Галузі народного господарства поділяють на дві групи: ті що належать до сфери матеріального виробництва, й ті, в яких виробляються послуги.
Перша група – галузі, які безпосередньо виробляють матеріальні блага в їх матеріально речовій формі: промисловість; сільське господарство; будівництво; лісове господарство; водне господарство в частині виробничої діяльності; геологічна розвідка надр в частині глибинного розвідувального буріння на нафту та природній газ; транспорт вантажний; зв”язок з обслуговування підприємств виробничої сфери; заготівля та інші галузі матеріального виробництва.
Друга група – галузі, в яких виробляють послуги. У процесі виробництва послуг трудова діяльність безпосередньо задовільняє потребу людей або суспільства і неслужить для добування чи обробки речовин природи. У виробництві послуг, як і в матеріальному виробництві, використовують будівлі і споруди, технічні засоби, матеріальні цінності, витрачається енергія, але кінцевим результатом є нематеріальні блага, а послуги, необхідні для задоволення потреб людей. У сфері послуг виділяють такі групи галузей:
1) галузі, послуги яких задовільняють колективні потреби суспільства: геологія і розвідування надр та водне господарство (крім тих видів діяльності, що належать до матеріального виробництва), управління; наука та наукове обслуговування; фінанси, кредитування та державне страхування; громадські організації.
2) галузі, послуги яких задовільняють культурно-побутові та соціальні проблеми населення: житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування; освіта; культура і мистецтво; пасажирський транспорт; зв”язок (обслуговування нематеріальної сфери та населення); охорона здоров”я, фізична культура та соціальне забезпечення.
Діяльність галузей сфери послуг збагачує результати суспільної праці, підвищує якість життя людей і суспільства загалом. Однак вітчизняна статистика відносить їх до невиробничої сфери, вважаючи, що в них не створюються ні ВВП, ні національний доход. У країнах Заходу використовується система національних рахунків, що розглядає економіку як єдине народне господарство без принципової різниці між виробництвом матеріальних благ і наданням послуг, справедливо вважаючи, що одні та другі формують суспільний продукт і національний доход країни. Економісти і статистики розробили й методи обчислення вартості послуг як товарних так і нетоварних, та їх частки у ВВП і НД. У цих країнах у сфері послуг зайнято до 75% працюючого населення, в Україні – до 24%.
Наприкінці 90-х pp., за приблизними оцінками, послуги становили близько 64 % світового ВВП, понад 40% прямих іноземних інвестицій у світовому господарстві було розміщено у сфері транспорту, зв'язку, торгівлі, страхування та інших. У національних економіках розвинутих країн сфера послуг за значущістю посідає головне місце. Скажімо, сьогодні у ФРН у цій сфері зайнято 41 % робочої сили, в Італії — 38, Нідерландах - майже 50, у США - 73 %. У зв'язку з переходом економіки України до ринкових принципів господарювання сфера послуг стає, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах десятирічної структурної кризи нарощує обсяги виробництва в порівняних цінах. Це пояснюється тим, що багато послуг, які раніше надавалися споживачам безкоштовно або за символічну плату (тобто фінансувалися з бюджету), стали платними. Маються на увазі освіта, охорона здоров'я, спортивні послуги, послуги радіо, телебачення тощо. Крім скорочення державного фінансування, сама трансформація економіки викликала до життя появу багатьох нових видів послуг (фінансово-кредитних і консалтингових, аудиторських, брокерських, трастових та інших). У результаті цього посилилася конкуренція між підприємствами сфери послуг. Ринок послуг став привабливим для підприємців, тому що деякі види послуг практично не потребують значного стартового капіталу. Це, з одного боку, дозволяє сподіватися на швидку віддачу вкладень, що важливо в умовах інфляції. З іншого боку, розвиток організації виробництва послуг створює необхідні умови для використання праці висококваліфікованих працівників, які опинилися під загрозою безробіття.
