Розділ 1

Л14Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр

навчальної літератури, 2003. - 240 с.

І8ВИ 999-8253-55-8

Навчальний посібник розкриває різноманітні підходи до психології особистості, знайомить з типологічними та індивідуальними психологічни­ми особливостями людини, психологічними аспектами мотивації, діяльності, поведінки і спілкування. З урахуванням особливої ролі соціальних чин­ників у процесі соціалізації особистості висвітлюються проблеми становлен­ня характеру, розвитку здібностей, формування емоційно-вольової сфери осо­бистості, вищих потреб людини, а також виховання і самовиховання.

До кожної теми подано питання для обговорення на семінарських за­няттях, практичні і контрольні завдання, теми рефератів і бібліографія.

ББК 88л73

І8ВИ 999-8253-55-8

© Н.В. Ліфарєва, 2003

© Дніпропетровський університет

економіки та права, 2003 © Центр навчальної літератури, 2003

Якщо ви навмисно збираєтеся оути меншим, ніж ви можете бути, то ви не зможете бути щасливі.

А. Маслоу

В одном мгновеньи видеть вечность, Огромньїй мир - в зерне песка, В единой горсти — бесконечность, И небо — в чашечке цветка.

У. Блейк

ПЕРЕДМОВА

Ця книга звернена до тих, хто не обов'язково вирі­шить присвятити себе психології, але бажає краще розумі­ти інших людей, відчуває інтерес до пізнання таємниць своєї особистості та до проникнення у суть складних пси­хологічних явищ. Пропонована праця не претендує на ви­черпні відповіді, закликаючи читача до самопізнання та підвищення психологічної обізнаності. Для тих, хто заці­кавиться додатковими відомостями, у книзі є бібліографія, в якій представлені різні погляди дослідників психології особистості. Висловлюю надію, що завдяки цінним бага­тогранним знанням про людину, які даровані людства ве­ликими психологами, життя кожного з нас може бути більїл свідомим, яскравим і радісним, наповненим глибоким сен­сом та любов'ю. І з цією надією та вдячністю за радість життя присвячую книгу моєму синові.

Створення цієї книги стало можливим завдяки добро­зичливій підтримці кол т і друзів, щирій захопленості і допитливості студентів, яку вони виявляли під час наших зустрічей.

Автор

ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ_____

Розділ 1

Мета вступу до дисципліни «Психологія особистості» полягає у з'ясуванні особливостей об'єкта, що є предме­том вивчення, системи феноменів, досліджуваних сучас­ною психологією, і специфіки методів психологічного дослід­ження.

1.1. Психологія як наука

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психо­логію знають в основному ті, хто нею спеціально займаєть­ся, вирішуючи наукові і практичні завдання. Водночас як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині.

У науковому вжитку термін «психологія» вперше з'я­вився у XVI ст. Спочатку він належав до особливої науки, що займалася вивченням так називаних душевних, або пси­хічних, явищ, тобто таких, що кожна людина легко вияв­ляє у власній свідомості в результаті самоспостереження. Пізніше, у ХУП-ХІХ ст., сфера досліджень психологів знач­но розширилася, включивши неусвідомлювані психічні про­цеси (несвідоме) і діяльність людини.

У XX ст. психологічні дослідження вийшли за рамки тих явищ, навколо яких вони протягом сторіч концентру­валися. У зв'язку з цим термін «психологія» почасти втра­тив початковий, достатньо вузький, зміст, коли він стосу­вався тільки суб'єктивних, безпосередньо сприйманим і пе­режитим людиною, явищ свідомості. Проте дотепер, за сфор­мованими сторіччями традиціями, за цією наукою збері­гається її назва.

З XIX ст. психологія стає самостійною експерименталь­ною галуззю наукових знань.

