Конкордизм В.Винниченко
Лекции.Орг

Поиск:


Конкордизм В.Винниченко




В.К. Винниченко (Франция) создает «философию счастья», или «конкордизм», которая понимает под счастьем состояние внутренней гармонии, следующее за достижением равновесия между жизненными ценностями, предполагающем согласованность между разными сферами бытия, между индивидуальным и коллективным. В философии Винниченко аккумулируется проблематика всей украинской философии, в ней находят отголоски идеи Г Сковороды и П. Юркевича, Н.В. Гоголя и И. Франко, М Драгоманова и Т. Шевченко. «Философия счастья» размышляет о счастье человека и человечества, о том самом главном, ради чего человечество и существует.

Проблема щастя у філософсько-етичній системі “Конкордизм” В.Винниченка” піддається аналізу власне етична спадщина письменника і аналізується творче надбання останнього періоду життя.

Здійснити давній задум підштовхнуло Винниченка, з одного боку, глибоке особисте переконання, що щастя – цілком можлива річ і що тільки в уяві “обиватель-ських мас” воно несе печать стихійності і фаталістичності, а з іншого – обурення тим, що соціалістичні теорії, де кінцевою метою є людське щастя, не трактували аде-кватно питання щодо його природи.

Позаяк головною підвалиною особистого щастя, за Винниченком, має бути внутрішня рівновага, гармонія, його система набула назви “Конкордизм” – з латин-ської “погодження”. Саме поняття гармонії стало началом відліку в етичній концеп-ції письменника. Питання про ґенезу Винниченкового сприйняття і художнього вті-лення буття розглянуто у першому підрозділі.

Стан щастя інтерпретується ним як відчуття гармонійної співвіднесеності з усім оточуючим світом. Вже ранні твори письменника дають підстави говорити про певне співвідношення понять “щастя”, “гармонія”, “рівновага”, що, власне, розумі-ється як внутрішня цілісність людини. У цьому відбивається характер культури, яка виникла на зламі епох внаслідок моральної перипетії і прямувала у кращих своїх ви-явленнях до усвідомлення гармонії усіх чинників єдиної панорами буття. Через це його позиція щодо проблеми щастя звучить у “Конкордизмі” впевнено і переконли-во: прагнення щастя є споконвічною внутрішньою потребою людини і народжується зсередини, з закладеної у світі необхідності гармонії, вдосконалення.

Вищезгадане, однак, не вичерпує питання про еволюцію поняття гармонії у Винниченка. Відстоюючи у своїх творах ідею самоцінності особистого людського щастя, він, одночасно, наповнює її новим змістом. Категорій, якими можна виразити щастя окремої людини, виявляється недостатньо, коли йдеться про модель соціаль-ної особистості. З допомогою своєї системи Винниченко мріє привернути людину до власної особистості таким чином, щоб вона прагнула поєднати свої власні бажання, викликані її індивідуальними особливостями, з творчою дією у межах певної спіль-ноти людей. Прагнення досягти такої внутрішньої рівноваги повинно бути певною формою трансцендентності без участі бога.

Художнє дослідження ним теми дитинства (збірка “Намисто”) цілком впев-нено можна вважати етапом на шляху пошуку гармонії. Як письменник, Винниченко відчуває і вдало передає глибинну діалектику процесу дитячого світосприймання і світобачення як цілісного і гармонійного, тому дитинство підсвідомо пов’язується у нього з періодом щастя. Водночас, письменник розглядає світ дитинства як продукт соціальних відношень і подає його як процес становлення особистості, розвиток її моральної свідомості та рефлексії.

Завершеного концептуального значення “гармонія” набула у так званий Пари-зький період, коли Винниченко прийшов до нової світоглядної парадигми, навіяною східною філософією, яка утворила нове підгрунтя для його “чесності з собою” і ряту-вала від туги, обурення і ностальгії. Хоча так звані “вищі миті” єдності з Космосом ніколи не були для Винниченка самоцінними, все ж його складна світоглядна ево-люція була позначена їх впливами. Письменник дійшов висновку, що тільки велика сила духовності, всеохоплююча гармонія і закон абсолютної рівноваги, які демон-струвала східна філософія, може скоригувати людину на її шляху до щастя: вплинути на емоції, фізичний стан, психіку, врівноважуючи та гармонізуючи їх.

Щасливе життя є гармонійне життя, а гармонійність є моральність – ось єди-ний критерій, яким, на думку Винниченка, перевіряються усі моральні доктрини. З цих позицій він і намагався побудувати власну теорію моралі – “Конкордизм”.

У другому підрозділі “Конкордизм” розглядається як синтетична система бу-дування щастя.

Усвідомлюючи необхідність творення нової теорії щастя, Винниченко, вод-ночас, розуміє, що така система повинна асоціюватися у свідомості з чимось дуже відомим і вже засвоєним (як показав історичний досвід, в етиці неможливі ніякі ра-дикальні перевороти). Отже, автор концепції намагається, врешті-решт, врятувати те, що вважав цінним в обох системах. І у цьому відношенні Винниченка важко назвати оригінальним мислителем, творцем нової етики. Він кодифікує усталені цінності, найважливіше з набутого дотепер людством, підводячи під них нові принципи.

