Психосинтез: Роберто Ассаджіолі 1 страница

Якщо існує аналіз (розкладання на частині), то існує й синтез (створення цілого з частин). Для того, щоб знайти причину дисграмонії, неврозу, треба віддати перевагу аналізу, а для того, щоб створити гармонію - синтезу. Дисбаланс (психічний дискомфорт) часто виникає тому, що наші психічні процеси розрізнені або навіть суперечать один одному. Ассаджіолі (1888-1974) вважав, що в процесі психосинтезу потрібно ці частини, бажання, прагнення, спочатку усвідомити, а потім об'єднати. Складна техніка психосинтезу як методу психокорекції базується на глибинному пізнанні своєї

особистості (ця стадія дуже схожа з психоаналізом, що лежить в основі психосинтезу), розототожнюванні і роботі над еубособистостями, розумінні свого істинного «Я»: виявленні або створенні об'єднуючого центру «Я» и як вершини - на формуванні або перебудові особистості навколо істинного «Я» або зовнішнього «об'єднуючого центру» і усвідомленні гармонійно цілісної структури особистості (рис. 8).

Рис. 8. Структура особистості, або «карта внутрішнього світу» (за Р. Ассаджіолі)

На даний час у Європі, США і Канаді створено майже 100 інститутів і центрів психосинтезу, оскільки він використовується не тільки як метод лікування, але й як метод виховання, самоврядування і саморозвитку особистості.

Структура особистості, або «карта внутрішнього світу», за Р. Ассаджіолі, включає:

1 - низьке несвідоме - заглушені бажання, комплекси, інстинкти, витіснуті спогади; найпростіші форми психічної діяльності, що керують життям тіла; основні потяги і примітивні спонукання; неконтрольовані пара-психічні процеси.

2 - середнє несвідоме - царина, де перебувають психічні навички і стани. Тут відбувається засвоєння отриманого досвіду, зароджуються і визрівають плоди нашого розуму. Середнє несвідоме і свідомість тісно пов'язані між собою і можуть спонтанно переходити одне в одне.

3 - вище несвідоме - царина формування і джерело натхнення для творчості, інтуїції, альтруїзму та інших вищих почуттів. Еволюційне майбутнє людини, усе те, чого вона може досягти в процесі розвитку; царина зародження і зосередження вищих парапсихологічних функцій і духовної енергії.

4 - поле свідомості - безпосередньо усвідомювана нами частина особистості; безупинний потік відчуттів, уяв, думок, почуттів, бажань, доступний нашому спостереженню й аналізу.

5 - свідоме особисте «Я» - центр свідомості, особистості. Але це неусвідомлювана нами частина особистості (поле свідомості), що зникає, коли людина засинає, перебуваючи під наркозом. Цей елемент особистості Ассаджіоліназиває ЕГО.

6 - вище надособисте істинне «Я» (або «СВОЄ), що перебуває над потоком думки і станами тіла і не піддається їхньому впливу, а особисте, свідоме «Я» (5) вираження «вищого Я», його проекція на поле особистості. Усвідомлення персонального «Я» (5) - умова психічного здоров'я, реалізація трансперсонального Я - ознака духовної досконалості.

7 - колективне несвідоме (за К. Юнгом - «колективне несвідоме - передумова кожної індивідуальної психіки, подібно до того як море є передумова кожної окремої хвилі»). Колективне несвідоме містить у собі досвід усього людства і передається з покоління в покоління; між людиною і світом, іншими людьми увесь час протікають процеси «взаємного психічного проникнення».

8 - воля, за допомогою якої «Я» може керувати своїми психічними функціями;

9 - відчуття;

10 - емоції, почуття;

11 - імпульси, бажання;

12 ~ уява;

13 - мислення;

14 - інтуїція;

15 - субособистості - психологічні утворення, подібні до живих істот, що співіснують у загальному просторі особистості. Кожна субособистість веде власний стиль життя,має свої рушійні бажання, мотиви, думки, почуття, вчинки, модель світу.

