Якими були характер і доля запорізької держави.

За своїм походженням та станом Запоріжжя не могло мати звичайного державного устрою. Січ утворилася із несімейних одинаків, що самовільно селилися на незайнятих землях: куди не сягала влада держави з якої вони вийшли. Уже сама назва – Запорізька Січ – випадає з правил іменування країн за національною ознакою. Це результат похідного з характеру запорозької держави. Подібну історичну долю та походження назв, що не мають нічого спільного з певною національністю, повторили республіки американського континенту.

Як підкреслює підкреслює у своїй монографії „Історія запорізьких козаків” Д.І.Яворницький, в основі козацької республіки був українсько-православний етнос, який складався під впливом конкретних географічних та політико-релігійних обставин. Так що фактично запорожці врешті були із активніших формотворчих елементів української нації.

Запорізька Січ була республікою безпосереднього управління, де державна влада належала всьому народу, а не його представникам. Безпосереднє управління об’єктивно можливе лише в невеликих республіках. А людність Запоріжжя ніколи не перевищувала декількох сотень тисяч, а в самій Січі – запорізькій столиці – кількох десятків тисяч.

Незалежні духом запорожці створили своєрідну, багато в чому незвичайну модель державного будівництва. За природою держави і управління на думку М.С.Грушевського, це була демократична республіка промислово-оборонного характеру з перевагою кооперативних форм господарювання й побуту та елементами зрівняльного розподілу благ.

За державним устроєм це був союз федерацій куренів (побутово-бойових одиниць) з федерацією паланок (адміністративно-військових округів_ у межах запорозьких Вольностей. За людністю це була само організована корпорація самітників та утікачів, об’єднаних під власною, козацькою владою. За територією це були малодоступні, як на ті часи, місця й малоосвоєні простори Дніпро-Бузького басейну. Запорізька республіка існувала з кінця Х У ст. до 1775р.

Певна річ, Запорізька Січ, не гармоніювала з характерними в ті часи порядками централізованого єдиновладдя. Зокрема, гнів у російського царизму викликала самоправна козацька громада, певна людської гідності та усвідомлення власної сили. Великодержавні козаконенависники ганьбили запорожців за їхню непіддатливість намірам загальноімперської уніфікації. Ці настрої передає імператорський маніфест про зруйнування Січі. В ньому права і свободи Запорожжя оголошуються „політическим уродством”, вільні люди – „вредным скопищем”, своєрідні порядки – „развратной жизнью”, автономна незалежність – „неистовым управлением”.

Запорозькому товариству,були близькими уявлення про те, що справедливим вважається тільки те суспільство, міра соціальної та економічної нерівності якого прийнята для всіх, в якому максимум суспільного добробуту індивідів, що перебувають у найгіршому становищі. Січ на тлі довколишнього світу була справедливим та привабливим суспільством. Пропонуючи кожному доступність його мети, вона робила здобуток кожного корисним для всіх.

У 1775 р. історична спадкоємність часів, нормальна на заході Європи, в Україні була насильно перервана. Необхідна умова прогресу – взаємодія збереження і оновлення суспільних структур, коли нове, зберігаючи достойні риси минулого, перевершує його, - щодо Січі була порушена. Мороз кріпосництва після весни козацтва побив паростки свободи. Еволюція державного життя на Запоріжжі залишилась незакінченою.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Д.Я. Яворницький. Історія запорозьких козаків. У трьох томах. К., Наукова думка, 1990-1991. М.С.Грушевський Ілюстрірована історія України. К., 1980.М.С. Грушевський. Почерки истории украинского народа. К., 1990. О. Апанович. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991. В.Андрущенко, В. Федоров. Феномен Запорозької Січі. – „Дніпро”, 191. № 10 Ю. Мисик, С.Плохій, І. Стороженко. Як козаки воювали. Історичні розповіді про запорозьке козацтво. Дніпропетровськ, 1990.