Що ж є предметом вивчення психології? Насамперед психіка людини і тварин, що включає багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття і сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мова, лю­дина пізнає світ. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють її спілкування з людь­ми, безпосередньо керують діями і вчинками. їх називають психічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Людина не просто проникає у світ за допомогою пізна­вальних процесів. Вона живе і діє у цьому світі, творить його для себе з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб. Для того, щоб зрозуміти і пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

У свою чергу, психічні процеси, стани і властивості людини, особливо в їхніх вищих проявах, навряд чи мо­жуть бути осмислені до кінця, якщо їх не розглядати за­лежно від умов життя людини, від того, як організована її взаємодія з природою і суспільством (діяльність і спілку­вання). Тому спілкування і діяльність також є предметом сучасних психологічних досліджень.

Психічні процеси, властивості і стани людини, її спілку­вання і діяльність розділяються і досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно взаємопов'язані і являють єди­ну мету, що називається життєдіяльністю людини.

У табл. 1 подано основні поняття, через які визнача­ються явища, досліджувані в психології. Вони перерахо­вані в лівій частині таблиці. У правій її частині наведено приклади конкретних понять, що характеризують відповідні явища.

Зауважимо, що багато явищ, досліджуваних в психо­логії, не можна беззастережно віднести тільки до конкретної групи вони можуть бути як індивідуальними, так і груповими, виступати у вигляді процесів і станів. Тому в правій частині таблиці деякі з перерахованих феноменів повторюються.

 

Таблиця 1 Сукупність явищ, досліджуваних сучасною психологією

Основні тиші явищ	Поняття
Процеси індивідуальні, внутрішні	Активність. Відчуття. Забування Запам'ятовування Засвоєння. Звикання. Ідеомоторика. Ілюзії. Інсайт. Інтроспекція. Константність. Мислення. Мова. Мотивація. Пам'ять. Пізнавання. Повторення. Потяг. Прийняття рішень. Уява Рефлексія Розуміння. Самонавіювання. Самоспостереження. Спогад. Сприйняв гя. Узагальнення. Умовивід Уявлення.
Стани індивідуальні, внутрішні	Афект Бажання Біль. Відчуженість. Воля. Втома. Галюцинація. Гіпноз. Деперсоналізація. Диспозиція. Забобон Задатки. Збудження. Егоцентризм. Ейфорія. Емація. Індивідуальність. Ікгерес. Комплекси Любов Меланхолія Мотивація. Намір. Напруженість. Настрій. Обдарованість Особистість. Переживання. Переконаність. Потреба. Потяг. Почуття. Прагнення. Працездатність. Пристрасть Рівень домагань Ригідність Рішучість. Розсіяність. Самоактуалізація Самовладання. Самопочуття,Совість Сором Стомлення. Страх Стрес Схильність. Темперамент. Тривожність Увага Упертість. Установка. Уява Уявлення. Флегматичність. Фобії. ФрустраціяХарактер.
Процеси індивідуальні, зовнішні (поведінка)	Адаптація. Активність. Вправа. Гра. Гумор. Дія. Діяльність Ехолалія Засвоєння. Імпритинг Міміка. Навичка. Навчання. Персоналізація Повторення Поразка. Потяг.Реакція. Ризик, Самоактуалізація Самовизначення. Соціалізація Творчість.
Стани індиві­дуальні, зовнішні	Авторитетність. Виучуваність Геніальність Егоїзм Експресія. Інтерес. Наполегливість. Обдарованість. Організованість. Працьовитість СугестивністьТемперамент Фанатизм Характер. Честолюбство.

 

Основні типи явищ	Поняття
Процеси міжособистісні	Гра. Дружба. Емпатія. Звикання. Ідентифікація. Імітація. Ком} нікація. Комфортність. Лідерство Проекція. Реакція. Суперництво. Спілкування Фасилітація. Чутки.
Стани міжособистісні	Відчуженість. Згуртованість. Конфлікт. Любов Негативізм. Ненависть. Норми групові Організованість. Порозуміння. Психологічний клімат. Референтність Симпатія. Статус Сумісність.

