Лекции.Орг

Поиск:




Реалізм і номіналізм від IХ до кінця XI століття




 

Спростована Еріугеною думка «діалектиків» у час і після Еріугени знайшла між схоластами численних прихильників. Одні прямо захищали її, вставши проти неоплатонічної теорії Еріугени, інші визнавали істинну субстанціональність за загальним. У деяких діалектиків з’явився сумнів, чи можна рід визнавати за щось реальне, речовинне, оскільки загальне може бути лише тим, що додається до індивідів тільки як предикат, а тим часом не можна допустити, щоб річ могла бути предикатом іншої речі.

Цей сумнів призвів до твердження, що роди повинні визнавати тільки слова (voces). При рішенні питання про реальність загальних понять, як вже сказано вище, утворилися два напрями: реалізм і номіналізм. Обидва ці напрями, частково в зародковій формі, частково в деякому розвитку, зустрічаються вже в IX і Χ століттях.

Школа Рабана Мавра (заснована приблизно у 856 р. архієпископом Майнцським) дотримувалася арістотелівсько-боеціанської точки зору. З числа її представників Гейрік Оксеррський схилявся до помірного реалізму.

Учень Гейріка, Ремігий Оксеррський (кінець IX ст.), проводив реалістичну тенденцію: він учив, згідно Платону, що видове та індивідуальне існує через участь у загальному. Не покидав він, проте, і боецієво-арістотелівської точки зору на імананцію.

Заняття діалектикою, як і взагалі вільними мистецтвами, продовжувалися і далі, в Χ і XI століттях, але майже до самого кінця останнього – без нових наукових результатів. Зі схоластів цього часу відомі: Поппо (X ст.), Герберт (згодом Папа Сильвестр II), Фульберт (XI ст.), його учень Беренгар Турський (999-1088 рр.), Гильдеберт (1057-1133 рр.). Вони здебільшого займалися вивченням питання про відношення філософії до церковного вчення.

У другій половині XI століття деякі зі схоластів стали приписувати Арістотелю думку, що логіка має і повинна мати справу із правильним слововживанням і що роди і види суть тільки суб’єктивні з’єднання індивідів, позначених однаковими іменами. Погляд, що приписував універсаліям реальне існування, став піддаватися спростуванню. Таким чином, з’явився номіналізм як протилежний реалізму напрям.

Найвідоміший номіналіст цього часу – Росцеллін. Сучасником Росцелліна був і його видатний супротивник – Ансельм, архієпископ Кентерберійський (1033-1109 рр.). Девіз Ансельма чітко визначає позицію схоласта «credo, ut intelligam» (вірю, щоб розуміти). Віра повинна бути початковою точкою і метою раціонального мислення, але віра повинна бути виключена із операцій мислення, вона не може слугувати аргументом. Розум вільний і самостійний, але у межах догматів. Девіз Ансельма – «віра шукає розум», характерний для всього періоду стародавньої схоластики. Ансельм, таким чином, вперше сформулював завдання теології та філософії. Багато істориків середньовічної філософії називають його першим схоластом.

П’єр Абеляр (1079-1142 рр.) у питанні про універсалії позначив напрям, протилежний і номіналістичним крайнощам Росцелліна, і реалістичним крайнощам Вільгельма Шампо, який вважав рід властивим кожному індивідуму по суті. При цьому П’єр Абеляр все ж таки більше наближений до номіналізму.

Захисниками християнськи модифікованого платонізму були Бернард Шартрський, Вільгельм де Конт і Аделар Батський (перша половина XII ст.). Вони дотримувалися арістотелівських поглядів на пізнання чуттєвого світу.

Серед логіків-захисників реалізму мали значення Вальтер де Мортан і особливо – укладач тлумачень на псевдобоецієві твори «De trinitate» і «De duabus naturis in Christo» Гильберт Порретан.

Учень Абеляра Петро Ломбард – Magister sententiarum уклав підручник теології, який довго слугував головним джерелом теологічного навчання та діалектичного роз’яснення теологічних проблем.

Проти високої репутації діалектики і, особливо проти її застосовності до теології повставали містичні теологи, такі як Бернард Клервоський (1091-1153 рр.), Гуго і Річард Сен-Вікторські.

Проти односторонньої діалектики і за зв’язок класичної освіти із шкільною теологією виступив учений і витончений письменник Іоанн Солсберійський – прибічник помірного реалізму. Алан ab Insulis (близько 1203 р.) здійснив виклад теології на засадах розуму.

Амальріх Бенській (близько 1206 р.) і Давид Дінантській (близько 1209 р.) відновили доктрини Діонісія Ареопагита й Іоанна Эріугени, проводячи пантеїстичне ототожнення Бога із світом. Алан de Insulis, Давид Дінантській та Амальріх Бенській знали вже деякі перекладені арабські твори.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 429 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:




© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.