Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒержавно-правов≥ переконанн€  . —. јксакова




 

—воњ переконанн€, в≥дносно громадського устрою в –ос≥њ,  . —. јксаков виклав у статт≥ ЂЋист до √осудар€ ќлександра II ≥ записки про внутр≥шн≥й стан –ос≥њї, в €к≥й характеризував рос≥йський народ €к ЂЕнарод не державний, що не шукаЇ участ≥ в правл≥нн≥, не бажаЇ умовами обмежувати ур€дову владу, не маЇ, одним словом, в соб≥ н≥€кого пол≥тичного елементу, отже, що не м≥стить в соб≥ нав≥ть зерна революц≥њ або устрою конституц≥йногої[153]. √оловне завданн€ держави, за переконанн€м  . —. јксакова, пол€гаЇ у вир≥шенн≥ в≥йськових питань, у забезпеченн≥ роботи ур€ду, орган≥в законодавства ≥ судочинства. ƒо д≥€льност≥ земських собор≥в належить народний побут, житт€ народу, куди в≥дноситьс€, окр≥м духовного, громадського його житт€, також матер≥альний його добробут: землеробство, промислов≥сть, торг≥вл€. ‘≥лософ максимально розширюЇ сферу д≥€льност≥ земських собор≥в, обмежуючи тим самим роль держави. ƒержавною формою правл≥нн€, що в≥дпов≥даЇ ус≥й рос≥йськ≥й ≥стор≥њ, Ї дл€  . —. јксакова монарх≥€. ”с≥ ≥нш≥ форми правл≥нн€, включаючи демократ≥ю, передбачають участь сусп≥льства у вир≥шенн≥ пол≥тичних питань, що суперечить характеру рос≥йського народу. ¬лада государ€ в –ос≥њ надзвичайно велика, але народ не розгл€даЇ його в €кост≥ земного бога, покор€Їтьс€, але не боготворить.  . —. јксаков напол€гаЇ на прав≥ земських собор≥в висловлювати свою думку держав≥ з ус≥х актуальних питань, але њх виконанн€ не Ї обовТ€зковим. ƒл€ цього необх≥дно в≥дновити д≥€льн≥сть «емського собору. Ђ”р€ду, Ц писав в≥н, Ц необмежена свобода правл≥нн€, що належить виключно йому; народу Ц повна свобода житт€ ≥ зовн≥шн€, ≥ внутр≥шн€, €ку охорон€Ї ур€д. ”р€ду Ц право д≥њ Ц ≥, отже, закону; народу Ц право думки Ц ≥, отже, словаї[154]. ¬≥дм≥тимо, що негативне в≥дношенн€  . —. јксакова й ≥нших словТ€ноф≥л≥в до пол≥тичних питань ≥ правових норм п≥зн≥ше розд≥л€ли ≥деологи народництва. ѕильна ж увага  . —. јксакова до Ђземщиниї позначилас€ на тому, що значна частина рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ з початку 60-х рок≥в XIX стол≥тт€ спр€мувала свою д≥€льн≥сть на розвиток саме земського облаштуванн€ –ос≥њ.

 . —. јксаков ориг≥нально, в≥дм≥нно в≥д ≥нших словТ€ноф≥л≥в трактував принцип соборност≥ Ц Їдност≥. ¬≥н розгл€дав соборн≥сть €к Ђхоровуї Їдн≥сть.

Ќа його думку, основою справжнього бутт€ особистост≥ ≥ Ї сусп≥льство, облаштоване за принципами с≥мейност≥, на основ≥ взаЇмноњ любов≥ та злагоди. Ѕез справжньоњ ж особистост≥, за  . —. јксаковим, немаЇ ≥ сьогоденн€ Ц с≥мейного, сусп≥льства, сп≥лкуванн€ та моральност≥. —≥мейн≥сть постаЇ €к синон≥м моральност≥. ѕерший модус бутт€ особи Ц бутт€ егоњстичне, неналежне ≥ неприродне. ÷е пропаща людина. ќсобист≥сть у такому контекст≥ розум≥Їтьс€ ф≥лософом €к ≥ндив≥дуальн≥сть, €к атом, €к замкнута монада. ÷е такий спос≥б бутт€ людини, що характеризуЇтьс€ ним через пон€тт€ Ђзовн≥шньогої, Ђлицем≥рногої, Ђаморальногої, Ђегоњстичногої.

