Рання схоластика (IX-XII ст.) стоїть ще на ґрунті нерозчленованого взаємопроникнення наук про природу, філософії, теології. Вона характеризується оформленням схоластичного методу що виникає у зв’язку з осмисленням специфічної системи цінностей і специфічних результатів діяльності розуму і у зв’язку зі спором про універсалії.
Головні представники ранньої схоластики:
· у Германії – Рабан Мавр, Ноткер Німецький, Гуго Сен-Вікторський;
· в Англії – Алкуїн, Іоанн Скотт Еріугена, Аделард із Бата;
· у Франції – Іоанн Росцелін, П’єр Абеляр, Гільберт Порретанський, Іоанн Сольсберійський, Бернард Шартрський, Амальрік із Бена;
· в Італії – Петро Даміані, Ансельм Кентерберійський, Бонавентура.
Середня схоластика (XIII ст.) характеризується остаточним розділенням науки та філософії (особливо натурфілософії) від теології, а також впровадженням у західне філософське мислення вчення Арістотеля в латинському перекладі.
У цей час формується філософія великих орденів, особливо францисканського і домініканського, а також філософсько-теологічні системи Альберта Великого, Фоми Аквінського, Дунса Скотта. Потім послідувала суперечка між прихильниками Августина, Арістотеля і Аверроеса, суперечка між томістами та прихильниками Дунса Скота. Це був час великих філософсько-теологічних енциклопедій.
Головні представники середньої схоластики:
· у Германії – Вітело, Дітріх Фрейбергський, Ульріх Енгельберт;
· у Франції – Вінсент із Бове, Іоанн Жандунський;
· в Англії – Роджер Бекон, Роберт Гроссетест, Олександр Гельський;
· в Італії – Егидій Римський;
· у Іспанії – Раймунд Луллій.
Пізня схоластика (XIV-XV ст.) характеризується раціоналістичною систематизацією (завдяки якій схоластика набула негативного змісту), подальшим формуванням природничо-наукового та натурфілософського мислення, виробленням логіки і метафізики ірраціоналістичного напряму, нарешті, остаточним відмежуванням від містики церковної теології, що ставала все більш нетерпимою.
Коли на початку XIV століття церква вже остаточно віддала перевагу томізму, схоластика з релігійної сторони стала історією томізму.
Головні представники пізньої схоластики:
· у Германії – Альберт Саксонський, Микола Кузанський;
· у Франції – Жан Бурідан, Микола Орезмський, Петро д’Альї, Микола із Отрекура;
· в Англії – Уїльям Оккам;
· в Італії – Данте;
· в Іспанії – Саламанкська школа.
Розглянемо характер учень деяких представників даного філософського напряму.