Концептуальна система Р. Ассаджіолі побудована на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій непроявленний потенціал'.

Важливим елементом психосинтезу Ассаджіолі є поняття субособистостей - динамічних підструктур, що існують відносно незалежно. Найзвичайніші субособистості -ті, що пов'язані з ролями, які ми відіграємо в житті: сина, батька, коханого, лікаря, педагога або службовця. Кожна субособистість будується на підставі якогось бажання цілісної особистості. Можна проаналізувати, виділити ці субособистості і дати їм «своє ім'я»: Розсудливий, Вискочка, Авантюрист, Беззахисна крихітка, Критик, Знавець, Саботажник, «Що подумають люди», Біс, Розумник тощо. «Ігри», в які грають ці субособистості, внутрішні голоси людини стають деструктивними в тому випадку, якщо людина не усвідомлює їх та конфліктні сторони усередині себе самої. Початок вивчення сутності свого «Я» полягає в усвідомленні своїх субособистостей і просуванні до свого об'єднуючого психологічного центру.

2.5. Трансперсональна психологія: Станіслав Грофф

Емпіричне підтвердження трансперсональному підходові до розуміння людини дали трідцятирічні дослідження Станіслава Гроффа. Він довів, що у сфері свідомості людини немає чітких меж і обмежень, але необхідно віділити царини психіки, що лежать за межами вашого звичайного досвіду свідомості:

1. Сенсорний бар'єр;

2. Індивідуальне несвідоме;

3. Рівень народження і смерті (перинатальні матриці);

4. Трансперсональна царина.

Досвід роботи С. Гроффа з психоделічними препаратами, використання східних духовних практик, релігійних обрядів, а також сучасних підходів експериментальної психотерапії, де використовуються дихання, музика, робота з тілом (ребефинг, голотропне занурення), підтверджують, що більшості людей доступні переживання, як у сфері безмежної свідомості, так і на всіх рівнях за її межами*.

Перед тим, як почнеться подорож у несвідому сферу психіки, людина, яка застосовує вищезгадані практики, відчуває переживання на рівні «сенсорного бар'єра», проходячи:

- фізичний бар'єр - різноманітні фізичні відчуття в тілі;

- емоційний бар'єр - безадресні, очевидно, раніше часто стримувані емоції: плач, сміх, гнів, радість тощо;

- образний бар'єр - актуалізація зорових образів за закритими повіками;

- бар'єр відчуттів - відчутних на дотик, кінетичних,слухових, нюхових.

Така сфера переживань - царина індивідуального несвідомого - може виявити якийсь нерозв'язаний конфлікт, якесь витіснуте з пам'яті і неінтегроване травмуче в ній переживання, будь-які події від моменту народження до дійсного моменту, що мають високу емоційну значущість. І Ісихологічні і тілесні травми, пережиті людиною протягом життя, можуть бути забуті на свідомому рівні, але зберігаються у несвідомій сфері психіки і впливають на розпиток емоційних і психосоматичних розладів - депресій, страхів, сексуальних порушень, мігрені, астми тощо. Пси-хотравми, особливо ті, що сполучені з небезпекою для життя, лишають незгладимий відбиток у психіці.

На наступному рівні несвідомого - народження і смерті -питання смерті універсальне, оскільки при народженні кожна людина була якусь мить на грані смерті. Цю сферу несвідомого Грофф назвав перинатальною. Переживання смерті і нового народження, що відбивають перинатальний рівень несвідомого, дуже різноманітні та складні і, витіс-нуті у несвідоме, роблять серйозний вплив на формування психіки, особистості, її відносин. Проявляється такий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях», що сформувалися під час чотирьох клінічних стадій біологічного народження. Існує глибокий зв'язок обставин народження людини із загальною якістю всього її життя. Досвід народження визначає фундаментальне ставлення до існування, світогляд, прихильність до інших людей, співвідношення оптимізму і песимізму, довіру до себе і здатність справлятися з проблемами і проектами, переважні емоційні реакції, тобто всю стратегію життя. Залежно від травм народження на рівні якоїсь перинатальної матриці виявлено залежність виникнення тих або інших особливостей особистості, психологічних проблем, психосоматичних розладів. Патогенні наслідки народження визначаються не тільки обсягом і характером пологової травми, але й тим доглядом, що забезпечено дитині відразу після народження.

