Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсобенности философии ќ.Ќовицкого и —.√огоцкого




¬пливи √еіел€, зокрема його ≥сторизму, може були вже в декого з≥ згаданих мисленник≥в, що сто€ли п≥д впливом шелл≥нг≥€нства - у ћаксимовича, «еленецького. јле значн≥ш≥ впливи - у декого з вихованц≥в  ињвськоњ академ≥њ, - зокрема у Ќов≥цького, ћ≥хневича, √огоцького.

¬  ињвськ≥й академ≥њ на грунт≥ староњ ф≥лософ≥чноњ традиц≥њ почавс€ розвк≥т студ≥й сучасноњ ф≥лософ≥њ. ƒо цього розкв≥ту ф≥лософ≥чних студ≥й спричинилис€ найб≥льше два рос≥€нини - професор ф≥лософ≥њ в јкадем≥њ з 1819 до 1849 р. прото≥Їрей ≤.—кворцов (1795-1863), а найб≥льше учень јкадем≥њ ≤нокент≥й Ѕорисов (1800-1857), професор богослов≥€ в јкадем≥њ в 1830-1840 рр., п≥зн≥ше арх≥Їпископ ’ерсонський, славетний пропов≥дник. «окрема, останн≥й з них був добрим знавцем ф≥лософ≥њ н≥мецького ≥деал≥зму, ≥ з впливом його зустр≥- [101] ваЇмось усюди, де бачимо в т≥ часи щось ф≥лософ≥чно визначного в јкадем≥њ (ц≥каво, що, напр., рос≥йськ≥ геіел≥€нц≥ тих час≥в Ќ. —танкевич та ћ. Ѕакун≥н згадують ≤нокент≥€, €к великого знавц€ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ).

