Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів і засобів колективного захисту, які включають будіве- льно-планові, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші. Для профілактики переохолоджень та дії високої температури вико- ристовують засоби індивідуального захисту. Нормативними документа- ми, що регламентують параметри мікроклімату для робочої зони вироб- ничих приміщень, є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. В основу принципів нормування цих параметрів покладено диференційну оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у залежності від кате- горії робіт, періоду року та виду робочих місць.
Оптимальні мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без ак- тивації механізмів теплорегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мі-
кроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину мо- жуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморе-
гуляції в межах фізіологічної норми. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатись дискомфорт, по- гіршення самопочуття та зниження працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови встановлюються у випадках, ко- ли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних параметрів те- мператури, вологості та швидкості руху повітря за технологічних причин або економічно обґрунтованої недоцільності.
Основними заходами і засобами нормалізації параметрів мікроклі-
мату на виробництві є
- будівництво приміщень і споруд згідно вимог державних будівель- них норм і правил. Забезпечення здорових і безпечних умов праці починається з доцільного вибору території для розміщення підпри- ємства і раціонального розташування на ній виробничих і допоміж- них будівель і споруд. Промисловий об’єкт розміщується на рівно- му, дещо підвищеному місці, з добрим продуванням вітрами. У приміщеннях згідно з санітарно-гігієнічних вимог монтуються сис- теми вентиляції та опалення;
- удосконалення технологічних процесів та устаткування. Темпера- тура повітря виробничих приміщень до певної міри залежить від самого технологічного процесу та інших джерел тепла. Виробничі приміщення, в яких загальна маса тепловиділення перевищує 20 ккал на один кубічний метр за годину, відносяться до так званих га- рячих цехів, а виробничі приміщення, в яких кількість виділеного тепла не перевищує цю величину – до так званих холодних (норма- льних) цехів. Впровадження в гарячих цехах нових технологій та устаткування, які не пов’язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву, дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу на холодний тощо.
- раціональний режим праці та відпочинку. Цей захід передбачає
скорочення тривалості робочої зміни, введення додаткових перерв, створення реабілітаційних кімнат або зон відпочинку в гарячих це- хах (охолоджувальні альтанки);
- застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як ізоляційні матеріали широко використовуються: азбест, мінеральна вата, пінопласт та ін.
- раціональна вентиляція, кондиціонування повітря та опалення при- міщень. Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мік- роклімату у виробничих приміщеннях. Широко використовуються у гарячих цехах для запобігання перегрівання робітників повітряне та водоповітряне душування, а для створення нормальних теплових
умов у холодну пору року на постійних робочих місцях у надто га- баритних та полегшених промислових будівлях широко застосову- ють променисте нагрівання. Для нагрівання приміщень у холодний період року використовують різні системи опалення: центральні та місцеві.
До систем центрального опалення належать: водяне, парове, пане-
льне, повітряне та комбіноване.
Водяне опалення відповідає основним санітарно-гігієнічним вимо- гам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних галузях промисловості.
Парове опалення ефективно використовується на великих підпри- ємствах, де одна котельна забезпечує швидкий необхідний нагрів при- міщень. Але ця система опалення має низку санітарно-гігієнічних не- доліків, зокрема, перегріває повітря і робить його більш сухим, створює неприємний запах гару внаслідок підгоряння пилу, що осідає на нагрівальних приладах. Окрім того, існує небезпека пожеж та опі- ків. А тому не допускається цього опалення у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях.
Панельне опалення доцільно застосовувати адміністративно- побутових приміщеннях. Ця система опалення забезпечує рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні, економію виробничої площі.
Повітряне опалення – це подача нагрітого повітря від єдиного джерела тепла. Воно забезпечує швидкий тепловий ефект, економ- ність, особливо, якщо це опалення суміщене із загально обмінною вен- тиляцією.
До місцевого опалення належать пічне та повітряне опалення, а та- кож опалення місцевими газами та електричними пристроями. Це опа- лення застосовується, як правило, у невеликих виробничих приміщен- нях малих підприємств, у житлових та побутових приміщеннях.