ƒругий модус людського бутт€ передбачаЇ справжню людину. ÷е модус ≥деального, належного бутт€ людини, коли особист≥сть зр≥каЇтьс€ свого егоњзму.  . —. јксаков пише про таку особист≥сть €к про повТ€зану з природним дл€ людини сп≥льним житт€м: Ђ“овариський природний елемент, сп≥льний дл€ вс≥х людей €к природн≥й, стаЇ також загальним в област≥ духу, в сусп≥льств≥ (в ≥стинному значенн≥ цього слова); там височ≥Ї в≥н ≥ стаЇ в≥льним надбанн€м людиниї[155]. —усп≥льство Ї умовою бутт€ людини. —усп≥льство, що розум≥Їтьс€ €к духовне сп≥лкуванн€, Ї умовою розуму, €кий, Ц в ≥деал≥ Ц ц≥л≥сний.

 . —. јксаков визначаЇ сусп≥льство через сп≥лкуванн€. —усп≥льство Ц це не статична структура, а акт. Ђ—усп≥льство Ї такий акт, в €кому кожна особист≥сть в≥дмовл€Їтьс€ в≥д свого егоњстичного в≥дособленн€ не з≥ взаЇмноњ своЇњ вигоди, а з того загального начала, €ке лежить у душ≥ людини, з т≥Їњ любов≥, з такого братського почутт€, €ке одне може творити ≥стинне сусп≥льствої[156]. Ѕудь-€ке сп≥лкуванн€ передбачаЇ вих≥д за меж≥ власноњ обмеженост≥. Ћюдина абстрагуЇтьс€ в≥д самоњ себе, в≥д своЇњ вин€тковост≥, ≥ндив≥дуальност≥ тод≥, коли вона по-справжньому душевно сп≥лкуЇтьс€ з ≥ншою людиною. Ћише за таких умов зТ€вл€Їтьс€ справжнЇ сусп≥льство, справжнЇ сп≥лкуванн€ ≥ справжн€ людина.

≤стинному сусп≥льству, Ђмируї протистоњть Ђасоц≥ац≥€ї, контрактне сусп≥льство, утворене за зовн≥шньою угодою, а не за згодою душевно-спор≥дненою. “аке сусп≥льство ≥ такий тип сп≥лкуванн€ за договором або за мовчазною згодою носить назву Ђпубл≥каї. јле людина стаЇ у власному сенс≥ людиною т≥льки через в≥дношенн€ ≥ нав≥ть через п≥дпор€дкуванн€ справжньому сусп≥льству. ѕри цьому сл≥д зазначити, що особист≥сть не втрачаЇтьс€, не розчин€Їтьс€ в сусп≥льств≥, а власне ≥снуЇ через нього.

¬ищим ≥деалом сусп≥льства та вищим способом присутност≥ особистост≥ в сусп≥льств≥ дл€  . —. јксакова Ї ÷ерква. ÷ерковна соборн≥сть Ц умова справжнього бутт€ людини, що спираЇтьс€ на принципи братерства, любов≥ та с≥мейност≥. ” мислител€ с≥мейн≥сть маЇ не кровноспор≥днений характер, вона передбачаЇ спор≥днен≥сть духовну. ” слов≥ Ђс≥мейн≥стьї виражаЇтьс€ ≥ природа, й ≥стор≥€, ≥ справжн€ людина. ÷е можливо т≥льки в справжньому сусп≥льств≥ Ц в сп≥лкуванн≥ з Ѕогом ≥ з людьми, тобто у ÷еркв≥. Ћюди у своЇму справжньому бутт≥ Ц д≥ти Ѕож≥. √раничним вираженн€м основноњ ф≥лософськоњ ≥нтуњц≥њ  . —. јксакова Ї в≥дчутт€ загальноњ спор≥дненост≥, скр≥пленоњ Ѕогом-словом ≥ генеалог≥чним Ђродоводомї. ” основ≥ трактуванн€  . —. јксаковим в≥дношенн€ народу ≥ держави лежить ≥де€ союзу в≥льноњ общини (Ђземл≥ї) з Ђдержавоюї, €ка, виражаючи принцип необх≥дност≥, закону, виконуЇ функц≥ю охоронну. Ђ«емл€ (община) Ц невизначений ≥ мирний стан народу. «емл€ призвала соб≥ ƒержаву на захист, огорожу: передус≥м в≥д ворог≥в зовн≥шн≥х, пот≥м ≥ в≥д ворог≥в внутр≥шн≥хї[157]. —аме з Ђгенеалог≥чноњї ≥нтуњц≥њ виход€ть пол≥тичн≥ та ≥сторичн≥ переконанн€  . —. јксакова. ≤деал стосунк≥в м≥ж Ђземлеюї ≥ Ђдержавоюї в≥н вбачав у допетровськ≥й –ус≥. Ќарод, €кий втручаЇтьс€ в справи держави ≥ бере участь в њњ д≥€льност≥ (наприклад, при л≥беральн≥й демократ≥њ), опин€Їтьс€ залежним в≥д самого принципу влади. Ќарод розпадаЇтьс€ на парт≥њ, втрачаючи свою Їдн≥сть ≥ свою духовну свободу, залучаЇтьс€ до аморальноњ гонитви за владою. ¬≥д цього може вберегти лише влада в≥докремлена в≥д народу, тобто монарх≥чна влада. ‘ункц≥€ народу стосовно ур€ду подв≥йна. ѕо-перше, народ виконуЇ вимоги ур€ду, державн≥ повинност≥. ѕо-друге, народ висловлюЇ свою в≥льну думку, €к вираз народноњ вол≥, з €кою ур€д повинен враховуватис€.