1.2. Основні галузі психології

У даний час психологія являє дуже розгалужену систе­му наук. У ній виділяється багато галузей, які є напрямка­ми наукових досліджень, що розвиваються відносно само­стійно. Беручи до уваги цей факт, а також ту обставину, що зараз система психологічних наук продовжує активно роз­виватися (кожні 4-5 років з'являється якийсь новий напря­мок), вірніше було б говорити не про одну науку психоло­гію, а про комплекс психологічних наук, що розвиваються.

їх, у свою чергу, можна поділити на фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні. Фундаментальні, або ба­зові, галузі психологічних наук мають спільне значення для розуміння і пояснення психології і поведінки людей незалежно від того, хто вони і якою конкретною діяльні­стю займаються. Ці галузі покликані давати знання, одна­ково необхідні усім, кого цікавлять психологія і поведінка людей. У силу такої універсальності ці знання іноді об'єд­нують терміном «загальна психологія».

Прикладними називають галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Загальні галузі ставлять і вирішують проблеми, однаково важливі для розвитку усіх без винятку наукових напрямків, а спеціальні - виділяють питання, що являють особливий інтерес для пізнання якоїсь однієї або декількох груп явищ.

Генетична психологія вивчає спадкові механізми пси­хіки і поведінки, їхню залежність від генотипу. Диферен­ціальна психологія виявляє й описує індивідуальні розбіж­ності людей, їхні передумови і процес формування. У віковій психології 'ці розбіжності подано за віками. Ця галузь пси­хології вивчає також зміни, що відбуваються при переході з одного віку в інший. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини.

Соціальна психологія вивчає людські взаємовідносини, явища, що виникають у процесі спілкування і взаємодії людей у різного роду групах, зокрема у сім'ї, школі, уч­нівському і педагогічному колективах. Такі знання необхідні для психологічно правильної організації виховання.

Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, по­в'язану з навчанням і вихованням. Особлива увага тут при­діляється обґрунтуванню і розробці методів навчання і ви­ховання людей різного віку.

Три галузі психології - медична, патопсихологічна, а також психотерапія — мають справу з відхиленнями від нор­ми в психіці і поведінці людини. Завдання цих галузей пси­хологічної науки - пояснити причини можливих психіч­них порушень і обґрунтувати методи їх запобігання і ліку­вання. Такі знання необхідні там, де педагог має справу з так званими важкими, у тому числі педагогічно занедбани­ми дітьми або з людьми, які потребують психологічної до­помоги.

Юридична психологія розглядає опанування людиною правових норм і правил поведінки, а також проблеми фор­мування правової самосвідомості.

Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психо­логічної оцінки рівня розвитку дітей та їхньої диференці­ації.

1.3. Методи дослідження в психології

Методи наукових досліджень - це ті прийоми і спосо­би, за допомогою яких вчені одержують достовірні відо-

 

 

 

мості, використовувані далі для побудови наукових те­орій і вироблення практичних рекомендацій.

Завдяки застосуванню методів природних і точних наук, психологія, починаючи з другої половшга минулого сто­річчя, виділилася в самостійну науку і стала активно роз­виватися. До цього моменту психологічні знання одержу­вали в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Проте суб'єктивізм цих методів, їхня недостатня надійність і складність стали причиною того, що психоло­гія довгий час залишалася філософствуючою, неекспери-ментальною наукою, здатною припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними й іншими явищами. Водночас через надмірно виражене тео­ретизування вона була фактично відірвана від практики.

Намір зробити психологію більш-менш точною, прак­тично корисною наукою, що не тільки описує, але й пояснює явища, був по- в'язаний з впровадженням лабораторно­го експерименту і вимірювання.

 

З кінця 80-х рр.XIX сг. у психології стали створюватися і застосовуватися спе­ціальні технічні при­лади й пристрої для проведення лабора­торних експеримен­тальних наукових досліджень. Піоне­ром у цьому став вче­ний В. Вундт, який у Леипцігу організував роботу першої психологічної лабо­раторії. Технічні пристрої дозволяли досліднику проводи­ти контрольований і керований науковий експеримент,

зувати дію фізичних стимулів, на які повинна реагувати людина, вимірювати її реакції. Разом з математизацією і технізацією досліджень у пси­хології й дотепер не втратили свого значення традиційні методи збору наукової інформації, у тому числі такі, як спостереження, самоспостереження й опитування. Проте дані спостереження, і, особливо, самоспостере­ження, майже завжди потребують перевірки на дос­товірність і надійність. Там, де це можливо, ці дані необх­ідно контролювати за допомогою інших, більш об'єктив­них методів, зокрема математичних розрахунків. У табл. 2 подано методи, що використовуються в су­часній психології для збору так званих первинних даних, тобто інформації, що підлягає подальшому уточненню і оп­рацюванню.

