Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Життєвий і творчий шлях О. І. Герцена




 

О. І. Герцен (1812-1870 рр.) – письменник, публіцист, революційний діяч. Народився в сім’ї багатого російського поміщика І. О. Яковлєва. Ранньому духовному розвитку мислителя сприяло знайомство з кращими творами російської та світової літератури, із забороненими «вільними» віршами російських поетів 1810-1820-х років. Поезія О. С. Пушкіна, драми Шиллера, романтичні поеми Байрона, твори передових французьких мислителів XVIII ст. зміцнювали інтерес О. І. Герцена до соціально політичних проблем життя.

О. І. Герцен був свідком потужного підйому громадського руху в Росії, викликаного Вітчизняною війною 1812 року. Значний вплив на формування його революційного світогляду справило повстання декабристів. «Страта Пестеля і його товаришів, – писав згодом О. І. Герцен, – остаточно розбудила дитячий сон моєї душі» («Минуле і думи»).

У жовтні 1829 р. О. І. Герцен поступив на фізико-математичне відділення Московського університету. Навколо нього й Огарьова заснувався революційний гурток студентів, що глибоко переживали поразку грудневого повстання. Учасники гуртка стежили за революційним рухом на Заході, вивчали соціально-утопічні теорії західноєвропейських соціалістів, «але більше за все проповідували ненависть до всякого насильства, до всякого урядового свавілля» («Минуле і думи»). В університеті мислитель велику увагу приділяв вивченню природних наук. У студентські роки ним було написано декілька природничо-наукових робіт: «Про місце людини в природі» (1832 р.), «Аналітичний виклад сонячної системи Коперника» (1833 р.). О. І. Герцен у журналах «Вісник природних наук і медицини» (1829 р.), «Атеней» (1830 р.) та інших друкував свої переклади і реферати робіт західноєвропейських учених, присвячені проблемам природознавства. У цих статтях він прагнув здолати ідеалізм, стверджуючи думку про єдність свідомості і матерії; в той же час він не міг задовольнятися обмеженим, метафізичним матеріалізмом XVIII століття. Філософські шукання О. І. Герцена в 30-40-х рр. були спрямовані на створення такої матеріалістичної системи, яка відповідала б революційно-визвольним спрямуванням передових кіл російського суспільства.

У липні 1833 р. О. І. Герцен закінчив університет із ступенем кандидата. Він будував чималі плани подальшої літературної і політичної діяльності, зокрема, видання журналу, в якому друкував би передові суспільні теорії. Але царський уряд, наляканий повстанням декабристів, нещадно пригнічував у російському суспільстві всякий прояв волелюбної думки.

У липні 1834 р. О. І. Герцен, М. П. Огарьов та інші члени гуртка були заарештовані. У квітні 1835 р. О. І. Герцен був висланий до Перми, а потім у В’ятку під поліцейський нагляд. У кінці 1837 р., за клопотанням поета В. О. Жуковського, О. І. Герцен був переведений до Владимира. У роки заслання О. І. Герцен займався літературною діяльністю.

У 1836 р. в журналі «Телескоп» була опублікована його стаття «Гофман». У ранніх, не опублікованих за життя письменника белетристичних дослідах «Перша зустріч» 1834-36 рр., «Легенда» 1835-36 рр., «Друга зустріч» 1836 р., «З римських сцен» 1838 р., «Вільям Пен» 1839 р. та інших, він підіймав питання про перевлаштування суспільства на розумних началах. У романтичних образах, іноді в наївній, умовній формі, знаходили своє втілення і ідейне життя і пристрасні філософські, а також політичні шукання передової дворянської молоді 30-х років. Пронизані визвольними ідеями свого часу, твори молодого О. І. Герцена, при усій їх художній незрілості, розвивали громадські мотиви російської літератури 20-х рр., стверджували «життя для ідей» як «вищий вираз громадськості».