ќрест ћаркевич Ќов≥цький (1806-1884) з украњнськоњ поп≥вськоњ родини з  ињвщини, учень  ињвськоњ академ≥њ (1827-1831), вчитель ѕолтавськоњ сем≥нар≥њ (тод≥ у ѕере≠€слав≥, 1831-4), доцент  ињвськоњ ƒуховноњ академ≥њ (1834-7), нарешт≥ професор  ињвського ун≥верситету (1837-1850). ”сп≥х його виклад≥в ≥ його попул€рн≥сть були велик≥ (при проњзд≥ через  ињв ∆уковського Ќов≥цький мус≥в прочитати дл€ нього спец≥€льний ф≥лософ≥чний виклад). √оловн≥ ориг≥нальн≥ твори Ќов≥цького за цей час - Ђќбъ упрекахъ, дьлаемыхъ философ≥и въ теоретическомъ) й практическомъ отношен≥€хъ, ихъ силь и важностиї ( ињв, 1838), Ђќ разумь, какъ высшей познавательной способностиї (Ђ∆урналъ ћинистерства Ќароднаго ѕросвьщен≥€ї, 1840, VIII). Ѕ≥льш комп≥л€тивний характер мають його п≥дручники психоло≠г≥њ (1840) ≥ лог≥ки (1841, коротший п≥дручник, 1844, 2 вид. 1846), та статт€ про ≥нд≥йську ф≥лософ≥ю (∆ћЌѕ. 1844-6). ѕершу ≥з згаданих праць Ўпет визнаЇ першим в –ос≥њ ф≥лософ≥чним твором, що написаний Ђз д≥йсним ф≥лософ≥чним смаком, чутт€м ≥ симпатизуючим розум≥нн€м завдань ф≥лософ≥њ, €к в своЇму род≥ одинокоњ незам≥нимоњ форми культурноњ творчостиї. «м≥ст ф≥ло≠соф≥њ, за Ќов≥цьким, заложений в глибинах нашого духа. ѕород≠жуючись в дус≥, ф≥лософ≥€ осв≥тлюЇ його св≥тлом €сноњ думки. ¬иход€чи ≥з себе, св≥дом≥сть обмежуЇтьс€ сторонн≥ми дл€ себе предметами п≥знанн€, ≥, рефлектуючи в≥д них на себе, робить себе центром,- а ≥нш≥ предмети - зок≥лл€м п≥знанн€. ≤ те й ≥нше в≥дбиваЇтьс€ в наш≥й св≥домост≥ лише ≥деально, а не реально, бо д≥йсне бутт€ р≥чей не залежить в≥д нашоњ св≥домости ≥ нашого п≥знанн€. “ому, св≥дом≥сть перв≥сно поставл€Ї щось, що Ї вище за нењ ≥ за св≥т, в чому немаЇ центру ≥ зок≥лл€, що Ї Їдина безмежн≥сть. ‘≥лософ≥€ Ї наука наук, маЇ своњм зм≥стом лише загальн≥ форми та закони бутт€, залишаючи на боц≥ усе часткове. ÷≥ загальн≥ знатт€ не можуть бути уз€т≥ ≥з досв≥ду, њх джерело розум, €кий перв≥сно спогл€даЇ њх в своњх [102] ≥де€х. —в≥т ≥дей Ї р≥дна крањна ф≥лософ≥њ, бо ф≥лософ≥€ вимагаЇ негинучого, в≥чного, необмеженого, безграничного, незм≥нного, сутнього, а все це в≥дбиваЇтьс€ лише в ≥де€х. ƒосв≥д та розум д≥ють разом, досв≥д даЇ зм≥ст, розум - фор≠ми, закони, досв≥д - д≥йсн≥сть, розум - Їдн≥сть та необх≥дн≥сть. “е, що заложене €к можлив≥сть розу≠мового п≥знанн€ в почутт≥, розкриваЇтьс€ розсудком, €к €сне ≥ св≥доме знатт€. јле розсудок Ї лише анал≥тична або, €к синтетична, лише формальна зд≥бн≥сть. якщо ми зустр≥ваЇмо в ф≥лософ≥њ безл≥ч р≥жних пункт≥в погл€ду, р≥жноман≥тн≥сть гадок, ми не маЇмо дивуватис€ цьому, бо протилежн≥сть ≥ боротьба Ї Їство самоњ нашоњ св≥домости. “≥льки в ц≥лости њњ розвитку можемо зрозум≥ти ф≥лософ≥ю, €к суц≥льну систему. - Ќов≥цький р≥зко ставить проблему про Ђкорисн≥сть ф≥лософ≥њї. Ђ¬иключне стремл≥нн€ до корисности - - Ї шк≥дливе та небезпечне дл€ народнього духаї. ≤деал корисности Ї найнижча з ≥дей. ¬ище за нењ стоњть ≥деал правди, ще вище - ≥деал прекрасного, ще вище - ≥деал св€того (Ђприродна рел≥г≥€ї). Ўуканн€ основ п≥знанн€ даЇ п≥дставу ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ - найвищий ви€в духа. ЌемаЇ дива, що з пункту погл€ду нижчоњ ≥дењ корисности ф≥лософ≥€ здаЇтьс€ ан≥ до чого незд≥бною. ўе вище за ф≥лософ≥ю стоњть Ђоб'€влена рел≥г≥€ї, що Ї Ђбожественна допомога людському родуї. - 1850 року ф≥лософ≥€ була усунена ≥з плану навчанн€ в рос≥йських ун≥верситетах, бо Ђк о р и с т ь њњ н е д о в е д е н а, а шкода в≥д нењ дуже м о ж л и в аї. ÷е була в≥дпов≥дь рос≥йськоњ д≥йсности на оборону ф≥лософ≥њ Ќов≥цького. - Ќов≥цького було зв≥льнено з ун≥верситету. Ќа ≥нш≥й служб≥ в≥н все ж знайшов можлив≥сть прот€гом 10 рок≥в виготувати до друку колосальний тв≥р - Ђѕостепенное развит≥е ƒревнихъ философскихъ учен≥й въ св€зи съ развит≥емъ €зыческихъ вьрован≥йї (т. ≤,  ињв, 1860; 2 вид. 1862; II том, 1860; III том, 1861; IV том, 1862). ÷е була в≥дпов≥дь Ќов≥цького на заборону ф≥лософ≥њ. Ѕез ус€коњ особистоњ користи в≥н виконав колосальну досл≥дчу працю.  нига Ќов≥цького написана самост≥йно ≥ в певних части≠нах не втратила ≥нтересу аж дос≥, що дл€ прац≥ ≥сторичного характеру Ї надзвичайна рекомендац≥€. - “а тепер вже не ур€д, [103] а Ђл≥беральнеї ≥ Ђрадикальнеї сусп≥льство зустр≥нуло працю Ќов≥цького суворою неіац≥Їю. Ђ„ернишевський та ≥нш≥ письмен≠никиї так в≥дгукнулис€ на вих≥д книги, що Ќов≥цький визнав дальше виданн€ њњ ЂнесвоЇчаснимї. –адикальна публ≥цистика мала один критер≥й дл€ оц≥нки науковоњ прац≥ - Ђкорисн≥стьї прац≥ з пункту погл€ду пол≥тичного та соц≥€льного. ≤ б≥льш визначн≥ ≥ молодш≥ в≥ком, н≥ж Ќов≥цький, мисленники п≥дл€гали в боротьб≥ з тупою ≥ сл≥пою злобою рос≥йськоњ Ђпросв≥ченостиї.