Таблиця 2 Основні методи психологічних досліджень та їх варіанти, застосовувані для збору первинних даних

 

Існує декілька варіантів спостереження. Зовнішнє спо­стереження - це спосіб збору даних про психологію і пове­дінку людини шляхом прямого спостереження за нею. Внутрішнє спостереження, або самоспостереження, засто­совується тоді, коли психолог-дослідник ставить перед со­бою завдання вивчити явище, що його цікавить, у тому вигляді, в якому воно безпосередньо відтворюється в його свідомості. Внутрішньо сприймаючи відповідне явище, пси­холог наче спостерігає за ним (наприклад, за своїми уявами, почуттями, думками, переживаннями) або користується ана­логічними даними, що повідомляються йому іншими людь­ми, які самі ведуть інтроспектування за його завданням.

Вільне спостереження не має заздалегідь установлених рамок, програми, процедури проведення. Воно може зміню­вати предмет або об'єкт спостереження, його характер у ході самого спостереження залежно від бажання спостері­гача. Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначене і чітко обмежене в плані того, що спостерігаєть­ся. Воно ведеться за певною, наперед продуманою, програ­мою і точно слідує їй, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об'єктом або самим спостеріга­чем.

При включеному спостереженні (воно частіше за все використовується в загальній, віковій, педагогічній і со­ціальній психології) дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за ходом якого він веде спостере­ження. Наприклад, психолог може вирішувати подумки якесь завдання, одночасно спостерігаючи за собою. Інший варіант включеного спостереження: досліджуючи взаємо­відносини людей, експериментатор може сам включитися у спілкування з людьми, за якими спостерігає, не припи­няючи в той же час спостерігати за взаємовідносинами, що виникають між ним і цими людьми. Стороннє спостере­ження, на відміну від включеного, не передбачає особистої участі спостерігача у досліджуваному процесі.

Опитування являє собою метод, при використанні яко­го людина відповідає на ряд запитань. Є декілька варі- антів опитування, і кожний з них має свої достоїнства і недоліки. Розглянемо їх.

Усне опитування застосовується в тих випадках, коли бажано вести спостереження за поведінкою і реакціями лю­дини, яка відповідає на запитання. Цей вид опитування дозволяє глибше, ніж письмовий, проникнути в психоло­гію людини, проте потребує спеціальної підготовки, навчан­ня і, як правило, великих витрат часу на проведення дослід­ження. Відповіді, одержувані при усному опитуванні, істот­но залежать від особистості тієї людини, яка веде опиту­вання, від індивідуальних особливостей того, хто відпові­дає на питання, і від поведінки обох осіб у ситуації опиту­вання.

Письмове опитування дозволяє охопити більшу кількість людей. Найбільш поширена його форма - анкета. Але її недоліком є те, що, застосовуючи анкету, не можна заздалегідь врахувати реакції відповідаючого на зміст її пи­тань і, виходячи з цього, змінити їх.

Вільне опитування - різновид усного або письмового опитування, при якому перелік питань і можливих відпо­відей на них заздалегідь не обмежений визначеними рам­ками. Опитування даного типу дозволяє досить гнучко змінювати тактику дослідження, зміст питань, одержувати на них нестандартні відповіді.

Тести є спеціалізованими методами психодіагностич-ного обстеження, застосовуючи які, можна одержати точну кількісну або якісну характеристику досліджуваного яви­ща. Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що передбачають чітку процедуру збору й опрацюван­ня первинних даних, а також своєрідність їх подальшої інтепретації. За допомогою тестів можна вивчати і порівню­вати між собою психологію різних людей, давати диферен­ційовані і порівняльні оцінки.