Влітку 1839 р. з письменника був знятий нагляд поліції, на початку 1840 р. він повернувся в Москву, а потім переїхав у Петербург. У 1840-41 рр. в «Вітчизняних записках» О. І. Герцен опублікував автобіографічну повість «Записки однієї молодої людини». Наскільки дозволяли цензурні умови, повість розкривала широке коло духовних інтересів передової російської інтелігенції. Завершальна глава повісті в гострій сатиричній формі викривала «патріархальні устої міста Малинова» (малася на увазі В’ятка), життя провінційного чиновницького та поміщицького середовища. Повість відкривала новий період в літературній діяльності О. І. Герцена, вона знаменувала поступ письменника на шлях критичного реалізму.

У 1841 р. за «розповсюдження необґрунтованих чуток» – різке висловлення в листі до батька про злочини царської поліції – О. І. Герцен був знову засланий, цього разу до Новгорода. У засланні взимку 1841-42 рр. його відвідав В. Г. Бєлінський.

Влітку 1842 р. О. І. Герцен повернувся до Москви. Він узяв активну участь в ідейній боротьбі 40-х рр., у викритті ідеологів поміщицько-кріпацької реакції та буржуазно-дворянського лібералізму, показав себе гідним соратником революційного демократа В. Г. Бєлінського. Спираючись в усій своїй діяльності на традиції О. М. Радищева, О. С. Пушкіна, декабристів, глибоко вивчаючи видатні твори передової російської і зарубіжної літератури та громадської думки, він захищав революційний шлях розвитку Росії. Свої погляди він обстоював у боротьбі зі слов’янофілами, що ідеалізували економічну й політичну своєрідність царської Росії, та лібералами-західниками, що захоплювалися буржуазним ладом країн Західної Європи. Філософські роботи О. І. Герцена «Дилетантизм у науці» (1842-43 рр.), «Листи про вивчення природи» (1844-46 рр.) відіграли значну роль в обґрунтуванні та розвитку матеріалістичної традиції російської філософії.

О. І. Герцен був одним із перших мислителів, які зрозуміли діалектику Г. В. Ф. Гегеля. Він оцінив її як «алгебру революції». У той же час письменник звинувачував німецьких ідеалістів і російських гегельянців у відірваності від життя. У статтях О. І. Герцена давалося обґрунтування основоположенням матеріалістичної філософії. Історію людського світу він характеризує як продовження історії природи. Дух, думка, на думку О. І. Герцена, є результатом розвитку матерії. Відстоюючи діалектичне вчення про розвиток, письменник стверджував протиріччя як основу прогресу в природі та суспільстві. Його статті містили полемічний гострий виклад історії філософських вчень, боротьби матеріалізму й ідеалізму.



О. І. Герцен відмічав самостійність російської філософії, критичне сприйняття вітчизняними мислителями передових філософських напрямів Заходу. Боротьба письменника з ідеалістичною філософією як ідейним втіленням кріпацтва реакції носила, безперечно, висловлений політичний характер. Проте в умовах кріпацької Росії він виявився неспроможним дати матеріалістичне пояснення боротьби ідеологічних і матеріалістичних філософських систем як одного з проявів класової боротьби в суспільстві.

Матеріалістичні ідеї, розвинені в статтях О. І. Герцена, справили чималий вплив на формування світогляду російської революційної демократії 60-х рр. У 1841-46 рр. він пише роман «Хто винен»? (повне видання – 1847 р.), де ставить найважливіші питання російського життя 40-х рр., – піддає критиці кріпацьке право та поміщицько-самодержавний лад, що пригнічує людську особистість. Гострота його протесту проти кріпацького ладу набула в романі революційного звучання.

Повість «Сорока-злодійка» (видана в 1848 р.) розповідала про невичерпні творчі сили і талановитість російського народу, про його прагнення до розкріпачення, про властиву простій людині свідомість особистої гідності та незалежності. Повість розкривала загальну трагедію російського народу в умовах самодержавно-кріпацького ладу.

Повість «Доктор Крупів» (видана в 1847 р.), що написана у формі записок лікаря, малювала сатиричні картини й образи російської кріпацької дійсності. Проникливий психологічний аналіз, філософські узагальнення та соціальна гострота повісті роблять її шедевром художньої творчості О. І. Герцена.