 

Ќе лише окрем≥ елементи геіел≥€нства - його Ђ≥сторизмї - зустр≥чаЇмо у третього вихованц€  ињвськоњ акаде≠м≥њ - —ильвестра —ильвестровича √огоцького (або √оготського, 1813-1889). √огоцький - п≥д д≥йсно значним впливом √еіел€. јле в≥н не ставитьс€ до √еіел€ некри≠тично ≥ нападаЇ на сам≥ центральн≥ ≥дењ його ф≥лософ≥њ. “е, що в≥н безумовно перейн€в в≥д √еіел€, - ≥сторичний ≥нтерес ≥ ≥сторизм в розум≥нн≥ Їства ≥ завдань ф≥лософ≥њ. - √огоцький народивс€ 1813 року в  ам'€нц≥-ѕод≥льському, ск≥нчив ѕод≥льську сем≥нар≥ю та  ињвську академ≥ю (1833-37) ≥ викладав ф≥лософ≥ю в јкадем≥њ з 1841 р, а з 1843 року - в ун≥верситет≥.  оли виклади ф≥лософ≥њ в ун≥верситет≥ було заборонено, √огоцький викладав педагог≥ку та, €к можемо судити з виданих ним п≥зн≥ше курс≥в, в лекц≥€х педагог≥ки давав дуже широкий нарис ц≥лоњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. ¬ ун≥верситет≥ √огоцький викладав аж до 1886 року, але в останн≥ роки викладав, здаЇтьс€, досить вже зле - сухо ≥ нец≥каво, в≥дштовхуючи в≥д себе слухач≥в р≥жними чудернацтва≠ми. √оловн≥ прац≥ √огоцького: Ђ ритическ≥й взгл€дъ на философ≥ю  антаї ( ињв, 1847); Ђќ характерь философ≥и среднихъ вьковї, (Ђ—овременникъї, 1849,15); Ђќбозрьн≥е системи философ≥и √еіел€ї ( ињв, 1860); статт≥ - Ђƒва слова о прогресьї и Ђ—овременностьї (Ђ“руды  ≥евской ƒуховной академ≥йї, 1860, ≤, II); Ђ¬веден≥е въ истор≥ю философ≥иї, ( ињв, 1871) ≥ колосальний Ђ‘илософск≥й лсксиконъї (IV томи у 5-ти частинах,  ињв, 1857-1873, б≥л€ 2800 стор).  р≥м того, √огоцькому належить чимало праць психоло≠г≥чних та ≥сторично-педагог≥чних; в останн≥х в≥н даЇ багато ≥ ≥сторично-ф≥лософ≥чного матер≥€лу, та, власне, трохи не нарис ц≥лоњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. ѕрац≥ √огоцького ≥ дос≥ варт≥ уваги. ћожна (в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ ≥ншоњ под≥бноњ прац≥ немаЇ) ≥ дос≥ користуватис€ його ЂЋексикономї, його виклад ф≥лософ≥њ √еіел€ можна читати ≥ зараз. “ут ми зупинимось лише на трьох найважлив≥ших ≥сторичних прац€х √огоцького, що дають зрозу≠м≥ти ≥ його власний ф≥лософ≥чний ухил. [105]