«апереченн€ петровських реформ  . —. јксаковим носить ≥нший характер, н≥ж у творчост≥ ќ. —. ’ом€кова та ≤. ¬.  иреЇвського, €ким часто докор€ють в ≥деал≥зац≥њ ≥стор≥њ –ос≥њ та бажанн≥ в≥дновити старе. ¬иход€чи з анал≥зу њх творчост≥, можна зробити висновок: вони розум≥ли, що ≥стор≥€ не може п≥ти назад, зм≥ни, що сталис€ внасл≥док петровських реформ, нос€ть безповоротний характер. ќ. —. ’ом€ков та ≤. ¬.  иреЇвський пропов≥дували не поверненн€ до минулого, а в≥дновленн€ життЇздатних начал рос≥йського сусп≥льства в умовах, що зм≥нилис€.

ƒопетровська –усь дл€  . —. јксакова була тезою, зах≥дноЇвропейська культура, що почала проникати в –ос≥ю з реформами ѕетра I, Ц це його антитеза, ≥ нова в≥льна народн≥сть Ц синтез. ” статт≥ Ђўе дек≥лька сл≥в про рос≥йське переконанн€ї ф≥лософ писав: ЂЕ п≥д рос≥йським переконанн€м, розум≥Їтьс€ самост≥йне переконанн€ рос≥йського народу. ћи запитуЇмо наших супротивник≥в: чи в≥дкидають вони нужду ≥ необх≥дн≥сть самост≥йного переконанн€ в рос≥йському народ≥? Ќарод, у своЇму нормальному стан≥, не клопоче про народн≥сть, в≥н клопоче про ≥стину; в≥н говорить: € хочу дивитис€ справедливо взагал≥, отже, дивитис€ у в≥дпов≥дност≥ з загальнолюдськими ц≥нност€ми, € хочу безумовно ≥стинного переконанн€; але народн≥сть, €ка Ї його самост≥йн≥стю, Ї присутньою тут же неодм≥нно; без самост≥йност≥ ≥стина не даЇтьс€ розуму, й ≥стинне переконанн€ народу Ї в той же час переконанн€ народне. ” тих же випадках, де народу ≥стина не даЇтьс€, розкриваЇ в≥н самого себе з≥ свого вин€ткового боку ≥ робить знову велику послугу загальнолюдськ≥й справ≥, бо в≥н ≥ у своњй вин€тковост≥ Ї двигуном людського ходу; тут по€снюЇ в≥н себе €к одного з≥ всесв≥тн≥х д≥€ч≥в ≥стор≥њ. ƒл€ в€щего зТ€суванн€ того, що ≥стина може бути народна в той же час, скаж≥мо: ≥стина в про€в≥ своЇму багатоповерхова; народ ос€гаЇ або в≥дкриваЇ в≥дому сторону ≥стини, що доводитьс€ на його частку, доступну його народн≥й особистост≥, його народност≥!ї[158]. јбстрактне людство заперечуЇтьс€ нац≥ональн≥стю (особливим), нац≥ональн≥сть у свою чергу д≥алектично заперечуЇтьс€ особист≥стю з њњ загальнолюдськими ц≥нност€ми. ƒопетровська –усь висловлюЇ початок особливого. “ому в м≥ркуванн€х  . —. јксакова допетровський час Ц теза, ѕетро ≤ Ц антитеза, словТ€ноф≥льське майбутнЇ –ос≥њ Ц синтез.