У процесі обдумування своєї теорії щастя особливу увагу письменник приді-ляє спогадам – “елементам щастя”. Як “відтворювані” миті щастя, вони свідчать про існуючий так званий “досвід щастя”: якщо діяти певним чином, знову можна досягти такого стану. Для цього необхідно працювати над собою. Це обумовило необхідність створення саме системи поведінки. Засобів досягнення щастя багато, вважав Винни-ченко, головне, щоб вони коригувалися законами рівноваги.

Концепція “рівноваги”, яку запропонував Винниченко, є, значною мірою, тлумаченням балансу у медико-біологічному розумінні, однак і на духовному рівні вона виключає домінування якоїсь однієї сили (інтересу, бажання).

Відсутністю рівноваги – дисбалансом – автор цієї теорії пояснює нещастя та хвороби, які є тотожними у розумінні Винниченка. Духовний дисбаланс він називає дискордизмом і вважає, що ця хвороба стала нормою в сучасному суспільстві. З’ясовуючи причини такої ситуації, він реконструює логіку руйнування здорового і щасливого існування людства та аналізує шляхи, які призвели його до нещастя, пере-гукуючись у своїх роздумах з соціальними теоріями Руссо та Маркса.

Уявлення про щастя співвідносяться у теорії Винниченка з усією повнотою сутнісного виміру людського буття, тому і правила поведінки його системи самовдо-сконалення стосуються різних сфер життя – родинної, інтимної, суспільної.

У межах визначеної концепції простежуються роздуми Винниченка, який на-магається пов’язати систему харчування з проблемою щастя. Приєднавшись до при-хильників “безубійної” їжі, він прагнув покращити існуючі у суспільстві звичаї. Джерело його позиції можна тлумачити як щабель не тільки встановлення моральної гармонії у стосунках між людиною і навколишнім світом, а й досягнення рівноваги в духовному світі кожної людини.

Очевидним є те, що у вирішенні Винниченком проблеми щастя виявляють себе і дохристиянські етичні уявлення про світ і людину – йдеться про гармонію, яку висвітлюють ведійське вчення, буддизм, індуїзм. Відчувати себе частиною природи, сприймати життя з його біологічними програмами та інстинктами – все це протиста-вляється догматичним релігійним заповідям у “Конкордизмі”. Основою єднання лю-дей для Винниченка виступає природне начало в людині, яке асоціюється ним з мо-ральністю. Вищі закони природи є для нього тим, що гармонізує світ людини і керує життям. Тут знайшло місце і утворило тривке підгрунтя психоаналітичне вчення. Природа не терпить ніяких компромісів і мстить за найменші знехтування її закона-ми. Найбільш детально Винниченко конкретизував ці проблеми на “питанні про ді-тей”, хворобливої для нього самого темі.

Однак, метою його “експериментів” було не лише прагнення довести, що природні начала в людині сприяють щастю – треба їх тільки згармонізувати, а й по-казати, що раціонального розрахунку замало, потрібні ще так звані “порухи душі”, що їх Винниченко мотивує тими ж законами природи. До них він відносить і любов.

Любов як моральна цінність прямо пов’язана у Винниченка з відчуттям щас-тя. З одного боку, йому близька концепція любові, що визначається раптовістю і тра-гедійністю (“Момент” демонструє найбільш трагічний варіант опору нормативній системі суспільства), з іншого, через таке особистісне відношення як кохання відтво-рюється у нього найбільш загальне відношення людини і світу. Любов для Винниче-нка є проривом людини до людини у всій дійсності і конкретності, подоланням від-чуження, що змінюють ціннісну свідомість і виводять її – любов – за межі пануючої моралі. У своєму розвінчанні “любові” як християнського ідеалу, Винниченко пере-ймається утилітарними поглядами: любов може існувати тільки на засадах свободи, а значить не можна силувати себе любити того, хто тобі не цікавий і неприємний, по-ширюючи, таким чином, “принцип корисності” на сферу здоров’я та психіки.

Дослідження характеру інших складових етичної системи письменника дає підстави говорити, що всі вони тісно пов’язані з щастям як ключовою етичною цін-ністю в теорії Винниченка.

Праця як моральна цінність стає для нього тим “визволенням”, через яке лю-дина повертається до першооснов буття, пізнає “світову душу” в її гармонії. І цінніс-на вартість праці визначається, врешті-решт, тим, чи знаходить людина щастя як відчуття гармонії з навколишнім світом.

Отже, “Конкордизм”, на думку його автора, мав стати першою програмою га-рмонійного суспільства, однак, ця теорія не є догмою, на чому і наголошує Винниче-нко, вона лише уособлює вказівки на кшталт шляху до оновлення, до розвитку узго-дженого людського співжиття – шляху до щастя. Закроєна на свободі індивіда, ця система моралі передбачає його незалежність і право вибору. Система пропонує лю-дині дотримуватися певних правил-порад щодо власної поведінки, яка сприятиме стати сильним, здоровим і щасливим. Щодо необхідності власного самовдоскона-лення, людина сама, на рівні моральної самосвідомості, повинна прийти до цього.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 1083 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.