Емоційні, психосоматичні і міжособистісні проблеми особистості мають не тільки біографічний і перинатальний елементи, але й корені з трансперсональної царини психіки. На думку С. Гроффа, трансперсональні явища виявляють зв'язок людини з космосом - взаємовідносини, на даний час незбагненні. Трансперсональні переживання інтер-

претуються тими, хто їх зазнав як повернення в історичні часи, дослідження свого біологічного і духовного минулого, коли людина проживає спогади з життя предків, своїх втілень. Важливою категорією трансперсонального досвіду з тансценденцією часу і простору є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття - наприклад, досвід існування свідомості поза тілом, телепатія, ясновидіння, пророкування майбутнього, доступ до детальної езотеричної інформації про відповідні аспекти матеріального світу, що далеко перевершує освітню підготовку, фрагменти свідомості клітини, органу тощо. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людським органам почуттів. За С. Гроффом, ці переживання вказують, що якимось нез'ясованим поки чином кожний з нас має інформацію про увесь Всесвіт, про все існуюче, кожний має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в деякому сенсі є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, тобто людина одночасно і матеріальний об'єкт, і велике поле свідомості.

Люди можуть усвідомлювати самих себе за допомогою двох різних модусів досвіду. Перший з них - хілотропічна свідомість, що має на увазі знання про себе як про речовинну фізичну істоту з чіткими межами й обмеженим сенсорним діапазоном, яка живе в тривимірному просторі та лінійному часі у світі матеріальних об'єктів. Переживання цього модусу систематично підтримують такі базові припущення:

- матерія речовинна;

- два об'єкти не можуть одночасно займати один й той же простір;

- минулі події безповоротно втрачені;

- майбутні події емпірично недоступні;

- неможливо одночасно перебувати у двох і більше місцях.

Інший емпіричний модус С. Грофф називає холотропіч-ною свідомістю: він розуміє поле свідомості без визначених

меж, що має необмежений досвідний доступ до різноманітних аспектів реальності без посередництва органів почуттів. Переживання в холотропічному модусі систематично підтримуються протилежними (ніж у хілотропічно-му модусі) припущеннями:

- речовинність і безперервність матерії є ілюзією;

- час і простір найвищою мірою довільні: один і той самий простір може бути зайнято багатьма об'єктами;

- минуле і майбутнє можна емпірично перенести в дійсний момент;

- можна мати досвід перебування в декількох місцях відразу.

Життєвий досвід, обмежений холотропічною свідомістю, в остаточному підсумку позбавлений завершености і чреватий втратою смислу, хоча може обходитися без великих емоційних негод. А вибірковий і винятковий фокус на холотропічному модусі несумісний (у той час, поки таке переживання триває) з адекватним функціонуванням у матеріальному світі. Дотепер традиційна психіатрія розглядає всяке чисте переживання холотропічно-го модусу як прояв патології. Проте С. Грофф підтверджує, що цей підхід застарів, тому що в природі людини відбиті фундаментальна двоїстість і динамічне напруження між досвідом окремого існування як матеріального об'єкта і досвідом безмежного існування як недиференціиованого поля свідомості. А психологічні проблеми особистості виникають у зіткненні і негармонійному змішанні двох модусів, коли жодний з них не переживається в чистому вігляді, не інтегрується з іншим у переживанні вищого порядку.

