Самооцінка і рівень домагань

Характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою. Кожний з нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з іншими й у результаті виробляє досить стійку думку про свій інте­лект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми або зарозумілі, вимогливі до себе або самозаспокоєні, соромливі або чванливі. У людей, що страждають невроза­ми, самооцінка частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (найдобріший, найсором-ливіший, найчесніший). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: «Я набагато умніше, красивіше, добріше більшості людей, але я найнещасливіший і найхворіший».

Які ж трудності спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, яка вважає себе набага­то умнішою за інших і, тим більше, навмисне це підкрес­лює, неминуче викликає роздратування оточуючих. Це природно - адже думка «бачите, який я розумний», розу­міється як зневажливе ставлення до інших. Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх достоїнств, пихатість, зневага до інших - невичерпне джерело негативізму оточу-

ючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характе­ру, як надмірна образливість. Образа, як правило, - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Але що значить для людини «несправедливе»? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про себе. Звідси ясно, що завищена самооцінка сприяє образ­ливості, нетерпимості до найменших зауважень (правда, буває й інша крайність: з висоти свого «Я» навіть серйоз­ну критику не бере близько до серця).

З якими ж труднощами в спілкуванні стикається лю­дина зі заниженою самооцінкою? Уявлення про себе, як про менш здатну, некрасиву, невезучу, нещасливу, хвору, властиві, в основному, людям з тривожним, застряваючим і педантичним типами акцентуації характеру, вони ство­рюють знижений фон настрою, закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка надмірно низька самооцінка спри­чиняє надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть підлещування, з'являється боязкість, замкнутість, перекручене сприйняття оточуючих.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - став­лення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина фор­мує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і мож­ливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає дина­міка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекват­ним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або не-

адекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніша само­оцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 12).

Рис. 12. Взаємозалежність самооцінки, рівня домагань, фрустрацій (за Л.Д. Столяренком)

Занижений рівень домагань, коли людина обирає за­надто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе «неповноцінною»), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не «перетруджу­ватися», «не висуватися», проявляючи своєрідну «соціаль­ну хитрість»). Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єк­тивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій. В юності часто висуваються завищені, нереаліс-тичні претензії, переоцінюються здібності, у результаті ця безпідставна самовпевненість часто дратує оточуючих, викликає конфлікти, невдачі, розчарування. Тільки шляхом численних спроб і помилок людина осягає міру своїх реаль­них можливостей. Але якою б неприємною не була б юнацька самовпевненість, психологічно набагато небезпечніші знижені самоповага, рівень соціальних претензій людини, що приму­шують її ухилятися від усякої діяльності, відмовлятися від досягнення поставлених цілей, уникати людей.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до са­мої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими по­винні бути досягнення людини, щоб вона могла себе пова­жати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність со­бою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до не­врозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних не­доліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усві­домлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення со­бою, що спонукає людину ставити собі більш складні зав­дання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації. Якщо людина висуває нереалістичні домагання, вона часто сти­кається з непереборними перешкодами на шляху до досяг­нення мети, зазнає невдач, відчуває фрустрацію.