 ожну ф≥лософ≥чну епоху характеризуЇ те в≥дношенн€, в €к≥м у н≥й дух стоњть до бутт€. ¬ античност≥ панувала в≥ра, що м≥ж мисленн€м та його предметом Ї гармон≥€. ’ристи€нство знищило цю в≥ру, знищивши повагу до природи та ствердивши силу рел≥г≥йного авторитету. Ќова ф≥лософ≥€ усв≥домлюЇ соб≥ цю протилежн≥сть (в≥ри ≥ знатт€), та ставить своњм завданн€м њх примиренн€. —ередньов≥чна ф≥лософ≥€ Ї вступний пер≥од до новоњ. јле маючи св≥дом≥сть ц≥Їњ протилежности, середньов≥чна ф≥ло≠соф≥€ неіуЇ самост≥йне в≥дношенн€ ф≥лософ≥њ до њњ предмету, ≥ тому вносить в людську ≥стоту розбрат ≥ ворожнечу. ‘≥лософ≥њ середньов≥чч€ бракувало св≥домости того, що мисленн€ базуЇтьс€ на вищому духовному бутт≥, в €кому - та гармон≥€, що њњ античн≥сть шукала у в≥дношенн≥ м≥ж духом та природою. “ому ф≥лософ≥€, що залежала в≥д рел≥г≥йного авторитету, була б е з -предметова, не маючи власного предмету досл≥д≠женн€, неметодична, не маючи власноњ методи, була позбавлена €сного у€вленн€ важливости питань, €кими вона займаЇтьс€, ≥ њх розпор€дку. “ому в н≥й не було розвитку, не було руху. ÷€ характеристика середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ де в чому несправедлива, але њњ Ђтемаї нам €сна, ц€ тема - та ж, що ≥ у Ќов≥цького - оборона автономности, самост≥йности ф≥лософ≥чного п≥знанн€.

 ант Ї зачинатель нового пер≥оду ф≥лософ≥чного розвитку. ¬≥н, визнаючи, що ф≥лософ≥€ Ї зрозум≥нн€ бутт€ через мисленн€, напр€мував ф≥лософ≥чне досл≥дженн€ на саме мисленн€.  ант, на думку √огоцького, визнаЇ виключну активн≥сть мисленн€ ≥ повну пасивн≥сть р≥чей. ¬≥дц≥л€ скептицизм  анта - ми знаЇмо реч≥ лише через мисленн€, ≥ тому не знаЇмо внутр≥шн≥х закон≥в бутт€. - ѕозитивне д≥ло  анта √огоцький вбачаЇ у тих моментах ф≥лософ≥њ його, €к≥ ведуть до дальшого розвитку ф≥лософ≥чноњ проблематики. јпр≥орн≥сть форм змисловоњ нагл€дности, розр≥жненн€ розсудку ≥ розуму, що мають справу перший - з≥ з'€вищами, другий - з безумовним (абсолютним), це Ї те, що визнаЇ √огоцький за заслуги  анта. …ого вченн€ про Ђантином≥њї, в €ких, мовл€в, заплутуЇтьс€ розум, приводить в дальшому розвитку до визнанн€ в Ђпротир≥чч€х розсудку ≥манентного [106] закону самого мисленн€ї. ¬≥дц≥л€ Ђрозвинулас€ пот≥м блискуча система √еіел€ та њњ д≥€лектична методаї. ¬ практичн≥й ф≥лософ≥њ  анта проголошено першенство духа над природою ≥ його своб≥дна ≥ розумна самост≥йн≥сть (ц€ л≥н≥€ веде до ‘≥хте). ¬ Ђ ритиц≥ сили судуї  ант встановлюЇ Ђдоц≥льний розвиток духа за своб≥дними ц≥л€ми, а не за механ≥чною причинов≥стюї. ¬ ц≥й думц≥ вбачаЇ √огоцький Ђмайже пророчу думкуї, нам≥ченн€ майбутнього шл€ху ф≥лософ≥њ. ѕон€тт€ ц≥л≥ веде до Їдности ус≥х частин ц≥лого ≥ ввесь шерег з'€вищ розвертаЇтьс€ в гармон≥йну, орган≥чну, в соб≥ замкнену ц≥л≥сть, в €к≥й розум ви€вл€Їтьс€ в з'€вищах, а з'€вища перес€кнут≥ розумом (Ўелл≥ні ≥ √еіель). “аким чином, ф≥лософ≥€  анта нам≥чаЇ основн≥ думки дальшого розвитку ф≥лософ≥њ.