Природознавчі відкриття останніх десятиліть XX ст. відхиляють завісу над явищами, важко з'ясовуваними з погляду традиційної науки. Структура особистості з позицій трансперсонологів частіше за все містить гіпотези про наявність «вищого Я», «тонкого світу», «абсолютної свідомості» і подвійного розуміння людської природи: як об'єкта матеріального світу й одночасно як поля свідомості. Псі-явища, які традиційна психологія зазвичай відносить до парапси-хологічних, вже давно вивчаються, завдяки чому з'явилося багато нових відкриттів і теорій устрою світобудови і психіки людини. Так, явища телекинезу, ясновидіння, телепатії, біолокаційний ефект, «шкірний зір», дистанційне екстрасенсорне цілительство, можливо, з'ясовні з погляду трансперсональної психології, проте потребують наукових доказів їхньої природи. Поки ми можемо говорити тільки про певні концепції, що тією або іншою мірою пояснюють природу цих феноменів. Наприклад, концепція хвильової структури світу з погляду квантової механіки перегукується з холотропним модусом свідомості С. Гроффа так само, як і концепція багатовимірності простору-часу; гіпотеза В.І. Вернадського про наявність всесвітнього розуму (ноосфери) пояснює теорію колективного несвідомого К. Юнга, положення теорії особистості Р. Ассаджіолі. Безумовно, це цілком новий підхід як у психології, так і в природничих науках; жодна з цих теорій поки не претендує на закінчену теорію, а отже, ми стоїмо на порозі нових відкриттів.

2.6. Гуманістичний напрямок у психології

Прихильників гуманістичних теорій особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Род-жерс. Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці теорії К. Роджерса.

Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і здатність до особистого самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і окреслює перспективи власного розвитку. Основні питання, котрі кожна людина ставить і повинна вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?»

Образ «Я», що складається в результаті особистого життєвого досвіду, у свою чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція може неправильно відбивати реальність, бути вигаданою і перекрученою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витіснуте з її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.

Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості - це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об'єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психології особистості, незважаючи на значні розбіжності в поглядах.

За А. Маслоу, до психологічних характеристик само-актуалізованої особистості належать:

- активне сприйняття дійсності та здатніть добре орієнтуватися в ній;

- прийняття себе й інших людей такими, які вони є;

- безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;

- зосередження уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередження свідомості на власних почуттях і переживаннях;

- володіння почуттям гумору;

- розвинуті творчі здібності;

- неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування;

- занепокоєність благополуччям інших людей і незабезпечення тільки власного щастя;

- здатність до глибокого розуміння життя;

- установлення з оточуючими людьми, хоча і не з усіма, доброзичливих особистих взаємовідносин;

- спроможність дивитися на життя «відкритими очима», оцінювати його неупереджено, з об'єктивної точки зору;

- безпосередня включеність у життя з повним зануренням у нього, так, як це звичайно роблять діти;

- превага в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів;

- уміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиції авторитетів;

- відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

- готовність стати непопулярним, зазнати осуду з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;

- здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її; -максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.

На головне питання його теорії «Що таке самоактуалі заціа?» А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, які са-моактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь спра-ізи... Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них - це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них - добро, істина, порядність, красота, справедливість, досконалість тощо) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, яка самоакту-алізується, постає як процес постійного вибору, як первинне вирішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на інляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій. Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.

Самоактуалізація водночас передбачає спирання на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питаннь. Це - процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, рятунок від неправильних уявлень про себе»".

За своїми позиціями, особливо в плані розуміння сенсу життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія з усіх закордонних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі особистості пов'язані з теоретичними роботами представників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у розв'язання проблеми особистості внесли, зокрема О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович.

Спираючись на поняття про провідну діяльність і соціальну ситуацію розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І.

Божович показала, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція є однією з головних характеристик особистості, передумовою її розвитку, що розуміється як сукупність основних мотивів діяльності.

У концепції структури і розвитку особистості О.М. Ле-онтьєва центральне місце відведено поняттю діяльності.

Як і в Л.І. Божович, основною внутрішньою характеристикою особистості в О.М. Леонтьєва є мотиваційна сфера. Іншим важливим поняттям в його теорії служить «осо-бистісний зміст». Він виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосередньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше, разноманітніше віди діяльності, в які включена особистість, чим більше вони розвинуті й упорядковані (ієрархізовані), тим багатша сама особистість. Семінар 2. Сучасні психологічні теорії особистості

План

Варіант А

1. Психоаналітична концепція особистості (3. Фрейд). Достоїнства і недоліки.

