Механічна вентиляція – це примусове видалення з приміщень забру- дненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агре- гатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкрет- ного виробничого приміщення.
Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та ком-
бінованою.
Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мік- роклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового теп- ла, нормалізації хімічного складу повітря при відсутності його токсично- го забруднення, а також коли неможливо використати місцеву вентиля- цію.
Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і приплив-
но-витяжними (комбінованими).
Вибір системи залежить від призначення виробничого приміщення, особливостей виробничого процесу, інтенсивності виділення шкідливих речовин та інших причин. Наприклад, у приміщеннях, де інтенсивно виді- ляються шкідливі речовини, для запобігання їх поширенню в інші примі- щення застосовують витяжну систему вентиляції. Якщо у виробничих приміщеннях виділяються пари або гази з густиною, що перевищує густи- ну повітря(пари кислот тощо), то штучна вентиляція повинна забезпечува- ти видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої. Якщо ж густина речовин, що забруднюють виробниче приміщення, менше за густину повітря, то потрібно видалити забруднене повітря у верхній зо- ні. У хімічних лабораторіях, акумуляторних цехах, де встановлені витяжні шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відповід- ний приплив у приміщення свіжого повітря.
При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість
повітря, що надходить ззовні, не перевищувала або була на 10-15% мен-
шою від кількості повітря, що видаляється витяжними пристроями.
Ефективність вентиляції залежить від різниці зовнішньої і внутрі- шньої температури, від правильного розміщення і площі поперечного пе- ретину витяжних і припливних каналів. Припливні канали розміщуються у верхній частині поздовжніх стін на 40-45 см нижче горищного пере- криття у шаховому порядку між вікнами, а витяжні – у стелі з виходом на гребінь покрівлі.
Потребу в чистому повітрі на одного працівника на годину можна визначити за формулою:
а = к /р – g,
де: а – необхідний вентиляційний об’єм повітря; к – кількість літрів
вуглекислого газу, що виділяє людина за 1 годину; р – допустима концен- трація вмісту вуглекислого газу в приміщенні (0,1 %) – 1,0 л в 1 м3 повітря; g – вміст вуглекислого газу в повітрі (0,03%) – 0,03 л в 1 м3 повітря.
Швидкість руху повітря має становити:
для: видалення газів з холодних приміщень – 0,5-1 м/с, з теплих –
1,0-1,5 м/с;
для видалення пилу – відповідно 0,8-1,5 м/с і 1,5-2,5 м/с.
Якщо у виробниче приміщення не поступають шкідливі та такі, що дурно пахнуть речовини з сусідніх приміщень і за умови, що на одного працівника припадає 20 м3 приміщення, вентиляція повинна забезпечити подачу зовнішнього повітря не менше 20 м3/год. Приточне (припливне) повітря має поступати в робоче приміщення в теплий період року на рівні близько 1,8 м від підлоги, а в холодну – не нижче 4 м від підлоги. При цьому в холодну пору року при відкритих дверях може надходити велика кількість холодного повітря. Для запобігання цьому використовують по- вітряно-теплові завіси на двері, що мають забезпечити необхідну темпе- ратуру у приміщеннях:
14°С – при легкій фізичній роботі;
12°С – при роботі середнього навантаження;
8°С – при важкій роботі.
Місцева вентиляція забезпечує нормалізацію повітряного середови-
ща на робочих місцях. Вона може бути припливною (повітряні душі, по- вітряні та повітряно-теплові завіси) і витяжною(вловлювання шкідливих речовин безпосередньо біля місць їх утворення).
Для створення та автоматичного підтримування в приміщенні зада-
них або таких, що змінюються за певною програмою умов мікроклімату використовують кондиціювання.
Кондиціювання повітря може бути повним, коли регулюються всі параметри повітря(вологість, температура, очищення від пилу, дезінфек- ція, озонування тощо) і неповним, коли регулюються лише частина пара- метрів повітряного середовища приміщення.
Для кондиціювання повітря у виробничих приміщеннях використо-
вують такі кондиціонери:
а) центральні, що встановлюються за межами робочих приміщень;
б) місцеві, розміщенні безпосередньо у приміщенні.
