П.Кулиш
Лекции.Орг

Поиск:


П.Кулиш




-теория об особенностях украинской души:сердце(чувства),мышление(разум)

-сердцем украинец связан только с Украиной,а разумом-с другими народами

-сущность внутренней стороны души-национальный дух и национальные чувства объединяет украинцев

-разум мешает сердцу (воспринимает лучше стороны жизни других народов)

-показатель высшей морали и целостности народной души является сохранение хуторского характера жизни украинцев

Лише недавно було звернено увагу, що доля Куліша є типова доля романтика, - «несталої», «непевної» людини з природи, що стремить до еволюції, до зміни, до того, щоб «спробувати» власним досвідом протилежне, суперечне, щоб не лишатися застиглим, нерухливим, мертвим духом. Еволюція Куліша - «еволюція в межах логічного розвитку даної ідеї». Трагедія Куліша - трагедія романтичної культури (В. Петров). Бо «через те, що гармонія - зв'язок і з'єднання суперечностей, гадає романтик до ідеалу гармонії наблизитись тоді, коли він йтиме од однієї протилежности до другої й так само швидко вертати­меться до першої»

І хіба при тому не було у Куліша внутрішньої єдности, провідної ідеї? Ця ідея, розуміється, ідея України. Все у [155] світі розпадалося для Куліша на дві групи в залежності від свого відношення до України: благо і лихо, вороги і друзі, будівники й руїнники, своє й чуже, святе і «негідь» - чи так легко знайти лад в хаосі історичного та соціяльного буття, щоб розташувати його за цими «принципами поділу»? Шукання провідної, основної лінії поділу на те, що за Україну і що проти неї, і було ніби основною темою «хитань» Куліша. Основний принцип було ним ніби знайдено в раніші роки життя. Це був принцип романтич­ний і християнський заразом, і від цього принципу Куліш не відхилився аж і в найостанні роки життя. Цей основний принцип є принцип подвійности людини, двох при­род, двоякого єства душі. Ідея «внутрішньої людини» і зовнішнього в людині глибоко вразила Куліша і дала провідну ідею його «еволюціям», «рухам між суперечностями», його романтично-трагічній долі.

1 - «С е р ц е» людини і «з о в н і ш н є» у ній - вони завше в конфлікті, в боротьбі між собою. Це боротьба «поверхні» і «глибини» душевної. І в художніх творах, і в листах, і в наукових працях спирається Куліш на факт цього противенства. - «Серце» «глибоке», «таємне», «невідоме нікому» - один із найулюбленіших образів поезії Куліша

Для нього «серце», «внутрішня» людина зв'язана з Україною, з рідним краєм, з батьківщиною. «Забути» про неї можливо лише, коли зовнішнє в людині бере гору над внутрішнім. - І через усе життя Куліша тягнуться спроби то з того, то з іншого пункту погляду, то там, то тут провести демаркаційну лінію між внутрішнім і зовнішнім не лише в людині, а і в світі, і в суспільстві, і в історії. - усі антитези, протиставлення, що їх так любить Куліш, базуються на цьому основному принципі - одно є зовнішнє, друге - внутрішнє («сердечне»). На внутрішньому, на «серці» можна і треба збуду­вати ідею України, «зовнішнє» треба відкинути, як їй вороже і шкідливе. Так виникають антитези - минуле і сучасність, народня мова і штучна мова, хутір і місто, Україна і Европа.

2. - Ми вже бачили, що із серця і через серце озивається до людей історія: крізь сучасність говорить до нас минуле. Минуле засипано, закидано, як скарб, як труну в могилі. «Скільки у нас добра на Вкраїні і ніхто тому добру ціни не знає! бо закидана рідна сторона наша всякою негіддю .Тому (ще Шевченківський) образ «могили», в якій спить сила жива України - Убогая, низенькая забута могила, - вона мені на Вкраїні родина єдина

3. - Те ж саме джерело і в теорії культурництва Куліша. Бо «шлях хижацтва скверний», «руїну» треба залишити, щоб повернутись до культури -

4. - Тому і культурні ідеали Куліша ніби усі в минулому - від штучної, накиненої народу мови він хоче повернути до мови серця, мови народньої, від города до хутора, часами - від Европи до якогось українського примітиву.

Так щодо мови. Основна нота боротьби Куліша за мову - первісність української мови (з принципового пункту погляду досить антифілологічна теорія), мови «староруської» (не дурно ж він і українців хотів би звати «старо-руссами»). Мова - «передвічний скарб» (І, 263) народнього серця. «Велика-бо сила в простому народньому слові і в простій народній пісні, і тайна тої сили - в людських серцях, а не в людському розумі. Те слово серцем люди вимовили. - - Те слово розлилося по Вкраїні піснею про радість і горе, про зоряне небо, про любії гаї і луги зелені... Прийшло до нас письменництво з чужого краю з чужою мовою. - - - Не поняв (нарід) віри наставникам, котрі вмовляли його, що не рідною, простою, а якоюсь ніби поважнішою мовою треба в тузі і в радості серцем до серця озиватись, або свій розум перед людьми вихваляти. - - - Чужоземна наука - - все те никло в народі, як у морі капля. - - Простий нарід кланявся їм, як розумним головам, а в серці, сам того не знаю­чи, був од усіх їх розумніший; тим і не кидав свого рідного слова, не забував рідної пісні».

5. - Як мовні проблеми розв'язує для Куліша протиставлення серця і голови, так і «побутові» в широкому сенсі (етичні, [162] культурно-суспільні, соціяльні) протиставлення хутір - город, що з тієї ж антитези «серце - голова» виростає.