2. Розвиток психоаналізу: що відкинули і внесли нового в аналітичний напрямок у психології К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні, А. Александер, Е. Фромм.

3. Навіщо людині потрібен психологічний захист? Що він захищає? Негативні наслідки актуалізації механізмів психологічного захисту.

4. Нейролінгвістичне програмування: «за» і «проти».

5. Розбіжності в підходах до вивчення особистості в біхевіоризмі і когнітивних теоріях особистості.

6. Причини виникнення гуманістичного напрямку в психології.

7. Трансперсональна і глибинна психологія про осо бистість.

Варіант Б

1. Методика «Визначення та опис Я-концепції». Аналіз, висновки.

2. Вправи на визначення репрезентативної системи (НЛП).

3. Експрес-контрольна робота № 1 - «Особистість» (дод. 2).

4. Домашнє завдання - контрольна робота № 2 (дод. 3).

Теми рефератів

1. Три основних історичних періоди у вивченні особистості: філософсько-літературний, клінічний, експериментальний, їхні особливості і вплив на сучасний стан цієї галузі знань.

2. Психоаналіз 3. Фрейда та його вплив на розвиток психології.

3. Аналітична психологія: розвиток психоаналізу або подолання помилок 3. Фрейда. Сучасні теорії особистості, ідо увібрали в себе положення психоаналізу.

4. Вклад Г. Айзенка, Г. Оллпорта і Р. Кеттела в розробку проблем особистості.

5. Необхідність і сутність експериментального підходу у вивченні психології особистості.

6. Якби я був(ла) психологом, я б розглядав(ла) особистість з погляду...

Література

1. Басейн Ф.В. Проблема бессознательного. О неосознаваемьіх формах вьісшей нервной деятельности. - М., 1968.

2. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной псиохологии. - М., 1982.

3. История зарубежной психологии. 30-60-е годьі XX века. -М., 1982.

4. Лапланш Ж. Словарь по психоанализу. - М., 1996.

5. Маслоу А. Психология бьітия. - М., 1997.

6. Наранхо К. Гештальттерапия. - Воронеж, 1995.

7. Немов Р.С. Психология. В 3 т. - М., 1995. - Т. 1.Роджерс К. Клиенто-центрированная терапия. - М.,1997.

8. Сабуров А.С. Психология: Курс лекций. - К., 1996.

10. Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекций. - М., 1994.

11. Франкл В. Человек в поисках смьісла. - М., 1990.

12. Хьелл Л., Зиглер Д., Теории личности. - СПб, 1997.

13. Хрестоматия по гуманистической психотерапии. -М., 1995.

14. Ярошевский М.Я. История психологии. - М., 1995,

Додаток 2 Експрес-контрольна робота № 1 на тему «Особистість»

Інструкція.

1. Опишіть образ людини, що, на ваш погляд, є особистістю.

Доведіть це на описі конкретних прикладів його (її) ставлення:

- до себе;

- людей;

- світу;

- діяльності.

2. Для опису Ви можете обрати:

- людину з Вашого найближчого оточення;

- достатньо відому людину з далекого оточення («великі люди»);

- художній образ з літературного твору.

3. Позначте, у рамках якого теоретичного обгрунтування поняття «особистість» Ви розмірковували? Чому саме це обгрунтування здається Вам найбільш правильним? Чому
Ви відкинули інші варіанти трактування поняття?