 

¬ €кост≥ висновку щодо анал≥зу творчост≥  . —. јксакова сл≥д зазначити, що  . —. јксаков в≥дштовхуЇтьс€ в≥д гегел≥вськоњ ≥дењ переходу в≥д загального €к абстрактного загального до одиничного €к конкретно-загального через особливе. ¬≥н, зрештою, стверджуЇ, що недол≥ки допетровського часу були повТ€зан≥ з неприйн€тт€м ≥ бо€зню чужого. јле допетровська –усь розгл€далас€ ним €к та, що несла ≥стини православного христи€нства. «ах≥д же, заснований на зовн≥шньому абстрактному способ≥ житт€, привн≥с позитивний момент просв≥ти, €ка повинна синтетично зТЇднатис€ ≥з споконв≥чно староруськими православними основами ≥ зн€ти протилежн≥сть допетровськоњ –ус≥ ≥ п≥сл€петровськоњ –ос≥њ. ÷е по€снюЇ поЇднанн€ у погл€дах мислител€ словТ€ноф≥льства з д≥алектикою ц≥л≥сного й абстрактного.

”  . —. јксакова соборн≥сть Ї основоположенн€м моральност≥. јле, на в≥дм≥ну в≥д ќ. —. ’ом€кова та ≤. ¬.  иреЇвського, в≥н ориг≥нально трактував соборн≥сть, €ка у нього повТ€зана не лише з принципом Їдност≥ особистост≥ та общини, але й з ≥деЇю самообмеженн€ особистост≥ в с≥мТњ соборн≥й Ц в церковно-громадськ≥й Їдност≥. ќсобист≥сть в≥льна в общин≥ €к у хор≥. Ќе дивл€чись на те, що проблематика ф≥лософських праць  . —. јксакова маЇ антрополог≥чну спр€мован≥сть, основною його ф≥лософських переконань Ї ≥де€ Їдност≥ того, що живе €к с≥мТ€. ” творчост≥ мислител€ Ђс≥мейн≥стьї, що передбачаЇ духовну спор≥днен≥сть, ≥ зах≥дний ≥ндив≥дуал≥зм сп≥вв≥днос€тьс€ €к абсолютне та в≥дносне, €к ц≥л≥сний спос≥б житт€ сп≥вв≥дноситьс€ з житт€м, що спираЇтьс€ на абстрактн≥ начала.

 

 

¬ €кост≥ висновку стосовно анал≥зу творчост≥ ранн≥х словТ€ноф≥л≥в зазначимо, що €дром рос≥йськоњ культури словТ€ноф≥ли вважали православТ€. —ловТ€ноф≥ли йшли в≥д православТ€ до народу, а не навпаки. ≤де€ самобутност≥ безпосередньо повТ€зуЇтьс€ словТ€ноф≥лами з православТ€м. ” православному св≥тогл€д≥ словТ€ноф≥ли вид≥л€ли два основоположенн€:

Ј ѕринцип ц≥л≥сност≥ духу Ц гармон≥йноњ Їдност≥ вс≥х зд≥бностей людини на основ≥ в≥ри. ÷ю концепц≥ю розробл€в упродовж усього свого житт€ ≤. ¬.  иреЇвський. ¬ченн€ про ц≥л≥сн≥сть духу розробл€лос€ п≥д впливом писань ≤сака —ирина й ≥нших творц≥в м≥стико-аскетичноњ традиц≥њ, в €ких пильна увага прид≥л€лас€ здоровому глузду та очищенню серц€ п≥д час розумноњ ≤сусовоњ молитви.

Ј ѕринцип соборност≥, що передбачаЇ гармон≥йну Їдн≥сть ÷еркви у безл≥ч≥ њњ член≥в. —оборн≥сть, за вченн€м ќ. —. ’ом€кова, Ц в≥льна сп≥льн≥сть людей, що перебувають в однодумност≥ в≥ри та взаЇмноњ любов≥. ≤стинна соборн≥сть може бути т≥льки в ÷еркв≥. ” той же час, €к не дивно, думка про перевагу громадського життЇвого устрою перекликаЇтьс€ або була безпосередньо запозичена словТ€ноф≥лами з ≥ноземного джерела. Ќ≥мецький економ≥ст ј. √акстгаузен у 40-х роках XIX стол≥тт€ вивчав рос≥йське село, в≥н п≥дкреслював, що рос≥йська община Ї чудовим соц≥альним ≥нститутом.

ѕринципу ц≥л≥сност≥ духу словТ€ноф≥ли протиставл€ли зах≥дний рац≥онал≥зм, €кий вбачаЇ у розум≥ Їдино можливий ≥нструмент п≥знанн€, проте зрештою веде до духовноњ роздробленост≥ й утил≥таризму. ѕринципу соборност≥ протиставл€Їтьс€ зах≥дний ≥ндив≥дуал≥зм.

—ловТ€ноф≥ли виступали за збереженн€ народних корен≥в, з €ких повинна вирости вища вчен≥сть, а також р≥зко критикували бездумне запозиченн€ та калькуванн€ ≥дей «аходу.






ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-09-20; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 443 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент может не знать в двух случа€х: не знал, или забыл. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1043 - | 671 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.013 с.