У січні 1847 р. переслідуваний царським урядом, позбавлений можливості вести революційну пропаганду, митець разом із сім’єю поїхав за кордон, до Франції. У циклі статей «Листа з Avenue Marigny» (1847 р., пізніше увійшли до книги «Листи із Франції та Італії», 1850 р., російське видання – 1855 р.) О. І. Герцен піддав критиці буржуазне суспільство, дійшовши висновку, що «буржуазія не має того, великого, що минуло, і ніякого майбутнього». У той же час з великим співчуттям він писав про паризьких «блузників» – робітників і майстрових, і висловлював надію, що підготовлювана революція принесе їм перемогу.

У 1848 р. О. І. Герцен став свідком поразки революції і кривавого розгулу реакції. «Листи з Франції та Італії» і книга «З того берега» (1850 р., російське видання – 1855 р.) зафіксували духовну драму письменника. Не прийнявши буржуазно-демократичної сутності руху, письменник хибно оцінив революцію 1848 р. як невдалу битву за соціалізм.

Тяжкі переживання, викликані поразкою революції, співпали з особистою трагедією О. І. Герцена. Восени 1851 р. під час корабельної аварії загинули його мати і син, а в травні 1852 р. в Ніцці померла його дружина.

У серпні 1852 р. письменник переїхав до Лондона. Роки лондонської еміграції (1852-65 рр.) – період його активної революційної та публіцистичної діяльності. У 1853 р. він заснував Вільну російську типографію, у 1855 р. почав видавати альманах «Полярна зірка». У 1857 р. разом із М. П. Огарьовим приступив до випуску знаменитої газети «Дзвін».

У 60-х рр. О. І. Герцен остаточно прийшов у табір російської революційної демократії. Переконавшись на досвіді визвольної боротьби російського селянства в період революційної ситуації 1859-1861 рр. в силі революційного народу, він «без боязливості став на бік революційної демократії супроти лібералізму»[169].

На початку 60-х рр. Герцен та Огарьов брали участь у діяльності таємного революційно-демократичного товариства «Земля і воля», вели революційну пропаганду в армії.

У 1863 р. О. І. Герцен підтримав національно-визвольний рух у Польщі. Його послідовна революційно-демократична позиція в польському питанні викликала запеклі нападки з боку реакційних ліберальних кіл.

О. І. Герцен був одним з основоположників народництва, автором теорії «російського соціалізму». Не розкривши дійсної соціальної природи селянської общини, він у своєму вченні виходив із необхідності соціальних змін: по-перше, визволення селян із землею, по-друге громадського землеволодіння, по-третє, втілення в життя селянської ідеї – «права на землю». Теорія «російського соціалізму» у своєрідній формі висловлювала революційні прагнення селянства, його вимоги цілковитого знищення поміщицького землеволодіння.

У перші роки еміграції в Лондоні О. І. Герцен продовжував напружено працювати в області художньої творчості. Він відстоював нерозривний зв’язок мистецтва з життям, вважав літературу політичною трибуною, що може бути використана для пропаганди і захисту передових ідей, для звертання з революційною проповіддю до широких кіл читачів. У книзі «Про розвиток революційних ідей в Росії» (видана французькою мовою, 1851 р.) він відмітив як характерну рису російської літератури – її зв’язок з визвольним рухом, вираз в ній революційних, волелюбних спрямувань російського народу.

На прикладі творчості російських письменників XVIII – першої половини XIX століть О. І. Герцен довів, що література в Росії стала органічною частиною боротьби передових суспільних кіл. Тема російського кріпацького побуту продовжувала займати головне місце в художніх творах О. І. Герцена (нескінчена повість «Обов’язок перш за все», 1847-51 рр., видана в 1854 р.; «Пошкоджений», 1851 р., видана в 1854 р.).

Разом з тим О. І. Герцена – митця і публіциста – хвилювали питання буржуазної дійсності в країнах Західної Європи. У своїх творах 50-60-х рр. він неодноразово звертався до життя різних кіл буржуазного суспільства (нариси «З листів мандрівника у внутрішності Англії», «Обоє краще», 1856 р; цикл «Кінці і початки», 1862-63 рр.; оповідання «Трагедія за склянкою грогу», 1863 р. та інші).