Додаток З

Контрольна робота № 2

на тему «Психологія особистісного захисту» Варіант 1

Як Ви розумієте такий феномен у психології особистості, як «психологічний захист»? На фоні яких процесів актуалізується це явище? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 2

На якому рівні відбувається актуалізація захисного реагування? Як може виражатися психологічний захист на поведінковому рівні? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант З

Що впливає на процес застосування психікою такого способу реагування, як психологічний захист? Чого «доби-ііається» психіка в результаті такого способу реагування? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 4

У чому полягає травматичність стресору при використанні психікою такого способу реагування, як психологічний захист? Які, на Ваш погляд, позитивні і негативні наслідки використання психікою непоміркованого психологічного захисту? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 5

Чому важко досліджувати використання психікою психологічного захисту? Навіщо рекомендується аналізувати власну і чужу поведінку з погляду частоти і помірності використання захисного стилю реагування? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 6

Чого, на Ваш погляд, досягає психіка в результаті ак-туализації захисного реагування? Які позитивні і негативні наслідки зафіксованих у поведінці психологічних захистів? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 7

Що Ви розумієте під терміном «психологічний захист»? Чому прийнято умовно поділяти

механізми психологічного захисту на конструктивні і неконструктивні? Що є критерієм цього поділу? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 8

Чому деякі механізми психологічного захисту гальмують розвиток особистості? Які негативні наслідки актуалізації захисного стилю реагування Ви знаєте? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 9

Що Ви розумієте під терміном «психологічний захист»? Що впливає на «запуск» використання механізмів психологічного захисту? Як це виявляється на поведінковому рівні? Наведіть приклади.

Розділ З

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Е. ЕРІКСОНА Мета цього розділу полягає в ознайомленні з роллю соціальних чинників у розвитку особистості, основними теоріями і напрямками розвитку особистості в дитинстві, у розумінні процесу соціалізації особистості і розгляді періодизації її розвитку (з поглядупсихосоціальноїконцепції розвитку особистості), а також в усвідомленні типів неправильного виховання. Особлива увага приділяється психології юнацького віку й висвітленню процесу формування самосвідомості з огляду на, що юнацький період справляє величезній вплив на все подальше життя людини.

3.1. Роль дитинства в становленні особистості

Якщо стосовно розвитку пізнавальних процесів можна сказати, що дитячий вік є вирішальним у їх формуванні, то це тим більше вірно у зв'язку з розвитком особистості. Майже всі основні властивості і особистісні якості людини формуються в дитинстві, за винятком тих, що набуваються з накопиченням життєвого досвіду і не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку.

У дитинстві формуються основні мотиваційні, інструментальні і стильові риси особистості. Перші належать до інтересів людини, до тих цілей і завдань, що вона ставить перед собою, до її основних потреб і мотивів поведінки. Інструментальні риси включають переважні для людини засоби досягнення відповідних цілей, задоволення актуаль- них потреб, а стильові - стосуються темпераменту, характеру, способу поведінки, манер. До закінчення школи особистість в основному оформлюється, і ті індивідуальні особливості персонального характеру, що дитина одержує в шкільні роки, звичайно зберігаються тією або іншою мірою протягом усього наступного життя.

Спираючись на дані досліджень, можна висловити припущення про те, що в межах дитинства існує декілька періодів, сензитивних (найбільш чутливих) до розвитку окремих груп особистих властивостей дитини. Розглянемо ці періоди.

Сензитивним періодом формування первинних мотивів людини і рис її характеру є дошкільне дитинство, від народження до вступу в школу. У цей час утворюються також основні стильові і частково інструментальні особистісні риси, що спочатку (у ранньому дитинстві) формуються в результаті взаємодії генотипу і середовища, а потім (до старшого дошкільного віку) починають розвиватися вже на основі соціально-психологічних законів. У дошкільному віці оформлюються задатки, проте сензитивний період розвитку здібностей на їх основі продовжується аж до закінчення школи. Молодший шкільний і початок підліткового віку -роки прискореного розвитку здібностей, а старший шкільний вік - час, найбільш сприятливий для розвитку моральних і світоглядних установок, системи поглядів особистості на світ.

Особистісний розвиток дитини починається з народження і завершується після закінчення школи набуттям соціально-психологічної самостійності і незалежності, а також почуття внутрішньої свободи, характерного для високороз-виненої особистості.