Варіанти тесту: тест-анкета і тест-завдання. Тест-анкета будується на системі заздалегідь продуманих, ста­ранно відібраних і перевірених, з погляду їхньої валід-

ності і надійності, питань, з відповідей на які судять про психологічні особливості випробуваних.

Тест-завдання передбачає оцінку психології і поведін­ки людини на базі того, що вона робить. У тестах цього типу випробуваному пропонується серія спеціальних зав­дань, за підсумками виконання яких судять про наявність або відсутність і ступінь розвитку в нього досліджуваної якості.

Тест-анкета і тест-завдання застосовуються до людей різного віку, які належать до різних культур, мають різний рівень освіти, різноманітні професії і неоднаковий життє­вий досвід. Це їхній позитивний бік. А негативний поля­гає в тому, що при використанні тестів випробуваний може свідомо вплинути на одержувані результати, особливо, якщо він заздалегідь знає, як побудовано тест і яким чи­ном за результатами будуть оцінювати його психологію і поведінку. Крім того, тест-анкета і тест-завдання не зас­тосовуються в тих випадках, коли вивченню підлягають психологічні властивості і характеристики, в існуванні яких випробуваний не може бути цілком упевнений, не усвідом­лює або свідомо не хоче визнавати їх наявність у себе (на­приклад, багато негативних особистих рис і мотивів поведін­ки).

У таких випадках звичайно застосовуються тести тре­тього типу - проективні. В основі таких тестів лежить ме­ханізм проекції, відповідно до якого неусвідомлювані власні риси, особливо вади, людина схильна приписувати іншим. Проективні тести призначені для вивчення психологічних і поведінкових особливостей людей, що викликають нега­тивне ставлення. Застосовуючи тести подібного роду, про психологію випробуваного судять на підставі того, як він сприймає й оцінює ситуації, психологію і поведінку лю­дей, які особисті риси, мотиви позитивного або негативно­го характеру він їм приписує.

Тести проективного типу виставляють підвищені ви­моги до рівня освіченості й інтелектуальної зрілості випро­буваних, і це є основним обмеженням їх застосування. Крім того, такі тести вимагають великої спеціальної підготов­ки і високої фахової кваліфікації психолога.

Специфіка експерименту як методу психологічного до­слідження полягає в тому, що в його ході цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій досліджу­вана властивість виділяється, виявляється й оцінюється найкраще. Основним достоїнством експерименту є те, що він дозволяє надійніше, ніж всі інші методи, робити вис­новки про причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища з іншими феноменами, науково пояснювати поход­ження явища і його розвиток.

Природний експеримент організується і проводиться в звичайних життєвих умовах, де експериментатор практич­но не втручається в хід подій, що відбуваються, фіксуючи їх у тому вигляді, в якому вони розгортаються самі по собі. Лабораторний експеримент припускає створення деякої штучної ситуації, в якій досліджувану властивість можна найкраще вивчити.

1.4. Загальне уявлення про особистість

На питання, що таке особистість, психологи відповіда­ють по-різному, у різноманітності їхніх відповідей, а поча­сти й у розбіжності думок, виявляється складність самого феномена особистості. Кожне з визначень особистості, на­явних у літературі (якщо воно включено в розроблену тео­рію і підкріплено дослідженнями), заслуговує того, щоб вра­хувати його в пошуках глобального визначення особистості.

Особистість частіше за все визначає людину в сукуп­ності її соціальних, набутих якостей. Це значить, що осо­бистість - це людина, узята у системі таких її психологіч­них характеристик, що соціально обумовлені, виявляють­ся в суспільних за природою зв'язках і стосунках, є стійки­ми, визначають моральні вчинки людини, які мають істот­не значення для неї самої і оточуючих.

