст підходу розкривається описом типового або усередненого представника групи осіб, зараховуваних до даного типу.
4.1. Темперамент - біологічний фундамент особистості
Темперамент - це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.
Перед тим, як перейти до розгляду різних видів темпераменту, відразу підкреслимо, що немає кращих або гірших темпераментів - кожний з них має позитивні сторони, тому головні зусилля повинні бути спрямовані не на перероблення темпераменту (це неможливо внаслідок того, що це природжені властивості), а на розумне використання його достоїнств і нівелювання негативних сторін.
Людство одвіку намагалося виділити типові особливості психічного складу різних людей, зводити їх до малого чис-
ла узагальнених портретів - типів темпераменту. Такого роду типології були практично корисними, тому що за їхньої допомоги можна було передбачити поведінку людей з певним темпераментом у конкретних життєвих ситуаціях.
Академік І.П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси - збудження і гальмування - відображають діяльність головного мозку. Від народження вони в усіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи Павлов виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності: 1) нестримний (сильний, рухливий, не-врівноважений тип нервової системи (н.с), - відповідає темпераменту холерика); 2) живий (сильний, рухливий, урівноважений тип н.с, відповідає темпераменту сангвініка); 3) спокійний (сильний, урівноважений, інертний тип н.с, відповідає темпераменту флегматика); 4) слабкий (слабкий, неврівноважений, малорухливий тип н.с, відповідає темпераменту меланхоліка).