Стремління до хуторного життя є стремління до життя серця

Цінності, що реалізуються в хуторськім житті, є цінності вічні і сталі, вони були «за тисячу років до нас» і залишаються в далекому майбутньому, - в хуторськім житті [163] панує незмінність - «оту книжку читали наші предки за тисячу років до нас та й казали: правда! Цю книжку і ми читаємо та й говоримо: правда, навіки правда!... А ви (городяне) про свої книжки сто літ назад кричали: правда! ще краще од самої правди! а тепер про ті самі книжки на весь мир репетуєте: брехня, а отеє, що ми самі написали, отеє вже правда!» (VI, 529) Хуторяне, «наче дуби зелені, твердо на своїй землі стояли» (VI, 530). І тому Куліш звертається до городян - «Оставайтесь собі при своїй городянській філософії, а нам дозвольте - - - селянську філософію проповідати, взявши її прямісенько із Євангелія. - Робіть ви своє діло, панове, а ми своє робитимемо; а там уже колись у віках грядущих люди побачать, кому з нас за науку й працю дякувати - - -» (VI, 538).

6. - Цілком та ж сама тема і в принагідній сутичці Куліша-хуторянина з Европою (1856 р., див. В. Петров в «Житті і Революції», 1926, VII). В Европі його вражає «міщанство», - «в них людина по-перше за усе - міщанин». «Історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту». «Шлях по Европі - безмежна вулиця». «Місто дуже вподобається еґоїзмові, це логово, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». «Мало ладу в європейській цивілізації». І із цього висновок - «Треба містам розсипатися на села, на [164] хутори і з'їздитися лише до контор на засідання на короткий час, ніяк не засиджуючись у велетенських скоповишах многолюдства, не утворюючи дорожнечі, не наживаючи рівнодушности до незаможніх, не розриваючи сусідських зв'язків із селянами - лише тоді бідність як-небудь урівнялася б з багатством». І ця зустріч з Европою закінчується в листах Куліша акордом на честь українського примітивного життя - «ми повернулися на Укра­їну, ліпше якої для хахла нічого не вигадати - - -".

7. - Нарешті із тої ж антитези «серце» - «голова» розвертається і протиставлення чоловіка жінці. Не лише в особистих відносинах до жінки (пор. «Куліш і Милорадовичівна», стор. 65, пор. думку Куліша про мати Гоголя), не лише в жіночих типах своїх пізніших творів (Катруся у «Байді», Маруся Богуславка, Хадиза в «Магометі і Хадизі») виявляється цей погляд. - Кулішеві ніби уявляється певна філософія культури, в якій жіночий елемент буде стояти на першому місці, бо жінка менше живе розумом, більше серцем.

Куліш несвідомо, мабуть, для себе повертає до одного з кардинальних пунктів світогляду своїх раніших років. Бо ж це типово романтична оцінка ролі жіночого елементу у світі, як первісного, найглибшого і найсутнішого. Це одна із найважливіших думок романтичної філософії історії (Бахофен). Так міцні були в душі Куліша коріння його романтичного світогляду, що все життя пускали нові парости із-під «негіддя», мулу і забуття, принесених часом.

 

Т.Г. Шевченко (1814–1861 рр.) — видатний український поет,художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. У творах великого Кобзаря простежується еволюція його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподівання українського народу,являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем у Російській імперії. Протягом усього свого життя він був непримиренним противником царизму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття національної гідності,боровся за національну свободу. Поет високо цінував волелюбний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку Січ. Ідея свободи— центральна в його творчості.Оригінальними є погляди Шевченка, що стосуються проблем соціального прогресу, пов'язаного з прогресом техніки, промисловості.Філософські погляди поета дуже складні. У центрі його уваги перебуває насамперед людина, її багатий духовний світ, її свобода, щастя і доля.Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до бога — з критикою релігії. Шевченко відіграв величезну роль у розвитку українськоїлітератури і мистецтва, в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні.

Взгляды Шевченко характеризуются материалистичной и атеистической направленностью, что отличает его от других философов Кирилло-Мефодиевского братства. Концепцию его поэтического слова можно описать как «философию трагедии» (В.С. Горский), что означает осознание человеком драматичности жизни. Как и соратники по Кирилло-мефодиевскому братству, Шевченко полагает причиной трагичности украинской истории конфликт («проклятие»), что неразрывно связан с историческим развитием. Однако спасением может стать политическое преображение страны путем революции.

Философская позиция Т. Шевченко крайне патриотична, нравственна и «кардиоцентрична», что объясняется характерными свойствами украинской ментальности. Отличительной чертой его жизни и творчества является осознание себя и мира посредством постоянной «работы» сердца и эмоций. Отсюда и образ сердца в его поэзии как живой самостоятельной единицы в человеке.

Ему были присущи такиеидеи:

- Идея глубинного родства человека с природой: в произведениях поэта человек и природа живут единым дыханием и едиными чувствами; человек укоренен в природу, а природа, в свою очередь, является не мертвой, а одухотворенной.

- Идея народа как единственного хранителя своей истории и своей жизненной судьбы: никто не может решать его судьбу, он является единственной животворящей силой истории.

- Идеяверы в справедливого Бога; иногда кажется, что Шевченко или атеист, или еретик, однако в его произведениях четко проводится различание того Бога, что его рисуют в церквях и именем которого делается насилие, и настоящего Бога, как гаранта осуществления высшей справедливости.

- Идея насильственной народной революции; она иногда появляется основой для обвинения поэта в воспевании насилия; однако следует сказать, что эта идея была очень распространенной в ХІХ в...

- через все творчество Шевченко проходит своеобразный культ женщины-матери: для поэта она появляется олицетворением и силы жизни, и его волшебной красоты.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 480 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.