Разом з поняттями «людина», «особистість» у науці нерідко вживаються терміни «індивід», «індивідуальність» (рис. 2). їхня відмінність від поняття «особистість» поля-

гає в такому. Якщо поняття «людина» містить у собі су­купність усіх людських якостей, властивих людям, неза­лежно від того, чи наявні вони в даної конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує саме її і додатково вклю­чає такі психологічні і біологічні властивості, що прита­манні їй разом з особистісними. Крім того, до поняття «індивід» входять як властивості, що відрізняють дану людини від інших людей, так і спільні для неї і багатьох інших людей.

Індивідуальність - це найвужче за змістом поняття з усіх обговорюваних. Воно містить лише ті індивідні та осо­бисті властивості людини, таке їх поєднання, яке дану людину відрізняє від інших людей.

Рис. 2. Співвідношення обсягів понять «людина», «індивід», «особистість» та «індивідуальність»

Розглянемо структуру особистості (рис. З, 4). До неї зазвичай включаються здібності, темперамент, характер, польові якості, емоції, мотивація, соціальні установки. Всі ці якості докладно будуть розглядатися у відповід­них розділах

 

 

 

Рис. 4. Структура особистості (за К. Платоновим

Семінар 1. Феномен особистості в психології

План

Варіант А

1. Предмет психології особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

.

2. Індивід. Особистість. Індивідуальність.

3. Множина різноманітних понять особистості: причи­ни і наслідки.

4. Загальне поняття про психіку, основні форми її про­яву.

Варіант Б

1. Навчання правил поведінки в групі.

2. Методика САН.

3. Методика «Проективний малюнок». Аналіз.

4. Завдання на творчу роботу (дод. І).

Теми рефератів

1. Поняття особистості в психології. Повсякденне ро­зуміння феномена особистості.

2. Що об'єднує і відрізняє поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»?

3. У чому виявляється індивідуальність?

4. Я вважаю себе особистістю (поки не особистістю), тому що... Для відповіді на це питання я використовував (ла) такі теоретичні аспекти...

Література

1. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990-

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - М.,1968.

3. Годфруа Ж. Что такое психология. 1-2 т. - М.,1992.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. - М., 1995.

5. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. - М., 1982.

6. Кон И.С. Открьітие «Я». - М., 1990.

7. Немов Р.С. Психология: В 3 т. - М., 1995. — Т.1.

8. Психология личности. Тестьі. - М., 1982.

9. Столяренісо Л.Д. Основьі психологии. - М. 1995.

10. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб, 1997.

 

 

Додаток 1 Творче індивідуальне завдання

Інструкція

Продовжити початок даного тексту в будь-якому жанрі з використанням ілюстрацій, кросвордів, загадок, віршів, шарад тощо, вводячи в текст основні категорії і поняття психології (див. «Психологічний словник») у метафоричній формі, розкриваючи їхній зміст образно, у дії, висловлю­ваннях, процесі міркувань тощо. Можна використовувати такі поняття:

- індивід, індивідуальність, особистість;

- характер, властивості характеру (конкретні), акцен­туація характеру;

- темперамент: холеричний, сангвінічний, меланхолій­ний, флегматичний;

- рівень домагань, самооцінка;

- здібності: задатки, обдарованість, талант, геній;

- фізіологічні (нижчі) потреби і соціальні (вищі) по­треби (конкретно);

- психологічний захист (різні механізми);

- емоції, почуття (конкретні), афект, стрес, дистрес;

- психотерапія (різні напрямки і прізвища послідов­ників);

- самоаналіз, самоспостереження;

- несвідоме;

- інстинкти;

- вольова регуляція поведінки;

- фрустрація;

- фобія;

- адаптація;

- аутотренінг і т. д.

Текст:

«Жив-був цар. І було в нього три сини. Старший був вченим, середній - бізнесменом, а молодший - хотів пізна­ти себе. І тоді цар наказав няньці покласти йому в рюкзак допитливість і терпіння, спостережливість і чесність, уміння слухати, безстрашність і банку кільки в томатному соусі. Зі сльозами на очах простився з улюбленим молод­шим сином і відправив його на пошуки щастя і самореал-ії в країну Психологія. Довго йшов Іван...