У 1852-68 рр. О. І. Герцен пише мемуари «Минуле і думи», які займають центральне місце в його літературно-художній спадщині. Понад 15 років напруженої праці він присвятив написанню твору, що став художнім літописом суспільного життя і революційної боротьби в Росії та Західній Європі – від повстання декабристів і московських студентських гуртків 30-х рр. до початку Паризької комуни. Серед художніх автобіографій усієї світової літератури XIX ст. «Минуле і думи» не мають рівного собі твору за масштабами зображуваної дійсності, глибиною та революційною сміливістю думки, щирістю, яскравістю й досконалістю образів. О. І. Герцен виступає в цій книзі як політичний боєць і художник слова. В оповіданні органічно поєднуються події особистого життя автора з явищами суспільно-політичного характеру. Мемуари зафіксували жвавий образ російського революціонера в його боротьбі проти самодержавства та кріпацтва. Виникнувши з палкого бажання письменника розповісти правду про свою тяжку сімейну драму, «Минуле і думи» вийшли за межі первинного задуму і сталі художнім узагальненням епохи, за виразом О. І. Герцена, «відображенням історії в людині, що випадково трапилася на її дорозі».

Мислитель був художником-публіцистом. Статті, замітки та памфлети в «Дзвоні», повні революційної пристрасності й гніву, є класичними зразками російської демократичної публіцистики. Художньому таланту письменника була властива гостра сатиричність. В іронії, сарказмі письменник бачив дієве знаряддя соціальної боротьби. Для повнішого і глибшого розкриття явищ дійсності О. І. Герцен часто звертався до гротеску. Змальовуючи в мемуарах образи сучасників, письменник використовував форму гострого сюжетного оповідання.

Будучи майстром портретних замальовок, О. І. Герцен умів лаконічно та влучно визначити саму сутність характеру, в декількох словах окреслити образ, схопивши головне. Несподівані гострі контрасти були улюбленим прийомом письменника. Гірка іронія чергується у нього із потішним анекдотом, саркастична насмішка змінюється гнівним ораторським пафосом, архаїзм поступається місцем сміливому галліцизму, народний російський говір переплітається з вишуканим каламбуром. У цих контрастах проявилося характерне для О. І. Герцена прагнення до переконливості й наочності образу, різкої експресії оповіді.

Художня творчість письменника значно вплинула на формування стилю критичного реалізму та розвиток усієї подальшої російської літератури. У 1865 р. О. І. Герцен переніс видання «Дзвону» в Женеву, що ставала в ті роки центром російської революційної еміграції. При усіх розбіжностях з «молодими емігрантами» з низки суттєвих політичних і тактичних питань, мислитель вбачав у різночинній інтелігенції «молодих штурманів майбутньої бурі».

Останні роки життя письменника ознаменувалися подальшим розвитком його світогляду в русі до наукового соціалізму. О. І. Герцен переглядає своє колишнє розуміння перспектив історичного розвитку Європи. У завершальних главах «Минулого і дум», у своїй останній повісті «Доктор, вмираючий і мертві» він ставить питання про сучасну боротьбу капіталу з роботою нових сил і людей в революції. Наполегливо звільняючись від песимізму та скептицизму в питаннях суспільного розвитку, О. І. Герцен наближається до погляду на історичну роль нового революційного класу – пролетаріату. У серії листів «До старого товариша» (1869 р.) письменник обернув свої погляди до робочого руху.

Особливо відмітимо той факт, що пік популярності О. І. Герцена припадає на другу половину 50-х рр. XIX століття. У роки підготовки селянської реформи в Росії заснований ним за кордоном журнал «Дзвін» читає не лише демократична інтелігенція, а й великі державні чиновники. Примірники «Дзвону» з’являються навіть на робочому столі імператора Олександра II. Проте на початку 60-х рр. популярність О. І. Герцена різко спадає. Він підтримав польське повстання 1863-1864 рр., і російське суспільство цього йому не пробачило. Свій вплив О. І. Герцен поступово втрачає і в колах російської еміграції. У другій половині 60-х рр. XIX століття він зближується з діячами I Інтернаціоналу, його публіцистика адресується здебільшого західноєвропейському читачеві.

Помер О. І. Герцен у Парижі, був похований на кладовищі Пер-Лашез, потім перевезений в Ніццу і перехований поряд із могилою його дружини.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 586 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.