Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Середньовічна філософія арабів та євреїв як чинник поширення арістотелівської філософії в Європі




 

Розвиток схоластичної філософії з кінця XII століття і до вищого ступеня її розквіту тісно пов’язаний із філософією арабів та євреїв, а потім і греків. Завдяки їх посередництву схоласти знайомляться з усією сукупністю творів Арістотеля, а також із думками філософів, що тлумачили зміст цих творів. З тих пір, як згідно з декретом Юстініана (529 р.) неоплатонічна філософія стала переслідуватися, що несприятливо впливало на ортодоксію християнської теології, – арістотелівська філософія стала поширюватися все інтенсивніше. Раніше переважно єретики, а потім і представники ортодоксії в теологічних суперечках користувалися Арістотелівською діалектикою.

Школа сірійських несторіан в Едесі (пізніше – в Нізібії) і медично-філософський навчальний заклад в Гандісапорі були головними осередками вивчення Арістотеля. Переважно звідти Арістотелівська філософія перейшла до арабів. Сірійські монофізити також займалися вивченням Арістотеля. Монофізит і тритеїст Іоанн Філопон і православний чернець Іоанн Дамаскін були христянами-арістотеліками.

Протягом VIII-IX століть заняття філософією занепадає, але традиція все ще тримається. У XI столітті виділяються як логіки Михайло Псел і Іоанн Італійський. Від наступних століть залишається багато коментарів на твори Арістотеля й інших філософів.

У XV столітті, особливо після падіння Константинополя (1453 р.), починається посилене знайомство Заходу із античною літературою, причому у філософії виникає боротьба між арістотелівським схоластицизмом і новонародженим платонізмом.

Філософія в арабів взагалі являє собою перемішаний із неоплатонізмом арістотелізм. До арабів, переважно в епоху панування Аббасидів (з 750 р. н.е.), прийшло грецьке лікарське мистецтво, природознавство та філософія. Відбулося це завдяки тому, що сірійськими християнами перекладалися сірійською та арабською мовами з грецького спочатку медичні, а потім і філософські твори.

Збереження традицій грецької філософії виражалося в тому, що і в Середньовіччі мав значення пануючий у останніх філософів старовини зв’язок платонізму й арісотелізму і вивчання у християнських теологів арістотелівської логіки як формального органона (όργανον) догматизму. Але внаслідок строгого монотеїзму ісламу арістотелівська метафізика, особливо її вчення про Бога, досягла на сході більшого значення, ніж у неоплатоників і християн. Ще успішніше розвивалася тут природничо-наукова доктрина Арістотеля внаслідок зв’язку філософських занять із медичними.

Знамениті арабські філософи на Сході:

· Алькенді (перша половина IX століття), який більш прославився як математик і астролог, ніж філософ;

· Альфарабі (X століття), що засвоїв неоплатонічне вчення про еманації;

· Авіценна (XІ століття), відомий як прихильник арістотелізму, високо шанований навіть у християнських вчених пізнього середньовіччя, як філософ і особливо – вчений медик;

· Альгазел (XII століття), який вдавався до філософського скептицизму на користь теологічної ортодоксії.

На Заході:

· Авемпац (Ibn Badja, XII ст.) і Абубацер (Ibn Tophail, XII ст.), що проводили думку про самостійний поступовий розвиток людини;

· Аверроес (Ibn Roschd, 1126-1198 рр.), відомий коментатор Арістотеля. Тлумачивши вчення Арістотеля про пасивний і активний розум, Аверроес стає на пантеїстичну точку зору, що виключає індивідуальне безсмертя. Він визнає єдиний загальний для всього людства інтелект, що розчленовується в окремих людях і знову повертає в себе кожну свою еманацію, так що вони тільки в ньому стають причетними безсмертю.

Філософію євреїв в середні віки складає частиною каббала, частиною перетворене платоно-арістотелівське вчення. Окремі каббалістичні положення можуть бути віднесені до I ст. н.е.

На подальше утворення цієї доктрини зробили значний вплив грецькі, особливо платонівські переконання посередництвом іудейсько-александрійської релігійної філософії, а пізніше – неоплатонічних творів. Зіткнення із чужими цивілізаціями, особливо із персицькою, потім із еллінською та римською, пізніше – із християнством і магометанством розширювало кругозір єврейського народу і поволі призводило до стирання національних меж у області віри.

Із єврейських філософів найбільш значні:

· Саадіа-бен-Іосиф-аль-Файумі (892-942 рр.), захисник Талмуда і супротивник караїмів;

· Соломон Ібн-Гебіроль, представник неоплатонічного напряму, жив близько 1050 року в Іспанії. Він визнається християнськими схоластами як арабський філософ і приводиться у них під ім’ям Авіцеброна;

· Бахия-бен-Йосип, автор морального твору про обов’язки серця (кінець XI ст.).

· Іуда Гальові, поет, який близько 1140 року в книзі «Khosari» обґрунтував переважання іудейського вчення над грецькою філософією, християнською і магометанською теологіею;

· Абрагам бен Давид, що в середині XII ст. здійснив спробу провести порівняння між іудейською та арістотелівською філософією.

· Маймонід (Moses Maimonides, 1135-1204 рр.) – відомий між єврейськими філософами середніх століть завдяки твору «Керівництво тих, що сумніваються». Арістотелю він приписує безумовний авторитет у пізнанні підмісячного світу, в пізнанні ж небесного і божественного обмежує його погляди;

· Льові бен Герсон (перша половина XIV ст.) – відомий як коментатор Аверроеса, а також як автор власних творів.

Посередництвом євреїв арабські переклади творів Арістотеля і арістотеліків перекладалися латинською мовою. Таким шляхом знання загальної арістотелівської філософії досягало християнських схоластів, які і самі стали займатися перекладом творів Арістотеля вже безпосередньо з грецької.

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 393 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.