¬ ф≥лософ≥њ √еіел€ √огоцький вбачаЇ з одного боку - найвищу ф≥лософ≥чну систему, €ку висунув розвиток ф≥лософ≥чноњ думки, але з другого боку - пом≥чаЇ в н≥й ≥ дек≥лька дуже основних ≥ глибоких хиб. ќсновн≥ позитивн≥ думки √еіел€ - визнанн€, що весь св≥т Ї повний одним розумом ≥ ви€вл€Ї в ус≥х частинах один верховний план, н≥би маючи одну мету, одну ц≥ль; визнанн€ ус≥х окремих предмет≥в зв'€заними м≥ж собою, €к ступен≥ одного розвитку; ц≥ твердженн€ про гармон≥йн≥сть та внутр≥шн≥й пор€док р≥чей у св≥т≥ зв'€зан≥ з визнанн€м у св≥т≥ Ѕожественноњ сили, що творить ≥ впор€дковуЇ св≥т. ÷≥ три думки Ї, гадаЇ √огоцький, Їдиним предметом ф≥лософ≥чного думанн€ в≥д самих початк≥в ф≥лософ≥њ. ƒо цього додаютьс€ окрем≥ ≥ дуже важлив≥ думки √еіел€: 1) основою св≥ту в≥н вважаЇ дух, себто не щось абстрактне, а живе, живий тому Ї ц≥лий св≥т; 2) д≥€лектична метода дозвол€Ї упор€дкувати усе в св≥т≥ в гармон≥йну систему, - весь св≥т Ї н≥би живим орган≥змом, що складений ≥з безл≥ч≥ орган≥зм≥в, €к≥ п≥дн≥маютьс€ в своњй доско≠налост≥ один над одним аж до людини; 3) та ж д≥€лектична метода дозвол€Ї зрозум≥ти ≥сторичний розвиток людського духа, не €к ≥стор≥ю помилок, а €к розвертанн€ пон€тт€, ус≥ окрем≥ думки в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ Ї лише момент абсолютного пон€тт€, - тому ф≥лософ≥чна критика √еіел€ не руйнуЇ, а творить, визнаючи правду власн≥стю не окремоњ людини або народу, а [107] ц≥лого людства; 4) так само, завданн€, €к≥ ставить соб≥ √еіель в Ђ‘еноменолог≥њї (довести орган≥чн≥сть ≥ ≥сторичн≥сть житт€ ок≠ремоњ св≥домости) ≥ ЂЋог≥ц≥ї (взаЇмов≥дношенн€ мисленн€ ≥ бутт€, взаЇмов≥дношенн€ форм мисленн€ м≥ж собою) Ї вже значним кроком ф≥лософ≥њ наперед; 5) нарешт≥, треба надзвичайно високо оц≥нювати естетику √еіел€ ≥ в њњ ≥сторичн≥й, ≥ в њњ нормативн≥й частин≥. - «давалос€ б, що визнанн€ д≥€лектичноњ методи, €ким Ї в сут≥ вищенаведена оц≥нка √еіел€, не залишаЇ м≥сц€ сумн≥вам та критичним зауваженн€м. јле √огоцький звертаЇтьс€ проти тих двох пункт≥в, €к≥ д≥йсно викликають найб≥льше запитань в систем≥ √еіел€. ѕерше зауваженн€ направлене проти визнанн€, що абсолютне мисленн€ реал≥зуЇтьс€ в нашому мисленн≥, - проти визнанн€ ≥манентности Ѕожественного на≠шому мисленню. ƒруге зауваженн€ направлене проти спроб вивести ≥ндив≥дуального суб'Їкта ≥з Ђабстрактних катеіор≥йї, - €к≥ можуть означати собою Їство суб'Їкта, але н≥коли не утвор€ть суб'Їкта самого, його живоњ ≥ндив≥дуальноњ енерг≥њ. “ому, що визнаЇ погл€ди √еіел€ в цих обох пунктах неперекон≠ливими, в≥н хоче провести певн≥ меж≥ вжитку д≥€лектичноњ методи, поставивши за ц≥ м е ж ≥, з одноњ сторони Ѕога, а з другоњ - суб'Їкта, його Ђживу ≥ндив≥дуальну енерг≥юї. ÷е Ї спроба сполученн€ геіел≥€нства з тењзмом, €к≥ робилис€ ≥ на «аход≥ (X. ¬айсе, √. ”льр≥ц≥). Ћише в погл€дах на розвиток людського духа √огоцький залишивс€ правов≥рним геіел≥€нцем.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-02-12; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1192 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ѕобеда - это еще не все, все - это посто€нное желание побеждать. © ¬инс Ћомбарди
==> читать все изречени€...

514 - | 537 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.011 с.